Ім’я «Християнин» і богонатхненність Біблії (Частина I)

СТАТТЯ КОРОТКО

Елемент пророцтва є одним із доказів богонатхненності Біблії. Передбачення «нового імені» більш ніж за 700 років до того, як це ім’я було дане, саме по собі є визначним. Але той факт, що пророцтво передбачило християнство загалом і ім’я «християнин» зокрема, є надприродним за своїм значенням. Точні деталі пророцтва разом із здійсненням історії спасіння приводять читача Біблії до одного неминучого висновку.

Як ми можемо знати, що Біблія походить із надприродного Джерела? Розгляньмо той факт, що історичні докази демонструють: канон Старого Завіту був завершений задовго до I століття після Р.Х. Грецький переклад Старого Завіту, Септуаґінта, був здійснений більш ніж за два століття до приходу Христа на землю. Отже, коли Новий Завіт, який виник у I столітті після Р.Х., містить конкретні виконання старозавітних пророцтв, неупереджена людина неминуче «насторожиться й зверне увагу». На відміну від творів звичайних людей, не керованих Божеством, Біблія містить десятки пророчих висловлювань, відділених від їхнього виконання сотнями років, що підтверджують її Божественне походження.

Єврейське пророцтво та Месіанська доба

Єврейське пророцтво є багатогранною та захопливою формою Божественного об’явлення. Кожен із єврейських пророків мав у центрі свого призначення необхідність передавати своїм сучасникам сильні, проникливі послання від Бога, Який був незадоволений поведінкою Свого народу. Проте в ці могутні проголошення часто були вплетені передбачення та майбутні події, що виходили з Розуму безмежного, вічного Бога, Який існує понад самим часом і поза ним. Як «Стародавній днями» (Даниїла 7:9,13,22), Божа всезнавчість, вічність і безчасова безмежність дають Йому змогу перевершувати час; Його самобутнє існування охоплює віки. Тому Його об’явлення пророкам рясніють очікуваннями месіанської доби та «образами та прообразами»¹ майбутнього у здійсненні Божого задуму викуплення. Одним із прикладів цієї Божественної методології є пророцтво, виголошене Богом у 2 Самуїла 7:12-16 —

І буде, коли сповняться твої дні, і ти заснеш зі своїми батьками, то Я підніму твоє потомство після тебе, яке буде з твого лона, і приготую його царство. Він збудує Мені дім для Мого Імені, а Я піднесу його престол навіки. Я буду йому за батька, а він буде Мені за сина. І якщо він учинить провину, то звинувачу його палицею мужів і пасами людських синів, та Мого милосердя не відніму від нього, як Я відняв від тих, яких усунув з-перед Себе. І його дім, і його царство буде міцним навіки переді Мною, і його престол буде поставлений навіки.

Це пророцтво широко вважається месіанським за своєю природою, оскільки воно передбачає прихід Ісуса, Сина Божого, Чиє фізичне тіло генетично походило від Давида, і Який встановить Своє Царство, тобто Церкву/дім Божий (Матвія 1:1; 4:17; 16:18; Дії 2:30; 1 Тимофія 3:15; Євреїв 1:8; 10:5 та ін.). Однак зверніть увагу, що серед месіанських прообразів поєднані й додаткові деталі, які не стосуються Христа. Наприклад, Соломон також походив від Давидового тіла. Ісус не вчинив жодного гріха (2 Коринтян 5:21), тоді як Соломон грішив. Хоча Ісус установив духовне Царство/дім, Соломон успадкував від свого батька фізичне царство Ізраїлю, не будучи відкинутим, як Саул. Таке переплетення й поєднання є типовим для єврейського пророцтва, коли воно зіставляє безпосередні умови стародавнього Ізраїлю з майбутніми подіями та очікуваннями.²

Ісая 62

Одне з таких визначних пророцтв було виголошене пророком VIII століття до Р.Х. Ісаєю.³ Його часто називають «месіанським пророком» через численні згадки про майбутнього Месію; Ісая також передбачив багато інших особливостей, пов’язаних із встановленням християнства та приходом Царства Христа. Одне особливо вражаюче пророцтво, згадане Ісаєю,⁴ — це його посилання на ім’я, яке характеризуватиме громадян Царства Христа. Воно звучить так:

Не мовчатиму через Сіон і не перестану через Єрусалим, аж доки не вийде, як світло, моя праведність, і моє спасіння загориться, як світильник. І народи побачать твою праведність, і царі — твою славу, і Він назве тобі твоє нове ім’я, яким Господь його назве. І буде гарний вінець у руці Господа і вінець царства в руці твого Бога. І більше не назвешся: Залишена! І твоя земля не назветься: Спустошена! — бо тобі дадуть назву Моя бажана («Моя втіха в ній»), а твоїй землі — Усесвіт («Заміжня»). І як живе юнак з дівчиною, так житимуть і твої сини з тобою. І буде, що так, як радіє наречений нареченою, так радітиме Господь тобою. (62:1-5).

