Трійця

СТАТТЯ КОРОТКО

Виходячи з численних біблійних згадок про Божество, можна зробити правильний висновок, що вчення про Трійцю є істинним, тобто що єдиний Бог Біблії існує одночасно в трьох особах — Отці, Сині й Святому Дусі, — кожна з яких має ту саму божественну природу.

Протягом століть природа Бога була в центрі багатьох запеклих богословських суперечок. Збиралися цілі собори, щоб обговорити, чи складається Бог із трьох особистостей, що мають одну природу; чи є Ісус частиною Божества; яку роль у цьому відіграє Святий Дух; а також безліч подібних питань. Відповіді на ці питання можуть мати далекосяжні богословські й практичні наслідки. Мета цієї статті — довести тезу, що Біблія навчає: Божество — це три особистості (Отець, Син і Святий Дух) в одній природі.

Визначення

Як і в усіх обговореннях, що стосуються точного розуміння істини, на початку потрібно подати узгоджене, прийнятне й досить точне визначення основних термінів.

• Божество, або Божественність: опис повноти, як природи, так і особистості, надприродного Творця світу (див. Ленскі, 1961, с. 98¹).
• Природа: «Внутрішній характер або базова конституція особи чи речі; сутність» («Природа», 2015²).
• Особистість: упізнавана, окрема істота, яка має розум і волю. Це «сукупність характеристик, що відрізняють індивіда… повнота поведінкових та емоційних рис особи; набір відмінних рис і характеристик» («Особистість», 2015³).

Хоч більшість слів, пов’язаних із Трійцею (таких як «особистість», «природа», «божественність» чи «божество»), відносно легко визначити, це зовсім не означає, що ті аспекти Бога, які вони описують, легко зрозуміти. Насправді Божество настільки складне й перевищує людські можливості пізнання, що будь-яка спроба говорити про Бога швидко виявляє обмеженість людського розуму. Ми ніколи не зможемо повністю осягнути Божество. Як красномовно написав апостол Павло про Боже відкриття Євангелія: «О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги!» (Римлян 11:33). Однак із цього не випливає, що про Бога взагалі нічого не можна знати. Якби так було, ми не змогли б ні говорити про Нього, ні взагалі сформувати саму ідею Бога. Навпаки, хоча ми й не можемо вичерпно зрозуміти, що все включає в себе «природа» Бога, і не можемо визначити «особистість» так, щоб осягнути її цілковито, ми знаємо достатньо про «Божество», «природу» й «особистість», щоб стверджувати: Божество — це три особистості в одній природі.

Основний аргумент на користь Трійці

Базовий аргумент на користь Трійці можна подати так:

• Припущення 1: Біблія навчає, що Божество єдине за природою.
• Припущення 2: Біблія навчає, що Бог Отець є одна з Особистостей Божества.
• Припущення 3: Біблія навчає, що Святий Дух є одна з Особистостей Божества.
• Припущення 4: Біблія навчає, що Ісус Син є одна з Особистостей Божества.
• Висновок: Отже, Бог складається з трьох Особистостей в одній природі.

Божество єдине за природою

Різні біблійні тексти показують, що Божество єдине за природою. Один із найвідоміших уривків — Повторення Закону 6:4: «Слухай, Ізраїлю! Господь, наш Бог, — Господь єдиний». Подібну істину містить Ефесян 4:4–6: «Одне Тіло й один Дух, — як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх [нас]». Також у Малахії 2:10 сказано: «Хіба не один Бог вас створив? Чи не один батько у вас усіх» Те, що Бог — один, у Біблії проголошено цілком виразно.

