Чи буде Тисячоліття?
Багато хто в християнському світі стурбований диспенсаціональною теологією, прийнявши передміленіальну концепцію, яка вчить про прийдешнє «підхоплення», «скорботу», «антихриста», «Армагеддон» і «тисячоліття». Тисячоліття стосується передбачуваного тисячолітнього правління Христа на Землі, під час якого Він заснує буквальне, фізичне царство та правитиме з Єрусалиму. Чи вчить Слово Боже про тисячолітнє правління Христа на землі? Закликаємо читача взяти до уваги наступні спостереження.
По-перше, кілька контекстуальних показників у книзі Об’явлення перешкоджають застосуванню змісту книги до майбутнього часу. Наприклад, події в книзі Об’явлення мали «незабаром статися» — вираз, який зустрічається як на початку, так і в кінці книги (1:1; 22:6). «Незабаром» (en tachei) означало швидко, відразу, без затримки, без зволікань, скоро, за короткий час (Арндт і Ґінгріч, 1957, с. 8141). Моффатт передав значення як «скоро» і зазначив: «Ключовою думкою Обʼявлення є радісна впевненість, що з боку Бога немає ніякої неохоти чи зволікання; Його народу тепер недовго чекати» (н.д., 5:3352).
Інші уривки, де вживається цей термін, підтверджують, що мається на увазі короткий проміжок часу, а не просто швидкість, з якою відбуваються вказані події. Стосовно тих учнів, які вдень і вночі благають Бога про Його втручання, Ісус запевнив, що «оборонить їх негайно (en tachei)» (Луки 18:8). Яку б втіху це принесло, якби Ісус мав намір передати думку, що полегшення може бути довго відкладено, але коли воно нарешті прийде, то прийде швидко? Коли Петро спав у в’язниці, зв’язаний двома ланцюгами між двома воїнами, і ангел розбудив його, вдаривши його в бік, і наказав «швидше встати (en tachei)!» (Дії 12:7), чи зрозумів би Петро, що ангел мав на увазі, що він може продовжувати відпочивати або спати стільки, скільки захоче, доки, коли він нарешті збереться вставати, він підніметься з тюремної підлоги дуже швидко? Коли Фест наполягав на тому, щоб Павла затримали в Кесарії, а не перевели до Єрусалиму, оскільки «він сам мав незабаром туди піти (en tachei)» (Дії 25:4), чи хтось міг зрозуміти, що він мав на увазі, що він може відкласти свій візит до Кесарії на роки? Павло навіть використав цей термін на противагу запізненню (1 Тимофія 3:14-15; пор. Вайт, н.д., 4:1173). Додаткові випадки виразу ще більше підкреслюють значення «скоро» (Дії 10:33; 17:15; 22:18; Римлян 16:20).
Іншим контекстуальним показником у самій книзі Об’явлення є вживання фрази: «час близький» (1:3; 22:10). Тейер сказав, що «близько» (eggus) стосується «неминучих речей, які незабаром відбудуться» (1901, с. 1644; пор. Арндт і Ґінгріч, с. 213). Таке посилання обов’язково стосуватиметься першого століття, а не двадцять першого. Дві-три тисячі років було б занадто пізно для зневірених християн Малої Азії (див. Саммерс, 1951, с. 995). Ті, хто потрапив у «манію тисячоліття», здається, не помічають того факту, що книга була написана для первісної, безпосередньої аудиторії. Фактично Обʼявлення було написано семи церквам Христа, розташованим у Малій Азії (1:4). Усі семеро навіть названі (1:11)! Якщо книга була написана для них, і якби їх духовний стан був предметом занепокоєння, то міленіаристи помиляються у своєму твердженні, що книга присвячена перш за все, якщо не виключно, передбаченням кінця часів. Хоча старозавітні пророки іноді передбачали майбутні події, їхнє головне послання було актуальним для безпосередньої аудиторії. Диспенсаціоналістам важко знайти в Обʼявленні відповідне послання для аудиторії першого століття. Апостол Іван усвідомлював їхню потребу і назвав себе їхнім «спільником» у жахливій скорботі, яку вони тоді терпіли (1:9). Мало того, що ця скорбота відбувалася в той час, але Іван також називав себе і своїх читачів тодішнім царством (1:9). Таким чином, Царство Христа вже було встановлено, існувало на Землі та працювало в повному режимі.
