Чи Ісус Єгова?

СТАТТЯ КОРОТКО

Ті, хто заперечує божественність Христа, мали б уважно розглянути численні випадки у Старому Завіті, де ототожнюється «Єгова», а потім звернути увагу на те, як Новий Завіт застосовує ці місця до Ісуса — тим самим прирівнюючи Ісуса до Єгови.

Пророче передбачення становить захопливу особливість Старого Завіту. Воно знову й знову передбачає події далекого майбутнього, що стосуються приходу Христа та Христової релігії. Однією вражаючою рисою біблійного пророцтва, яка пов’язана з божественністю Христа, є те, що в ряді пророчих контекстів пророки Старого Завіту посилаються на «Ягве/Єгову».¹ Коли ж ми переходимо до Нового Завіту, то бачимо, що натхненні письменники застосовують ці самі пророцтва до Ісуса. Вони ототожнюють Ісуса з Єговою.² Вже одна ця риса біблійного пророцтва назавжди спростовує твердження Свідків Єгови про те, що Ісус не поділяє божественності з Богом. Розгляньмо такі 10 (з багатьох інших) вражаючих прикладів, що містяться в Новому Завіті. (У наведених нижче уривках Боже Ім’я «Єгова» подано в дужках у кожному старозавітному пророцтві, щоб позначити його наявність, тоді як його переклад «Господь» виділено жирним шрифтом.)

Буття 2:1–4 → Колосян 1:16

Один із прикладів, де Ісус ототожнюється з Єговою Старого Завіту, можна побачити вже на самому початку створення. Буття вказує, що весь Всесвіт був створений Богом, а саме Єговою:

І довершені були небо та земля, і повне їхнє впорядкування. І закінчив Бог шостого дня Свої діла, котрі робив, і відпочив сьомого дня від усіх Своїх діл, котрі створив. І поблагословив Бог сьомий день, і освятив його, бо в той день відпочив від усіх Своїх діл, які почав Бог творити. Це книга походження неба та землі, коли це сталося, — того дня, в який Бог [Єгова] створив небо і землю (Буття 2:1–4).

Коли ж ми переходимо до Нового Завіту, нам сказано про Ісуса: «У Ньому створене все, що на небі й на землі, — видиме й невидиме, — чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, — усе через Нього і для Нього створене» (Колосян 1:16). Отже, Єгова, Який створив Всесвіт на початку часу, є Тим самим Ісусом, Який створив усе.

Вихід 5:2 → Євреїв 11:26

Ще один приклад ототожнення Ісуса з Єговою видно в події, коли Мойсей зіткнувся з упертістю фараона. Бог наказав Мойсеєві взяти старійшин і піти до фараона:

…ввійдеш ти й рада старійшин Ізраїля до фараона, єгипетського царя, і скажеш йому: Бог [Єгова] євреїв покликав нас. Тому ми підемо в триденну подорож, у пустелю, щоб принести жертву нашому Богові [Єгові]. (Вихід 3:18).

Коли Мойсей передав Божі настанови, фараон зневажив Єгову: «Та фараон сказав: Хто Він [Єгова], щоб я дослухався до Його голосу, аби відпустити Ізраїльських синів? Я не знаю Господа [Єгову], та й Ізраїля не відпущу!» (Вихід 5:2). Однак автор послання до Євреїв ясно заявляє, що Мойсей переносив наругу за Христа:

Вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатися сином дочки фараона; він краще зволів терпіти з Божим народом, ніж тимчасово мати насолоду від гріха. Він вважав наругу Христа за більше багатство, ніж скарби Єгипту, тому що споглядав на нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшись гніву царя, адже стояв непохитно, як той, хто бачить Невидимого. (Євреїв 11:24–27).

Вихід 16:29; 20:8–10 → Матвія 12:8

Невдовзі після виходу з Єгипту, коли ізраїльтяни подорожували Синайським півостровом до Обіцяної землі, під час чудесного дарування манни Бог установив дотримання суботи. Вони мали збирати манну з неділі по п’ятницю, а в п’ятницю — вдвічі більше, щоб вистачило на суботу. Мойсей назвав суботу «святий відпочинок для Господа [Єгови]» і «суботою для Господа [Єгови]» (Вихід 16:23,25). Коли деякі порушили цей наказ, Сам Бог звернувся до цього питання: «І Господь [Єгова] сказав Мойсеєві: Доки не бажатимете дослухатися до Моїх заповідей і до Мого закону? Глядіть, бо Господь [Єгова] дав вам цей день — суботу» (Вихід 16:28-29). Цей контекст робить цілком очевидним, що субота була встановлена Єговою, Він є Автором суботнього дотримання, вона мала бути присвячена Йому, а відмова коритися означала порушення Його заповіді.

