Усі знають, що Біблія суперечить сама собі
Якщо пам’ять мене не підводить, це було 1969 року. Я навчався у другому класі старшої школи Camelback у Фініксі, штат Аризона, і сидів на уроці суспільствознавства. Того дня наша постійна вчителька була відсутня. Її заміняв студент-практикант, який виконував вимоги своєї навчальної програми для здобуття ступеня в галузі середньої освіти в Університеті штату Аризона. Ми саме вели обговорення на уроці, коли одна молода дівчина долучилася до розмови, розпочавши свої слова так: «Біблія говорить…» Учитель раптово перервав її такими словами: «Усі знають, що Біблія суперечить сама собі. В одному місці вона говорить: “око за око”, а в іншому: “підстав другу щоку”. Тому ми не будемо використовувати Біблію в цьому обговоренні».
Озираючись на ту подію більш ніж через 50 років, я здригаюся від самої думки про те, наскільки згубне насіння сумніву могло бути посіяне в серцях численних молодих людей щодо божественної достовірності Біблії та християнської моралі. Таке зневажливе, легковажне ставлення з боку людини, поставленої в становище авторитету, безсумнівно, справило величезний вплив на юні уми. Однак його поверхове, неглибоке ставлення до Святого Письма виявило цілковите незнання Біблії, а також те, що можна назвати лише крайньою упередженістю. «Упередженість» визначається як «несправедлива й необґрунтована думка або почуття, особливо сформовані без достатнього обмірковування чи знань»1. Учитель заздалегідь виніс судження про Біблію, дійшовши висновку на підставі недостатніх доказів. Це були шістдесяті — час, коли зловісні сили діяли з метою повалення основоположних принципів Америки. Як проголошувала пісня Боба Ділана 1964 року: «Часи змінюються»2.
Відтоді напади на Біблію та християнську релігію посилилися й стали звичайним явищем у всій державній системі освіти країни. Упродовж десятиліть багато професорів, викладачів та вчителів на всіх рівнях освіти зухвало й безстрашно ведуть невпинний наступ на релігійні та духовні основи Америки. Їхня ворожість до Бога, Біблії та християнства наскрізь пронизала державну освіту й стала в ній панівною. Їхній скептицизм переріс у прийняття ідеологій, які відверто відкидають християнський світогляд, зокрема атеїзму, марксизму та східних релігій. Тим часом неможливо сказати, скільки мільйонів американців — від дитинства до зрілого віку — відтоді прожили своє життя, відкинувши християнство на підставі такої безпідставної дезінформації, нав’язаної їм через хибні переконання їхніх неправильно навчених учителів.
«Немає під сонцем нічого нового» (Еклезіаста 1:9). За останні 2 000 років було безліч скептиків, які стверджували, що Біблія суперечить сама собі. Незліченну кількість нібито суперечностей сміливо висували й нав’язували нічого не підозрюючій аудиторії. Однак упродовж століть було написано десятки томів, у яких наведено логічне й переконливе спростування всіх таких звинувачень, висунутих проти Біблії. На всі вони було дано належну відповідь, а Біблію повністю виправдано, що є ще одним доказом її власного божественного походження3.
Природа людського існування така, що всі люди зобов’язані зважувати докази й доходити до істини. Усі цілком здатні це робити — і всі будуть відповідати за те, чи зробили вони це. Ті, кому бракує волі або зацікавленості це робити, будуть відповідно суджені. Ісус прямо сказав: «Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його останнього дня» (Івана 12:48). Павло закликав: «Усе досліджуйте і доброго держіться» (1 Солунян 5:21). А Іван наполягав: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, адже багато лжепророків з’явилося у світі» (1 Івана 4:1). Усвідомлював це той молодий студент-практикант чи ні, але того дня в шкільному класі у Фініксі він виступив у ролі лжепророка. Відповідальністю всіх, хто його слухав, було чинити так, як благородні верійці, котрі «щодня досліджували Писання, чи так воно є» (Дії 17:11).
До речі, що можна сказати про нібито суперечність, яку студент-практикант висунув перед класом, наповненим вразливою, наївною молоддю? Навіть побіжний, поверховий аналіз Біблії показує, що згадка про «око за око» стосується закону відплати4 Старого Закону, приписи якого були призначені для того, щоб обмежити міру покарання, узгодивши її з тяжкістю злочину (Вихід 21:24; Левіт 24:20; Повторення Закону 19:21). Отже, ці закони були включені до єврейського цивільного законодавства з метою впорядкування громадянського суспільства в 1500 році до Р. Х. Друга згадка — «підстав другу щоку» — стосується слів Ісуса в Нагірній проповіді, де Він навчав про необхідність не мститися й не відплачувати, коли одна людина зазнає поганого поводження від іншої (Матвія 5:38–42). Дивовижно, але ці два вислови не мають стосунку один до одного, стосуються цілком різних обставин і жодним чином не становлять біблійної суперечності. Використовувати їх для висунення такого безпідставного звинувачення означає, щонайменше, виявляти грубу риторичну некомпетентність.
1 Кембриджський словник, https://dictionary.cambridge.org/us/dictionary/english/prejudice.
2 Боб Ділан (1963/1964), «Часи змінюються», «Інформаційний бюлетень Боба Ділана», https://www.bobdylan.com/songs/times-they-are-changin/.
3 Див. три томи серії «Ковадло дзвенить» за посиланням: https://store.apologeticspress.org/collections/books/products/apbkel0001.
4 «Закон відплати дозволяв взаємне заподіяння шкоди» — Едвард Янг (1964), «Вступ до Старого Завіту» (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), с. 111; див. також Брюс Мецгер і Майкл Куґан, ред. (2001), «Оксфордський путівник з ідей і питань Біблії» (Нью-Йорк: Oxford University Press), с. 543; Вільям Міллер (2006), «Око за око» (Нью-Йорк: Cambridge University Press), с. 65.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
