Menu

Тільки істинне християнство можна захистити

Нещодавно я брав участь у дуже продуктивній дискусії з двома атеїстами. Їм було трохи за тридцять, вони були інтелектуальними та дуже красномовними. Ми організували зустріч, щоб обговорити, чому вони вирішили прийняти атеїзм і відкинути Бога і християнство. У ході двогодинної дискусії з’ясувалося, що багато їхніх скарг на «християнство» були правомірними. Насправді я щиро погодився з безліччю їхніх довгих спростувань «християнства». Проте, щоб я не вводив читача в оману, дозвольте мені пояснити. Зверніть увагу, що я взяв у лапки «християнство», проти якого вони виступали, тому що цей термін вимагає уточнення. Значна частина «християнства», яке так розлютило цих молодих людей, полягала в грубих неправильних інтерпретаціях Бога та огидно неправильних тлумаченнях Біблії. Наприклад, під час дискусії один із чоловіків пояснив, що якщо, згідно з поглядами Жана Кальвіна, Бог довільно обрав одних людей для спасіння, а інших для загибелі, незалежно від їхнього вибору, тоді Бог був би несправедливим. Кілька хвилин він докладно пояснював це питання. Уважно вислухавши його проникливе спростування кальвінізму, я цілком погодився з ним, але зауважив, що кальвінізм не є справжнім християнством. Здавалося, оскільки кальвінізм був так невід’ємно пов’язаний із багатьма «марками» «християнства», з якими стикався цей молодий чоловік, він був здивований тим, що будь-який «християнин» так легко погодився б з його оцінкою очевидних недоліків цієї ідеї.

Дискусія з цими людьми в поєднанні з критичним читанням основних авторів атеїстичної спільноти вразила мене тим фактом, що скептичні автори мають хист викривати псевдохристиянство як помилкове, яким воно є насправді. На жаль, скептики часто використовують псевдохристиянство та неправильне тлумачення Біблії, яке вони так влучно викривають, як опудала, наполягаючи на тому, що вони представляють справжнє християнство. На справді, це зовсім не так. Проте корисно дослідити декілька сфер неправильного тлумачення Біблії та нехристиянських вірувань, які скептики правильно визначили як хибні.

ТЕЇСТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ Є НЕПЕРЕКОНЛИВОЮ

У 2006 році Девід Міллс написав книгу під назвою «Атеїстичний всесвіт: відповідь мислячої людини на християнський фундаменталізм». Значна частина матеріалу в цій книзі є невірною. Але шостий розділ під назвою «Чи можна узгодити Буття з сучасною наукою?» містить влучні зауваження щодо тих, хто стверджує, що вірить Біблії, але намагається змінити її тлумачення відповідно до сучасних еволюційних знахідок. На початку розділу Міллс сказав:

Згідно з Буттям, Бог створив Адама і Єву на шостий день тижня творіння. Далі в генеалогії Буття детально описано точний вік, коли Адам і його нащадки чоловічої статі «спородили» власних нащадків чоловічої статі. Книги Нового Завіту від Матвія та Луки [ПРИМІТКА: Насправді, Матвій і Лука не вказують вік — KB] потім продовжують генеалогію від Давида до Ісуса, знову вказуючи вік, у якому кожен нащадок чоловічої статі «спородив» наступне покоління. Оскільки ми маємо фіксований «історичний» період для народження Ісуса, креаціоністи підрахували, що небо та Земля були створені Богом у 4004 році до нашої ери. Отже, за біблійною хронологією Землі лише 6000 років. [ПРИМІТКА: хоча Міллс має рацію щодо загального віку 6000 років, хронологія не настільки точна, щоб визначити точну дату 4004 р. до Р. Х. — KB.] Незважаючи на широкі розбіжності в точках зору, креаціоністи та еволюційні біологи погоджуються щодо важливого факту: шість тисяч років — недостатній час, щоб еволюція створила складні форми життя, які ми спостерігаємо на Землі сьогодні… Отже, 6000-річний вік Землі означає, що Буття та теорія еволюції назавжди несумісні (с. 137i).

Далі Міллс зазначив:

Якщо історія Землі почалася з Тижня Створення, і якщо Книга Буття містить точні історичні записи, то на Землі не було доісторичних епох, доісторичних людей і доісторичних тварин. Динозаври ходили по Землі лише кілька тисяч років тому, пліч-о-пліч із сучасною людиною (с. 141).