Більше, ніж будь-який інший старозавітний пророк, пророчі вислови Ісаї насичені очікуваннями приходу Христа та християнської ери. Тому ми особливо очікували б, що його писання характеризуватиметься переплетенням подій і явищ, деякі з яких стосувалися його власного часу, а деякі — подій, віддалених від нього на кілька століть. Ми очікували б, що він спрямовуватиме увагу своїх сучасників на повернення з Вавилонського полону, одночасно передвіщаючи прихід Христа через століття. Саме це ми й знаходимо в Ісаї 62. Бог покинув ізраїльтян через їхнє беззаконня — що яскраво проявилося у чужоземних вторгненнях та наступних полонах, завданих ассирійцями й вавилонянами (2 Царів 17:23; 24:1-25:1 і далі; 2 Хронік 6).⁵ У Своєму провидінні Бог улаштував їхнє повернення з полону, що дало їм змогу більше не бути «покинутими». Проте таке запевнення сповнене значення для християнської ери. Церква, яку встановив Ісус, є Його нареченою.⁶ Зібрання душ у Церкву Христа дає їм змогу більше не бути «залишеними», оскільки вони були «бажаними» для викуплення. Британський учений, історик і професор стародавньої історії в Оксфорді Джордж Роулінсон влучно зазначив: «“Спасіння” Ізраїлю стане явним; насамперед через його тріумфальне повернення з Вавилона, а ще повніше — через його становище в остаточному Царстві Викупителя».⁷ Ф. Деліцш висловив ту саму думку у своєму обговоренні Ісаї 62: «Уся історія спасіння є історією прийняття Царства та вдосконалення Царства Єговою».⁸ Як пояснив автор Послання до Євреїв своїй юдейській аудиторії, яка стала християнами: «Але ви приступили до гори Сіон, до міста Живого Бога, до небесного Єрусалима» (12:22).

Розділи, що передують 62-му розділу, сповнені месіанських відтінків. Наприклад, коли Ісус відвідав синагогу у Своєму рідному Назареті (Луки 4:16), Він процитував Ісаї 61:1-2 (Луки 4:18-19) і недвозначно проголосив: «Сьогодні, коли ви чуєте, виконалося це Писання.» (Луки 4:21). Пророцтво про «ім’я» в Ісаї 62 починається лише через десять віршів після цього. Коментатори загалом ототожнюють навколишні розділи з подіями християнської ери.⁹

Близьке знайомство з подіями та обставинами, за яких християнство почало своє існування на землі, допомагає правильно зрозуміти слова Ісаї. Це захопливе пророцтво містить чотири особливості, які заслуговують на уважний розгляд: (1) праведність/спасіння вийде з Єрусалима; (2) язичники побачать цю праведність/спасіння; (3) буде дане нове ім’я; і (4) Сам Господь дасть це нове ім’я. Як це часто буває зі старозавітними пророцтвами, потрібно звернутися до Нового Завіту, щоб знайти виконання та пояснення таких дивовижних тверджень.

Спасіння виходить з Єрусалима

Відповідно до внутрішньої структури єврейського паралелізму — такого характерного для єврейської поезії — «Сіон» та «Єрусалим» стосуються одного й того самого місця.¹⁰ Це місто мало духовно й морально строкату історію протягом усього Старого Завіту. Однак новозавітне пояснення Божого задуму викуплення — сформованого в Божому розумі від вічності (Ефесян 3:11; Об’явлення 13:8) — точно визначає момент, коли яскравий опис Ісаї здійснився. Після приблизно 4 000 років людської історії Євангеліє було проголошене у своїй повноті як яскраве палаюче світло¹¹ для всього світу. Ця визначна подія сталася в Єрусалимі у 30 році по Р.Х., як це описує Лука в Дії 2.

Ісус конкретно наказав апостолам «з Єрусалима не відходити» (Дії 1:4), оскільки «почавши з Єрусалима, проповідувалося в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами» (Луки 24:47). Саме з цього місця вони мали бути свідками Христа «аж до краю землі» (Дії 1:8; пор. Луки 24:48). Справді, Ісая раніше передбачив, що «із Сіону» і «з Єрусалима» вийдуть «закон» та «слово Господнє» (2:3). Протягом століть царського правління над Ізраїлем із Єрусалима виходило багато царських указів. Так само багато Божих постанов через Його пророків виходило з цього міста, а також з багатьох інших географічних місць світу протягом біблійної історії. Але це пророцтво вказує на величну подію в історії викуплення, у якій Божі остаточні й вічні наміри почали досягати своєї вершини. Насправді події дня П’ятидесятниці, описані в Дії 2, спонукали проникливих дослідників Слова назвати цей розділ і цю подію «віссю Біблії».¹²

Термін «праведність», поставлений паралельно зі «спасінням», стосується засобу, через який люди нарешті й остаточно можуть бути зроблені праведними, щоб стояти викупленими перед Богом.¹³ Справді, уперше в людській історії Євангеліє у своїй повноті та кульмінаційному завершенні було проголошене.¹⁴ Довго приховувана «таємниця» тепер відкривалася.¹⁵ Ніхто по цей бік хреста не може бути прийнятий Богом, якщо не прийме релігію Ісуса Христа.¹⁶ Отже, уперше в історії людства умови входження до Царства Христа були публічно проголошені, і відтоді саме з цього місця почало поширюватися проголошення Євангелія (Дії 8:4; 11:19). Перша особливість пророцтва Ісаї отримала величне виконання.

