Хто ці люди?
Із часом нам часто ставлять питання щодо ідентичності церкви Христової. «Що ж стоїть за Церквами Христовими?» «У що вони вірять?» «Хто ці люди — Церкви Христові?»
Щоб відповісти на ці питання, слід узяти Біблію. У Матвія 3:2 Іван Хреститель проголосив, що Царство Небесне наблизилось. У Матвія 16:18 сам Ісус заявив учням, що Він збудує Свою церкву і передасть їм ключі від Царства. У Марка 9:1 Ісус додав, що деякі, хто стоїть перед Ним, не скуштують смерті, доки не побачать Царства Божого при силі. У Івана 3:5 Ісус пояснив Нікодиму, що щоб увійти до Царства Божого, необхідно «народитися згори» — з води й духа. Після смерті і воскресіння Ісус наказав апостолам йти по всьому світу і проповідувати Євангеліє кожній створінні. Хто повірить і буде охрещений — той буде спасенний (Марка 16:16).
Ці уривки підготували ґрунт для великої події у Діях Апостолів 2 розділі. У цьому ключовому тексті Ісус виконав Свої обітниці. Було проповідано Євангеліє, близько 3 000 слухачів увірували і охрестились — і церква Христова виникла. Було це в 30 році після Р. Х. Місто — Єрусалим. У прямому виконанні пророчих старозавітних текстів (Ісаї 2, Даниїла 2, Йоіла 2, Михея 4) Ісус заснував Свою церкву.
Сучасні Церкви Христові — це відтворення новозавітної Церкви Христової, починаючи з Дій 2. З Біблії видно кілька характеристик, які допомагають розуміти, якою має бути Церква Христова.
По‑перше, розгляньмо, що робили у I столітті, щоб стати членом Церкви Христової. У Діях 2 люди, почувши проповідь, спитали апостолів, що робити. Петро відповів: «Покайтесь, і нехай кожен з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших» (Дії 2:38). Це було виконання слова Ісуса у Марка 16:16: «Хто увірує й охреститься — спасенний буде».
Такий же порядок повторюється в інших місцях Дій. У Дії 8:12–13 зазначається, що «Але коли повірили Филипові, який благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, то охрестилися і чоловіки, і жінки. Повірив і сам Симон; охрестившись, він постійно перебував з Филипом і дивувався, коли бачив прояви великої сили й чудеса». В тому ж розділі Філіп проповідував Євангеліє ефіопському евнухові. Коли він побачив воду — захотів охреститися; Філіп погодився, якщо він вірує.
У Дії 10 Корнелій почув слово, увірував і охрестився. У Дії 16 Лідія почула, повірила і охрестилася. Той же наглядач Філіпівської в’язниці почув слово, і негайно охрестився пізньої години. У Дії 18:8 багато коринтян почули слово, увірували й охрестилися. У Дії 19:4–5 громадяни Ефеса почули, повірили й охрестилися. Сам Павло, за Дії 9 і 22, почув слово та охрестився для очищення від гріхів.
Інші частини Нового Завіту підтверджують цей порядок входження в християнство. У посланні до Римлян Павло зазначив, що в день хрещення вони були охрещені у Христі, у Його смерть, і звільнені для нового життя (Римлян 6:1–7). До Коринтян — що в день охрещення вони ввійшли в одне тіло — Церкву Христову (1 Коринтян 12:13). Галатам сказав, що в час хрещення ввійшли «у Христа зодягнулися» (Галатів 3:27). Петро також підтвердив це саме розуміння, проголосивши, що спасіння відбувається в момент хрещення, бо саме тоді до віруючого застосовуються блага воскресіння Христа (1 Петра 3:21).
Зверніть увагу на ці уривки Писання: у першому столітті людина ставала християнином так само і в той самий момент, коли ставала членом Церкви Христової. Люди першого століття чули звістку про спасіння та Божу волю для свого життя. Потім вони вірували (мали віру) в Бога і Христа (та в навчання про Них), каялися у своїх гріхах, устами визнавали ім’я Христа і хрестилися (тобто занурювались у воду) на відпущення гріхів (пор. Римлян 10:9–10; Колосян 2:12; Євреїв 10:22). Хто такі Церкви Христові? Це ті церкви, які дотримуються того ж самого новозавітного плану спасіння.
