Чи можуть люди стати богами?

Одним із найбільш вражаючих переконань мормонізму є політеїстична ідея, що люди можуть стати богами. Стандартна мормонська теологія стверджує, що навіть Бог (Отець) та Ісус Христос колись були людьми. Їм передували інші люди, які самі досягли статусу богів.

Звісно, це вчення не було представлене Йосифом Смітом на початку, а розвинулося вже після створення Книги Мормона¹. Насправді, Книга Мормона суперечить пізнішому мормонському «об’явленню», оскільки вона в 1830 році стверджувала біблійне вчення про єдність Бога в трьох Особах, тобто історичне християнське вчення про Трійцю. Звернімо увагу на розмову між Аммоном і царем Ламоні:

І тоді Аммон сказав: Чи ти віриш у те, що існує Великий Дух? І він сказав: Так. І Аммон сказав: Це і є Бог. І Аммон ще сказав йому: Чи ти віриш, що Цей Великий Дух, Який є Бог, створив усе, що є на небесах і на землі? І він сказав: Так, я вірю, що Він створив усе, що є на землі; але я не знаю про небеса. І Аммон сказав йому: Небеса це є місце, де живе Бог і всі Його святі ангели… я покликаний Його Святим Духом навчати цьому народ цей (Алма 18:26–30, 34).

Нефій проголошував: «І ось, слухайте, це є вчення Христа, і єдине й істинне вчення Батька, і Сина, і Святого Духа, Які є єдиним Богом, без кінця.» (2 Нефій 31:21, виділ. додано). Амулек сперечався з дияволоподібним Зизромом: «І Зизром сказав йому: Ти кажеш, що є істинний і живий Бог? І Амулек сказав: Так, є істинний і живий Бог. Тоді Зизром сказав: Чи є більше одного Бога? І він відповів: Ні.» (Алма 11:26–29, виділ. додано).

Книга Мормона також стверджує, що Ісус був Богом у тілі:

І тоді Авінадій сказав їм: Я б хотів, щоб ви зрозуміли, що Бог Сам зійде до дітей людських, і викупить Свій народ. І через те, що Він живе у плоті, Його називатимуть Сином Бога, і, підкоривши плоть волі Батька, будучи Батьком і Сином—Батьком, тому що Його було зачато силою Бога; а Сином, тому що в плоті; таким чином стаючи Батьком і Сином—А Вони є одним Богом, так, Самим Вічним Батьком небес і землі.» (Мосія 15:1–4, виділ. додано).

Навіть «три свідки» Книги Мормона — Олівер Каудері, Девід Уітмер і Мартін Гарріс — підтверджували монотеїзм і єдність Бога: «Слава Батькові, і Синові, і Духові Святому, Які є єдиним Богом» («Свідчення трьох свідків», 1981, виділ. додано²). Йосиф Сміт стверджував те саме в Уложенні віри: «Ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа» (Дорогоцінна Перлина, 1981, с. 60³).

Ці вчення, безумовно, узгоджуються з Біблією. Біблія неодноразово й послідовно стверджує вчення про єдиного Бога та Його єдність: Повторення Закону 4:35,39; 6:4; Ісаї 43:10–11; 44:6,8; 45:5; 46:9; Марка 12:29; Римлян 3:30; 1 Коринтян 8:4,6; 1 Тимофія 2:5. Ці та багато інших уривків засвідчують, що «є лише одна нескінченна Духовна Істотна Сутність, і в цій одній духовній сутності існує три особистісні відмінності, кожна з яких може бути і є називана Богом» (Ланьє, 1974, с. 46⁴). Є лише одна божественна сутність (ousia) або природа (phusis) — солідарна єдність — одна божественна субстанція в (а не «і») трьох особах (prosopa або persona), при цьому кожна «особа» є самостійним буттям (hupostaseis) Божественної Сутності. [ПРИМІТКА: для обговорення концепції Трійці та її трактування в історії церкви див. Арчер, 1982, с. 357–361⁵; Бікерстет, н. д.⁶; Болз, 1942, с. 19 і далі⁷; Чедвік, 1967, с. 84 і далі⁸; Шафф, 1910⁹, 3:670 і далі; Вокер, 1970¹⁰, с. 106 і далі; Ворфілд, 1939а¹¹, 5:3012–3022].