Крім цих контекстуальних показників, є слова ангела до Івана: «І каже мені: Не запечатуй слів пророцтва цієї книги, бо час близько» (Об’явлення 22:10). Що мав на увазі ангел? Те, що він мав на увазі, стає очевидним, якщо згадати той факт, що Даниїлу було сказано робити зовсім протилежне тому, що було сказано робити Іванові. Після отримання дивовижної серії детальних пророцтв Даниїлу було сказано «закрий слова і запечатай книгу аж до часу завершення» (Даниїла 12:4, вид. додано). Крім того, йому було наказано: «Іди, Даниїле, бо слова закриті й запечатані аж до останнього часу » (вірш 9, вид. додано). Причина, чому Даниїлу було наказано запечатати книгу, полягала в тому, що виконання пророцтв, які були йому відкриті, було через сотні років у майбутньому — далеко від його власного дня. Таким чином, передбачення не мали б негайної цінності для первісних одержувачів книги. Книгу можна було закрити й поставити на полицю, доки ті, хто житиме під час її виконання, не зможуть оцінити актуальність її передбачень. На відміну від цього, Іванові було наказано: «Не запечатуй слів пророцтва цієї книги» (22:10, вид. додано). Чому? Текст відповідає: «бо час близько»! Ці слова не можуть мати іншого значення, окрім того, що основна частина Об’явлення сповнилася в безпосередній близькості від часу, коли вони були написані.
Ще одна важлива контекстуальна деталь стосується вживання безособового дієслова «має»: «те, що має незабаром статися» (1:1). Грецький граматик Рей Саммерс пояснив:
Дієслово, перекладене як «обовʼязково» або «має»… вказує на моральну необхідність; Природа справи така, що речі, які тут розкриті, мають статися незабаром… Те, що тут розкрито, має статися незабаром, інакше справу буде втрачено… Вони потребували впевненості в допомозі в найближчому сьогоденні, а не в якомусь тисячолітті далекого й невизначеного майбутнього (с. 99, вид. в ориг.).
Справді, пригноблені, переслідувані християни Малої Азії негайно потребували допомоги. Диспенсаціональна система позбавила б тих святих першого сторіччя тієї розради та заспокоєння, яких вони так відчайдушно потребували, заслужили — і отримали!
Ще однією контекстуальною особливістю є використання терміну «призначений»: «І Він показав, пославши через Свого (призначеного) ангела Своєму рабові Іванові» (1:1). Цей термін, як видно з англійського перекладу, означає «показувати знаками» (Вінсент, 1890, 2:5646; Саммерс, с. 99). Цей термін разом із грецьким словом, перекладеним як «одкровення/обʼявлення» (apocalupsis), відкриває природу цієї книги. Книга Об’явлення розкриває Боже послання через знаки чи символи. Буквальне тлумачення чисел, тварин, об’єктів, кольорів і місць в Об’явленні — як це регулярно намагаються робити диспенсаціоналісти — порушує справжній зміст книги. Обʼявлення Іоанна проголошує себе книгою символів, наповненою образною мовою, і не має на меті сприйняття її буквально. Насправді, як зауважив Свет, «значна частина образів Апокаліпсису, безсумнівно, не є символізмом, а лише призначена для посилення колориту великої картини та додання яскравості та руху її сценам» (1911, с. cxxxiii7). Справжнє визнання цієї самопроголошеної особливості книги виключає буквальне тлумачення числа тисяча.
