Чи є деномінаціоналізм біблійним?
Що таке «деномінація»? Чи схвалює Бог існування деномінацій? Це надзвичайно важливі та критичні питання. Вони заслуговують на відповіді зі Слова Божого.
Коли ми звертаємося до Нового Заповіту і досліджуємо Слово Боже з метою з’ясувати, яка Його воля щодо релігії, ми знаходимо там чітко визначену релігійну систему — Божу релігію. Це релігія Христа, яка згодом отримала назву християнство. Ми також бачимо, що сатана робить усе можливе, аби розмити ті розрізнення, яких Бог бажає дотримуватися. І це не повинно нас дивувати. Подумайте про великі обмани, які були нав’язані людству. Наприклад, вчення про еволюцію майже повсюдно прийняте науковою елітою багатьох суспільств. Те ж саме стосується багатьох політичних, філософських та релігійних систем мислення, як-от комунізм, буддизм та індуїзм. Ті, хто дослідив докази — об’єктивну істину — з цих питань, знають, що ці системи мислення просто не є істинними. Проте велика кількість людей дотримується їх. Велика кількість людей вірить у догмати цих систем.
У 2-му посланні до Коринтян 2:11 Павло говорив про те, що сатана намагається використати людей у своїх цілях. Він сказав, що ми не повинні дозволяти сатані використовувати нас, «бо його задуми нам добре відомі». Слово «задуми» можна було б легко перекласти як «схеми». Ми повинні усвідомлювати, що сатана використовує брехливі, оманливі хитрощі, намагаючись обдурити людей, щоб змусити їх вірити і практикувати різні речі, які просто не є правдою. У схожому вислові Павло використав фразу «підступність диявола» (Ефесян 6:11). Більшість людей не звертають на це уваги. Багато хто навіть не вірить в існування сатани — так само як не вірить в існування Бога. Проте, якщо Новий Заповіт є істинним, то очевидно, що сатана існує, і він робитиме все можливе, щоб обманювати, дурити та вводити в оману людей. Він хоче розмити ті розрізнення, яких Бог бажає дотримуватися — розрізнення, які є біблійними і заснованими на Писанні.
Очевидно, що так само відбувається і з деномінаціоналізмом. Розгляньмо наступні словникові визначення (Американський, 2000, с. 4851). Термін «деномінувати» означає «давати ім’я; позначати». «Деномінація» — це «велика група релігійних громад, об’єднаних спільною вірою та назвою і організованих у єдину адміністративну та правову ієрархію; назва або позначення, особливо для класу або групи». «Знаменник» (denominator) означає «вираз, написаний під рискою у звичайному дробі, що вказує на кількість частин, на які ділиться одне ціле». «Деномінаціоналізм» — це «тенденція до розділення на релігійні деномінації; сектантство». Задумайтеся на мить над цими значеннями. Саме слово «деномінація» означає названий або позначений поділ. Деномінаціоналізм виникає, коли віруючі люди та групи розділяються та відокремлюються на основі різних назв чи церковних приналежностей та різних доктрин.
Чи зверталися ви до Нового Заповіту і читали молитву Ісуса про єдність у 17-му розділі Євангелія від Івана? Там Він молився проти релігійного поділу і молив Бога, щоб віруючі в Христа були єдиними! Павло висловив ту саму думку до церкви Христової в Коринті: «Благаю вас, брати, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, щоб не було між вами поділу» (1 Коринтян 1:10). Ось уривок, який говорить, що деномінацій не повинно навіть існувати! «Щоб не було між вами поділу». Якщо деномінація — це «позначений поділ», то деномінаціоналізм є явно небіблійним! Він суперечить волі Христа. Уривок продовжується: «але щоб ви були поєднані однаковим розумінням і однією думкою».
Запевняю вас, я не маю нічого проти будь-якої конкретної релігійної групи. У мене немає упереджень чи забобонів щодо якоїсь однієї церкви чи деномінації. Але ми повинні звертатися до Писання і бути об’єктивними в нашій оцінці істини Нового Заповіту. Коли ми звертаємося до Біблії, стає зрозуміло, що деномінаціоналізм, хоч і сприймається мільйонами людей по всьому світу як щось невинне, є підходом до релігії, що не узгоджується з новозавітним вченням. Бог не хоче, щоб існували деномінації. Він хоче, щоб усі ми зрозуміли Його волю в Новому Заповіті, а потім привели своє життя у відповідність і підкорили свій дух цій волі.
