Ім’я «Християнин» і богонатхненність Біблії (Частина I)»

СТАТТЯ КОРОТКО

Елемент пророцтва є одним із доказів богонатхненності Біблії. Передбачення «нового імені» більш ніж за 700 років до того, як це ім’я було дане, саме по собі є визначним. Але той факт, що пророцтво передбачило християнство загалом і ім’я «християнин» зокрема, є надприродним за своїм значенням. Точні деталі пророцтва разом із здійсненням історії спасіння приводять читача Біблії до одного неминучого висновку.

Римлян 7:3?

Але що ж із Римлян 7:3? Яке значення має χρηματίζω у цьому вірші? «Тому, доки її чоловік живий, її вважатимуть¹ перелюбницею, якщо стане дружиною іншого чоловіка. Коли ж помре чоловік, вона звільняється від Закону і не буде перелюбницею, якщо вийде заміж за іншого». Що Павло/Святий Дух мав на увазі, зазначаючи, що жінку «вважатимуть перелюбницею»? Хто буде так вважати? Дослідження контексту Римлян 7 показує, що Павло говорить про безпрецедентні взаємини християнина з Христом. Ті, хто не хотів відмовитися від Закону Мойсея, не усвідомлювали, що не можуть мати і Мойсея, і Христа одночасно. Насправді щодо Мойсеєвої системи відбулася певна смерть, хоча Бог установив її приблизно за 1 500 років до того. Він більше не взаємодіяв з людьми через цю законодавчу систему, оскільки вона стала «старою» (Євреїв 8:13), «такою, що минає» (2 Коринтян 3:11), і була «прибита до хреста» (Колосян 2:14). Тепер Він взаємодіє з усіма² людьми через Євангеліє (Римлян 1:16). Павло використовує ілюстрацію, пов’язану з Божим законом, щоб підкреслити свою думку. Божий шлюбний закон пов’язує жінку з її чоловіком аж до його смерті — так сказав Сам Бог у день, коли вперше встановив інститут шлюбу для перших двох людей: «Тому покине чоловік батька свого та матір свою і пристане до дружини своєї, і будуть вони одним тілом» (Буття 2:24). Ісус додав: «То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Матвія 19:6). Це обмеження є Божим законом — не людським. Воно походить від Нього — не від людини. Будь-який чоловік, який відпускає свою дружину й одружується знову, поки та дружина ще жива, вважається Богом перелюбником.³ Будь-яка жінка, яка залишає свого чоловіка й виходить заміж знову, поки той чоловік ще живий, вважається Богом перелюбницею. Річ у тім, що звичайні люди протягом усієї історії, від країни до країни й від культури до культури, створювали власні визначення «перелюбу» та сексуального гріха. Проте не має значення, що проголошують людські закони, як постановляють людські суди чи що думає будь-хто на землі. Громадська думка не має значення, коли йдеться про Божі закони. Те, як суспільство публічно визначає сімейний стан людини, не має остаточного значення чи наслідків. Саме Бог визначає та встановлює, що є порушенням Його шлюбних законів. Розгляньмо таке уточнення Павлової ілюстрації:

Тому, доки її чоловік живий, вона буде вважатися [Богом] перелюбницею, якщо стане дружиною іншого чоловіка. Коли ж помре чоловік, вона звільняється від [Божого] Закону і не буде перелюбницею [за Божим визначенням], якщо вийде заміж за іншого.

Правда, що люди, приймаючи власні соціальні норми — чи вигадані ними самими, чи отримані від Бога — можуть публічно вважати жінку винною в перелюбі згідно зі своїм розумінням цього поняття. Але саме їхнє судження не визначає, чи є жінка насправді перелюбницею — так само як людська думка не визначає, який Божий Закон діє по цей бік хреста. Зверніть увагу, що слова Павла «не буде перелюбницею» паралельні до «її вважатимуть перелюбницею». Останнє не стосується громадської думки щодо цього питання, а є прямим проголошенням об’єктивної духовної реальності — яка може походити лише від Бога. Таке тлумачення цього уривка підтверджується висновком, який Павло робить зі своєї ілюстрації: «Тому, брати мої, і ви померли для Закону тілом Христа, аби належати іншому, — Тому, Хто встав із мертвих, щоб ми принесли плід Богові» (Римлян 7:4). Він не мав на увазі, що широке суспільство саме так оцінюватиме їхні стосунки із Законом. Саме Бог дає право тим, хто був під Законом Мойсея, відкласти його й підкоритися Законові Христа. Лише Бог може встановлювати, які закони до кого застосовуються в певний час земної історії. Отже, Джон Джонс слушно зауважує, що жінка, про яку йдеться, «буде визнана або названа перелюбницею на підставі Божественного закону».⁴