Далі Міллс писав: «Якщо креаціоністи зараз хочуть відмовитися від своєї історичної позиції та мовчки погодитися на древню Землю, то я аплодую їх прогресу. Але це фарс стверджувати, що Книга Буття насправді ніколи не вимагала молодої Землі, оскільки генеалогії завжди були метафорами» (с. 148, вид. додано).

Стосовно тих, хто намагається скомпрометувати буквальну природу Буття і прийняти як Біблію, так і еволюцію, Міллс написав: «Цитуючи теорію Денної Епохи, ці Великі Обманщики вважають, що Буття насправді описує стародавню Землю. Мета цієї помпезної інтелектуальної шаради полягає в тому, щоб дозволити Великим Обманщикам «мати все і одразу» — уявляючи себе релігійними і науковцями водночас» (с. 151). Потім, у стилі, що точно відповідає творам молодого захисника молодої Землі, Міллс коментує: «Однак, ніби передчуваючи та завчасно спростувавши теорію Денної Епохи, сама Книга Буття дає чітке та конкретне визначення Тижня Створення…«вечір і ранок» був днем—буквальним 24-годинним днем” (с. 151).

Міллс абсолютно правий щодо того факту, що компроміс із розповіддю про Творіння в Книзі Буття невиправданий і нелогічний. Він чудово показує, що особливе звернення, необхідне для того, щоб привести текст Буття у відповідність із сучасними еволюційними ідеями, не витримує критичного розгляду. Він робить правильний висновок, що: «6000-річний вік Землі означає, що Буття та теорія еволюції назавжди несумісні» (с. 137). Ті, хто компрометує текст Буття, намагаючись змусити його узгодити з сучасними еволюційними вченнями, помилилися, і їм було б добре прислухатися до критики Міллса щодо їхнього неточного тлумачення.

На жаль, Міллс залишає своє критичне мислення на порозі своєї правильної оцінки того, що Біблія та еволюційна теорія несумісні. Він неправильно міркує, що Біблія весь час помилялася і що еволюція є справжнім творцем нашої планети. Ми неодноразово показували, що такого просто не може бути (пор. Джексон та ін., 2008ii), і Міллсу та іншим атеїстам було б добре застосувати таке ж критичне мислення до хибної еволюційної теорії, як вони влучно застосовують його до невиправданих компромісів біблійного тексту.

УСПАДКОВАНИЙ ГРІХ

Багато людей, які сьогодні вважають себе християнами, погодилися з ідеєю, що люди народжуються з грішною природою. Ці релігійні люди вірять, що гріх можна успадкувати від предків і що кожна людина, навіть немовля, заслуговує смерті через свою гріховну природу. Однак Біблія ніде не навчає такої доктрини. Таким чином, коли атеїсти та скептики хапаються за це хибне тлумачення Святого Письма, вони правильно наполягають на тому, що таке вчення виявить суперечність у природі Бога Біблії.

Крістофер Гітченс, обговорюючи смерть Христа на хресті, писав:

Крім того, від мене вимагається вірити, що агонія була необхідна, щоб компенсувати попередній злочин, у якому я також не брав участі, гріх Адама… Таким чином, моя власна провина в цій справі вважається «першородною» і неминучою. Однак я все ще маю свободу волі, щоб відхилити пропозицію викупу (2007, с. 209, вид. в ориг.iii)

Гітченс правильно зробив висновок, що така ідея «заперечує моральну та розумну ідею про те, що діти невинні у злочинах своїх батьків» (с. 99). Річард Докінз також підтримав цю ідею: «Вважається, що гріх Адама і Єви передався по чоловічій лінії — згідно з Августином, через сімʼя. Що це за етична філософія, яка засуджує кожну дитину, навіть ще до її народження, успадковувати гріх далекого предка?» (Докінз, 2006, с. 251, вид. доданоiv).

