Хіба брехня не є допустимою в певних ситуаціях?

Питання:

Я прочитав вашу статтю під назвою «Чи схвалював Бог брехню Рахави?»¹ але все ще переконаний, що брехня з благородних причин є допустимою. Хіба батьки іноді не вводять своїх дітей в оману з добрих мотивів? Хіба Єлисей не збрехав сирійцям у 2 Царів 6? Хіба Бог не запропонував Самуїлові рятівний обман у 1 Самуїла 16? Безперечно, брехня заради благородної мети іноді є прийнятною.

Відповідь:

Оскільки об’єктивне моральне добро логічно вкорінене й ґрунтується на самій природі Божої доброти,² найлогічніше починати будь-яке етичне обговорення саме з Божої природи. Що Бог відкриває у Святому Письмі про Свій моральний характер, зокрема про правдивість і нечесність?

Бог за Своєю природою чистий і святий (1 Петра 1:15-16; 1 Івана 3:3). «Бог є світло, і в Ньому немає жодної темряви!» (1 Івана 1:5). Усе, що стосується Бога, є правдою, включаючи Його Духа, Сина, суди, діла, закони та заповіді — усе є правдивим, на 100% правдивим.³ Простий факт полягає в тому, що «в Бозі немає неправди» (Тита 1:2); «неможливо, аби Бог сказав неправду» (Євреїв 6:18). Його абсолютно правдива природа не дозволяє Йому брехати. Більше того, у всьому Божому правдивому Слові чесність схвалюється, а брехня засуджується.⁴ Тож якщо Бог завжди говорить правду і якщо Його правдиве Слово навчає нас бути чесними та не брехати, то як ми можемо стверджувати, що Бог дозволив нам брехати в певних ситуаціях?

«А як щодо брехні Єлисея?»

Коли Бен-Гадад, цар Сирії, воював проти Ізраїлю, пророк Єлисей раз за разом попереджав царя Ізраїлю (Йорама), як уникнути сирійців. Зрештою Бен-Гадад дізнався, що саме Єлисей повідомляє царя Ізраїлю, тому послав «велике військо», щоб схопити Божого пророка (2 Царів 6:13-14). Коли Єлисей побачив сирійське військо, він помолився, щоб Господь уразив їх сліпотою, і так сталося. Тоді пророк сказав осліпленим сирійцям: «Не це місто і не ця дорога! Ідіть за мною, і я відведу вас до чоловіка, якого шукаєте!» (2 Царів 6:19). Потім Єлисей привів їх до Самарії, столиці Ізраїлю. Лише після того, як сирійці опинилися всередині Самарії, Бог повернув їм зір. Безсумнівно, саме там Єлисей відкрив сирійцям, хто він є.

Замість того щоб одразу відкрити себе сирійцям, він сказав: «Не це місто і не ця дорога! Ідіть за мною, і я відведу вас до чоловіка, якого шукаєте! І він привів їх у Самарію» (6:19). Чи збрехав Єлисей, Божий пророк, сирійському війську?

Дослідники Біблії повинні пам’ятати, що кожна людина, яка коли-небудь жила, окрім Христа, грішила (Римлян 3:10,23; 1 Петра 2:22). Усі благочестиві люди, згадані в Біблії, у різні моменти свого життя грішили. Навіть натхненні письменники, включаючи Мойсея, Давида та Петра, інколи грішили.⁵ Без сумніву, і Єлисей у певні моменти свого життя грішив перед Богом. Отже, незалежно від того, чи збрехав Єлисей у цьому випадку, чи ні, він точно в певний момент свого життя вчинив неправильно.⁶

Чи будь-який обман є брехнею?

У будь-якому обговоренні дуже важливо враховувати значення слів, сенс, у якому вони вживаються, а також те, що деякі слова можуть мати ширше значення, ніж інші (подібні) слова. Наприклад, Біблія засуджує вбивство (Вихід 20:13; Римлян 1:29), але схвалює певні види позбавлення життя. Фактично, лише в наступному розділі після проголошення Шостої Заповіді («Не вбивай»; єврейське ratsach) Бог наказав ізраїльтянам карати смертю різних злочинців, зокрема винних у викраденні людей, проклинанні батьків чи навмисному вбивстві (Вихід 21:12-17). У Новому Завіті, саме в тому розділі, де Павло нагадав римлянам: «Не вбивай» (Римлян 13:9), він зазначив, що «Правитель — Божий слуга, він тобі на добро. А якщо зло робиш, бійся, бо не даремно він носить меч. Він є Божим слугою, який відплачує покаранням тому, хто чинить зло.» (13:1-4).⁷ Якщо розглядати Святе Письмо в цілому, дослідник Біблії розуміє, що кожне вбивство є позбавленням життя і є гріхом, але не кожне позбавлення життя є вбивством. Насправді протягом історії Бог дозволяв певне позбавлення життя в окремих ситуаціях.⁸

