Чи всі розлучені мають право на повторний шлюб?
Американська цивілізація переживає значний моральний занепад. «Традиційні американські цінності», тобто цінності, запозичені з Біблії, відкидаються значною частиною населення. Цей духовний і соціальний занепад особливо проявляється в розпаді та руйнуванні сім’ї. Рівень розлучень постійно зростає. Шлюбні стосунки втратили ту повагу, яку колись мали. Цей встановлений Богом інститут, спочатку задуманий як священний і гідний честі, значно знецінений.
Релігійна відповідь на цю ситуацію зазвичай є поступливою, оскільки багато хто в церкві бачить, що їхні власні родини постраждали від розлучення. Вони налякані двома факторами: (1) великою кількістю розлучених людей; (2) емоційною травмою, пов’язаною з розривом. «Переглядаючи» своє розуміння біблійного вчення, вони вирішили пом’якшити суворі норми, встановлені Богом. Нині доступна безліч різних поглядів для тих, хто прагне виправдати свої шлюбні рішення.
Чітке вчення Біблії полягає в тому, що Бог бажає одного чоловіка й одну жінку на все життя (Буття 2:24; Матвія 19:4‑6). Єдина виняткова підстава до розлучення була виражена Ісусом: особі дозволяється розірвати перший шлюб лише через сексуальну невірність партнера. І тільки тоді невинний партнер може укласти новий шлюб (Матвія 19:9). Таким чином, головне послання Писання щодо шлюбу – «Бог ненавидить розлучення» (Малахії 2:16). На практиці Він допускає його лише з одної причини.
Ця божественна відраза до розлучення стосується саме тих випадків, коли двоє осіб перебувають у законному шлюбі. Чоловік і жінка, які одружуються вперше в юності, мають прагнути залишитися разом. Бог не бажає розірвання першого шлюбу. Він ненавидить неналежне розлучення, яке розриває законний шлюб. Неналежне розлучення — це те, яке Бог дійсно ненавидить.
Проте не всі розлучення суперечать волі Божій. Ісус сказав, що особі дозволено розлучитися, якщо партнер вчинив перелюб (Матвія 19:9). Тож розлучення в такому випадку не є гріхом. У часи Ездри, після повернення із вигнання, юдеї мали розірвати незаконні шлюби (Ездри 10:3,11). І в цьому випадку розлучення також не було гріхом. Іван Хреститель повідомив Іродові, що коли той одружився з Іродіядою, він грішив і мусив розірвати цей шлюб (Марка 6:17‑18). Розлучення в цьому випадку також не було гріхом. Коли Павло назвав деяких коринтян колишніми перелюбниками (1 Коринтян 6:9), розлучення, яке було необхідне для того, щоб вони «обмилися й освятилися» (1 Коринтян 6:11), не було гріхом. (Такий самий принцип стосувався й усіх фривольних статевих зносин, включно з гомосексуальністю). Ці біблійні приклади демонструють, що не всі розлучення є гріхом перед Богом.
Натомість більшість сучасних розлучень є протилежними Божій волі. Людина, яка розлучається з законним партнером не через невірність, грішить. Вона грішить, коли розлучається! Гріх у як мінімум двох аспектах: по‑перше, розлучення не з підстави невірності. По-друге, порушення присяги, даної під час шлюбу — «доки смерть не розлучить вас».
У такому «розлученому стані» (тобто після неналежного розлучення), особа опиняється під додатковими божественними обмеженнями. Павло в 1 Коринтян 7:10‑11 наполягав, що законні подружжя не мають розлучатися. Але якщо їхній шлюб все ж розпався без Божої згоди, обоє повинні залишитися неодруженими. Дехто тлумачить, що йдеться не про формальний розрив, а лише про роздільне життя, але і в тому, і в другому разі розрив (розлучення чи роздільне життя) суперечить Божій волі, і жодна зі сторін не може знову вийти заміж або одружитися.