Гітченз, Докінз та численні інші атеїстичні автори правильно дійшли висновку, що бог, який засуджує дітей через те, що вони успадкували гріхи своїх предків, був би несправедливою істотою, негідною поклоніння. Біблійний портрет Бога, однак, не є таким жорстоким і несправедливим. Насправді все з точністю до навпаки. Біблія недвозначно вказує, що діти не успадковують гріхи чи провини своїх предків. Пророк Єзекіїль писав: «А душа, що згрішила, помре. А син не візьме неправедність батька, ані батько не візьме неправедність сина. Праведність праведного буде на ньому, і беззаконня беззаконного буде на ньому» (18:20). Було неодноразово доведено, що поза сумнівом, Біблія ніколи не вказує на те, що діти успадковують гріх або провину від своїх батьків (Батт, 2004v), і діти ніколи не зазнають будь-якого духовного покарання внаслідок гріхів своїх батьків (Батт, 2003vi). Незважаючи на те, що діти часто страждають від фізичних наслідків неправильного вибору своїх батьків, наприклад, коли п’яний батько знущається над своїми дітьми, ці діти не несуть жодної духовної провини батька і не успадковують жодного батьківського гріха.

Можна цілком зрозуміти, чому скептичне співтовариство було б вражено істотою, яка кидала б невинних немовлят у пекло як покарання за гріхи їхніх батьків. Однак правильне тлумачення Біблії показує, що це не так. Хоча це сумно, що багато релігійних людей хибно навчають такої точки зору, їхнє хибне вчення на цю тему та прийняття скептиками цього фальшивого вчення як правильного тлумачення Біблії не можуть бути використані як законна зброя, щоб поставити під сумнів характер Бога Біблії.

НЕПРАВИЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ВІРИ

Прикро для християнства, що деякі, хто називає себе християнами, абсолютно неправильно розуміють основної концкпції віри. Для багатьох у так званому християнському світі віра — це тепле почуття в їхніх серцях, коли їм не вдалося знайти достатніх доказів, щоб виправдати свої вірування. Сучасні словники багато зробили для того, щоб це хибне визначення віри закріпилося в сучасному християнстві. Наприклад, Новий тлумачний словник англійської мови Вебстера стверджує, що віра — це «тверде переконання в чомусь, для чого немає доказів» (1988vii). Американський словник англійської мови дає таке визначення віри: «вірування, яке не спирається на логічні чи матеріальні докази» (2000, с. 636viii). Думка про те, що віра — це тепле, розпливчасте почуття, відокремлене від логічного мислення та від усіх «матеріальних доказів», не збігається з тим, що насправді говорить Біблія про віру (пор. Штаньо, 1996ix). Як правильно зауважив Штаньо: «Немає жодної складової християнства, від якої залежить спасіння наших душ, яка є лише «ймовірно» правдивою. У кожному випадку наданих доказів достатньо, щоб встановити переконливе підтвердження істини християнської віри» (1996, с. 7).

Хибна думка про те, що віра — це «стрибок у темряві» без відповідних доказів, дає скептично налаштованій спільноті багато корму для їхніх атеїстичних, антибіблійних гармат — і цілком справедливо. Якщо віра в Бога, або божественне натхнення Біблії, або божественність Ісуса Христа не підтверджується раціональними, логічними доказами, тоді ці ідеї так само неварті віри, як і недоказові ідеї атеїзму та еволюції. Усвідомлюючи суперечливість такого хибного визначення віри, Сем Гарріс писав: «Фактично, кожна релігія проповідує істинність тверджень, для яких неможливо навіть уявити докази. Це стало «стрибком у вірі» К’єркегора» (Гарріс, 2004, с. 23, вид. в ориг.x). Крістофер Гітченс, спираючись на ідею «стрибка віри», висловив думку:

Насправді «стрибок віри» — якщо дати йому пам’ятну назву, яку дав йому Сорен К’єркегор — це обман. Як він сам зазначив, це не «стрибок», який можна зробити раз і назавжди. Це стрибок, який потрібно здійснювати безперервно, незважаючи на зростаючу кількість доказів протилежного (2007, с. 65).

