Телеологічний аргумент на користь існування Бога [Частина 1]

Кілька років тому астрономи з понад 30 дослідницьких установ у 15 країнах співпрацювали, щоб вибрати місце для гігантського телескопа, який вони сподівалися використовувати для прийому телевізійних чи радіосигналів від інопланетних цивілізацій. Запланований з бюджетом у мільярд доларів, телескоп квадратного кілометра (Square Kilometer Array, або SKA) мав стати найпотужнішим радіотелескопом у світі. Виступаючи на конференції Міжнародного товариства оптичної інженерії в Орландо, штат Флорида, астрономи проєкту заявили, що сподіваються знайти «негайні й прямі докази існування життя в інших місцях Всесвіту»¹.

Попри цю сміливу ініціативу, вчені визнали, що «такий пошук має певні обмеження». «Певні обмеження»? Які саме? Наприклад, вчені «не впевнені, як розпізнати такі сигнали, якщо вони з’являться. Є надія, що ці сигнали складатимуться з організованих патернів, які свідчитимуть про інтелект і не будуть віднесені до відомих джерел у космосі»². Зачекайте хвилинку. Еволюційні вчені відомі своїм зневажливим насміханням над креаціоністами, які стверджують, що докази інтелектуального дизайну у Всесвіті є доказом існування Розумного Творця. Ні, заперечують еволюціоністи, Всесвіт виник випадково, через безглузді спроби й помилки, і сліпі механістичні сили природи. Вони стверджують, що життя на Землі має своє остаточне походження у мертвій, непродуманій, несвідомій, нерозумній матерії. І все ж вони цілком готові витратити мільярд доларів на телескоп, маючи спекулятивну ідею, що твердий доказ — неспростовний доказ — існування інопланетного життя полягатиме в нерозшифрованих радіо- чи телевізійних сигналах, які містять «організовані патерни, що свідчать про інтелект»³. Атеїстичні еволюціоністи хочуть мати обидва варіанти: організовані патерни доводять існування інтелектуального інопланетного дизайну, і організовані патерни не доводять існування Розумного Творця. Філософи та логіки називають таку подвійність ірраціональною та «логічним протиріччям». Очевидно, еволюціоністи називають це «наукою». Проте основний посил телеологічного аргументу на користь існування Бога є очевидним.

ВСЕСВІТ — «Марнування простору»?

«Космос — це все, що є, було або буде»⁴. Так починалася надзвичайно популярна книга та телевізійний серіал на PBS Космос Карла Сагана. Більш атеїстичне, гуманістичне й матеріалістичне твердження годі було вигадати. Саган (1934–1996), астроном із Корнельського університету, все життя залишався стійким у своїй опозиції до можливості існування Бога і життя після смерті, залишаючись у своїй невірі, за словами його третьої дружини, «непохитним» до кінця⁵. Вона сама знаходить розраду після його смерті «без звернення до надприродного»⁶.

Коли люди відкидають або уникають імплікацій дизайну у створеному порядку — тобто того, що це логічно є результатом Верховного Творця, — вони неминуче «замінюють Божу істину на неправду, поклоняються і служать творінню більше, ніж Творцеві» (Римлян 1:25). Сумніваючись у виживанні Землі під владою Homo sapiens, Саган звернув свою увагу на майже нав’язливу відданість пошуку відповідей і рішень у життєвих формах поза Землею. За його словами: «У дуже реальному сенсі цей пошук позаземного інтелекту є пошуком космічного контексту для людства, пошуком того, хто ми є, звідки ми прийшли і які можливості є для нашого майбутнього — у Всесвіті, значно більшому за своїм масштабом і тривалістю, ніж колись гадали наші предки»⁷.

Менше ніж через рік після його смерті, 11 липня 1997 року, Голлівуд випустив фільм, заснований на романі Сагана Контакт⁸. Центральний персонаж фільму, доктор Елеонора Ерровей (яку грає Джоді Фостер), очевидно, є втіленням формуючих досвідів, філософських перспектив і духовних переконань самого Сагана. У трьох окремих випадках у фільмі з’являється псевдоінтелектуальна заява, явно спрямована на захист натуралістичного пояснення існування Всесвіту, одночасно насміхаючись із християнської точки зору. У дитинстві «Еллі» запитує у свого батька, чи існує життя у Всесвіті, на що він відповідає: «Ну, якби його не було, це було б жахливим марнуванням простору». Дорослою вона розмовляє з Палмером Джоссом (грає Меттью Макконахі) і, дивлячись на зоряне небо Пуерто-Рико, висловлює впевненість у еволюції інших форм життя десь у Всесвіті: «Якщо лише одна з мільйона цих зір має планети, і якщо лише одна з мільйона цих планет має життя, і якщо лише одне з мільйона цих життів є інтелектуальним, то там мільйони цивілізацій»⁹. Еллі приємно вражена, коли Джосс повторює ту саму фразу, яку її батько сказав їй у дитинстві. Наприкінці фільму Еллі знову говорить ту саму фразу групі школярів, коли її запитують, чи існує життя у космосі.

Це потрійне твердження явно було призначене запропонувати «логічний» доказ того, що, замість того, щоб звертатися до якогось надприродного Існування, Яке перевершує Всесвіт, люди повинні визнати, що єдине життя за межами планети Земля — це ті форми життя, які еволюціонували (як і наше власне) на інших планетах у далеких галактиках. Матеріаліст змушений слідувати припущенню Сагана: життя має існувати десь у Всесвіті, оскільки Бога немає. Якщо ж Бог є і створив життя лише на Землі, тоді Його можна звинуватити в поганому телеологічному дизайні — створенні величезного фізичного світу, який не має жодної мети, — таким чином породивши майже нескінченний простір «марнування».

