Чи була Біблія точно передана нам?

DAVE MILLER, Ph.D.

Хоча книги Біблії були написані тисячоліття тому, існують численні докази того, що вони були вірно передані крізь віки. Сучасний читач може бути впевнений, що — попри твердження мусульман та інших — Біблія була достатньо збережена від помилок і продовжує виконувати ту мету, яку Бог визначив для неї.

Наука текстуальної критики — це галузь досліджень, яка була надзвичайно цінною для встановлення оригінального тексту Нового Заповіту. Текстуальна критика включає «встановлення істинної форми літературного твору, якою він був спочатку створений і записаний автором»¹. Факт відсутності оригінальних автографів² та те, що збереглися лише копії копій копій оригінальних документів, призвело деяких до хибного висновку, що початковий текст Нового Заповіту неможливо відновити. Наприклад, мормони часто намагаються довести перевагу Книги Мормона над Біблією, наполягаючи, що Біблія була спотворена протягом століть у процесі перекладу (аналогічне твердження є в ісламі, що пояснює часті протиріччя Біблії з Кораном). Проте занурення у захопливий світ текстуальної критики спростовує цей передчасний і необізнаний висновок.

Завдання текстуальних критиків — тих, хто вивчає існуючі рукописи, що засвідчують текст Нового Заповіту, — полягає у вивченні текстуальних варіантів (тобто суперечливих читань між рукописами, які стосуються окремих слів, віршів чи декількох віршів) з метою відтворення оригінального тексту. Яких висновків дійшла ця галузь досліджень щодо цілісності та справжності Біблії?

Чи є Старий Заповіт надійним?³

Якщо у сучасних рукописних копіях Старого Заповіту трапляються помилки переписувачів, то багато людей замислюються, як ми можемо бути впевнені, що текст Біблії був вірно переданий через століття. Чи можливо, що він був спотворений так, що теперішня форма в нашій Біблії значно відрізняється від оригінального джерела?

Точність тексту Старого Заповіту переконливо довело відкриття сувоїв Мертвого моря. До 1947 року найдавніші гебрейські рукописи значної довжини датувались не раніше IX століття після Р. Х. Однак відкриття сувоїв Мертвого моря (які містять фрагменти всіх книг Старого Заповіту, окрім Естер) відсунуло хронологічний межу тексту Старого Заповіту майже на 1000 років назад. Ці копії були створені десь між 200 роком до Р.Х. і 100 роком після Р.Х. Особливе значення має сувій книги пророка Ісаї, знайдений у печерах Кумрану, де бракувало лише кількох слів. У дивовижному порівнянні сувою з текстом Ісаї, складеним приблизно на 900 років пізніше, тексти майже ідентичні слово в слово, з незначними варіаціями. Про це писав А.В. Адамс:

“Тісна відповідність другого сувою Ісаї з Мертвого моря з рукописами XIX і XX століть свідчить про ретельність збереження текстової традиції, яку вони представляють…. Тому можна бути впевненим, що текст нашого Старого Заповіту був переданий однією лінією без серйозних змін від початку християнської ери і навіть раніше.⁴“

Дивовижно, що порівняння стандартних гебрейських текстів з сувоями Мертвого моря показало, що вони практично ідентичні. Відмінності (приблизно 5%) полягають лише у незначних орфографічних різницях і дрібних помилках переписувачів. Як зазначав Рене Паше: “Оскільки встановлено, що текст Старого Заповіту був точно переданий останні 2000 років, можна обґрунтовано припустити, що так було передано від самого початку.⁵“

Навіть у різних уривках Писання можна знайти численні згадки про копії Писаного Слова Божого. Під час Реформи царя Йосії (близько 621 року до Р.Х.) у храмі було знайдено копію “книги закону”, що засвідчує захист письмових творів Мойсея протягом близько 1000 років (2 Царів 22). Інші місця Старого Заповіту говорять про збереження Святих Писань протягом часу (Єремії 36; Ездри 7:14; Неемії 8:1-18).

