Чи ненавидить Бог грішників?
Більшість релігійних людей погоджуються з тим, що Бог ненавидить гріх. Біблія знову й знову підкреслює, що Бог зневажає беззаконня. Бог сказав пророку Єремії звернутись до ізраїльтян з приводу їхнього гріха: «Не чиніть це гидке діло, яке Я зненавидів!» (Єремія 44:4). Автор Приповістей перелічив сім гріхів, яких Господь ненавидить (Приповістей 6:16–19). Пророк Захарія проголосив, що Бог ненавидить фальшиву клятву та зло, яке чиниться ближньому (Захарії 8:17). Сам Ісус сказав, що Він ненавидить вчинки николаїтів (Об’явлення 2:6). Біблія наголошує, що Господь ненавидить гріх.
Деякі ж вважають, що Божа ненависть поширюється і далі. Вони вірять, що Бог ненавидить не лише гріх, але й самого грішника. Припускається, що Бог любить тих, хто Йому слухняний, а всіх неслухняних — ненавидить. Ті, хто проповідує цю ідею, використовують різні біблійні вірші для «доведення» свого погляду. Наприклад, у Псалмі 5:6 сказано, що Бог «не злюбив усіх, які чинять беззаконня». Приповістей 6:19 каже, що Бог ненавидить «фальшивого свідка розпалює неправду і насилає позови на братів!». Але чи справді Бог ненавидить і грішників, і їхні гріхи?
Кожен, хто читав Біблію, розуміє, що однією з її головних тем є любов. У Біблії сказано, що Бог є любов (1 Івана 4:8). Також зазначено, що Бог виявив Свою любов до нас, коли ми ще були грішниками:
Бо Христос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих. Навряд чи хто помре за праведного; хіба, може, хтось за доброчинця наважиться померти. Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками (Римлян 5:6–8).
Цікавий аспект цього уривку полягає в тому, що він наголошує: загублені грішники не були «праведними» чи «добрими», коли Христос явив їм Свою любов.
У розповіді про багатого юнака Ісус пояснив, що юнакові бракує чогось необхідного для догоджання Богові. Проте, навіть коли юнак був загублений, Біблія говорить, що Ісус «полюбив його» (Марка 10:21). Коли Ісус оплакував загублений Єрусалим, Він вигукнув:
Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли! (Матвія 23:37).
Ісус сказав, що Його прихильність до загублених жителів Єрусалиму була як материнська любов квочки до курчат. Це явно вказує на любов до грішників у Єрусалимі.
В одному з найвідоміших віршів «любові» у Біблії Ісус сказав: «Бо так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16). Божа любов до загубленого світу була явлена ще до того, як загублені повірили в Ісуса. Іван далі пояснює: «Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас і послав Свого Сина як примирення за наші гріхи» (1 Івана 4:10). З цих віршів зрозуміло, що Бог любить загублених грішників і довів цю любов, пославши Ісуса.
Як же тоді поєднати вірші, в яких говориться, що Бог ненавидить грішників, але водночас і любить їх? Одним з найпереконливіших пояснень є те, що біблійні автори використовують фігуру мови, яку називають метонімією, коли пишуть, що Бог ненавидить грішників. Метонімія визначається як: «Фігура, при якій одне ім’я або іменник використовується замість іншого, з яким має певний зв’язок» (Буллінджер, 1898, с. 5381). Буллінджер далі пояснює, що метонімія може бути «причиною», коли особа, яка діє, ставиться замість дії, яку вона чинить (с. 539). Наприклад, у Луки 16:29 сказано: «Та Авраам відповів: Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають!». Насправді, вони не мали самого «Мойсея» чи «пророків», а їхні писання. Ім’я Мойсей є метонімією для його писань, бо він — причина їх появи. У сучасному контексті це схоже на вислів: «Я ненавиджу Шекспіра». Чи має ця людина на увазі, що ненавидить особистість Шекспіра? Ні. Ми розуміємо, що вона не любить його твори, а не самого драматурга.
Якщо застосувати цю саму фігуру мови до уривків про те, що Бог «ненавидить грішників», бачимо, що грішник поставлений замість гріха. Отже, коли Бог каже, що ненавидить «фальшивого свідка, який розпалює неправду» (Приповістей 6:19), якщо тут використовується метонімія, то Бог ненавидить неправду, а той, хто її чинить (причина), поставлений замість неправди (наслідок). Це стає особливо зрозумілим у інших контекстах. Наприклад, у Приповістей 6:17 сказано, що Бог ненавидить «злий язик». Чи означає це, що Бог ненавидить фізичний язик, складений з м’язів і тканин? Ні. Це означає, що Бог ненавидить гріх, який може бути вчинений язиком. У тому ж контексті сказано, що Бог ненавидить «ноги, що поспішають чинити зло» (6:18). Знову ж таки — чи означає це, що Бог ненавидить фізичні ноги? Ні. Це просто означає, що Бог ненавидить гріх, до якого ті ноги можуть привести. Цікаво, що мало хто, якщо взагалі є такі, скаже, що Бог ненавидить язики або ноги, але при цьому наполягатиме, що Бог ненавидить самих грішників, а не їхні вчинки.
Під час вивчення Біблії дуже важливо пам’ятати, що її автори часто використовували фігури мови. Коли ми розглядаємо думку про те, що Бог ненавидить гріх, але любить грішника, метонімія прояснює це питання. Так само як Бог не ненавидить фізичні ноги чи язики, так і не ненавидить грішників. Ці іменники поставлені замість того, що вони спричиняють — гріха.
1 Буллінджер, Е. В. (1898), Фігури мови, вживані в Біблії (Гранд-Репідс, Мічиган: Baker), перевидання 1968.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
