Чи схвалював Павло рабство?
СТАТТЯ КОРОТКО
Хоча критики Біблії стверджують, що Павло та інші біблійні автори схвалювали рабство, вони рідко (якщо взагалі коли-небудь) досліджують це питання неупереджено. Насправді настанова Павла християнам-рабам шанувати своїх панів цілком узгоджується з рештою Божого Слова щодо підкорення всіх християн тим, хто наділений владою. Більше того, Павло аж ніяк не схвалював гріховного рабства: якщо послідовно застосовувати його вчення, воно зрештою мало б спонукати рабовласників і представників влади, які щиро шукають істину, покласти край будь-якій формі жорстокої, гріховної неволі.
За тисячі років до заснування Церкви Господньої і задовго до того, як Павло в першому столітті звернувся до питання поведінки рабів-християн, різні форми рабства були звичайним явищем. Фактично майже кожна стародавня цивілізація використовувала рабів1. Рабство було настільки поширеним у Вавилоні у XVIII столітті до Р. Х., що про нього неодноразово згадується в Кодексі Хаммурапі2. Єгиптяни поневолили сотні тисяч ізраїльтян у XVI столітті до Р. Х. (Вихід 1; пор. Числа 1:46). Історики підраховують, що на той час, коли Павло писав свої новозавітні послання в першому столітті після Р. Х., у межах Римської імперії проживало від п’яти до восьми мільйонів рабів3, зокрема 15–25% усього населення Італії4.
«Рабство» — широке поняття в першому столітті
Слово «раб» перекладене з грецького слова doulos. У деяких перекладах вживається слово «слуга» (або «невільник»), однак doulos найкраще перекладати словом «раб» (особливо з огляду на те, що «у звичайному сучасному вживанні ці два слова [“раб” і “слуга” — EL] чітко розрізняються»)5.
Отже, що мається на увазі під словами «раб» або «рабство»? Американці часто уявляють стародавнє рабство як той різновид гнобительської неволі, який був поширений серед багатьох рабовласників у Північній Америці у XVIII та XIX століттях, коли мільйони африканців силоміць забирали з їхніх рідних земель і перевозили через Атлантичний океан. Безперечно, деякі форми рабства першого століття були подібними, але часто воно було зовсім іншим. Наприклад, рабство в новозавітні часи не ґрунтувалося на расовій належності. Багато чужоземних воїнів та членів їхніх сімей ставали рабами після того, як потрапляли в полон під час війни6. Більше того, «Деякі ставали рабами, бо не могли повернути позичені гроші. Уряд також віддавав людей у рабство, якщо вони не могли сплатити податки. Було також багато випадків, коли бідні люди продавали своїх дітей у рабство заможнішим сусідам»7.
Зважте на те, що стародавні люди, ймовірно, розцінили б певні сучасні американські практики як форми «рабства». Наприклад, сотні тисяч працюючих американців трудяться майже третину кожного року на уряд. Тобто уряд примушує американців під загрозою штрафів та ув’язнення щороку віддавати місцевим органам влади, владі штатів і федеральному уряду у вигляді податків заробіток більш ніж за 100 днів. Багато американців щороку віддають уряду більше грошей, ніж разом витрачають на їжу, одяг і житло8. Згідно з irs.gov, громадяни США, які не сплачують установлені державою податки, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності й ув’язнені на строк до п’яти років. А як щодо призову на військову службу — «практики законодавчого зобов’язання людей служити у збройних силах»9? Донині всі чоловіки віком від 18 до 25 років у США зобов’язані реєструватися в Системі військового обліку на випадок «кризи, що вимагатиме призову10» — призову, за якого тисячі або мільйони чоловіків будуть змушені йти на війну і, можливо, померти за свою країну, незалежно від того, хочуть вони цього чи ні.
Прошу зрозуміти: я не стверджую, що ми повинні обманювати державу або відмовлятися підкорятися її владі, якщо призов буде відновлено. Я лише стверджую, що в першому столітті поняття «рабство» мало широке значення. Коли люди ставлять такі запитання, як «Чи схвалював Павло рабство?», ми повинні розуміти, що в першому столітті існували різні види рабства, зокрема й такі форми, які нагадують певні сучасні практики, що можуть бути загальноприйнятими й морально виправданими.