Під час особистого служіння Ісус читав сувій Ісаї у синагозі Назарета і називав це “Писанням” (Луки 4:16-21) — технічним терміном у Біблії для позначення божественного тексту. Ісус визнавав, що книги Старого Заповіту були збережені вірно. Навіть читаючи копію Ісаї, Він все одно вважав її Словом Божим. Отже, Писання було збережено вірно у письмовій формі. Більше того, хоч Ісус і засуджував книжників свого часу за їх численні гріхи, ніколи Він не натякав, що вони були недбалими у своїй роботі. Він навіть схвалював не лише копії, а й переклади (наприклад, Септуагінту), читаючи з них та цитуючи їх.

Одним із великих знавців мови тексту Старого Заповіту був доктор Роберт Дік Вілсон. Він володів понад 35 мовами і ретельно порівнював текст Старого Заповіту з написами на стародавніх пам’ятниках. За результатами його досліджень він стверджував: “Ми науково впевнені, що маємо суттєво той самий текст, що був у володінні Христа і апостолів і, наскільки комусь відомо, той самий, що й був написаний оригінальними авторами документів Старого Заповіту.”⁶

Чи є Новий Заповіт надійним?

Що ж щодо недоторканності тексту Нового Заповіту? Можна без вагань і з упевненістю сказати, що недоторканність збереження Нового Заповіту була ґрунтовно доведена. При оцінці тексту Нового Заповіту текстуальні критики працюють із великою кількістю рукописних свідчень, кількість яких значно більша, ніж для будь-якого класичного автора античності⁷. На 2018 рік загальна кількість грецьких рукописів — цілих і часткових, які засвідчують Новий Заповіт, сягала безпрецедентних 5,874⁸. Ця цифра не включає інші джерела доказів, такі як велика кількість цитат від отців церкви і стародавні переклади. Найкращі рукописи Нового Заповіту датуються приблизно 350 роком після Р. Х., серед них одним із найважливіших є Ватиканський Кодекс, «головна цінність бібліотеки Ватикану в Римі», і Синайський Кодекс, який був придбаний британцями у радянського уряду у 1933 році⁹. Крім того, папіруси Честера Бітті, оприлюднені у 1931 році, містять одинадцять кодексів (рукописних томів), три з яких охоплюють більшу частину Нового Заповіту (включаючи Євангелія). Два з цих кодексів датуються першою половиною III століття, а третій — трохи пізніше, другою половиною того самого століття¹⁰. Бібліотека Джона Райлендса має ще більш давні докази. Папірусний кодекс з частинами Івана 18 датують часом Адріана, який правив у 117–138 роках після Р. Х.¹¹

Ще одним свідченням точності тексту Нового Заповіту є праці так званих «отців церкви» — чоловіків, які жили у період від 100 до 550 року після Р. Х. і часто цитували документи Нового Заповіту¹². Іриней, Климент Александрійський, Тертулліан, Таціан, Климент Римський та Ігнатій (писали до кінця II століття) усі надавали цитати з одного або більше Євангелій¹³. Іншими свідками достовірності Нового Заповіту є давні переклади, текст Нового Заповіту, перекладений на різні мови. Найдавнішими є Старолатинський і Старосирійський переклади, датовані серединою II століття¹⁴.

Факт полягає в тому, що Новий Заповіт має значно більше історичної документації, ніж будь-який інший відомий літературний твір. Для порівняння: існує понад 5700 грецьких рукописів Нового Заповіту, тоді як «Іліади» Гомера, безсумнівно найвідомішої книги стародавньої Греції, нараховується лише 643 копії. Ніхто не сумнівається у тексті «Галльської війни» Юлія Цезаря, але збереглося лише 10 копій, найдавніша з яких датована через 1000 років після написання. Збереглися лише два рукописи «Історій і Аналлів» Тацита — один із них IX століття, інший — XI. «Історія Фукідіда», іншого відомого стародавнього автора, базується лише на восьми рукописах, найдавніший датований приблизно 900 роком після Р. Х. (також із кількома папірусними уривками, датованими початком християнської ери). Становище «Історії Геродота» в подібному становище. «Жоден класичний вчений не буде слухати аргумент, що достовірність Геродота чи Фукідіда викликає сумніви, бо найдавніші рукописи їхніх творів, які мають для нас якусь цінність, створені понад 1300 років після оригіналів»¹⁵. Тому Брюс заявив: «Цікавий факт, що історики часто більше довіряють свідченням Нового Заповіту, ніж багато теологів¹⁶». Ще у 1968 році Брюс Мецгер, багаторічний професор мови і літератури Нового Заповіту в Принстоні, сказав: «Обсяг доказів щодо тексту Нового Заповіту… значно більший, ніж для будь-якого античного класичного автора, і необхідність у виправленнях зведена до мінімуму»¹⁷. Справді, мати таку велику кількість копій Нового Заповіту, створених за 70 років після написання текстів, — це вражаюче¹⁸.

