21 причин вірити, що Земля молода

СТАТТЯ КОРОТКО

Біблія натякає на те, що Землі приблизно 6 000–10 000 років, тоді як загальноприйнята думка багатьох полягає в тому, що Землі 4,5 мільярда років. Чи помиляється Біблія щодо віку Землі? Існує велика кількість доказів із таких дисциплін, як палеонтологія, археологія, геологія, астрофізика та геофізика, які підтримують біблійний часовий проміжок, заперечуючи тривалий період існування Землі.

Вік Землі, за оцінками натуралістів і прихильників старої Землі, становить 4,5 мільярда років¹. Креаціоністи-прихильники молодої Землі натомість стверджують, що Землі лише тисячі, а не мільярди років. Чи є докази на підтримку припущення креаціоністів-прихильників молодої Землі?

Перш за все, як ми вже зазначали в інших місцях, біблійний наратив передбачає, що Всесвіт був створений з видимістю віку в багатьох аспектах². Адам і Єва не були зиготами, вони були вже дорослими особами, здатними ходити, говорити, працювати та розмножуватися. Дерева в саду приносили плоди, щоб Адам і Єва могли з них їсти, світло від далеких зірок було видимим на Землі, і, можливо, в різних породах уже були дочірні елементи³. Це означає, що, хоча деякі риси Землі можуть видаватися старими, біблійна модель припускає, що інші аспекти Всесвіту підкреслюють його молодість. Ось 21 приклад:

Біблія

#1: Вчення Біблії

Якщо Біблія є натхненним Словом Божим, тоді все, що вона вчить, можна вважати істиною, включно з тим, що вона вчить про вік Землі. Докази вказують на те, що Біблія справді є Божим Словом⁴. Проста сума родоводів у книзі Буття 5 показує, що від Створення до Потопу пройшло 1656 років⁵, плюс-мінус декілька років⁶. Родоводи у книзі Буття 11, які не використовують точно ту саму термінологію, що й у Бутті 5⁷, охоплюють приблизно 400 до 5000 років і закінчуються народженням Аврама⁸. Від Аврама до Христа минуло приблизно 2000 років, і від Христа до сьогодення — ще приблизно 2000 років. Отже, вік Землі становить від 6000 до 10000 років.

Палеонтологія/Археологія

#2: Полістратифіковані викопні рештки

Одним із найбільш поширених аргументів на користь теорії мільйонолітнього віку Землі історично були шари порід геологічної колонки. Стверджується, що для накопичення і затвердіння тисяч метрів матеріалу під нами потрібні мільйони років. Чи так це насправді? Полістратифікований викопний організм — це єдине скам’яніле утворення, яке простягається через декілька геологічних шарів. Було виявлено чимало полістратифікованих решток стовбурів дерев, а також кита з пластинами китового вуса, болотяних рослин (каламіти) та сома⁹. Полістратифіковані викопні рештки свідчать, що для утворення шарів порід геологічної колонки та поверхонь між ними не потрібні мільйони років повільного і поступового накопичення та затвердіння. Адже як дерево могло б уникнути неминучого розкладу, виступаючи з ґрунту протягом мільйонів років, коли його коріння вже загинуло і затверділо, поки воно повільно покривалося осадом? Полістратифіковані викопні рештки надають докази того, що геологічні шари утворилися швидко — достатньо швидко, щоб зберегти органічні матеріали до їхнього розкладу.

#3: ДНК у «давніх» бактерій підтримує молодий вік Землі

У 2000 році було виявлено бактерію, яка, як вважається, походить з пермського періоду в історії Землі — близько 250 мільйонів років тому. Однак, за словами геомікробіолога з Бристольського університету Джона Паркса, «усі закони хімії говорять, що складні молекули в спорах повинні були розкластися до дуже простих сполук, таких як вуглекислий газ» за такий тривалий час¹⁰, проте ДНК бактерії залишилася неушкодженою. Ба більше, ця «лазарева» бактерія фактично ожила, незважаючи на її припущений вік. Бактерія не тільки була оживлена, але й аналіз її ДНК показав, що вона схожа на сучасні бактерії — вона не еволюціонувала за «250 мільйонів років»¹¹. Критики підтвердили, що ДНК бактерії справді відповідає ДНК сучасних бактерій, але зауважують, що «якщо не буде показано, що [ця бактерія] еволюціонує в 5-10 разів повільніше, ніж інші бактерії», твердження дослідників мають бути відкинуті¹². Отже, за словами критиків, докази не відповідають «теоретичним очікуванням для давньої ДНК», які передбачені еволюційною моделлю. Тому бактерія не може бути древньою, незважаючи на свідчення¹³. Інша ймовірна версія: бактерія насправді не є віком 250 мільйонів років.

#4: Статистика людської популяції

Еволюціоністи стверджують, що люди перебувають на Землі приблизно два-три мільйони років. Використовуючи статистику, можна визначити приблизну кількість людей, яку можна було б очікувати на Землі в різні періоди історії. Наприклад, з урахуванням таких факторів, як війни, хвороби та голод, і припустивши, що люди існують на планеті лише мільйон років, а не два-три мільйони, ми знаходимо, що сьогодні на планеті мало б бути 10²⁰⁰⁰ осіб¹⁴. Проте на Землі немає навіть 10¹⁰ людей. Насправді, навіть якби метрових людей з вузькими плечима втиснути у Всесвіт як сардини в банку, у весь Всесвіт могло б поміститися лише 10⁸² осіб. Для розміщення такої кількості людей знадобилося б 10¹⁹¹⁸ (минус один) інших Всесвітів, як наш.

