Чи існують втрачені книги Біблії?

Запитання:

Я чув, що в Біблії згадуються певні «втрачені книги» — книги, до яких ми більше не маємо доступу. Чи це правда? І якщо так, то який вплив це має на сам біблійний текст або на віру християн?

Відповідь:

Подібно до сучасних наукових робіт, цитати зустрічаються як у Старому, так і в Новому Завіті. Натхненні автори іноді посилалися на певні твори, які більше не існують, — факт, який змусив деяких людей ставити під сумнів точність і повноту Біблії. Атеїсти та скептики стверджують, що якби це справді було Слово Боже, то в ньому не бракувало б жодного цитованого твору. Массимо Франческіні, італійський прозеліт до мормонізму, припустив, що текст Біблії є більш ніж на 65% неповним, частково через «втрачені книги», згадані у самій Біблії (Франческіні, 2002¹). Якщо Біблія є максимум на 35% повною, то й християнська віра може бути повною лише настільки ж. Дуейн Крістенсен у жовтневому випуску журналу Bible Review за 1998 рік перелічив 23 книги, згадані у Біблії, які були втрачені в давнину (14[5]:29²). До них можна додати ще сім творів, згаданих у тексті. Такі твори, як Книга Праведного (Ісуса Навина 10:13; 2 Самуїла 1:18), Дії пророка Гада (1 Хронік 29:29) і попередній лист Павла до Коринтян (1 до Коринтян 5:9), належать до 30 згаданих творів — 28 із доби Старого Завіту й 2 із доби Нового Завіту, — які не входять до канону Писання та відсутні в світській історії. Вміст цих книг відомий лише через їхні згадки або цитати. Проте подальше дослідження показує, що деякі з них, можливо, існують у іншій формі.

Деякі вчені вважають, що значна кількість цих цитат, імовірно, відноситься до одного й того ж твору. Наприклад, посилання у 1 і 2 Царів на Літопис царів Юди, Літопис царів Ізраїля і Діяння Соломона, можливо, вказують на один і той самий твір (Крістенсен, 14[5]:29). У сучасному суспільстві часто трапляється, що одну річ називають кількома різними іменами. Наприклад, твір Йосипа Флавія Юдейські війни можуть називати «Йосип Флавій», «Війни Йосипа», «Юдейські війни», «Війни юдеїв» тощо, і всі ці назви позначають один і той самий твір. Подібним чином, багато праць, цитованих у книгах Царів і Хронік, можуть стосуватися різних розділів одного й того самого твору. Якщо це був один оригінальний твір (згаданий під різними назвами), то, ймовірно, це був дуже детальний літопис правління царів Ізраїля та Юди. По мірі життя і смерті царів до цього літопису додавалися записи, створені писарем, пророком, істориком, хоронителем записів або навіть адміністрацією наступного царя, що робило його збірним твором багатьох авторів. Різні назви цього єдиного тексту могли позначати окремі розділи, що входили до складу збірного твору. Відмінності у назвах і посиланнях на розділи оригіналу в книгах Царів і Хронік можна зрозуміти, якщо врахувати відмінності, які існують між сучасними стилями цитування. Стиль цитування, список використаних джерел і надана інформація значно відрізняються, наприклад, серед таких сучасних довідників, як Посібник MLA для авторів дослідницьких робіт, Керівництво з публікацій Американської психологічної асоціації, Чиказький довідник зі стилю та Посібник Кейт Турабіан для написання курсових, дипломних і дисертаційних робіт.. Проте кожен із цих довідників надає достатньо інформації, щоб направити читача до оригінального джерела. Аналогічно, стиль цитування автора книги Царів і стиль цитування автора книги Хронік обидва згадували оригінал, але робили це різними способами. Однак обидва надали читачеві достатньо інформації для того, щоб знайти розділ, на який вони посилалися.