Язичники включені

Цікаво, що в день П’ятидесятниці, коли Євангеліє вперше пролунало, були зібрані лише юдеї — хоча й «з кожного народу, який під небом» (Дії 2:5). Але жодного язичника там не було. Справді, Лука особливо наголошує на тому факті, що перші проповідники Євангелія Христа, спонукані переслідуванням, яке виникло після смерті Степана, пішли, «не проголошуючи слова нікому, крім юдеїв» (Дії 11:19). Петро пояснив юдеям у Єрусалимі передумови та Божественну причину цієї обставини:

Ви — сини пророків і Завіту, який Бог заповів вашим батькам, кажучи Авраамові: І в нащадкові твоєму благословляться всі народи землі! Воскресивши Слугу Свого, Бог насамперед послав Його вам, і Він благословить вас, щоб відвернувся кожний з вас від свого зла! (Дії 3:25-26).

За Божественним задумом, на початку лише юдеї були одержувачами євангельської звістки.¹⁷

Але Ісая продовжує, стверджуючи, що язичники також «побачать», тобто переживуть і отримають це спасіння.¹⁸ Він уже проголосив: «І…підуть…народи — до твого сяйва.» (60:3). У незбагненному Божому плані між початковим проголошенням Євангелія юдеям і його проголошенням язичникам виникла часова затримка. Юдеям було надано привілей першими почути звістку спасіння — не через їхню перевагу над неюдеями, а через їхню тривалу й історичну участь у великому задумі викуплення, який привів Ісуса у світ.¹⁹ Однак уже через кілька коротких років²⁰ язичники також отримали можливість зіткнутися з Євангелієм. Ця подія була спричинена тим, що римський сотник отримав ангельське видіння, яке спонукало його зв’язатися із Симоном Петром. Тим часом Петро пережив власне видіння, яке залишило його спантеличеним, саме тоді, коли представники військового начальника прибули до будинку, де він перебував. Він пішов із цими людьми до Кесарії, де зустрів Корнилія та багатьох інших, які зібралися, щоб почути Божі настанови. Спротив юдеїв включенню язичників міг бути подоланий лише прямим втручанням Бога через хрещення Святим Духом — могутнє свідчення Божих намірів щодо викуплення (Дії 10:44). Почувши Євангеліє, язичники послухалися звістки й стали християнами (Дії 10:48). Пізніше Павло пояснив цю подію, що сколихнула світ, такими словами: «В інших поколіннях вона не була виявлена людським синам так, як ось тепер Духом відкрита святим апостолам і пророкам, що і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангеліє» (Ефесян 3:5-6). Друга особливість пророцтва Ісаї була драматично виконана.²¹

Нове ім’я

Після того як Євангеліє вийшло з Єрусалима, а язичники були включені до того самого тіла Христа разом із юдеями, Ісая стверджує, що Сам Господь започаткує використання нового імені. Варто зазначити, що Божий народ протягом усієї біблійної історії мав кілька назв, які характеризували його стосунки з Богом та між собою. Наприклад, як у Старому, так і в Новому Завіті віддані Богові люди були відомі між собою як «віруючі» (πιστοί) або ті, що «увірували» (ἐπίστευσαν; напр., Вихід 4:31 [LXX]; Дії 5:14), «брати» (ἀδελφοί; Псалмів 132:1; Дії 15:23), «учні» (μαθηταί; напр., Ісаї 8:16 [єврейський текст]; Івана 9:28), «святі» (ἅγιοι; напр., Псалом 34:9 [LXX]; Римлян 1:7), «слуги» (Ісаї 56:6 [LXX]; Дії 4:29; 16:17), «вибрані» (ἐκλεκτοί; Ісаї 45:4 [LXX]; Колосян 3:12; 2 Тимофія 2:10), а також просто «Церква» (напр., Дії 14:27). Їх також називали послідовниками «Дороги» (Дії 19:9, 23; 24:14, 22). Ті ж, хто ставився до християнства більш вороже, називали їх «сектою» (Дії 28:22; пор. 24:14), «назорейською сектою» (Ναζωραίων; Дії 24:5), а інколи навіть «галилеянами» (Дії 2:7). Проте в цьому пророцтві Ісая, здається, передбачає нове імʼя, яке раніше не було характерним для Божого народу ані в Старому, ані в Новому Завіті.²²

Попри те, що Ісая вказує на одне ім’я в однині,²³ деякі припускають, що «нове ім’я» слід ототожнити з одним або кількома іменами, згаданими в контексті Ісаї, тобто «Хефці-ба» («Моя втіха в ній») і «Беула» («заміжня») у 4-му вірші, або «Святий Народ», «Відкуплені Господні» та «Бажане Місто, Непокинуте» у 12-му вірші. Окрім того, що у 2-му вірші конкретно вжито слово «ім’я» в однині, єврейський учений Г’юго МакКорд заперечує ці припущення у світлі очевидного контекстуального застосування Ісаї 62 до часу встановлення Церкви Христа:

Твердження, що “нове ім’я, яким Господь назве” (Ісаї 62:2), було ім’ям Hephzibah «Моя втіха в ній» (Ісаї 62:4), є помилковим. Hephzibah було жіночим ім’ям, уживаним задовго до встановлення новозавітної Церкви. Матір Манасії звали Hephzibah – Опсіва (2 Царів 21:1). Твердження, що “новим ім’ям”… було Beulah (Ісаї 62:4), також є помилковим. Слово Beulah («Заміжня») вже вживалося, коли Ісая виголосив своє пророцтво (пор. Ісаї 54:1).²⁴

Ці назви, безперечно, відповідають обставинам відновлення Ізраїлю після катастрофічного національного потрясіння, яке він пережив, але вони не є тим «новим ім’ям», про яке говорив Ісая. Є ще дещо, що слід розглянути.