На підставі цього аналізу контексту Римлян 7, вживання терміна χρηματίζω у 3-му вірші є посиланням на Божественне проголошення щодо обставин, за яких жінка є перелюбницею. Це не стосується громадської думки чи того, як суспільство може вирішити називати, вважати або оцінювати жінку щодо її сімейного стану. Якщо це так, то з дев’яти випадків уживання терміна χρηματίζω у Новому Завіті вісім є беззаперечними посиланнями на Божественні називання. Якщо вісім із дев’яти новозавітних випадків безсумнівно стосуються Божественних називань або дій, то на якій підставі можна законно (тобто граматично й лінгвістично) відкидати таке саме значення в єдиному іншому випадку, якщо це значення цілком логічне й відповідає контексту? Ніщо в контексті Дії 11:26 не вимагає значення, яке відхиляється від звичайного. Більше того, позабіблійні випадки вживання терміна не переважають біблійне використання.⁵

Те саме значення в Дії 11:26

Насправді, попри загальну одностайність серед грецьких авторитетів, які відокремлюють Дії 11:26 та Римлян 7:3 від інших випадків уживання слова, приписуючи їм інший відтінок значення, низка мовознавців не погоджується з такою непослідовністю. Навпаки, вони надають цим двом віршам те саме значення, що й іншим сімом. Наприклад, у своєму широко відомому й давно визнаному коментарі до Дій Адам Кларк наполягає: «Слово χρηματίσαι у нашому звичайному тексті, яке ми перекладаємо як “були названі”, у Новому Завіті означає призначати, попереджати або називати за Божественним повелінням».⁶ Метью Пул, англійський богослов і біблійний коментатор XVII століття, стверджував, що ім’я «християнин» було дане «Божественним авторитетом, бо це значення міститься в самому слові. І це не було ім’я, яке вони дали собі самі, а тим більше не ім’я, яке вороги християнства дали його послідовникам…. Але Бог хотів, щоб учнів Христа називали християнами».⁷ Джордж Бенсон, британський богослов, коментатор і знавець грецької мови XVIII століття, пояснював значення слова в Дії 11:26 так: «χρηματίζω означає бути попередженим через Божественне повчання», а щодо його вживання в Римлян 7:3 він зазначає: «можливо, і там його слід розуміти в тому самому значенні».⁸ Філіп Доддрідж, англійський конгрегаціоналістський служитель, педагог і автор гімнів XVIII століття, переклав речення в Дії 11:26 так: «І учнів уперше за Божественним призначенням названо християнами в Антіохії», пояснюючи, що «використання слова χρηματίσαι означає, що це було зроблено за Божественним керівництвом».⁹ Англійський незалежний служитель XVIII століття Джон Гайс, про якого Джон Веслі написав у передмові до своїх Нотаток до Нового Завіту, що він завдячує доктору Гайсу багатьма «корисними спостереженнями», зазначив щодо Дії 11:26: «Добре відомо, що (χρηματίσαι) слово, ужите тут, зазвичай, якщо не завжди, у Новому Завіті означає бути Божественно попередженим або попередженим Богом. І саме в такому значенні наш священний історик використав його в розд. x.22 та Луки ii.26».¹⁰ Зверніть увагу, що Гайс підкреслює: той самий натхненний автор — Лука — уже двічі раніше використав це саме слово для позначення Божественних втручань, роблячи використання Луки одноманітним і послідовним. Вейн Джексон добре підсумовує це питання: «Термін “названий” у Новому Завіті використовується виключно щодо Божественного називання».¹¹

Не дане звичайними людьми

Відкинувши можливість того, що Бог є Джерелом імені «християнин», багато коментаторів висувають припущення, що це ім’я було дане ворогами та критиками Церкви, ймовірно як насмішка,¹² і, можливо, римлянами.¹³ Інші стверджують, що це ім’я просто виникло серед самих християн.¹⁴ Звичайно, якщо ми правильно зрозуміли пророцтво Ісаї, перше з цих припущень є хибним. Друге є правильним — якщо розуміти його в тому сенсі, що Бог дарував це ім’я зсередини спільноти віруючих через Божественне наставлення.¹⁵

