Яка мета хрещення? (Частина 1)

Тож ідіть і навчіть (робіть учнями) усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку! [Амінь]. (Матвія 28:19-20)

Заява Ісуса безпосередньо перед Його відходом із Землі (Матвія 28:19–20) становить «настанови до дії» для апостолів у справі поширення християнства в першому столітті. У цих «Великих дорученнях» закладено одну з ключових передумов спасіння: водне хрещення. Точне формулювання, висловлене Ісусом, прояснює питання про обов’язковість хрещення.

Грецькі теперішні дієприкметники

Звернімо увагу на вживання дієприкметників у Матвія в цьому уривку. У грецькій мові дієприкметник позначає дію у відношенні до головного дієслова¹.Теперішні дієприкметники позначають дію, що відбувається одночасно з дією головного дієслова. Розгляньмо такі підтвердження цього важливого пункту від провідних граматистів грецької мови:

• Дж. Ґрешем Мейчен (богослов‑пресвітеріанин початку XX ст., професор Нового Заповіту у Принстонській теологічній семінарії, засновник Вестмінстерської теологічної семінарії, автор граматики «Грецька мова Нового Заповіту для початківців») — «Отже, теперішній дієприкметник уживається, якщо дія, позначена дієприкметником, зображається як така, що відбувається одночасно з дією, позначеною провідним дієсловом, незалежно від того, чи дія провідного дієслова є минулою, теперішньою чи майбутньою.²»​
• Рей Саммерс (професор Нового Заповіту та грецької мови ХХ ст. у Південно‑Західній баптистській теологічній семінарії, Південній баптистській теологічній семінарії та Університеті Бейлора, автор граматики «Основи грецької мови Нового Заповіту») — «Час дії в дієприкметниках визначається у відношенні дії дієприкметника до дії головного дієслова… Теперішній дієприкметник позначає дію, що є співчасною з дією головного дієслова.³»​
• Г. Е. Дейна та Юліус Менті (професори баптистських семінарій XX ст. з тлумачення Нового Заповіту, автори граматики «Посібник з граматики грецької мови Нового Заповіту») — «Одночасна дія щодо головного дієслова зазвичай виражається теперішнім часом.⁴»
• А. Т. Робертсон (видатний професор Нового Заповіту початку ХХ ст. у Південній баптистській теологічній семінарії, автор «Короткої граматики грецької мови Нового Заповіту» та «Граматики грецької мови Нового Заповіту у світлі історичних досліджень») — «Теперішній дієприкметник отримує свій час від головного дієслова.⁵»​
• Джеймс Гедлі (професор грецької мови у Єльському університеті XIX ст., член Американського комітету з перегляду Нового Заповіту, президент Американського орієнталістичного товариства; визначний лінгвіст, обізнаний у грецькій, латинській, санскриті, гебрейській, арабській, вірменській і кількох кельтських мовах) — «Дієприкметники позначають час відносно до дієслова, від якого вони залежать. Теперішній і перфектний дієприкметники позначають відносно теперішній час, аористний — відносно минулий, майбутній — відносно майбутній.⁶»​
• Вільям Ґудвін (класичний філолог XIX ст., професор грецької мови ім. Еліота в Гарвардському університеті, перший директор Американської школи класичних студій в Афінах, президент Американської філологічної асоціації) — «Часи дієприкметника… є теперішніми, минулими або майбутніми відносно часу дієслова, з яким вони пов’язані.⁷»​
• Вільям Маунс (дослідник новозавітної грецької, що жив у XXI ст., очолював перекладацький комітет ESV, керував програмою грецької мови в Теологічній семінарії Гордон‑Конвелла, автор «Основ біблійної грецької») — «Час дієприкметника є відносним до часу головного дієслова. Теперішній дієприкметник описує дію, що відбувається в той самий час, що й головне дієслово.⁸»​
• Рафаель Кюгнер (німецький класичний філолог XIX ст., випускник Ґеттінґенського університету; автор великої двотомної грецької граматики, перекладеної Вільямом Джелфом; розширене третє видання у чотирьох томах підготували Фрідріх Блясс і Бернгард Ґерт) — «Дія або стан, позначені дієприкметником, отже, зазвичай передують дії, позначеній дієсловом, з яким він пов’язаний, інколи збігаються з нею.⁹»​
• Джеймс Молтон (філолог і знавець грецької мови початку XX століття, викладач Коледжу Дідсбері, стипендіат Коледжу Кінга Кембриджського університету, професор елліністичної грецької та індоєвропейської філології за кафедрою Ґрінвуда в Манчестерському університеті, доктор літератури Лондонського університету; підготував «Пролегомени» — перший том високо поцінованої серії «Граматика грецької мови Нового Заповіту») — «Лінійна дія в дієприкметнику, пов’язаному зі скінченним дієсловом у минулому чи теперішньому часі, співвідноситься з часом свого головного дієслова.¹⁰»

