Як люблячий Бог може посилати душі до пекла?
Учення Біблії про реальність вічного покарання для невіруючих, мабуть, «створило» більше атеїстів, ніж будь-яке інше біблійне вчення. Після того, як відомий агностик початку ХХ століття Бертран Рассел висловив думку, що він не «вірить, що можна приписати надзвичайну мудрість чи надзвичайну доброту Христові, якого зображено в Євангеліях», він зазначив, що його непокоять не те, що говорять про Христа інші, а «той Христос, який постає в Євангеліях»1. Чому саме? У своєму широко розповсюдженому памфлеті «Чому я не християнин» Рассел твердив: «Є один дуже серйозний недолік у моральному характері Христа, а саме те, що Він вірив у пекло. Я сам не вважаю, що людина, яка справді глибоко гуманна, може вірити у вічне покарання. Христос, безперечно, як Його зображено в Євангелії, вірив у вічне покарання»2.
Багато християн нерозумно і лицемірно уникають біблійного вчення про пекло, але часто говорять про небеса. Однак, як добре знав Рассел і багато інших критиків Христа, згідно з Ісусом і біблійними авторами, «вічне покарання» є настільки ж реальним, як і «вічне життя». Після того як Ісус пояснив Своїм учням, як Бог відділить праведних від нечестивих на суді (Матвія 25:31–45), Він завершив словами: «І підуть ті на вічне покарання, а праведні — на життя вічне» (Матвія 25:46)3. Раніше Він сказав, що безбожники підуть «у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам» (Матвія 25:41). У пеклі вогонь «незгасимий» (Марка 9:43), «їхній черв’як не гине» (Марка 9:48), а ті, хто там опиняються через відкинення Божого дару спасіння через Христа, «приймуть покарання — вічну погибель» (2 Солунян 1:9). Як було в Содомі, коли Бог зробив так, що «вогонь і сірка впали з неба і вигубили всіх. Так буде в день, коли з’явиться Людський Син» (Луки 17:29–30). Тому, як навчав Ісус: «Кажу вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а після цього не можуть більше нічого зробити. Скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу, вбивши, ще й у геєну вкинути. Так, кажу вам: того бійтеся!» (Луки 12:4–5).
Бертран Рассел звинувачував Ісуса у «мстивій люті проти тих, хто не слухав Його проповіді». «У Сократа, — писав він, — ви не знайдете такого ставлення. Він був цілком спокійним і ввічливим до тих, хто його не слухав; і, на мою думку, це набагато гідніше для мудреця, ніж ставлення обурення». Далі він додавав:
«Я не думаю, що людина, яка має належний рівень доброти у своїй природі, могла б внести у світ страхи та жахи такого роду… Мушу сказати, що все це вчення про пекельний вогонь як покарання за гріх — це жорстоке вчення. Воно принесло жорстокість у світ і дало йому покоління жорстоких тортур; і Христос Євангелій, якщо брати Його таким, яким Його описують євангелісти, безумовно, частково відповідальний за це».
Отже, постає питання: як люди можуть прийняти свідчення євангелістів, коли ті наповнені проповідями про пекельний вогонь і сірку?
По-перше, вчення Ісуса про пекло не повинно робити нікого атеїстом. Рассел сказав, що він «не відчуває», що «гуманна» людина може вірити у вічне покарання, і тому Христос мав «моральний недолік». Але істина, об’єктивність і логічність не ґрунтуються на людських почуттях. Атеїсти не можуть логічно називати біблійне вчення про пекло «негуманним» чи «аморальним», одночасно вірячи, що люди випадково виникли з каменів і тварин за мільярди років. Якщо немає вічного, надприродного Творця, то не може бути й об’єктивного4 добра і зла, справедливості чи несправедливості. Добро і зло мають сенс лише тоді, коли існує абсолютний моральний стандарт, що стоїть поза людиною5. Тож максимум, що можуть сказати атеїсти про пекло, — це що їм здається, ніби воно жорстоке, але довести цього вони не можуть.
По-друге, атеїсти й агностики також помиляються у своїй оцінці пекла, бо не розуміють, чого навчає Біблія про реальність, огидність і серйозність гріха. Цьому не варто дивуватися, адже людина не може мати правильного розуміння гріха, якщо не має правильного розуміння Бога і Його Слова. Коли людина усвідомлює, що Бог існує і що Біблія — це Його натхненне Слово6, вона розуміє: не існує жодних «білих брехень», «альтернативних стилів життя» чи «невинних романів». Є лише Істина або брехня. Є лише досконалий Божий шлях і горді людські шляхи. Є лише чиста святість і огидна нечистота. Є лише світло і темрява. І, оскільки «Бог є світло, і в Ньому немає жодної темряви!» (1 Івана 1:5), Його свята й чиста природа не може терпіти беззаконня (Авакума 1:13; Ісаї 59:1–2; 1 Івана 3:4).
