Ісус Христос — унікальний Спаситель чи звичайний обманщик? [Частина II]

[ПРИМІТКА РЕДАКТОРА: Частина I цієї двочастинної серії була опублікована раніше. Нижче подано Частину II, яка продовжує виклад без вступних зауваг із місця, де завершилася перша стаття.]

ІСУС — УНІКАЛЬНИЙ СПАСИТЕЛЬ ЛЮДСТВА

Один важливий факт, який неможливо ігнорувати, полягає в тому, що Ісус є єдиною історичною особою, яка відповідає вимогам, необхідним для виправдання, освячення та викуплення людства. Жоден людський розум не вигадав оповіді про Ісуса з Назарету. Людські очі бачили Його, і людські вуха чули Його. Він ходив і говорив — жив і любив — на вулицях реальних міст і в домівках реальних людей. Його життя — це єдине життя будь-якого «бога-спасителя», яке можна (і вже було) ґрунтовно задокументовано. Як зауважив Франклін: «Специфіка біблійної релігії і, відповідно, християнства походить із пріоритету, наданого історично-фактичному виміру основних біблійних учень і доктрин» (1993, 17[1]:40¹).

Отже, історія Ісуса Христа не належить до сторінок грецької міфології чи давніх релігійних легенд. Але як же скептики хотіли б, щоб це було саме так! Як зазначають Фреке і Ґенді у книзі «Таємниці Ісуса»:

Ранні християни-буквалісти помилково вважали, що історія Ісуса відрізняється від інших історій Осіріса-Діоніса тим, що лише Ісус був історичною, а не міфічною постаттю. Це змусило християн відчувати, що їхня віра протистоїть усім іншим, хоча це не так (1999, с. 13, виділ. додано²).

Справді, скептики із задоволенням поставили б історію Ісуса на один рівень із оповідями про інших легендарних богів-спасителів, адже тоді всі ці історії можна було б легко віднести до міфів, оскільки вони не піддаються історичній перевірці. Тренч писав про таких скептиків:

Довівши — а це неважко зробити — що ці паралелі безпідставні й міфічні, не мають справжньої історичної основи, вони сподіваються, що великі факти християнської віри будуть визнані такими ж слабкими і будуть дискредитовані разом із ними (без дати, с. 135³).

Якби противники віри змогли створити «солом’яне опудало», яке не витримує історичної перевірки (як, наприклад, язичницькі легенди), і поставити історію Ісуса в той самий ряд, тоді обидва нібито впали б разом. Проте історія Ісуса з Назарету не падає. Історії інших богів-спасителів визнаються — навіть тими, хто їх створив — лише вигадками (наприклад, греки розуміли, що їхні міфи є недостовірними легендами, які неможливо перевірити; див. Маккейб, 1993, с. 59⁴). Але історія Ісуса вимагає свого законного місця в історії людства. Осіріс, Крішна, Геракл, Діоніс та інші міфологічні «спасителі» відходять у тінь вигадки, коли їх порівнюють із задокументованим життям Ісуса з Назарету. Якщо скептик хоче заперечити унікальність Ісуса, порівнюючи Його з іншими «богами-спасителями», він спершу має надати докази того, що хоча б один із них реально жив на землі, взаємодіяв із людьми та впливав на їхнє життя безгрішним життям і неперевершеним ученням. Людство завжди прагнуло реального спасителя; але чи може хоч один із вигаданих «спасителів» похвалитися історичним існуванням, задокументованим так само переконливо, як у Христа?

Крім того, Ісус є єдиним, хто був абсолютно безгрішним. Він жив за тими самими моральними законами, що й усі люди, але жодного разу не згрішив. Автор Послання до євреїв писав: «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (4:15; див. також 1 Петра 2:21–22). Відомий історик релігії Шафф писав:

Даремно ми шукаємо в усій біографії Ісуса хоч одну пляму чи найменшу тінь на Його моральному характері. Ніколи не жив на землі більш безневинний. Він нікому не зашкодив, ніким не скористався. Він не сказав жодного негідного слова. Він не зробив жодного неправильного вчинку (1913, с. 32–33⁵).

Бернард Рамм висловив подібну думку:

Ось Він стоїть — безгрішний. Люди можуть претендувати на велич у багатьох речах, але не в цьому. Вони можуть бути розумними чи сильними, швидкими чи кмітливими, творчими чи натхненними — але не безгрішними. Абсолютна безгрішність — це те, чого ми очікуємо від Бога, який став людиною. Гіпотеза і факти збігаються (1953, с. 169, виділ. в ориг.⁶).

Дослідіть історії інших «богів-спасителів». Подивіться, чи підкорялися вони тим самим правилам, що й люди. Чи пізнали вони людську природу і чи страждали несправедливо, водночас не грішачи ні словами, ні серцем? Спробуйте знайти спасителя, подібного до Христа, який прожив понад 30 років на землі і при цьому не вчинив жодного ганебного вчинку. Гайслер підсумував це так: «Усі люди — грішники; Бог це знає, і ми теж. Якщо людина живе бездоганним життям і стверджує про себе, що вона є Богом у плоті, ми повинні серйозно поставитися до такої заяви» (1976, с. 344⁷). Ісус справді «стверджував про себе, що Він є Богом у плоті». Як зазначив Стотт:

Найбільш вражаючою рисою вчення Ісуса є те, що Він постійно говорив про Себе… Ця зосередженість на Собі відразу відрізняє Його від інших великих релігійних учителів світу. Вони применшували себе. Він підносив Себе. Вони вказували людям поза собою, кажучи: “Ось істина, наскільки я її розумію; ідіть за нею”. Ісус же сказав: “Я є істина; ідіть за Мною”. Засновники етнічних релігій ніколи не наважувалися сказати щось подібне (1971, с. 23⁸).