Хоч можна було б навести ще чимало свідчень¹¹, ці спостереження поважних граматистів грецької мови за останні два століття демонструють просту, але певну істину щодо вживання дієприкметників у грецькій мові Нового Заповіту. Робісон засвідчив таке саме вживання в апостольських отців¹².

Перш ніж перейти до грецької граматики Матвія 28:19–20, розгляньмо такі приклади, що ілюструють функцію теперішнього дієприкметника у відношенні до головного дієслова:

Приклад №1: «Іди, спечи млинці, змішуючи тісто в порцеляновій мисці, виливаючи його на сковороду».

«Спечи (млинці)» виступає головним дієсловом речення. «Змішуючи» та «виливаючи» — теперішні дієприкметники. Вони позначають дію, що відбувається в той самий час, що й дія головного дієслова. Іншими словами, «змішуючи тісто» і «виливаючи його на сковороду» описують, як досягти дії головного дієслова. «Змішування тіста» та «виливання його на сковороду» не стосуються дії, що є наступною після дії головного дієслова. Вони не відбуваються після того, як млинці вже спечено. Навпаки, це дії, співчасні з дією головного дієслова.

Приклад №2: «Іди, прибери подвір’я, скошуючи траву, згрібаючи листя».

Головне дієслово цього речення — «прибери (подвір’я)», за яким ідуть два теперішні дієприкметники — «скошуючи» та «згрібаючи». Як теперішні дієприкметники, «скошуючи» і «згрібаючи» позначають дію, що відбувається одночасно з дією головного дієслова. Батько не наказує синові спершу прибрати подвір’я, а потім, після цього, додатково скосити траву й згрібати листя. Навпаки, скошування трави та згрібання листя вказують, як має бути здійснена дія головного дієслова («прибери подвір’я».

Переходячи тепер до грецької граматики Матвія 28:19–20, наш Господь висловив імперативну настанову, втілену в головному дієслові «matheteusate» від «matheteuo» — «навчіть»¹³. Апостоли мали піти по всьому світу і «робити учнями/навчити». Ісус уточнив цю настанову двома теперішніми дієприкметниками: «навчаючи» та «хрестячи». Південнобаптистський дослідник новозавітної грецької А. Т. Робертсон зазначає, що ці два дієприкметники в цьому уривку — «модальні дієприкметники»¹⁴, тобто вони визначають спосіб, засіб або метод, яким досягається дія головного дієслова. Самуель Ґрін погоджувався, наводячи Матвія 28:19 як приклад «модального» вжитку, що «подає спосіб, у який виконувалась задана дія»¹⁵. Дейна та Менті пишуть, що «модальний дієприкметник» «може означати спосіб, у який здійснюється дія головного дієслова»¹⁶. Отже, вони точно вказують режим, яким здійснюється дія головного дієслова (також «спосіб або засіб»)¹⁷.