Однак із приходом Христа на землю ми бачимо, як Ісус неодноразово торкається питання дотримання суботи в розмовах зі Своїми сучасниками. В одному з таких випадків Він вступив у суперечку з фарисеями, які висунули надумані обвинувачення, щоб звинуватити учнів Ісуса в порушенні суботи. У блискучому вияві логіки та глибокого розуміння Мойсеєвого Закону Ісус показав, що ці обвинувачення були безпідставними та неправильними.³ Він завершив Своє майстерне спростування цих звинувачень таким всеосяжним проголошенням: «Адже Син Людський є Володарем і суботи» (Матвія 12:8; пор. Марка 2:28). Ісус не просто підтверджував Свою згоду із законом про суботу. Він не просто стверджував, що Його учні не порушили суботу. Він недвозначно заявляв, що Його пояснення та застосування закону про суботу перед обличчям фарисейських обвинувачень є правильними, оскільки сам закон про суботу походить від Нього. Він є його Автором і, здійснюючи Свою Божественну владу, Він встановив його дотримання для юдеїв.⁴ Ось ще одне свідчення ототожнення Ісуса з Єговою.

Числа 21:5–7 → 1 Коринтян 10:9

Ще один приклад бачимо в події, коли Бог покарав ізраїльтян за їхнє нарікання на важкі умови подорожі та за те, що вони говорили проти Нього і проти Мойсея — випробовуючи Його. Унаслідок цього Господь [Єгова] покарав їхню зухвалість, пославши на них зміїв:

І народ почав нарікати на Бога і на Мойсея…І Господь [Єгова] послав на народ смертоносних зміїв, які кусали народ, і багато людей з ізраїльських синів померло. І тоді народ, прийшовши до Мойсея, сказав: Згрішили ми, бо нарікали на Господа [Єгову] і на тебе! Помолися ж до Господа, і нехай Він забере від нас зміїв! (Числа 21:5–7).

Очевидно, що, як вони робили постійно від часу виходу з Єгипту (Повторення Закону 6:16; 8; Євреїв 3:7–11,15), ізраїльтяни «випробовували» Єгову, тобто ставили Його на випробування, фактично звинувачуючи Його у своїх труднощах і стражданнях. Однак, коли ми звертаємося до послання Павла до Коринтян, їм дається застереження: «…не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали і загинули від змій» (1 Коринтян 10:9). Коли ізраїльтяни випробовували Єгову в Числах 21, вони випробовували Христа.

Додатковим підтвердженням божественності Христа в цьому ж випадку є те, що в Числах 21:5–6 термін «Бог» уживається як синонім до «Господь». Подібно й псалмоспівець звинувачував ізраїльтян у тому, що вони «випробовували Бога в безводній землі» (Псалмів 105:14). Отже, «Бог», «Господь» [Єгова] і «Христос» — це терміни, які можуть стосуватися тієї самої Особи Божества, тобто Ісуса Христа.

Повторення Закону 32:3–4 → 1 Коринтян 10:4

Після проголошення ізраїльському народові слів, які Бог хотів, щоб вони почули перед входом до Обіцяної землі, Мойсей представив натхненну пісню всій громаді, у якій були такі слова: «Адже я прикликав Господнє [Єгови] Ім’я, — віддайте ж славу нашому Богу! Він – Скеля. Божі діла бездоганні, і всі Його дороги — справедливі присуди. Бог вірний, у Ньому немає несправедливості, Господь справедливий і святий!» (Повторення Закону 32:3–4). Мойсей під натхненням чітко поєднав три терміни, що позначають Божество: «Єгова», «Бог» і «Скеля». Хоча ми іноді можемо назвати людину «скелею, на яку спираємося», ми не маємо на увазі надання їй божественності. Але коли Мойсей вживає термін «Скеля» щодо Єгови, він явно передає думку, що Бог є «Скелею» в такому значенні, яке неможливо порівняти зі звичайними людьми. Він є Божественна Скеля.