Визначення слова «схвалювати»
Чи «схвалював» Павло рабство? Слово «схвалювати» означає «публічно або офіційно заявляти, що ви підтримуєте або схвалюєте (когось або щось)»11. Схвалювати — означає обстоювати або активно підтримувати ідею, річ чи особу. Чи «схвалював» Павло рабство? Чи обстоював він його або публічно пропагував так, як хтось обстоює певний товар або політичного кандидата? Ні, принаймні не той вид рабства, про який думає більшість людей, коли чує це слово.
Насправді Павло прямо засудив «викрадачів людей» (andrapodistais), як беззаконних і непокірних осіб, котрі чинять те, що «противиться здоровому вченню» (1 Тимофія 1:10). Данкер та ін. визначають такого викрадача як «торговця рабами»12. Павло був далекий від схвалення такої діяльності: він ставить цих торговців рабами, які викрадають людей, в один ряд з убивцями, брехунами та іншими безбожними грішниками (1 Тимофія 1:9–10).
Однак через п’ять розділів Павло написав: «Ті, хто перебуває в ярмі рабства [doulos], хай шанують своїх панів, аби Боже Ім’я і вчення не зневажалися. Ті ж, хто має віруючих панів, хай ними не нехтують, бо вони є братами, але хай ще більше служать, адже ті, хто користується їхніми послугами, є вірними та улюбленими. Навчай і нагадуй про це» (1 Тимофія 6:1–2). Що Павло велів Тимофієві навчати різних рабів-християн у першому столітті? Поважати, шанувати і навіть служити своїм панам (тобто подавати їм добрий приклад християнського життя).
Павло схвалював благочестиве підкорення, а не гріховні форми рабства
Настанова Павла рабам шанувати своїх панів цілком узгоджується з усім іншим Божим Словом щодо підкорення всіх християн тим, хто наділений владою. Християн, які жили в самому серці Римської імперії, Павло навчав: «Кожна людина нехай кориться вищій владі… Віддавайте всім належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому пошану – пошану» (Римлян 13:1, 7; пор. Матвія 22:21)13. Подібно до цього Петро писав: «Отже, підкоріться всякій людській владі задля Господа, – чи цареві, як володареві, чи правителям… Оскільки така Божа воля… Шануйте всіх, любіть братерство, бійтеся Бога, поважайте царя» (1 Петра 2:13–17). Чи була Римська імперія зіпсованою в багатьох відношеннях? Безперечно. Чи означало підкорення християнина Риму беззастережне схвалення імперії? Зовсім ні. Але християни мали (і мають) смиренно підкорятися.
Бог очікує від усіх християн духу покори. Діти мають коритися своїм батькам (Ефесян 6:1–3). Молодші мають підкорятися старшим (1 Петра 5:5). Дружини мають підкорятися своїм чоловікам (1 Петра 3:1–2). Члени місцевих церков мають підкорятися старійшинам, які наглядають за ними та керують ними (Євреїв 13:17; Дії 20:28). Місцеві пастирі мають повністю підкорятися Архипастиреві (1 Петра 5:1–4). Коротко кажучи, усі християни, включно з тими, хто займає керівні становища, мають виявляти «покору один до одного, адже Бог гордим противиться, а покірним дає благодать» (1 Петра 5:5). І так, Бог очікує, що Його народ смиренно «підкоріться всякій людській владі», чи то царям, чи то панам рабів (1 Петра 2:13, 18).
Підкорення заради вищої мети
Бог не створив практику рабства. Крім того, натхнені настанови Павла щодо підкорення раба своєму панові були дані не тому, що Бог віддає перевагу панові перед його рабом (Галатів 3:28), і не тому, що Він просто бажає, аби життя одних людей було важчим за життя інших. Конкретна причина, яку Павло навів щодо підкорення рабів-християн своїм язичницьким панам, полягала в тому, «аби Боже Ім’я і вчення не зневажалися.» (1 Тимофія 6:1).
Уявіть, якби в першому столітті один раб-християнин за іншим дедалі менше підкорявся своїм панам, дізнаючись більше про рівність усього людства (Буття 1:26–27). Подумайте, наскільки сильно постраждала б репутація християнства в очах невіруючого світу, якби Павло прямо навчав, що всіх рабів слід звільнити. Як зазначив Вільям Барклі: «Якби Церква заохочувала рабів до повстання, бунту й виступу проти своїх панів, це було б згубним. Це просто спричинило б громадянську війну, масові вбивства й повну дискредитацію Церкви»14.