Виразні біблійні твердження про єдність Бога спонукають декого заперечувати, що Бог складається з трьох Особистостей. Вони стверджують, що якщо Бог є один, тоді Він жодним чином не може бути трьома; отже, Його єдність виключає можливість того, що Отець, Син і Святий Дух є Богом. Як написав М. Девіс: «Ми бачили, що протягом усієї Біблії Бог описується лише як одна Істота… Тож нам треба звернутися до Біблії, і коли ми це робимо, ми не знаходимо жодного доказу, який би натякав, що Бог складається з трьох істот» (2009⁴). Таким чином критики вчення про Трійцю не розрізняють поняття природи та особистості. Цю думку буде розгорнуто в розділі, присвяченому поширеним запереченням. Тут вона наводиться лише для того, щоб підготувати аргумент, що Божа єдність стосується Його природи, а не особистості.

Біблія каже, що нас створив «один Бог» (Малахії 2:10). Але якщо уважніше придивитися до творіння людини, то видно, що в ньому присутній певний елемент множинності. У Буття 1:26–27 читаємо: «І сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом і подобою І створив Бог людину — за Божим образом створив її; Він створив їх чоловіком і жінкою». Єврейська мова цього уривка сама по собі ще не доводить доконечно множинності в Богові, але безсумнівно допускає, що один Бог має якийсь аспект множини або багатості. Краще розуміння цієї множинності відкривається в інших віршах про творіння. У Євангелії від Івана 1:1 читаємо: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно на початку було в Бога. Усе через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало». Далі в цьому ж розділі ми дізнаємося, що «І Слово стало тілом, і перебувало між нами» (Івана 1:14), тобто мова про Ісуса. Отже, Слово — це Ісус, Який був у Бога, був Богом і разом з Отцем створив усе. Таким чином видно, що єдність Творця має передбачати хоча б певний аспект множинності в Богові.

Логічно це можна подати так. Є один Бог, Який створив людину. Вираз «один» щодо Бога або означає, що жоден аспект Його буття не може мати жодної багатості, або означає, що якийсь аспект Його буття є цілком єдиним, тоді як інший може мати множинність. Не може бути так, що жоден аспект Бога не має багатості, оскільки Біблія приписує певну множинність принаймні деяким аспектам (Отець і Син, присутні при створенні). Отже, один аспект Божого буття цілком єдиний, але принаймні один інший аспект має, і справді має, множинність.

Визначивши, що якийсь елемент Божого буття повинен бути «єдиним» без будь-якої множинності, потрібно з’ясувати, що саме ним є. Біблія приписує Богові низку властивостей, які стосуються усього Божества. Бог вічний, «від віку й до віку» (Псалмів 89:2; Повторення Закону 33:27). Ця вічність належить і Отцеві, і Синові, про Якого пророк Ісая говорить як про «Отця вічности» (Ісаї 9:5). Вона ж належить і Духові, про Якого в Посланні до євреїв сказано: «кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе, непорочного, Богові…» (Євреїв 9:14). Отже, риса вічності однаково належить Отцеві, Синові й Святому Духові. Ми виявили принаймні одну властивість, що є цілковито єдиною й однаково застосовується до всіх Осіб Божества. Такі властивості становлять Божу природу, або сутність. І хоч ми не можемо знати чи зрозуміти всі аспекти Божої сутності, можна скласти перелік певних якостей, які утворюють цю єдину природу й однаково стосуються Отця, Сина й Святого Духа.

• Божа сутність незмінна (Псалмів 102:17; Євреїв 13:8).
• Божа сутність морально досконала (Авакума 1:13; 1 Петра 2:22).
• Божа сутність ґрунтується на справедливості (Псалмів 88:15; Матвія 23:23).
• Божа сутність — любов (1 Івана 4:8).
• Божа сутність — вічність (Псалмів 89:2; Повторення Закону 33:27; Ісаї 9:6).

Біблія подає набагато ширший перелік атрибутів Божої природи, але й цього короткого списку досить, щоб побачити: усі три Особи Божества — Отець, Син і Святий Дух — мають одну спільну, єдину природу, яка в рівній мірі належить кожній з Них.