Але зачекайте! Біблія давно передбачала скептицизм матеріалістичних астрономів. При створенні Всесвіту Бог сказав: «Хай постануть світила на небозводі, щоб освітлювати землю і розрізняти день від ночі; і хай будуть як знаки, що визначають пори, дні та роки, і хай будуть вони світилами на небозводі, щоб освітлювати землю!» (Буття 1:14-15).

Світило, яке створив Бог, включало зорі: «І Бог помістив їх на небозводі, щоб світили на землю, управляли днем і ніччю та розділяли світло від темряви» (Буття 1:17-18). Однією з дуже конкретних функцій зір, які займають простір далеко за межами нашої Сонячної системи, є освітлення (див. Псалмів 135:9). Вони — «носії світла»¹⁰.

Інша дуже конкретна мета величезного простору Всесвіту полягає в багатьох свідченнях щодо безмежності Бога та доказах, які вказують на Його існування, славу, вічність і могутність. Павло з упевненістю стверджував: «Тож Його невидиме — Його вічна сила і Божественність — від створення світу через творіння стає зрозумілим. Так що немає їм виправдання» (Римлян 1:20). Це абсолютно неймовірно — і, за словами Павла, непростимо — для раціональної людини споглядати велич Всесвіту та безмежність простору, а потім відкинути єдине логічне й правдоподібне пояснення всього цього: Бога. Ми просто не маємо виправдання для відкидання Бога, коли нас оточує така приголомшлива демонстрація чудес у створеному порядку. Справді, атеїзм, еволюція та гуманізм є лише більш витонченими формами політеїзму, який переслідував людство протягом тисячоліть. Мойсей попереджав ізраїльтян саме про це: «І щоб , поглянувши на небо й побачивши сонце, місяць, зорі й усю небесну оздобу, потрапивши в оману, ти не почав поклонятися їм та служити їм, яких Господь, твій Бог, дарував для всіх народів, що під небом» (Повторення Закону 4:19). Еволюційна астрономія надає завищеного значення безмежності простору, стверджуючи, що він може надати людству альтернативне пояснення існування життя — пояснення, яке виключає Бога. Будь-яке таке припущення зрештою є ідолопоклонством.

Давид також віддавав шану славі Творця, як це видно з красномовної симфонії величного Всесвіту, яка звучить постійно — 24 години на добу:

«Небеса розповідають про Божу славу, а небозвід сповіщає про творіння Його рук. День дневі передає вістку, а ніч ночі сповіщає знання. Немає мови, немає слів, де би не чулися їхні голоси. По всій землі пішло їхнє відлуння, і їхні слова — до кінців світу! У сонці Він поставив своє поселення: воно, як наречений, котрий виходить зі своєї світлиці; радітиме, наче велетень, який біжить дорогою. Воно виходить від крайнеба і добігає крайнеба, і ніхто не сховається від його теплоти. (Псалмів 19:1-6; пор. 74:16-17; 136­­­­­­­­­­­­­:7-8).

Окрім останніх наукових доказів, які підтверджують рух Сонця у просторі¹¹, ці вірші знову підкреслюють той факт, що створений Всесвіт голосно заявляє про існування Творця Всесвіту. Давид також проголошував: «Господи, Господи наш! Яке величне Твоє Ім’я на всій землі! Велич Твоя піднялася вище небес… Коли я погляну на небо — діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти заснував, — хто така людина, що пам’ятаєш про неї, або людський син, що навідуєшся до нього?» (Псалмів 8:2,4-5). Бог «простягає небо, наче намет» (Псалмів 104:2). Недарма навіть філософ такого рівня, як Іммануїл Кант, зауважив: «Дві речі наповнюють розум все новим і зростаючим подивом і трепетом, чим частіше й постійніше ми міркуємо про них: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені»¹².

Третє біблійне пояснення створення величезного Всесвіту було вказане самим Богом у настановчій промові до Йова: «Чи ти збагнув пов’язь Плеяди і відкрив огорожу Оріона? Чи ти відкриєш сузір’я у своєму часі, і чи притягнеш Вечірню зорю за її косу? Чи ти знаєш переміни неба чи те, що стається у злагоді в піднебесній? (Йова 38:31-33). Зверніть увагу на дієслівні терміни, які використовуються щодо руху сузір’їв: пов’язати, відкрити, притягнути. Зауважте також «переміни неба» і їхній зв’язок із «злагодою на землі»¹³. Ці вірші вказують на те, що небесні тіла й закони, які ними керують, були навмисно упорядковані, модульовані й регульовані Творцем, щоб служити меті або цілям, які далеко перевищують наше теперішнє розуміння. Текст натякає, що статус Землі з її живими істотами якимось чином залежить від явищ небесних тіл. Як і розуміння вчених протягом століть було недостатнім для багатьох аспектів фізичного світу, які згодом отримали пояснення, так само і наше теперішнє розуміння космосу явно недостатнє, щоб виправдати судження про навмисність і телеологію багатьох астрономічних явищ.