По‑друге, розгляньмо організацію Церкви Христової у Новому Завіті. Кожна місцева громада була незалежною. Жодної єрархії чи централізованої структури не було. Кожна Церква підпорядковувалась лише Христу (Колосян 1:18). Не було синодів, з’їздів, керівних документів — кожна громада керувалася самостійно.
У кожній з таких церков, згідно з навчанням Нового Завіту, чоловіки, які відповідають вимогам 1 Тимофію 3 та Титу 1, мають бути призначені членами церкви на служіння старшими. Інші назви цієї ролі в Новому Завіті — єпископи, пастирі, наставники та пресвітери (Титу 1:5,7; Дії 20:17,28; 1 Петра 5:1–2). Новий Завіт навчає, що коли в церкві є гідні чоловіки, повинні бути призначені двоє або більше для служіння. У Новому Завіті церкви завжди мали множину старших у кожній окремій громаді (Дії 20:17; Филип’ян 1:1; Тит 1:5). Ці чоловіки виконують наглядову роль у місцевій церкві. Вони пасуть і пильнують членів, які їм доручені (Євреїв 13:17; 1 Петра 5:1–4). Слово «пастир» у Новому Завіті не стосувалося проповідника, а означало старійшину.
У церквах Нового Завіту також були призначені диякони, які відповідали певним вимогам, установленим Богом (1 Тимофію 3:8–13). Диякони отримували обов’язки й завдання, пов’язані зі служінням потребам громади (Дії 6:1–6; Филип’ян 1:1).
Крім старших і дияконів, у церквах Христових першого століття були вчителі, проповідники й євангелісти (Ефесян 4:11; 2 Тимофію 4:5; Якова 3:1). Ці чоловіки навчали й проповідували християнське вчення як для нехристиян, так і для християн. Жінки-вчителі навчали жінок і дітей (Тит 2:4). Усі члени разом брали участь у праці та поклонінні в церкві, прагнучи прославити Бога своїм життям.
Багато нововведень з’явилося з часів першого століття щодо управління й організації церкви. Але, підсумовуючи, проста структура Христової церкви згідно з Новим Завітом складалася зі старійшин, які пасли отару, дияконів, які служили громаді, проповідників та євангелістів, які проголошували Євангеліє, а також усіх інших членів місцевої громади, які працювали й поклонялися під наглядом старших. Хто такі Церкви Христові? Це ті церкви, які дотримуються цієї простої новозавітної моделі.
По‑третє, як церкву Христову варто називати? Які біблійні назви? У Римлян 16:16 згадується «церква Христова». Ісус сказав, що Він побудує Свою церкву (Матвія 16:18). Отже, церква належить Христу, який є Главою її тіла (Ефесян 1:22–23). Іноді Його церкву називають просто «церква» (наприклад, Дії 8:1). «Церква» означає «викликані» — ті, кого покликано з цього світу до Царства Христа.
Інколи церкву Христову називають також «царством» (Матвія 16:19), «царством Божим» (Марка 9:1; Івана 3:5), «царством небесним» (Матвія 18:3) чи «царством Його улюбленого Сина» (Колосян 1:13). Зустрічаються також назви «церква Божа» (1 Коринтян 1:2) і «церква живого Бога» (1 Тимофію 3:15), без сумніву вказуючи на божественну власність Христа. Є також «тіло Христове» (Ефесян 4:12). У Новому Заповіті зустрічаються й інші назви для церкви Христової, але помітно, що більшість назв, які дали деномінації, не знайдені в Біблії. Церкви Христові — це ті громади, які прагнуть мати біблійну назву.
Те ж стосується імен для індивідуальних членів. Найпершим іменем, яким слід називати церковних людей, є «християнин» (Дії 11:26; 26:28; 1 Петра 4:16; Ісаї 62:1–2). Це ім’я вказує на приналежність до Христа. Інші імена включають: «учні» (Дії 20:7), «святі» (1 Коринтян 1:2), «брати» (1 Коринтян 15:1), «сини Божі» (Римлян 8:14), «діти Божі» (1 Івана 3:1), «священики» (1 Петра 2:9) — і ще декілька. Це — біблійні назви.