Зверніть увагу: оскільки нам цілком недвозначно повідомлено, що нове ім’я походить «з уст Господа», ми повинні розглянути, яким чином або через який засіб Господь здійснив цю дію. Ми, безумовно, маємо в біблійній історії приклади, коли Бог говорив до людей чутно й безпосередньо.¹⁶ Він також передавав Свою волю через сни, видіння та ангельські відвідини.¹⁷ Проте Лука дає нам підказки, які допомагають зрозуміти спосіб, яким Господь дарував нове ім’я. У своєму «Підрядковому грецько-англійському Новому Завіті», заснованому на грецькому тексті Нестле, Альфред Маршалл переклав відповідне речення в Дії 11:26, говорячи про Павла й Варнаву так: «І сталося з ними також цілий рік збиратися в церкві та навчати значний натовп, і вперше в Антіохії назвати учнів християнами».¹⁸ Хоча це буквальний, хоч і незграбний переклад, не пропустіть той факт, що «збиратися», «навчати» і «назвати» — усі три є інфінітивами¹⁹, які стосуються Павла й Варнави. Саме Павло й Варнава здійснювали навчання, зібрання та називання (тобто Божественне називання/пророкування).

Маєр пояснює той самий граматичний нюанс, у якому три послідовні інфінітиви пов’язані з дієсловом і займенником (ἐγένετο αὐτός) — «сталося з ними». Він робить висновок: «Але логічно правильно, що χρηματίσαι також залежить від ἐγένετο αὐτός, саме тому, що повідомлене найменування… було причинно пов’язане з тривалими та успішними трудами цих двох чоловіків у тому місті».²⁰ Іншими словами, «називання» пов’язане з дієсловом («сталося») та займенником («з ними»), що знову вказує на Павла й Варнаву як на знаряддя цього називання. А.Т. Робертсон додає своє підтвердження: «Цей перший активний інфінітив χρηματίσαι також є підметом ἐγένετο і додається як окремий елемент через використання τε [інше слово для “і” — DM], а не καί [“і” — DM]».²¹ Ленскі погоджується: «Будучи доданим через τε, третій інфінітив пов’язується з двома попередніми інфінітивами й таким чином указує, що саме протягом цього року учні носили… ім’я “християни”».²² Знову ж таки, ці грецькі джерела погоджуються, що третій інфінітив («назвати») пов’язаний із двома попередніми інфінітивами, і всі три модифікують дієслово «сталося».

Звертаючи увагу на грецький текст, Бенсон зазначає: «Цим показано, що Варнава і Савл першими дали їм ім’я християн».²³ Гайс говорить, що уста Господа дали це ім’я «через безпосереднє навіювання Савлові та Варнаві»,²⁴ — що цілком узгоджується з новозавітним описом природи натхнення. Джексон погоджується: «Якщо учнів “було [Божественно] названо” християнами, то це ім’я мусило бути якимось чином передане, і використання Варнави та Савла цілком могло бути тим засобом».²⁵ Адам Кларк погоджується: «Отже, якщо ім’я було дане за Божественним призначенням, то найімовірніше Савл і Варнава були спрямовані дати його».²⁶ Насправді граматика уривка робить це певним — а не просто «найімовірнішим». Ті самі особи, які «збирали» та «навчали», є тими самими особами, які «назвали».²⁷ Без сумніву, Бог здійснив Свою волю, дарувавши «ім’я» так само, як Він провадив Павла та всіх натхненних речників у їхніх Божественних повідомленнях.²⁸ МакҐарві підсумовує походження імені «християнин» у Дії 11:26: «Той факт, що Лука тут використовує його, а Павло й Петро пізніше визнають його, надає йому всю чинність натхненного вживання і, отже, всю вагу Божественного авторитету».²⁹

Інші випадки

Тож не дивно, що коли Павло постав перед царем Агріппою, у присутності римського прокуратора Порція Феста, він звернувся до царя з особистим закликом пригадати його власну віру в старозавітних пророків. «Агрипа ж Павлові: Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!» (Дії 26:28).³⁰ Так само не дивно, що Петро, посеред послання, яке зосереджується на тяжких переслідуваннях і стражданнях,³¹ що спіткали віруючих, закликав їх: «Ніхто з вас хай не страждає як убивця або як злодій, або як злочинець, або як той, хто втручається в чужі справи. А коли як християнин, то хай не соромиться, але нехай прославляє Бога цим ім’ям» (1 Петра 4:15-16). Петро розумів, що «ім’я» (ὀνόματι), під яким послідовники Христа повинні жити й переносити свої страждання, — це ім’я «християнин» (див. також в. 14; 2 Тимофія 2:19; Якова 2:7).

