Чудесне знання та натхнене письмове наставлення
Християнам XXI століття дещо важко уявити себе учнями Христа, які не мають під рукою повного Нового Завіту, щоб керуватися ним у всіх сферах життя та побожності. І все ж упродовж перших кількох десятиліть існування Церкви Господньої ранні християни не мали завершеного закону свободи1. Навіть найраніші книги Нового Завіту були написані лише через 15–20 років після заснування Церкви Господньої, описаного в Діях 22. Однак Бог у Своїй безмежній мудрості знав, що рання Церква потребуватиме надійного, божественного усного наставлення, і тому, доки наприкінці першого століття Новий Завіт не був завершений, різні християни в різних церквах мали «слово мудрості Духом» і «слово знання — тим же Духом», а також дари «пророцтва» та «розпізнавання духів» (1 Коринтян 12:8, 10)3. У першому столітті Дух Божий «давал окремо кожному, як хоче» (12:11). «Покладанням рук апостолів дається [Святий] Дух» християнам у Самарії (Дії 8:18), Ефесі (Дії 19:1–6), Коринті (1 Коринтян 12) і, без сумніву, в багатьох інших місцях (пор. 2 Тимофія 1:6).
Оскільки більшість церков першого століття, які апостоли заснували або відвідали, імовірно, отримали вкрай необхідні чудесні дари мудрості, знання, пророцтва, розпізнавання тощо (пор. Дії 8:5–17), дехто запитує, навіщо таким церквам було потрібне письмове наставлення (тобто натхнені послання та документи, з яких складається Новий Завіт). Чому раннім церквам могло бракувати будь-якої важливої інформації, якщо вони мали чудесне знання (пор. 1 Солунян 3:10)?
Проста відповідь полягає в тому, що Бог задумав чудесні духовні дари, дані Церкві першого століття, як часткові й тимчасові. Павло повідомив церкві в Коринті, що їхні чудесні пророцтва, знання тощо «припиняться» і «зникнуть» (1 Коринтян 13:8). «Адже ми знаємо частково й пророкуємо частково. Коли ж настане досконале, [тоді] припиниться часткове» (13:9–10). Духовні дари були подібні до «дитини» порівняно з прийдешнім, завершеним письмовим об’явленням Бога, яке Павло порівняв із «чоловіком» (13:11), «досконалим мужем» (Ефесян 4:13). Отже, поки Церква Господня перебувала у своєму дитинстві, Бог дав їй чудесні дари, щоб допомагати їй. Але ці дари не були ані постійними, ані «повними». Духовні дари були благодатною, частковою й тимчасовою допомогою. Тому християни першого століття все ще потребували натхненого Духом наставлення (наприклад, послань Павла до Коринтян, Солунян тощо), яке до кінця першого століття стало «досконалим» (тобто «завершеним»).
Можливо, з причин, відомих лише Богові, Його спілкування з людиною від Адама й до завершення першого століття по Р. Х. було «частковим» (пор. 1 Петра 1:10–12; див. також Євреїв 1:1). Однак ми можемо бути впевнені, що так само, як всезнаючий, всемогутній і всеблагий Бог Всесвіту «послав Свого Сина» у світ, «коли прийшла повнота часу» (Галатів 4:4)4, досконалий закон свободи був завершений саме у відповідний час і саме таким чином, як Бог від самого початку задумав (пор. Ефесян 3:1–11). На щастя, вже понад 1900 років людство має благословенну перевагу — повну Божу волю. На жаль, собі на шкоду, більшість людей і далі вирішують відкидати цілком достатнє Слово Боже, яке веде до вічного життя.
1 Докладніше про те, чому Бог чекав кілька десятиліть, перш ніж Новий Завіт був записаний, див. Ерік Лайонс (2012), «Чому Бог відклав написання Нового Завіту?», Apologetics Press, https://www.apologeticspress.org/APContent.aspx?article=4198.
2 Консервативні дослідники загалом погоджуються, що найраніші письмові документи Нового Завіту, зокрема послання до Галатів та перше і друге послання до Солунян, імовірно, були написані між 48 і 52 роками по Р. Х.
3 Д-р Ерл Едвардс зазначає, що «наші визначення цих різних дарів, слід визнати, є дещо суб’єктивними. „Слово мудрості“, ймовірно, було більш розвиненим даром проповідування», тоді як «„слово знання“, ймовірно, було подібним до дару під номером 1 [„слова мудрості“], але більш початковим». Окрім пророкування майбутніх подій (пор. Дії 11:28), дар «пророцтва також може бути натхненним поясненням того, що було відкрито раніше» (пор. 1 Коринтян 13:2; 14:3). «„Розпізнавання духів“ давало людині змогу відрізнити істинного пророка від неправдивого або тих, хто істинно говорить мовами, від тих, хто говорить мовами неправдиво». Ерл Д. Едвардс (2000), «Коментар до першого і другого послань до Коринтян» (Гендерсон, Теннессі: FHU), с. 60.
4 Саме у відповідний час для Божих задумів і на благо людини, хоча це сталося через тисячі років після Створення та гріхопадіння людини в Едемському саду.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