Проте що можна сказати про численні релігійні титули, які використовуються сьогодні? Деномінаційна концепція «духовенства» чужа Новому Завіту. Проповідники були просто підготовленими християнами, які навчали інших. Вони не відокремлювалися як особливий релігійний клас, не носили титули «реверенд», «пастор» чи «отець» (Матвія 23:9). Такі титули — людського походження і служать лише для лести людям, хоча вся слава належить Богові (Луки 4:8).
Отже, хто такі Церкви Христові? Це ті громади, які носять ім’я Христа — як індивідуально, так і колективно. Як сказав апостол Петро: «…під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!» (Дії 4:12). «А коли як християнин, то хай не соромиться, але нехай прославляє Бога цим ім’ям» (1 Петра 4:16).
Четверта ознака Церкви Христової в Новому Завіті — це відсутність деномінаційних ознак. Наприклад, у Церквах Христових не було офіційних символів віри, церковних настанов чи сповідань віри, які вимагали б обов’язкового прийняття від членів. Єдиним авторитетним документом для визначення віри та практики була Біблія. Біблія постає як натхненне, безпомилкове, непогрішиме Слово Боже — єдиний надійний дороговказ, що веде людину з цього життя до неба. Хто такі Церкви Христові? Це ті церкви, які покладаються виключно на Біблію як на джерело духовного керівництва.
П’ята і остання ознака Церкви Христової в Новому Завіті — це її форма поклоніння. Церкви Христові відновили просте новозавітне поклоніння у своїх зібраннях — нічого більше й нічого менше. Якщо проаналізувати Новий Завіт, можна побачити, що церкви першого століття в неділю виконували п’ять форм поклоніння. По-перше, вони збиралися разом із важливою метою — для участі у Вечері Господній, яка складалася з хліба і виноградного соку як символів тіла і крові Христа, принесених у жертву на хресті (Матвія 26:26–29; Дії 20:7; 1 Коринтян 10:16–21; 11:20–34). Християни звершували Вечерю Господню щонеділі і тільки в неділю. По-друге, рання церква спільно молилася (Дії 2:42; 1 Тимофію 2:1–8). По-третє, християни співали релігійні пісні разом (Ефесян 5:19; Колосян 3:16). Їхній спів був спільним, без супроводу музичних інструментів. По-четверте, вони брали участь у вивченні Біблії — або через публічне читання Писання, або через навчання проповідника чи вчителя (1 Тимофію 4:13; 2 Тимофію 4:1–4; Титу 2:15). І наостанок, християни жертвували гроші в перший день тижня — як спільний фонд, з якого виконувалася Господня праця (1 Коринтян 16:1–2).
Новозавітне поклоніння є надзвичайно простим і щирим — вільним від ефектності й зовнішнього блиску, які люди часто вигадують від нудьги. Хто такі Церкви Христові? Це ті громади, які відновили просте новозавітне поклоніння у своїх зібраннях. Вони щонеділі збираються разом і беруть участь у Вечері Господній; вони разом співають псалми, гімни й духовні пісні; жертвують частину свого доходу на справи церкви; моляться разом і разом вивчають Слово Боже.
Члени Церков Христових, звісно, не є досконалими. Як і в першому столітті, ці церкви складаються з людей із недоліками. Але конструкція Новозавітної Церкви вже закладена. Тому кожен може бути просто християнином — членом тієї Церкви, яку ми знаходимо в описі Нового Завіту — Церкви Христової.
Це не означає, що всі групи, які носять назву «Церква Христова», насправді дотримуються новозавітного образу церкви. Церква може мати біблійне ім’я, але не займатися біблійним поклонінням. Деякі Церкви Христові нині відступають від істини, змінюючи структуру церкви й запроваджуючи небіблійні нововведення. Ми не можемо схвалювати такі церкви лише через те, що вони продовжують носити ім’я «Церква Христова».
Ви можете стати членом Новозавітної Церкви. Вам не потрібно задовольнятися людською деномінацією. Ми закликаємо вас дослідити, що говорить Новий Завіт про Церкву Христову.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