Ісая 62:2 = Дії 11:26

З огляду на ці факти, є ті авторитети, хоч і в меншості, які бачать зв’язок між пророцтвом Ісаї про «нове ім’я» та даруванням імені «християнин» у Дії 11:26. Наприклад, у своїй широко визнаній серії коментарів Метью Генрі вказує на Ісаї 62:2 як на пророцтво, виконане в Дії 11:26.³² Так само Гайс подає такі зауваження щодо книги Дії 11:26: «Таким чином Бог поклав особливу честь на цю церкву навернених прозелітів, назвавши їх іншим, новим ім’ям, яке, як було пророковано, мали назвати уста Господа (Іс. lxii.2 і lxv.15)».³³ Говорячи про церкву в Антіохії, Гайс також зазначає:

Отже, ці віруючі в Антіохії були першими, хто в ще вищому значенні, не без підтвердження Божественними вказівками, публічно й урочисто прийняли на себе ім’я християн… тим самим визнаючи та славлячись своїм зв’язком із Христом як єдиним Помазаним Спасителем.³⁴

Джеймс Коффман також провів зв’язок між Ісаєю 62 та Дії 11:26 і пов’язав Ісаї 56:5 із тією самою подією.³⁵ Він стверджував: «Це єдине ім’я, яке апостол прямо наказав використовувати як те, в якому народ Господа має “прославляти Бога”».³⁶

ПІДСУМОК

Попри те, що в контексті Ісаї згадуються й інші імена, через що деякі вагаються пов’язувати пророцтво з єдиним ім’ям «християнин», усе ж «християнин» має трансцендентний статус на підставі того факту, що Ісая вказує на дуже конкретні майбутні події, які передуватимуть даруванню нового імені та завершаться ним. Його пророцтво конкретно передбачає: (1) встановлення Церкви в Єрусалимі в Дії 2, що складалася лише з юдеїв; (2) потім включення язичників у Дії 10; (3) після чого йде натхненне твердження Луки в Дії 11, що вперше в людській історії учнів було названо «християнами». Ці події, що сколихнули світ, надто значущі й невід’ємні від Божого задуму викуплення, щоб бути випадковими чи просто збігом обставин.

Зупиніться на мить і замисліться, як Бог привів до здійснення Свій план спасіння. «Коли ж прийшла повнота часу» (Галатів 4:4), ми бачимо прихід Христа в людському тілі на землю (лише після приблизно 4 000 років людської історії, упродовж яких Бог активно діяв провидінням «за лаштунками» в очікуванні того, що мало настати), Його життя, що завершилося жертвенною смертю (навколо якої обертається єдиний засіб примирення), Його воскресіння й вознесіння і, нарешті, встановлення Його Церкви та початок проголошення Євангелія. Це визначне встановлення — друге після смерті, поховання й воскресіння Христа за духовною важливістю — спочатку навмисно складалося лише з юдеїв, хоча Божим наміром від вічності було спасти всіх людей незалежно від етнічного чи національного походження. Тому, хоча початкове звернення виключно до юдеїв вважалося Божественно доречним (пор. Дії 13:46-47), лише тоді, коли Євангеліє було запропоноване язичникам, ми бачимо кульмінацію й вершину Божих викупних намірів. Отже, цілком логічно, що Бог позначив цю визначальну подію — це вічно значуще духовне досягнення, у якому були навернені перші язичники й заснована перша язичницька церква — Небесним повідомленням і печаткою схвалення цього дивовижного Божественного діяння. Він зробив це, дарувавши ім’я, яке від усієї вічності призначив для тих, хто підкориться Його Синові.³⁷

«Яким більш славним або почесним ім’ям вони могли б бути названі? Ім’ям, яке у своєму справжньому й первісному значенні містить у собі все чеснотливе й любе, справедливе й милосердне, благородне й Божественне!»³⁸ Справді, усі, хто називає себе християнами, мали б добре зробити, відмовившись від людськи вигаданих деномінаційних назв і підкорившись імені, призначеному Божеством від усієї вічності для тих, хто належить Йому.