На додаток до цих попередніх контекстуальних подробиць (яких самих по собі достатньо, щоб відкинути схему диспенсаціоналізму з книги), двадцятий розділ містить конкретні особливості, які допомагають тлумачу точно визначити значення символу «тисячолітнього правління». Безумовно, варто відзначити, що в усій Біблії єдиним натяком на так зване тисячолітнє правління є Об’явлення 20:4,6 — факт, який визнають навіть диспенсаціоналісти (наприклад, Ладд, 1972, с. 2678; Маунс , 1977, с. 356-3579). Проте ціла система вірувань була побудована на такій мізерній основі. Дослідження обстановки та контексту дає дивовижні результати. Наприклад, просте прочитання безпосереднього контексту показує, що тема 20 розділу Об’явлення не є «тисячолітнім правлінням Христа». Радше, це «перемога над Сатаною». Кожен із символів представляє концепції, які, зібрані разом, позбавляють страхів пригноблених християн першого століття щодо їхнього кінця. Ключ, безодня та ланцюг (вірш. 1) є апокаліптичними символами ефективного обмеження або стримування Сатани в його здатності обманювати нації в конкретному питанні поклоніння імператору, яке нав’язувалось урядом (див. Свет, 1911, с. xxxi, civ-cv). Символ однієї тисячі років (вірші 2-7) є великим числом, кратним десяти, що символізує найвищий ступінь повноти (див. Саммерс, с. 23). Таким чином, читачі Івана могли знати, що диявол мав бути повністю стриманий від того, щоб спонукати народи поклонятися імператору. Тисяча років символізувала тривалий тріумф Божого царства на Землі над дияволом, який тоді діяв через переслідуючі сили Риму. Тисяча символічних років перемоги послабила б страждання у свідомості переслідуваних християн.
«Звільнення на короткий час» (вірш 3) означало б відновлення переслідувань за пізніших імператорів. «Престоли» (вірш 4) символізували переможну силу пригноблених. Переслідувані святі були зображені на тронах, судячи через перемогу своєї справи. «Душі» (вірш 4)—не воскреслі тіла, а безтілесні духи—уособлюють тих, хто був мучеником під час переслідувань. Їхня відмова «прийняти знак» означала, що вони відмовлялися поклонятися кесарю або виявляти ті знаки, які б ідентифікували їх як прихильників фальшивої державної релігії поклоніння імператору. «Перше воскресіння» (вірш 5) стосується тріумфального воскресіння справи, заради якої жили і померли християни з Об’явлення 20:4. Ґоґ і Маґоґ були символами ворогів Бога та Христа, образи взяті з Єзекіїла 38 і 39. «Улюблене місто» (вірш 9) є безпомилковим посиланням на духовний Ізраїль, церкву (Івана 4:20-21; Галатів 6:16).
Можна допустити деяку свободу в тлумаченні цих дуже образних символів, не завдаючи шкоди іншим біблійним доктринам або негативно відображаючи систему Євангелія та ширшу волю Божества. Проте тисячу років не можна сприймати як період у майбутньому. Для цього просто немає біблійної підтримки. Ця цифра представляє важливе поняття для тих, кому вона була спочатку спрямована. Це має значення для людей, які живуть сьогодні лише в цьому контексті. Не буде тисячолітнього правління Ісуса Христа на Землі.
Використані джерела
1 Арндт, Вільям і Ф. В. Ґінгріч (1957), Греко-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чікаго, Іллінойс: University of Chicago Press).
2 Моффатт, Джеймс (без дати), «Обʼявлення святого Івана Богослова», ред. Ніколл, В. Робертсон, Грецький Завіт Експозітора (Гранд Рапідс, Мічиган: Eerdmans).
3 Вайт, Ньюпорт (без дати), «Перше і друге послання Тимофія», Грецький Завіт, ред. В. Робертсон Ніколл, (Гранд Рапідс, Мічиган: Eerdmans).
4 Тейер, Джозеф Х. (1901), Греко-англійський лексикон Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Бейкер, перевидання 1977 р.).
5 Саммерс, Рей (1951), Достойний є Агнець (Нешвілл, Теннессі: Broadman Press).
6 Вінсент, М.Р. (1890), Слово дослідження в Новому Завіті (Гранд Рапідс, Мічиган: Eerdmans, 1946 перевидання).
7 Свет, Генрі Б. (1911), Коментар до Обʼявлення (Гранд Рапідс, Мічиган: Kregel, 1977 передрук).
8 Ладд, Джордж Е. (1972), Коментар до Обʼявлення Івана (Гранд Рапідс, Мічиган: Eerdmans).
9 Маунс, Роберт (1977), Книга Обʼявлення (Гранд Рапідс, Мічиган: Eerdmans).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