Люди можуть брати шлюб лише в межах, встановлених Богом. Автор Послання до Євреїв стверджує, що шлюб (і пов’язані з ним сексуальні стосунки) мають бути гідними — відповідно до Божих вимог. Увійти в шлюб поза цими вимогами — означає вчинити блуд або перелюб (Євреїв 13:4). Блуд — це позашлюбні статеві стосунки; перелюб — різновид блуду, коли один із партнерів перебуває в шлюбі. Перелюб ґрунтується на попередньому шлюбному статусі особи.
Людина не повинна бути одруженою, щоб сподобатися Богові й потрапити до неба. Достатньо бути християнином — не обов’язково бути пресвітером, дияконом чи проповідником, батьком або матір’ю. Ці ролі створені Богом для згуртованого життя, але не всі можуть їх виконувати, і багато хто йде до неба, не обіймаючи жодної з них. Так само і з шлюбом: він — не право, а привілей. Усі люди мають відповідати встановленим Богом передумовам, перш ніж шлюб може бути прийнятий у честі. Бог ніде не обіцяє нікому необмеженого доступу до шлюбних стосунків.
Отже, з огляду на Божі закони, три категорії розлучених осіб не можуть повторно вступати в шлюб: (1) Особа, що вчинила блуд і через це була розлучена партнером (Матвія 19:9а); (2) Особа, яка була неналежно розлучена партнером, тобто «відпущена» не за блуд (Матвія 19:9б); (3) Особа, що залишилася без шлюбу через розлучення з невірним (1 Коринтян 7:12‑15). У цих трьох випадках розлучена особа не має права на повторний шлюб. Якщо сформулювати це позитивно, то єдиною розлученою особою, яка, згідно з Божим поглядом, має право на повторний шлюб (поки попередній чоловік або дружина ще живі — Римлян 7:3), є той, хто розлучився зі своїм первісним подружжям через його (її) статеву невірність.
Багато людей вважають, що такі суворі обмеження суперечать благодаті, любові та прощенню Бога. Вони переконані, що такі високі стандарти роблять розлучення «непрощенним гріхом». Але з цього не випливає такий висновок. Люди можуть отримати прощення за помилки, вчинені у сфері розлучення та повторного шлюбу. Питання не в прощенні. Питання в тому: чи можуть вони вступати в той шлюб, який бажають? Чи можуть вони так грішити, що втратять право на участь у майбутньому шлюбі? Ісус чітко відповів на ці питання в обговоренні в Матвія 19:1–12. Усі, хто розлучається з законним партнером, крім випадків блуду, продовжують чинити перелюб, якщо вступають у новий шлюб.
Проте чи є в Писанні приклади, коли люди так грішили, що втрачали привілей участі в якомусь стані, умовах чи стосунках, які вони раніше мали — навіть попри отримане прощення? Якраз так: Біблія сповнена таких прикладів! Адам і Єва порушили слово Боже і принесли гріх у світ. Одним із наслідків їхнього гріха було вигнання з Едему. Чи могли вони отримати прощення? Так! Чи могли вони коли-небудь повернутися до саду? Ні! Їхнє вигнання було остаточним. Вони так згрішили, що втратили привілей насолоджуватися попереднім становищем.
Ісав зневажив святе, коли продав своє первородство (Євреїв 12:16). Чи міг він отримати прощення за цю помилку? Так! Чи міг він повернути собі первородство? Ні, «хоч і шукав його зі сльозами» (Євреїв 12:17).
Майже все доросле населення Ізраїлю згрішило, коли відмовилося слухатися Бога й рушити у військовий наступ на Ханаан (Числа 14:11-12). Чи могли вони отримати прощення? Так, і вони були прощені (Числа 14:19-20). Чи були вони тоді допущені до входу в Обіцяну Землю? Абсолютно ні! Вони були приречені блукати в пустелі сорок років (Числа 14:33-34).