Є ще один важливий момент. Хто міг би краще заперечити досконалість Ісуса, ніж ті, хто проводив із Ним найбільше часу? Є певна частка правди у вислові, що «знайомство породжує зневагу». Його найближчі друзі, безумовно, могли б помітити хоча б найменший недолік. Проте, читаючи свідчення Його найближчих послідовників, ми бачимо, що навіть вони прославляли Його як єдину безгрішну людину. Апостол Петро, якого Ісус публічно докорив, усе ж назвав Його «непорочним і чистим Агнцем» (1 Петра 1:19). У наступному розділі того ж послання Петро сказав, що Ісус «Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його» (2:22). Більше того, Христос навіть закликав будь-кого довести Його гріх, коли сказав: «Хто з вас оскаржить Мене за гріх?» (Івана 8:46). Ніхто з Його сучасників не зміг звинуватити Його у гріху — і ніхто не може цього зробити сьогодні. Проте, коли ми звертаємося до життів інших «богів-спасителів», стає очевидно, що ці «герої» вступали в розпусні зв’язки з людьми, проявляли гріховний гнів і ревнощі. Кожен із них мав свою «ахіллесову п’яту». Якщо ж припустити, що існував якийсь інший «спаситель» без вади (окрім Ісуса), його життя не має історичного підтвердження. А якщо якийсь інший «спаситель» і має історичні свідчення, то його життя легко показати як сповнене гріха.

Христос був унікальним у Своєму вченні

Не лише деталі життя Христа піддавалися звинуваченням у запозиченні, але й Його вчення зазнали ретельного аналізу. Дехто, наприклад, стверджував, що вчення Ісуса — це не більше ніж перефразовані ідеї Старого Завіту. У статті, присвяченій Христу, в журналі Newsweek від 29 березня 1999 року (обкладинка: «2000 років Ісуса»), Кеннет Вудворд зазначив: «Як давно усвідомлюють дослідники, у вченні Ісуса мало що є такого, чого не можна знайти в єврейських Писаннях, які Він тлумачив» (135[13]:54⁹). Нехристиянські юдеї та скептики часто розглядають Ісуса як учителя, який запозичив багато зі стародавніх єврейських текстів, адже чимало Його висловів можна простежити до псалмоспівця Давида, пророка Ісаї та інших авторів. Інші ж вважають, що Його вчення походять із язичницьких джерел. Фреке і Генді писали:

…Ми виявили, що навіть вчення Ісуса не були оригінальними, але були передбачені язичницькими мудрецями… Язичницькі критики християнства, такі як сатирик Цельс, скаржилися, що ця нова релігія — лише бліде відображення їхніх давніх учень (1999, с. 6,5).

Отже, якщо стверджувати унікальність вчення Ісуса, необхідно пояснити, чому Він широко використовував єврейське Писання, і показати суттєві відмінності між Його словами та попередніми джерелами. Інакше Він виглядатиме як один із багатьох рабинів, які добре знали як Писання, так і язичницьку мудрість.

Щоб зрозуміти, чому Ісус використовував Старий Завіт, потрібно усвідомити Його відношення до нього. У цьому допомагають слова апостола Петра:

«Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, які провістили для вас благодать. Вони досліджували, на що або на який час у них вказував Дух Христа, наперед провіщаючи Христові страждання і славу, яка настане після цього…» (1 Петра 1:10–11).  

Наголос Петра полягав у тому, що Христос був не просто зацікавленим читачем давнього єврейського Писання; радше, Він був його Автором. Він написав єврейський Старий Завіт через Свого Духа, Який діяв через пророків. Коли Він цитував Ісаю чи Єремію, Він не копіював їхній матеріал і не запозичував їхні істини. Навпаки. Він просто цитував тексти, які Сам особисто надихнув і передав через давніх святих мужів. Як писав відомий «отець церкви» Тертуліан у своїй Апології: «Немає нічого такого давнього, як істина» (розд. 47). Стверджувати, що вчення Христа не є унікальним лише тому, що Він цитував уривки зі Старого Завіту, — це те саме, що сказати, ніби автор певної книги не може цитувати її у своїх пізніших лекціях чи публікаціях, щоб його не звинуватили у плагіаті власного матеріалу.

Звичайно, є ті, хто відкине цей аргумент, стверджуючи, що Новий Завіт не має авторитету для вирішення таких питань. Тому вони й надалі будуть твердити, що Ісус «запозичив» Свої ідеї зі сторінок ізраїльських текстів. Якщо вони хочуть захищати таку позицію, нехай знайдуть у Старому Завіті опис вічного покарання, подібний до того, який Ісус подав у Марка 9:42. Де в Старому Завіті ми знаходимо думку про те, що багатому важче увійти до неба, ніж верблюду пройти крізь вушко голки? Де в Старому Завіті ідея любові до ближнього розкрита настільки глибоко, як у притчі про доброго самарянина? Ісус із Назарету не просто повторював старозавітні тексти, додаючи до них дрібні уточнення. Навпаки, Він прийшов виконати Старий Закон і встановити Новий Завіт із відмінними поняттями й заповідями — про що ясно сказано в Посланні до Євреїв: «Коли йде мова про «новий», то тим самим перший Він визнав «старим», а те, що стає давнім і старіє, близьке до зотління» (8:13).