Еволюціоністи мають значно сильніші аргументи, щоб спробувати обґрунтувати свою атеїстичну позицію (найсильнішим із них є «проблема зла», хоча її можна спростувати¹⁴). Аргумент про «марнування простору» є слабким, жалюгідним і навряд чи вартий спростування. Проте, оскільки вони привернули до нього нашу увагу, християнин ще раз нагадує собі про неосяжні атрибути великого Бога, Який стоїть вище цього величезного фізичного світу. Безмежність і велич Всесвіту лише спонукає раціональний розум захоплюватися Тим, Чия власна метафізична трансцендентність перевершує видиме. Як каже псалмоспівець: «Говоритимуть про велику славу Твоєї святині, оповідатимуть про Твої дивовижні діла, будуть розказувати про Твою грізну силу й описувати Твою велич» (Псалмів 144:5-6). «Він перераховує безмежну кількість зірок і всіх їх називає по імені. Великий Господь наш, і велика міць Його, і мудрості Його немає меж» (Псалмів 147:4-5). Ісая погоджувався: «Погляньте на висоту вашими очима і придивіться. Хто це все виставив напоказ? Той, Хто виводить за числом Свій світ, усіх покличе по імені…» (Ісаї 40:26). Дійсно, «двадцять чотири старці падають перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки віків, і кладуть свої вінці перед престолом, кажучи: Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу, честь і силу, адже Ти створив усе, і завдяки Твоїй волі все постало і було створене!» (Об’явлення 4:10-11). Великий космос безпосередньо й безпомилково вказує на величного Бога.

Об’явлення Бога

Бачите, нескінченний Бог Біблії об’явив Себе людству двома способами: через природне (або загальне) і надприродне (або особливе) об’явлення. Особливе об’явлення — це Біблія, самозасвідчена надприродна книга, яку Бог передав людству, чудесно спрямувавши людських авторів записати Його волю (2 Тимофія 3:16; 2 Петра 1:21).

Природне об’явлення складається з природи: матеріального світу, створеного порядку. Оскільки Бог створив небеса і землю, Його «відбитки пальців» є усюди. Люди можуть легко розпізнати ці відбитки — якщо вони є неупередженими, чесними і готовими слідувати доказам до їх логічного завершення.

На жаль, кількість тих, хто відкидає очевидне, є великою. Чому? Зазвичай вони не бажають приймати наслідки існування Бога: необхідність привести свої тілесні апетити й дії у відповідність до волі Творця. Але цей факт не зменшує величини доказів і їхньої доступності. Справді, псалмоспівець сказав, що немає мови, де докази існування Бога недоступні (Псалмів 18:2-4).

Телеологія

Слово «телеологія» походить від грецького терміну teleios, що означає «завершений, досконалий», і кореня telos, який означає «мета», «результат»¹⁵. Телеологічний аргумент стверджує, що одним із доказів існування Бога є факт, що Всесвіт є результатом чи наслідком цілеспрямованого задуму, порядку й мети. Характеристики задуму у Всесвіті вказують на існування Творця. Окрім згаданих раніше уривків, Біблія також викладає цей принцип, коли автор послання до євреїв чітко формулює цю логіку: «Адже кожний дім хтось будує, а Той, Хто збудував усе, є Бог» (Євреїв 3:4). Якщо будинки зі своїми складними дизайнами не можуть виникнути випадково або еволюціонувати протягом мільйонів років, то як це можливо для цілих світів? Якщо годинник не може з’явитися випадково, то тим більше не можуть з’явитися систематичні хронометри Всесвіту. Їхня геометрична точність настільки перевершує людські винаходи, що затемнення, рухи планет та інші астрономічні явища можна передбачати на століття вперед. Всесвіт буквально є точно налаштованою, організованою машиною. Якщо ми легко визнаємо, що за кожним упорядкованим задумом стоїть розумне планування, то як природа з її складними мережами може не мати Планувальника? Спостерігати фантастичний задум у природі й потім дійти висновку, що немає Верховного Творця, — це поводитися ірраціонально. Докази, які нас оточують у матеріальному Всесвіті, вимагають висновку, що Бог існує.

Переконливі докази

Чи машини виникають випадково? Звісно, ні. Їхні численні системи взаємодіють і інтегруються одна з одною, щоб автомобіль міг функціонувати. За створенням машини стоїть розум — ні, кілька розумів. І все ж, у порівнянні зі Всесвітом, або з людським тілом, або навіть із внутрішньою структурою одного листка дерева, автомобіль — це грубий і примітивний винахід. Якщо створення машини вимагає існування видатного людського розуму, то що необхідно для створення людського мозку? Очевидно, щось або Хтось значно перевершує людський розум. Логічно, що цим Хтось є могутній, надприродний Творець: Бог Біблії.

Природне пояснення, яке еволюціоністи надають для існування створеного порядку, не відповідає вимогам логіки, які характерні для вільного, неупередженого людського розуму. Чим більше досліджувати складність і тонкість природного світу, тим очевидніше стає, що за існуванням Всесвіту стоїть величний і великий Творець. Насправді докази є приголомшливими та переконливими.

Людське тіло¹⁶

Розглянемо, наприклад, людське тіло, яке є настільки складним, що воно просто не могло еволюціонувати. Його дивовижна складність абсолютно вимагає розуму — вищого інтелекту, який стоїть за ним. Розробка камери базувалася на людському оці. І все ж, попри всі досягнення в галузі відео та складного фотографічного обладнання, живий, кольоровий оптичний апарат людського ока залишається неперевершеним. Крім того, ми маємо самовідновлювану, самозцілювальну систему; чутливу стереофонічну слухову систему; невтомні м’язово-з’єднувальні тканинні системи; добре спроєктований скелетний каркас; комп’ютеризований мозок-пам’ять; шкірний покрив із вентиляційною ізоляцією, який має ефективну охолоджувальну систему з 2000 порами на квадратний дюйм шкіри; і серцево-судинну систему, яка постійно насичує кров киснем із кожним вдихом. Людське тіло є абсолютним доказом існування Бога. Атеїзм не може це пояснити. Еволюція не може логічно цього обґрунтувати. Вчені ще не до кінця його розуміють. Для того, щоб лише почати осягати величезну кількість доказів, притаманних людському тілу, знадобилося б багато життів.