Три особистості Бога

Оскільки вже встановлено, що Бог є один за сутністю або природою, можна перейти до розгляду думки, що Бог має три особистості. Завдання цієї частини статті — показати, що трьома Божими особистостями є Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.

Бог Отець

Твердження, що одна з Особистостей Божества — Отець, є одним із найменш спірних і найпростіших для доведення. Насправді багато людей і релігійних груп вважають Отця єдиною Особистістю Бога (хоч далі буде показано, що це не так), але дуже мало хто, визнаючи Біблію Божим Словом, заперечує, що Бог Отець є Бог. Причина в тому, що в Писанні безліч текстів прямо ототожнюють Бога з Особистістю Отця. Так, у 2 Петра 1:17 сказано, що Ісус «прийняв честь і славу від Бога Отця». Послання Юди адресоване «покликаним, улюбленим у Бозі Отці». Навчаючи учнів молитися, Ісус сказав їм звертатися: «Отче наш, Який на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє» (Матвія 6:9). Павло писав до солунян: «Сам же Бог і наш Отець, і наш Господь Ісус нехай вирівняє нашу дорогу до вас» (1 Солунян 3:11). Отже, маємо чітке свідчення: Божество має одну єдину природу й принаймні одну Особистість — Бога Отця.

Бог Святий Дух

Через те, як багато хто розуміє слово «дух», Святого Духа часто неправильно ототожнюють лише з безособовою силою. Однак Писання ясно навчає, що Святий Дух є Особистістю Божества так само, як Отець і Син. По‑перше, Біблія говорить, що Дух — вічний (Євреїв 9:14), отже, Він не є створінням, а існував завжди. У вигляді доводу це звучить так: тільки Бог є вічним; Святий Дух є вічним; отже, Святий Дух — Бог. Далі, так само як Бог знає все, Дух знає «й глибини Божі»: «Бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі… Божого ніхто не пізнав, хіба тільки Дух Божий» (1 Коринтян 2:10–11).

Оповідь у книзі Дій містить вражаючу історію про двох ранніх християн на ім’я Ананій та Сапфіра. Вони продали ділянку землі, віддали гроші церкві, але збрехали щодо справжньої ціни. Коли апостол Петро викрив їхній гріх, він сказав: «Ананію, як це так, що сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа…Ти ж сказав неправду не людям, а Богові!» (Дії 5:3–4). Зверніть увагу: Петро стверджує, що, збрехавши Святому Духу, Ананія збрехав Богові, ототожнюючи Бога і Святого Духа. Крім того, у 1 Петра 1:2 сказано, що ті християни брали участь у «освяченні від Духа». У 1 Солунян 5:23 у Біблії читаємо: «Сам Бог миру нехай повністю освятить вас». Знову бачимо, що діло освячення християнина звершує Бог, але це приписується Святому Духу. Таку лінію міркувань можна поширити й на інші аспекти Божої діяльності. У 2 Тимофію Павло заявляє: «Усе Писання богонатхненне» (3:16). А Петро пояснює, що Писання з’явилися тоді, коли «від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом» (2 Петра 1:21). Отже, ми можемо зробити висновок: Бог надихнув Писання, і Святий Дух надихнув Писання, а отже, Святий Дух є Бог.