ВИСНОВОК

З надзвичайною точністю — властивою лише Божественному передбаченню та вічному задуму — поява імені «християнин» в історії людства є ще одним доказом натхнення Біблії. Такі події, що потрясають землю, надто дивовижні, щоб обмежений людський розум міг їх повністю осягнути. Лише Вічна Істота могла впорядкувати такі величні духовні реальності.

Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, які провістили для вас благодать. Вони досліджували, на що або на який час у них вказував Дух Христа, наперед провіщаючи Христові страждання і славу, яка настане після цього. Їм було відкрито, що не для них самих, а й для нас служило те, що нині сповіщено вам через благовісників Духом Святим, посланим з неба, що бажають побачити ангели. (1 Петра 1:10-12).

О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Хіба хтось дав Йому щось наперед, щоб воно було повернуто йому назад? Адже все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь. (Римлян 11:33-36).

---

¹ Грецькі джерела визначають використання χρηματίσειatisei у цьому вірші як приклад «гномічного майбутнього часу». Див. Г. Абботт-Сміт (1922), Ручний грецький лексикон Нового Завіту (Нью-Йорк: Charles Scribner’s Sons), с. 484, та Ернест Де Вітт Бертон (1898), Синтаксис способів і часів у новозавітній грецькій мові (Единбург: T.&T. Clark), третє видання, с. 36.

² Термін «усі» кілька разів використовується в Посланні до Римлян як технічний термін для всіх категорій людства, тобто юдеїв і язичників. Пор. «кожен» (2:9; 3:19) та «ніхто» (3:10-12).

³ Ісус дає лише один виняток із цього загального правила, який міститься в Матвія 19:9.

⁴ Джон Джонс (1825), Грецько-англійський лексикон для початківців (Лондон: Longman, et al.), друге видання, с. 1332, виділення додано. Це спостереження підтверджується тим фактом, що гномічний майбутній час тут має силу наказового способу, тобто «нехай вона буде названа». Наказовий спосіб робить це повелінням. Чиїм повелінням? Павло не говорив би про людей, які наказують іншим людям. Радше він просто передавав Божу постанову — що така жінка повинна вважатися такою, що перебуває в стані перелюбу. Див. Найджел Тернер (1963), Синтаксис у Граматиці новозавітної грецької мови, ред. Джеймс Моултон (Единбург: T.&T. Clark), 3:86. Також Барбара і Тимофій Фріберг (1981), Аналітичний грецький Новий Завіт (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 485.

⁵ Ім’я «християнин» зустрічається в кількох ранніх світських авторів, включно з Плінієм Молодшим (Листи, 10.96), Светонієм (Життя Нерона, XVI.2; Життя Клавдія, XVIII.2), Тацитом (Аннали, XV.44), а також у юдейського історика Йосипа Флавія (Юдейські старожитності, XVIII.3.3). Навіть використання цього терміна людьми поза християнською громадою підтримує висновок, що Дії 11:26 стосується дії, здійсненої Богом. Герман Ольсгаузен зазначає, що серед «світських» письменників цей термін «використовується особливо тоді, коли йдеться про надання імен або посадових титулів, відповідно до корінного значення слова — “керувати державними справами”» — (1860), Біблійний коментар до Євангелій та Дій Апостолів (Единбург: T.&T. Clark), 4:379. Відповідно, зверніть увагу, що таке використання узгоджується з думкою, що Сам Бог дав це ім’я для управління справами нового Царства. Світські письменники лише використовували це слово як позначення групи, про яку йшла мова, не обов’язково вкладаючи в нього будь-який зневажливий відтінок.

⁶ Адам Кларк (1855), Від Матвія до Дій (Нью-Йорк: Carlton & Phillips), 1:772, курсив в оригіналі.

⁷ Метью Пул (без дати), Коментар до Святої Біблії: від Матвія до Об’явлення (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), 3:422.

⁸ Джордж Бенсон (1756), Історія першого поширення християнської релігії (Лондон: J. Waugh and W. Fenner), 1:248, курсив в оригіналі, виділення додано.