Подібним чином, хоча кожна брехня є формою обману, не кожен обман тотожний гріху брехні. Грецький іменник «брехня» — pseudos⁹ — означає «свідому й навмисну неправду».¹⁰ Англійське слово lie можна визначити як «робити неправдиве твердження з наміром обманути».¹¹ Фальшивий пас у футболі є обманливим, але це не брехня. Пас без погляду в баскетболі — хитрий, але не нечесний. Використання маскування чи камуфляжу на війні, щоб ворог не помітив тебе (або помітив не так легко), є формою обману, але не неправдою. Жінка може фарбувати волосся, щоб «приховати» сивину й не виглядати настільки старою. Це не брехня, хоча й форма обману. Те саме можна сказати і про чоловічу перуку. Брехнею було б, якби чоловік сказав щось на кшталт: «Це моє справжнє волосся. Я не ношу перуку».

Більше того, чи не є багато «підроблених» брендів формою чесного обману? Коли я був дитиною, я носив несправжні кросівки «Air Jordan». Вони виглядали доволі круто (принаймні для мене) й коштували лише частину ціни справжніх «Jordan», але це не були справжні «Jordan». Якщо люди помилково думали, що на мені справжні «Jordan», я не заперечував і не мав обов’язку виправляти кожного, хто так думав. Але якби я справді сказав: «У мене є пара “Jordan”», — тоді я б уже брехав.

Повертаючись до Єлисея

Коли сирійці вторглися до Ізраїлю, щоб знайти й заарештувати Божого пророка, Єлисей з’явився перед ними, не відкривши одразу, хто він є, своїм сліпим ворогам. Натомість він сказав їм іти за ним, і він приведе їх до того, кого вони шукають. Зрештою він відкрився їм, але лише після того, як привів їх до Самарії і їм було повернено зір. Чи перехитрив Єлисей своїх переслідувачів? Так. Але введення в оману ворожих воїнів, нападників чи інших людей, які можуть заподіяти нам шкоду, не обов’язково є тотожним брехні.

Святе Письмо прямо не вказує, чи Єлисей збрехав сирійцям, чи ні. (З усієї розмови між ними в Біблії записано лише одну фразу; 2 Царів 6:19.) Якщо Єлисей і збрехав, такий гріх жодним чином не кидав би тіні на Бога чи Біблію — «адже всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Однак ми повинні бути обережними, щоб не приписувати Єлисеєві того, чого точно не знаємо. Під час війни він стратегічно привів своїх даних Богом «полонених» до «міста» за власним вибором, де й мав намір показати їм «Єлисея», як і сказав.¹²

Чи повинні ми відкривати все, що знаємо?

Подумаймо про саму Божу природу: окрім того, що Він є на 100% правдивим і за Своєю природою не може брехати (як було сказано раніше), Він також усезнаючий (Псалмів 138:1-4; 1 Хронік 28:9). Чи знає наш Творець і Спаситель незліченну кількість речей, яких не знаємо ми? Безперечно. Чи Його абсолютно чесний моральний характер змушує Його розповідати нам усе, що Він знає, навіть коли ми запитуємо? Абсолютно ні. Один із уроків, який ми можемо засвоїти від нашого найдосконалішого й морально бездоганного Творця, полягає в тому, що говорити правду — не означає «відкривати все», що ми знаємо.

