Хула на Духа – непростимий гріх

Протягом багатьох років багато авторів взялися за пояснення коментаря Ісуса щодо «непростимого гріха» — хули на Святого Духа. З цих писань виникла незліченна кількість фальшивих доктрин, сумнівних тлумачень та хибних пояснень. Метою цієї статті є пояснити, чим не є «хула на Святого Духа», чим вона є насправді, а також запропонувати коментар щодо того, чи можна її вчинити сьогодні.

Три з чотирьох євангельських розповідей містять посилання на слова Ісуса про хулу на Святого Духа. Ці три уривки звучать так.

Тому кажу вам, що кожний гріх і кожна хула будуть прощені людям, але хула на Духа не буде прощена. І коли хто скаже слово проти Сина Людського, проститься йому, а хто скаже проти Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому. (Матвія 12:31-32)

Запевняю вас, що всі гріхи й богозневага простяться людським синам, хоч скільки б вони не зневажали, а хто буде зневажати Святого Духа, той не матиме прощення довіку, а підпаде під вічний осуд. Оскільки вони казали: Він має нечистого духа! (Марка 3:28-30)

Кожному, хто скаже слово проти Людського Сина, проститься, а тому, хто зневажить Святого Духа, не проститься. (Луки 12:10)

Кожне з цих посилань на слова Ісуса підтверджує, що Ісус дійсно чітко сказав, що існує конкретний гріх, який «не буде прощений». Переклад ASV описує той гріх як «вічний гріх» (Марка 3:29). Ісус визначив цей гріх як «хулу на Духа». Що ж тоді є богохульством проти Духа?

Щоб повністю пояснити цей гріх, важливо поглянути на загальний контекст висловлювання. Розповідь Матвія найбільш детально розповідає про обстановку, в якій було зроблено висловлювання Ісуса. У Євангеліє від Матвія 12:22 текст вказує на те, що до Ісуса привели одного біснуватого, щоб його зцілити. Згідно з Його звичайною практикою, Ісус вигнав нечистого духа і зцілив людину від її сліпоти та нездатності говорити. Побачивши цю демонстрацію сили, натовп, який йшов за Ісусом, запитав: «Чи не є це Син Давидів?» (12:23). Почувши це зауваження, фарисеї, бажаючи дискредитувати джерело, з якого Ісус отримав Свою силу, заявили, що Ісус виганяв бісів «Вельзевулом, князем бісівським». Ісус продовжував пояснювати, що царство, розділене саме проти себе, не може встояти, і якби Він виганяв бісів силою бісів, то Він перемагав би самого Себе. Саме після цього звинувачення фарисеїв і Ісусового захисту Своїх дій Христос прокоментував щодо хули на Духа. Фактично, у тексті Марка чітко сказано, що Ісус сказав про хулу на Духа, «оскільки вони казали: Він має нечистого духа!».

Ще одна важлива інформація, необхідна для прояснення Ісусових слів, це визначення хули. Вейн Джексон писав: «Хула це форма грецького терміна blasphemia, яке, на думку вчених, ймовірно походить від двох коренів: blapto, ранити, і pheme, говорити. Таким чином, це слово вказує на образливу мову» (2000¹). Бернард Франклін у своїй статті про хулу на Духа запропонував:

Слово «хула» в різних формах (як дієслово, іменник, прикметник тощо) з’являється в Новому Завіті близько п’ятдесяти дев’яти разів. Воно має різноманітні переклади, такі як «блюзнірство», «богохульство», «зневага», «наклеп», «лихословити» тощо. Прикладами цих різних відтворень є: «ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його» (Матвія 27:39). «Хто буде зневажати Святого Духа» (Марка 3:29). «Перехожі лихословили Його, похитуючи своїми головами» (Марка 15:29). «Дорога істини буде зневажатися» (2 Петра 2:2). «А ці зневажають те, чого не знають» (Юди 10). З цього видно, що богохульство є гріхом уст, «гріхом язика». Усі автори Нового Завіту, крім автора послання до євреїв, вживають це слово (1936, с. 224-225²).