Звернімо увагу, що читача може спокусити тлумачення наказу Ісуса так, ніби апостоли мали спершу зробити людей учнями, тобто навернути їх до християнства, а потім охрестити їх, а вже після хрещення — навчати їх додаткової християнської доктрини. Проте грецька граматика цього уривка, тобто натхненний Матвієм грецький виклад Ісусових (можливо, арамейських) слів, рішуче суперечить такому тлумаченню і чітко прояснює задуманий Ісусом зміст¹⁸.​

Головне дієслово речення — «робіть учнями/навчіть» — супроводжують два теперішні дієприкметники, що позначають дії, які відбуваються в той самий час, що й дія головного дієслова. «Навчаючи» (didaskontes) і «хрестячи» (baptizontes) — це дії, що відбуваються одночасно з «робленням учнями», тобто вони вказують, що саме Ісус мав на увазі, коли наказав апостолам іти по народах і навертати людей. Щоб робити учнями, апостоли мали навчати людей Євангелія, включно з необхідністю дотримання всіх Ісусових заповідей, а тоді охрещувати їх у воді. Особи, які узгоджувались із цими двома діями, таким чином ставали учнями¹⁹. Александр Брюс, шотландський богослов XIX століття й завідувач кафедри апологетики та новозавітної екзегези у Вільній церковній школі в Ґлазґо, автор коментаря до Матвія у серії Ніколла «Грецький Новий Заповіт. Тлумач», писав: «Хрещення — умова учнівства = робіть учнями шляхом хрещення»²⁰. У своїх коментарях до Грецького Нового Заповіту інший учений XIX століття, англійський церковник, богослов і текстолог Генрі Олфорд, спеціально зазначив щодо Матвія 28:19–20: «Обидва ці теперішні дієприкметники є умовними складниками попереднього імператива-аориста»²¹. Іншими словами, бути навченим і охрещеним — це умови для того, щоб стати учнем. Як пояснював Меттью Пул: «Робіть учнями… насамперед проповіддю та наставленням у засадах християнської віри… Я не можу поділяти думки тих, хто вважає, що людей можна хрестити до того, як їх навчено… Вони мали спершу проповідувати і хрестити серед юдеїв, а тоді робити учнями Христа всі народи»²². Отож Джон Лайтфут пояснював: «Робіть учнями: приведіть їх через хрещення… Коли вони під хрещенням, вони вже не під язичництвом; хрещення розрізняє тих, хто під учнівством Христа, і тих, хто ні»²³. Або, як зауважив британський баптистський дослідник і професор тлумачення Нового Заповіту Ґ. Р. Бізлі‑Мюррей: «Дієприкметники описують спосіб, у який роблять учня… Саме тоді, коли слухач повірить і буде охрещений, він стає повноцінним учнем; що рівнозначно тому, що учнем стають у хрещенні вірою… Хрещення належить до засобів, якими чинять учня»²⁴.

Американський богослов, пресвітеріанський служитель і випускник Принстонської теологічної семінарії Альберт Барнс пояснив значення дієприкметників у своєму коментарі: «Це слово належним чином означає “навчати” або “робити учнями”. Однак це мало здійснюватися через навчання та через звершення обряду хрещення»²⁵.​ Р. Ц. Г. Ленскі, лютеранський дослідник, чия 12‑томна серія коментарів до Нового Заповіту (з позицій традиційного лютеранства) містить буквальний переклад грецьких текстів, зауважує: «Два дієприкметники способу тоді вказують, як усі народи слід робити учнями: хрестячи їх і навчаючи їх»²⁶.​ Професор новозавітних студій у Даллаській теологічній семінарії, засновник і виконавчий директор Центру вивчення рукописів Нового Заповіту (CSNTM) Даніел Воллес наполягає, що два дієприкметники (хрестячи й навчаючи)