Із певного погляду, робота текстуальних критиків була майже непотрібною, оскільки більшість текстуальних варіантів стосуються дрібниць, які не впливають на доктрину, пов’язану з порятунком душі. Навіть ті варіанти, які можуть мати доктринальне значення, стосуються тем, що вирішуються у інших частинах Біблії, де питання достовірності й автентичності не ставляться під сумнів. Жодна християнська доктрина не перебуває під загрозою. Як зазначив Еверт: «Варіантні читання в наших рукописах не впливають на жодне основне вчення Нового Заповіту»¹⁹. Учений Старого Заповіту Глісон Арчер погодився з цим:

«Фактично давно визнано провідними фахівцями з текстуальної критики, що якщо будь-який варіант, який має нормальні підтвердження, замінити прийнятим читанням у стандартному тексті, то в жодному разі це не призведе до істотної зміни доктрини або змісту послання»²⁰.

Проте текстуальні критики довели, що нинішні поширені видання Нового Заповіту не суттєво відрізняються від оригінальних автографів. Ураховуючи всі текстові докази, більшість розбіжностей було вирішено²¹. Можна твердо вірити, що ми маємо Новий Заповіт так, як задумав Бог.

Провідні світові текстуальні критики підтвердили цей висновок. Сер Фредерік Кеньйон, багаторічний директор і головний бібліотекар Британського музею, чиї знання та компетенція у текстуальні критиці були непревзойдені, сказав: «І автентичність, і загальна цілісність книг Нового Заповіту можна вважати остаточно встановленими»²². Померлий Ф.Ф. Брюс, багато років професор біблійної критики в університеті Ріландса, Манчестер, зазначив: «Варіантні читання, щодо яких залишаються сумніви у текстових критиків Нового Заповіту, не впливають на істотні історичні факти чи на християнську віру та практику»²³. Дж. В. Макґарві, якого газета London Times назвала «найвизначнішим біблійним ученим у світі²⁴», додав: «Вся влада й цінність, якими володіли ці книги, коли їх уперше написали, залишаються за ними й сьогодні»²⁵. Відзначені текстуальні критики Весткотт і Горт сказали таке:

“Оскільки предметом текстуальної критики є різні читання, а метою — відрізнити справжні читання від помилок, дискусії з текстуальної критики майже неминуче затемнюють простий факт: варіації — це лише другорядні випадки фундаментально єдиного ідентичного тексту. Особливо у Новому Заповіті важко уникнути перебільшеного враження щодо того, який відсоток слів підлягає варіаціям у загальному тексті, а також щодо їх важливості. Тож не зайве явно заявити, що більшість слів Нового Заповіту стоять вище всіх критичних процесів, бо вони не мають варіацій і потребують лише переписування.²⁶“