Ідея про збірне джерело відповідає єврейській усній традиції. Талмуд — збірка єврейського усного закону й юридичних рішень (Мішна), а також записаних наукових обговорень і коментарів до Мішни (Гемара) — вважає, що Єремія написав книги Царів, а Ездра написав Хроніки (Родкінсон, 1918, V:45³). [Примітка: Внутрішніх доказів авторства Єремії для книг Царів немає, але 2 Хронік 36:22-23 і Ездра 1:1-4 майже ідентичні, що підтверджує талмудичну традицію авторства Ездри для Хронік.] Одна з теорій щодо цитування втрачених книг полягає в тому, що вони слугували джерелом для авторів книг Царів і Хронік. Єремія, можливо, скоротив оригінальне джерело (під натхненням Святого Духа) у книги Царів до або під час вавилонського полону. Ця нова, натхненна книга Царів була коротким оглядом історії Ізраїля та Юди для полонених. Після повернення з полону Ездра створив інший виклад історії єврейського народу — Хроніки. Згідно з цією теорією, Ездра використовував той самий оригінальний твір, що й Єремія, як основне джерело, але посилався на його розділи під іншими назвами, ніж ті, які використовував Єремія. До цього він додав частини з книг Самуїла, Ісаї, можливо, Плач Єремії та деякі твори, які не збереглися. Як і Єремія, Ездра створив свою компіляцію під натхненням. Хоча оригінальне джерело більше не існує, його скорочена версія збереглася в натхненних писаннях.

Однак також можливо, що оригінальний твір, на який посилалися Єремія й Ездра, не був джерелом для їхніх книг, а представляв собою ненатхненну історичну композицію, до якої читач міг звернутися для отримання додаткової інформації. Згідно з цією теорією, Єремія й Ездра отримали все необхідне для написання своїх творів, але були також натхнені включити посилання на «додаткову інформацію». Бог не вимагав збереження кожної деталі в біблійних описах історії єврейського народу, тому Він відкрив авторам книг Царів і Хронік те, що їм потрібно було знати, водночас спонукаючи їх додати у текст посилання на додаткове джерело.

Обидві ці теорії допускають словесне натхнення. Перша теорія припускає, що Бог надихнув Єремію й Ездру звернутися до єдиного історичного твору як до джерела й через Святого Духа керував ними, щоб включити саме те, що Він хотів, у Писання. Друга теорія стверджує, що Бог відкрив Єремії й Ездрі необхідну історію й водночас спрямував їх вставити посилання в біблійний текст, щоб направити читача до історичної книги, яка тоді ще існувала. Деякі з «втрачених книг» є посиланнями на розділи цього джерела, а інші — різними назвами для книг, які не втрачені, але наразі входять до канону Писання.

Назва твору	Згадується в
Книга Господньої війни	Числа 21:14
Книга Праведного	Ісуса Навина 10:12-13; 2 Самуїла 1:18-27
Літопис Царів Юди	1 Царів 14:29; та ін.
Літопис Царів Ізраїля	1 Царів 14:19; та ін.
Книга висловів Соломона	1 Царів 11:41
Книга царів Ізраїля	1 Хронік 9:1-2; 2 Хронік 20:34
Книга царів Юди і Ізраїля	2 Хронік 16:11; та ін.
Книга царів Ізраїля і Юди	2 Хронік 27:7; та ін.
Книга історії Ізраїлевих царів	2 Хронік 33:18
Літопис Самуїла-провидця	1 Хронік 29:29
Літопис пророка Натана	1 Хронік 29:29
Літопис Ґада-провидця	1 Хронік 29:29
Слова пророка Натана	2 Хронік 9:29
Слова Ахії, силонійця	2 Хронік 9:29
Видіння Йоіла-провидця	2 Хронік 9:29
Слова пророка Самея і Адда видючого	2 Хронік 12:15
Записи Ії, сина Ананія	2 Хронік 20:34
Слова провидців	2 Хронік 33:19
Книга пророка Адди	2 Хронік 13:22
Літопис царів	2 Хронік 24:27
Книга пророка Єссія	2 Хронік 26:22
Пророцтва пророка Ісаї	2 Хронік 32:32
Книга літопису	Неемії 12:23
Додаткові твори, згадані у Старому і Новому Завітах
Книга Завіту	Вихід 24:7; та ін.
Книга Хронік царів мідійських та перських	Естери 10:2
Книга Самуїла	1 Самуїла 10:25
Плач за Йосією	2 Хронік 35:25
Літопис царя Давида	1 Хронік 27:24
Послання Павла до Лаодикійців	Колосян 4:16
Попереднє послання Павла до Коринтян	1 Коринтян 5:9