Коли встановлено, що Святий Дух є Бог, далі потрібно показати, що Він є особою, а не просто безособовою силою. Ми визначили слово «особа» як впізнавану, окрему істоту, яка має розум і бажання. Біблія послідовно змальовує Святого Духа як Особу, подібно до Отця. По‑перше, Писання стверджує, що Святий Дух може говорити до людей і говорив до них мовою, яку вони розуміють. У Дії 8:29 читаємо: «Дух же сказав Филипові: Підійди і пристань до цієї колісниці!». Це була не безособова, туманна сила, а виразний голос, яким Особа передала Своє бажання чоловікові на ім’я Пилип. Апостол Павло пояснює, що «Дух же ясно говорить, що в останні часи деякі відступлять від віри» (1 Тимофію 4:1). Знову ж таки, Дух говорить зрозумілою мовою. В Об’явленні сказано: «А Дух і наречена кажуть: Прийди!» (22:17). Лише Особа з волею й ідентичністю могла б виголосити таке запрошення. До того ж зважмо, що Святого Духа можна зневажити богохульством (Матвія 12:31–32), Йому можна збрехати (Дії 5:3), Його можна образити чи знехтувати Ним (Євреїв 10:29) і засмутити (Ефесян 4:30) (Олбрайт, 1999, с. 25⁵). Святий Дух є Богом і має всі риси Особистості. Тому робимо висновок, що Отець є однією Особистістю Бога, а Святий Дух — іншою Особистістю Бога, що доводить: один Бог має множинність Особистостей.

Бог Син

Окрім Отця й Святого Духа, Біблія говорить ще про одну Особу, Яка входить до Божества, — Ісуса Христа, Сина. У Біблії ці Троє згадуються разом: у Матвія 28:19 Ісус говорить, що Його послідовники мають хрестити учнів «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Апостол Петро писав, що християни є «за передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і окроплення кров’ю Ісуса Христа» (1 Петра 1:2), і пряме прочитання цих уривків ставить усіх трьох на один рівень.​ Дехто, однак, твердить, що хоча Ісус і є Сином Божим (як це багатократно навчає Писання: Матвія 14:33; 16:16; Марка 1:1; Луки 8:28; Івана 3:16–18; 2 Коринтян 1:19), це не означає, що Він рівний Богові чи має ту саму природу. Фред Пірс, який заперечує божественність Ісуса, написав: «Але Він є Божим Сином, тому що був “народжений”. Господин не є Богом; Він є Сином Божим; і Він почав існувати того дня, коли був “народжений”. Як і всі сини, Він має перед Собою Свого Отця» (n.d.⁶). Деякі стверджували, що Бог спочатку створив Ісуса, а вже потім Ісус створив усе інше. Тож вони наполягають, що Ісус не є Богом, а лише Сином Божим, творінням Бога або піднесеним ангелом. Інші твердять, що Ісус був тільки людиною і ніколи не заявляв, що Він є Богом чи навіть ангелом. Біблія, однак, заперечує обидві ці позиції й послідовно змальовує Ісуса Христа, Сина Божого, як Бога за природою і як третю Особистість Божества. Розгляньмо такі три твердження:

I. Син Ісус названий Богом

Пророк Ісая передвіщав, що Месія прийде у вигляді Дитяти і буде названий «Чудовий Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Ісаї 9:6). Звернімо особливу увагу на те, що Дитя, яке має прийти, буде назване Богом Сильним. У Новому Завіті бачимо, що Ісус і був цим Дитям, помазаним Месією, Сином Давидовим, про Якого йдеться в Ісаї 9:6. В Івана 4:25 жінка, з якою Ісус розмовляв біля криниці, сказала: «Знаю, що прийде Месія», на що Ісус відповів: «Це Я — Той, Хто говорить з тобою!» (Івана 4:26). Коли поєднати ці засновки, аргумент виглядає так: Месія є Бог Сильний. Ісус Христос, Син Божий, є Месія. Отже, Ісус Христос є Бог Сильний.

У першому розділі Євангелія від Івана читаємо: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Івана 1:1). І знову бачимо, що Слово називається Богом. Лише кількома віршами далі текст пояснює, що «І Слово стало тілом, і перебувало між нами» і що Іван «свідчив про Нього» (Івана 1:14–15). В Івана 3:22–36 видно, що Тим, про Кого свідчив Іван, є Ісус Христос, Син Божий. Складаючи все разом, отримуємо такий аргумент: Слово є Бог. Ісус Христос, Син, є Слово. Отже, Ісус Христос, Син, є Бог. Апостол Хома приєднав свій голос до цього висновку, коли, побачивши рани на тілі Ісуса, вигукнув до Нього: «Господь мій і Бог мій!» (Івана 20:28).