Крім того, Ісус дав визначення цьому терміну, коли, згадавши про хулу, використав фразу «скаже слово проти» в Матвія 12:32.

ЧИМ НЕ Є НЕПРОСТИМИЙ ГРІХ

З робочим визначенням хули як «висловлюватися проти» або «зневажати», легко виключити кілька гріхів, які не можна кваліфікувати як непробачний гріх. Іноді вбивство називають «непростимим гріхом». Однак це не може бути так. По-перше, оскільки хула є «гріхом язика», вбивство не підпадає під цю категорію. По-друге, кілька біблійних уривків показують, що гріх убивства може бути прощений. Коли цар Давид вчинив перелюб і наказав убити хеттеянина Урію, до нього прийшов пророк Натан, який повідомив, що Бог бачив, як Давид «мечем убив Урію, хета» (2 Самуїла 12:9). Коли Давид зізнався перед Натаном і покаявся, пророк сказав Давиду: «Господь відняв твій гріх, тому не помреш» (12:13). І хоча Давид був покараний за свою провину, вона була прощена. Біблія чітко показує, що вбивство не є непростимим гріхом.

Перелюб виступає як ще один гріх, який висувається як непростимий. Проте те ж саме міркування, що використовується для відмови від вбивства як непростимого гріха, може бути використано для дискваліфікації перелюбу. По-перше, це не підходить до категорії богохульства. По-друге, Давиду було прощено перелюб так само точно, як йому було прощено вбивство. Апостол Павло навів список із не менше десяти гріхів (включаючи перелюб), які були прощені коринтським братам (1 Коринтян 6:9-11). Перелюб не може бути непростимим гріхом.

Іншим гріхом, названим непростимим, є хула будь-якого роду, а не конкретно проти Святого Духа. Однак ми знаємо, що хула взагалі не може бути непробачною з двох причин. По-перше, у контексті непростимого гріха Ісус чітко сказав, що «кожна хула», яке можуть висловити люди (крім проти Святого Духа), може бути прощена. По-друге, Павло зізнався, що до свого навернення він раніше був тим, «який колись зневажав (хулив), переслідував і нападав на Господа!» (1 Тимофія 1:13). Ці два біблійні уривки виключають можливість загальної хули як непростимого гріха.

Отже, ми починаємо бачити, що ми не можемо довільно вирішувати, які гріхи ми вважаємо огидними, а потім просто приписувати їм властивість бути непробачними, особливо враховуючи той факт, що навіть ті, хто були винні в розп’яття Сина Божого, мали можливість отримати прощення (Дії 2:36-38). Тому, оскільки непростимий гріх належить до окремої категорії і не може бути вбивством, перелюбом, загальною хулою тощо, деякі вчені висунули ідею, що непростимий гріх взагалі не є єдиним гріхом, а натомість впертим станом людини, яка наполягає на невірі. Однак це розуміння не бере до уваги безпосередній контекст «непростимого гріха». Гас Ніколс, коментуючи цю ідею «постійної невіри», сказав: «Це правда, великі натовпи йдуть у вічність у бунті проти Бога, щоб остаточно й назавжди загинути; але це за відкидання та нехтування прощенням, милостиво наданим в євангелії, поки вони живі, а не тому, що вони скоїли непростимий гріх» (1967, с. 236³). Вендел Вінклер у розділі під назвою «Чим не є хула проти Святого Духа» написав, що це не

відкладення послуху до смерті. Текст має на увазі, що ті, хто вчинив вічний гріх, продовжують жити, втративши будь-яку можливість спасіння; тоді як ті, хто відкладає послух Христу (крім тих, хто вчинив вічний гріх), могли послухатися в будь-який час до своєї смерті (1980, с. 20⁴).