Літописи царів Юди, Ізраїлю та Книга висловів Соломона (втрачені)

Ці назви, ймовірно, стосуються розділів оригінального, детального джерела, яке використовував Єремія (під натхненням Святого Духа) для складання книги Царів або на яке він посилався як на джерело додаткової інформації. Літописи царів Юди згадуються в наступних віршах: 1 Царів 14:29; 15:7; 15:23; 22:45; 2 Царів 8:23; 12:19; 14:18; 15:6; 15:36; 16:19; 20:20; 21:17; 21:25; 23:28; 24:5. Літописи царів Ізраїлю згадуються у віршах: 1 Царів 14:19; 15:31; 16:5; 16:14; 16:20; 16:27; 22:39; 2 Царів 1:18; 10:34; 13:8; 13:12; 14:15; 14:28; 15:11; 15:15; 15:21; 15:26; 15:31. Натомість Книга висловів Соломона згадується лише в 1 Царів 11:41. Ця збірка, ймовірно, містила записи про правління кожного царя, офіційні укази, судові рішення, переписи населення, податкові звіти тощо.

Книга царів Ізраїлю, Книга царів Юди й Ізраїлю, Книга царів Ізраїлю й Юди, Книга історії Ізраїлевих царів та Літопис царя Давида (втрачені)

Ці п’ять назв, можливо, є посиланнями Ездри на розділи того самого джерела, з якого Єремія писав Царів. Згідно з двома теоріями, або він використовував цю єдину історичну працю (знову ж таки, під натхненням Святого Духа) для складання книг Хронік, або посилався на неї як на додаткове, ненатхненне джерело. Книга царів Ізраїлю згадується в 1 Хронік 9:1-2 та 2 Хронік 20:34. Книга царів Юди й Ізраїлю згадується в 2 Хронік 16:11; 25:26; 28:26; 32:32. Книга царів Ізраїлю й Юди згадується в 2 Хронік 27:2; 35:27; 36:8. Нарешті, Книга історії Ізраїлевих царів та Літопис царя Давида згадуються відповідно у 2 Хронік 33:18 та 1 Хронік 27:24.

Літопис Самуїла-провидця, Літопис пророка Натана, Літопис Ґада-провидця (1 і 2 Самуїла)

Єдине посилання на ці твори міститься у 1 Хронік 29:29. Ймовірно, це стосується книг 1 і 2 Самуїла, які, згідно з талмудичною традицією, були написані Самуїлом до його смерті (1 Самуїла 25:1), а завершені пророками Ґадом і Натаном (Родкінсон, 1918, V:45-46). З цієї точки зору, можна припустити, що Ездра мав на увазі одну працю (Самуїла), називаючи її за іменами її складових авторів: Самуїла, Ґада і Натана. Отже, ці три «втрачені книги», ймовірно, стосуються однієї, нині існуючої праці, відомої нам як книги 1 і 2 Самуїла. [ПРИМІТКА: В єврейській Біблії книги 1 і 2 Самуїла були єдиною книгою (Самуїла), так само як 1 і 2 Царів (Царів) та 1 і 2 Хронік (Хронік). Також Неемія був доданий до кінця книги Ездри, а книги від Осії до Малахії об’єднані в одну—що в результаті утворює двадцять чотири книги єврейського канону (Йосип Флавій об’єднав дві з них, отримавши в підсумку двадцять дві), на відміну від тридцяти дев’яти у сучасному Старому Завіті.]

Книга пророка Єссія та Пророцтва пророка Ісаї (Ісаї)

Дві «втрачені книги», згадані в 2 Хронік 26:22 і 2 Хронік 32:32, вважаються такими, що містили записи про царів Озію та Езекію. Ісая жив у часи правління цих царів (Ісаї 1:1; 6:1; 7:1; 36:1-39:8), тому ці згадки, ймовірно, стосуються книги Ісаї, яка входить до сучасного канону.