У своєму аналізі релігії Річард Докінз дотепно зауважив: «Вся суть релігійної віри, її сила і головна слава полягає в тому, що вона не залежить від раціонального виправдання» (2006, с. 23, вид. додано). Через свою віру в те, що біблійна віра — це віра без раціонального обґрунтування, Докінз зробив висновок: «Ми віримо в еволюцію, тому що докази її підтверджують, і ми б відмовилися від неї відразу, якби з’явилися нові докази, які її спростовують. Жоден справжній фундаменталіст ніколи б не сказав нічого подібного» (с. 283). Насправді Докінз хоче сказати, що жоден фундаменталіст, який прийняв концепцію, згідно з якою віра не залежить від раціонального обґрунтування, не відмовиться від своєї віри, якби були надані докази протилежного. Але якщо його визначення віри неправильне, то він неправильно робить висновок, що ті, хто вірять у Бога, божественне натхнення Біблії та божественність Христа, не змінять своїх поглядів на основі доказів. Насправді, згідно з правильним визначенням біблійної віри, тільки завдяки раціональному обґрунтуванню та доступним логічним доказам справжні християни дотримуються своїх вірувань.

Коли Докінз стверджує: «Християнство так само, як і іслам, навчає дітей, що беззаперечна віра є чеснотою. Вам не потрібно обґрунтовувати те, у що ви вірите» (с. 306), він демонструє свій брак знань про те, що таке біблійна віра. Біблійна віра повністю і виключно ґрунтується на істині та розумі, як коротко сказав апостол Павло в Діях 26:25. Пророк Ісая підкреслив цю фундаментальну істину про біблійну віру, коли записав Боже запрошення до ізраїльтян: «Приходьте і порозмовляємо, — говорить Господь» (1:18). Лука у своєму вступі до книги Дії наголосив на тому, що воскресіння Ісуса було засвідчено «багатьма доказами» (1:3). Щоб повірити у воскресіння, потрібна віра, заснована на безпомилкових доказах.

Сем Гарріс писав: «Настав час визнати, що віра — це не що інше, як дозвіл, який релігійні люди дають одне одному, щоб продовжувати вірити, коли розумні аргументи вичерпуються» (Гарріс, 2006, с. 67xi). Звинувачення Гарріса є виправданими, якщо їх застосовувати до фальшивих релігій і до тих, хто намагається захистити християнство, не надаючи логічного, раціонального обґрунтування своєї віри. Але його твердження та подібні настрої Докінза, Гітченса та інших атеїстів абсолютно недостатні для критики істинної біблійної віри. На жаль, надто багато самопроголошених християн відкривають двері для скептично налаштованої спільноти, щоб розгромити християнську «віру», хоча насправді «віра», яку руйнують, ніколи не була біблійною.

СУЧАСНІ СУДЕСА

Сучасні скептики часто зловживають «християнством» через схильність багатьох у християнському світі стверджувати, що Святий Дух продовжує творити чудеса сьогодні, як Він робив у часи Нового Завіту. Атеїст Ден Баркер писав про час, коли його вигнали з «чудодійной» зустрічі Пітера Попова» (1992, стор. 291xii). Баркер писав, що Попов «схопив жінку за голову, навмисно скуйовдив її волосся, потряс її і оголосив, що вона зцілилася» (с. 293). Під час зцілювальних витівок Попова Баркер зазначив: «Глядачі супроводжували його «зцілення» тим, що голосно розмовляли «мовами», піднімали руки, тремтіли, плакали і вигукували «Дякую, Ісусе!» і «Алілуя!». Це нагадувало один із професійних борцівських поєдинків телевізору» (с. 293).

Баркер так оцінив цю подію: «Це було комічно; і це було сумно. Чоловік займався медичною практикою без ліцензії, вселяючи людям марні надії та створюючи небезпеку для життя. (Багато його віруючих відмовилися від ліків або скасували прийоми у лікарів.) Я пам’ятаю, як брав участь у подібних зборах, коли був євангелістом повного євангелія, і мені було соромно» (с. 294). Їдка оцінка Баркером «шахрайського зцілення вірою» Попова є точною в багатьох відношеннях. Як зізнався Баркер, свого часу він брав участь у багатьох фальшивих цілительских заходах, і тому він знає, яка нечесність притаманна таким оманливим махінаціям. І тут скептично налаштована спільнота логічно і правильно дійшла висновку, що такі зцілення вірою недійсні. Як писав Девід Міллс: «Якщо Бог має силу чудесним чином зцілювати інших (хоча завжди невизначено і непевно), чому Бог ніколи не допомагає людям з ампутованими кінцівками?» (2006, с. 161).