Мойсей одного разу піддався спокусі до непослуху через постійне нарікання народу, довіреного йому (Числа 20:7-12). Чи міг Мойсей отримати прощення? Так! У небі ми співатимемо пісню Мойсея й Агнця (Об’явлення 15:3)! Але чи був Мойсей допущений до входу в Обіцяну Землю? Ні. Він був назавжди позбавлений цього привілею через свій власний гріховний вибір (Повторення Закону 32:51-52).
Ілі не зумів належно керувати своєю родиною, що спричинило для нього довготривалі трагедії (1 Самуїла 3:11-14). Хоча Саул визнав свій гріх, його непослух викликав остаточне Боже відкинення його як царя (1 Самуїлова 15:11,23,26,28). Самуїл більше ніколи не бачив Саула. Гріх Давида, хоча й прощений, спричинив низку негативних наслідків, які не могли бути змінені (2 Самуїлова 12:11-14). Гріх Соломона призвів до особистих нещасть і розділення народу (1 Царів 11–12).
Ці приклади показують: гріх має довготривалі наслідки, навіть коли є благодать і прощення. Якщо біблійна історія навчає нас чомусь, то це тому, що людина не може згрішити і при цьому очікувати, що все залишиться як було. У більшості випадків, на тих, хто порушує Божу волю, приходить страждання, яке унеможливлює повернення до попередніх привілеїв — хоч їм і може бути прощено, і вони можуть мати надію на небо.
Багато людей вважають, що Бог був би немилосердним, несправедливим або занадто суворим, якби не дозволив розлученим і повторно одруженим парам залишатися разом, незалежно від їхніх попередніх шлюбних рішень. Без сумніву, ці ж люди вважали б Бога несправедливим до Адама і Єви за те, що вигнав їх з раю, позбавивши їх можливості знову насолоджуватися тим станом, у якому вони були! Це б означало, що Бог був несправедливим і суворим щодо ізраїльтян, а також Мойсея! Таке мислення свідчить про неправильне й небіблійне розуміння Божої природи та Його особистості. Воно виявляє відсутність належного страху Божого (Вихід 20:5; Еклезіаста 12:13-14; Луки 12:5; 2 Солунян 1:8-9; Євреїв 10:31; 12:29; Об’явлення 6:16-17).
Бог підніс подружні стосунки на високий рівень, коли на початку людського роду встановив суворі стандарти, що керують шлюбом (Буття 2:24; Матвія 19:4-6). Багато хто вважає, що має право на шлюб, незалежно від попередньої поведінки. Вони вважають, що Божі високі стандарти потрібно скоригувати, аби дати їм змогу реалізувати це «право». Але Біблія навчає, що інститут шлюбу заснований Богом для надання цілісності й орієнтації в житті. На відміну від духовного шлюбу (тобто зі Христом), який триватиме вічно, людський шлюб існує лише для цього життя (Матвія 22:30). Тому шлюб — це не право; це привілей. Люди повинні підкорятися Божим законам про шлюб, аби він виконав свою земну мету. Невиконання цих законів позбавляє шлюб можливості виконати своє божественне призначення. Ігнорування Божих «інструкцій щодо використання» позбавляє нас можливості брати участь у цьому інституті. Ми повинні пам’ятати: Отець знає краще.
Поки американська цивілізація відіймається від своїх моральних устоїв, що історично базувалися на християнських принципах, ми бачимо негативні наслідки. Один із них — це «домашнє насильство», коли жінка стає об’єктом фізичного, сексуального та емоційного насильства. Ця соціальна обставина неминуче ставить питання: чи може жінка відповідно до Писання розлучитися з чоловіком, якщо він фізично її ображає? І, крім того, чи може жінка, яка розлучається через насильство, законно вийти заміж знову (без гріха)? Пропонується, що, спираючись на Матвія 19:9, жінка, яка зазнає насильства, може:
- Не розлучатися, лишатися у домі й продовжувати терпіти насильство, сподіваючись на зміни в ньому.
- Не розлучатися, але залишити дім і більше не вступати в шлюб.
- Не розлучатися, але покинути дім і згодом довести, що він чинив перелюб, щоб мати підставу для законного нового шлюбу.
