Що необхідно сповідувати перед хрещенням?
Запитання:
Чи повинен проповідник щось сказати перед тим, як охрестити людину, і якщо так, то що саме він повинен сказати?
Відповідь:
Новий Завіт не приписує жодних слів, які проповідник повинен промовляти перед тим, як охрестити людину. Новозавітні розповіді про навернення не містять жодної вказівки на те, що перед зануренням мають бути промовлені якісь слова, так само як у них не зазначено жодних вимог до того, хто здійснює хрещення1. Дії 2:38 («в Ім’я Ісуса Христа») та Матвія 28:19–20 («в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа») мають не приписовий, а суто пояснювальний характер — вони не призначені для того, щоб указувати на якусь усну формулу, яку необхідно промовляти. Кожен із цих двох уривків пояснює призначення хрещення, тобто занурення у воду має на меті позначити той момент, коли людина одержує «прощення гріхів» (Дії 2:38) і підкоряє себе «Імені», тобто владі Божества, таким чином входячи «в» (eis) цей стан (Матвія 28:19)2.
Проповідники, безперечно, мають право дати пояснення та/або настанову перед зануренням — зазвичай для того, щоб переконатися, що той, кого хрестять, чітко розуміє значення того, що відбувається. Такі пояснення також можуть бути корисними для присутніх. Оскільки таку настанову дозволено давати будь-коли перед хрещенням — чи то за тиждень, за день, чи за хвилину до самого занурення, — усе сказане є просто додатковою настановою, яку Бог схвалює. Підсумовуючи, Новий Завіт не дає жодної настанови щодо того, що проповідник може або повинен сказати перед тим, як охрестити людину.
З іншого боку, зверніть увагу, що Новий Завіт дуже конкретно говорить про усне сповідання, яке людина повинна зробити перед своїм хрещенням. Усне сповідання, виголошене ефіопським євнухом у деяких старіших перекладах (Дії 8:37), є текстовим варіантом. Текстологи зазначають, що його історична достовірність, безсумнівно, є точною, навіть якщо воно й не було частиною первісного тексту3. Однак ще два уривки пояснюють те саме. По-перше, Павло сказав, що «добре свідчення» зробив Сам Ісус, коли постав перед Пилатом (1 Тимофія 6:12–13). У розповіді Марка сказано: «Знову первосвященик запитав Його і каже Йому: Чи ти є Христос, Син Благословенного? А Ісус сказав: Я є» (Марка 14:61–62). Це твердження про те, що Він є Сином Божим, фактично було юридичною підставою, на якій юдеї звинувачували Його перед Пилатом: «Юдеї відповіли йому: Ми маємо Закон, і за Законом Він повинен померти, бо видає Себе за Божого Сина!» (Івана 19:7). Інші вірші наголошують на необхідності цього основоположного визнання: Матвія 16:16; 27:54; Марка 5:7; Луки 2:11; Івана 1:49; 20:28; Филип’ян 2:11. По-друге, Павло прямо сказав у Римлян 10:9–10, що людина повинна зробити усне сповідання («устами») перед хрещенням: «Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння».
У кожному з цих випадків усно сповідується те, що людина, яка приймає хрещення, вірить у Божественність Христа. Це визнання, по суті, є самим серцем християнства. Усе, що пов’язане з Христом і християнством (включно з хрестом і спокутою), ґрунтується на особі Христа, тобто на Його Божественності, і залежить від неї. Бог прийняв подобу людини в тілі (Филип’ян 2:5–11). Це пояснює, чому Святий Дух надихнув Івана написати цілу Євангельську розповідь, наголошуючи саме на цьому факті. Він перелічив сім «ознак», за допомогою яких людина могла знати, «що Ісус є Христос, Син Божий» (Івана 20:31). Саме такого сповідання вимагає Бог. Воно лежить у самому серці того, що означає бути християнином (Матвія 16:18–20). «Християни», які насправді відкидають Божественність Христа, суперечать самій суті поняття «християнин».
Отже, усне сповідання перед хрещенням — це не сповідання власних гріхів, не «сповідання Ісуса своїм Спасителем» і не «сповідання того, що я зроблю Ісуса Господом свого життя». Усе це, безперечно, повинно бути складовою навернення людини до Христа. Безумовно, це було б включено в сповідання, про яке йдеться в Матвія 10:32. Чи повинен я зробити Ісуса Господом свого життя, коли стаю християнином? Безперечно. Чи має мій послух Йому бути визнанням Його як єдиного, Хто може мене спасти? Безумовно. Але ці усвідомлення не є рівнозначними усному сповіданню, яке повинно передувати хрещенню: «Ісус є Христос, Син Божий».
1 Кайл Батт (2011), «Хто може охрестити іншу людину?» Apologetics Press, https://apologeticspress.org/who-can-baptize-another-person-766/.
2 Дейв Міллер (2019), «Хрещення та грецька мова: просто про складне» (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press), с. 14–20.
3 Брюс Мецгер (1971), «Текстологічний коментар до грецького Нового Завіту» (Нью-Йорк: United Bible Societies), с. 360.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