Хоча можна довести, що Ісус не запозичував зі Старого Завіту, питання унікальності Його вчення цим не вичерпується. У Його вченні можна знайти сліди понять, які існували ще до Його земного життя. Раніше ми наводили слова Августина, який зазначав, що послідовники Платона вважали, ніби Христос запозичив у їхнього філософського вчителя (хоча, на їхню думку, Він був менш красномовним). Крім того, рабин Гіллель, який жив приблизно за п’ятдесят років до Ісуса, навчав: «Чого не хочеш собі — не роби іншому» (див. Бейлс, без дати, с. 7¹⁰). Конфуцій (і багато інших давніх мислителів) також навчали подібних речей. Від Китаю до Єгипту постійно лунали вислови, які Христос пізніше теж проголошував. Як же тоді вчення Христа можна вважати унікальним, якщо подібні ідеї з’являлися в різних культурах за сотні років до Його приходу на землю? Можливо, тут доречно запитати: яка альтернатива? Як зазначив Бейлс:

Якби Христос був повністю оригінальним, Він мусив би відкинути кожну істину, відкриту в Старому Завіті або пізнану людським розумом. Якби Він так учинив, Його вчення було б неповним, бо воно позбавилося б багатьох моральних і духовних істин (без дати, с. 21).

Ісус прийшов не для того, щоб просто повторити давні істини, але щоб звести їх в єдину завершену систему. Він утілив у Собі всі духовні істини, які світ коли-небудь бачив або ще побачить. Як зазначив Бейлс: «Христос вміщує все моральне добро, що є в інших релігіях, і відкидає їхні помилки» (с. 7). У своєму посланні до колосян Павло описує Христа як Того, «в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання» (2:3). Вчення Христа подібне до золота: його дрібні частинки можна знайти майже всюди — від океанської води до людського тіла. Але щоб це золото стало придатним, його потрібно зібрати в достатню масу для очищення. Христос є «плавильнею» всього знання і мудрості, де домішки помилок відділяються від дорогоцінного металу істини. Хоча дрібні елементи Його вчення можна знайти майже в кожній релігії, вони стають досконалими лише тоді, коли зібрані воєдино в особі Ісуса з Назарету. Стівен Франклін висловив це так:

Надаючи відгомін християнських тем у кожній культурі й кожній релігії, Він [Бог] дав усьому людству певну “точку дотику”, яка дозволяє принаймні попередньо зрозуміти Євангеліє, коли воно проповідується (1993, с. 51).

Крім того, зверніть увагу як на силу, так і на владу, що виявлялися у вченні Христа. Навіть Його вороги не могли спростувати те, чого Він навчав. Коли юдейський Синедріон вирішив вжити проти Нього заходів і послав свою варту, щоб Його схопити, ті повернулися ні з чим і визнали: «Ніколи ще жодна людина не говорила так, [як Цей Чоловік]». (Івана 7:46). Коли Йому було лише дванадцять років і батьки випадково залишили Його в Єрусалимі, повернувшись, вони знайшли Його серед книжників, де Він обговорював релігійні питання, «Усі, які слухали, дивувалися з Його розуму та відповідей» (Луки 2:47).

Юдеї давно чекали Месію («Христа»), Який мав їх спасти і визволити. Самарянка, яку Христос зустрів біля криниці, згадала про це, і Він відповів їй: «Це Я — Той, Хто говорить з тобою!» (Івана 4:26). Коли Ісус стояв на суді перед Синедріоном, первосвященник Каяфа запитав: «Чи Ти Христос?» Його відповідь була твердою: «Ти сказав» (Матвія 26:63–64). Він говорив з владою про до-людське минуле, бо Сам там був (Івана 1:1 і далі). У теперішньому «немає створіння, яке б сховалося від Нього, але все оголене й відкрите перед Його очима, — Йому дамо звіт!» (Євреїв 4:13). І Він знає майбутнє, що видно навіть із побіжного читання Його пророцтв про заснування Церкви (Матвія 16:18), послання Святого Духа апостолам (Івана 14:26) та численних описів Його повернення і Дня Суду (Матвія 25:31–46 та ін.). Усе це пояснює, чому Павло назвав Його «Царем царів і Володаром володарів» (1 Тимофія 6:15). Ніхто ніколи не мав і не промовляв із такою владою, яку мав Христос, тому Він і сказав: «Дана Мені вся влада на небі й на землі» (Матвія 28:18). Лжеспасителі ніколи не заявляли подібного, і навіть їхні вороги не підтверджували за ними такої влади.

Можливо, саме тому в статті журналу Time від 6 грудня 1999 року («Ісус в 2000») автор Рейнольдс Прайс написав:

Потрібні були б дуже складні й штучні розрахунки, щоб заперечити, що найвпливовішою постаттю — не лише за ці два тисячоліття, але й за всю історію людства — є Ісус із Назарету… Можна серйозно стверджувати, що життя жодної іншої людини не мало настільки потужного й тривалого впливу, як життя Ісуса. Це вражаючий висновок, якщо врахувати, що Ісус прожив коротке життя в провінційній околиці Римської імперії і помер у муках як засуджений злочинець… (154[23]:86¹¹).

Міфічні «спасителі» ніколи не отримували подібної оцінки свого життя.