II. Син Ісус гідний поклоніння і приймає його

Матвій записав докладну розповідь про те, як Ісус був спокушуваний дияволом у пустелі. Під час цієї спокуси диявол підбурював Ісуса впасти й поклонитися йому. Ісус відповів: «Адже написано: Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому єдиному служитимеш!» (Матвія 4:10). Аргумент Ісуса був таким: усі люди морально зобов’язані поклонятися лише одній Істоті, а саме Богові. Диявол не є Богом. Отже, ніхто ніколи не повинен поклонятися дияволу. З цього способу міркувань очевидно, що будь‑хто, хто вірний Богові, не буде заохочувати поклоніння будь‑якій істоті, крім Бога. Цю істину бачимо в низці епізодів у Біблії. У Дії 14 Павло та Варнава були в місті Лістра, коли зцілили кульгавого чоловіка. Жителі міста були ними так захоплені, що почали їм поклонятися. Павло й Варнава кинулися в натовп і намагалися зупинити їхнє поклоніння, вигукуючи: «Люди, що ви робите? Ми є такими ж людьми, як і ви» (Дії 14:15). Їхній аргумент був подібний до того, який навів Ісус: усі люди морально зобов’язані поклонятися тільки одній Істоті, тобто Богові. Павло та Варнава не є Богом. Отже, ніхто ніколи не повинен поклонятися Павлові та Варнаві. Такий самий хід думок застосовано й в Об’явленні 22:6–9. У цьому уривку апостолу Іванові являється ангел. Апостол «упав, щоби поклонитися до ніг ангела» (Об’явлення 22:8), але ангел сказав йому: «Гляди, не роби цього! Я співраб твій і твоїх братів…Богові поклонися!» (Об’явлення 22:9). Аргумент ангела можна подати так: Бог – єдина Істота, якій будь‑хто повинен поклонятися. Я, ангел, не є Богом. Отже, ніхто ніколи не повинен поклонятися мені.

Коли ми розглядаємо, як Ісус реагував на поклоніння, бачимо, що Він охоче приймав його як належну відповідь на Свою особу та Свою силу. У багатьох випадках Біблія розповідає, що люди поклонялися Ісусові Христові. У Матвія 14:33 сказано, що Його учні «поклонилися Йому, кажучи: Ти насправді є Божий Син!». Ісус прийняв це поклоніння й не докорив їм. В Івана 9:38 Ісус зцілив чоловіка, який народився сліпим. Потім Ісус закликав його повірити в Сина Божого. Чоловік відповів: «Вірю, Господи!» – і далі текст говорить: «І вклонився Йому» (див. також Матвія 2:11; 28:9; Івана 20:28). Аналізуючи цей аргумент, бачимо, що Ісус учив: усі люди морально зобов’язані поклонятися тільки Богові, і водночас Ісус приймав поклоніння як правильне ставлення людей до Нього. Або Ісус порушував Писання й приймав поклоніння всупереч біблійній науці, або ж Ісус є Богом. Ісус ніколи не порушував Писання (Євреїв 4:15; Івана 8:46). Отже, Ісус є Богом.