Плач за Йосією (Плач Єремії 3)

У 2 Хронік 35:25 згадується, що Єремія склав плач при смерті Йосії, останнього царя Юди, який не був завойований, і записав цей плач «у Плачу Єремії». Книга Плач Єремії є твором самого Єремії, що оплакує знищення Єрусалима, яке відбулося невдовзі після смерті Йосії. Цілком ймовірно, що плач, згаданий у 2 Хронік 35:25, включений до книги Плач Єремії, можливо, у 3-му розділі, де змінюється тон плачу. Між віршами 2:22 та 4:1 спостерігається певна послідовність. Другий розділ говорить про Божий гнів на Єрусалим та його наслідки — думку, яка продовжується у четвертому розділі. Третій розділ, натомість, має більш особистий тон, що може вказувати на особистий біль Єремії через смерть Йосії. Дуже ймовірно, що, оплакуючи руйнування Єрусалима (розділи 1-2), Єремія знову пережив горе через смерть Йосії і вдався до відступу у своїй жалобі за Єрусалимом, аби висловити скорботу за Йосією (розділ 3). Після цього його думки повертаються до Єрусалима (розділи 4-5).

Книга літопису (1 і 2 Хронік)

Неемія згадує запис про левитів, який зберігався в Книзі Хронік (Неемія 12:23). Оскільки Неемія та Ездра були сучасниками, можна припустити, що Неемія мав на увазі Хроніки, написані Ездрою, тобто наші книги 1 і 2 Хронік. Здається, що Неемія цитує 1 Хронік 9:10-22, де міститься запис, подібний до того, який він згадує.

Книга Завіту (Пʼятикнижжя)

Чотири місця в Старому Завіті посилаються на Книгу Завіту: Вихід 24:7; 2 Царів 23:2, 23:21; 2 Хронік 34:30. Це інша назва для П’ятикнижжя, яке також іноді називають Законом (див. Повторення Закону 30:10; 31:26; 2 Царів 17:13 тощо) або Законом Мойсея (див. Ісуса Навина 8:31; 23:6; 1 Царів 2:3 тощо).

Книга Праведного (втрачена)

Останнім часом певні науковці розглядали Книгу Праведного, особливо у світлі її «повторного відкриття». У Біблії є лише два цитати з Книги Праведника: Ісуса Навина 10:12-13 та 2 Самуїла 1:18-27. Ці посилання свідчать про те, що Книга Праведного, ймовірно, була збіркою пісень чи поем, створених протягом віків ізраїльським народом, або ж записом про праведників серед ізраїльтян (див. МакКлінток і Стронг, 1968, 4:785⁴). Слово Jashar зазвичай перекладається як «праведний» або «чесний», але деякі науковці вважають, що це може бути спотворенням єврейського слова для «пісні» (Крістенсен, 1998, 14[5]:27).

Нині існує п’ять праць, які претендують на те, щоб бути Книгою Праведного, але всі вони є підробками або сучасними композиціями. Найпопулярніший із цих текстів — рукопис, сфальсифікований розенкрейцерами, таємним товариством, що існує з XVII століття. Оригінал начебто був «знайдений» Алкуїном — англосаксом із Нортумбрії — у Газні, Персія, й перекладений у VIII столітті н.е. Цей переклад, нині відомий манускрипт, був «повторно відкритий» у 1721 році та надрукований у Лондоні в 1751 році. Цей текст, який і далі публікується, попри відсутність доказів його автентичності, вважається підробкою XVIII століття (див. Крістенсен, 14[5]:30; МакКлінток, 4:768-788).

Книга Праведного використовувалася як джерело матеріалу Ісусом Навином, а також Гадом і Натаном. У своєму оригінальному вигляді вона більше не існує, і всі п’ять сучасних праць майже одностайно відкидаються як підробки.

Книга Господньої війни (втрачена)

Ця праця цитована у Числах 21:14. Цитата має ліричний характер, тому припускають, що це могла бути книга поезії або збірка гімнів. Деякі дослідники вважають, що Книга Праведного та Книга Господньої війни — це одна і та сама праця (Крістенсен, 14[5]:30). Оскільки Мойсей цитував її, дата її створення має передувати завершенню П’ятикнижжя, можливо, під час мандрів у пустелі. Нічого іншого про цю книгу не відомо, і вона збереглася лише у вигляді цитати в Числах.