Коли Бог послав пророка Самуїла до Вифлеєма, щоб помазати Давида наступним царем Ізраїлю, Самуїл зауважив, що Саул уб’є його, якщо почує про це. Бог відповів: «Візьми телицю з рогатої худоби у твою руку і скажеш: Іду принести жертву Господу. А на жертву покличеш Єссея, і Я об’явлю тобі, що вчиниш, і помажеш того, на кого тобі вкажу! 4І вчинив Самуїл усе, що йому сказав Господь, і прийшов до Вифлеєму» (1 Самуїла 16:2-4). Коли старійшини Вифлеєма запитали Самуїла, чи він прийшов з миром, пророк відповів: «Мир! Приходжу принести жертву для Господа» (16:5). Чи була жертва головною метою візиту Самуїла до Вифлеєма? Ні. Але Самуїл не був зобов’язаний повідомляти співрозмовникам основну причину свого приходу. Він просто відкрив їм одну з причин (другорядну) свого прибуття до міста.

Чи можемо ми відволікати й переводити увагу?

Скільки правдивих, хоча й очевидно ухильних, речей можуть сказати люблячі батько й мати своїй дитині, яка посеред ночі зайшла до їхньої кімнати? Що повинні казати сумлінні батьки маленькій дитині, яка ставить прямолінійні запитання про делікатні теми — відповіді, до яких невинна дитина ще не готова? Насправді може бути багато мудрих і правдивих (хоча, безумовно, дещо ухильних) способів відповісти. Батько може використати «метод відволікання» й спробувати перевести увагу з делікатної теми. Мати може використати «метод Самуїла» (1 Самуїла 16:1-5) і сказати дитині лише частину (або частини) повнішої відповіді — ті частини, які дитині доречно знати. Батьки також можуть використати «метод узагальнення» й говорити дуже загальними, невизначеними, але правдивими фразами. Хоча батькам не дозволено брехати своїм дітям, ми можемо праведно використовувати різні творчі способи відповіді на делікатні запитання.

Чи можемо ми хитрістю перехитрювати ворогів і тих, хто хоче нам зашкодити?

У Суддів 7 Бог сказав Гедеонові: «Трьома сотнями чоловік…спасу вас і передам Мадіяма у твою руку…Устань, швидко спустися звідси до табору, бо Я його передав у твою руку!» (7:7,9). Як Бог використав 300 людей Гедеона, щоб допомогти перемогти ворога з військом у 135 000 воїнів (пор. Суддів 8:10)? Посеред ночі вони оточили табір ворога, засурмили в сурми, закричали, створили гучний шум, розбиваючи глеки, і підняли смолоскипи (7:16-22). І що, без сумніву, подумав ворог, коли його раптово розбудили від глибокого сну? Що на них напало велике військо. Але чи справді це було велике військо? Ні — лише великий Бог, Який дозволив Гедеонові використати малий загін, щоб перехитрити ворога. Жодної брехні сказано не було, але було використано схвалений обман.

У часто наведеному крайньому прикладі, коли хтось вривається до нашого дому і ставить запитання з наміром завдати шкоди нам або нашим рідним, що ми можемо робити?¹³ Багато хто ставить це запитання так, ніби воно доводить допустимість брехні, однак ніде в Писанні Бог не дозволяє брехати. Проте Божа заповідь говорити правду й не брехати не означає, що ми не можемо діяти мудро й мужньо. Нападник не має законного права перебувати в домі, тому ми не зобов’язані робити все, що він наказує. Ми можемо просто мовчати й молитися, щоб той самий Бог, Який провидінням визволив тисячі юдеїв із рук персів близько 2500 років тому, провидінням дав вихід і з нашої ситуації (Естер 3:1–9:17). Ми можемо спробувати втекти. (Неодноразово Ісус ховався й уникав Своїх убивчих ворогів — Луки 4:30; Івана 8:59; 10:39.) Ми можемо (як Самуїл) сказати злочинцеві лише другорядні істини. Ми можемо (як Гедеон) знайти спосіб перехитрити нападника. Або (як би дивно це не звучало для декого) можемо спробувати поговорити з ним про Євангеліє. (Хто знає, як Бог може використати таку жахливу й страшну ситуацію для Своєї слави? Адже найбільший місіонер, якого коли-небудь знав світ, хіба не був колись жорстокою людиною, яка «нищила Церкву, входячи до домів і виволікаючи чоловіків та жінок, укидав їх до в’язниці» — Дії 8:3?)