Христос був унікальним у виконанні пророцтв

Безсумнівно, однією з найбільш незаперечних рис унікальності Христа було виконання Ним пророцтв. У своїй книзі «Нові докази, що вимагають вердикту» Джош МакДауелл зазначає, що «Старий Завіт містить понад триста посилань на Месію, які здійснилися в Ісусі» (1999, с. 168¹²). Г’юго МакКорд зауважив: «Свідчення про Ісуса було головною метою пророцтва. Йому всі пророки давали свідчення (Дії 10:43)» (1979, с. 332¹³). Кожне пророцтво Старого Завіту було написане щонайменше за 250 років до появи Христа. Чому?

«Септуагінта» — грецький переклад єврейських Писань — була започаткована за правління Птолемея Філадельфа (285–246 рр. до н.е.). Якщо грецький переклад розпочато приблизно у 250 р. до н.е., то очевидно, що мав існувати єврейський текст, з якого він був зроблений (МакДауелл, с. 168).

Справді, Старий Завіт — написаний за сотні років до життя Христа — передбачив навіть найдрібніші деталі Його життя. Обіцяний мав народитися від жінки (Буття 3:15; Галатів 4:4), причому від діви (Ісаї 7:14; Матвія 1:22), із роду Авраама (Буття 22:18; Луки 3:34), з племені Юди (Буття 49:10; Євреїв 7:14), з царського роду Давида (2 Самуїла 7:12; Луки 1:32), у Вифлеємі (Михея 5:2), щоб уразити голову сатани (Буття 3:15; Євреїв 2:12).

Пророки передбачили Його служіння в Галілеї (Ісаї 9:1–2), а також те, що Його прихід буде проголошений передвісником (Ісаї 40:3; Матвія 3:1–3). Він мав з’явитися за часів Римської імперії (Даниїла 2:44; Луки 2:1), коли Юдея ще мала свого правителя (Буття 49:10; Матвія 2:22). Його смерть мала статися приблизно через 490 років після наказу відбудувати Єрусалим після вавилонського полону (457 р. до н.е.), тобто близько 30 р. н.е. (Даниїла 9:24 і далі). Він мав бути і людиною, і Богом: народжений — але вічний (Михея 5:2; Івана 1:1,14); людина — але «товариш» Господа (Захарії 13:7; Івана 10:30; Филип’ян 2:6). Він мав бути лагідним і співчутливим (Ісаї 42:1–4; Матвія 12:15–21).

Він добровільно підкорився Отцю (Псалмів 39:9; Ісаї 53:11; Івана 8:29; 2 Коринтян 5:21; 1 Петра 2:22), був знехтуваний і зазнав скорботи (Ісаї 53:3), був зраджений другом (Псалмів 40:8) за тридцять срібняків (Захарії 11:12) — що і сталося (Івана 13:18; Матвія 26:15). Його мали бити й плювати на Нього (Ісаї 50:6; 53:5), а Його руки й ноги мали бути проколоті (Псалмів 21:15) — і це здійснилося (Матвія 27:30; Луки 24:39).

Писання передбачали, що Його зарахують до злочинців (Ісаї 53:12) — і так було (Матвія 27:38). Його мали висміювати словами (Псалмів 21:7–8) і дати Йому гірке вино (Псалмів 68:22) — і це сталося (Матвія 27:48). Хоча Він мав померти і бути похованим у гробі багатого (Ісаї 53:9; Матвія 27:57), Його кості не мали бути поламані (Псалмів 33:21; Івана 19:33), і тіло не мало зазнати тління, бо Він мав воскреснути (Псалмів 15:10; Дії 2:22 і далі) і вознестися на небо (Псалмів 110:1–3; Дії 1:9–10).

Наведене — лише невелика частина пророцтв, що здійснилися в Ісусі Христі. Пророцтва Біблії знову і знову виконуються з вражаючою точністю. Єремія писав: «Коли справдиться слово пророче, буде пізнаний цей пророк, що його справді послав Господь.» (28:9). Томас Горн слушно зазначив:

Книга, яка містить ці передбачення, має печать небес: багата жила доказів проходить через увесь Старий Завіт; Біблія істинна; невірство осоромлене назавжди; і ми можемо сказати його прихильникам словами апостола Павла: “Погляньте, зневажники, і здивуйтеся та загиньте!” (1970, 1:291¹⁴).

У вівторок, перед розп’яттям Христа тієї п’ятниці, Ісус вступив у розмову з фарисеями, які й не приховували своєї ненависті до Нього. Коли Матвій описував цю подію у своєму Євангелії, він спочатку згадав про попереднє зіткнення Господа із садукеями: «А фарисеї, почувши, що Він закрив уста садукеям, зібралися разом» (Матвія 22:34). Ісус — проникливою логікою та неперевершеним знанням старозавітного Писання — цілковито розгромив садукеїв. Без сумніву, фарисеї вважали, що зможуть виступити краще. Проте їм належало зазнати такого ж принизливого досвіду. Посеред розмови з фарисеями Ісус запитав: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» (Матвія 22:42). Вони не змогли дати належної відповіді, бо їхнє лицемірство заважало їм зрозуміти як природу Ісуса, так і Його місію. Проте запитання, які Господь поставив того дня, є такими, на які кожна розсудлива, при здоровому глузді людина зрештою мусить відповісти.

Обидва запитання були спрямовані на те, щоб підняти питання божественності Христа. Відповіді — якби духовна короткозорість фарисеїв не завадила їм відповісти правильно — мали б це підтвердити. Сьогодні ці запитання й далі порушують питання ідентичності Христа. Хто такий Ісус? Чи є Він, як Сам стверджував, Сином Божим? Чи був Він, як стверджували багато тих, хто Його знав, Богом, Який став тілом? Чи є Він, як передбачає слово «божественність», божественної природи й рангу?