Інші твори Старого Завіту (втрачені)

Багато з «втрачених книг» насправді існують у стислій формі або під іншою назвою. Однак деякі твори тепер збереглися лише як згадки в Старому Завіті. Слова пророка Натана, Слова Ахії, силонійця та Видіння Йоіла-провидця згадуються разом (2 Хронік 9:29). Якщо це подібна форма до згадки в 1 Хронік 29:29 про Самуїла (з використанням об’єднаних авторів для посилання), тоді можливо, що це була єдина компіляція, на яку посилались, згадуючи її авторів. Те ж саме можна сказати про Слова пророка Самея і Адда видючого (2 Хронік 12:15). Ще одна можливість полягає в тому, що ці твори разом із книгою Записів Ії, сина Ананія (2 Хронік 20:34) були розділами в єдиній праці під назвою «Слова провидців» згаданої в 2 Хронік 33:19. Оскільки автори були пророками або прозорливцями, їхні праці могли бути зібрані в єдину книгу пророчих одкровень, подібно до того, як твори дванадцяти малих пророків були зібрані в одну книгу («Дванадцять пророків»). Можливо, Ездра використовував цю збірну працю (якщо вони були об’єднані) або окремі твори як додатковий матеріал під час написання Хронік, або посилався на них так само, як на єдину історичну працю. Наскільки відомо, ці книги більше не існують, окрім як за назвою.

Ще дві неіснуючі, але згадані праці — це коментарі до певних книг. Книга пророка (мідраш) Адди (2 Хронік 13:22) був коментарем до конкретного твору, що містив запис про царя Авію Юдейського. (ПРИМІТКА: Мідраш — це юдейський коментар, іноді перекладається як «літопис» або «коментар».) Можливо, працею, на яку Адда написав свій коментар, було оригінальне джерело, яке використовували Єремія та Ездра для написання Царів і Хронік відповідно. Іншою можливістю є те, що це була книга Царів. Літопис царів (2 Хронік 24:27) міг бути коментарем до книги Єремії «Царі» або до оригінального джерела для книг Царів і Хронік. Ці мідраші могли бути єдиною працею, дві згадки про яку стосуються різних її частин. Ездра використовував ці мідраші або як джерела для натхненного написання Хронік, або як місця, куди читач міг звернутися для отримання додаткової інформації, — але оригінали були втрачені.

Ще дві книги старозавітного періоду більше не існують, окрім як у цитатах: Книга Хронік царів мідійських та перських та Книга Самуїла. Книга Хронік царів мідійських та перських згадуються в Естери 10:2. Це не вважається «втраченою книгою» Біблії, оскільки це був офіційний запис Перської імперії, а не натхненне джерело. Здається, що на нього посилаються в Естери 2:23 і 6:1, де показано, як цар Персії додає записи до книги та читає з неї. Книга Естери згадує це сучасне джерело для язичників, щоб вказати ранньому читачу на додаткові деталі про Перську імперію, подібно до того, як Павло цитує критського поета Епіменіда та кілікійського поета Арата, щоб донести свою думку (Дії 17:28) (Брюс, 1977, с. 44⁵). Книга Хронік царів мідійських та перських — це втрачене світське історичне джерело, а не втрачене біблійне джерело.

У 1 Самуїла 10:25 записано, як Самуїл написав книгу про «правила царя». Біблійний запис зазначає, що він її «поклав перед Господом», але ніде ми не знаходимо нічого, що б відповідало цій книзі. Це посилання, можливо, є згадкою про ту частину книги Самуїла, яку написав пророк Самуїл (1 Самуїла 1-24).

Підсумовуючи, вісім «втрачених» книг Старого Завіту, ймовірно, стосуються Самуїла, Ісаї, Хронік, П’ятикнижжя та Плачу Єремії. Ще вісім, схоже, стосуються розділів єдиного джерела, використаного натхненними старозавітними авторами, що робить їх лише одним «втраченим» історичним записом. Ще шість були написані пророками та прозорливцями і могли бути частинами неіснуючого пророчого твору, відомого як «Книга провидців». Ще дві були коментарями, які також могли бути однією працею, і ще дві були книгами гімнів або поезії. Таким чином, початкова кількість «втрачених книг» старозавітного періоду — двадцять вісім — фактично становить лише півдюжини. Однак, поряд із «втраченими» книгами старозавітного періоду, є два послання, згадані в Новому Завіті, які деякі вважають «втраченими книгами».