III. Син Ісус ототожнюється з Єговою

У Єврейському Писанні особливе Боже Ім’я називають тетраграматоном. Воно складається з чотирьох єврейських літер і передається як Єгова або Ягве, причому точна вимова втрачена, оскільки в давньоєврейській мові не позначалися голосні. Це Ім’я вживається лише щодо вічного Творця, Бога всесвіту. В Ісаї 6 пророк описує видіння, у якому бачив Бога: серафими, що стояли навколо Божого престолу, називали Його «Господь Саваот» (Ісаї 6:3) і вживають те саме Боже Ім’я (тетраграматон) в 5‑му вірші, тож сумнівів немає, що Ісая описує видіння вічного Бога. Коли ж звертаємося до Нового Завіту, бачимо, що апостол Іван переказує цю ж сцену з книги Ісаї. Іван пише, що, «Хоча Він (Ісус) зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього» (Івана 12:38). Потім він посилається на Ісаю 6:9–10 і говорить: «Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього» (Івана 12:41). Те, що займенник «Нього» у вірші 41 стосується Ісуса, підтверджується вживанням цього займенника щодо Ісуса у віршах 37 і 42. Отже, аргумент можна подати так: Ісая бачив славу Господа Бога (Єгову) в Ісаї 6. Іван каже, що Ісая бачив славу Ісуса й посилається на епізод з Ісаї 6. Таким чином Іван ототожнює Ісуса з Єговою.

Крім того, інші уривки також називають Ісуса Єговою. В Ісаї 40:3 сказано, що буде посланий посланець як предтеча Месії. Цей посланець буде «голосом того, хто гукає в пустелі», який «приготує Господню (Єгові) дорогу, прямими робіть стежки нашого Бога!» (Ісаї 40:3). Новий Завіт застосовує це пророцтво до Івана Хрестителя (Івана 1:11) і стверджує, що Іван приготував дорогу для Ісуса, отже, ототожнює Ісуса з Єговою. І тут аргумент виглядає так: Ісая сказав, що посланець приготує путь Єгові. Іван був тим посланцем, якого передрік Ісая. Він приготував путь Ісусові. Отже, Ісус ототожнюється з Єговою.

На підставі цих уривків і наведених у них аргументів біблійний дослідник приходить до чіткого висновку щодо Ісуса, Сина. Ісуса не лише прямо називають Богом, Він прийняв поклоніння, яке належить тільки Богові, і до Нього застосовано святе ім’я Єгова; отже, Ісус є Бог. Те, що Ісус є Особою й має особистість, ніким не заперечується. Тому Ісус є однією з Особистостей Божества. [ПРИМІТКА: докладніше про божественність Христа див. Міллер, 2005⁷, а також цілий розділ на веб‑сайті Apologetics Press, присвячений цій темі, під заголовком «Божество Христа» https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=10.] Ми вже встановили, що Отець, Святий Дух і Син є трьома Особистостями Божества й мають одну природу. Тож звернімося до деяких поширених заперечень проти цього висновку.

Заперечення розглянуто

Як і в разі будь‑якого питання, пов’язаного з Богом і Біблією, повний перелік заперечень та відповідей на них зайняв би сотні й тисячі сторінок, тож доведеться обмежитися кількома найпоширенішими запереченнями проти викладеної тези.

Заперечення 1:

Слова «Трійця» немає в Біблії

Учення про те, що Божество складається з трьох особистостей — Отця, Сина й Святого Духа — в одній природі, часто коротко передають виразом «триєдиний Бог». Прикметник «триєдиний» описує триєдиність особистостей в одній єдиній сутності, а іменник, утворений від нього, — «Трійця». Цим терміном користується переважна більшість християн, а також інші, хто погоджується з тезою цієї статті, щоб описати природу й Особистості Бога. Одне з головних заперечень щодо вживання цього слова й того висновку, який ним позначають, полягає в тому, що цей термін взагалі не вживається в Біблії. Наприклад, один із критиків вчення про Трійцю писав:

Але чи усвідомлюєте ви, що, хоча це й є поширеним припущенням серед багатьох щирих релігійних людей, слово “Трійця” ніде не зустрічається в Біблії? Насправді слово “Трійця” не почали широко вживати як релігійний термін аж до століть після того, як були завершені останні книги Біблії — задовго після того, як апостоли Христа зійшли зі сцени! (“Чи біблійна Трійця?” 2011, курсив в ориг.⁸).

