Чому Бог створив людей, знаючи, що багато хто потрапить до пекла?

[Примітка автора: Друга половина цього запитання, яка стосується пекла, є аргументом, що його скептики часто використовують, щоб посіяти сумніви щодо достовірності Біблії та Бога, Якого вона зображає на своїх сторінках. Ми розглянемо це питання у двох окремих частинах. Спочатку побачимо, що говорить Біблія про те, чому Бог створив людей загалом. Потім покажемо, що концепція пекла та Божа передбачливість щодо того, хто обере потрапити туди, не суперечать ані раціонально, ані морально Богові Біблії.]

Якщо існує всезнаючий і всемогутній Бог (а Він існує; див. «Існування Бога»), тоді слід очікувати, що Його мотиви для дій у багатьох випадках будуть нам невідомі. Оскільки Він знає безліч речей, яких не знаємо ми, нам було б практично неможливо зрозуміти причини певних Його дій, якщо тільки Він Сам не зволить пояснити їх. Як написав пророк Ісая: «Адже Мої ради не є такі, як ваші ради, і мої дороги не такі, як ваші дороги, — говорить Господь. Але так, як небо віддалене від землі, настільки далека Моя дорога від ваших доріг і ваші задуми — від Мого задуму» (Ісаї 55:8–9). У певному сенсі взаємини Бога з людьми можна порівняти зі знанням, яке п’ятирічна дитина має про деякі вчинки своїх батьків. Припустімо, дитина бачить, як мама дістає невелику прямокутну чекову книжку, щось записує на чеку, відриває його, кладе в конверт, наклеює марку й опускає до поштової скриньки. Дитина може запитати: «Мамо, навіщо ти це зробила?» Мати може відповісти: «Щоб ми могли й далі їздити на нашому автомобілі й банк не забрав його в нас». Як дитина може пов’язати аркуш паперу з можливістю їздити автомобілем? Не знаючи подробиць про те, як чек представляє гроші, як автомобіль був куплений у дилера, як банк позичив батькам кошти тощо, дитина не здатна зрозуміти значення цього чека.

Подібним чином існують речі, які Бог зробив і які ми, люди, ніколи не зможемо повністю зрозуміти з тієї простої причини, що Бог не відкрив нам, чому Він їх зробив. Або, можливо, Він дав пояснення, але Його відповідь не містить усіх подробиць, яких могла б бажати наша людська допитливість. Мойсей добре розумів цю істину, коли написав: «Скрите належить Господу, нашому Богу, а відкрите — нам та нашим дітям навіки, щоб виконувати всі слова цього закону» (Повторення Закону 29:28). Деякі речі Бог відкриває нам; деякі — ні.

Коли ми підходимо до питання, чому Бог створив людей, то маємо справу з питанням, на яке Бог не дав розгорнутої відповіді. Проста відповідь, яку дає Біблія, полягає в тому, що Бог створив людей, як і все інше творіння, зі Своєї волі та для Своєї слави.

ЗА СВОЄЮ ВОЛЕЮ

Об’явлення 4:11 проголошує: «Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу, честь і силу, адже Ти створив усе, і завдяки Твоїй волі все постало і було створене!» (виділ. додано). Головна думка цього вірша полягає в тому, що Бог добровільно вирішив творити й не був обмежений жодною зовнішньою силою чи потребою заповнити якусь нестачу. У Псалмі 113:11 сказано: «А наш Бог — на небесах, вгорі! Він здійснив на небі й на землі все, що забажав». Проста, хоча й не надто детальна, відповідь на наше запитання полягає в тому, що Бог захотів створити людей — і тому створив їх.

Слід особливо підкреслити, що Його бажання створити людей не було пов’язане з тим, що Він мав у них якусь потребу. Деякі люди, особливо в давніх релігіях, висували припущення, що Бог був самотнім або в чомусь неповним і тому потребував людей як товаришів чи помічників. Таке припущення не має жодних підстав. У Діях 17:24–25 апостол Павло прямо заявив: «Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, — тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе» (виділ. додано).