Хоча людське життя є надзвичайно цінним Божим даром (Буття 1:26-27), найважливіше в цьому житті — не просто жити, а бути вірним Богові незалежно від обставин. Ісус міг збрехати й урятувати Своє життя, але Він помер (і воскрес) заради вищої мети. Він покірно виконав волю Свого Отця. Ісус та Його натхненні посланці могли б навчити ранню Церкву уникати переслідувань і смерті через брехню один за одного або через зречення власної віри в Христа, але вони цього не зробили. Навпаки, тим християнам першого століття, які страждали (або мали пережити великі скорботи), навіть аж до смерті, Ісус сказав: «Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя» (Об’явлення 2:10). Який би шлях не обрав християнин, він має діяти чесно й мудро (Матвія 10:16).

Мотиви мають значення

Щоб ніхто не подумав, ніби ми виправдовуємо гріховний обман або «дозволений обман» заради гріховних цілей, слід пам’ятати, що мотиви мають значення — у всьому, що ми робимо. Ісус приділив багато часу викриттю гріховного лицемірства «праведних» фарисеїв. Хоча вони «зовні здаються людям праведними» (Матвія 23:28) — молилися, постили, творили милостиню тощо — багато їхніх «законних» учинків втрачали свою цінність через гріховні мотиви. Якщо ми гордовито промовляємо «правдиві» слова молитви, але з неправильних причин, ми грішимо (Луки 18:9-14; Матвія 6:5-6). Якщо ми робимо «правильні» діла, але з неправильних мотивів, то «не матимемо нагороди» від нашого Небесного Отця (Матвія 6:1). Павло писав: «І коли я роздам усе своє майно…але любові не маю, то жодної користі не матиму» (1 Коринтян 13:3). Бог надзвичайно ясно показав у Писанні: ми можемо «технічно» виглядати й звучати так, ніби робимо те, що Бог дозволяє, але якщо це робиться без належних, благочестивих мотивів, тоді наші дії стають трагічно неправильними.

Отже, навіть дозволений обман (наприклад, не розповідати «всю історію» з праведних причин — пор. 1 Самуїла 16:1-5) цілком може бути гріховним для підлітка, який не говорить батькам, із ким він проводив час. Якщо він називає всіх, окрім тієї людини, спілкування з якою батьки йому заборонили, чи збрехав він? Не обов’язково. Але чи зробили його неправедні мотиви цей обман гріховним? Безумовно. Діти повинні коритися своїм батькам (Ефесян 6:1-3). Якщо вони говорять «правильні» речі з неправильних мотивів, то коряться батьківській владі не більше, ніж будь-яка неправильно вмотивована дитина Божа кориться Небесному Отцеві.

Подібно до цього, якщо чоловік-перелюбник говорить своїй дружині «правдиві» речі, але не говорить усього, чи бреше він їй? Можливо, у своїх «обережно сформульованих» («аби мене не викрили») висловах він формально не говорить неправди, але чи гріховно обманює й зраджує дану Богом дружину? Безперечно! Він чинить морально неправильно, приховуючи правду й порушуючи первісну клятву та обіцянку, які дав дружині під час шлюбної церемонії. Він є неправдивим у своїх діях. Він зовсім не любить дорогоцінну дружину, яку Бог наказує йому любити «як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї» (Ефесян 5:25). Неправедні мотиви цього чоловіка та його «брехливе життя» викривають його обман як жахливо гріховний і руйнівний.

Висновок

Можливо, у цій статті я щось висловив неточно, але це не обов’язково було б брехнею, якщо я не мав наміру бути нечесним. Адже «людині властиво помилятися». Кожен інколи говорить щось неправильне, але такі чесні помилки не є брехнею. Окрім самого факту висловлення неправди, важливе значення має також мотив, який за цим стоїть. Скільки разів чесний і сумлінний проповідник ненавмисно цитував неправильний біблійний вірш у проповіді? Або скільки разів чесний чоловік забував купити молоко дорогою додому з роботи після того, як сказав дружині: «Я куплю молоко дорогою додому»? Справді, брехня — це «свідома й навмисна неправда».¹⁴ Більше того, коли ми розглядаємо все Писання в цілому (Псалмів 118:160) і «наставляти на принципи істини» (2 Тимофія 2:15), ми бачимо, що хоча Бог ніколи не схвалює гріха брехні, Він дозволяє праведно вмотивований, чесний обман.¹⁵

Мета визнання певних прикладів дозволеного обману ніколи не повинна полягати у виправданні гріха брехні — так само як біблійне виправдання смертної кари ніколи не повинно спонукати нас виправдовувати вбивство. Насправді брехня — це жахливий гріх. Це перший гріх, про який ми читаємо в Біблії (Буття 3:4). Вона походить від диявола (Івана 8:44). Вона огидна й ненависна Богові (Приповістей 12:22; 6:17,19). Вона веде до осуду (Об’явлення 21:8). І вона буває дуже, дуже спокусливою.