ДЕНОМІНАЦІОНАЛІЗМ ПРОТИ НОВОЗАВІТНОГО ХРИСТИЯНСТВА
Деномінаціоналізм суперечить новозавітному вченню з низки питань. Розгляньмо вчення Нового Заповіту про єдину церкву. Такі уривки, як Ісаї 2:1-5 та Даниїла 2:44, пророкували, що одного дня Бог заснує царство, церкву, дім — те, що Ісая назвав «Божим домом». У Матвія 3:2 Іван Хреститель проповідував, що люди повинні покаятися і приготуватися, бо наблизилося Царство Небесне. У Матвія 16:18 Ісус сказав: «На цій скелі Я збудую Свою Церкву». У Марка 9:1 Він сказав: «деякі з тих, які стоять отут, не зазнають смерті, доки не побачать Боже Царство, що прийшло в могутності». Ці уривки говорять про ту саму інституцію. У 2-му розділі Дій ми знаходимо фактичне заснування Христової церкви на Землі. Сам Ісус Христос збудував Свою церкву в місті Єрусалимі приблизно в 30 році після Р.Х. в день П’ятидесятниці. Її зародження описано в кнізі Дії 2.
У Колосян 1:13 Павло говорив про християн як про тих, кого Бог визволив із влади темряви і переніс до царства Свого улюбленого Сина. В Ефесян 1:22-23 тіло Христове називається церквою, а пізніше нам кажуть, що воно єдине (4:4). Вже цих двох уривків має бути достатньо, щоб ми усвідомили, що існування деномінацій не відповідає Божій волі. В Ефесян 4:4 сказано, що є одне тіло. Це тіло — церква нашого Господа. Він її заснував; Він її збудував; Він придбав її Своєю власною кров’ю (Дії 20:28). Якщо є лише одна церква, то Богові не до вподоби поділ, іменовані позначення конкуруючих церков із різними назвами, доктринами та практиками. У 1 Тимофія 3:15 Павло писав Тимофію, щоб той знав, як поводитися в Божому домі, що є церквою Бога живого. Більшість людей просто не усвідомлюють, що істина Нового Заповіту настільки проста, ясна і нескладна. Деномінаціоналізм, що охопив західну цивілізацію, настільки вкорінився і заплутався в умах людей, що вони, здається, не можуть від нього відмежуватися і повернутися до Нового Заповіту, щоб отримати ясне уявлення про новозавітну церкву. Вони, здається, не можуть або не хочуть прийняти чисте новозавітне вчення і відкинути весь деномінаціоналізм.
Інша концепція, яку ми чітко бачимо на сторінках Нового Заповіту, — це ідея біблійних назв, тобто назв як для самої церкви, так і для окремих її членів. У Римлян 16:16 ми знаходимо вислів «Христові церкви». У 1 Коринтян 1:2 є згадка про «церкву Божу». У 1 Коринтян 3:16 ми знаходимо «храм Божий». А в Ефесян 4:12 є фраза «тіло Христове».
Ці вирази не є технічними чи формальними назвами церкви. Вони є описами. Це ярлики, які описують Христову церкву. Можна знайти й інші. Найчастіше в Новому Заповіті Христова церква згадується просто як «церква». Але суть у тому, що більшість назв, які люди сьогодні дають своїм церквам, відсутні в Новому Заповіті. Отже, вони створюють назви і засновують церкви, яких не можна знайти в Новому Заповіті. Це і є деномінаціоналізм!
Те ж саме стосується і назв, які Бог хоче, щоб носили окремі християни. У Ісаї 62:2 пророк передрік, що Бог Своїми устами дасть ім’я Своєму народові. Виконання цього пророцтва ми знаходимо в Діяннях 11:26. Ім’я, яке Бог хоче, щоб носили окремі члени Його церкви, — це ім’я «християнин». У Римлян 1:7 ми знаходимо термін «святі», а в Діяннях 5:14 — термін «віруючий». В інших уривках ми знаходимо слово «учень» та родинні назви, як-от «брат» і «Божа родина». Назви, які носять деномінації та їхні члени, помітно відсутні в Новому Заповіті.
Істина Нового Заповіту щодо назв є простою. Наскільки ж суперечать цьому новозавітному зразку ті церкви та окремі особи, які взяли імена людей і застосували їх до себе та своїх церков. Деякі церкви позначають себе за певною практикою чи доктриною. Я закликаю вас вивчати Новий Заповіт і усвідомити, що Богові не до вподоби створені людьми назви. Він не схвалить і не поширить Свою благодать на групи та окремих осіб, які вирішили відійти від Його волі та Його зразка для релігії. Ті, хто створює для себе власні релігії, власні церкви та власні назви, будуть відкинуті Богом. Біблія свідчить, що протягом усієї історії людства Бог ніколи не терпів людських нововведень у релігії.