НІ В ЦЬОМУ ВІЦІ, НІ В МАЙБУТНЬОМУ

Ісус сказав, що хула на Духа не буде прощена «ні в цьому віці, ні в майбутньому» (Матвій 12:32). Деякі релігійні організації вхопилися за це твердження, щоб припустити, що Ісус має на увазі ситуацію, коли певні гріхи будуть прощені після смерті, але не цей гріх. Ця ідея про чистилищний стан, де душам померлих дається «другий шанс» покаятися за гріхи, які вони вчинили у своєму земному житті, не знаходить виправдання в цьому твердженні Христа (ані в будь-якому іншому біблійному уривку, власне). Р.С.Х. Ленскі заявив, що вживання Ісусом цієї фрази означало просто «ніколи» (1961, с. 484⁵). Хендріксен погодився з Ленскі, коли написав:

Побіжно слід зазначити, що ці слова зовсім не натякають на те, що певні гріхи будуть прощені в майбутньому житті. Вони ні в якому разі не підтримують доктрину чистилища. Вираз просто означає, що вказаний гріх ніколи не буде прощений (1973, с. 528⁶).

Як коротко писав автор послання до Євреїв, «призначено людям один раз померти, а потім суд» (Євреїв 9:27).

Кілька авторів також припустили, що «майбутній вік», про який говорив Ісус, відноситься до християнського віку. Згідно з цією ідеєю, Ісус зробив заяву в юдейську добу, коли закон Мойсея був чинним, а «майбутній вік» означав наступний християнський вік, коли мав переважати Закон Христа. Вкладання цього значення у фразу часто призводить прихильників цієї теорії до висновку, що непростимий гріх міг бути вчинений у християнську добу, після воскресіння Христа. Як припустив Вінклер: «Таким чином, оскільки наш Господь говорив, коли існувала юдейська ера, він стверджував, що хула на Святого Духа не буде прощена ні в (а) юдейську добу, ні в (б) християнську добу, яка була наступною» (1980, с. 21). Ніколс, підтвердивши ту саму тезу, зробив висновок:

Звідси випливає, що цей гріх, міг бути вчинений під час особистого служіння Христа і тоді був скоєний, як ми бачили, і також міг бути скоєний у євангельському віці чи диспенсації. Вони могли б приписати діла Духа Сатані після П’ятидесятниці, так само як і раніше (1967, с. 234).

Два основних докази, однак, виступають проти ідеї, що згадка Ісуса про «майбутній вік» мала на увазі християнський вік. По-перше, у Євангеліє від Марка 10:30 автор Євангелія розповідає про те, що Ісус використовує ту саму фразу («у майбутньому віці») щодо часу, коли послідовники Христа успадкують «вічне життя» (див. Луки 18:30 для паралельного уривку). Це чітке посилання на життя після смерті, оскільки Павло сказав, що «тіло й кров Божого Царства успадкувати не можуть» (1 Коринтян 15:50). По-друге, розповідь Марка про непростимий гріх описує гріх як «вічний гріх». Перекладачі NKJV записали, що особа, яка вчинила гріх, «не матиме прощення довіку, а підпаде під вічний осуд» (Марка 3:29). Розповідь Марка з акцентом на вічності показує, що ця фраза просто має на меті підкреслити той факт, що цей гріх «абсолютно ніколи» не буде прощений (Ленскі, с. 484). Отже, неправильно використовувати фразу «в майбутньому віці» стосовно чистилища. Також незначно використовувати цю фразу для позначення християнської доби. Найкраще пояснення, знову цитуючи Хендріксона, полягає в тому, що «цей вислів просто означає, що вказаний гріх ніколи не буде прощений» (с. 528).

ЩО ТАКЕ НЕПРОСТИМИЙ ГРІХ

Як було зазначено раніше, хула на Святого Духа є єдиним гріхом у Біблії, якому надається статус непростимого або вічного. Фактично, Ісус передував Своєму обговоренню цього гріха, заявивши, що «кожний гріх і кожна хула будуть прощені людям», окрім хули на Духа. Використовуючи робоче визначення хули як «лихослів’я», стає зрозуміло, що гріх, описаний Ісусом, був «гріхом язиком», який вчинили фарисеї або, принаймні, були дуже близькі до скоєння.