не слід сприймати як дієприкметники супровідної обставини. По‑перше, вони не відповідають звичній моделі для таких дієприкметників (вони в теперішньому часі та стоять після головного дієслова). А по‑друге, вони очевидно прекрасно узгоджуються як дієприкметники засобу: тобто цк засіб, яким учні мали робити учнями»²⁷.​

Р. Т. Френс, новозавітний дослідник і ректор Вайкліф‑Голу, Оксфорд, пояснює, що «“хрестячи” та “навчаючи” (в. 20) — це дієприкметники, залежні від головного дієслова “робіть учнями”; вони далі уточнюють, що входить до учнівства»²⁸.​ А. Лукін Вільямс слушно зазначає: «Імператив аориста matheteusate, так би мовити, розкладається двома наступними теперішніми дієприкметниками — “хрестячи” та “навчаючи”… Теперішній дієприкметник позначає спосіб ініціації в учнівство.Робіть їх учнями, хрестячи їх»²⁹.​ А Норріський професор богослов’я в Кембриджі та лорд‑єпископ Вінчестерський Едвард Гарольд Браун у високоавторитетному «Словнику Біблії Сміта» пояснює: «Робіть учнями всі народи, хрестячи їх… Їх мали робити учнями, приймаючи до спільноти Христової релігії, через хрещення»³⁰.​ А Генріх Маєр, знаний німецький протестантський богослов, у своєму «Критико‑екзегетичному коментарі до Нового Заповіту» зауважив, що саме в «хрещенні» відбувається «зроблення учнями», це має бути довершене, а не щось, що слід робити після matheteusate³¹.​

З огляду на ці визначальні лінгвістичні міркування розгляньмо разом три речення:

• «Іди, спечи млинці, змішуючи тісто в порцеляновій мисці, виливаючи його на сковороду».
• «Іди, прибери подвір’я, скошуючи траву, згрібаючи листя».
• «Ідіть, робіть учнями…, хрестячи їх…, навчаючи їх…».

Тепер поставмо три запитання, спираючись суто на граматику, і відповімо на них:

• Чи можна спекти млинці без змішування тіста й без виливання тіста на сковороду? Відповідь: Ні.
• Чи можна прибрати подвір’я без скошування трави й без згрібання листя? Відповідь: Ні.
• Чи можна зробити учнями Христа без навчання та без хрещення? Відповідь: Ні.

---

¹ «Дієприкметник не має власного часу. Час у дієприкметника суто відносний; він отримує свій час від дієслова, з яким уживається». — Вільям Девіс (1923), «Початкова граматика грецької мови Нового Заповіту» (Нью-Йорк: Harper & Row), с. 99; пор. Джон Гадділстон (1961), «Основи грецької мови Нового Заповіту» (Нью-Йорк: Macmillan), с. 73.

² Дж. Ґрешем Мейчен (1923), «Грецька мова Нового Заповіту для початківців» (Торонто: Macmillan), сс. 105–106, виділення додано.

³ Рей Саммерс (1950), «Основи грецької мови Нового Заповіту» (Нашвілл, Теннессі: Broadman Press), сс. 89–90, виділення додано.

⁴ Г. Е. Дейна та Юліус Менті (1955), «Довідник з граматики грецької мови Нового Заповіту» (Торонто: Macmillan), с. 230, виділення додано.

⁵ А. Т. Робертсон (1909), «Коротка граматика грецької мови Нового Заповіту» (Нью-Йорк: A.C. Armstrong & Son), с. 197.

⁶ Джеймс Гедлі (1885), «Грецька граматика для шкіл і коледжів» (Нью-Йорк: D. Appleton), с. 272, курсив в ориг., виділення додано.

⁷ Вільям Ґудвін (1893), «Грецька граматика» (Бостон: Ginn & Company), с. 275, курсив в ориг.

⁸ Вільям Маунс (2003), «Основи біблійної грецької» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Zondervan), с. 255, виділення додано.