Псалмоспівець також проголошував: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Псалмів 138:14). Справді, саме людське тіло є достатнім доказом існування Божественного Творця. Прямо зараз ваше тіло здійснює дивовижні інженерні, хімічні й фізичні дії, які жодна машина, створена людиною, не може повторити. Великі людські уми присвятили себе завданню відтворення різних здібностей людського тіла. Деякі неймовірні речі були досягнуті в їхніх спробах копіювати творіння Бога, але вони просто не можуть зрівнятися з дивом Божого задуму.

Бактеріальний джгутик¹⁷

Розгляньмо ще один із мільйонів дивовижних доказів існування Творця. У бактерій, таких як сальмонела, у складі їхньої анатомії є кілька ниток джгутиків, що простягаються від клітинного тіла. Ці джгутики — справжні дива інженерії, біо-наномашини, які, здається, мають дивовижну здатність до самозбирання. Процес складання джгутика бактерії починається з формування MS-кільця в цитоплазматичній мембрані. Потім на її цитоплазматичному боці збирається комплекс перемикання, який називається «C-кільцем», а всередині цього кільця інтегрується апарат експорту білків. Цей апарат експортує білки джгутика з клітинного тіла до дистального кінця джгутика, сприяючи зростанню його структури.

Далі «гак», працюючи як ефективний універсальний шарнір, розширюється до зовнішньої сторони клітини. Потім приєднуються два з’єднувальні білки, Hap¹ і Hap³, після чого капковий білок Hap² утворює капкову структуру, під якою розпочинається складання молекул джгутика, що дозволяє йому рости. Молекули джгутика поступово додаються безпосередньо під капком, і джгутикове волокно продовжує рости. Усі осьові білки джгутика, вироблені в тілі клітини, переміщуються до центрального каналу джгутика і транспортуються до його зростаючого кінця, де вони полімеризуються. Для створення волокна довжиною 10–15 мікрометрів полімеризується близько 20–30 тисяч молекул джгутика.

Джгутиковий двигун подібний до створених людьми моторів, оскільки обидва побудовані за фундаментальними принципами, встановленими Творцем. Джгутик складається з роторних і статорних одиниць у мембрані клітини, включаючи перемикач, втулку, універсальний шарнір і гвинтовий пропелер. Для створення тяги обертальний двигун приводиться в рух протонами, що входять до клітини. Потім двигун обертає джгутик зі швидкістю близько 300 Гц, на рівні потужності 10⁻¹⁶ Вт, з енергоефективністю, близькою до 100%. Результуюча швидкість сягає 20 000 обертів на хвилину—швидше, ніж швидкість двигунів болідів Формули-1. Цей високоінженерний джгутиковий двигун значно перевищує можливості штучних моторів, створених людьми. Він настільки складний, що припущення про його еволюційне походження є вищою формою ірраціональності й сліпого упередження. Дійсно, докази очевидні: існує Творець.

Сосна¹⁸

Розглянемо сосну. У світі налічується близько 120 видів і підвидів сосни. Одним із найпоширеніших видів у США є сосна жовта (Pinus ponderosa), яка займає приблизно 27 мільйонів акрів землі. У молодої сосни жовтої кора має буро-чорний колір, а з віком набуває характерного помаранчево-коричневого відтінку. Кора поділена на великі пластинчасті структури, які нагадують частини пазла. Ця незвична конструкція має своє призначення: якщо дерево загориться, пластини кори відпадають під час горіння. Таким чином, дерево ніби «скидає» палаючу кору! Ця конструкція, разом із значною товщиною кори, робить дерево дуже стійким до пожеж низької інтенсивності. Оскільки задум вказує на Дизайнера, Хто ж є відповідальним за цей вишуканий задум?

Іншим видом сосни є сосна скручена (Pinus contorta), назва якої походить від використання її деревини корінними американцями для стійок типі. Ця дивовижна сосна має шишки, які трохи менші за гольфову кулю, свіжі мають світло-коричневий колір, а з часом стають сірими. Ці серотинні шишки залишаються закритими, поки спека лісової пожежі не змусить їх відкритися. Після пожежі шишки розкриваються і засівають ліс. Вид буквально відновлює себе—навіть якщо сама пожежа вбиває дерево. Оскільки такий задум вимагає Дизайнера, Хто є відповідальним за цей геніальний задум?

Ще одним видом сосни є сосна білокора (Pinus albicaulis). Це дерево має симбіотичні відносини з птахом під назвою кедрівка Кларка. Дерево залежить від цього птаха для розмноження, тоді як насіння дерева є основним джерелом їжі для птаха. Ці взаємовигідні відносини видно і в тому, що шишки білокорої сосни не відкриваються й не висипають насіння, коли дозрівають. Вони залишаються закритими, поки кедрівка не розкриє шишку своїм дзьобом і не покладе насіння в кишеньку під язиком. Птах ховає насіння у схованки, які використовує пізніше як джерело їжі. Деякі з цих схованок забуваються або залишаються невикористаними, що дозволяє дереву розмножуватися. Такий неймовірний задум—без Розуму за ним? Нелогічно!