Міллс має рацію, коли припускає, що якщо чудодійна сила, яка була доступна за часів апостолів, доступна й сьогодні, як багато «християн» помилково вчать і вірять, то мали б бути задокументовані чудеса, які можна емпірично перевірити, як-от зцілення людей з ампутованими кінцівками. Зрештою, навіть вороги апостолів мусили визнати, що чудеса, творені апостолами, можна було емпірично перевірити: «через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.» (Дії 4:16).

По правді кажучи, скептичне співтовариство робить чудову роботу, показуючи, що такі події «зцілення вірою» є емоційно напруженими божевіллями, які не дають дійсних медичних результатів. Проблема виникає, однак, коли скептичне співтовариство намагається вписати всіх християн у цю форму або намагається використати ці підтверджено фальшиві чудеса, щоб зневажити можливість будь-якого дива в будь-який час в історії. Справа в тому, що Біблія передбачила, що чудодійній силі, яка була доступна апостолам, прийде кінець і вона не триватиме протягом століть аж до сучасності (Міллер, 2003xiii). Крім того, було неодноразово доведено, що такі фальшиві чудеса не мають жодної аргументаційної цінності проти історичної легітимності справжніх чудес, записаних у Біблії, таких як воскресіння Христа (Батт, 2002xiv).

Висновки

Мортімер Дж. Адлер одного разу сказав: «Християнство є єдиною логічною, послідовною вірою у світі» (цитовано в Шарп і Бергман, 2008, с. 288[xv]). На жаль, правдивість його твердження часто затьмарюється великою кількістю фальшивих філософій і неточних біблійних тлумачень, які маскуються під християнство. Кальвінізм, теїстична еволюція, успадкований гріх, неправильно визначена віра та віра в сучасні чудесні зцілення – це лише деякі з перешкод, які стоять на шляху правильного розуміння новозавітного християнства. До цього списку можна було б додати сотні подібних ідей, повних помилок, таких як небіблійні концепції чистилища, лімба, сучасного Божественного натхнення, нетлінність святих і безліч безглуздих «пророцтв», які нібито ґрунтуються на біблійному тексті книги Обʼявлення. Ті, хто щиро бажають захищати дійсність новозавітного християнства, повинні мати бажання і здатність оцінювати твори сучасних скептиків, відокремлюючи зерна від полови. Визнаючи помилки, властиві фальшивим концепціям «християнства», чесносердий шукач правди може переконатися, що такі недоліки й помилки не псують автентичне, справжнє, захищене християнство.

Використані джерела

i Міллс, Девід (2006), Атеїстичний всесвіт: відповідь мислячої людини на християнський фундаменталізм (Берклі, Каліфорнія: Ulysses Press).

ii Джексон, Вейн, Ерік Лайонс і Кайл Батт (2008), Огляд доказів (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

iii Гітченс, Крістофер (2007), бог не великий: як релігія отруює все (Нью-Йорк: Twelve).

iv Докінз, Річард (2006), Ілюзія Бога (Нью-Йорк: Houghton Mifflin).

v Батт, Кайл (2004), «Чи діти успадковують гріхи батьків?» https://apologeticspress.org/articles/2543.

vi Батт, Кайл (2003), «Чи діти потрапляють до пекла, коли помирають?» https://apologeticspress.org/articles/2255.

vii Новий тлумачний словник англійської мови Вебстера (1988), (Спрінгфілд, Массачусетс: Merriam-Webster).

viii Американський словник англійської мови (2000), (Бостон, Массачусетс: Houghton Mifflin), четверте видання.

ix Штаньо, Дік (1996), Віра і розум (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

x Гарріс, Сем (2004), Кінець віри (Нью-Йорк: W.W. Norton).

xi Гарріс, Сем (2006), Лист до християнської нації (Нью-Йорк: Alfred A. Knopf).

xii Баркер, Ден (1992), Втрата віри у вірі: від проповідника до атеїста (Медісон, Вісконсин: Freedom From Religion).

xiii Міллер, Дейв (2003), «Чудеса сучасності, говоріння іншими мовами, хрещення Святим Духом — спростування», Reason & Revelation, https://apologeticspress.org/articles/2569.

xiv Батт, Кайл (2002), «Ісус Христос — мертвий чи живий?» Розум і одкровення, https://apologeticspress.org/articles/121.

xv Шарп, Даг і Джеррі Бергман, ред. (2008), Переконання доказами (Грін Форест, АР: Master Books).


Published

A copied sheet of paper

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→