Той факт, що Бог не потребує людської «допомоги», також відображений у Псалмі 49:10–12, де наведено Божі слова: «Адже всі звірі в лісі, тварини в горах і воли — Мої. Мені відомі всі небесні птахи, і краса полів належить Мені. Коли б Я зголоднів, то тобі не сказав би, адже всесвіт і все, що в ньому, — Мої». Цей уривок, звісно, не означає, що Бог може відчувати голод. Навпаки, він підкреслює, що Бог ніколи не має потреби в чомусь від Свого творіння.

Так само Бог не був «змушений» створювати людей через самотність. Будучи Самодостатньою Істотою, Він не потребує нічого додаткового. Вічне спілкування Бога із Самим Собою (в Особах Отця, Сина і Святого Духа) завжди забезпечувало все спілкування, необхідне для Його повноти. Це спілкування трьох Осіб Божества чітко видно в Бутті 1:26: «І сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом і подобою». Ісус також засвідчив цю вічну єдність Бога, коли молився до Отця: «А тепер Ти прослав Мене, Отче, у Себе тією славою, яку Я мав у Тебе ще перед тим, як світ постав» (Івана 17:5, виділ. додано). Добровільне рішення Бога створити людей не мало нічого спільного з бажанням усунути якусь самотність. Як слушно підсумував Стенлі Гренц: «Отже, створення Богом всесвіту є вільним актом, актом не необхідним. Бог не був спонуканий творити й не був змушений якоюсь внутрішньою потребою привести всесвіт до існування» (1994, с. 99¹).

Той факт, що Бог не потребував (і не потребує) людства ні для чого, не означає, що люди є для Нього неважливими. Коли Він добровільно вирішив створити людей, то наділив їх значущістю, створивши їх за Своїм образом (Буття 1:26–27). Як слушно зауважив богослов Вейн Грудем:

«Хтось може запитати: якщо Бог не потребує нас ні для чого, то чи маємо ми взагалі якусь важливість? Чи має якесь значення наше існування або існування решти творіння? У відповідь слід сказати, що ми справді маємо велике значення, тому що Бог створив нас і постановив, щоб ми були значущими для Нього. Це і є остаточне визначення справжньої значущості» (Грудем, 1994, с. 162, курсив в оригіналі²).

Бог вирішив створити нас за Своєю вільною волею. І коли Він це зробив, то наділив нас змістом і значущістю, створивши нас за Своїм образом.

ДЛЯ СВОЄЇ СЛАВИ

Біблія також говорить, що Бог створив людей «для Своєї слави». Бог Біблії проголосив: «Всіх, котрі носять Моє Ім’я, і кого Я створив для Своєї слави, – кого сформував і облаштував» (Ісаї 43:7, виділ. додано). Саме тут слід визнати, що фраза «для Своєї слави» відкриває двері для великої кількості припущень. Що має на увазі Біблія, коли говорить, що люди (і все творіння) були приведені до існування для Божої слави? Чи означає це, що творіння буде прославляти Його і віддавати Йому славу? Чи означає це, що сам факт людського існування приносить славу Богові як вияв Його сили та мудрості? Чи означає це, що наше постійне поклоніння Богові, незважаючи на існування страждань і труднощів у цьому світі, виправдовує Бога та прославляє Його всупереч очікуванням сатани, як це показано в книзі Йова? Усе, що включає в себе ця ідея, ніколи не буде повністю зрозумілим для людей. Ми можемо лише сказати, що люди існують «для Його слави».

Дехто припускає, що якщо Бог Біблії створив людей просто «для Своєї слави», то це означає, що Бог є егоїстичним диктатором, Який просто хотів мати більше «підданих», що плазуватимуть біля Його ніг і говоритимуть Йому, який Він великий. Таке припущення не враховує важливих аспектів фрази «для Своєї слави». Люди не лише покликані приносити славу Богові, але й покликані насолоджуватися Божою славою та знаходити в ній власну повноту. Як зазначив Джек Коттрелл: «У цьому й полягає мета людського існування, тобто отримувати Божу добрість і віддавати Йому славу» (2002, с. 109³). Бог створив людей для того, щоб вони жили блаженно щасливим життям, приймаючи Його славу та відповідаючи на неї. Це досконалий цикл взаємодії, у якому люди отримують Божу славу, відповідають послухом і хвалою та знаходять повноту і звершення як у прийнятті Божої слави, так і в належній відповіді на неї. Отже, можна сказати, що Бог створив людей для того, щоб вони жили блаженно досконалим життям, приймаючи Його славу та відповідаючи на неї взаємністю. Розуміння ситуації в такому світлі виявляє безглуздість звинувачень Бога в егоїстичному себелюбстві.