Що зробили фарисеї, що могло б поставити їх під загрозу скоєння непростимого гріха? Згідно з Його власним свідченням, під час перебування Ісуса на цій землі Він виганяв бісів «Духом Божим» (Матвія 12:28). Коли фарисеї побачили, що Ісус вчинив чудо, яке можна перевірити, вони не могли сперечатися з тим фактом, що Христос володів певною силою, якої інші (включно з ними) не мали. Тому, щоб кинути підозру на служіння Ісуса, вони стверджували, що Він виганяє бісів Вельзевулом, князем бісів. Ім’я Вельзевул — це просто інше ім’я сатани (Франклін, 1936, с. 227), як можна побачити зі згадки Ісуса про сатану в Матвія 12:26. Навіть зіткнувшись із чудесною дією Святого Духа через Ісуса, фарисеї, по суті, приписували силу Ісуса сатані та стверджували, що Ісус був «втіленням сатани, а не втіленням Бога. Саме це, і ніщо інше, наш Господь називає хулою проти Святого Духа» (Франклін, с. 227). Максі Борен написав: «Контекст Матвія 12:22 і далі чітко показує, що це справді був гріх хули на Святого Духа, приписувати чудо, вчинене Ісусом, силі диявола. Ісус сказав, що це було зроблено «Божим Духом» (вірш 28), але вони (фарисеї — KB) сказали, що це зробив Вельзевул» (б.д., с. 1⁷). Зрозуміло, що богохульство проти Духа було певним, єдиним гріхом, який могли вчинити фарисеї під час життя Ісуса.

ЧИ «НЕПРОЩЕНИЙ ГРІХ» – ТЕЖ САМЕ, ЩО «ГРІХ НА СМЕРТЬ»?

Іван у своєму першому посланні згадав той факт, що «є гріх на смерть» і «є гріх не на смерть» (1 Івана 5:16-17). Багато людей пов’язують його слова в цих віршах із зауваженням Ісуса про «вічний гріх». Однак очевидно, що цей зв’язок ґрунтується більше на думках, ніж на текстовому вивченні Біблії.

По-перше, немає біблійних доказів, які б пов’язували уривок 1 Івана зі звинуваченням фарисеїв. Крім того, весь контекст 1 Івана дає християнським читачам надію на прощення всіх гріхів, які вони могли вчинити. Іван писав: «Кожна несправедливість є гріхом; та є гріх не на смерть» (1 Івана 5:17). Кількома розділами раніше він написав: «Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності» (1 Івана 1:9, вид. додано). Згідно з змістом послання Івана, будь-яка неправедність, вчинена його читачами, могла бути прощена, якщо порушник зробив належні кроки покаяння та зізнання. Очевидно, що «гріх на смерть» у 1 Івана не є конкретним гріхом, за який неможливо отримати прощення, а скоріше це будь-який гріх, для якого людина не зробить належних кроків, яких вимагає Бог, щоб отримати доступне прощення. З іншого боку, хула на Духа була особливим, вічним гріхом, який ніколи не буде прощений.

ЧИ МОЖНА СЬОГОДНІ СКОЇТИ НЕПРОЩЕНИЙ ГРІХ?

Наступне питання, яке зазвичай ставлять стосовно цього гріха, полягає в тому, чи можливо його вчинити сьогодні чи ні. Думки з цього питання, звичайно, різні, і, здається, вчені розділилися у своїх позиціях. Проте докази, здається, вказують на те, що цей гріх не можна скоїти сьогодні.

По-перше, обставини, за яких описується гріх, не можуть бути актуальними сьогодні через те, що вік чудес закінчився (див. Міллер, 2003⁸). Ніхто сьогодні не матиме можливості особисто спостерігати, як Ісус творить чудеса (2 Коринтян 5:16).