Але вже у 1844 році Йосиф Сміт почав проповідувати зовсім інше розуміння божества — у прямій суперечності до Книги Мормона. Він почав поширювати ідею, що Бог колись був людиною, Яка була піднесена, і що всі люди здатні на такий самий прогрес (див. Таннер, 1972, с. 163¹²). Цей зсув був формально викладений у Дорогоцінній Перлині, де в Книзі Мойсея Бог послідовно згадується в однині. Наприклад: «Я є Початок і Кінець, Всемогутній Бог; Моїм Єдинонародженим Я створив ці речі; так, на початку Я створив небо і землю, на якій ти стоїш» (2:1). У різкому контрасті, однак, у Книзі Авраама в розділі про те саме створення Бог згадується як «Боги». Наприклад:

І тоді Господь сказав: Давайте зійдемо вниз. І на початку Вони зійшли, і Вони, тобто Боги, організували і сформували небеса та землю…. І Боги назвали світло Днем, а темряву вони назвали Ніччю…. І Боги спостерігали за тим, що Вони повеліли, поки Їм не скорилися…. І Боги порадилися між собою і сказали: Давайте зійдемо і сформуємо людину за Нашим образом, за Нашою подобою…. І Боги насадили сад в Едені на сході, і туди Вони помістили чоловіка, чий дух Вони помістили в тіло, яке Вони сформували (4:1,5,18,26; 5:8, виділ. додано).

Кожен, хто знайомий із Біблією короля Якова, не може не помітити, що автор Книги Авраама мав перед собою примірник KJV і просто перефразував текст. Так само очевидно, що автор «мав упередження», коли підлаштовував текст, щоб нав’язати читачеві концепцію множинності «богів». Насправді, у тридцяти одному вірші четвертого розділу слово «Боги» вжито тридцять два рази! У п’ятому розділі — ще шістнадцять разів! Політеїзм настільки пронизав мормонізм, що один з апостолів мормонської церкви стверджував, що люди є нащадками союзу Вічного Отця і Вічної Матері (МакКонкі, 1979, с. 516¹³)!

СТВОРІМО ЛЮДИНУ

Окремо від питання богонатхненності Книги Мормона (див. Міллер, 2003¹⁴), варто запитати: чи підтверджує Біблія уявлення про множину богів? Звичайно, ні! Однак деякі вірші використовуються для захисту мормонської точки зору. Наприклад, в шостий день Творіння Бог сказав: «І сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом і подобою» (Буття 1:26). Мормони стверджують, що множина в цьому вірші натякає на численних «богів». Проте аналіз контексту показує, що тут проголошується доктрина Трійці (див. Люпольд, 1942, т. 1, с. 86 і далі¹⁵).

Святий Дух діяв під час Творіння, «ширяючи над водою» (1:2). «Ширяння» означає пильну участь (пор. Повторення Закону 32:11). В інших місцях Біблія чітко вказує, що Ісус також брав участь у акті творіння (Івана 1:1–3; Колосян 1:16; Євреїв 1:2; 2:10). Отже, коли Бог сказав «Створімо», Він звертався до Себе та інших двох Осіб у божественній Сутності [пор. “божество” (theotes) — Колосян 2:9; “божественна” природа (theios) — Дії 17:29; 2 Петра 1:3–4; “божественість” (theioteis) — Римлян 1:20. Перший термін (theotes) відрізняється від третього (theioteis), «як сутність відрізняється від якості або властивості» (Тейєр, 1901, c. 288¹⁶; пор. Вайн, 1966¹⁷, с. 328–329; Ворфілд, 1939b¹⁸, т. 2, с. 1268–1270)]. Деякі дослідники (наприклад, Арчер, 1982, с. 74) припускають, що Бог включав у «Створімо» ангелів, адже «сини Божі» іноді означають ангелів (наприклад, Йова 1:6; 2:1; 38:7; пор. Псалмів 28:1; 88:7), і «синів Божих» можна називати просто «Бог» при згадці ангелів (наприклад, порівняйте Псалмів 96:7 з Євреїв 1:6, або Псалмів 8:5 з Євреїв 2:7,9). У будь-якому випадку, залишається факт: Біблія послідовно зображує одного Бога, у цій божественній сутності є три — і лише три — Особи.