Ланцюг подій, що привів до того, що Ісус став найвідомішою історичною постаттю у світі, розпочався в Палестині першого століття. Є чотири головні свідчення цього факту. По-перше, коли цар Навуходоносор попросив Даниїла витлумачити його надзвичайно образний сон, пророк відкрив, що Бог встановить Месіанське царство за часів Римської імперії (тобто четвертого царства, представленого у сні царя; див. Даниїла 2:24–45). Римське панування над Палестиною почалося у 63 р. до Р.Х. і тривало до 476 р. після Р.Х.

По-друге, Месія мав з’явитися перед тим, як «жезл» відійде від Юди (Буття 49:10). Дослідники Біблії визнають, що це пророцтво стосується Месії, Який мав прийти до того, як юдеї втратять свою національну незалежність і судову владу (цей «жезл» у Буття 49). Отже, Христос мав прийти до того, як юдеї втратили право виконувати смертні вироки (Івана 18:31). Коли Рим усунув Архелая у 6 р. після Р.Х., Копоній був поставлений першим прокуратором Юдеї. Цікаво, що «прокуратор мав владу юрисдикції щодо смертної кари» (Соломон, 1972, 13:117¹⁵). Отже, було передбачено, що Христос прийде до 6 р. після Р.Х. (див. також Мак-Давелл, 1999, с. 195–202).

По-третє, Даниїл пророкував, що Месія покладе край «жертві та жертві виливання» перед зруйнуванням Єрусалима (70 р. н.е.; пор. Даниїла 9:24–27 і Матвія 24:15). Коли Господь помер, Закон Мойсея був «прибитий до хреста» (Колосян 2:14).

По-четверте, Месія мав народитися у Вифлеємі Юдейському (Михея 5:2). Історично засвідчено, що Ісус народився у Вифлеємі тоді, коли Ізраїль перебував під владою Риму, до того як Юдея втратила свою судову владу, і до зруйнування Єрусалима (див. також Матвія 2:3–6; Луки 2:2–6).

Старий і Новий Завіти змальовують образ Христа, який дає цінні докази для людини, що прагне відповісти на запитання: «Що ви думаєте про Христа?» і «Чий Він Син?». Наприклад, у Ісаї 7:14 пророк проголосив, що діва зачне, народить Сина і дасть Йому ім’я «Еммануїл», що означає «Бог з нами» (це пророцтво здійснилося в народженні Христа; Матвія 1:22–23). Пізніше Ісая називає цього Сина «Сильний Бог» (9:6). Більше того, у рік смерті царя Озії Ісая сказав, що бачив «Господа», Який сидів на престолі (див. Ісаї 6:1 і далі). Вражений цим видінням, Божий слуга вигукнув: «Я на власні очі побачив Господа, царя Саваота» (6:5). У Новому Завіті Іван написав: «Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього» (Івана 12:41).

Ісая закликав Божий народ освячувати «Господа Саваота» (8:12–14) — заповідь, яку пізніше Петро застосував до Ісуса (1 Петра 3:14–15). Крім того, «Господь» Ісаї мав стати каменем спотикання і скелею спокуси (8:14) — опис, який новозавітні письменники застосували до Христа (пор. Римлян 9:33; 1 Петра 2:8). Ісая передрік, що Іван Хреститель приготує дорогу для приходу Господа (40:3). Відомо, що Іван був предтечею Христа (пор. Матвія 3:3; Івана 1:23). Ісая зображує Христа не лише як мовчазне «ягня» (53:7), але й як Того, Хто «Він надломленої тростини не доламає і тліючого ґнота не загасить» (42:3; пор. Матвія 12:20). Різні біблійні вчені вважають, що цей образ мав на меті показати Провідника, Який

де б Він не знаходив людей, поранених і зламаних суворістю життєвого досвіду, або де б не знаходив поранені й пригнічені сумління — чи серед язичників, чи в Ізраїлі — там Він виявляє найбільшу ніжність і делікатність у лагідному поводженні з цими душами (Леупольд, 1971, 2:62¹⁶; див. також Освальт, 1998, с. 111–112¹⁷; Мак-Гарві, 1875, с. 106¹⁸).

Інші письменники Старого Завіту також висвітлювали Христа у своїх писаннях. Псалмоспівець зазначав, що Він буде відомий ревністю за правду (Псалмів 68:10), що Його будуть ненавидіти без причини (Псалмів 21), і що Він переможе смерть (Псалмів 16:8–11). Даниїл назвав Його Царство таким, що «стоятиме повіки» (2:44). Образ Христа, змальований пророками, мав на меті не лише провістити Його прихід, але й зробити Його ще виразнішим для людей новозавітних часів (див. Бромлінг, 1991¹⁹).