⁹ Філіп Доддрідж (1807), Сімейний тлумач (Чарлстаун, Массачусетс: S. Etheridge), с. 164, курсив в оригіналі.

¹⁰ Джон Гайс (1797), Практичний тлумач (Единбург: Ross & Sons), 3:136, дужки й курсив в оригіналі, виділення додано. Гайс отримав ступінь доктора богослов’я в Абердині у 1733 році.

¹¹ Вейн Джексон (2005), Дії Апостолів: від Єрусалима до Риму (Стоктон, Каліфорнія: Courier Publications), с. 138.

¹² Наприклад, у престижній серії Expositor’s Bible Commentary Річард Лонгенеккер натякає на те, що це ім’я «спочатку було дане як насмішка» — (1981), Дії у Expositor’s Bible Commentary (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan), 9:402. Однак А.К. Герві наполягає: «Немає жодних доказів… що воно було дане як насмішка» — (передрук 1958), Дії Апостолів у Кафедральному коментарі, ред. H.D.M. Spence and Joseph Exell (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 18:359. Також Джон М’Клінток і Джеймс Стронг: «Немає підстав думати, як це роблять деякі, що ім’я “християни” було дане виключно як насмішка» — (передрук 1968), “Християнин,” у Циклопедії біблійної, богословської та церковної літератури (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 2:269, курсив в оригіналі. Так само Джексон: «Ім’я… не було дане у глузуванні ворогами Христа» (с. 138). Також С.Т. Блумфілд (1845), Грецький Завіт (Лондон: Longman, et al.), 1:596 — «Немає підстав думати… що ім’я Χριστιανούς було дане як насмішка…. Немає доказів, що це був зневажливий термін». Насправді, за словами Г.В. Лехлера та К. Герока, ця точка зору «не має нічого на свою користь, окрім того факту, що мешканці Антіохії були відомі своїм дотепом і сатирою» — (1864), Богословський і гомілетичний коментар до Дій Апостолів, ред. Й.П. Ланге (Единбург: T.&T. Clark), 1:436.

¹³ Ольсгаузен вважав: «Це ім’я походило від язичників і, як показує його форма, від римлян» (4:379). Генріх Маєр категорично стверджує: «Це ім’я безперечно виникло не в Церкві, а поза нею…. Отже, походження імені слід виводити від язичників» — (1879), Критичний та екзегетичний коментар до Нового Завіту (Единбург: T.&T. Clark), с. 296, курсив в оригіналі. Також Г.В. Лехлер і К. Герок: «ім’я походило від язичників» (1:435). Подібно й А.К. Герві: «вони отримали ім’я християн… від зовнішнього світу і самі прийняли його» (18:359). Ф.Ф. Брюс стверджує, що це ім’я є «латинським утворенням (із суфіксом –ianos від латинського –ianus)» — (1988), Книга Дій у Міжнародному коментарі до Нового Завіту, ред. Гордон Фі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), с. 228. Проте Крістофер Вордсворт наполягав, що «закінчення –onos не є доказом римського походження» — (1872), Новий Завіт… грецькою мовою оригіналу (Лондон: Rivingtons), 1:96, курсив в оригіналі. Хоча він визнає латинське закінчення слова, Р.Дж. Ноулінг каже: «важко знайти походження цього титулу серед християн або серед юдеїв…. [А]ле немає потреби припускати, що ім’я має римське походження» — (без дати), Дії Апостолів у Грецькому Завіті тлумача, ред. В. Робертсон Ніколл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 2:268-269. М’Клінток і Стронг погоджуються з цим спостереженням, зазначаючи, що латинське закінчення «не є остаточним доказом того, що воно походить від римлян, оскільки такі закінчення вже були добре відомі на Сході через римське панування» (2:269). Подібно й Г.Б. Гакетт стверджував: «Цей аргумент не є вирішальним, оскільки латинізми не були невідомими для грецької мови цього періоду» — (1870), Коментар до оригінального тексту Дій Апостолів (Бостон, Массачусетс: Gould & Lincoln), с. 193, виділення додано. Згадуючи заперечення старіших критичних учених щодо історичності твердження в Дії 11:26, засновані на рідкісному використанні терміна «християнин» та латинському закінченні –ianos, Джон Дікі рішуче заявляє: «Тепер існує загальна згода, що ці заперечення безпідставні» — (1979), “Християнин” у Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії, ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 1:657, виділення додано.