Ніколи не існує виправданої причини бути неправдивим. Християни повинні бути рішуче налаштовані «наслідувати Бога, як улюблені діти» в усьому й завжди (Ефесян 5:1). Наслідуючи приклад Ісуса — «правди» (Івана 14:6), — ми повинні твердо вирішити відкинути брехню (Ефесян 4:25) і бути справедливими та чесними щодня і повсякчас.

¹ Ерік Лайонс (2017), https://apologeticspress.org/apPubPage.aspx?pub=1&issue=1250&article=2718.

² Див. Калеб Коллі (2010), «Чому добро є добром?», https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=12&article=3601. Див. також Ерік Лайонс (2011), «Моральний аргумент на користь існування Бога», Reason & Revelation, 31[9]:86-95, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=12&article=4101.

³ 1 Івана 5:6; Івана 14:6; Даниїла 4:37; 2 Самуїла 7:28; Псалмів 119:14,151; 19:9.

⁴ Левит 19:36; Псалмів 15:2; Приповістей 16:11; Ефесян 4:25; Об’явлення 21:8.

⁵ Натхненні речники та письменники точно передавали надприродне об’явлення Духа, коли Він «провадив» їх (2 Петра 1:20-21), але натхнення не було цілодобовим надприродним процесом, який унеможливлював для натхненних людей гріх.

⁶ Пам’ятайте, що Бог часто не зупинявся, щоб окремо зазначити в Писанні, коли люди брехали (і грішили) (пор. Буття 3:4; 4:9; 27:24; 37:31-35; 1 Самуїла 21:2), так само як Він не завжди окремо зазначав, коли хтось чинив праведно чи мужньо.

⁷ «Цей уривок чітко стверджує, що держава — цивільна влада — має дану Богом відповідальність підтримувати закон і порядок та захищати своїх громадян від злочинців. Слово “меч” у цьому уривку означає смертну кару. Бог бажає, щоб належним чином встановлена цивільна влада застосовувала смертну кару до громадян, які чинять злочини, гідні смерті» [Дейв Міллер (2002), «Смертна кара і Біблія», https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=7&article=683].

⁸ Див. Кайл Батт (2009), «Убивство, вбивство та Біблія», https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=13&article=2794.

⁹ Фредерік Данкер, Вільям Арндт і Ф. В. Ґінґріх (2000), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago), с. 1097.

¹⁰ Дж. Г. Тейєр (передрук 1977), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 676.

¹¹ «Брехня» (2020), Merriam-Webster, https://www.merriam-webster.com/dictionary/lie.

¹² Або ж можливо, коли Єлисей сказав сирійцям: «Я приведу вас до того чоловіка, якого ви шукаєте», — він мав на увазі «царя Ізраїлю» (незалежно від того, як сирійці його зрозуміли)? Можливо, Єлисей думав: «Ці люди воюють не зі мною, а з царем Ізраїлю. Саме його вони насправді шукають, тому я й відведу їх до нього» (2 Царів 6:11, 21).

¹³ Ця ситуація нагадує мені «виняток у випадку зґвалтування», який постійно згадується в дискусіях про аборти та цінність людського життя. Зґвалтування, безперечно, є жахливим і огидним гріхом, який заслуговує на найсуворіше покарання. Однак один жахливий вчинок (зґвалтування) не виправдовує іншого (убивства ненародженої дитини). Більше того, «виняток у випадку зґвалтування» багато хто використовує в надії виправдати всі аборти, а не лише «виняток». Подібно до цього, багато людей, здається, думають, що насильницьке вторгнення у наше життя дає християнам «право брехати», але, знову ж таки, одна неправда не робить іншу неправду «правильною».

¹⁴ Тейєр, с. 676, виділення додано.

¹⁵ Отже, засудження «обману» в Писанні (напр., 2 Тимофія 3:13) слід розуміти як засудження нечесного або гріховно мотивованого обману.

Published August 31, 2026

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→