ВИ СТАНЕТЕ ЯК БОГИ

Ще один вірш, який наводять задля підтвердження мормонського політеїзму, — це закиди під час спокуси Адама й Єви скуштувати заборонений плід: «…Та Бог знає, що в той день, коли з’їсте з нього, ваші очі відкриються, і ви станете, як боги, маючи пізнання добра і зла» (Буття 3:5). Тут варто уточнити чотири моменти. По-перше, цю заяву зробив сатана, а не Бог. Його слова не заслуговують на довіру, адже він «неправдомовець і батько неправди» (Іван 8:44).

По‑друге, невизначеність перекладів щодо використання «Бог» чи «богів» пояснюється єврейським словом elohim. Це слово не слід плутати з Ягве, офіційним Ім’ям Бога в усьому Старому Заповіті. Elohim — це загальний термін, який використовується близько 2 570 разів у Писанні й зазвичай стосується єдиного істинного Бога, але також уживається щодо язичницьких богів, а також може стосуватися суддів або правителів і, як зазначалося раніше, ангелів (Гарріс та ін., 1980, 1:44–45¹⁹). Хоча слово має форму множини, воно вживається як у множині, так і в однині [пор. «обличчя» (panim) — Буття 50:1; Вихід 34:35 та «образ» (teraphim) — 1 Самуїла 19:13]. В англійській мові існує подібне явище з іменниками множини, такими як «deer» (олень), «seed» (насіння), «sheep» (вівця) та «moose» (лось). Та сама форма вживається незалежно від того, йдеться про одне чи багато. Єврейська мова, як і більшість інших мов, узгоджує число (однину або множину) дієслів і прикметників із іменником. У випадку з elohim, за рідкісними винятками, дієслова й прикметники вживаються або в однині, або в множині відповідно до призначеного значення (Рінґґрен, 1974, с. 272²⁰). Фретгейм зазначає, що його вживання в Старому Заповіті стосовно Бога Ізраїлю «завжди супроводжується дієсловами в однині» (1997, 1:405²¹; пор. Арчер, 1982, с. 74).

Дехто стверджує, що форма множини elohim — це pluralis majestatis або pluralis excellentiae (множина величності), тобто множина величі або інтенсифікації (наприклад, Фретгейм, т. 1, с. 405; Генезій, 1847²², с. 49; Гарріс та ін., с. 44; Мак, 1939²³, т. 2, с. 1265; Рів, 1939²⁴, т. 2, с. 1270), хоча інші сумніваються (наприклад, Грудем, 1994, с. 227²⁵; Єнні і Вестерман, 1997, с. 116²⁶). У даному випадку сатана спокушав Єву перспективою бути як Бог — тим Богом, якого вона знала і від Якого (чи принаймні від свого чоловіка) раніше отримувала об’явлення (Буття 2:16–17; 3:3). Вона не знала інших «богів» — язичницьких чи будь‑яких інших. Оскільки слово elohim вжито 58 разів у перших трьох розділах Буття й завжди перекладається «Бог», і сам сатана використав його в однині, немає граматичних, лексичних чи контекстуальних підстав перекладати його як «боги» у вірші 5. Більшість основних англійських перекладів правильно дають «God» (наприклад, NKJV, ASV, NASB, NIV, RSV). [Див. також Кларка, н. д., т. 1, с. 50²⁷ — він зауважив, що стародавня сирійська версія передавала слово правильно].

Третій момент: у цьому вірші до elohim додано префікс — що є нероздільною прийменниковою приставкою (Вайнґрін, 1959, с. 26²⁸). У цьому випадку — літера kaph, що означає «як» або «ніби». Сатана не казав, що Єва стане Богом або богом; він сказав, що вона стане як Бог. Це приводить до четвертого пункту: контекст уточнює, в який спосіб вона стане «як Бог». У самому вірші роз’яснюється: «ви станете як Бог, маючи пізнання добра й зла» (виділ. додано). Це підтверджується в наступному вірші: «і відкрилися в обох очі, і пізнали…» (в. 7, виділ. додано). Потім Бог коментує: «Ось Адам став наче один із Нас, який знає добро і зло» (в. 22, виділ. додано). Іншими словами, Адам і Єва стали «як Бог» в тому сенсі, що отримали ширший діапазон усвідомлення, розуміння й пізнання: «Вони отримали достатнє розкриття свого гріха й нерозсудливості в непослуху Божого заповіту; могли розрізняти між добром і злом; і що стало наслідком? Згенерувалось зніяковіння й сором, бо невинність була втрачена, і вини набрало» (Кларк, с. 51). Як підсумували Кайль та Делітцш: «Споживши плід, людина дійсно отримала знання добра й зла, і в цьому сенсі стала як Бог» (1976, т. 1, с. 95, виділ. додано²⁹).