- Не розлучатися, піти з дому і чекати, чи зміниться чоловік, і, якщо так — прагнути примирення.
Це справді сумно й трагічно, коли гріх проникає в життя людей, бо вони, руйнуючи інших, неминуче самі страждають. Фізичний і емоційний біль є наслідком. Біблія чітко вчить, що гріх спричиняє страждання людей — навіть невинних. [Див. Дейв Міллер (2015), «Чому люди страждають» (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press)]. Якщо в нас є бодай крапля співчуття, наші серця не можуть залишатися байдужими до тих, хто страждає через злочинність інших. Але якщо ми не обережні, виникне спокуса «підлаштувати» божественні настанови, вважаючи, що це є єдино справедливо і допоможе полегшити страждання жертви. Ми не повинні вважати себе більш милосердними, ніж Бог.
Закон Ісуса щодо розлучення
Ісус не міг висловитися ясніше й рішучіше щодо питання розлучення. Йому було поставлено запитання: «Чи годиться чоловікові розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» (Матвія 19:3). Чітко й по суті. Відразу ж посилаючись на Буття 1:27 і 2:24, Ісус фактично відповів «ні». Його божественний коментар був прямим: «Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (в. 6). Отже, ні, ви не можете розлучатися з партнером з будь-якої причини. Але які причини насправді дозволяють розлучення? Відкинувши закиди через невірне тлумачення Закону у Второзаконні 24 [Див. Дейв Міллер (2020), «Чи наказував Мойсей розлучення? (Повторення Закону 24:1–4)»; Дейв Міллер (2021), «Чи не погоджувався Ісус із Мойсеєм щодо розлучення?»], Ісус повернувся до вихідного питання і виклав єдину підставу для розлучення: «Кажу ж вам, що кожен, хто розлучається зі своєю дружиною, — за винятком випадку, спричиненого розпустою, — і одружується з іншою, чинить перелюб, [і хто одружується з розлученою, чинить перелюб]» (в. 9). Грецький термін, перекладений як «блуд» (porneia), означає незаконні сексуальні стосунки — загальне визначення позашлюбного статевого життя [Арндт і Гінгріч (1957), «Греко-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури» (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago Press), с. 699].
Не лише був Ісус надзвичайно конкретним і точним у визначенні підстав для розлучення, Він також використовував термінологію, яка вказує, що перелюб, насправді, є єдиною підставою для розлучення. Його вживання слів «за вінятком» має логічну силу вислову «якщо і лише якщо». Ісус озвучив єдину причину для розірвання законного шлюбного союзу, яка звільняє людину для укладання другого біблійно-дозволеного шлюбу. Це усвідомлення не є «помилковим людським тлумаченням», а визнанням того, що Ісус прямо сказав у відповідь на запитання: «Чи годиться чоловікові розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» (Та ж сама істина застосовується і до жінки, що розлучається з чоловіком у Марка 10:12.) Який логічний наслідок цієї біблійної постанови? Розгляньмо цей чітко сформульований силогізм:
- Якщо Ісус сказав, що перелюб — єдина (біблійна) підстава для розлучення, тоді ні домашнє насильство (ані будь-яка інша поведінка) не є біблійною підставою для розлучення.
- Ісус сказав, що перелюб — єдина (біблійна) підстава для розлучення (Матвія 19:9).
- Отже, ні домашнє насильство (ані будь-яка інша дія) не є біблійною підставою для розлучення.
Останнє спостереження щодо того, як Ісус розглянув поставлене Йому запитання про розлучення. Чи було домашнє насильство в Палестині за часів земного служіння Ісуса? Безперечно. Чи був Божий Син не обізнаний або не знав про домашнє насильство? Звичайно ж ні; Він — всезнаючий. Чи згадав Він домашнє насильство як біблійну причину для розлучення? Чи написано в Матвія 19:9: «А Я кажу вам: хто розлучиться зі своєю дружиною, хіба що через домашнє насильство, і одружиться з іншою, той чинить перелюб; і хто одружиться з розлученою, той чинить перелюб»? Або: «розлучиться зі своєю дружиною, якщо тільки він її фізично не б’є…»? Ісус цілком міг би вставити домашнє насильство чи будь-яку іншу поведінку як законну підставу для розлучення. Але Він визначив лише одну — і виключив усі інші. Хіба ж не є так, що коли хтось наполягає, що домашнє насильство є прийнятною підставою для розлучення, він сперечається з Ісусом?