Можливо, виникне спокуса припустити, що Земля може забезпечити ресурсами не більше ніж приблизно 50 мільярдів людей, і тому всі люди понад цю кількість просто помруть. У такому разі, однак, мали б існувати докази того, що Земля досягала своєї ресурсної межі багато разів у минулому у вигляді мільярдів скам’янілостей гомінідів. Проте викопні рештки гомінідів визнаються «важкими для знаходження»¹⁵. Насправді, існують лише «нечисленні докази» для спроби обґрунтувати походження всього роду homo¹⁶. Навіть після понад століття пошуків решток homo один еволюційний науковець кілька років тому зізнався: «Скам’янілості, які прикрашають наше родове дерево, настільки рідкісні, що науковців, що їх вивчають, більше, ніж самих зразків. Дивовижним є той факт, що всі фізичні докази, які ми маємо для людської еволюції, можна помістити в одну труну, ще й місце залишиться»¹⁷. Чи є віра в давню Землю розумною чи нелогічною? Парадоксально, якщо скоригувати наші розрахунки відповідно до передбачень біблійної моделі, приблизно 4,350 років тому¹⁸ відбувся Потоп, який знищив усе людство з лиця Землі. Якщо тоді планета почала заселятися шістьма людьми (тобто синами Ноя та їхніми дружинами), статистика показує, що сьогодні на планеті мало б бути приблизно 6.7-8.1 мільярдів людей. На сьогоднішній день, за даними Бюро перепису населення США, чисельність населення світу становить 7.5 мільярда осіб¹⁹.

#5: Вуглець-14 у «древніх» скам’янілостях та матеріалах

При сучасних темпах розпаду радіоактивного елемента вуглець-14 (C-14) на азот-14, на це потрібно 5 730 років, щоб половина C-14 в органічному зразку, наприклад, у кістці чи шматку дерева, розпалася. З такою «короткою» тривалістю життя, через 57 300 років (10 періодів напіврозпаду) у будь-якому зразку залишається менш ніж 0,1% початкових атомів C-14. Сучасні технології не дозволяють вченим виявити C-14 у зразках, вік яких, як вважається, становить понад 60–100 тисяч років, оскільки весь вимірюваний вуглець-14 зник²⁰. Отже, якщо C-14 виявлено в будь-якому неконтамінованому зразку, його вік не може перевищувати 100 000 років (за умови, що, як припускають еволюціоністи, швидкість ядерного розпаду C-14 у азот-14 залишається постійною, хоча це припущення не застосовне до біблійного сценарію потопу). Відкриття C-14 у скам’янілостях, які, як вважається, мають вік від десятків до сотень мільйонів років, є передбачувано шокуючим для тих, хто приймає традиційну схему датування та її підходи. Незалежно від того, скільки зусиль докладається для забезпечення того, щоб зразки не були контаміновані, скам’янілості все одно демонструють наявність C-14. Скам’янілі дерева кайнозойської ери (вік яких, за традиційними уявленнями, становить до 65 мільйонів років), скам’янілі дерева, скам’янілості динозаврів і черепашки амонітів мезозойської ери (вік 66–252 мільйонів років) та скам’янілі дерева, рептилії і губки палеозойської ери (вік 252–541 мільйонів років) були виявлені з наявністю C-14²¹. Аналогічно, вугілля палеозойської ери (вік якого, як вважається, становить 40–320 мільйонів років) і навіть алмази, які, за припущеннями, мають вік у мільярди років, при дослідженні містили C-14²². Важливо відзначити, що незалежно від того, де зразки знайдено в геологічній колонці, віки C-14 усіх зразків потрапляють у діапазон від 10 до 60 тисяч років (знову ж таки, за умови постійної швидкості ядерного розпаду). Хоча можна було б припустити, що глибше у пластах відповідало б більшому віку, глибина залягання у пластах не демонструє залежності від вимірюваного віку зразка, що підтримує точку зору креаціоністів, які стверджують, що вся колонка скам’янілостей і геологічний шар від палеозою до кайнозою, ймовірно, сформувалися протягом одного року біблійного Потопу. Геологічна колонка та викопні рештки є не записом життя у часі, а записом смерті під час Потопу кілька тисячоліть тому²³.

#6: М’які тканини та кровоносні судини у скам’янілостях динозаврів

Останні беззаперечні скам’янілості динозаврів виявлено в крейдовому періоді геологічної колонки, нижче межі K-Pg, яка відзначає загадкову подію вимирання, що знищила близько 70% видів планети. Ера динозаврів (тобто мезозойська ера) тривала від приблизно 252 мільйонів років тому до межі K-Pg, близько 65–66 мільйонів років тому, згідно з еволюційною шкалою часу. Очевидно, жодна плоть не могла б зберегтися протягом 100 000 років без розпаду, не кажучи вже про один мільйон років, не кажучи вже про 65 мільйонів років, і тим більше про 200 мільйонів років. Проте з 2005 року було «розкрито» та досліджено багато скам’янілостей динозаврів, у яких було знайдено колаген і кровоносні судини з непошкодженими червоними кров’яними клітинами, оригінальні білки та м’які, еластичні, гнучкі тканини. До цього списку включено скам’янілості тиранозавра, гадрозавра, мозазавра, трицератопса, тесцелозавра, пситтакозавра, археоптерикса та сейсмозавра^[24]. Хоча певні стерильні умови могли б зберегти органічні рештки протягом сотень або тисяч років, знайдені скам’янілості не були виявлені в стерильних лабораторних умовах, а в суворих середовищах, як-от у середньозахідних регіонах США, з великими коливаннями температур, різноманітною погодою та кліматичними умовами, що прискорюють розпад. Не було запропоновано жодного розумного пояснення, і все ж кількість доказів продовжує зростати²⁵. Найбільш ймовірним поясненням є те, що геологічні шари, де містяться динозаври, мають вік не 66+ мільйонів років, а лише кілька тисяч років.