Нібито через те, що Біблія не використовує термін «Трійця» для опису Бога, ідея Трійці є позабіблійною, штучно нав’язаною тексту.

Насправді це заперечення, нібито слово «Трійця» не вживається в Біблії, можна спростувати, показавши, що існують слова, які сьогодні вживаються для опису біблійних понять, хоча самих цих слів чи термінів у тексті немає. Наприклад, Біблія ніколи не використовує терміни «атеїст» або «атеїзм». Чи можемо ми на цій підставі стверджувати, що Біблія не розглядає поняття людини, яка не вірить у Бога? Ні, адже бачимо, що в Псалмі 13:1 сказано: «Безумний у своєму серці сказав: Нема Бога!». Наш сучасний термін «атеїзм» точно описує людину, яка каже: «Нема Бога», навіть якщо цього слова немає в тексті. До того ж, Біблія ніколи не вживає слово «неділя», але ми сьогодні користуємося цим словом, щоб точно позначити день, який Біблія називає «першим днем тижня» після шаббату. До речі, ми вживаємо слово «субота» для позначення сьомого дня (шаббату), хоча слова «субота» у Біблії немає. Ці приклади показують логічну непослідовність твердження, ніби якесь поняття не представлене в Біблії тільки тому, що слово, яким ми нині це поняття описуємо, у Біблії не зустрічається.

Заперечення 2:

Якщо Бог один, Він не може бути трьома

Ще одне часто повторюване заперечення проти цієї тези полягає в думці, що якщо Бог є один, то жодним чином не може бути трьома. Ті, хто послуговується таким аргументом, цитують, наприклад, Повторення Закону 6:4: «Господь, наш Бог, — Господь єдиний». та Ефесян 4:6, де сказано, що є «один Бог і Отець усіх». Вони твердять: якщо Бог є одним, як говорять ці вірші, тоді Він не може водночас бути трьома, бо це, мовляв, порушує логічний закон, відомий як закон несуперечності.

Відповідаючи на це заперечення, корисно згадати, що насправді стверджує Закон несуперечності. Воррен формулює його так: «Ніщо не може водночас мати й не мати певну ознаку (чи властивість) в абсолютно одному й тому самому відношенні» (1982, с. 23⁹). Іншими словами, ніщо не може водночас бути чимось і не бути тим самим у той самий час і в тому самому розумінні. Важливий аспект Закону несуперечності щодо питання про Трійцю — це думка про те, що особа чи річ має певну ознаку «в абсолютно тому самому відношенні» або «в однаковому сенсі». Наприклад, ми могли б сказати, що людина на ім’я Боб є дуже багатою і дуже бідною. На перший погляд це суперечність, але ми можемо мати на увазі, що він матеріально процвітає, проте є поверховим і духовно убогим. Тоді в одному сенсі він багатий (фінансово), а в іншому — бідний (духовно). Отже, може бути правдою, що він і багатий, і бідний водночас. Так само й Бог може бути одночасно і одним, і трьома саме тому, що слова «один» і «три» стосуються різних аспектів Божого буття. Коли вживаємо слово «один», ідеться про вічну природу чи сутність Бога. Коли говоримо «три», описуємо Особистості Бога, а не Його природу. Тому важливо розуміти, що Божество — це три Особистості в одній природі. Таке твердження не порушує Закону несуперечності й узгоджується з тим, що говорить Біблія.