Пишучі більше ста років тому, підсумовуючи двовічний досвід досліджень і дискусій, ці вчені зробили висновок: «Слова, які, на нашу думку, все ще викликають сумнів, навряд чи становлять більше однієї тисячної частини всього тексту Нового Заповіту²⁷». Це означає, що 999/1000 тексту Нового Заповіту сьогодні той самий, як і коли він виходив із пером натхненних авторів. Невелика частина, що залишається невизначеною (1/1000), — це дрібниці, які не мають значного впливу на питання віри чи доктрини. Дж.І. Пакер, професор теології в Ріджен Коледжі, Ванкувер, підсумував: «Віра в адекватність тексту підтверджена, наскільки це можливо, одностайним вердиктом текстових учених про відмінне збереження біблійного тексту, і жодна доктрина не залежить від невеликої кількості випадків сумнівного читання²⁸». Справді, у словах ученого текстуальної критики Ф.Ф. Брюса: «Завдяки особливій турботі й провидінню Божому текст Біблії дійшов до нас у такій суттєвій чистоті, що навіть найбільш неглибоке видання гебрейського або грецького тексту не може ефективно затьмарити справжнє послання Біблії чи знівелювати її спасенну силу»²⁹. Отже, звинувачення мусульман (і мормонів), що Біблія була спотворена під час передання, повністю хибні.

Порівняння з Кораном

Кожен, хто приділив час дослідженню рукописних свідчень, які існують для встановлення оригінального стану Біблії, знає, що ми маємо Біблію майже в первісному вигляді — твердження, яке не доведено щодо Корану. Увага, приділена встановленню первісного стану тексту Корану, суттєво менша порівняно з тією, що надається Біблії загалом і Новому Заповіту зокрема. Як зауважив Джон Гілкріст:

Не існує перекладу Корану, який би можна було порівняти з перекладами Біблії, такими як «Revised Standard Version» чи «New American Standard Version». Ці переклади виконувалися комітетами вчених, і результатом стала надзвичайно послідовна та точна передача оригіналу. Кожен знаний переклад Корану був роботою однієї особи, і в тій чи іншій мірі у кожного випадку цінність кінцевого продукту знижена через особисті переконання та інтерпретації автора³⁰.

Звісно, у передачі Корану лунають необґрунтовані твердження: «Всі мусульмани погоджуються, що Коран є дослівним одкровенням Бога. Вони також погоджуються щодо його тексту та змісту; а саме, серед жодної з шкіл не існує варіантних текстів.³¹» Те, що мусульмани стверджують одностайність щодо чистоти тексту Корану, не доводить, що Коран позбавлений специфічної текстуальної варіативності, властивої всім історичним документам.

Іронічно, що сам Коран містить як явні, так і неявні підтвердження цілісності біблійного тексту — принаймні у стані на час появи Корану на початку VII століття:

І увіруйте в те, що Я зіслав як підтвердження даного вам (Писання), та й не будьте першими, хто не повірить у це. Не продавайте знамень Моїх за низьку ціну і бійтеся лише Мене! Не вбирайте істину в неправду та не приховуйте істини, адже ви її знаєте!.. Невже ви закликаєте людей до праведності й забуваєте про себе? Адже ви читаєте Писання! Хіба ви не розумієте?.. О сини Ісраїля! Згадайте блага Мої, якими Я наділив вас! Я вивищив вас над усіма іншими жителями світів. (Сура 2:41-42,44,47)³²

Невже вони говорять: «Він вигадав його»? Скажи: «Якщо я вигадав його, то ви ніяк не захистите мене від Аллага! Він краще знає про ваші балачки; достатньо Його як свідка між мною та вами. А Він — Прощаючий, Милосердний!». Скажи: «Я не є чимось новим серед посланців і я не знаю, що станеться зі мною та вами. Я лише йду за тим, що відкрито мені. І я лише несу від Нього до вас ясну пересторогу!». Скажи: «Як ви думаєте, а якщо це — від Аллага, а ви у це не увірували? Адже свідок з-посеред синів Ісраїля засвідчив про подібне йому (з ранніми писаннями) та увірував, тоді як ви погордо знехтували цим. Воістину, Аллаг не веде прямим шляхом несправедливих людей!». Ті, які не увірували, говорять тим, які увірували: «Якби він був благом, то вони не випередили б нас у цьому!» Вони не пішли за ним прямим шляхом, і тому скажуть: «Воістину, це — прадавня брехня!». Раніше за нього було Писання Муси — керівництво та милість. А це Писання арабською мовою є підтвердженням, щоб застерігати тих, які є несправедливими, а також доброю звісткою для праведників.. Вони сказали: «О народе наш! Воістину, ми слухали Писання, яке зіслано після Муси та підтверджує те, що було до нього; воно провадить до істини та до прямого шляху! (Сура 46:8-12,30)³³