#7: Співіснування людей і динозаврів

Згідно з еволюційною шкалою часу, яка припускає стародавню Землю, динозаври вимерли близько 65–66 мільйонів років тому. Сучасні ссавці та багато інших живих організмів тоді ще не існували, оскільки вони не зустрічаються у шарах, де знайдені динозаври. Люди (тобто рід homo) з’явилися на сцені лише два-три мільйони років тому, за цим підходом. Таким чином, жодна людина ніколи не бачила динозавра. Проте, якщо будуть знайдені докази, що підтверджують факт того, що люди та динозаври справді співіснували в недалекому минулому, то еволюційна шкала часу значно скорочується на мільйони років, а геологічні шари, в яких знайдені динозаври, засвідчують період не такого вже й далекого минулого. Дійсно, існують фізичні, історичні та біблійні докази, які підтверджують співіснування людей і динозаврів у недавньому минулому²⁶.

Геологія

#8: Щільно складені шари порід

Якщо шари порід у геологічній колонці відображають мільйони років повільного накопичення, літифікації та ерозії, то можна було б очікувати, що шари, розташовані під поверхневим шаром, будуть «крихкими», як це властиво сучасним породам. Рух тектонічних плит мав би призвести до руйнування цих шарів, а не їх вигину, оскільки породи не гнуться, а ламаються. Однак у кількох місцях на Землі виявлено шари порід, які зігнуті та складені під радикальними кутами без руйнування (наприклад, пісковик Тейпітс і вапняк Муав у Великому Каньйоні²⁷). Ці товсті шари осадових порід, які згодом закам’яніли (за загальноприйнятими даними, протягом мільйонів років), повинні були бути відкладені швидко і не мали достатньо часу, щоб затвердіти, перш ніж були зігнуті через швидкий рух плит, який, за припущеннями, стався під час Потопу.

#9: Швидкі «повільні» процеси

Будь-яка методика датування, яка припускає старий вік Землі, базується на припущенні уніформізму: що процеси, які ми спостерігаємо сьогодні, потрібно використовувати для пояснення минулого. Якщо для скам’яніння дерева, утворення нафти, створення каньйону, перетворення материнських ізотопів у дочірні елементи радіоактивної породи чи переміщення континенту на кілька кілометрів знадобилися б мільйони років при темпах літифікації, перетворення, ерозії, розпаду й «дрейфу», які ми бачимо сьогодні, то Земля повинна мати вік щонайменше мільйони років. Проте, якщо кожен із цих процесів можна продемонструвати як такий, що відбувається швидко за катастрофічних умов (як це передбачено біблійною моделлю молодої Землі), то такі процеси не можна використовувати для доказу старості Землі. Дійсно, як і передбачали креаціоністи, кожен із цих процесів емпірично підтверджений як такий, що відбувається швидко за катастрофічних умов, подібних до умов біблійного Потопу. Встановлено, що скам’яніння може відбуватися всього за кілька місяців або років у катастрофічних умовах²⁸. Нафта може утворюватися за сотні або тисячі років²⁹. Швидке утворення каньйонів також було підтверджене за катастрофічних умов³⁰. Дослідження підтвердили, що швидкість ядерного розпаду радіоактивних матеріалів може прискорюватися за катастрофічних умов³¹, також є докази швидкого руху в минулому плит, на яких розміщуються континенти³². Якщо кожен із хронометрів, які, як вважається, доводять «давній» вік Землі, суперечить доказам, то де ж докази старої Землі?

#10: Кількість солі в морі

Морська вода є солоною. Щороку сотні мільйонів тонн натрію додаються в океани, і лише близько 27% із них видаляється іншими процесами, залишаючи щорічне накопичення в 336 мільйонів тонн натрію³³. Починаючи з нульового вмісту натрію в морській воді й використовуючи староземне припущення уніформізму, сучасна концентрація натрію в океані була б досягнута лише за 42 мільйони років. Однак, згідно з даними Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США, океану вже 3,8 мільярда років³⁴. Відповіддю на цей факт, як і в інших прикладах у цьому списку, було б очевидне припущення, що темпи накопичення та/або видалення солі були іншими в минулому. Однак середня швидкість накопичення солі мала б бути в понад 90 разів повільнішою, ніж теперішня, щоб пояснити передбачуваний вік океану. Це припущення не витримує критики, і навіть якщо б воно було обґрунтованим, це лише підтвердило б твердження креаціоністів, що уніформізм не є надійним припущенням. Сучасні процеси не є ключем до розуміння минулого, а отже, жодна методика датування давніх епох не може бути надійною, оскільки всі вони ґрунтуються на уніформізмі. З огляду на Потоп, катастрофізм, а не уніформізм, є більш розумним припущенням у тлумаченні фізичних доказів. Тісно пов’язані з катастрофізмом є швидкі процеси та, відповідно, молодий вік Землі.