БОГ БОГІВ

Третя спроба обґрунтувати мормонську доктрину множинних богів полягає у використанні різних біблійних віршів, в яких Бог згадується як «Бог богів». Наприклад, під час визволення ізраїльтян із Єгипту «Пісня Мойсея» проголошувала: «Хто поміж богами подібний до Тебе, Господи?» (Вихід 15:11, виділ. додано). Через сорок років у своїй рішучій промові до ізраїльтян, закликаючи їх до вірності, він нагадав їм: «Адже Господь, ваш Бог, — Бог богів і Владика владик, великий, сильний і страшний Бог, Який не зважає на особу, ані не бере подарунку» (Повторення Закону 10:17, виділ. додано). За часів Суддів деякі з ізраїльтян вигукували: «Бог богів Господь, і Бог, Бог — Господь, Він знає, і Ізраїля Він пізнає» (Ісус Навина 22:22, виділ. додано). Ці вірші та багато інших у Писанні можуть створити хибне враження про існування множинних богів. Проте загальне вивчення Біблії засвідчує повний монотеїзм. Вона неодноразово показує, що «боги» — це вигадки людей, вигадані ними заради звільнення себе від підпорядкування одному істинному Богові й виправдання слабкої моральності.

Отже, усі вірші, де вживається слово «боги» для позначення божественних істот (окрім одного Бога), стосуються неіснуючих божеств людського вигадування. Коли Бог передав Ізраїлю Десять Заповідей, перша з них звучала: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» (Вихід 20:3). Ліберальні представники вищої біблійної критики (як, наприклад, Велльгаузен) стверджували, що ця заява підтримувала лише монолатрію (виключне поклоніння Ягве), а не заперечувала існування інших богів. Однак видатний професор мов Старого Завіту Ґлісон Арчер стверджував, що «таке тлумачення слів є цілком необґрунтованим» (1974, с. 235³⁰). Багато інших уривків уточнюють цю думку. Наприклад, псалмоспівець проголошує: «Бо великий Господь і гідний найвищої хвали. Він грізний — понад усіх богів» (Псалмів 95:4, виділ. додано). Можна було б подумати з цього вірша окремо, що псалмоспівець вважав, ніби «боги» справді існують. Проте наступний вірш розставляє все на свої місця: «Адже всі боги народів — божки (ідоли), а Господь — небеса створив» (вірш 5, виділ. додано). Єврейське слово, перекладене як «божки» (elilim), означає «ніщо, марнота, пусте» (Ґезеніус, с. 51). Зверніть увагу на контраст, який проводить псалмоспівець. Люди створювали своїх богів, а єдиний істинний Бог створив небеса (тобто Всесвіт). Істинність, реальність і велич Бога протиставляються фальшивим, неіснуючим богам людей, які не могли створити нічого. Арчер підсумував: «Цей уривок сам по собі… переконливо доводить, що згадка про “богів” у множині жодним чином не передбачає визнання фактичного існування язичницьких богів у першій заповіді» (1974, с. 236). Як Сам Бог проголосив: «Вони пробудили в Мені ревнощі не богом, — викликали в Мене обурення своїми ідолами» (Повторення Закону 32:21, виділ. додано).

Осуд ізраїльтян за вигадування фальшивих богів — удавання, ніби такі справді існують, замість того щоб присвятити себе виключно єдиному істинному Богові — досягнув свого апогею в натхненних проповідях пророків Старого Завіту. Ілля з іронією та відвертим висміюванням ставився до ідеї існування богів, окрім єдиного Бога (1 Царів 18:27-29). Ідея множинності богів була б смішною, якби не була настільки серйозною в духовному сенсі (пор. Псалмів 113:10-15). Люди того дня, зрештою, зрозуміли суть, бо вигукували: «Насправді Господь є Богом, Він — Бог! (1 Царів 18:39).