Скажи: «О люди Писання! Невже ненавидите ви нас лише за те, що увірували ми в Аллага, і за те, що зіслано нам, і що зіслано раніше, і що більшість із вас — грішники?». Якби вони трималися Таурату (Закону), Інджілю (Євангелій) й того, що зіслано їм від Господа їхнього, то пожинали б вони те, що над їхніми головами та під їхніми ногами. Є серед них і справедливі люди. Але щодо більшості з них — мерзота те, що чинять вони! О Посланцю! Сповісти те, що зіслано тобі від Господа твого! А якщо не зробиш ти цього, то не сповістиш послання Його! Аллаг захистить тебе від людей. Воістину, Аллаг не веде прямим шляхом невіруючих! Скажи: «О люди Писання! Ви не утвердитесь ні в чому доти, доки не будете триматися Таурату та Інджілю, і того, що зіслано вам від Господа вашого!» Воістину, те, що зіслано тобі від Господа твого, багато в кого з них збільшує непокору і невір’я. Тож не сумуй за людьми невіруючими! Воістину, ті, які увірували, і ті, які сповідували юдаїзм, і сабеї, і християни, з-поміж тих, які увірували в Аллага та в Останній День і творили добро — нема їм чого боятися, і не будуть засмучені вони! (Сура 5:59, 66-69; пор. 2:62).»³⁴

Якщо ви сумніваєтесь у тому, що Ми зіслали тобі, то запитайте тих, які читають писання, дані ще раніше. Прийшла до тебе істина від Господа твого — тож не будь одним із тих, які мають сумніви! (Сура 10:94)³⁵

Ці вірші Корану підтверджують віру Мухаммада в точність Закону і Євангелія (пор. Сура 87:18-19; 6:155-158). Вони навіть звертаються до єврея-співвітчизника Мухаммада, який засвідчив, що Коран підтверджує Писання, що передували йому. Дійсно, Коран стверджує, що він в унісоні і гармонії з попередніми Писаннями (тобто Біблією) та доповнює їх.

Основна ідея всіх цих коранічних віршів полягає в тому, що Коран слід приймати, шанувати і слухатися так само, як попередні Писання (тобто Біблію). Ці вірші сформульовані таким чином, що вони припускають легітимність і прийнятність Біблії. Коранічна критика, спрямована проти євреїв (і християн), не стосується того, що вони спотворили свої Писання (пор. Сура 7:169-170). Навпаки, їх критикують за те, що вони не зробили висновку, що Мухаммад і Коран є підтверджувальним продовженням попередніх одкровень євреїв і християн. Насправді, коли євреї наполягали перед Мухаммадом, що їм було дано достатньо знань через Тору — визнання, зроблене самим Кораном «Ще ми дали Писання Мойсею, повне для того, хто робить добро, пояснення всього, наставлення і милість, щоб вони вірували в зустріч зі своїм Господом» (Сура 7:155) — Мухаммад відповів новою сурою: «Якби всі дерева землі перетворилися на тростини для письма, а до моря додали б іще сім морів, то й тоді не вичерпалися б слова Аллага. Воістину, Аллаг — Великий, Мудрий!» (Сура 31:27³⁶). Якщо Коран підтримує цілісність Біблії, а ми маємо в наявності рукописи Біблії, що передують Корану, то точність і автентичність Біблії є виправданими — не лише через численні рукописні докази — але й навіть через сам Коран.

Повторюємо: ми можемо знати, що Біблія була точно передана через століття. Біблія, фактично, є Словом Божим.

---

¹ Сер Фредерік Кеньйон (пере видання 1951), Посібник з текстуальної критики Нового Заповіту (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans), друге видання, с. 1.

² Філіп Комфорт (1990), Ранні рукописи та сучасні переклади Нового Заповіту (Вітон, Іллінойс: Tyndale House), с. 4.