#11: Кількість осаду на дні моря

Щороку через розмивання водою та вітром континентів в океани, за оцінками, відкладається 20 мільярдів тонн матеріалу³⁵. Коли тектонічні плити Землі рухаються, відбувається субдукція, при якій одна плита повільно занурюється під іншу до мантії. Приблизно один мільярд тонн матеріалу щороку видаляється з морського дна завдяки цьому процесу³⁶, залишаючи 19 мільярдів тонн осаду, що накопичується щорічно на дні океану. У середньому товщина осадових шарів на дні океану становить 450 метрів³⁷. Виходячи з поточних темпів осадоутворення (тобто, знову ж таки, припускаючи уніформізм), осад на дні океану накопичився б лише за малу частку від припущеного віку океану в 3,8 мільярда років (тобто за 0,5% або 19 мільйонів років)³⁸. Щорічне накопичення осаду мало б бути в 197 разів меншим, щоб узгодитися з віком океану в 3,8 мільярда років. Кількість осаду на морському дні не підтверджує віку океану в мільярди років, але добре узгоджується з молодою Землею, якщо врахувати прискорені темпи ерозії під час Потопу та після нього.

#12: Відсутність доказів ерозії між пластами

При виготовленні багатошарового торта поверхня між шарами буде гладкою. Якби торт робили на відкритому повітрі протягом кількох тижнів, зберігаючи його між шарами на відкритому місці, поверхня кожного шару мала б сліди часу — розпад, втрату частини через зовнішні фактори, ерозію від дощу тощо. Аналогічно, якщо геологічні пласти формувалися протягом мільйонів років, поверхня між суміжними шарами не була б гладкою, а мала б сліди проходження часу, наприклад, ерозійні та відкладові поверхні. Однак, у більшості випадків (наприклад, у Великому Каньйоні) шари демонструють гладкі контактні поверхні, що вказує на швидке нашарування без достатнього часу для ерозії³⁹. Поверхні, на яких є ознаки ерозії, відповідають типу ерозії, що виникла б, якби нижня поверхня ще не стала твердою, коли відбулося швидке ерозійне явище, а потім швидке відкладення. Підсумок: Великий Каньйон вказує на молодий вік Землі.

#13: Гелій у цирконових кристалах

Цирконові кристали вважаються одними з найстаріших мінералів на Землі — їхній вік, як вважають, становить мільярди років. Вони дуже тверді та стійкі до розпаду, а також здатні добре зберігати свій вміст, що захищає їх від контамінації. Під час зростання цирконових кристалів частина атомів цирконію замінюється ураном. Під час радіоактивного розпаду урану-238 в дочірній елемент свинець-206 виділяються альфа-частинки, які з’єднуються з електронами, утворюючи гелій, який можна виявити в цирконах. Незважаючи на те, що цирконові кристали добре зберігають свій вміст, гелій поводиться як «слизький» матеріал: атоми гелію є дрібними та постійно перебувають у русі, а тому вони швидко дифундують⁴⁰. Проте, під час дослідження цирконових кристалів, вік яких оцінюється в 1,5 мільярда років, науковці виявили в них незвично високу концентрацію гелію⁴¹. Якби кристали були мільярди років старими, гелій мав би вже давно дифундувати з кристалів у атмосферу, оскільки високі концентрації гелію можуть зберігатися, теоретично, лише кілька тисяч років без значної дифузії. Присутність високих концентрацій гелію вказує на те, що у відносно недавньому минулому відбулося пришвидшення темпу розпаду урану-238, що призвело до утворення більшої кількості гелію, який ще не встиг дифундувати. Якщо темпи радіоактивного розпаду прискорювалися в минулому (наприклад, під час потопу), то радіоактивні матеріали можуть здаватися давнішими, ніж насправді.

#14: «Сирітські» радіогало

Під час радіоактивного розпаду атомів урану в полоній у твердих кристалічних матеріалах виділяються альфа-частинки, які утворюють «гало»⁴², що відображають різні стадії ядерного розпаду. У багатьох гранітних породах знаходять радіогало без «батьківських» атомів, що вказує на пришвидшений ядерний розпад у минулому та на молодий вік Землі⁴³.

#15: Кластичні дайки

У шарах осадових порід часто є відкриті тріщини, в які пізніше може заповнюватися інший осадовий матеріал, утворюючи дайки. Наприклад, у розломі Ют-Пасс, на захід від Колорадо-Спрінгс, є понад 200 дайкових утворень із пісковика, деякі з яких простягаються на кілька кілометрів. Ці дайки складаються з кембрійського пісковика Савач (якому, як вважається, 500 мільйонів років), що заповнив тріщини в породах крейдяного періоду (з віком, як припускають, 65–66 мільйонів років⁴⁴). Чи є розумним припускати, що 500-мільйонний осад залишався незакам’янілим понад 400 мільйонів років, у той час як на ньому сформувалися ордовицькі, силурійські, девонські, карбонські, пермські, тріасові, юрські та крейдяні пласти, перш ніж він проник у шари крейдяного періоду? Або ж більш розумним є припущення, що шари геологічної колонки від кембрію до крейди швидко нашаровувалися один на одного під час глобальної водної катастрофи, поки вони ще не закам’яніли? Тоді, під час швидкого підняття гір Рокі Маунтенс пізніше під час потопу, кембрійський матеріал Савач проник через верхні шари, утворюючи кластичні дайки Ют-Пасс. Підсумок: геологічна колонка сформувалася швидко — Земля молода.

Астрономія/Астрофізика/Геофізика

#16: Парадокс слабкого молодого Сонця

Коли водень у Сонці перетворюється на гелій, його температура поступово зростає. Розрахунки показують, що (за сучасними темпами) 3,5 мільярда років тому Сонце було на 25% тьмянішим, і через це Земля отримувала менше тепла, що знижувало б її температуру приблизно на 17 °C. Земля мала б бути нижче температури замерзання⁴⁵! Згідно з сучасними уявленнями Земля, спочатку розплавлена, була гарячішою, а не холоднішою, до 3,5 мільярда років тому, і поступово охолоджувалася, а не нагрівалася⁴⁶. Немає жодних доказів того, що Земля коли-небудь була замерзлою, але якби вона була замерзлою 3,5 мільярда років тому, життя не могло б виникнути 3,5–4 мільярди років тому, адже воно залежить від рідкої води.