Дане Господом

Ісая наполягав: нове ім’я, яке з’явиться, насправді буде дане Самим Богом. Формулювання, яке Святий Дух обрав, щоб повідомити нам про появу імені «християнин», є надзвичайно важливим: «Уперше в Антіохії учнів почали називати християнами» (Дії 11:26). Слова «Почали називати» є перекладом грецького дієслова χρηματίζω.

χρηματίζω

Дослідження цього терміна в оригінальних джерелах показує, що лексичні свідчення є доволі однорідними. Проте слід пам’ятати, що лексикографи, подібно до укладачів словників, які описують, як слова вживаються в певній мові в конкретний час, повинні покладатися на точне розуміння контекстуального вживання для встановлення значення слова, ризикуючи при цьому неправильно зрозуміти значення через упередження або хибне тлумачення. Після того як звичайне значення слова встановлене, необхідно прагнути розпізнати це основне значення в усіх випадках його вживання — якщо тільки образне використання або чітко встановлене вторинне значення, що виникло в тому мовному середовищі, не змушують робити інакше. Безумовно, слід брати до уваги й натхненне біблійне використання терміна — навіть якщо воно не повністю відповідає світському вживанню того часу (пор. ἀγάπη).²⁵ Фактом є те, що термін χρηματίζω демонструє одноманітне й послідовне використання в усьому Новому Завіті. Жоден наявний текстуальний чинник не вимагає нав’язування слову кількох окремих або не пов’язаних між собою значень.

Первинне та основне значення цього терміна пов’язане з поняттям ведення справ або ділових операцій (від χρημα).²⁶ Із цього первинного значення виникли пізніші варіації терміна — те, що Рейке називає «двома елліністичними розвитками».²⁷ Сучасні грецькі авторитети зазвичай визначають два основні значення: (1) Божественне повідомлення і (2) бути названим або носити ім’я. Наприклад, найпопулярніший сьогодні лексикон подає спочатку значення «передавати Божественне повідомлення, сповіщати Божественне повеління/попередження», а другим — «приймати/носити ім’я або титул, бути відомим під певним ім’ям».²⁸ Подібно до цього, у своєму «Короткому лексиконі грецької мови Нового Завіту» Ґінгріч подає ті самі два значення: «від Бога передавати об’явлення, наказ або попередження» та «носити ім’я, бути названим».²⁹ Рейке описує перше значення словами: «Бог наставляє когось через об’явлення… одержувач об’явлення є знаряддям Божого правління», що включає «указ суверена», а друге значення — як «з’являтися в певній якості», причому Дії 11:26 та Римлян 7:3 є «двома випадками» у Новому Завіті, де застосовується саме це друге значення.³⁰ Багато інших грецьких авторитетів із незначними варіаціями підтверджують ці самі два основні значення.³¹ Ці лексикографи й мовознавці наводять Дії 11:26 та Римлян 7:3 як єдині два випадки в Новому Завіті, де термін має друге значення. Але чому саме ці два випадки виділяються серед інших і їм приписується альтернативне значення? І чому наполягати на простому значенні «називати», коли в грецькій мові є кілька інших слів, які значно краще передають ідею «називання» чи «іменування»?³²

Новозавітні випадки вживання χρηματίζω

Термін χρηματίζω зустрічається в Новому Завіті дев’ять разів.³³ Розгляньмо, як сам Святий Дух використовує цей унікальний термін:

Матвія 2:12 — «Та, одержавши вві сні застереження не повертатися до Ірода, вони вирушили іншою дорогою до своєї країни.».³⁴

Матвія 2:22 — «Та, почувши, що в Юдеї замість свого батька Ірода царює Архелай, побоявся туди йти. Отримавши вві сні застереження, він пішов у Галилейські околиці».

Луки 2:26 — «І було йому обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього.».³⁵

Дії 10:22 — «Вони ж сказали: Корнилій — сотник, чоловік праведний, який боїться Бога, засвідчений усім юдейським народом, — дістав повеління від святого ангела покликати тебе до свого дому і послухати від тебе слово».³⁶

Дії 11:26 — «А знайшовши, привів до Антіохії. Сталося, що вони цілий рік збиралися в Церкві, навчаючи велику громаду. Уперше в Антіохії учнів почали називати християнами».

Римлян 7:3 — «Тому, доки її чоловік живий, її вважатимуть перелюбницею, якщо стане дружиною іншого чоловіка. Коли ж помре чоловік, вона звільняється від Закону і не буде перелюбницею, якщо вийде заміж за іншого».

Євреїв 8:5 — «які служать образові й тіні небесного, як було вказано Мойсеєві, коли мав спорудити намет: Пильнуй, кажу, зроби все за зразком, який був показаний тобі на горі!».

Євреїв 11:7 — «Вірою Ной, одержавши об’явлення про те, чого ще не бачив, зі страхом зробив ковчег для спасіння свого дому, чим осудив увесь світ і став спадкоємцем тієї праведності, що походить з віри».

Євреїв 12:25 — «Пильнуйте, аби не відректися Того, Хто говорить. Якщо ті, котрі зреклися того, хто пророкував на землі, не уникнули кари, то тим більше ми, коли зрікаємося Того, Хто з неба».