По-третє, Божа досконала справедливість вимагає покарання за зло. Біблія показує, що Бог є цілком справедливим — у Ньому немає жодної несправедливості. «Праведність і правосуддя — основа Твого престолу, милосердя і правда йтимуть перед Твоїм обличчям» (Псалмів 88:15). «Божі діла бездоганні, і всі Його дороги — справедливі присуди. Бог вірний, у Ньому немає несправедливості, Господь справедливий і святий!» (Повторення Закону 32:4). Справедливий суддя не проявляє упередженості (Повторення Закону 1:17), і Бог «не бере підкупу» (Повторення Закону 10:17). Зіпсутий суддя дозволяє винним уникнути покарання, а справедливий — виносить праведний вирок. «А хто кривдить, той одержить за свою кривду, без огляду на особу» (Колосян 3:25). Винні не можуть «купити» собі прощення чи «заговорити» суд. І так само, як громадяни земного царства радіють, коли злочинців справедливо карають, людство має радіти, що у нас є справедливий Суддя, який карає зло.
«Але хвилиночку! — кажуть дехто. — Справедливий суддя не карав би людей вічно!» Хто це каже? Грішник, який має поверхове, легковажне уявлення про огидність гріха і святість Бога? Грішник, який скоїв злочин, але не хоче нести наслідків? Людина, яка не є безсторонньою? Та, що знає мізерно мало порівняно з усезнанням Бога? До того ж, хіба не буває так, що справедливі покарання (навіть у земному суді) тривають набагато довше, ніж сам злочин? Людина може вбити невинного за секунду, але провести у в’язниці справедливих 50 років — тобто приблизно 1,5 мільярда секунд. Безперечно, думка про вічне покарання є серйозною й страшною, але насправді лише всезнаючий, безмежно мудрий і абсолютно справедливий Суддя може визначити належне покарання за непробачений гріх. Відкинути Бога через вчення про пекло — означає зробити це не через докази, а через емоції.
По-четверте і нарешті, хоча «всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23), і хоча всі грішники заслуговують на вічне покарання, завдяки Божій досконалій любові ніхто не мусить іти до пекла. Бог дав нам могутню духовну рятівну силу (Римлян 1:16). «Адже заплата за гріх — смерть, а Божий дар благодаті — вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі» (Римлян 6:23). Деякі невіруючі люблять говорити про «мстиву лють» Бога, але свідомо ігнорують головну тему Біблії — «Бог є любов» (1 Івана 4:8). Він «не бажає, аби хтось загинув» (2 Петра 3:9), а бажає, «щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тимофія 2:4). Відтоді, як гріх увійшов у світ, Бог почав відкривати Свій план спасіння (Буття 3:15; 12:1–3). Після тисячоліть обітниць і пророцтв, що вказували на «Агнця Божого, Який бере на Себе гріх світу» (Івана 1:29), «Бог послав Свого Сина» визволити рабів гріха й зробити їх дітьми Божими (Галатів 4:4–5). «Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне. Адже не послав Бог [Свого] Сина у світ, щоб судити світ, але щоби через Нього спасти світ» (Івана 3:16–17). Бог настільки люблячий, що не лише попереджає нас про вічні наслідки непробаченого гріха7, але навіть тоді, коли ми впали у гріх, Він Сам узяв на Себе покарання за наші гріхи, щоб ми могли бути спасенні. То чому ж багато людей усе ж підуть до пекла? Бо вони самі так обирають — «топчуть Сина Божого, не шанують кров завіту, якою освятилися, зневажають Духа благодаті» (Євреїв 10:29).
1 Бертран Рассел (1927), Чому я не є християнином, [онлайн] https://users.drew.edu/~jlenz/whynot.html.
Там само.
2 Там само.
3 Для відповіді на аргументи «аніхіліціоністів», які тлумачать «вічне» пекло як стан, а не тривалість, див. Ерік Лайонс і Кайл Батт (2005), Вічність пекла. Частини 1 і 2, Apologetics Press, Reason & Revelation, січень і лютий, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=11&article=1474&topic=427; https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=11&article=1475.
4 Незалежно від людських почуттів.
5 Томас Воррен і Воллес Метсон (1978), Дебати Воррена й Метсона, National Christian Press, с. 284.
6 Див. Ерік Лайонс і Кайл Батт (2017), Підстави для віри, Apologetics Press, с. 1–50.
7 Хоча Бертран Рассел критикував Ісуса за проповіді про пекло, а Сократа хвалив за «спокійність», Сократ не говорив про найважливіше — шлях до вічного життя. Отже, логічно, що Ісус, застерігаючи від пекла, робив одне з найлюблячіших діл, які тільки може зробити людина. Як пожежник або лікар попереджає про небезпеку смерті, так Христос попереджав про найбільшу трагедію — вічне відлучення від Бога.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