#17: Швидкий темп розпаду магнітного поля Землі

Науковці вимірюють силу магнітного поля Землі з 1835 року, і це поле зменшується експоненційно з періодом напіврозпаду приблизно 1 100 років⁴⁷. Якщо простежити експоненційну функцію в минуле, подвоюючи силу магнітного поля Землі кожні 1 100 років, то близько 30 000 років тому магнітне поле Землі мало б силу, подібну до магнітного поля нейтронної зорі⁴⁸, створюючи величезне тепло, яке б унеможливило існування життя та, можливо, навіть порушило структуру Землі. Земля не може бути мільйони років старою.

#18: Темп віддалення Місяця

Місяць сьогодні віддаляється від Землі зі швидкістю приблизно 4 см на рік⁴⁹. Цей темп віддалення не є лінійним: що далі Місяць від Землі, то повільніше він віддаляється. Виходячи з рівняння, що описує цей темп, науковці можуть розрахувати, де перебував Місяць відносно Землі в різні періоди минулого. Наприклад, 6 000 років тому Місяць був би ближчим до Землі на 230 метрів — це практично не вплинуло б на Землю. Однак, якщо вік Місяця становить 4,5 мільярда років, то 1,55 мільярда років тому Місяць був би в безпосередньому контакті з Землею⁵⁰. Отже, на основі відомого темпу віддалення Місяця неможливо, щоб він був старший за 1,55 мільярда років. Щоб обґрунтувати нинішню віру в тривалий час існування Землі, потрібно припустити, що минулі темпи віддалення Місяця були іншими⁵¹. Проте це припущення заперечує уніформістське мислення («теперішнє — ключ до минулого»), яке підкріплює всі методи датування глибокого часу, і знову доводить, що кожен еволюційний метод датування є сумнівним і не підтверджує стару Землю.

#19: Вміст гелію в атмосфері

Гелій поступово накопичується в атмосфері Землі, коли радіоактивні ізотопи в земній корі розпадаються, випускаючи альфа-частинки, що з’єднуються з електронами та утворюють гелій. Виміряно кількість гелію в атмосфері, темп його накопичення, а також теоретичний темп його виходу у відкритий космос. Використовуючи староземне припущення уніформізму, легко обчислити верхню межу віку атмосфери. Вона не може бути старшою за два мільйони років — на відміну від передбачуваного віку в 4,5 мільярда років⁵².

#20: Спіральні галактики

Земля знаходиться в Чумацькому Шляху — спіральній галактиці. Згідно з моделлю Великого вибуху, галактики почали формуватися приблизно через мільярд років після Великого вибуху, що робить їх вік більше 12 мільярдів років. Серед усіх галактик, які спостерігають науковці, приблизно 77% є спіральними галактиками⁵³. Найстаріша спіральна галактика, як вважається, має приблизно 11 мільярдів років⁵⁴. Якщо ви коли-небудь посипали корицею гарячий напій із пінкою та перемішували напій соломинкою або паличкою, то помічали утворення спіральної форми, схожої на галактику. Також ви могли помітити, що частина спіралі, ближча до центру, обертається швидше, ніж частина ближча до краю. Така «диференційна ротація» спричиняє розмивання спіральних рукавів ближче до центру з часом, і після кількох обертів центр спіралі вже не впізнати. Подібно до цього, спіральні галактики обертаються повільно, і якби вони були такими старими, як стверджують світські космологи, після кількох сотень мільйонів років рукави спіралей вже не мали б зберігати чітку форму, однак багато з них досі мають впізнавані рукави. На сайті Space.com зазначено: «Точний механізм утворення спіральних рукавів досі залишається загадкою для науковців. Якби вони були постійними особливостями галактики, то невдовзі щільно скрутилися б і зникли б менше, ніж за мільярд років»⁵⁵. Таким чином, наявні спостереження не узгоджуються з концепцією глибокого часу в моделі Великого вибуху.

#21: Протиріччя з кометами

Сонячна система складається з сотень тисяч об’єктів, які обертаються навколо Сонця. Серед них — понад 3 000 комет⁵⁶. Комети — це кулі з льоду та пилу, що рухаються в еліптичних орбітах навколо Сонця. Вважається, що вони є «залишками від матеріалу, який спочатку утворив Сонячну систему близько 4,6 мільярда років тому»⁵⁷. Коли комети наближаються до Сонця, сонячний вітер і випромінювання «здувають» частки з комети, утворюючи характерний хвіст, який ми можемо спостерігати. Оскільки матеріал поступово втрачається з кожним обертом комети навколо Сонця, зрештою комета повністю випарується. Типовий термін існування комети становить близько 10 000 років⁵⁸. Як тоді Сонячна система може мати вік 4,6 мільярда років, якщо тисячі комет — які вважаються утвореними під час формування Сонячної системи — досі обертаються навколо Сонця? Науковці припускають існування джерела нових комет за межами Сонячної системи, але жодних спостережуваних доказів цього не було представлено. Біблійна модель, звісно, надає можливе пояснення, яке узгоджується з доказами: Сонячній системі менше 10 000 років.

