Ісус Христос — історична особа чи казковий персонаж?
Більшість дітей і дорослих легко впізнають ім’я Ісуса Христа. Багато хто навіть може розповісти історію Його життя. Проте ці самі люди також знають імена Пітера Пена, Білосніжки та Попелюшки. І вони також можуть переказати «факти» цих казок. Чи є Ісус із Назарета вигаданим персонажем, який заслуговує бути включеним до списку загадкових чарівників, сміливих переможців драконів і хлопчиків-героїв, що літають? Чи ж Його ім’я повинно посісти належне місце в анналах справжньої історії?
Дехто каже, що Він — міф, легенда, яка ніколи не ходила по землі. Адже справді, ми не маємо жодної книги чи листа, написаного самим Ісусом. І, звичайно, ніхто не представив жодного фізичного доказу (наприклад, Його тіла), щоб підтвердити Його існування. Які ж докази існують, що Ісус справді жив на цій землі?
ВОРОЖІ СВІДЧЕННЯ
Цікаво, що перший тип записів походить із так званих «ворожих» джерел. Ворожі джерела були написані людьми, які не любили Ісуса та Його послідовників. Такі люди, безумовно, не хотіли сприяти справі Христа чи додавати переконливості Його існуванню. Насправді вони відкидали Його вчення і часто зневажали Ісуса та Його послідовників. Тому, коли ці джерела говорять про Ісуса, ніхто не може звинуватити їх у тому, що вони подають факти на Його користь.
Першим таким ворожим свідком буде людина на ім’я Тацит. Він народився приблизно у 56 р. після Р. Х. і помер близько 117 р. Це був римлянин з вищого стану, добре освічений, який обіймав високі державні посади за кількох римських імператорів. Найбільш відомий він своєю працею «Аннали» — історією Риму, написаною приблизно у 115 р. після Р. Х. У «Анналах» він описав Велику пожежу Риму, яка сталася у 64 р. після Р. Х. Багато хто підозрював, що римський імператор Нерон наказав підпалити місто. Тацит писав:
Нерон знайшов цапів-відбувайлів і піддав найвитонченішим покаранням тих, кого в народі називали християнами і кого ненавиділи за їхні злочини. Засновник цієї назви, Христос, був страчений за правління Тиберія намісником Юдеї Понтієм Пилатом. Але, незважаючи на тимчасове придушення, ця згубна забобонність знову поширилася — не лише в Юдеї, де вона виникла, а й у самому Римі.
Тацит ненавидів як християн, так і їхнього тезку — Христа. Тому він не мав нічого позитивного сказати про те, що називав «згубною забобонністю». Проте він усе ж сказав про це. Його свідчення без будь-якого розумного сумніву підтверджує, що християнська релігія була історичною реальністю, а її засновник був справжньою історичною особою, настільки відомою, що привернув увагу навіть самого римського імператора.
Додаткове вороже свідчення походить від Светонія, який писав приблизно у 120 р. після Р. Х. Праці Светонія є надійним історичним джерелом. У своїй історичній книзі він двічі прямо згадує Христа або Його послідовників. Наприклад, він писав: «Оскільки юдеї в Римі постійно викликали заворушення за підбурюванням Хрестуса, він [Клавдій] вигнав їх із міста» (зверніть увагу, що в Діях 18:2 Лука згадує це вигнання Клавдієм). Ім’я Хрестус імовірно є неправильним написанням Христос, грецького слова, що означає Месія. Светоній також зауважив: «Покарання були накладені і на християн — людей, які належали до секти з новим і шкідливим релігійним ученням». Знову ж таки, очевидно, що Светоній і римська влада ставилися з ненавистю до Христа та Його так званої «шкідливої» групи послідовників. Але так само очевидно, що Светоній (і, фактично, більшість Риму) визнавали Христа відомим Засновником історичної релігії.
Інший римлянин на ім’я Пліній Молодший також залишив вороже свідчення про життя Ісуса. У листі, написаному приблизно у 110 р. після Р. Х., він ужив слова «християнин» або «християни» сім разів і тричі написав ім’я «Христос». Безсумнівно, що до часу Плінія християни, з Христом як своїм Засновником, настільки примножилися, що привернули увагу імператора та його урядовців. Після розгляду таких доказів неможливо заперечити той факт, що Ісус Христос був визнаний реальною історичною особою.
Навіть побіжний читач, який перегляне свідчення ворожих римських авторів, помітить, що ці люди не зображали Христа як Сина Божого чи Спасителя світу. Вони словами позбавляли Його синівства, заперечували Його славу і применшували Його велич. Вони описували Його своїм сучасникам і нащадкам як просту людину. Проте, хоча вони глибоко помилялися щодо того, Ким Він був, вони все ж задокументували, що Він був. І за це ми їм завдячуємо.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