Так само й для Єремії реальність монотеїзму була чистою, чітко окресленою та непохитною. Він часто докоряв народові, звинувачуючи їх у тому, що вони слідують за богами, які насправді «не є богами» (Єремії 2:11; 5:7; 16:20). Ісая був не менш рішучим і прямим:

Ви стали Мені свідками, і Я свідок, — говорить Господь Бог, — і раб, якого Я вибрав, щоб ви дізналися, і повірили, і зрозуміли, що Я є! Переді Мною не було іншого бога, і після Мене не буде. Я — Бог, і немає крім Мене того, Хто спасає! Я сповістив, спас і докорив — і не було у вас чужого бога. Ви Мені свідки, і Я свідок, — говорить Господь Бог. Ще від початку, і немає того, хто спасає з Моїх рук. Я зроблю, і хто це відверне? (Ісаї 43:10–13, виділ. додано).

Ісая знову й знову засвідчував винятковість єдиного істинного Бога: «Адже Я — Господь Бог, і немає більше Бога, за винятком Мене, а ти Мене не пізнав» (45:5, виділ. додано), «Немає Бога, за винятком Тебе!» (45:14, виділ. додано); «Я є, і немає більше іншого!» (45:18).

У Новому Завіті повторюється тверезе визнання: «боги» не існують окрім одного Бога в трьох Особах. Павло нагадав галатам про їхню дохристиянську віру в інші «божества»: «…Але тоді, не знаючи Бога, ви служили тим, які за своєю природою не є богами» (Галатів 4:8, виділ. додано). По суті, те, що люди називають «богами», — не боги. У своїй розгорнутій дискусії щодо того, чи дозволено християнам споживати їжу, принесену в жертву язичницьким божествам, Павло коротко прояснив біблійне становище щодо існування так званих богів:

Адже про їжу, яка приноситься в жертву ідолам, знаємо, що ідол у світі — ніщо, і немає іншого Бога, крім Єдиного. Якщо і є так звані боги чи то на небі, чи то на землі, оскільки є багато богів і багато володарів, то для нас один Бог — Отець, від Якого походить усе, і для Якого є ми, і один Господь — Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього. [І один Святий Дух, в Якому — усе; і ми є в Ньому]. (1 Коринтян 8:4–6, виділ. додано).

Тут Павло прямо стверджує, що ідоли й вигадані «боги» — ніщо. У перекладі RSV це так: «Ми знаємо, що ідол не має реального існування, і що немає Бога, крім одного» (виділ. додано).

Звичайно, Павло визнавав і усвідомлював, що люди поклонялися уявним, неіснуючим богам — як на небі (що пропагувала, наприклад, грецька міфологія), так і на землі (у вигляді ідолів). Він використовував фігуру мовлення, відому як «метонімія додатку», коли «про речі говорять згідно з виглядом, сформованими про них думками або заявами, зробленими щодо них» (Буллінґер, 1898, с. 597³¹; Данґан, 1888, с. 295³²; пор. 2 Коринтян 4:4). Він говорив про «богів» так, ніби вони існували, просто тому, що багато людей його часу дотримувалися такої думки. Але Павло знав: «немає іншого Бога, крім Єдиного». Як зауважив Аллен: «Боги (тобто так звані божественні істоти, яких уявляли язичники), що були представлені образами, не існували…Вони були ніщо з огляду на уособлення божеств, яких собі уявляли язичники» (1975, с. 98, виділ. додано³³; пор. Келсі, 1967, с. 38³⁴; Томас, 1984, с. 30³⁵).

Павло продовжив свою розмову про ідолів через два розділи і знову підтвердив неіснування будь-яких божеств, окрім Бога: «То що ж я кажу? Що жертва ідолам є чимось чи ідол є чимось?» (1 Коринтян 10:19). Для Павла технічно було дозволено християнину споживати їжу, яка раніше використовувалася в язичницькому обряді як жертва «богу». Чому? Тому що такі «боги» не існували й не існують насправді — окрім у свідомості того, хто їм поклоняється (пор. 8:7-8)! Отже, їжа, використана в таких церемоніях, залишалася незміненою. Однак людина, яка справді вірить у існування «богів» і поклоняється цим уявним «богам», фактично поклоняється демонам (10:20)! Павло каже, що є лише дві можливості: «Ні, але те, що жертвують [язичники], — демонам жертвують, а не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками демонів. Не можете пити з Господньої чаші та з чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу і столу демонського» (1 Коринтян 10:20-21). Павло не передбачав жодного класу істот під назвою «боги». Є лише один істинний Бог, а також демони та сили сатани (пор. 2 Коринтян 6:15-16). Таке розділення духовної сфери (тобто Бог проти сатани та його сил) є послідовним образом, який подається в усій Біблії. Біблія просто не визнає навіть самої можливості існування якихось інших “богів” чи знання про них..