Те ж саме стосується і поклоніння. Новий Заповіт містить конкретні вказівки щодо того, як Бог хоче, щоб Йому поклонялися. Проте в деномінаційному світі можна знайти найрізноманітніші практики поклоніння. Наприклад, у Новому Заповіті християни збиралися для поклоніння в перший день тижня — неділю. Акти поклоніння відбувалися і в інші дні — наприклад, новозавітні християни могли і молилися будь-коли і будь-де. Але неділя в новозавітному християнстві визначена як особливий день, коли християни збираються разом для поклоніння Богу (Дії 20:7). Бог вимагає від християн відвідувати богослужіння. Проте багато людей у наш час ніколи не відвідують богослужінь і, очевидно, думають: «Гей, я можу бути християнином вдома і поклонятися Богу по-своєму; ніде не сказано, що я маю ходити до церкви, щоб поклонятися з іншими християнами». Більшість людей не читали свого Нового Заповіту. Біблія навчає про необхідність збиратися в Євреїв 10:25. Ісус сказав: «Шукайте перш за все Царства Божого» (Матвія 6:33). Він мав на увазі церкву. Тож якщо я збираюся ставити церкву на перше місце і шукати її перш за все у своєму житті, очевидно, я буду збиратися з церквою — з братами-християнами — для поклоніння в неділю.
Ще одна відмінність між деномінаціоналізмом та новозавітною церквою стосується того, що Ісус хотів би, щоб ми робили у сфері музики в церкві. В Ефесян 5:19 Павло писав: «Повчаючи самих себе псалмами, урочистими та духовними піснями». Вказівки Нового Заповіту щодо музичного поклоніння є настільки простими і необтяжливими. У Новому Заповіті немає жодних повноважень для гри на музичних інструментах під час поклоніння Богу. У Новому Заповіті немає жодних повноважень для виконавських груп, як-от хори та гурти прославлення. Музика в Новому Заповіті є дуже чітко загальноцерковним, вокальним співом. Все так просто.
Ми також бачимо, що Причастя, Вечеря Господня, подавалася в Новому Заповіті християнам у перший день тижня. Дії 2:46 та 20:7, а також 1 Коринтян 11:20-34 та 16:1-3 повідомляють нам, що Вечеря Господня в новозавітній церкві відбувалася кожного першого дня тижня. Усі християни приймали і плід виноградної лози, і хліб. Крім того, кожного першого дня тижня християни мають робити внесок у вигляді відсотка від свого доходу до загальної скарбниці, щоб церква могла продовжувати свою роботу. Дії 2:42 говорять про важливість перебування в молитві. Молитва є частиною християнського поклоніння. Той самий вірш говорить про перебування у вченні апостолів, тобто у вивченні, проповіді та дослідженні доктринальної істини. Ці п’ять актів поклоніння є невід’ємною частиною публічних богослужінь — не більше і не менше. Дійсно, Бог хоче, щоб усі релігійні групи, які не дотримуються Божих вказівок щодо поклоніння, закрили свої двері (Малахії 1:10).
Проте церкви по всій країні не влаштовані за зразком єдиної церкви з Біблії. Вони мають небіблійні назви для своєї церкви та для своїх окремих членів. Їхні богослужіння включають багато практик, яких не вчить Новий Заповіт. Їхня діяльність — це лише людські вигадки та вчення (Матвія 15:9). Чи хочемо ми бути саме такими, якими Ісус хоче нас бачити згідно з Новим Заповітом?
Те ж саме стосується і Божого плану спасіння. Чого вчить Новий Заповіт щодо того, як стати християнином? Існує так багато розбіжностей і поширених хибних уявлень. Більшість релігійних груп вчать, що спасіння відбувається виключно через віру, без будь-яких подальших актів послуху. Вони кажуть, що все, що потрібно зробити, це «прийняти Ісуса як свого Спасителя», що означає усно сказати: «Я вірю в Ісуса Христа, я приймаю Його у своє серце як свого особистого Спасителя». Деномінаціоналізм вчить, що саме в цей момент людина отримує прощення гріхів і стає християнином. Новий Заповіт дійсно вчить, що нехристиянин повинен вірити (Марка 16:16), але це ще не все. Він або вона також повинні покаятися у гріхах (Луки 13:3; Дії 2:38), визнати Христа устами (Римлян 10:10), а потім бути зануреними у воду з розумінням, що кров Ісуса змиває гріх у момент водного хрещення. Дії 22:16 вказують на те, що саме в момент занурення Савла у воду його гріхи були змиті (пор. Галатів 3:27; 1 Петра 3:21). Більшість людей у релігійному світі вірять, що людина отримує прощення гріхів до того, як її занурюють у воду. Але, знову ж таки, це відхід від новозавітного вчення.
Новий Заповіт так само чіткий і щодо християнського життя. Страшно, що американська цивілізація, якою ми її знали, занепадає і віддаляється від фундаментальних моделей поведінки, які були притаманні способу життя з самого заснування нації. Але це відбувається. Багато людей демонструють таку саму відсутність знань і неповагу до Божих настанов у цій сфері, як і в інших, які ми зазначили. Суспільство все більше віддаляється від Біблії. Багато хто навіть не вірить, що Біблія є надприродною, натхненною (тобто богонатхненною) книгою. Вони вважають її просто збіркою єврейських міфів, купою казок та писаннями звичайних людей.