Послання Павла до Лаодикійців

Павло в Колоссян 4:16 згадує про послання, яке він надіслав до церкви в Лаодикії. Оскільки послання з такою назвою не знайдено в нашому Новому Завіті, дехто вважає, що воно втрачено. Хоча це можливо, існують й інші припущення. Деякі дослідники вважають, що це послання може існувати в каноні Біблії, але під іншою назвою. Згідно з цією теорією, послання Павла до ефесян було написане як енциклічне, тобто без одного конкретного адресата. Є як внутрішні, так і зовнішні докази, що підтримують цю теорію. Деякі особливості цього послання (наприклад, відсутність фрази «в Ефесі» в Ефесян 1:1 у певних надійних рукописах), факт, що деякі ранні християни не знали про «в Ефесі» у першому вірші, і єретичне посилання на Ефесян як на послання Павла до лаодикійців, здається, підтверджують цю теорію (Метцгер, 2000, с. 532⁶). Проте залишається можливість, що послання Павла до Лаодикійців було втрачено десь у Малій Азії до того, як його встигли скопіювати (або копії також були знищені чи загублені). [Слід згадати про сумнівне послання IV століття, яке стверджувало, що є посланням Павла до Лаодикійців (Брюс, 1988, с. 237-240⁷).]

Однак є й інше припущення. Текст ніколи не стверджував, що це послання було від Павла до Лаодикійців. Він лише каже, що колоська церква повинна отримати певне послання, яке було у володінні церкви в Лаодикії. Це означає, що церква в Лаодикії, ймовірно, мала якесь канонічне писання, яке Павло хотів, щоб колоські брати прочитали, а отже, жодного втраченого послання до Лаодикійців немає. Із трьох пояснень (втрачене послання до Лаодикійців, енциклічне Ефесян чи канонічне послання, що було у володінні лаодикійців), останнє здається найбільш логічним. Найімовірніше, «втрачене» послання до Лаодикійців було просто канонічним посланням, що перебувало у володінні церкви в цьому місті. Очевидно, там був розділ, який Павло бажав, щоб прочитали колоські брати, і тому він дав їм вказівки, як його отримати.

Перше послання Павла до Коринтян

На жаль, немає простого пояснення щодо втраченого попереднього послання Павла до коринтян. Технічно, послання 1 і 2 до Коринтян можна було б правильніше назвати 2 і 3 до Коринтян, оскільки Павло насправді писав раніше ще одне послання до церкви в Коринті. У 1 Коринтян 5:9 Павло каже: «Написав я вам у посланні не спілкуватися з розпусниками». Хоча деякі вважають, що Павло має на увазі попередній розділ 1 Коринтян (можливо, 5:1-8), а не попереднє послання, він далі (у вірші 10) пояснює, що саме мав на увазі цим твердженням, і це не те, що сказано в 5:1-8. Після пояснення, що означає це твердження з попереднього листа, Павло продовжує в 5:11, показуючи протилежний момент: «Але тепер я написав вам…» — пояснюючи різницю між твердженням з попереднього послання та тим, що є в нашому 1 Коринтян.

Що ж ми можемо сказати? Це справді є втрачене писання апостола Павла, і нічого про нього не відомо, окрім того, що воно існувало, було надіслане до коринтянської церкви і стосувалося розпусти. Разом із цією книгою та іншими «втраченими книгами» тепер ми повинні поставити запитання…

Чи дійсно нам потрібні ці книги?

Коли згадують про «втрачені книги» Біблії, багато хто задається питанням: «Чому ми більше не маємо цих книг?» та «Чи дійсно вони нам потрібні?» По-перше, деякі так звані «втрачені книги», ймовірно, є посиланнями на натхненні книги, які все ще існують, але під іншими назвами. Інші були історичними джерелами, використаними для натхненних книг, таких як Царів і Хронік, і тому юдеї не бачили потреби ставитися до них із особливим благоговінням чи прагнути їх зберігати. Деякі були книгами поезії або пісень, які не були натхненними, але служили записом єврейської культури. Інші були неєврейськими джерелами, що робило їх небіблійними творами і, відповідно, неканонічними писаннями. Багато з цих «втрачених книг», ймовірно, є посиланнями на розділи однієї й тієї ж праці, що зменшує фактичну кількість неіснуючих книг, згаданих у Біблії, до менше ніж десятка. Однак ми повинні визнати, що деякі твори, на які посилалися автори Старого й Нового Завітів, більше не існують.