ЗНАЮЧИ, ЩО БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ ПОТРАПИТЬ ДО ПЕКЛА

Щойно ми встановлюємо факт, що Бог створив людей зі Своєї волі, щоб вони жили цілком щасливим життям, приймаючи Його славу та відповідаючи на неї, скептик швидко звертає увагу на той факт, що багато людей не є блаженно щасливими. Насправді велика кількість людей нещасна. Ба більше, наполягає скептик, згідно з Біблією, більшість людей приречені на вічне покарання в пеклі. Як може, запитує скептик, люблячий Бог створити людей, знаючи, що більшість із них потрапить до пекла? Автор-атеїст Девід Міллс писав:

«Якщо ми дійдемо висновку, що Бог створив пекло для стримування людської поведінки, яка Йому не подобалася, — знаючи заздалегідь, що внаслідок цього більшість людства зазнає вічних мук, — тоді ми були б змушені назвати такого бога також злим і садистським, оскільки він так само нелюдськи катував би людей для досягнення своїх цілей» (Міллс, 2006, с. 180⁴).

Скептик Вістонас Ву висловив подібні думки в Інтернеті у статті під назвою «Спростування аргументів християнських фундаменталістів та євангелістів»: «Якби ви були Богом, всемогутнім і здатним бачити весь перебіг часу, чи створили б ви світ, знаючи наперед, що більшість людей опиниться у вічному пеклі?» (2009⁵). Відповідь, яку має на увазі скептик, — «Ні». Але проблема його міркувань полягає в тому, що люди не є всезнаючими, і саме тому вони не перебувають у такому становищі. Насправді, з огляду на обмеженість людського знання, цілком можливо, що саме та інформація, якої ми зараз не маємо, і є тією інформацією, яка спонукала б всезнаючу Істоту створити світ саме таким, яким він є. Просте на вигляд запитання: «Якби ви були Богом…» — ніколи не може бути поставлене в будь-якому законному сенсі і, безумовно, не може використовуватися як «доказ» для очорнення Божого характеру. Якби людина справді могла бути Богом, то її спосіб мислення настільки відрізнявся б від теперішнього, що вона не могла б сказати, що робила б або не робила. У цьому контексті слід зазначити, що Бог створив людей за Своїм образом, наділивши їх здатністю відрізняти істину від помилки, а раціональні ідеї — від нераціональних. Ми не стверджуємо, що рішення Бога створити людей є нераціональним для людей, але раціональним для Бога. Ми лише говоримо, що Божа всезнання ставить Його в становище, коли Він знає всі подробиці, необхідні для ухвалення абсолютно раціонального рішення.

РОЗБІР ЗВИНУВАЧЕННЯ СКЕПТИКА

Звинувачення скептика в тому, що Бог є злим, бо створив людей, хоча знав, що більшість із них потрапить до пекла, руйнується при уважнішому розгляді. По-перше, скептик поспішає включити до свого аргументу твердження, що до пекла потрапить «більшість» людей. Це слово «більшість» обов’язково має бути присутнім у звинуваченні, адже якщо до неба потрапить більше людей, ніж до пекла, тоді можна було б легко стверджувати (використовуючи власну гуманістичну мораль скептиків), що нинішній світ улаштований на благо більшості. Оскільки гуманістична мораль стверджує, що дія є моральною, якщо вона приносить найбільше добра найбільшій кількості людей (Батт, 2010, сс. 33–36⁶), тоді скептики, згідно з власними стандартами, не можуть критикувати Бога, Який спасає «більшість» людей у небі та дозволяє меншості обрати пекло.