Насіння: кульбаба, Tipuana tipu і Alsomitra macrocarpa¹⁹

Коли Творець створив Всесвіт за шість буквальних днів, Він створив насіння на третій день:

І сказав Бог: Нехай зростить земля лугові трави, що розсівають насіння, — за родом і за подобою, — і плодові дерева, що приносять плоди, в яких міститься їхнє насіння, — за родом на землі! І сталося так. І видала земля лугові трави, що розсівають насіння, — за родом і за подобою, — і плодові дерева, що приносять плоди, в яких міститься їхнє насіння, — за родом на землі. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і настав ранок — день третій. (Буття 1:11-13)

Бог спланував три основні механізми поширення насіння: (1) через тварин (наприклад, коли птах з’їдає фрукт із насінням і летить в інше місце, де насіння виходить із його тіла), (2) плаванням у морській та прісній воді, та (3) перенесенням вітром. Усі ці механізми неймовірним чином вказують на майстерну роботу Розумного Творця.

Розгляньмо звичайну кульбабу. Вона має величну корону з перистих волосків, що формують симетричну кулю. При детальнішому розгляді ця куля складається з численних стрижнів, кожен із яких оснащений власним парасольковим навісом із ретельно розгалужених волосків. У основі кожного стрижня розташоване одне насіння. Кожен стрижень із навісом і насінням має конструкцію, яка нагадує дизайн, використаний у парашутах.

Коли вітерець дме через поверхню кульбаби, парасольковий навіс волосків ловить потік вітру, який тягне за стрижень із закріпленим насінням, обережно відокремлюючи їх від головки кульбаби. Парашутоподібний навіс волосків дозволяє всій конструкції плавно дрейфувати за вітром. Насправді, навіс волосків точно спроєктований для здійснення польоту. Довжина стрижня ідеально підходить для аеродинамічного розташування навісу, що дозволяє йому приземлитися в іншому місці. Прикріплене насіння може потім укоренитися та розпочати процес знову. Кульбаба—це абсолютний, незаперечний доказ існування Бога.

А ось дерево Tipuana tipu (його також називають розовим деревом), яке походить із Південної Америки, але тепер висаджується по всьому світу як тіньове дерево. Це дерево виробляє горішки—тип плодів, що складається з сухої, мембранної оболонки, яка оточує насіння. У дерева Tipuana tipu є унікальний тип горішка, який називається самара і який сприяє спеціалізованій формі розсіювання вітром. Самара має віялоподібне крило з невеликим нахилом (як у пропелера чи лопаті вентилятора), що змушує її обертатися, подібно до автоповороту лопатей гелікоптера, коли вона падає. Це обертання створює підйомну силу, яка уповільнює падіння, надаючи насінню більше шансів бути перенесеним на значну відстань від дерева вітром, залежно від швидкості вітру та висоти над землею. Розкладене насіння спіралями опускається на землю, щоб закріпитися та продовжити свій рід—безсумнівний приклад бездоганного аеродинамічного дизайну крила.

Також відомим своїм винахідливим аеродинамічним дизайном є насіння витривалої тропічної ліани, відомої як Alsomitra macrocarpa. Ця рослина, яку ще називають яванським огірком, звисає з дерев у високих кронах дощових лісів на островах Сунда в Малайському архіпелазі та Індонезійських островах. Кожен плід/гарбуз розміром із футбольний м’яч щільно заповнений великою кількістю крилатих насінин, які називають «насіннями стелс-бомбардувальника». Одне насіння оточене двома прозорими, паперовими крилами шириною приблизно 13 сантиметрів, які розташовані під невеликим кутом назад і виступають з обох боків насіння. Коли насіння дозріває, крила висихають, і довгий край, протилежний насінню, злегка підкручується догори.

Кожне насіння піднімається в повітря, коли його випускають через отвір на дні гарбуза, і воно велично кружляє вниз, описуючи кола діаметром близько 6 метрів. Ретельно продумані аеродинамічні особливості насіння дозволяють йому долати великі відстані від свого початкового місця—класичний приклад механічного розсіювання в лісі. Переміщуючись у повітрі, як метелик у польоті, насіння піднімається, зависає, занурюється і знову прискорюється, виробляючи підйомну силу—маневр, відомий як фугоїдальні коливання. Стабільність насіння під час змін нахилу і крену надихнула піонера авіації Іго Етріха. Вчені, які вивчають цю дивовижну рослину, описують співвідношення підйомної сили до опору і швидкість спуску насіння такими словами: «політ був настільки стабільним, що зразки приймали оптимальний обраний кут атаки зі значенням між максимальним ковзаючим співвідношенням і мінімальною швидкістю спуску».

Еволюціоністи впевнені у своїх переконаннях, що їх пояснення таких чудес демонструють незалежне, автономне існування природи, виключаючи Бога. Вони буквально «перестрибують через обручі» і вдаються до «наукового черевомовлення» у своїх прагненнях надати легітимність своїй атеїстичній спрямованості. Проте, коли всі відповідні докази зрештою розкриваються, вони ідеально узгоджуються з існуванням Бога Біблії.

Дерево²⁰

До винайдення сучасних пластмас, що міг запропонувати Творець для виготовлення відповідних контейнерів? Дерево, камінь або глина, а згодом метал, практично вичерпували можливості. Проте державні установи, такі як Міністерство сільського господарства США (USDA) і Управління з контролю за продуктами й ліками (FDA), загалом рекомендували використовувати пластик для обробних дощок і інших поверхонь, що контактують із їжею, посилаючись на те, що мікропори та порізи ножем у дереві забезпечують приховані притулки для небезпечних бактеріальних організмів. Як зазначив один із фахівців у галузі харчової гігієни: «для очищення та контролю мікроорганізмів пластик є кращим вибором».