ВИ — БОГИ

Останній уривок, який наводять на підтримку ідеї «богів», — це слова Ісуса, коли юдеї хотіли побити Його камінням за те, що Він назвав Себе Богом:

Відповіли Йому юдеї, [кажучи]: Не за добрі діла каменуємо Тебе, але за богозневагу, за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом! Ісус відповів їм: Хіба не написано у вашому Законі: Я сказав: ви боги? Якщо богами назвав Він тих, до кого було слово Боже, — а Писання не може бути порушене, — то про Того, Кого Отець освятив і послав у світ, ви кажете, що Він зневажає Бога, бо Я сказав: Я Божий Син? (Івана 10:33–36).

Мормони стверджують, що Ісус тут підтримує думку, ніби люди можуть ставати «богами». Але Ісус насправді зробив інше. Він у цьому випадку звернув увагу на Старозавітний контекст, аби відбити напад критиків. Псалом 81 — це гострий суд над несправедливими суддями, яких було призначено виконувати правосуддя від імені Бога (пор. Повторення Закону 1:16; 19:17–18; Псалмів 57). Такий урядовець був «Божим слугою» (Римлян 13:4), який діяв від імені Бога, використовуючи Його владу, і був відповідальним за посередництво в Божій допомозі та справедливості (пор. Вихід 7:1). У цьому сенсі вони були «богами» (elohim) — діючи як Бог перед людьми (Барклей, 1956, т. 2, с. 89³⁶). Єврейський паралелізм уточнює це значення: «Я сказав: Ви — боги, і всі ви — сини Всевишнього» (Псалмів 81:6, виділ. додано). Вони не мали участі в Божій божественній природі — лише отримували делеговану юрисдикцію. Вони залишалися звичайними людьми — хоча й наділеними божественною владою й уповноваженими діяти від імені Бога.

Цей принцип чітко простежується у Торі, де слово elohim буквально означає «суддів» або «правителів» (наприклад, Вихід 21:6; 22:9, 28). Візьмімо приклад із Мойсеєм. Мойсей не був “богом”, але Бог сказав йому, що коли він піде до Єгипту, то буде «богом» для свого брата Аарона і для фараона (Вихід 4:16; 7:1). Це означало, що Мойсей би говорив слова, що походять від Бога. Хоч використання elohim тут відносно рідкісне, «це показує, що слово, перекладене як “бог”, може стосуватися людини» (Барнс, 1949, с. 294, виділ. в ориг.³⁷). Кларк узагальнив: «Ви — мої представники, одягнені у владу мою, щоб вершити суд і правосуддя, тому всі вони названі дітьми Всевишнього» (3:479, виділ. в ориг.). Але вони не впорались із відповідальністю представляти волю Бога, порушили довіру — і Бог судив їх на смерть (в. 7). Очевидно, що вони не були «богами», адже Бог мав владу й право їх карати.

Ісус використав цей псалом Старого Завіту, щоб відбити атаку супротивників і водночас підтвердити Свою божественність (що є центральною темою Євангелія від Івана — 20:30–31). Він застосував логіку a minori ad majus: на прикладі меншої істини доводив щось набагато більше (дос. Ленскі, 1943, с. 765–770³⁸; пор. Фішбейн, 1985, с. 420³⁹). «Ісус тут аргументує як рабин, від меншого до більшого — аргумент „чим більше“, дуже поширений серед рабинів» (Пак, 1975, т. 1, с. 178⁴⁰). Це був аргумент, який будь-який єврейський рабин визнав би переконливим — тип аргументу, заснований на Слові Божому, що неможливо спростувати (Барклей, 1956, с. 90).