Пророки говорили, що Він буде воскреслий з мертвих, щоб сісти на престолі Давида (Ісаї 9:7). Це й сталося, як засвідчив Петро у своїй проповіді в день П’ятидесятниці після воскресіння (Дії 2:30). Він мав царювати не над Юдою, а над наймогутнішим Царством, яке коли-небудь існувало. Як Цар, Христос мав правити (з небес) Царством, яке «не буде знищене навіки» і яке «роздробить і розітре всі царства, а само підніметься навіки» (Даниїла 2:44). Новий Завіт утверджує дійсність Його Царства (Колосян 1:13; 1 Коринтян 15:24–25). Піддані цього Царства мали бути з кожного народу на землі (Ісаї 2:2), і було провіщено, що вони житимуть у мирі та злагоді, що не зважає на жодні людські відмінності, упередження чи пристрасті (пор. Ісаї 2:4 і Галатів 3:28). Цей Цар буде вбраний не в царську порфіру земного володаря, а в благоговійні одежі святого священника (Псалмів 109:4; Євреїв 5:6). Подібно до Мелхиседека, Месія мав бути і Священником, і Царем (Буття 14:18), що гарантує Його підданим можливість наближатися до Бога без посередництва окремого стану духовенства. Натомість, як навчає Новий Завіт, християни підносять свої прохання безпосередньо до Бога через свого Царя — Який є Посередником за них (пор. Матвія 6:9; Івана 14:13–14; 1 Тимофія 2:5; Євреїв 10:12, 19–22). Неможливо, щоб новозавітні письменники дали ясніші відповіді на запитання, які Христос поставив фарисеям. Крім того, жоден інший «спаситель» із міфології ніколи не мав усього свого життя наперед провіщеного або особисто виконаного пророчо (повністю чи частково), як це було з Ісусом.

ЧОГО ВАРТО ОЧІКУВАТИ?

У своїй захопливій книзі «Що було б, якби Христос ніколи не народився»? Д. Джеймс Кеннеді детально розглянув як унікальність Ісуса Христа, так і Його винятковий вплив на людство. Оцінюючи цей вплив, д-р Кеннеді писав:

…Ісус Христос мав величезний вплив — більший, ніж будь-хто інший — на історію. Якби Він ніколи не прийшов, утворилася б порожнеча, подібна до континенту. Вплив Христа на світ неможливо виміряти… Усе, чого торкався Ісус, усе, що Він робив, перетворювало відповідну сферу людського життя. Багато людей читають про численні дрібні події з життя Христа, навіть не здогадуючись, що ці, на перший погляд, “незначні” речі змінили історію людства (1994, с. 4²⁰).

Філіп Шафф також говорив про вплив Христа у своїй книзі «Особа Христа: диво історії»:

Цей Ісус із Назарету, не маючи ні грошей, ні війська, підкорив більше мільйонів, ніж Олександр Македонський, Цезар, Магомет і Наполеон; без науки й освіти Він пролив більше світла на людське і божественне, ніж усі філософи й учені разом; без риторики шкіл Він промовляв слова життя, яких ніколи раніше й пізніше не було сказано, і досяг результатів, недосяжних для оратора чи поета; не написавши жодного рядка, Він змусив писати більше людей і дав теми для більшої кількості проповідей, промов, досліджень, наукових праць, творів мистецтва і гімнів, ніж уся армія великих людей давнини й сучасності (1913, с. 33).

Кажуть, що Христос змінив течію ріки історії і «зняв століття з петель» — влучний образ, з огляду на факти. Навіть невіруючі, коли пишуть книги, заперечуючи Його божественність, мимоволі визнають Його існування і унікальність, коли ставлять дату видання, наприклад, «A.D. 2001». «A.D.» означає Anno Domini — «у році Господа». Ніхто не веде літочислення від Осіріса, Діоніса, Гіллеля чи Конфуція. Увесь світ визнає позначення «до Р.Х.» і «після Р.Х.».

У книзі «Нові докази, що вимагають вердикту» Джош МакДауелл навів сім речей, яких можна (і потрібно!) очікувати від Спасителя світу: (1) абсолютно унікальне входження в історію (пророцтва і народження від діви); (2) безгрішне життя — жоден юдейський герой чи міфологічний персонаж не був таким; (3) влада над природою — «Хто ж Він такий, що і вітер, і море Йому підкоряються?» (Марка 4:41); (4) здатність говорити найвеличніші слова, які коли-небудь звучали; (5) тривалий і всесвітній вплив; (6) сила задовольнити духовну спрагу людства (Матвія 5:6; Івана 4:14; 6:35; 7:37; 10:10); (7) перемога над гріхом і смертю.

Проста істина полягає в тому, що Єгова нічого не залишив випадковості, готуючи світ до приходу Того, Хто мав спасти людство. Різними способами Він попереджав людей про унікальність Того, Хто мав прийти, і про важливість віри та послуху Йому.

Гріхи людства може простити лише безгрішний Спаситель. Міфічна жертва може простити лише міфічні гріхи, але Ісус є справжнім Агнцем Божим, «що на Себе бере гріх світу!» (Івана 1:29). Як висловився Норман Гайслер:

Одна справа — заявляти про свою божественність, і зовсім інша — мати докази для цього. Христос мав і те, й інше. Він навів три унікальні й надприродні докази: виконання пророцтв, унікальне чудесне життя і воскресіння з мертвих. Усе це історично підтверджується і є унікальним для Ісуса з Назарету. Тому ми стверджуємо, що лише Ісус заявляє і доводить, що Він є Бог» (1976, с. 339).