Однак найкращі доступні дослідження на цю тему свідчать про інше. Доктор Дін Клівер, мікробіолог, який раніше працював у Лабораторії харчової безпеки та Центрі співпраці з питань вірусології продуктів харчування при Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ) у Каліфорнійському університеті в Девісі, спростував часто повторюване твердження про перевагу пластику над деревом. Його багаторічні дослідження послідовно демонстрували надзвичайні антибактеріальні властивості дерева.

Доктор Клівер і його колеги досліджували п’ять небезпечних бактерій (Escherichia coli, Salmonella, Campylobacter jejuni, Listeria monocytogenes і Staphylococcus aureus) на чотирьох видах пластикових полімерів і понад 10 видах твердих порід дерева, включаючи клен, березу, бук, чорну черешню, липу, білий горіх і чорний американський горіх. У межах трьох хвилин після зараження дерев’яних дощок культурами цих патогенів 99,9% бактерій виявилися «непомітними». З іншого боку, жодна бактерія, випробувана за подібних умов на пластику, не загинула. Ба більше, залишення мікробів на цих двох поверхнях на ніч призвело до зростання бактерій на пластикових дошках, тоді як на дереві наступного ранку живих бактерій не було. Цікаво, що бактерії вбираються в дерево, але, очевидно, не розмножуються і рідко коли знову стають життєздатними. Натомість бактерії в порізах на пластикових дошках залишаються активними (навіть після миття гарячою водою з милом) і можуть знову вийти на поверхню, щоб забруднити їжу. Обробка дерев’яних дощок оліями чи іншими покриттями для зменшення їх проникності насправді гальмує бактерицидну активність дерева. Мікробіологи досі не можуть ізолювати механізм або агент, відповідальний за антибактеріальні властивості дерева. Дивовижний, божественний задум.

Чи нагадують ці дослідницькі висновки накази Мойсея датою 3500 років тому, які вимагали знищення кераміки, що стала зараженою, тоді як дерево потрібно було лише промити (Левит 6:28; 11:32-33; 15:12)? Доктор Клівер зробив висновок: «Я не маю уявлення, звідки взялася думка про перевагу пластику; але я присвятив 40 років просуванню харчової безпеки і підтримав би пластик, якби це підтверджувала наука. Я не завжди довіряю «природі», але я довіряю лабораторним дослідженням». Повага до чесності доктора Клівера. А як щодо довіри до Бога природи?

Висновки

Один із засновників США Томас Пейн належав до небагатьох батьків-засновників, які відкинули християнство. Однак він не був атеїстом. Він вірив, що створений порядок доводить існування Бога. Ба більше, він вважав атеїстів «дурнями» за їхнє заперечення очевидних доказів творіння. У своїй праці «Вік розуму» він пояснював:

Деїзм, отже, вчить нас без можливості бути обманутими всього, що необхідно чи доречно знати. Творіння — це Біблія деїста. Він читає там, у почерку самого Творця, впевненість у Його існуванні й незмінності Його сили, а всі інші Біблії та Завіти для нього є підробками. Ймовірність того, що ми можемо бути покликані звітувати за наші вчинки, матиме вплив віри на мислячу людину; адже не наша віра чи невіра створює чи знищує факт. Оскільки це стан, у якому ми перебуваємо, і в якому доречно бути як вільним агентам, лише дурень, а не філософ чи навіть розсудлива людина, буде жити так, ніби Бога немає²¹.

Не будьте нерозумними. Докази чудової, творчої роботи Бога просто приголомшливі. Єдине правдоподібне, раціональне пояснення існування людей на цій планеті — це Бог. Складність створеного порядку свідчить про живого Бога.

Використані джерела

¹ «Сайти під час перевірки для телескопа, який міг би виявити інопланетне телебачення» (2006), World Science, 10 липня, http://www.world-science.net/exclusives/060711_ska.htm.

² Там само, вид. додано.

³ Це нагадує місію НАСА «Вікінг» на Марс у середині сімдесятих років, коли вчені охоче заявляли про докази існування життя на Марсі на основі перших фотографій, на яких, здавалося, було видно «Б» або навіть обличчя на камені. Невдовзі такі судження були визнані передчасними та некоректними. Пор. «Життя на Марсі» (2006), http://burro.astr.cwru.edu/stu/mars_life.html. Також Томас Воррен і Ентоні Флю (1976), Дебати Уоррена-Флю (Джоунсборо, Арканзас: National Christian Press), стор. 112,156.

⁴ Карл Саган (1980), Космос (Нью-Йорк: Random House), стор. 4.

⁵ Карл Саган (1997), Мільярди і мільярди (Нью-Йорк: Random House), стор. 225.

⁶ Там само, с. 228.

⁷ Карл Саган, ред. (1973), “Introduction,” Communication with Extraterrestrial Intelligence [CETI] (MIT Press), стор. ix-x.

⁸ Карл Саган (1985), Контакт (Нью-Йорк: Simon and Schuster).

⁹ Як цитується у Рея Боліна (1998), «Контакт: хвалебна мова Карлу Сагану», http://www.probe.org/docs/contact.html. Звичайно, наукові докази не підтверджують цей висновок — див. Рей Болін (2002), «Ми самотні у Всесвіті?» http://www.probe.org/docs/lifemars.html.

¹⁰ С.Ф. Кейл і Ф. Делітч (перевидання 1976 р.), Коментар до Старого Завіту: П’ятикнижжя (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), 1:56; Герберт Леупольд (перевидання 1950 року), Коментар до Буття (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), стор. 71.