Якщо читач знайде час уважно розглянути кожен вірш, звертаючи особливу увагу на виділені слова, стане цілком очевидно, що в кожному випадку описане говоріння, називання або попередження включає Божественну діяльність. Насправді англійські перекладачі (NKJV) настільки впевнені в цьому факті, що буквально вставляють слова, аби англомовний читач точно зрозумів значення χρηματίζω. Зокрема, перекладачі додали такі терміни в п’яти з наведених дев’яти віршів:

Матвія 2:12 — «Божественне»

Матвія 2:22 — «від Бога»

Дії 10:22 — «Божественне»

Євреїв 8:5 — «Богом»

Євреїв 11:7 — «Божественне»

Цих шести слів немає в грецькому тексті; вони були додані перекладачами NKJV, щоб допомогти англомовному читачеві зрозуміти значення χρηματίζω в кожному випадку. Перекладачам не було потреби додавати уточнення в Луки 2:26, оскільки цей вірш уже містить власне уточнення (тобто «Святим Духом»). Подібно й у Євреїв 12:25 стоїть «Того», перед словами «Хто говорить».³⁷ Отже, сім із дев’яти випадків у Новому Завіті, де зустрічається термін χρηματίζω, чітко й беззаперечно використовують його для позначення Божественного повідомлення.

---

¹ Хоча цей вислів дослівно не зустрічається у Святому Письмі, він точно передає ситуацію. Див. Колосян 2:17; Євреїв 8:5; 10:1; Луки 24:44. Також Томас Тейлор (1816), Христос об’явлений: або образи та прообрази нашого Спасителя у Старому Завіті, відкриті та пояснені (Глазго: Jack & Gallie).

² Протягом років ученими було створено різні терміни у спробі описати/визначити складні особливості біблійного пророцтва. Однією з таких спроб є термін sensus plenior, що означає «повніший зміст» і стосується тих біблійних пророцтв, у яких, окрім безпосередніх обставин, до яких застосовуються слова пророка, деякі слова також стосуються осіб або подій у майбутньому. Це явище є привабливим поясненням пророцтва Ісаї 62. Див. Андреа Фернандес (1927), “Hermeneutica,” Біблійні настанови (Рим: Pontifical Biblical Institute), друге видання, сс. 306-307, та Реймонд Браун (1955), Повніший зміст Писання (Балтимор, Меріленд: St. Mary’s Seminary and University). Див. також новозавітне використання понять «тип» і «антитип» (Римлян 5:14; 1 Коринтян 10:11; 1 Петра 3:21).

³ Учені протягом століть зазвичай вважали Ісаю пророком VIII століття до Р.Х., тобто він жив і діяв приблизно у 750 р. до Р.Х. Ліберальні вчені намагалися перенести написання книги Ісаї на значно пізніший час. Проте навіть попри таку упередженість «Великий сувій Ісаї», що входить до сувоїв Мертвого моря, датують не пізніше 125 р. до Р.Х. Книга Ісаї мусила існувати до того часу. Навіть сучасна ліберальна наука датує розділ, який містить 62-й розділ, більш ніж за 500 років до Христа. Див. «Великий сувій Ісаї», у Цифрові сувої Мертвого моря (Єрусалим: The Israel Museum), http://dss.collections.imj.org.il/isaiah#62:2.

⁴ Як і у випадку з усіма старозавітними пророцтвами, справжнім Промовцем є Бог. Див. Ф. Деліцш (передрук 1976), Ісая у Коментарі до Старого Завіту, ред. C.F. Keil and F. Delitzsch (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 7:435.

⁵ Цікаво, що Бог спонукав Своїх пророків порівнювати гріховну поведінку ізраїльтян із сексуальною невірністю (наприклад, Осія). Ізраїль був одружений з Богом після того, як Він врятував його з його дитячого, кривавого становища (Єзекиїла 16). Він був для нього чоловіком (Єремії 31:32). Але він став блудницею, чинячи духовну розпусту з ідолами та фальшивими богами (Єремії 3:9). Через свою духовну невірність (оскільки фізична розпуста є єдиною законною підставою для розлучення — Матвія 19:9) народ Ізраїлю поставив себе у становище законно розлученого Богом (Ісаї 50:1; Єремії 3:8). Унаслідок цього він був відкинутий, покинутий і спустошений.

⁶ Прочитайте Луки 5:34-35; Івана 3:29; Ефесян 5:32; Римлян 7:4; Об’явлення 19:7-9; 21:2,9; 22:17.

⁷ Джордж Роулінсон (1950), Ісая у Кафедральному коментарі, ред. H.D.M. Spence and Joseph Exell (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 10:430.

⁸ 7:435.

⁹ Наприклад, у своєму коментарі до Ісаї Вейн Джексон називає розділи 58-65 «Славою Месіанської доби» у (1991), Ісая (Абілін, Техас: Quality Publications), с. II. Преміленаристські коментатори зазвичай застосовують навколишні розділи до повернення Христа та встановлення Його нібито тисячолітнього царювання на землі. Для критики мілленаризму див. Дейв Міллер (2014), “Залишений чи засліплений? (Частина I, II),” Reason & Revelation, 34[11]:122-125,128-131 та 34[12]:134-137,140-143. У будь-якому разі, навіть якщо в контексті безпосереднє застосування стосується відновлення народу Ізраїлю після Вавилонського полону, як і багато старозавітних пророцтв, остаточне застосування безсумнівно належить до християнської ери.