Дивовижно, що коли Павло згадує деякі ключові події мандрів ізраїльтян пустелею, він зазначає, що ізраїльтяни «усі їли ту саму духовну їжу; усі пили той самий духовний напій, бо пили з духовної скелі, що йшла слідом за ними, а тою скелею був Христос» (1 Коринтян 10:3–4). Посилаючись на два випадки, коли Бог дав ізраїльтянам буквальну воду зі скелі (Вихід 17; Числа 20), Павло використовує ці події, щоб показати коринтянам, що подорож Ізраїлю від Єгипту до Синаю супроводжувалася самою присутністю Ісуса Христа. Ісус був із ними на кожному кроці. І натхненний апостол проголошує Його тією Скелею — безсумнівне і незаперечне посилання на ту саму Скелю, яку Мойсей назвав у Повторенні Закону. Ісус є «Єгова», «Бог» і «Скеля».

Повторення Закону 10:17 → Об’явлення 17:14

Наприкінці сорокарічних мандрів пустелею, які ізраїльтяни змушені були пережити через свою непокору (Числа 14:32–35), Мойсей дав настанови новому поколінню, яке мало ввійти в Обіцяну землю. Він наполягав, щоб вони любили Бога, слухалися Його, боялися Його, служили Йому та дотримувалися Його заповідей. І проголосив: «Адже Господь [Єгова], ваш Бог, — Бог богів і Владика владик, великий, сильний і страшний Бог, Який не зважає на особу, ані не бере подарунку» (Повторення Закону 10:17). Використовуючи найвищий ступінь, Мойсей висловив величну істину, що Єгова Бог є найвищий, досконалий Господь — немає нікого, хто був би більший за Нього в Його владі як Господа. Усі звичайні людські владики не є і не можуть бути «Владикою владик» — хіба що як перебільшення.

Проте, знову ж таки, коли ми звертаємося до Нового Завіту, ми знаходимо, що саме таке означення застосовується до Ісуса. У книзі Об’явлення, в контексті, де ангел пояснює Іванові значення апокаліптичного образу великої блудниці, що сидить на звірі, він пояснює, що царі, які дають звіреві владу, воюватимуть з Ісусом: «Вони будуть вести війну з Агнцем, і Агнець переможе їх, адже Він — Господь володарів, і Цар царів, а ті, хто з Ним, — покликані, вибрані та вірні» (Об’явлення 17:14). Якщо найвищий ступінь уживається для означення того, що є абсолютним, безрівним і винятковим, тоді не може бути двох «Господів над господами». Таке найменування, застосоване до Ісуса, вимагає, щоб Ісус був у повній мірі «Господом над господами», як і Єгова.⁵

Псалмів 23:10; 28:3–4 → 1 Коринтян 2:8

Божество володіє славою, якої люди не мають. Найвища слава належить лише Божій сутності. Псалмоспівець ставить глибоке запитання: «Хто Він — Цар слави? Господь [Єгова] сил — ось Хто Цар слави» (Псалмів 23:10). Далі він звеличує: «Господній [Єгови] голос над водами, Бог слави загримів, Господь [Єгова] — над великими водами. Господній [Єгови] голос могутній, Господній голос величний» (Псалмів 28:3–4). Такі вигуки та приписування належать лише Божеству. Господь є Богом і Царем слави.

Знову ж таки, Новий Завіт застосовує це саме означення до Ісуса Христа: «А ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану мудрість, яку Бог призначив перед віками для нашої слави, якої ніхто з князів цього віку не пізнав; бо коли б пізнали, не розп’яли б Господа слави» (1 Коринтян 2:7–8). Господь є Богом і Царем слави. Ісус Христос є Цар і Він — Господь слави. «Господь слави», «Бог слави» і «Цар слави» — рівнозначні вирази, що вказують на божественність.

Псалмів 88:8–9 → Марка 4:39

Якщо Бог хоче, щоб ми розуміли, що Ісус має божественну природу, чи не логічно очікувати, що Він заклав натяки на це у Старому Завіті — з подальшим прямим виконанням у Новому Завіті? Саме це ми і бачимо. У псалмі, що звеличує Бога, псалмоспівець питає: «Господи [Єгова], Боже сил, хто подібний до Тебе? Ти, Господи, сильний, Твоя правда — довкола Тебе. Ти пануєш над силою моря, Ти втихомирюєш його розбурхані хвилі» (Псалмів 88:9-10). Єгова створив Всесвіт і тільки Він має повну владу над усім творінням. Але дивовижно те, що Ісус також виявляє цю владу.