⁹ Рафаель Кюгнер (1872), «Граматика грецької мови», пер. Б. Б. Едвардс і С. Г. Тейлор (Нью-Йорк: D. Appleton & Co.), с. 471, курсив в ориг., виділення додано.

¹⁰ Джеймс Г. Молтон (1906), «Граматика грецької мови Нового Заповіту: Пролегомени» (Единбург: T.&T. Clark), друге видання, с. 126, виділення додано.

¹¹ напр., Ернест Бертон (1898), «Синтаксис способів і часів у грецькій мові Нового Заповіту» (Единбург: T.&T. Clark), с. 54; Г. П. В. Нанн (передрук 1973), «Короткий синтаксис грецької мови Нового Заповіту» (Кембридж: Cambridge University Press), с. 123; Джеремі Дафф (2005), «Елементи грецької мови Нового Заповіту» (Кембридж: Cambridge University Press), с. 85.

¹² Генрі Робісон (1913), «Синтаксис дієприкметника в Апостольських Отцях» (Чикаґо: University of Chicago), сс. 11 і наст.

¹³ Джеймс Молтон (1919), «Граматика грецької мови Нового Заповіту: Морфологія та словотворення» (Единбург: T.&T. Clark), 2:400.

¹⁴ А. Т. Робертсон (1934), «Граматика грецької мови Нового Заповіту у світлі історичних досліджень» (Нашвілл, Теннессі: Broadman), с. 1128.

¹⁵ Самуель Ґрін (1886), «Порадник з граматики грецького Нового Заповіту» (Нью-Йорк: Fleming H. Revell), с. 332.

¹⁶ с. 228. Також Кертіс Вон і Віртус Ґідіон (1979), «Грецька граматика Нового Заповіту» (Нашвілл, Теннессі: Broadman), сс. 157, 160 — «Обставинний дієприкметник (інколи званий “прислівниковим”) визначає обставини, за яких відбувається дія дієслова… Обставинний дієприкметник може бути модальним, позначаючи спосіб, у який здійснюється дія головного дієслова.» Класичний філолог Герберт Вір Сміт погоджувався: «Обставинний дієприкметник просто виражає загальні обставини або спосіб. Він може імплікувати різні інші відношення, як-от час, спосіб, засіб, причину, мету, поступку, умову тощо… Час, який позначає дієприкметник, є лише відносним до часу керівного дієслова.» «Дія, виражена теперішнім дієприкметником, зазвичай збігається (рідко передує чи слідує) з дією провідного дієслова.» — (1963), «Грецька граматика» (Кембридж: Harvard University Press), сс. 457, 419.

¹⁷ Див. також Бертон, с. 172 — «Дієприкметник, що виражає спосіб або засіб, часто позначає ту саму дію, що й головне дієслово… Щодо його модальної функції — це дієприкметник способу або засобу.» Також Клеон Роджерс-мол. і Клеон Роджерс-III (1998), «Новий лінгвістичний та екзегетичний ключ до грецького Нового Заповіту» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Zondervan), с. 66.

¹⁸ «Два або більше дієприкметників… не сполучених καί, часто… приєднуються до одного головного дієслова.» — Георґ Вінер (1870), «Трактат про граматику грецької мови Нового Заповіту», пер. В. Ф. Молтон (Единбург: T.&T. Clark), с. 433. Ланґ зауважує, що «перед didaskontes немає καί, тож “хрестячи” і “навчаючи” не є строго координованими як дві послідовні дії» — Йоганн Ланґе (1884), «Коментар до Святого Письма: Матвія» (Нью-Йорк: Charles Scribner’s Sons), 1:558. Іншими словами, обидві дії відбуваються одночасно з «навчіть».