Отже, чи можемо ми бути впевнені, що до пекла потрапить «більшість» людей? Ні, і ось чому. Можна навести численні вірші, які, здається, вказують на те, що більшість людей обирає пекло. Найвідоміший уривок — це Матвія 7:13–14: «Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ті ворота й широка та дорога, що ведуть до загибелі, — і багато є тих, які ними входять, але вузькі ті ворота й тісна та дорога, що ведуть до життя, — і мало є тих, хто їх знаходить». Згідно з цим уривком, багато хто обирає шлях до погибелі, і лише небагато — шлях до життя. Однак у цих віршах мається на увазі, що ті, про кого йдеться, мають здатність і можливість робити вибір. Поза увагою в цьому та подібних уривках залишаються ті, хто ще не досяг віку або розумового розвитку, необхідного для такого вибору, — ненароджені діти, немовлята та малі діти. Якщо ми можемо показати, що діти потрапляють до неба (а ми можемо; див. Батт, 2003⁷), і якщо можемо показати, що існує принаймні можливість того, що більше дітей померло в спасенному стані, ніж дорослих померло загиблими, тоді ми можемо відкинути твердження, що до пекла потрапляє «більшість» людей. Якщо врахувати, що у світі щороку здійснюється приблизно 42 мільйони абортів (Джонстон, 2010⁸), а також те, що діти часто першими помирають під час голоду та епідемій, ми змушені визнати, що принаймні можливо, а найімовірніше навіть імовірно, що більше людей померло у спасенному стані, ніж тих, хто буде вічно втрачений. [ПРИМІТКА: На цьому етапі обговорення скептик часто змінює тему і починає наполягати, що Бог не може бути люблячим, якщо допускає смерть усіх цих дітей. Це звинувачення є хибним і було переконливо спростоване; див. Батт, 2009.⁹] Отже, скептик не може знати, чи справді до пекла потрапляє «більшість» людей, а тому, згідно з гуманістичною мораллю, що ґрунтується на принципі більшості, не може звинувачувати Бога у злі. Насправді ж поняття «більшість» людей має дуже мало спільного з виправданням Божих дій. Божа моральність може бути виправдана навіть тоді, коли більшість людей загине, а спасеться лише небагато.

БОГ БАЖАЄ, ЩОБ УСІ ЛЮДИ ОБРАЛИ СПАСІННЯ

Біблія ясно навчає, що Бог дозволяє всім людям, які несуть відповідальність за свої вчинки, самим обирати свою остаточну долю. Упродовж усього Писання ми бачимо, як Бог надає людям можливість визначати власне майбутнє. Мойсей написав: «Кличу вам сьогодні за свідків небо і землю: я представив перед вашим обличчям життя і смерть, благословення і прокляття. Тож обери життя, щоб жив ти і твої нащадки» (Повторення Закону 30:19). Вислів Ісуса в Матвія 7:13–14 про вузький і широкий шляхи містить думку про те, що Його слухачі мали можливість «увійти» на той шлях, який самі оберуть. Ісус Навин підкреслив цю ідею вибору, коли сказав ізраїльтянам: «Якщо ж не угодно вам служити Господу, сьогодні виберіть собі самі, кому служитимете, чи богам ваших батьків, які на другому боці ріки, чи богам аморейців, між якими (на їхній землі) ви живете? Я ж і мій дім служитимемо Господу, бо Він — Святий!» (Ісуса Навина 24:15). Скептики люблять виставляти перед людьми образ Бога-тирана, Який довільно кидає людей на вічну погибель, керуючись лише примхою та свавіллям. Це неправда. Кожна людина, яка потрапить до пекла, свідомо прийме рішення бути там. Як дуже відверто заявив атеїст Ден Баркер: «Говорячи особисто за себе, якби біблійні небо і пекло існували, я б обрав пекло» (2008, с. 170¹⁰). К. С. Льюїс проникливо зауважив: «Зрештою існує лише два види людей: ті, які кажуть Богові: “Нехай буде воля Твоя”, і ті, яким Бог зрештою каже: “Нехай буде воля твоя”. Усі, хто перебуває в пеклі, самі його обрали» (1946, с. 72, курсив в оригіналі¹¹). Тімоті Келлер додає: «Усе, що Бог зрештою робить з людьми, — це дає їм те, чого вони найбільше бажають, включно зі свободою від Нього Самого. Що може бути справедливішим за це?» (2008, с. 79¹²).