ВИСНОВОК

Отже, ким є Ісус Христос? Чи є Він унікальним Спасителем, чи звичайним обманцем? Насправді вибір дуже обмежений — на це звернув увагу Джош МакДауелл, назвавши один із розділів своєї книги «Нові докази, що вимагають вердикту» так: «Значення божественності: трилема — Господь, брехун чи божевільний?» Його мета полягала в тому, щоб показати: з огляду на величезні претензії Христа, Він мусить бути одним із цих трьох. На початку обговорення МакДауелл навів слова відомого британського апологета Кембриджського університету К.С. Льюїса:

Я намагаюся застерегти від однієї дуже нерозумної фрази, яку часто говорять про Нього: “Я готовий прийняти Ісуса як великого морального вчителя, але не приймаю Його як Бога”. Саме цього ми не маємо права говорити. Людина, яка була б лише людиною і говорила б те, що говорив Ісус, не могла б бути великим моральним учителем. Вона була б або божевільною — на рівні того, хто вважає себе вареним яйцем — або самим дияволом. Вам потрібно зробити вибір. Або ця Людина була і є Сином Божим, або ж божевільним чи чимось гіршим. Ви можете вважати Його дурнем, можете плювати на Нього і вбити як демона; або ж можете впасти до Його ніг і назвати Його Господом і Богом. Але не варто вигадувати поблажливі дурниці про те, що Він був лише великим учителем. Він не залишив нам такої можливості. Він цього не планував (1952, с. 40–41²¹).

Цю думку варто розглянути уважніше. Наприклад, у номері Newsweek від 27 березня 2000 року в статті «Інший Ісус» Кеннет Вудворд писав, що відсутність позабіблійних доказів змусила деяких критиків вважати Ісуса вигадкою ранньої Церкви (2000, 135[13]:53²²). Але він визнав: «Ісус Євангелій — безсумнівно найвідоміший Ісус у світі. Для християн Він абсолютно унікальний — єдиний Син Божий» (с. 52).

Через місяць, у випуску від 17.04.2000, редактори Newsweek у розділі «Листи» опублікували добірку відповідей читачів. Один із листів був від сімнадцятирічної студентки на ім’я Дженніфер Ролінгс із Ґейтерсберґа, штат Меріленд, яка написала:

Я — сімнадцятирічна студентка, і я була розчарована вашою статтею на обкладинці “Видіння Ісуса”. Здається, Newsweek намагався знайти “золоту середину”, подаючи Ісуса як постать, яка могла б бути прийнятною для всіх. Але це неможливо. Або Ісус насправді був Сином Божим, як Він стверджував, або Він був божевільним. Ніхто, хто заявляє, що він є Сином Божим, не є просто “добрим учителем”! Інші великі релігії ніколи не визнають Ісуса тим, ким Він Сам себе називав. Якщо ж визнають, то вони вже не є юдейськими, мусульманськими чи буддійськими — вони є християнськими» (2000, 135[16]:17²³).

Очевидно, не потрібно бути видатним професором Кембриджського університету (як К.С. Льюїс), щоб зрозуміти те, що так виразно висловила сімнадцятирічна міс Ролінгс у своїй простій, але точній відповіді на «науковий» підхід Newsweek. Ісус не лише існував як історична постать, але й заявляв, що є Богом, Який став тілом (Івана 5:17–18; 8:42; 10:30; 12:45; 14:7,10–11; 17:21–23; 19:7). Отже, Його не можна розглядати просто як «доброго вчителя», адже якщо Його твердження було неправдивим, то Він був би або неправдомовцем, або божевільним. У Марка 10 записано випадок про багатого юнака-начальника, який, звертаючись до Христа, назвав Його «Добрий Учителю». Почувши це, Ісус запитав: «Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не є добрий, один лише Бог» (Марка 10:18). Отже, чи є Христос Богом?

Чи був Христос брехуном?

Чи був Христос неправдомовцем? Шарлатаном? «Месіанським маніпулятором»? У своїй книзі «Великодній план» Х’ю Дж. Шонфілд стверджував, що Він був усім цим. Шонфілд припускав, що Ісус побудував Своє життя таким чином, щоб підробити події, змальовані в старозавітних пророцтвах про Месію. Іноді це вимагало «штучно організовувати ці події… вступаючи в протистояння з друзями і ворогами, щоб забезпечити виконання передбачень» (1965, с. 7²⁴). Шонфілд твердив, що Ісус планував інсценувати Свою смерть на хресті, але не врахував, що Йому проколють бік списом. Тому замість того, щоб оговтатися від непритомності, Ісус несподівано помер. У суботу ввечері Його тіло було перенесене в таємне місце, щоб наступного дня гріб був порожній, створюючи враження Його воскресіння і, водночас, Його божественності (сс. 161 і далі).

Розглядаючи можливість того, що Христос був не більше ніж майстерним обманщиком, біблійний історик Філіп Шафф запитував:

Як, в ім’я логіки, здорового глузду та досвіду, обманщик — тобто підступна, егоїстична, розбещена людина — міг вигадати й послідовно підтримувати від початку до кінця найчистіший і найвеличніший характер, відомий в історії, з найповнішим виглядом правди й реальності? Як він міг задумати й успішно здійснити план небаченої добродійності, моральної величі та піднесеності й пожертвувати за нього власним життям перед обличчям найсильніших упереджень свого народу та свого часу? (1913, сс. 94–95²⁵).

Крім того, яка розсудлива людина помре за те, що вона знає як неправду? Як підсумував Мак-Давелл: «Той, хто жив так, як жив Ісус, навчав так, як навчав Ісус, і помер так, як помер Ісус, не міг бути неправдомовцем» (1999, с. 160).

Чи був Христос божевільним?

Чи був Ісус лише психічно хворим, який щиро (хоч і помилково) вважав Себе Богом, Який став тілом? Такий погляд рідко підтримувався тими, хто добре знає життя і вчення Христа. Шафф запитував:

Чи може такий розум — ясний, як небо, підбадьорливий, як гірське повітря, гострий і проникливий, як меч, цілком здоровий і сильний, завжди готовий і завжди врівноважений — піддатися радикальній і найсерйознішій омані щодо власної особи та місії? Абсурдна уява! (1913, сс. 97–98).