Ісус визначив несправедливих ізраїльських суддів як людей «до кого було слово Боже» (Івана 10:35). Тобто їх призначили суддями за Божим наказом (Батлер, 1961, с. 127⁴¹) — за Божою волею вести правосуддя (Барнс, 1949, с. 294, виділ. в ориг.; пор. Єремії 1:2; Єзекіїля 1:3; Луки 3:2). Макґарві підсумував аргумент Ісуса так: «Якщо ті, кого називають “богами” тільки як представників Божих, не вважалися богохульниками, то ще менше Ісус вчинив би богохульство, назвавши Себе Сином Божим з повним правом» (н.д., с. 487⁴²). Чарльз Ердман зазначив:

Захищаючись, Ісус не відмовляється від претензії на божественність; але Він каже, що якщо судді, які представляли Єгову через своє служіння, могли називатися «богами» у івритських Писаннях, то тим більше Христос, який є завершеним Одкровенням Бога, міг називати Себе «Сином Божим» (1922, с. 95–96⁴³; пор. Морріс, 1971, с. 527–528⁴⁴).

Цей вірш навчає цілковито протилежного тому, що мормони хотіли б, щоб він навчав! Він яскраво протиставляє божественність — Божество — Христа (і Його Отця, Який «освятив і послав» Його — вірш 36) — відсутності божественності в усіх інших! Немає інших «богів» у значенні Божества, тобто вічності й безмежності в усіх атрибутах. Ісус підтвердив саме такий висновок, звертаючи увагу Своїх обвинувачів на «діла», які Він звершував (вірші 37–38). Ці «діла» (тобто чудесні знамення) доводили Божественну сутність Ісуса, виключаючи всіх інших уявних богів. Арчер підсумував: «Отже, наш Господь жодним чином не має на увазі тут, що ми є синами Божими так само, як і Він — лише на нижчому рівні святості та чесноти. Не може бути більш помилкового нерозуміння, ніж це» (1982, с. 374). Дійсно, мормонська ідея множинності богів є «помилковою», як і супутнє твердження, що люди можуть стати богами.

ВИСНОВОК

Немислимо, щоб непохитна заборона політеїзму й ідолопоклонства, що проходить через всю Біблію, поступилася місцем ідеї, ніби багато богів таки існують, і ці боги — просто піднесені люди, що правлять у своїх світах так само, як Бог і Христос у Своєму. Нелогічно і суперечливо: вимагати поклонятися Богу й Христу — але забороняти поклонятися цим іншим «богам». Насправді «історична єврейська традиція безумовно і є монтеїстичною» (Мак, 1939, т. 2, с. 1265). Те ж саме стосується історичного християнства. Вважати інакше — це чисте поганство, не більше ніж «плід уяви, проста суєрія» (Ердман, 1928, с. 78, виділ. додано⁴⁵).

---

¹ Книга Мормона (1981, перевидання), (Солт-Лейк-Сіті, Юта: Church of Jesus Christ of Latter‑day Saints).

² Свідчення трьох свідків (1981, перевидання), Вступ до Книги Мормона (Солт-Лейк-Сіті, Юта: The Church of Jesus Christ of Latter‑day Saints).

³ Дорогоцінна Перлина (1981, перевидання), (Солт-Лейк-Сіті, Юта: Church of Jesus Christ of Latter‑day Saints).

⁴ Леньє, Рой Г. (1974), Безчасова Трійця для невпинних століть (Денвер, Колорадо: Roy H. Lanier, Sr.).

⁵ Арчер, Ґлісон Л. (1982), Енциклопедія біблійних труднощів (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

⁶ Бікерстет, Едвард (дата невідома), Трійця (МакДіл AFB, Флорида: MacDonald Publishing).

⁷ Болз, Г. Лео (1942), Святий Дух: Його особистість, природа, діла (Нешвілл, Теннессі: Gospel Advocate, перевидання 1971).

⁸ Чедвік, Генрі (1967), Рання Церква (Нью-Йорк: Penguin Books).

⁹ Шафф, Філіп (1910), Історія Християнської Церкви (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1979).

¹⁰ Вокер, Вілістон (1970), Історія Християнської Церкви (Нью-Йорк: Charles Scribner’s Sons).

¹¹ Ворфілд, Бенджамін (1939a), «Трійця», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеймс Орр (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1974).

¹² Таннер, Джеральд і Сандра (1972), Мормонізм: Тінь чи реальність? (Солт-Лейк-Сіті, Юта: Modern Microfilm).