У нас є причини для тривоги. Будь-яка цивілізація, що не будує себе на основі Божого розуму, явленого на сторінках Біблії, не може існувати довго. Погляньте на століття людської історії, і ви побачите цю істину. Кожна нація, що відкидала Бога та Його принципи життя, з часом руйнувалася зсередини і розпадалася на шматки, перетворюючись на пил людської історії. Американська цивілізація стрімголов мчить тим самим шляхом. Тож чого вчить Біблія щодо християнського життя та християнської моралі?
Наприклад, щодо шлюбу, уривків з Буття 2:24 та Матвія 19:9 достатньо, щоб продемонструвати, наскільки наше суспільство відхилилося від Божої волі. Ці вірші показують, що Божа воля полягає в тому, щоб один чоловік (який ніколи раніше не був одружений) одружився з однією жінкою (яка ніколи раніше не була одружена), і щоб ці двоє залишалися в шлюбі до кінця свого життя. Лише смерть повинна розлучати їх. І для цього правила є лише один виняток. Якщо один із подружжя виявляє сексуальну невірність, Бог дозволяє іншому, невинному партнеру, розлучитися з винним партнером за перелюб, тобто за сексуальну невірність, і одружитися з іншим підходящим партнером. Новий Заповіт говорить про це ясно і просто. Проте наше суспільство в цілому настільки далеке від цього простого вчення, що страшно уявити, чи зможемо ми колись відновити наше духовне та моральне чуття.
А як щодо вживання алкоголю? Люди по всьому нашому суспільству вживають алкогольні напої в ресторанах, вдома, в літаках і на спортивних матчах. Ви не можете піти на футбольний матч, щоб люди вільно не пили алкогольні напої, не замислюючись про це. Вони, здається, не усвідомлюють і не переймаються тим, що Біблія однозначно і рішуче виступає проти вживання п’янких напоїв (наприклад, Приповістей 23:29-35). Якщо ви чесні, любите Бога і бажаєте слідувати Його волі, ви дослідите, що Біблія вчить з цього питання.
Що ще відбувається в нашому суспільстві? Люди вживають нецензурну лексику та згадують ім’я Боже надаремно. Як часто ми чуємо, як люди кажуть: «О, Боже мій»? Цей вислів пронизав наше суспільство. Але Біблія засуджує марне вживання Божого імені (Вихід 20:7; Ефесян 4:29). Це гріх, і це ображає Бога. Так само, практика брехні та обману є звичною, хоча Бог ненавидить такі дії (Приповістей 6:17; Ефесян 4:25).
А як щодо азартних ігор? Лотерея була легалізована в більшості штатів, поряд із кінними перегонами та іншими формами азартних ігор. Велика кількість людей злітається на ці розваги, ніби вони є цілком прийнятними та моральними. Друже мій, я не хочу вас нічим образити, але я кажу вам, що Біблія рішуче і ясно виступає проти цих практик. Вони є аморальними, нехристиянськими та безбожними (Матвія 7:12; Ефесян 4:28; 5:3; 2 Солунян 3:10; 1 Тимофія 6:9-10).
Наше суспільство каже: «Люди повинні бути вільними вірити в те, що хочуть. Не будьте осудливими. Ви не маєте права казати, що вони неправі». Але така пропаганда є хибною. Бог має право. Він — Творець, і Він сказав у Своєму Слові, що ми повинні знати Його істину, і ми повинні бути правими щодо цієї істини, і ми повинні слухатися цієї істини (Євреїв 5:9). Ісус сказав: «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Івана 14:15). Він також сказав: «і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Павло говорив про час, коли люди не захочуть слухати здорового вчення (2 Тимофія 4:3). Вони відкинуть його. Але Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини (1 Тимофія 2:4).
Новий Заповіт вчить, що ми повинні триматися Божих слів. Ми не вільні відхилятися, або вірити і практикувати те, що ми обираємо. Ми не повинні цього робити (2 Івана 9; 1 Коринтян 4:6; Галатів 1:8). Зрештою, деномінаціоналізм — це результат того, що люди утверджують власні релігійні схильності, формулюють власні релігійні доктрини та створюють власні церкви. Слова Соломона повинні змусити кожну людину утриматися від приналежності до деномінаціоналізму: «Усі Божі слова випробувані вогнем; Він охороняє тих, хто Його має в пошані. Не додавай до Його слів нічого, аби Він тобі не докорив, і ти не став неправдомовним» (Приповістей 30:5-6).
1 Американський спадковий словник англійської мови (2000), (Бостон, Массачусетс: Houghton Mifflin), четверте видання.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