Чи навчатиме несамовитий божевільний, що ми повинні чинити іншим так, як хочемо, щоб вони чинили нам? Чи навчатиме божевільний, що потрібно молитися за своїх ворогів? Чи навчатиме божевільний, що слід «підставити іншу щоку», і при цьому покаже приклад, як це робити — аж до самої смерті? Чи викладе божевільний такий етичний і моральний кодекс, як у Нагірній проповіді? Ні. Безумство, яке Його противники приписують Христові, не породжує такого генія. Шафф продовжує:

Самообман у справі настільки важливій, при розумі в усіх відношеннях настільки ясному й здоровому, є так само неможливим. Як Він міг бути фанатиком або божевільним, якщо ніколи не втрачав рівноваги Свого розуму, спокійно підносився над усіма труднощами й переслідуваннями, мов сонце над хмарами, завжди давав наймудрішу відповідь на спокусливі запитання, спокійно й свідомо передбачав Свою смерть на хресті, Своє воскресіння на третій день, зішестя Святого Духа, заснування Своєї Церкви, зруйнування Єрусалима — передбачення, які буквально здійснилися? Такий характер — настільки оригінальний, настільки цілісний, настільки послідовний, настільки досконалий, настільки людяний і водночас настільки вищий за будь-яку людську велич — не може бути ні обманом, ні вигадкою (1910, с. 109).

Чи був Христос Богом?

Якщо Ісус не був ні брехуном, ні божевільним, тоді запитання, яке Він поставив фарисеям, залишається: «Що ви думаєте про Христа?» Чи є Ісус насправді Тим, Ким Себе називав? Чи був Він Богом, Який став тілом? Наведені тут докази свідчать, що відповідь на обидва запитання — «Так». Чи може хтось, зважаючи на всі ці докази, серйозно стверджувати, що Він був лише «звичайним ошуканцем»? Вважаємо, що ні.

---

¹ Франклін, Стівен Т. (1993), «Богословські основи унікальності Христа як Надії і Судді», Evangelical Review of Theology, 17[1]:29–53, січень.

² Фреке, Тімоті та Пітер Ґенді (1999), Таємниці Ісуса (Нью-Йорк: Harmony Books).

³ Тренч, Р.К. (без дати), Христос — бажання всіх народів, або несвідомі пророцтва язичництва (Сірсі, Арканзас: Bales Publications).

⁴ Маккейб, Джозеф (1993), Міф про воскресіння та інші есе (Амгерст, Нью-Йорк: Prometheus, передрук видання 1926 р.).

⁵ Шафф, Філіп (1913), Особа Христа: диво історії (Нью-Йорк: American Tract Society).

⁶ Рамм, Бернард (1953), Протестантські християнські докази (Чикаго, Іллінойс: Moody).

⁷ Гайслер, Норман (1976), Християнська апологетика (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker Book House).

⁸ Стотт, Джон (1971), Основи християнства (Даунерс-Гроув, Іллінойс: InterVarsity Press).

⁹ Вудворд, Кеннет Л. (1999), «2000 років Ісуса», Newsweek, 133[13]:52–63, 29 березня.

¹⁰ Бейлс, Джеймс Д. (без дати), Оригінальність Христа (Сірсі, Арканзас: приватне видання автора).

¹¹ Прайс, Рейнольдс (1999), «Ісус із Назарету — тоді і тепер», Time, 154[23]:84–94, 6 грудня.

¹² Макдауелл, Джош (1999), Нові докази, що вимагають вердикту (Нешвілл, Теннессі: Nelson).

¹³ Маккорд, Г’юго (1979), «Внутрішні свідчення натхненності Біблії», Святе Писання, ред. Венделл Вінклер (Форт-Верт, Техас: Winkler Publications).

¹⁴ Горн, Томас Г. (вид. 1970), Вступ до критичного вивчення і пізнання Святого Писання (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

¹⁵ Соломон, Девід (1972), «Прокуратор», Encyclopaedia Judaica, ред. Сесіл Рот (Єрусалим: Keter).

¹⁶ Леупольд, Г.К. (1971), Тлумачення книги Ісаї (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), однотомне видання.

¹⁷ Освальт, Джон Н. (1998), Книга Ісаї: розділи 40–66 [Міжнародний коментар до Старого Завіту] (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

¹⁸ МакГарві, Дж. В. (1875), Коментар до Нового Завіту: Матвій і Марко (Делайт, Арканзас: Gospel Light).

¹⁹ Бромлінг, Бред Т. (1991), «Пророчий образ Христа», Reason & Revelation, 11:45–47, грудень.

²⁰ Кеннеді, Д. Джеймс і Джеррі Ньюкомб (1994), Що було б, якби Христос ніколи не народився? (Нешвілл, Теннессі: Nelson).

²¹ Льюїс, К.С. (1952), Просто християнство (Нью-Йорк: MacMillan).

²² Вудворд, Кеннет Л. (2000), «Інший Ісус», Newsweek, 135[13]:50–60, 27 березня.

²³ Ролінгс, Дженніфер (2000), «Лист до редакції», Newsweek, 135[16]:17, 17 квітня.

²⁴ Шонфілд, Г’ю Дж. (1965), Великодній план (Нью-Йорк: Bantam).

²⁵ Шафф, Філіп (1910), Історія християнської церкви (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

---

Published August 31, 2026