Висновки

Цей перелік є лише невеликою вибіркою з наявних доказів на користь молодої Землі. Слід зазначити, що припущення уніформізму лежить в основі багатьох аргументів у цьому списку. Уніформізм є фундаментальним припущенням еволюційних методів датування, але не біблійної моделі Творіння. Креаціоністи стверджують, що уніформізм є вкрай ненадійним через вплив катастрофічних явищ (особливо потопу; пор. 2 Петра 3:3-6). Біблійна модель Творіння натомість пропонує катастрофізм як надійний спосіб для інтерпретації наукових доказів з минулого. Демонструючи, що уніформізм одночасно підтверджує молодий вік Землі (згідно з наведеними вище прикладами) і спростовує молодий вік Землі (згідно зі стандартними еволюційними методами датування), ми підтверджуємо ненадійність уніформізму. Прихильник старої Землі змушений відмовитися від уніформізму або дотримуватися його сліпо, без доказів його надійності. Однак, відмовляючись від уніформізму, прихильник старої Землі втрачає своє головне підтвердження для давнього віку Землі і мусить визнати, що неможливо точно знати вік Землі за допомогою науки. Ми погоджуємося з таким висновком, але нагадуємо прихильникам старої Землі, що хоча наука не може точно визначити вік Землі, існує інше джерело інформації, яке може це зробити. Згадайте перший пункт у нашому списку: оскільки ми можемо знати, що Біблія походить від Бога, все, що вона каже, є правдою. Вона дає нам достатньо інформації, щоб знати відносний вік Землі — близько тисяч років, а не мільярдів.

Ніколи немає причини сумніватися в Біблії. Істинна наука завжди її підтверджує. Якщо Біблія вказує на те, що Земля є молодою, то справедливий і ретельний аналіз доказів підкріпить цю істину, навіть якщо оцінка доказів потребує часу й зусиль. Ці докази є в наявності.

Використані джерела

¹ Відповідь на старі методи датування Землі див. у Джеффа Міллера (2013), «Не припускайте занадто багато: не всі припущення в науці погані», Reason & Revelation, 33[6]:62-70.

² Ерік Лайонс (2011), «Здоровий глузд, чудеса та очевидний вік Землі», Reason & Revelation, 31[8]77-80.

³ При радіоактивному розпаді радіоактивний елемент (батьківський) з часом розпадається на інший (дочірній) елемент. Датуючи гірську породу, геологи припускають, що спочатку в ній не було дочірніх елементів — лише материнські елементи, коли почався розпад. Потім це припущення використовується для визначення, за сьогоднішніх темпів розпаду, скільки часу знадобиться, щоб порода мала ту кількість дочірнього елемента, яку вона містить зараз.

⁴ Кайл Батт (2007), Ось! Слово Боже (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

⁵ Припускаючи, що масоретський текст є правильним (на відміну від Септуагінти чи Самарянського П’ятикнижжя).

⁶ Якщо Адам не народив Сита в день народження Адама, Сит не народив Еноса в день народження Сита, Енос не народив Каїнана в день народження Еноса тощо, вік кожного патріарха округлюється, можливо, на кілька місяців.

⁷ Ерік Лайонс (2002), «Коли Тара породив Авраама?» Apologetics Press, https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=13&article=624.

⁸ Генеалогічна термінологія Буття 11 не зовсім збігається з Буття 5. Як було підкреслено в Лайонс, 2002, роки патріарха до народження наступного патріарха могли посилатися на кількість років до первістка (подібно до термінології Мойсея в тому ж контексті щодо Сима та Аврама). Якщо так, то кількість років між народженням первістка та зазначеним предком Христа невідома. Якщо кожен із перелічених патріархів є первістком, то проста математика дає приблизно 390 років від Сима до народження Аврама, Нахора та Арана. Проте, якщо існує проміжок часу між датою народження первістка та фактичним предком Христа (який, можливо, не був первістком), час між синами Сима та Тари зростає. Як верхня межа, якщо кожен патріарх у Буття 11 продовжував жити до 900 років (як патріархи допотопного світу, Буття 5), тоді «відсутні» роки додають до потенційного додавання 4410 років (екстремальний, малоймовірний сценарій). Таким чином, верхня і нижня межі встановлюються на потенційну тривалість часу між потопом і народженням дітей Тари: від 390 до 4800 років.

⁹ Майкл Дж. Оард і Хенк Гізеке (2007), «Полістратні скам’янілості потребують швидкого осадження», CRS Quarterly, 43[3]:232-240, березень; Джон Морріс (2011), Молода Земля (Грін Форест, Арканзас: Master Books), стор. 102-105; Ендрю Снеллінг (1995), «Скам’янілість кита в діатоміті, Ломпок, Каліфорнія», Технічний журнал Creation Ex Nihilo, 9[2]:244-258.

¹⁰ Як цитується в Енді Коглана (2000), «Вічне життя», New Scientist, Інтернет, 18 жовтня, https://www.newscientist.com/article/dn82-eternal-life/.

¹¹ Рассел Вріланд, Вільям Розенцвейг і Денніс Пауерс (2000), «Ізоляція 250-мільйонної галотолерантної бактерії з первинного кристала солі», Nature, 407:897-900, 19 жовтня.

¹² Д. С. Нікл, Г. Х. Льорн, М. В. Рейн, Дж. І. Маллінз і Дж. Е. Міттлер (2002), «Дивно сучасна ДНК бактерії віком 250 мільйонів років», Journal of Molecular Evolution, 54[1]:134-137.

¹³ Там само.

¹⁴ Джефф Міллер (2011), «Статистика населення та молода Земля», Reason & Revelation, 31[5]:41-47, https://apologeticspress.org/pub_rar/31_5/1105w.pdf.