Бог у Своїй безмежній мудрості наказує всім людям робити все можливе для справи Христа в яких би обставинах вони не опинилися. «Кожний нехай залишається в тому покликанні, в якому був покликаний. Ти був покликаний, будучи рабом? Не журися! Та коли можеш стати вільним, – скористайся цим. Адже раб, покликаний Господом, є вільним у Господа. Так само покликаний вільним є рабом Христа» (1 Коринтян 7:20–22). Незалежно від того, чи людина стає християнином, перебуваючи в рабстві або в жахливому шлюбі, Бог бажає, щоб Його народ змінювався зсередини назовні та справляв позитивний духовний вплив на інших. Коріться батькам, чоловікам, представникам влади і, так, навіть рабовласникам. «Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах» (Матвія 5:16). Замість того щоб давати людям причини проклинати Христа та Його вчення, коріться всім, хто наділений владою, «задля Господа» (1 Петра 2:13). Завжди поводьтеся гідно, щоб ви могли «приборкували неуцтво немудрих людей» і щоб вони, «побачивши добрі діла, прославили Бога в день відвідин» (1 Петра 2:15, 12; пор. 3:1–2). Коротко кажучи, «покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас підняв свого часу» (1 Петра 5:6).
Логічний висновок із учення Павла
З часом, у міру поширення християнства (пор. Дії 19:10, 26; 21:20) та збільшення кількості рабовласників, які ставали християнами, фізичні умови життя багатьох рабів значно покращилися б. Коли рабовласники з чесними й добрими серцями навчалися (1) любити Господа всім своїм серцем, душею, розумом і силою та (2) любити своїх ближніх (включно зі своїми рабами), як самих себе (Матвія 22:36–40), вони відмовлялися б від «погроз» (Ефесян 6:9). Коли рабовласники-християни розмірковували над тим, що слід чинити з іншими так, як вони бажають, щоб чинили з ними (Матвія 7:12), вони давали б своїм рабам «справедливе й належне», знаючи, що й вони мають Пана на небі (Колосян 4:1). Підкоряючись Христові, рабовласники змінювалися б під впливом Євангелія, навчаючись «любити один одного по‑братерськи» (Римлян 12:2, 10), включно з усіма, хто їм служив. Коротко кажучи, Павло був далекий від схвалення гріховного рабства; навпаки, його вчення, доведене до свого логічного висновку, зрештою спонукало б панів і представників влади, які шукали істини, сприяти припиненню будь-якого жорстокого, гріховного поневолення15.
1 «Історія рабства» (без дати), History World, www.historyworld.net/wrldhis/PlainTextHistories.asp?historyid=ac41.
2 «Кодекс Хаммурапі, царя Вавилону» (без дати), https://archive.org/stream/cu31924060109703/cu31924060109703_djvu.txt.
3 Волтер Шайдель (2007), «Джерела постачання рабів у Римі», с. 6, https://www.princeton.edu/~pswpc/pdfs/scheidel/050704.pdf.
4 Шайдель, с. 3–6.
5 Фредерік Вільям Данкер, Вільям Арндт і Ф. В. Ґінґріх (2000), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago), с. 260.
6 Джон Сімкін (2014), «Рабство в Римській імперії», Spartacus Educational, http://spartacus-educational.com/ROMslaves.htm.
7 Сімкін.
8 Скотт Ґрінберґ (без дати), Tax Foundation, https://taxfoundation.org/tax-freedom-day-2016-april-24/.
9 «Військовий призов», Merriam-Webster.com, https://www.merriam-webster.com/dictionary/conscription, виділення додано.
10 «Хто повинен зареєструватися» (2008), Selective Service System, https://web.archive.org/web/20090507213840/; http://www.sss.gov/FSwho.htm.
11 «Схвалювати», Merriam-Webster.com, https://www.merriam-webster.com/dictionary/endorse.
12 Данкер та ін., с. 76.
13 Увесь текст, виділений жирним шрифтом у цитатах зі Святого Письма, було виділено для наголосу.
14 Вільям Барклі (1956), Послання до Тимофія, Тита і Филимона (Філадельфія, Пенсильванія: Westminster), с. 141.
15 Докладнішу відповідь на запитання щодо рабства, особливо рабства в Старому Завіті, див. Кайл Батт (2005), «Захист біблійної позиції щодо рабства», Reason & Revelation, 25[6]:41–47, червень, https://www.apologeticspress.org/pub_rar/25_6/0506.pdf.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