По-друге, жодної іншої згадки про цей гріх немає в жодному біблійному уривку, написаному після воскресіння Христа. Жоден із натхненних авторів Нового Завіту не згадує про цей гріх у жодному посланні чи книзі Дії, і ніхто не пропонує попереджень новонаверненим щодо уникнення гріха після дня П’ятидесятниці. Франклін зауважив:

Якби цей гріх було можливо вчинити, чи не було б якогось застереження проти цього? Якби була якась небезпека щодо цього, чи апостол Павло, який написав половину книг Нового Завіту, не застеріг би від його вчинення? Павло навіть не згадує про хулу на Святого Духа. Гріх, про який йде мова, був фактично вчинений у дні служіння нашого Господа на землі, але це не обов’язково означає, що він міг бути вчинений за Його відсутності (с. 233).

Обговорюючи це питання, Гас Ніколс писав: «Здається, що всі гріхи, скоєні сьогодні, можуть бути прощені, і що всі можуть бути спасенні, якщо вони цього захочуть» (1967, с. 239). В.Е. Говард прокоментував у тому ж ключі, коли заявив, що «сьогодні немає непростимого гріха» (1975, с. 156⁹).

Підсумовуючи, хула на Святого Духа є єдиним непростимим гріхом, згаданим у Біблії, і він згадується в контексті фарисеїв, які звинувачували Ісуса в одержимості сатаною. Контекст вказує на те, що це був конкретний гріх, а не низка гріхів, які можна пробачити, чи ставлення наполегливої невіри. Після воскресіння жоден натхненний письменник не згадує про цей гріх, і не було записано жодних застережень проти нього. Конкретних доказів того, що цей гріх може бути скоєно, на сьогодні немає. Той факт, що про нього не згадується після воскресіння, наводить на думку, що його не може бути вчинено. Насправді, такі уривки, як 1 Івана 1:7,9, вказують на те, що «всяка неправда», яку людина може вчинити сьогодні, може бути прощена кров’ю Ісуса. Як сказав Говард, завершуючи свої зауваження про вічний гріх: «У тому самому Писанні наш Господь дав повне запевнення, що кожен гріх і богохульство проти «Сина Людського» будуть йому прощені. Сьогодні Євангеліє Христа має бути проповідувано кожній людині на землі, і будь-яка людина на землі може бути спасенною, якщо підкориться Євангелію (Марка 16:15-16)» [с. 157].

Використані джерела

¹ Джексон, Вейн (2000), Хула — що таке великий гріх?, [онлайн], URL: https://www.christiancourier.com/articles/168-blasphemy-what-is-this-great-sin.

² Франклін, Барнард (1936), «Хула проти Святого Духа: Дослідження біблійного вчення щодо непростимого гріха», Bibliotheca Sacra, 93:220-233, квітень.

³ Ніколс, Гас (1967), Лекції про Святого Духа (Плейнвʼю, Техас: Nichols Brothers).

⁴ Вінклер, Венделл, ред. (1980), Що ви знаєте про Святого Духа? (Форт-Ворт, Техас: Winkler Publications).

⁵ Ленскі, Р.С.Х. (1961 перев.), Тлумачення Євангелія від Матвія (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg).

⁶ Хендріксен, Вільям (1973), Євангеліє від Матвія (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

⁷ Борен, Максі Б. (без дати), «Хула проти Святого Духа», Роздатковий матеріал для класу, Церква Христа Браун Трейл, Бедфорд, Техас, Урок 4.

⁸ Міллер, Дейв (2003), «Сучасні чудеса, говоріння мовами і хрещення Святим Духом: спростування», Reason and Revelation, 23(3):17-23, березень.

⁹ Говард, В.Е. (1975), Святий Дух (Вест Монро, Луїзіана: Central Publishers).

Published October 16, 2024

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→