¹⁵ Марієтт ДіКрістіна (2012), «Історія починається», Scientific American, 306[4]:4, квітень.

¹⁶ Кейт Вонг (2012), «Перші з нашого роду», Scientific American, 306[4]:31, квітень.

¹⁷ Лаял Ватсон (1982), «Водні люди», Science Digest, 90[5]:44, May.

¹⁸ Майте на увазі, що потоп міг статися на кілька сотень років далі в історії, ніж 4300 років тому.

¹⁹ «Годинник населення США та світу» (2018), Бюро перепису населення США, 2 листопада, https://www.census.gov/popclock/.

²⁰ Сара Зелінскі (2008), «Показ їхнього віку», Smithsonian Magazine.com, липень, https://www.smithsonianmag.com/history/showing-their-age-62874/.

²¹ Ендрю Снеллінг (2011), «Вуглець-14 у копалинах і алмазах», Answers Magazine, он-лайн, 1 січня, https://answersingenesis.org/geology/carbon-14/carbon-14-in-fossils-and-diamonds/; Браян Томас і Венс Нельсон (2015), «Радіовуглець у динозаврах та інших скам’янілостях», Creation Research Society Quarterly, 51[4]:299-311.

²² Дон ДеЯнг (2008), Тисячі… Не мільярди (Грін-Форест, Арканзас: Master Books), стор. 45-62.

²³ Зауважте, що радіовуглецеве датування справді іноді призводить до визначення віку матеріалів, що перевищує 10 000 років. Радіовуглецеве датування, однак, вважається підозрілим для об’єктів, які вважаються віком приблизно 3000-4000 років [пор. Джордж Х. Майклз і Брайан Фаган (2013), «Хронологічні методи 8 — Радіовуглецеве датування», Розробка навчального матеріалу Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, http://archserve.id.ucsb.edu/courses/anth/fagan/anth3/Courseware/ Chronolo-gy/08_Radiocarbon_Dating.html]. Крім того, біблійні креаціоністи стверджують, що темпи радіоактивного розпаду, очевидно, прискорилися під час Потопу та після нього, можливо, до 1500-1000 років до нашої ери, що робить усі методи датування ненадійними для віків після того часу. Перегляньте ДеЯнг для доказів прискореного радіоактивного розпаду в минулому.

²⁴ Кевін Андерсон (2017), Відлуння Юрського періоду (Чино Веллі, Аризона: CRS Books); Брайан Томас (2015), «Тверді відповіді про м’які тканини», Інтернет-журнал Answers, 1 січня, https://answersingenesis.org/dinosaurs/when-did-dinosaurs-live/solid-answers-soft-tissue/.

²⁵ Пор. щоквартальний журнал Creation Research Society (2015), 51[4] та Андерсона за поглиблене обговорення та відповіді на запропоновані пояснення.

²⁶ Ерік Лайонс і Кайл Батт (2008), Омана динозаврів (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

²⁷ Ендрю А. Снеллінг, «Шари гірської породи зігнуті, не тріснуті», відповіді 4, № 2 (квітень-червень 2009):80-83; Морріс, стор. 108-113.

²⁸ Г. Акахане та ін. (2004), «Швидка силіцифікація деревини в гарячій джерельній воді: пояснення силіцифікації деревини протягом історії Землі», Sedimentary Geology 169(3-4):219-228, 15 липня; Алан Ченнінг, Алан і Дайан Едвардс (2004), «Експериментальна тафономія: кремнієзведення рослин у середовищі гарячих джерел Єллоустоун», Транзакції Королівського товариства Единбурга: Науки про Землю, 94:503-521, http://www.rcn .montana.edu/Publications/Pdf/2004/ChanningEdwards%202004%20Experiment-al%20taphonomy.pdf.

²⁹ Дідик Борис М. та Бернд Р.Т. Сімонейт (1989), «Гідротермальна нафта басейну Гуаймас і наслідки для механізмів утворення нафти», Nature, 342:65-69, 2 листопада.

³⁰ Джон Морріс і Стівен Остін (2003), Сліди в попелі (Грін Форест, Арканзас: Master Books), стор. 74-76; «Геологічна катастрофа» (2005), Льодовикове озеро Міссула та повені льодовикового періоду, http://www.glaciallakemissoula.org/story.html; Джеймс О’Коннор і Річард Вейтт (1995), «Поза межами каналізованої луски», Oregon Geology, 57[5]:100-103, https://www.oregongeology.org/pubs/og/ogv57n05.pdf; Мішель Робертс (2007), «Техас готовий відкрити новий каньйон для громадськості», Canyon Lake Gorge, The Associated Press, 5 жовтня, https://www.canyonlakeguide.com/helpful_info/gorge.htm; Сігрід Сандерс та ін. (2017), “Providence Canyon,” New Georgia Encyclopedia On-line, 26 липня, http://www.georgiaencyclopedia.org/articles/geography-environment/providence-canyon.

³¹ Стів Ройкрофт і Дж. Суейн (2009), «Ультразвукова кавітація води прискорює розпад торію», CERN Courier, 8 червня, http://cerncourier.com/cws/article/cern/39158; Пор. ДеЯнг.

³² Росс Мітчелл, Девід Еванс і Тейлор Кіліан (2010), «Швидка ранньокембрійська ротація Гондвани», Геологія, 38[8]:755-758; Пол Гарнер (2011), The New Creationism (Карлайл, Пенсільванія: EP Books), стор. 187-189.