Після виснажливого дня навчання народу біля моря, Марко розповідає про Ісуса та Його учнів:

А як настав вечір того дня, Ісус каже їм: Переправимося на той бік. Відпустивши натовп, вони взяли Його, тому що Він був у човні. Й інші човни були з Ним. Та здійнялася сильна буря з вітром; і хвилі заливали човен, так що човен вже наповнювався водою. А Він був Сам на кормі — спав на подушці. І будять Його, і кажуть Йому: Учителю, хіба Тобі байдуже, що ми гинемо? Уставши, Він наказав вітрові й звелів морю: Перестань, ущухни! І вітер перестав, і настала велика тиша. І Він сказав їм: Чому ви такі лякливі? Невже не маєте віри? А вони дуже сильно злякалися і говорили один одному: Хто ж Він такий, що і вітер, і море Йому підкоряються? (Марка 4:35–41).

Звичайно, відповідь на запитання учнів є очевидною і незаперечною: «Єгова Бог!» Лише Божество може панувати над розбурханим морем і втихомирювати вітер. Лише Бог може змусити хвилі миттєво припинити свою бурю. Те, що псалмоспівець приписував Єгові — бо Він є Бог — новозавітні автори приписують Ісусові. Ісус є Єгова.

Псалмів 101:25–27 → Євреїв 1:10–12

Псалом 101 є молитвою до Єгови про допомогу. Ім’я Господь [Єгова] вживається в ньому вісім разів. Далі сказано:

Ти, Господи [Єгова], на початку заснував землю, і небеса — діло Твоїх рук. Вони загинуть, а Ти — стоятимеш; і всі, мов одяг, постаріють. Ти їх заміниш, наче одяг, — будуть замінені вони. А Ти — Той Самий, і рокам Твоїм не буде кінця. (Псалмів 101:26–28).

Займенники «Ти» і «Твої» звернені до Господа [Єгови]. Автор Послання до євреїв цитує ці слова (Євреїв 1:10–12) і вказує, що вони сказані Богом Отцем до Сина. Таким чином, Ісус Христос визначається як Господь [Єгова].

Псалмів 144:10–13 → Даниїл 7:14

У контексті прославлення Єгови особливо підкреслюється Його Царство:

Хай прославляють Тебе, Господи [Єгова], усі Твої діла, хай благословляють Тебе всі Твої праведні. Вони розголошуватимуть славу Твого царства й розповідатимуть про Твою могутність, щоб об’явити людським синам про Твою силу та славу величі Твого царства. Твоє царство — царство на всі віки, Твоє панування — на всі роди й покоління. (Псалмів 144:10–13).

Царство Єгови є вічним. Більше того, Його владарювання так само вічне. Проте могутній пророк Даниїл ще ясніше розкриває це, вказуючи на Ісуса:

Я бачив у видінні вночі, аж ось з небесними хмарами, наче людський син, що приходить, наче прийшов до Стародавнього днями, і перед Нього його привели. І йому дано владу, шану і царство, і всі народи, племена, язики йому служитимуть. Його влада — вічна влада, яка не мине, і його царство не буде знищене. (Даниїл 7:13–14).

Видіння Даниїла полягало в тому, що Ісус, «Син Людський»,⁶ приходить до Стародавнього днями — безсумнівний натяк на Бога Отця, тобто Господа. Тоді Йому було дано владу і царство. І Його влада, і Його царство є вічними, що тривають повіки. Звичайно, царство Ісуса — це «Церква Христова», над якою Він тепер царює (Колосян 1:13). Воно було офіційно встановлене в першу П’ятидесятницю після Його воскресіння і вознесіння (Дії 2). Панування Христа є, справді, вічним здійсненням Його влади. Його царство триватиме у вічність («Перше послання до Коринтян» 15:24; «Об’явлення» 11:15). Повторимо: царство і владарювання Єгови є вічними; так само царство і владарювання Ісуса є вічними. Або Єгова й Ісус мають окремі й відмінні царства — або Єгова є Ісус.

Висновок

Багато інших уривків підтверджують цю величну істину: Ісус Христос є повністю Бог. Він поділяє божественність з іншими двома Особами Божества. Він має всі властивості Божества і є цілком рівний Отцю і Святому Духу за природою, сутністю та буттям. Ісус і