¹⁴ Еліас Бікерман вважав, що χρηματίζω означає «прийняти ім’я» або «називати себе», а отже, це означає, що самі християни започаткували це ім’я — (1949), “Імʼя хриянин,” The Harvard Theological Review, 42[2]:109-124, квітень. Метью Генрі погоджувався: «Ймовірно, вони самі так себе назвали, об’єдналися під цим титулом…. вони самі дали собі ім’я» — (1838), Повний коментар до Святої Біблії, ред. Вільям Дженкс (Браттлборо: Brattleboro Typographic Company), с. 62. Вордсворт посилається на свою згоду з Євсевієм, який «здається, приписував його запровадження самій Церкві, а не… її ворогам» (1:96). Але Дікі не погоджується: «Ім’я… не походило від самих християн» (1:657). Як зазначалося раніше, так само вважає й Пул: «…це не було ім’я, яке вони дали собі самі» (с. 422). А Р.К.Г. Ленскі категорично стверджує: «Одразу очевидно, що учні не вигадали цього імені самі» — (2001), Тлумачення Дій Апостолів (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), с. 457. Проте зверніть увагу, що цей погляд не обов’язково виключає те, що джерелом імені був Бог — оскільки сторонні природно приписали б його походження самим християнам через незнання ролі Господа, Який через Божественне натхнення дав це ім’я через Своїх речників. Пул ілюструє саме цю думку, приписуючи джерело імені «Божественному авторитету», водночас стверджуючи, що «це не було ім’я, яке вони дали собі самі» (с. 422).

¹⁵ Джон Кальвін розумів цей факт у своїх коментарях до Дії 11:26: «Христос виніс звідти Своє ім’я, мов прапор, через який усьому світові мало стати відомо, що існує народ, Вождем якого є Христос і який хвалиться Його ім’ям» — (передрук 1999), Коментар до Дій Апостолів, пер. Вільям Прінгл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 1:471.

¹⁶ Наприклад, Мойсей (Вихід 33:11) та Йов (Йов 38:1).

¹⁷ Наприклад, Авраам (Буття 15:1), Йосип (Буття 37:6), фараон (Буття 41:25), Валаам (Числа 22:22 і далі), Петро (Дії 10:3) та Ананія (Дії 9:10).

¹⁸ Альфред Маршалл (1958), Підрядковий грецько-англійський Новий Завіт (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan), с. 517.

¹⁹ Усі три є інфінітивами першого аориста — Самуель Багстер (без дати), Аналітичний грецький лексикон (Лондон: Samuel Bagster & Sons), сс. 97,386,438. Χρηματίσαι стоїть в активному стані, що вказує на значення «вони назвали», а не «вони були названі», як було б у разі пасивного стану. «Навчати» також є активним, тоді як третій інфінітив («збиратися») — пасивний. Проте всі три модифікують головний дієслівний вислів «сталося з ними», тобто з Павлом і Варнавою. Отже, те, що сталося з Павлом і Варнавою, полягало в тому, що «вони збиралися», «вони навчали» і «вони назвали», тобто вони вперше назвали учнів християнами в Антіохії. Див. також Ноулінг, 2:268. Деякі лексикографи обмежують уживання дієслова χρηματίζω у Новому Завіті лише пасивним станом, напр., Томас Ґрін (1890), Грецько-англійський лексикон до Нового Завіту (Нью-Йорк: John Wiley & Sons), с. 205. Проте, як слушно зауважує Г’юго МакКорд, його вживання в Євреїв 12:25 спростовує цю думку, оскільки теперішній дієприкметник у цьому вірші стоїть в активному стані — (1963), “Божественне імʼя,” Gospel Advocate, 105[50]:790, 12 грудня, с. 790; згадайте переклад Маркуса Додса: «Того, Хто передавав їм Божественні повідомлення на землі» — (без дати), Послання до Євреїв у Грецькому Завіті тлумача, ред. В. Робертсон Ніколл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 4:373. Зрештою, навіть якби χρηματίσαι було пасивним, це не змінювало б того факту, що учні вперше були названі «християнами» кимось, і немає доказів, щоб приписувати цю дію стороннім. Якщо Ісаї 62:2 стосується цієї події, питання про те, Хто був відповідальний за дарування імені, вирішене. Щодо пасивного стану порівн. Александер Буттман (1873), Граматика новозавітної грецької мови (Андовер: Warren F. Draper), с. 188, і Герві: «Його звичайне значення в пасивному стані — “бути попередженим Богом”» (18:359). На противагу цьому див. обговорення в Гарет Різ (1976), Критичний та екзегетичний коментар до книги Дій (Джоплін, Міссурі: College Press), сс. 420-423.