Подальші міркування
Хоча питання розв’язане без необхідності подальшого аналізу, існують додаткові аспекти для обмірковування. Ми, люди, не всезнаючі. Коли ми стикаємося з конкретною ситуацією — наприклад, жінкою, яка страждає від побиття і звертається по пораду та допомогу в боротьбі з аб’юзивним чоловіком, — ми справедливо дивимося на її знівечене обличчя і пригнічених дітей та негайно відчуваємо презирство до чоловіка, що завдає такого насильства, мук і болю. Ми цілком правильно приходимо до висновку, що його вчинок не має виправдання і не терпить жодного виправдання. У нього немає жодної підстави, жодних пом’якшуючих обставин — нічого, що б виправдовувало його дії.
Час, щоб розірвати шлюб
Але ця справедлива оцінка ситуації не враховує всю картину. Нам не повідомляють усіх фактів. Бачачи лише частину історії, ми ризикуємо діяти поспішно і неправильно. Зверніть увагу: Біблія постійно вказує, що в багатьох життєвих обставинах виконання Божої волі може бути незручним, важким, болючим, а іноді навіть здається несправедливим, жорстоким і нестерпним. Мойсей обрав «терпіти з Божим народом, ніж тимчасово мати насолоду від гріха» (Євреїв 11:25). «Терпіти страждання»? Хіба Бог очікував, що людина має терпіти страждання! Багато жінок переживають справжнє насильство від злих чоловіків, яких справедливо слід було б «викорчувати». Наполягати, що божественні закони щодо шлюбу не можна порушувати, здається бездушним. Але для людей істина часто виглядає бездушною.
Ми не повинні дозволяти власним емоціям і людській перспективі перевершити вічні інструкції Бога. Якщо б ми були присутні того холодного, дощового дня в Ездри 10, коли народ зібрався, аби відновити гармонію з Божою волею, розірвавши шлюби й виганяючи дружин та дітей, кожна емоційна людина була б здивована і, можливо, засумнівалася в Богові. Але наші почуття і наше відчуття справедливості були б абсолютно хибними. Отець знає краще! Наша відповідальність — вдихнути Його дух і сприймати світ Його очима, крізь Його праведну сутність. Спокуса змінити Його настанови може бути великою, але чинити так — це самовпевнено, а відверто кажучи, пихато й бунтівно — ніби ми знаємо більше за Бога або є співчутливішими за Нього.
Отож, одне питання, яке має змусити нас задуматися: Чому вона вийшла заміж за насильника? Чи показував чоловік ознаки аб’юзу ще до шлюбу? Чи мала вона достатньо часу, щоб це розпізнати? Чи попереджали батьки чи друзі не виходити за нього заміж? Суть: коли людина свідомо входить у руйнівні стосунки, вона не має підстав перед Богом вимагати уникнути наслідків свого свідомого рішення. Минулі покоління мудрих казали: «Самостійно застелила ліжко — лежи в ньому». Вони не хотіли бути холодними чи жорстокими — просто вказували на основний духовний принцип (Вихід 20:5; Галатів 6:4). Наші рішення мають наслідки, і ми не маємо права змінювати Слово Боже, коли ці рішення спричиняють труднощі, ніби ми маємо бути звільнені від них.