¹¹ Див. «Питання місяця StarChild за лютий 2000 р.», Науково-дослідний центр астрофізики високих енергій (HEASARC), Науковий відділ астрофізики (ASD) NASA/GSFC, https://starchild.gsfc.nasa.gov/docs/StarChild /questions/question18.html: «Сонце — фактично вся наша Сонячна система — обертається навколо центру галактики Чумацький Шлях. Ми рухаємося із середньою швидкістю 828 000 км/год. Але навіть за такої високої швидкості нам все одно потрібно приблизно 230 мільйонів років, щоб зробити один повний оберт навколо Чумацького Шляху!»

¹² Як цитується у Нормана Гайслера (1983), Космос: Релігія Карла Сагана для наукового розуму (Даллас, Техас: Quest), с. 59.

¹³ Див. Френк Гобелейн, ред. (1988), Біблійний словник екзегета (Гранд Рапідс, Мічиган: Zondervan), 4:1037,1042.

¹⁴ Див. Томас Воррен (1972), Чи довели атеїсти, що Бога немає? (Джонсборо, Арканзас: National Christian Press). Також Дейв Міллер (2015), Чому люди страждають (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press); Кайл Батт (2010), Християнський посібник із спростування сучасного атеїзму (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

¹⁵ Барклай Ньюман (1971), Короткий греко-англійський словник Нового Завіту (Лондон: United Bible Societies), с. 180.

¹⁶ Наступні подробиці було взято з: «Ініціатива мозку» (2015), Національний інститут здоров’я, http://www.braininitiative.nih.gov/index.htm; «Серцево-судинна система» (2008), SUNY Downstate Medical Center, http://ect.downstate.edu/courseware/histomanual/cardiovascular.html; Д.Д. Кларк і Л. Соколов (1999), Основи нейрохімії: Молекулярні, клітинні та медичні аспекти, ред. Г.Й. Сігель, Б.В. Агранов, Р.В. Альберс, С.К. Фішер, М.Д. Улер (Філадельфія, Пенсільванія: Lippincott), стор. 637–670; Браян Клегг (2013), «20 дивовижних фактів про людське тіло», The Guardian, 26 січня, http://www.theguardian.com/science/2013/jan/27/20-human-body-facts-science; «Фантастичні факти про людське тіло» (2008), автори DiscoveryHealth.com, HowStuffWorks.com, 12 серпня, http://health.howstuffworks.com/human-body/parts/facts-about-the-human-body. htm; Генрі Грей (1918), Анатомія людського тіла (Філадельфія, Пенсільванія: Lea & Febiger); Bartleby.com, 2000, www.bartleby.com/107/; «Анатомія людини» (2015), http://www.innerbody.com/; «Тіло людини» (2015), National Geographic, http://science.nationalgeographic.com/science/health-and-human-body/human-body/; Таня Льюїс (2015), «Людський мозок: факти, анатомія та проект картографування», LiveScience, 26 березня, http://www.livescience.com/29365-human-brain.html; Маркус Е. Райхл і Дебра А. Гуснард (2002), «Оцінка енергетичного бюджету мозку», Праці Національної академії наук Сполучених Штатів Америки, 99[16]:10237-10239, 6 серпня, http:/ /www.pnas.org/content/99/16/10237; Нікхіл Свамінатан (2008), «Чому мозку потрібно так багато енергії?» Scientific American, 29 квітня, http://www.scientificamerican.com/article/why-does-the-brain-need-s/; «Розуміння мозку» (без дати), Національний науковий фонд, http://www.nsf.gov/news/special_reports/brain/; Карл Зіммер (2004), Душа створена плоттю: відкриття мозку — і як це змінило світ (Нью-Йорк: Free Press).