²⁰ С. 295.

²¹ А.Т. Робертсон (1930), Словесні картини в Новому Завіті (Нешвілл, Теннессі: Broadman), 3:160, дужки додані.

²² С. 457.

²³ 1:248, курсив в оригіналі.

²⁴ 3:136.

²⁵ С. 138, дужки в оригіналі.

²⁶ 1:772.

²⁷ У дискусії з Александером Кемпбеллом, надрукованій у The Millennial Harbinger, починаючи з вересня 1857 року, щодо походження імені «християнин», Джеймс Шеннон стисло сформулював помилкове передання Дії 11:26 у KJV — «Вона розбиває одне речення на два; перетворює активний стан на пасивний; інфінітивний спосіб — на дійсний; і знахідний відмінок — на називний» — (1858), “Імʼя Християнин—No. 2” у The Millennial Harbinger, 1[8]:454.

²⁸ Див. 1 Петра 1:10-12; 2 Петра 1:16-21; 2 Тимофія 3:16; Матвія 10:19; 2 Самуїла 23:2. Для обговорення значення «натхнення» та того, як Біблія визначає це явище, див. Дейв Міллер (2014), “The Nature of Bible Inspiration,” Apologetics Press, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=13&article=5012.

²⁹ Дж.В. МакҐарві (1863), Коментар до Дій Апостолів (Бовлінґ-Ґрін, Кентуккі: Guardian of Truth Foundation), с. 147.

³⁰ Грецький текст тут дещо складний для пояснення, через що деякі перекладачі сприймають слова Агріппи як пряме свідчення того, що його частково переконала оборона Павла, тоді як інші перекладачі вважають реакцію Агріппи іронічною, якщо не саркастичною, і передають вислів як запитання. Для обговорення текстуального питання див. Брюс Метцгер (1975), Текстологічний коментар до грецького Нового Завіту (Нью-Йорк: United Bible Societies), с. 496; Джек Льюїс (1991), Англійська Біблія від KJV до NIV (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), друге видання, сс. 184,391; Ф.Ф. Брюс (1990), Дії Апостолів (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), с. 506, який перекладає це так: «Коротко кажучи, ти спонукаєш мене стати християнином». Незалежно від того, як розуміти слова Агріппи — щиро чи іронічно — вони все одно підтверджують той факт, що він зрозумів мету Павла: спонукати людей ставати християнами.

³¹ Форми слова «страждати» зустрічаються 17 разів у 1 Петра в NKJV.

³² Метью Генрі (1810), Тлумачення всіх книг Старого та Нового Завітів (Лондон: W. Gracie), 4:823.

³³ 3:136, курсив і дужки в оригіналі.

³⁴ 3:136-137, курсив в оригіналі.

³⁵ Джеймс Бертон Коффман (1976), Коментар до Дій (Остін, Техас: Firm Foundation Publishing House), сс. 234 і далі.

³⁶ С. 235.

³⁷ За словами Вальтера Ґрундмана, ім’я «християнин» «означає послідовників Христа, тих, хто належить Йому» — (1974), Богословський словник Нового Завіту, ред. Гергард Фрідріх, пер. і ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 9:537. Також Дікі, 1:657 — «послідовник Христа». Отже, як зауважує Ганс Бітенгард, вони є «власністю свого Господа» — (передрук 1981), “ὄνομα” у Богословському словнику Нового Завіту, ред. Гергард Фрідріх, пер. і ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 5:279. Або, як зазначає К.Л. Шмідт, вони є «прибічниками Христа» — (1965), “ἐκκλησία” у Богословському словнику Нового Завіту, ред. Гергард Фрідріх, пер. і ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 3:516. Річард Лонгенеккер каже, що це слово означає «“послідовники Христа” або “ті, хто належить до дому Христа”» (9:402).

³⁸ Бенсон, 1:249.

---

Published September 2, 2026