Декілька років тому Девід Сейн виголосив проповідь під назвою «Час, щоб розлучитися» [Девід Сейн (2006), «Час для розлучення» (Саут-Сан-Франциско, Каліфорнія: Airport Church of Christ), http://airportcoc.org/audio-downloads/]. Він розповів про жінку, яка прийшла до пресвітера з таким проханням. Вона описала жахливі страждання від чоловіка-аб’юзера, який приходив п’яний, лаявся, бив її та дітей, перетворюючи їхнє життя на муку. Вона шукала від пресвітера благословення й підтримки, щоб піти від негідника-чоловіка. Пресвітер почав ставити запитання. Питання № 1: «Коли ви зустрічалися, він пив алкоголь?» Відповідь: «Так». Запитання № 2: «Коли ви зустрічалися, він лаявся?» Відповідь: «Так». Запитання № 3: «Коли ви зустрічалися, він вас бив?» Відповідь: «Так». Питання № 4: «Коли ви зустрічалися, ваші батьки або друзі не радили не виходити за нього?» Відповідь: «Так». Пресвітер сказав у підсумку: «Ось ще тоді настав час розійтися з ним». Іншими словами, ознаки чоловіка-аб’юзера були очевидні ДО шлюбу. І все ж тепер, коли вона повністю занурена у своє нестерпне, самозавдане становище, вона хоче дозволу або схвалення від прествітера, щоб розірвати подружній зв’язок, який вона ніколи не мала б укладати, але який уперто — всупереч мудрим застереженням тих, хто її любив — наполягла укласти?
Практичне застосування
З огляду на духовну реальність, викладену Писанням, розгляньмо ще одну думку, яка стосується практичного застосування біблійних принципів. Три з чотирьох варіантів, перелічених на початку статті, передбачають «залишити дім» — що прямо суперечить Матвія 5:32; 19:9 і 1 Коринтян 7:1–5, 10. У Новому Завіті немає так званого «легального розставання». Тимчасове «розставання» в 1 Коринтян 7:5–6 стосується лише тимчасового утримання від сексу, а не зміни місця проживання чи припинення подружнього спілкування.
Перший варіант пропонує: якщо жінка не йде з дому назавжди, її єдиною іншою опцією є добровільне підкорення фізичному насильству. Але існує інший шлях. Спочатку слід визначити, що таке «насильство». Якщо під «насильством» мається на увазі вербальне, коли чоловік підвищує голос, принижує або зневажає — то більшість жінок мали б право на розлучення! Однак, якщо «насильство» визначається як фізичне побиття дружини, тоді відкривається п’ятий, повністю біблійний варіант.
Жодна дружина не має божественного обов’язку терпіти незаконні вчинки свого чоловіка. Уявімо, що чоловік каже дружині, що він планує пограбувати банк. Чи має вона моральний, юридичний та біблійний обов’язок повідомити поліцію? Безумовно! І, зробивши це, вона не порушує жодної обітниці, яку дала у шлюбі, і не зневажає саму подружню єдність. Насправді вона не повинна «прикривати» його. Роблячи це, вона стає співучасницею злочину. Так само, якщо чоловік одного вечора вийде і жорстоко поб’є іншу людину, чи має дружина повне право повідомити поліцію? Знову ж таки — беззаперечно. Тож якщо чоловік піднімає руку на свою дружину, то, за визначенням, він вчиняє злочини нападу й побиття. У деяких штатах напад визначається навіть як просто загрозлива поведінка, що викликає у когось страх негайної шкоди (це може включати й словесну агресію). Дружина повинна викликати поліцію та домогтися арешту чоловіка за таку злочинну поведінку [У рамках цієї короткої статті не розглядається біблійний принцип самозахисту. Жінка має право захищатися від нападника, як Ісус прямо сказав Пилатові (Івана 18:36)]. Ймовірно, чоловік буде ув’язнений — і це вирішить її негайну проблему та запустить процес, завдяки якому насильство з його боку буде зупинене. Вона залишиться в помешканні, зберігатиме дім, не порушуючи Божих настанов щодо шлюбу, і буде звільнена від фізичного насильства з боку злочинного чоловіка, який фізично обмежений органами правопорядку від подальшого побиття.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