Заперечення 3:

Ісус заперечував, що Він Бог

Дехто, заперечуючи вчення про Трійцю, стверджує, що Ісус не вважав Себе Богом і в кількох випадках нібито заперечував Свою божественність. Одним із уривків, які найчастіше використовують для підтримки цієї думки, є Марка 10:17. У ньому багатий юнак прибіг до Ісуса й запитав: «Учителю добрий, що маю робити, аби успадкувати вічне життя?» Ісус відповів йому: «Чому називаєш Мене добрим? Ніхто не є добрим, один лише Бог». Згідно зі скептичним тлумаченням, тут Ісус заперечує, що Він є Богом. Але уважніше прочитання слів Ісуса показує протилежне. Звернімо увагу, що Ісус ніде не заперечує, що Він — «Учитель добрий». Він лише зазначає, що є тільки Один, Хто по‑справжньому добрий, — це Бог. Отже, якщо твердження юнака про те, що Ісус є «Учитель добрий» (а воно істинне), і якщо існує лише Один, Хто є «добрий», і це Бог, тоді Ісус не заперечує, а визнає Свою божественність. Як і в будь‑якому обговоренні Писання, важливо звертати увагу на те, що саме каже текст, а не на те, що інші приписують цьому текстові. [ПРИМІТКА: ширший перелік відповідей на заперечення проти божественності Христа див. у Лайонс, 2006¹⁰; а для докладного обґрунтування божественності Христа див. Батт і Лайонс, 2006.¹¹]

Висновок

Обговорення природи й особистостей Бога важливе з кількох причин. По‑перше, якщо Бог відкрив у Біблії істину про Себе, це означає, що Він бажає, аби люди вивчали й пізнавали цю істину. По‑друге, хибне розуміння Божих особистостей може призвести до духовно згубних висновків, що суперечать Божому Слову. Якщо людина не усвідомлює, що Ісус — вічний Бог, рівний Отцеві й Духу, вона може так і не збагнути велич того, що Сам Бог у тілі прийшов на землю, щоб померти за її гріхи. Таке нерозуміння може також завадити їй віддати Христові ту честь, якої вимагає Біблія. Ісус проголосив, «щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який Його послав» (Івана 5:23). Лише усвідомлюючи, що Син є Бог так само, як Отець, людина здатна шанувати Сина «так само», як шанує Отця. Отже, розмова про Трійцю є необхідною складовою здорового християнського віровчення та практики.

Якщо людина підходить до всієї повноти Писання з щирим бажанням пізнати істину про Божественність, вона може з повною впевненістю, виходячи з біблійних передумов і висновків, дійти розуміння, що Божество — це три Особистості, Отець, Син і Святий Дух, в одній природі.

---

¹ Ленскі, Р. С. Г. (перевидання 1961), Тлумачення Послання апостола Павла до Римлян (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg).

² «Природа» (2015), Merriam-Webster, http://www.merriam-webster.com/dictionary/nature.

³ «Особистість» (2015), Merriam-Webster, http://www.merriam-webster.com/dictionary/personality.

⁴ Девіс, Метт (2009), «Бог — єдина сутність, а не Трійця», The Gospel Truth, http://www.the-gospel-truth.info/bible-teachings/god-unity-or-trinity/.

⁵ Олбрайт, Оуен (1999), Святий Дух: Особа та діяння (Делайт, Арканзас: Gospel Light).

⁶ Пірс, Фред (без дати), «Ісус: Бог-Син чи Син Божий? Чи навчає Біблія Трійці?», http://www.christadelphia.org/pamphlet/jesus.htm.

⁷ Міллер, Дейв (2005), «Божественні претензії Ісуса», Apologetics Press, https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=10&article=2465.

⁸ «Чи біблійна Трійця?» (2011), United Church of God, http://www.ucg.org/bible-study-tools/booklets/is-god-a-trinity/is-the-trinity-biblical.

⁹ Варрен, Томас Б. (1982), Логіка та Біблія (Реймер, Теннессі: National Christian Press).

¹⁰ Лайонс, Ерік (2006), «Відповіді критикам Христа», Apologetics Press, https://www.apologeticspress.org/APContent.aspx?category=6&article=578&topic=71.

¹¹ Батт, Кайл і Ерік Лайонс (2006), Ось! Агнець Божий (Монгомері, Алабама: Apologetics Press).

---

Published February 3, 2026