¹⁰ «Сіон» згадується у Біблії понад 160 разів; уперше він згадується у 2 Самуїла 5:7, коли Давид напав на нього й захопив у євусеїв, зробивши його своєю столицею. Ісая використовує цей термін приблизно 47 разів.

¹¹ Основний термін означає «блиск або яскраве сяйво сонця, місяця чи вогню» — Альберт Барнс (передрук 2005), Нотатки до Старого Завіту: Ісая (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 2:380. «Як смолоскип, що палає» — Роулінсон, 10:430. Див. інші випадки вживання цього терміна у Суддів 15:4, Наума 2:4 та Захарії 12:6.

¹² Напр., Джеймс Бейлс (1960), Осередок Біблії (Роузмід, Каліфорнія: Old Paths Book Club). Наскільки б надзвичайно важливими не були смерть, поховання та воскресіння Христа для правильного розуміння Божої викупної волі, Біблія так само ставить Дії 2 поряд із викупною діяльністю Христа на хресті як подію подібної значущості у приведенні до звершення кількох старозавітних пророцтв, включно з Ісаї 2:1-5, Михея 4:1-5, Даниїла 2:44 і 7:13-14 та Йоіла 2:28-32, не кажучи вже про власне проголошення Ісуса, що Він особисто збудує Свою Церкву (Матвія 16:18) за життя деяких Своїх учнів (Марка 9:1).

¹³ Див. Римлян 1:17; 3:21-22; Филип’ян 3:9.

¹⁴ Євангеліє фактично вже було проповідане Авраамові (Галатів 3:8), тобто йому було повідомлено, що «у тобі благословляться всі племена землі» (Буття 12:3; пор. 18:18; 22:18). Але конкретні особливості та подробиці спасительної діяльності Христа не були здійснені аж до хреста, після чого апостоли дали пояснення через проповідування Євангелія.

¹⁵ Див. Римлян 16:25; 1 Коринтян 2:7; Ефесян 1:9; 3:3,4,9; 6:19; Колосян 1:26-27.

¹⁶ Див. Івана 8:24; 14:6; Дії 4:12; 10:43; 1 Тимофія 2:5-6; пор. Ісаї 53:11.

¹⁷ Див. також Дії 13:46; Римлян 1:16 («спершу юдеєві»); 2:9.

¹⁸ Пор. Ісаї 42:1.

¹⁹ Уважно прочитайте натхненну оцінку Павла щодо ролі юдеїв у Божому плані викуплення людства, викладену в Римлян 9-11. Особливо див. 9:5 і 11:28. Очевидно, що в питанні спасіння юдеї перебувають на однаковому становищі з усіма іншими щодо доступу до Євангелія та прощення гріхів. Але вони, як і всі інші, повинні коритися Євангелію Христа, щоб отримати спасіння. Прочитайте також чіткі твердження Павла у Римлян 2:28-29 та Галатів 3:28, де ясно показано, що тілесний зв’язок з Авраамом є другорядним щодо особистого прощення, і що все, що має значення «тепер» (Римлян 3:21; 8:1) для Бога, — це духовний Ізраїль, тобто новозавітні християни, які складають Церкву Христову — «Ізраїль Божий» — незалежно від етнічного походження (Галатів 6:16).

²⁰ Кількість часу, що минула між наверненням юдеїв у Дії 2 та наверненням перших язичників у Дії 10, неможливо визначити з абсолютною точністю. Проте вчені загалом дійшли згоди. Наприклад, Рейке стверджує, що ім’я «християнин» було дане «близько 40 р. по Р.Х.» — Бо Рейке (1974), “ χρῆμα, χρηματίζω, χρηματισμός,” Богословський словник Нового Завіту, ред. Гергард Фрідріх, пер. і ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 9:482. Г.Б. Гакетт (1870), Коментар до оригінального тексту Дій Апостолів (Бостон, Массачусетс: Gould & Lincoln), с. 193 — «Таким чином минуло десять або більше років після того, як Спаситель залишив землю, перш ніж було введено це ім’я». Учений Ексетерського коледжу Оксфорда Сідней Гейфорд додає: «це безсумнівно було до Іродового переслідування 44 року… незадовго до нього; можливо між 40-44 роками» — (1898), “Християнин” у Словнику Біблії, ред. Джеймс Гастінгс (Единбург: T.&T. Clark), 1:384. Професор біблійної історії в Bangor Theological Seminary, Джордж Гілмор, зазначає: «Дата, яку має на увазі цей уривок, — 40-44 рр. по Р.Х.» — (передрук 1977), “Християнин,” Нова енциклопедія релігійного знання Шаффа-Герцога, ред. Самуель Джексон (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 3:39.

²¹ Не позбавлене значення те, що Бог відклав дарування нового імені на кілька років після встановлення Церкви Христової на землі. Для Божого задуму було абсолютно необхідно, щоб Царство включало «всі народи, племена та мови» (Даниїла 7:14). Бог «хоче, щоб усі люди спаслися й прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:4), «не бажаючи, щоб хто загинув, але щоб усі прийшли до покаяння» (2 Петра 3:9) — незалежно від національності чи етнічного походження. Отже, остаточне ім’я, під яким Бог бажав, щоб Його народ був відомий, було відкладене до того часу, коли ця вирішальна реальність здійснилася. Тому Лука використовує термін protos — «уперше» (Данкер, с. 894), щоб підкреслити той факт, що ті, хто послухався Євангелія Христа в день П’ятидесятниці, а також усі, хто зробив це протягом наступного десятиліття, не носили імені «християнин». Учнів уперше назвали «християнами» не в Єрусалимі. Навпаки, дарування цього найменування було Божественно затримане й збережене для учнів лише після того, як язичники були додані до Царства.