Бог дозволяє людям обирати свою остаточну долю, і Він бажає, щоб усі люди обрали спасіння. У 1 Тимофія 2:4 сказано, що Бог «бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини». У 2 Петра 3:9 сказано, що Господь не бажає «аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття». Він не лише не хоче, щоб люди обирали пекло, але й послав Свого Сина як жертву за гріх, щоб відвернути людей від вибору пекла і спонукати їх обрати небо. Насправді Послання до євреїв пояснює, що ті, хто обирає шлях погибелі, дорогою зневажають Сина Божого, топчучи Його ногами (Євреїв 10:29). Концепція пекла не суперечить Божій любові чи справедливості (Батт, 2010, сс. 17–24). [ПРИМІТКА: Я розумію, що скептик не визнає ці вірші богонатхненними і не приймає розповідь про жертовне викуплення через Ісуса. Однак якщо скептик звинувачує Біблію в тому, що вона зображає Бога аморальним, він повинен дозволити Біблії відповісти за себе. Я лише стверджую, що Біблія подає послідовний і логічний аргумент, який показує хибність звинувачення скептиків у Божій аморальності. Якщо Бог справді дозволяє людям обирати, і якщо Він послав Свого Сина, щоб виявити Свою любов і спонукати людей обрати правильний шлях, тоді Його не можна звинувачувати в аморальності.]

БОГ НЕ ВИЯВЛЯЄ УПЕРЕДЖЕНОСТІ

Ще одним ключовим поняттям для розуміння Божого ставлення до людства є Його неупередженість. Апостол Петро правильно сказав: «Справді розумію, що не на обличчя дивиться Бог, але в кожному народі є той, хто прийнятний для Нього, хто боїться Його і чинить праведне» (Дії 10:34–35). Цей вірш свідчить про те, що Біблія представляє Бога як абсолютно неупереджену, справедливу Істоту, Яка дає кожній людині рівну можливість відгукнутися на істину. Однак слід розуміти, що ми не говоримо, ніби всі люди мають однакову кількість можливостей почути Євангелію або народжуються в однакових соціально-економічних умовах тощо. Ми говоримо, що Бог справедливо судить кожну людину відповідно до тих можливостей, які вона отримала. Як сказав Ісус: «У кожного, кому дано багато, від того будуть і багато вимагати; і кому багато довірено, від того і вимагатимуть більше» (Луки 12:48). У всіх біблійних прикладах, де люди належно відгукувалися на істину, Бог забезпечував їх достатньою інформацією для спасіння (пор. Дії 8:26–38; Дії 10). Отже, Бог бере до уваги кожен аспект внутрішніх особливостей людини та її зовнішнього середовища і неупереджено оцінює її поведінку, виходячи з того, що вона повинна була робити за всіх обставин.

ТАК, АЛЕ БОГ ЗНАВ, ЩО ДЕХТО ОБЕРЕ ПЕКЛО…

Коли скептик усвідомлює, що не може раціонально довести несправедливість Бога через те, що Він дозволяє всім людям самим обирати свою долю, він змушений наполягати, що сам факт Божого знання про те, що дехто обере пекло, повинен був утримати Його від створення цих людей. Достатньою відповіддю на таке твердження є просте запитання: «Хто так сказав?» Чи є в цьому звинуваченні щось, що саме по собі демонструє моральну правильність? Нічого такого немає. І хоча запитання «Хто так сказав?» є достатньою відповіддю, це не єдина відповідь, доступна біблійному теїстові. Хоча правда, що Бог міг би створити лише тих людей, про яких знав, що вони оберуть небо, чи назвав би скептик це «справедливим»? Чи було б справедливо, якби Бог не створив людину і тим самим позбавив її тих самих можливостей і шансів, які мають інші люди, лише тому, що знав, що вона обере пекло? Такий спосіб дій був би насправді несправедливим і поставив би Бога перед реальною моральною проблемою упередженості. Навпаки, єдиний спосіб для Бога бути справді справедливим до всіх Своїх людських створінь — це надати кожному однакову можливість обрати власну остаточну долю.