³ Частина цього розділу взята з Уейна Джексона (1989), «Чи було передано Старий Заповіт вірно?» Apologetics Press, https://www.apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=105&article=1140.

⁴ Сер Фредерік Кеньйон (1939), Наша Біблія та стародавні рукописи (Лондон: Eyre and Spottiswoode), с. 69, 88.

⁵ Рене Паше (1971), Натхнення та авторитет Писань (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans), с. 191.

⁶ Роберт Дік Вілсон (1929), Наукове дослідження Старого Заповіту (Нью-Йорк: Harper Brothers), с. 8.

⁷ Девід Еверт (1983), Від стародавніх табличок до сучасних перекладів (Гранд Репідс, Мічиган: Zondervan); Кеньйон, 1951, с. 5; Б.А. Уесткотт і Ф.Я. Горт (1964 пере видання), Новий Заповіт у оригінальній грецькій (Нью-Йорк: MacMillan), с. 565.

⁸ Майкл Велте (2019), особистий лист, 17 вересня, Інститут дослідження текстів Нового Заповіту (Мюнстер, Німеччина), http://www.uni-muenster.de/NTTextforschung/.

⁹ Ф.Ф. Брюс (1960), Документи Нового Заповіту: чи надійні вони? (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans), оновлене видання, с. 20.

¹⁰ Там само, с. 21.

¹¹ Там само, с. 21.

¹² Там само, с. 22.

¹³ Дональд Гатрі (1990), Вступ до Нового Заповіту (Даунерс Гроув, Іллінойс: InterVarsity Press), с. 24.

¹⁴ Брюс, с. 23.

¹⁵ Брюс, с. 20-21.

¹⁶ Там само, с. 19.

¹⁷ Брюс Метцгер (1968), Текст Нового Заповіту (Нью-Йорк: Oxford University Press), с. 86.

¹⁸ Норман Гайслер і Рональд Брукс (1990), Коли питають скептики (Вітон, Іллінойс: Victor Books), с. 159-160.

¹⁹ С. 145.

²⁰ Глісон Арчер (1982), Енциклопедія біблійних труднощів (Гранд Репідс, Мічиган, USA: Zondervan), с. 30.

²¹ Метцгер, с. 185.

²² Сер Фредерік Кеньйон (1940), Біблія і археологія (Нью-Йорк: Harper), с. 288.

²³ Сторінки 19-20.

²⁴ Дабні Філліпс (1975), Принципи відновлення та особистості (Університет, Алабама: Youth In Action); Л.Л. Брігейнс (1870), «Дж. В. Макґарві», у Дж. В. Макґарві (пере видання 1962), Трактат про старійшин (Мерфрісборо, Теннессі: DeHoff Publications), с. 4.

²⁵ Дж. В. Макґарві (пере видання 1956), Свідчення християнства (Нешвілл, Теннессі: Gospel Advocate), с. 17.

²⁶ С. 564, виділено автором.

²⁷ Там само, с. 565, виділено автором.

²⁸ Дж. І. Пакер (1958), «Фундаменталізм» і Слово Боже (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans), пере видання 1976, с. 90, виділено.

²⁹ Цитата з Пакера, с. 90-91.

³⁰ Джон Гілкріст (1986), Мухаммад і релігія ісламу, http://answering-islam.org.uk/Gilchrist/Vol1/index.html.

³¹ Сейєд Хоссейн Наср (2003), Іслам (Нью-Йорк: HarperCollins), с. 8, виділено.

³² Переклад Мухаммада Пікталла (н.д.), Значення славного Корана (Нью-Йорк, USA: Mentor), виділено.

³³ Переклад Абдулли Юсуфа Алі (1934), Коран (Елмхерст, Нью-Йорк, USA: Tahrike Tarsile Quran), дев’яте видання, виділено.

³⁴ Там само, виділено.

³⁵ Пікталл, виділено.

³⁶ Мартін Лінґс (1983), Мухаммад (Рочестер, Вермонт, USA: Inner Traditions International), с. 78.

---

Published November 12, 2025