Деякі коментатори вловлюють напрямок цієї думки, хоча, здається, не усвідомлюють її значення в загальному Божому задумі. Наприклад, Джон Кальвін побіжно зауважив: «велика кількість людей зібралася в одне тіло, як із юдеїв, так і з язичників» — (передрук 1999), «Коментар до Дій Апостолів», пер. Вільям Прінгл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 1:471. Генріх Маєр зазначає, що лише в Антіохії «християни через переважний язичницько-християнський елемент уперше заявили про себе не як про секту юдаїзму, а як про незалежну громаду» — (1879), «Критичний та екзегетичний коментар до Нового Завіту» (Единбург: T.&T. Clark), с. 296. Генрі Олфорд стверджував: «але тепер, коли виникло тіло людей, що складалося з юдеїв і язичників, відмінне за вірою та звичаями від обох, виникла потреба в новому найменуванні» — (передрук 1980), «Грецький Завіт Олфорда» (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), 2:129, курсив в оригіналі. Джон Гайс додає: «тим самим показуючи, що всі ворожі відмінності між віруючими юдеями та язичниками повинні назавжди припинитися, оскільки тепер вони об’єднані в одне й те саме тіло Христа» — (1797), «Практичний тлумач» (Единбург: Ross & Sons), 3:137, курсив в оригіналі. А Фредерік Моріс: «Для учнів же це означало, що вони є свідками Царя, і Царя, Якого з часом визнають усі народи» — (1854), «Лекції з церковної історії першого та другого століть» (Кембридж: Macmillan), с. 79, виділення додано.

²² Вілліс наполягає: «Ідея, що новим ім’ям є “християнин”, є химерною та ігнорує контекст» у Джон Вілліс (1980), Ісая у Коментарі “Живе Слово” до Старого Завіту, ред. Девід Джонс (Остін, Техас: Swete Publishing), 12:458. Окрім відсутності доказів для такого твердження, його зневажливе виключення пророчих передбачень майбутньої християнської ери саме по собі є химерним та ігнорує контекст. Увесь цей багатороздільний уривок Ісаї пронизаний месіанськими очікуваннями. Мимоволі виникає запитання, чи застосував би він таке ж коротке відмахування до Самого Ісуса, Який рішуче сказав учням: «Ось слова, які Я сказав вам, коли ще був з вами: Має збутися все написане про Мене і в Законі Мойсея, і в Пророків, і в Псалмах!» (Луки 24:44).

²³ Тут ужито однину єврейського слова «ім’я» (shehm), а не множину (shemos). Див. «Єврейсько-англійський лексикон» (без дати) (Лондон: Samuel Bagster).

²⁴ Г’юго МакКорд (1963), “Божественне імʼя,” Gospel Advocate, 105[50]:790, 12 грудня. Зауважмо, що відновлення Ізраїлю у своїй землі в VI столітті до Р.Х. після Вавилонського полону становило початкове виконання описових термінів, наведених Ісаєю (тобто перехід від «Покинута» та «Спустошена» до «Хефці-ба», «Беула», «Святий Народ», «Відкуплені Господні», «Відшукане», «Місто Непокинуте»). Однак, як зазначалося раніше, відповідно до складності та гнучкості єврейського пророцтва, ці терміни також природно й змістовно стосуються новозавітної ери та приходу Царства/Церкви Христа. Ті, хто входять до неї, можуть знову бути «одруженими», у блаженному стані, в якому вони очікують обіцяної землі — небесного спокою (Євреїв 4:8-11). «Тому, одержуючи непохитне Царство, маємо благодать, якою служимо до вподоби Богові з побожністю і страхом» (Євреїв 12:28).

²⁵ Для обговорення розвитку слова agape та його ширшого використання в Новому Завіті див. Вальтер Ґюнтер і Ганс-Георг Лінк (1976), “Любов” у «Новому міжнародному словнику богослов’я Нового Завіту» (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan), 2:538-547, та Етельберт Штауффер (1964), “ἀγαπάω, ἀγάπη, ἀγαπητός,” Богословський словник Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 1:21-55. Див. також New World Encyclopedia contributors (2019), “Agape,” New World Encyclopedia, www.newworldencyclopedia.org/p/index.php?title=Agape&oldid=1017946.

²⁶ Р.Дж. Ноулінг (без дати), Дії Апостолів у Грецькому Завіті тлумача, ред. В. Робертсон Ніколл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 2:268.

²⁷ 9:481.

²⁸ Фредерік Данкер (2000), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Чикаго: The University of Chicago Press), третє видання, с. 1089.

²⁹ Ф. Вілбур Ґінгріч (1965), Короткий лексикон грецької мови Нового Завіту (Чикаго: The Chicago University Press), с. 237, курсив в оригіналі.

³⁰ Сс. 481-482.