³³ Стівен Остін і Д. Рассел Хамфріс (1990), «Відсутня сіль моря: дилема для еволюціоністів», Матеріали Другої міжнародної конференції з креаціонізму, ред. Р.Е. Волш і К.Л. Брукс (Піттсбург, штат Пенсільванія: Creation Science Fellowship), 2:17-33.

³⁴ «Навіщо нам океани?» (без дати), National Ocean Service, https://oceanservice.noaa.gov/facts/why_oceans.html.

³⁵ Джон Мілліман і Джеймс Сивіцкі, «Геоморфний/тектонічний контроль викиду опадів в океан: важливість малих гірських річок», The Journal of Geology, 100 (1992): 525-544.

³⁶ Вільям Хей, Джеймс Слоан II та Крістофер Волд (1998), «Розподіл маси/віку та склад осадів на дні океану та глобальна швидкість субдукції осадів»,  Journal of Geophysical Research, 93 [B12]: 14,933-14,940 .

³⁷ «Глибоководні відкладення» (2018), Encyclopaedia Britannica On-line, https://www.britannica.com/science/ocean-basin/Deep-sea-sediments.

³⁸ ПРИМІТКА. Один фут³ вологого гравію становить приблизно 126,1 фунтів, а площа поверхні океану становить приблизно 139 мільйонів квадратних миль. Таким чином, загальна вага осаду на дні океану становить 3,665 (1017) тонн.

³⁹ Стівен Остін (1994), Великий каньйон: Пам’ятник катастрофі (Санті, Каліфорнія: Institute for Creation Research), стор. 42-43.

⁴⁰ Розгляньте дитячу гелієву кульку. Гелій, будучи «слизьким», поступово виходить із повітряної кулі, але робить це через саму гуму, а не через вузол біля основи повітряної кулі.

⁴¹ ДеЯнг, стор. 65-78.

⁴² Кольорові кільця, які оточують радіоактивний мінерал.

⁴³ ДеЯнг, стор. 93-95.

⁴⁴ Стівен Остін і Джон Морріс (1986), «Щільні складчасті та уламкові дамби як докази швидкого відкладення та деформації двох дуже товстих стратиграфічних послідовностей», Перша міжнародна конференція з креаціонізму, ред. Р.Е. Волш, С. Л. Брукс і Р.С. Кроуелл (Піттсбург, Пенсільванія: Creation Science Fellowship), стор. 3-13, http://static.icr.org/i/pdf/technical/Tight-Fold-and-Clastic-Dikes-Rapid-Deposition-Deformation.pdf .

⁴⁵ Денні Фолкнер (2012), «Парадокс слабкого сонця № 4», онлайн-журнал Answers, 1 жовтня, https://answersingenesis.org/astronomy/sun/4-faint-sun-paradox/.

⁴⁶ Ерік МакЛемб (2011), «Початки Землі: Походження життя», Ecology Online, 11 вересня, http://www.ecology.com/2011/09/10/earths-beginnings-origins-life/.

⁴⁷ Д.Р. Хамфріс (2016), Таємничий магнетизм Землі та інших небесних куль (Чіно Веллі, Аризона: Creation Research Society), стор. 57.

⁴⁸ Напруженість магнітного поля Землі становить приблизно 0,5 Г на поверхні, тоді як напруженість магнітного поля нейтронної зірки становить щонайменше 10⁸ Г [«Магнітне поле Землі» (2018), Демонстрації лекцій з природничих наук Гарвардського університету, Гарвардський університет, https://sciencedemonstrations. fas.harvard.edu/presentations/earths-magnetic-field; A. Райзенеггер (2003), «Походження та еволюція магнітних полів нейтронних зірок», Міжнародний семінар із сильних магнітних полів і нейтронних зірок, http://www.if.ufrgs.br/hadrons/reisenegger1.pdf.].

⁴⁹ Девід Пауелл (2007), «Місяцю Землі судилося розпатися», Space.com, 22 січня, https://www.space.com/3373-earth-moon-destined-disintegrate.html.

⁵⁰ Дон ДеЯнг (2008), «Припливи та світогляд творіння», Creation Research Society Quarterly, 45[2]:100-108.

⁵¹ Наприклад, Ф.Р. Стівенсон, «Припливна рецесія Місяця на основі давніх і сучасних даних», Journal of the British Astronomical Association, 91:141, http://adsbit.harvard.edu/full/seri/JBAA./0091//0000136.000.html.

⁵² Ларрі Вардіман (1990), Вік земної атмосфери (Ель-Кахон, Каліфорнія: Institute for Creation Research).

⁵³ Нола Тейлор Редд (2013), «Факти та визначення спіральної галактики», Space.com, 15 серпня, https://www.space.com/22382-spiral-galaxy.html.

⁵⁴ Калла Кофілд (2017), «Найдавніша спіральна галактика, яку коли-небудь бачили, може розкрити секрети Чумацького Шляху», Space.com, 7 листопада, https://www.space.com/38690-oldest-spiral-galaxy-ever-seen -detected.html.

⁵⁵ Редд, вид. додано.

⁵⁶ «Профіль Сонячної системи» (2018), ThePlanets.org, https://theplanets.org/solar-system/.

⁵⁷ Чарльз Чой (2017), «Комети: факти про «брудні сніжки» космосу», Space.com, 23 жовтня, https://www.space.com/53-comets-formation-discovery-and-exploration. html.

⁵⁸ «Скільки часу потрібно, щоб комети «розтанули»?» (2013), TheNakedScientists.com, 4 квітня, https://www.thenakedscientists.com/articles/questions/how-long-does-it-take-comets-melt.

---

Published November 15, 2024