¹⁹ Порядок слів у грецькій значно гнучкіший, ніж в англійській («Свобода грецької мови від штучних правил і її чутливість до ходу думки ніде не виявляються краще, ніж у порядку слів у реченні» — Робертсон, 1934, с. 417), що пояснює, чому дієприкметник «хрестячи» стоїть перед «навчаючи», хоч логічно людину спершу треба навчити, перш ніж хрестити. Одна з принад койне — у тому, що дієприкметники мінімізують непорозуміння, «отримуючи» свій час від дії головного дієслова. Знову ж, Робертсон щодо аористних дієприкметників: «Немає потреби наполягати на тому… що порядок дієприкметника не має значення» (с. 861). Оскільки в цьому випадку обидва — теперішні дієприкметники, то обидва позначають дію, пов’язану з дією головного дієслова. Хоч вони й стоять після дієслова, їхня дія не може відбуватися після дії головного дієслова. (Майбутній дієприкметник радше виконував би таку функцію.) Обидві дії мають відбуватися у співзвуччі з «робіть учнями». Не існує лінгвістичного обґрунтування призначати дію одного теперішнього дієприкметника («хрестячи») як таку, що відбувається одночасно з провідним дієсловом, а іншого («навчаючи») — як таку, що настає пізніше. Зауважмо також, задля ясності, що ці два теперішні дієприкметники не вказують на одночасність між собою — а радше кожен є співчасним із провідним дієсловом. Деякі автори плутаються тут, відсилаючи «навчання» до навчання після хрещення. Хоч Новий Заповіт і справді вимагає, щоб новонавернені продовжували навчання після навернення, ужиті Ісусом теперішні дієприкметники показують, що Він має на увазі саме те навчання, яке спершу необхідне, щоб людина могла стати Його учнем. І «хрестячи», і «навчаючи» потрібні, щоб стати учнем Христа. Новозавітний дослідник Вільям Гендріксен стисло підсумував: «У такій конструкції було б цілком неправильно твердити, що через те, що слово “хрестячи” стоїть перед “навчаючи”, людей слід хрестити до того, як їх навчено… Поняття “хрестячи” і “навчаючи” — просто дві дії, скоординовані між собою, але обидві підпорядковані “робіть учнями”. Іншими словами, завдяки хрещенню та навчанню людина стає учнем.» — Вільям Гендріксен (1973), «Тлумачення Євангелія від Матвія» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker), с. 1000, курсив в ориг.. Хоч Д. А. Карсон подекуди подає змішані сигнали, він принаймні прямо каже, що «matheteuo передбачає і проповідь, і відповідь… Новий Заповіт навряд чи уявляє учня, який не хрещений або не наставлений. Справді, суть цієї заповіді полягає в тому, що учні Ісуса відповідають за творення інших учнів — завдання, що характеризується хрещенням і навчанням.» — Д. А. Карсон (1984), «Матвія» у «Тлумачна біблійна коментарна серія», ред. Френк Ґейбелейн (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Zondervan), 8:597. Стенлі Портер пояснює, що «синтаксис, імовірно, вказує на логічну співчасність дії двох дієприкметників, оскільки ці дії — хрестити й навчати — принаймні частково визначають, що означає робити учнями», і тому вставляє у своє «інтерпретаційне перекладення» перед «хрестячи» слово «включно» (сс. 251–252). Хоч він зрештою застосовує «навчання» до послуху після хрещення, правильно підсумовує: «Наказ робити учнями окреслюється двома подальшими ключовими поняттями, граматично вираженими двома дієприкметниками: хрещення та навчання.» — (2015), «Лінгвістичний аналіз грецького Нового Заповіту» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker), с. 253. Зауважмо далі: у Марка формулювання «Великих доручень» ставить «проповідуйте Євангеліє» паралельно «робіть учнями» у Матвія. Тож де у Матвія — робіть учнями, навчаючи й хрестячи, там у Марка — спасайте людей, проповідуючи Євангеліє, приводячи їх до віри та хрещення. Матвій і Марк прагнули сказати те саме. Підсумуймо: навіть якби мовне доведення на користь того, що «навчання» відноситься до навчання після навернення (після хрещення), було міцним, призначення хрещення лишається тим самим, оскільки «хрестячи» відбувається одночасно з «робіть учнями», тобто хрещення є суттєвим для спасіння, позначаючи мить, коли каючийся віруючий стає учнем Христа.