---

¹ Потрібне певне уточнення. Англійські переклади зазвичай пишуть слово «LORD» (Господь) великими літерами, щоб повідомити читача, що в єврейському тексті вжито Боже Ім’я. Це Ім’я складається з чотирьох приголосних (так званий тетраграматон): YHWH. Оскільки юдеї, очевидно з пошани, уникали вимовляти Ім’я Бога, його первісна вимова втрачена в давнині. Під час читання вголос юдеї зазвичай замінювали його єврейським словом «Господь», тобто adonai, подібно до того, як перекладачі Септуагінти використали грецьке слово kurios («Господь»). Було запропоновано різні варіанти можливої вимови, найвідоміший із яких — вставлення голосних від адонай у тетраграматон, що дало форму «Єгова», яка вперше з’явилася у XIV столітті. Американський стандартний переклад (ASV) унормував цей термін у 1901 році. Відтоді дослідники здебільшого вважають, що «Ягве» (вимовляється «яг-ве») точніше передає Боже Ім’я. Важливо розуміти, що ім’я «Єгова» є штучно утвореною формою, яка намагається відтворити Боже Ім’я, однак немає доказів, що підтверджують її правильність, і, як зазначено, мовознавчі дані свідчать проти цього.

² Чи означає це, що Ісус є Єгова в тому сенсі, що Він є тією ж самою Особою? Ні. Це означає, що слово «Єгова» може вживатися як загальний термін для позначення Божества/Божої природи і, таким чином, застосовуватися до Бога Отця, або до Бога Сина, або до Бога Святого Духа, або до всіх трьох разом. Подібно до цього, єврейські та грецькі слова для «Бог» (Elohim/Theos) є загальними і можуть вживатися щодо кожної окремої Особи Божества.

³ Для обговорення цього випадку та інших ситуацій, коли Ісуса неправдиво звинувачували в порушенні суботи, див. Дейв Міллер (2019), «Чи є християнство логічним?» (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press), с. 19 і далі; а також Дейв Міллер (2004), «Ситуативна етика — розширена версія», https://apologeticspress.org/situation-ethicsextended-version-645/

⁴ Багато дослідників підтверджують цей факт. Наприклад: «Усе пояснення щодо суботи дається Ісусом як Господом, Який установив суботу і, отже, знає, що передбачає закон про суботу… Як Господь суботи, Який її встановив, Він підтримує її» — Р. К. Г. Ленскі (2001, перевидання), Тлумачення Євангелія від Матвія (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), с. 466; «Як законодавець вищий за закон, так і Христос вищий за суботу… Ісус заявляє, що Він є Божественний Законодавець світу; Він справді Бог, явлений у плоті» — Г. Лео Боулз (1961), Євангеліє від Матвія (Нешвілл, штан Тенессі: Gospel Advocate), с. 259; «Він мав право визначати спосіб її дотримання — безсумнівний доказ того, що Він Божественний» — Альберт Барнс (2005, перевидання), Нотатки до Нового Завіту: Матвій і Марко (Гранд Рапідс, Мічіган: Baker), с. 127.

⁵ Правда, що Артаксеркс називав себе «царем царів» (Ездра 7:12), і що Бог назвав Навуходоносора «царем царів» (Єзекіїль 26:7; Даниїл 2:37), але ці вислови стосуються звичайних людських царів і тимчасової влади, яку вони мали на землі. Коли ж цей титул застосовується до Бога або Христа — «Цар царів» чи «Господь господ» — він виходить за межі тимчасового й обмеженого значення, яке має щодо людей.

⁶ «Син Людський» — це улюблений вираз Ісуса щодо Себе, який уживається понад 75 разів у Євангеліях. Поза Євангеліями він уживається лише чотири рази, і щоразу щодо Ісуса: Дії 7:56; Євреїв 2:6; Об’явлення 1:13 і 14:14. Очевидно, що він стосується Його і в Даниїла 7:13. Як єврейський вислів, він означає людську природу особи. Оскільки людська природа Ісуса ніколи не ставилася під сумнів (на відміну від Його божественності), чому ж Він уживав цей вислів частіше за інші щодо Себе? Це природно, адже метою Його приходу на землю було прийняти людську природу і принести Себе в цій природі як фізичну, кровну жертву. Отже, Його постійне використання виразу «Син Людський» підкреслює Його унікальну викупну роль і вказує на те, що Він є «та Людина», тобто Божественний Син Божий, Який перебуває в «приготованому» тілі (Євреїв 10:5), щоб звершити те, чого жодна звичайна людина не могла зробити. Для подальшого вивчення див.: Ларрі Уртадо (2005), Господь Ісус Христос: поклоніння Ісусові в найдавнішому християнстві (Гранд Рапідс, Мічіган: Eerdmans), с. 290 і далі; «Син Людський» (2001), Israel My Glory, січень/лютий, https://israelmyglory.org/article/the-son-of-man/

---

Published August 31, 2026