Тоді скептик може стверджувати, що було б краще, якби Бог взагалі не створював людей. Але відповіддю на таке твердження знову буде: «Хто так сказав?» Хто такий скептик, щоб заявляти, що світ без людей кращий за світ, у якому всім людям надано рівну можливість відгукнутися на Божу любов, а багато мільйонів справді відгукуються послухом і отримують вічне життя? На якій підставі скептик наполягає, що уявний ним світ кращий за той, який існує насправді? Він не може звернутися до жодного вищого авторитету, окрім власної думки. По суті, скептик каже не більше ніж: «Я думаю, що було б краще, якби люди не були створені, якщо дехто з них обере пекло». Відповідь на таку думку проста: Бог, Який знає все, є абсолютно неупередженим, досконало моральним і люблячим, знає принаймні одну річ про всесвіт, якої скептик не знає (або відмовляється визнавати), і саме вона вимагає, щоб усе було саме так, як є.

ВИСНОВОК Наш обмежений людський розум не здатний повністю зрозуміти всі причини, через які Бог створив людей. Проте ми маємо достатньо інформації про Бога і людей, щоб дійти обґрунтованого висновку: Бог не є аморальним через те, що створив людство. Ми можемо знати, що люди були створені вільним актом Божої волі для того, щоб приймати Його славу і відповідати на неї. Порожнє звинувачення скептика в тому, що Бог аморальний, бо створив людей, знаючи, що багато хто обере пекло, не витримує критики. Бог дав кожній відповідальній людині рівну можливість обрати небо. Не існує жодної підстави, на якій скептик міг би стверджувати, що світ без людей був би кращим за світ, у якому одні люди обирають вічне життя, а інші — вічну погибель. Насправді Божі властивості всезнання, неупередженості та любові дають підставу зробити висновок, що лише Він перебуває в становищі, яке дозволяє визначити, який світ є найкращим із можливих. Якщо правильно розуміти Біблію, вона подає цілком послідовну картину моральної досконалості Бога щодо Його рішення створити людей.

¹ Гренц, Стенлі (1994), Богослов’я для Божої спільноти (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

² Грудем, Вейн (1994), Систематичне богослов’я: Вступ до біблійного вчення (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

³ Коттрелл, Джек (2002), Віра, передана раз і назавжди (Джоплін, Міссурі: College Press).

⁴ Міллс, Девід (2006), Атеїстичний всесвіт: Відповідь мислячої людини християнському фундаменталізму (Берклі, Каліфорнія: Ulysses Press).

⁵ Ву, Вістонас (2009), «Спростування аргументів християнських фундаменталістів та євангелістів», http://www.debunkingskeptics.com/Debunking_Christians/Contents.htm.

⁶ Батт, Кайл (2010), Посібник християнина зі спростування сучасного атеїзму (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

⁷ Батт, Кайл (2003), «Чи потрапляють немовлята до пекла, коли помирають?» https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=13&article=1201.

⁸ Джонстон, В. Роберт (2010), «Підсумок зареєстрованих абортів у світі станом на 10 квітня 2010 року», http://www.johnstonsarchive.net/policy/abortion/wrjp3310.html.

⁹ Батт, Кайл (2009), «Чи є Бог аморальним через те, що вбиває немовлят?» https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=11&article=260.

¹⁰ Баркер, Ден (2008), Без Бога (Берклі, Каліфорнія: Ulysses Press).

¹¹ Льюїс, К. С. (1946), Велике розлучення (Нью-Йорк: Touchstone).

¹² Келлер, Тімоті (2008), Причина для Бога: Віра в добу скептицизму (Нью-Йорк: Dutton).

Published September 3, 2026

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→