²⁰ Александр Брюс (б. р.), «Грецький Новий Заповіт. Тлумач», ред. В. Робертсон Ніколл (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Eerdmans), 1:339.

²¹ Генрі Олфорд (1874), «Грецький Новий Заповіт Олфорда» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker, передрук 1980), 1:306, виділення додано.

²² Меттью Пул (б. р.), «Коментар до Святого Письма: Матвій—Об’явлення» (Пібоуді, Массачусетс: Hendrickson), 3:146.

²³ Джон Лайтфут (передрук 1979), «Коментар до Нового Заповіту з Талмуду й Гебраїки: Матвій—Марк» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker), сс. 379–380, курсив в ориг.

²⁴ Ґ. Р. Бізлі-Мюррей (передрук 1976), «Хрещення в Новому Заповіті» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Eerdmans), сс. 88–89, курсив в ориг.. Це справді промовисто, що знаний баптистський пастор і президент Південно-Баптистської богословської семінарії наприкінці XIX ст., Джон Бродус, визнає незаперечну граматичну функцію теперішніх дієприкметників у цьому уривку («‘учніть хрестячи… навчаючи’; і так це розуміють багато хто») — лише щоб відкинути очевидний сенс мови, уникаючи суперечності між власною доктринальною позицією та словами нашого Господа. Джон Бродус (1886), «Коментар до Євангелія від Матвія» (Філадельфія, Пенсильванія: American Baptist Publication Society), с. 594.

²⁵ Альберт Барнс (передрук 1956), «Нотатки до Нового Заповіту: Матвія і Марка» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker), с. 323, курсив в ориг.

²⁶ Р. Ц. Г. Ленскі (1943), «Тлумачення Євангелія від святого Матвія» (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg), с. 1173. Як зауважив Йоганн Альбрехт Бенґель: «Дієслово matheteuein означає “робити учнями”; воно включає хрещення і навчання.» — (1858), «Ґномон Нового Заповіту» (Единбург: T.&T. Clark), 1:489, курсив в ориг., виділення додано. Коментуючи «робіть учнями», Ейзелен зазначає: «Робіть учнями. Це окреслює всебічний обов’язок, частинами якого є хрещення та навчання.» — Фредерік Ейзелен, ред. (1929), «Абінґдонський біблійний коментар» (Нью-Йорк: Abingdon-Cokesbury Press), с. 995, курсив в ориг.

²⁷ Даніел Воллес (1996), «Грецька граматика поза базовим рівнем» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Zondervan), с. 645, курсив в ориг., виділення додано.

²⁸ Р. Т. Френс (1985), «Євангеліє Матвія» (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Eerdmans), передрук 2002, с. 414, курсив в ориг.

²⁹ А. Лукін Вільямс (передрук 1961), «Матвій», у: «Проповідницький коментар», ред. Г. Д. М. Спенс та Дж. С. Екселл (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Eerdmans), с. 645, курсив в ориг., виділення додано.

³⁰ Фредерік Меирік (1868), «Хрещення», у: «Словник Біблії Вільяма Сміта», переробл. і ред. Г. Б. Геккетт (Ґранд-Репідс, Мічиґан: Baker, передрук 1971), 1:236, 240, виділення додано. Див. також А. Й. Маас (1898), «Євангеліє від Матвія» (Сент-Луїс, Міссурі: B. Herder), с. 315.

³¹ Генріх Маєр (1881), «Критичний і екзегетичний коментар до Нового Заповіту: Євангеліє від св. Матвія» (Единбург: T.&T. Clark), с. 301, курсив в ориг.

---

Published February 3, 2026