³¹ Класичні грецькі вчені Генрі Лідделл і Роберт Скотт наводять приклади кількох відтінків цього основного значення, включно з «у Н.З. — про Божественні попередження або об’явлення», але далі відносять Дії 11:26 до значення «вважатися», тоді як Римлян 7:3 поміщають під інше значення — «називатися» (1901), Грецько-англійський лексикон (Оксфорд: Clarendon Press), с. 1740. Професор Гарварду з давньогрецької, візантійської та новогрецької мови Е.А. Софокл навів три варіанти значення цього слова: (1) «оголошувати, передавати оракул», (2) «приймати ім’я або титул, називатися», і (3) «бути, існувати». Він наводить Дії 11:26 та Римлян 7:3 як приклади другого значення — (1914), Грецький лексикон римського та візантійського періодів (Кембридж: Harvard University Press), с. 1169, курсив в оригіналі. Джордж Віграм наводить п’ять значень: «називатися, бути попередженим Богом, бути застереженим Богом, відкривати, говорити» — (1870), Грецька конкорданція Нового Завіту для англомовних читачів (Лондон: Samuel Bagster & Sons), с. 1018. Подібно й Е.В. Буллінгер (1908), Критичний лексикон і конкорданція до англійського та грецького Нового Завіту (Лондон: Longsmans, Green, & Co.), с. 997. Веслі Першбахер зазначає початкове значення «мати справу, вести ділові стосунки», а потім додає: «у Н.З. — передавати Божественне повідомлення», причому пасивна форма означає «бути Божественно наставленим, отримати об’явлення чи попередження від Бога», але далі наводить як неперехідне значення в Дії 11:26 та Римлян 7:3 — «отримати найменування, бути названим» — (1990), Новий аналітичний грецький лексикон (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), с. 440, курсив в оригіналі. Вільям Маунс наводить такий самий аналіз, як і Першбахер, у (2006), Повний тлумачний словник слів Старого та Нового Завіту Маунса (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan), с. 1312. Г. Абботт-Сміт робить те саме, непослідовно стверджуючи, що цей термін використовується в Новому Завіті «щодо Божественних повідомлень», але потім виділяє Дії 11:26 та Римлян 7:3 як такі, що мають значення «прийняти ім’я, називатися» — (1922), Ручний грецький лексикон Нового Завіту (Нью-Йорк: Charles Scribner’s Sons), сс. 483-484, курсив в оригіналі. В.Є. Вайн, про наукову працю якого Ф.Ф. Брюс сказав, що вона була «широкою, точною та сучасною» (Передмова), рішуче стверджує, що значення «бути названим або іменованим» у Дії 11:26 та Римлян 7:3 — це «єдині місця, де воно має таке значення» — (1940), Тлумачний словник слів Нового Завіту (Олд-Таппан, Нью-Джерсі: Fleming H. Revell), с. 164, виділення додано. Див. також Чарльз Робсон (1839), Грецький лексикон до Нового Завіту (Лондон: Whittaker & Co.), с. 506; Александер Саутер (1917), Кишеньковий лексикон до грецького Нового Завіту (Оксфорд: The Clarendon Press), с. 284; та Джозеф Тейєр (1889), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Нью-Йорк: American Book Company), с. 671. Цікаво, що Джеймс Моултон наполягає, що в обговоренні йдеться про «два цілком різні слова»: одне походить від слова «справа», а тому означає «називатися» або «вести діяльність під ім’ям Христа, носити ім’я», а інше походить від слова «оракул», а тому означає «попереджати» — (1919), Граматика новозавітної грецької мови (Единбург: T.&T. Clark), 2:265,408, курсив в оригіналі.

³² Наприклад, звичайне грецьке дієслово, що означає «називати», — καλέω з великою кількістю похідних (εἰσκαλέω, ἐπικαλέω, μετακαλέω, προσκαλέω, συγκαλέω та ін.). Інші слова включають φωνέω, що означає «кликати, називати по імені», як тоді, коли учні називають Ісуса «Учителем і Господом» (Івана 13:13), або коли пастир «кличе своїх овець по імені» (Івана 10:3). Вайн каже, що ці два останні приклади мають «натяк на задоволення від володіння тими, кого кличуть» (с. 164). Аорист (εἶπον) грецького слова λέγω («говорити») конкретно означає «називати певним ім’ям», як у Івана 10:35, а похідна форма ἐπιλέγω означає «називати іншим ім’ям», як у Івана 5:2. Хоча він вважає, що ім’я «християнин» було «вперше дане сторонніми», цей факт визнає Е.Г. Пламптр: «Термін для “були названі” — це не слово, яке зазвичай так перекладається. Можливо, краще: отримали ім’я християн» — (1884), Дії Апостолів (Лондон: Cassell Petter & Galpin), 190-192, курсив в оригіналі.

³³ В.Ф. Моултон і А.С. Ґеден (1899), Конкорданція до грецького Завіту (Единбург: T.&T. Clark), с. 1011.

³⁴ Див. Ф. Бласс, А. Дебруннер і Роберт Фанк (1961), Грецька граматика Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: The University of Chicago Press), с. 164, де цей вислів перекладено як «отримати вказівку (від Бога)» та «отримати Божественне повеління» (с. 200).

³⁵ Бласс, Дебруннер і Фанк зазначають щодо цього вірша, що «інфінітив виражає твердження» (с. 200) і може перекладатися як «пророкувати» (с. 204).

³⁶ Бласс, Дебруннер і Фанк перекладають цей вислів як «отримати Божественне повеління» (с. 200).

³⁷ Маркус Додс перекладає Євреїв 12:25 так: «Того, Хто передавав їм Божественні повідомлення на землі» у (без дати), Послання до Євреїв у Грецькому Завіті тлумача, ред. В. Робертсон Ніколл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 4:373.

---

Published September 3, 2026