¹³ МакКонкі, Брюс (1979), Доктрина мормонізму (Солт-Лейк-Сіті, Юта: Bookcraft).

¹⁴ Міллер, Дейв (2003), «Чи походить Книга Мормона від Бога?» [онлайн].

¹⁵ Люпольд, Герберт С. (1942), Пояснення до Книги Буття (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1950).

¹⁶ Тейєр, Джозеф Г. (1901), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1977).

[17] Вайн, В. Е. (1966, перевидання), Викладний словник слів Нового Завіту (Олд Таппан, Нью-Джерсі: Revell).

¹⁸ Ворфілд, Бенджамін (1939b), «Божество», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеймс Орр (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1974).

¹⁹ Гарріс, Р. Лейрд, Арчер, Ґлісон і Волтке, Брюс, ред. (1980), Теологічний словник Старого Завіту (Чикаго, Іллінойс: Moody).

²⁰ Рінґґрен, Хелмер (1974), «elohim», Теологічний словник Старого Завіту, ред. Ґ. Йоганнес Боттервек і Хелмер Рінґґрен (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

²¹ Фретгейм, Терренс (1997), «elohim», Новий міжнародний словник теології та екзегези Старого Завіту, ред. Віллем ван Гемерен (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

²² Ґезеніус, Вільгельм (1847), Єврейсько-халдейський лексикон до Старого Завіту (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1979).

²³ Мак, Едвард (1939), «Імена Бога», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеймс Орр (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1974).

²⁴ Рів, Дж. Дж. (1939), «Боги», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеймс Орр (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1974).

²⁵ Ґрудем, Вейн (1994), Систематичне богослов’я: Вступ до біблійної доктрини (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

²⁶ Єнні, Ернст і Вестерман, Клаус (1997), Теологічний лексикон Старого Завіту (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson).

²⁷ Кларк, Адам (дата невідома), Коментар Кларка: Буття – Повторення Закону (Нью-Йорк: Abingdon‑Cokesbury).

²⁸ Вайнґрін, Дж. (1959), Практична граматика класичної єврейської (Оксфорд: Oxford University Press), друге видання.

²⁹ Кайль, К. Ф. і Делітцш, Ф. (1976, перевидання), Коментар до Старого Завіту: П’ятикнижжя (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

³⁰ Арчер, Ґлісон Л. (1974), Вступ до Старого Завіту (Чикаго, Іллінойс: Moody), оновлене видання.

³¹ Буллінджер, Е. В. (1898), Фігури мови, вживані в Біблії (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1968).

³² Данґан, Д. Р. (1888), Герменевтика (Делайт, Арканзас: Gospel Light).

³³ Аллен, Джиммі (1975), Огляд 1 Коринтян (Серсі, Арканзас: Privately published by author).

³⁴ Келсі, Реймонд С. (1967), Перше послання до Коринтян (Остін, Техас: Sweet).

³⁵ Томас, Дж. Д. (1984), Послання Нового Завіту: Перше до Коринтян (Абілен, Техас: Biblical Research Press).

³⁶ Барклей, Вільям (1956), Євангеліє від Івана (Філадельфія, Пенсильванія: The Westminster Press), друге видання.

³⁷ Барнс, Альберт (1949, перевидання), Коментар до Нового Завіту: Лука та Іван (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

³⁸ Ленскі, Р. Ц. Г. (1943), Тлумачення Євангелія від Івана (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg).

³⁹ Фішбейн, Майкл (1985), Біблійне тлумачення в стародавньому Ізраїлі (Оксфорд: Clarendon Press).

⁴⁰ Пак, Френк (1975), Євангеліє від Івана (Остін, Техас: Sweet).

⁴¹ Батлер, Пол (1961), Євангеліє від Івана (Йоплін, Міссурі: College Press).

⁴² МакҐарві, Дж. В. (дата невідома), Чотирьохкратне Євангеліє (Цинциннаті, Огайо: Standard).

⁴³ Ердман, Чарльз (1922), Євангеліє від Івана (Філадельфія, Пенсильванія: Westminster).

⁴⁴ Морріс, Леон (1971), Євангеліє від Івана (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁴⁵ Ердман, Чарльз (1928), Перше послання Павла до Коринтян (Філадельфія, Пенсильванія: Westminster).

---

Published August 11, 2025