Перебуваючи під владою Вавилонської, Перської, Грецької та Римської імперій, юдеям у підсумку вдалося зберегти лише ті книги, які були святими й натхненними — усе інше було знищено чи втрачено. Хоча це прикро, це не повинно негативно впливати на нашу віру. Книги, які ми маємо, натхненні й походять від натхненних людей, які іноді згадували ненатхненні джерела для фіксації історичних фактів, надання додаткової інформації або просто щоб підкреслити певну думку. Ці люди, як сучасні дослідники, відчували потребу цитувати свої джерела, але не мали наміру зробити ці джерела рівними за значенням із Писанням. Зниклі книги, на які посилається Старий Завіт, очевидно, не турбували юдеїв, які записали в I столітті після Р.Х., що їхні писання складалися лише з двадцяти двох або двадцяти чотирьох праць, які точно відповідають нашим тридцяти дев’яти, за винятком різниці в порядку та поділі (Йосип Флавій⁸, Проти Апіона, 1:38-40; Брюс, 1988, с. 28-34; Родкінсон, 1918, V:44-45). Очевидно, що «втрачені книги» не становили проблеми для Ісуса та апостолів, які приймали єврейську Біблію (наш Старий Завіт) як усе, що їм потрібно. Вони не цитували жодної з цих книг, і єдине, що вони цитували як Писання, — це книги Старого Завіту. Прийняти, що Бог дозволив натхненним авторам використовувати джерела для створення історичних книг Біблії, не означає заперечити натхнення Святим Духом. Якщо ці люди використовували джерела, Бог усе одно керував ними через Святого Духа, щоб виправити, скомпілювати й доповнити ненатхненний матеріал. Один із євангелістів (Лука), очевидно, консультувався з різними джерелами під час створення свого листа (Луки 1:1-4). Як уже згадувалося, Павло цитував Епіменіда та Арата в Дії 17 і ще раз цитував Епіменіда в Тита 1:12. Для авторів Біблії було звичним використовувати чи цитувати, за натхненням, або ненатхненні твори, або натхненні праці, які більше не існують.

Очевидно, що Бог не мав наміру зберігати певні твори, оскільки Його рука керувала їхнім зникненням так само, як Він керував збереженням канонічних книг. Як і у випадку з втраченим листом до Коринтян, цілком ймовірно, що інші натхненні книги були написані для конкретного історичного контексту, але Бог не мав наміру зберігати їх у каноні Біблії. Бог дав нам «усе те, що потрібне для життя і побожності» (2 Петра 1:3), і наше пізнання Його є повним через Його відкрите Слово. Жодна з книг, які Бог мав намір включити до Біблії, не втрачена, а фраза «втрачені книги» стосується лише тих, про які немає записів. Що б ці «втрачені книги» не містили, це не має значення, бо ми маємо Слово Боже саме таким, як Він хотів, щоб ми його мали, — ні більше, ні менше.

Використані джерела

¹ Франческіні, Масімо (2002), «Втрачені книги», [Онлайн], URL: http://www.bibleman.net/Lost_Books.htm.

² Крістенсен, Дуейн (1998), «Втрачені книги Біблії», Bible Review, 14[5]:24-31, Жовтень.

³ Родкінсон, Майкл Л. (1918), Нове видання Вавилонського Талмуду (Бостон, Массачусетс: The Talmud Society), [Онлайн версія], URL: http://www.sacred-texts.com/jud/talmud.htm, ред. Дж. Б. Гейр.

⁴ Макклінток, Джон і Джеймс Стронг (перевидання 1968), Енциклопедія біблійної, богословської та церковної літератури (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

⁵ Брюс, Ф. Ф. (1977), Захист Євангелія в Новому Завіті (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁶ Метцгер, Брюс М. (2000), Текстуальний коментар до грецького Нового Завіту (Штутгарт, Німеччина: Deutsche Bibelgesellschaft), друге видання.

⁷ Брюс, Ф. Ф. (1988), Канон Писання (Даунерс-Ґроув, Іллінойс: InterVarsity Press).

⁸ Йосип Флавій (1987), Праці Йосипа Флавія, пер. Вільям Вістон (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson).

---

Published January 20, 2025