¹⁷ Див. Антон Архіпов, Пітер Л. Фреддоліно, Кацумі Імада, Кейічі Намба та Клаус Шультен (2006), «Грубозернисте моделювання молекулярної динаміки обертового бактеріального джгутика», Biophysical Journal, 91:4589-4597; Антон Архіпов, Пітер Фреддоліно та Клаус Шультен (2014), «Бактеріальний джгутик», Група теоретичної та обчислювальної біофізики, Центр макромолекулярного моделювання та біоінформатики NIH, Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн, http://www.ks.uiuc.edu/Research/flagellum/; Говард Берг (2000), Рухлива поведінка бактерій, Physics Today, 53[1]:24, січень, http://scitation.aip.org/docserver/fulltext/aip/magazine/physicstoday/53/1/1.882934.pdf?expires=1447448109&id=id&accname=guest&checksum=4DB7CE4D03EA780CE104B9A03A1CD811; «Зчеплення зупиняє джгутики» (2008), Photonics.com, 23 червня, http://www.photonics.com/Article.aspx?PID=6&VID=35&IID=258&AID=34236; Тім Дін (2010), «Найефективніший двигун природи: джгутик», австралійський дослідник життя, 2 серпня, http://www.lifescientist.com.au/content/molecular-biology/news/inside-nature-s- most-efficient-motor-the-flagellar-1216235209; Zoltán Diószeghy, Péter Závodszky, Keiichi Namba та Ferenc Vonderviszt (2004), “Stabilization of Flagellar Filaments by HAP2 Capping”, FEBS Letters, 568[1-3]:105-109, 18 червня, http://www.febsletters.org/article/S0014-5793(04)00623-4/abstract; Проект Erato Protonic Nanomachine, Вища школа передових біологічних наук, Осакський університет, http://www.fbs.osaka-u.ac.jp/labs/namba/npn/index.html; Вітольд Галкін, Сюн Юй, Якоб Білнік та ін. (2008), «Розбіжність четвертинних структур серед бактеріальних джгутикових ниток», Science, 320[5874]:382-385, http://www.sciencemag.org/content/320/5874/382, http://www. sciencemag.org/content/320/5874/382; Abhrajyoti Ghosh and Sonja-Verena Albers (2011), “Assembly and Function of the Archaeal Flagellum,” Biochemical Society Transactions, 39[1]:64-69, 1 лютого, http://www.biochemsoctrans.org/content/39 /1/64#fn-group-1; Кен Джарелл, Дуглас Бейлі та Алла Костюкова (1996), «Археальний джгутик: унікальна рухлива структура», Журнал бактеріології, 178[17]:5057-5064, вересень, http://jb.asm.org/content/178/17/5057?ijkey=bb6062450f68ce38ff0bb584daab03fe3ff79f1b&keytype2=tf_ipsecsha; Х. Лодіш, А. Берк, С.Л. Зіпурський та ін. (2000), «Війки та джгутики: будова та рух» (розділ 19.4), Молекулярна клітинна біологія (Нью-Йорк: W.H. Freeman), четверте видання, http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK21698/ ; Роберт Макнаб (2003), «Як бактерії збирають джгутики», Annual Review of Microbiology, 57:77-100, жовтень, http://www.annualreviews.org/doi/abs/10.1146/annurev.micro.57.030502.090832; Саорі Макі-Йонекура, Кодзі Йонекура та Кейічі Намба (2010), «Конформаційна зміна флагеліну для поліморфної суперскручування нитки джгутика», Nature Structural & Molecular Biology, 17:417-422, 14 березня, http://www.nature.com/nsmb/journal/v17/n4/full/nsmb.1774.html; G.L.M. Мейстер і Г.К. Берг (1987), «Швидке обертання пучків джгутиків у плаваючих бактерій», Nature, 325 [6105]:637-640; Йошіо Нагата (2014), «Розкриття секретів наномотора природи», Nikkei Asian Review, 2 червня, http://asia.nikkei.com/Tech-Science/Tech/Unlocking-the-secrets-of-nature-s- наномотор; Фадель Саматей, Кацумі Імада та ін. (2001), «Структура бактеріального джгутикового протофіламента та наслідки для перемикача для суперскручування», Nature, 410[15]:331-337; «Наномашина самостійного збирання» (2008), проект ICORP Dynamic NanoMachine, Японське науково-технічне агентство, NHK Joho Network, керівник досліджень Кейчі Намба, https://www.youtube.com/watch?v=uw0-MHI_248.

¹⁸ «Сосна скручена» (без дати), Лісова служба США (USDA Forest Service), http://www.fs.fed.us/r1/helena/resources/trees/LodgepolePine.shtml; «Сосна жовта» (без дати), Лісова служба США (USDA Forest Service), http://www.fs.fed.us/r1/helena/resources/trees/PonderosaPine.shtml; «Сосна жовта» (1995), Асоціація виробників виробів із західної деревини (Western Wood Products Association), http://www.wwpa.org/ppine.htm; «Що таке сосни?» (без дати), Благодійний фонд Ловетта Пінетума (The Lovett Pinetum Charitable Foundation), http://www.lovett-pinetum.org/1whatare.htm; «Сосна білокора» (без дати), Лісова служба США (USDA Forest Service), http://www.fs.fed.us/r1/helena/resources/trees/WhitebarkPine.shtml.

¹⁹ Тревор Армстронг та ін. (2003), «Палісандр або типуанове дерево (Tipuana tipu)», Weed Management Guide, CRC Weed Management, https://www.environment.gov.au/biodiversity/invasive/weeds/publications/guidelines/alert/pubs/t -tipu.pdf; W.P. Армстронг (1999), «На вітрі: насіння і плоди, розповсюджені вітром», Wayne’s Word, http://waynesword.palomar.edu/plfeb99.htm#helicopters;
Акіра Азума і Йошінорі Окуно (1987), «Політ самари, Alsomitra macrocarpa», Journal of Theoretical Biology, 129[3]:263-274, 7 грудня, http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0022519387800012;
Й. Бар-Коен (2012), «Технології для авіації, натхненні біологією», у Innovation in Aeronautics, за ред. Тревора Янга і Майка Хірста (Філадельфія, Пенсильванія: Woodhead Publishing); Дж. В. Данн (1913), «Теорія літака Данна», The Aeronautical Journal, квітень, с. 83-102; «Розсіювання насіння за допомогою гелікоптера—самара Tipuana tipu» (2012), TheNerdyGardener, YouTube, https://www.youtube.com/watch?v=caGTvw-CRaA;
Дж. Гатчінсон (1942), «Macrozanonia Cogn. та Alsomitra Roem», Annals of Botany, 6[1]:95-102, http://aob.oxfordjournals.org/content/6/1/95.full.pdf; К. Джонс (1995), Pau d’Arco: Immune Power From the Rain Forest (Рочестер, Вермонт: Healing Arts Press); Ч’єн Лі (2015), «Alsomitra macrocarpa», зображення #cld06121913, зі Східного Калімантану, Індонезія, Nature Photography of Southeast Asia, http://www.wildborneo.com.my/photo.php?k=East%20Kalimantan,%20Indonesia&p=1&i=7; П. Ловер (1995), Seeds: The Definitive Guide to Growing, History, and Lore (Нью-Йорк: Macmillan Company); Р.А. Ролф (1920), «Macrozanonia Macrocarpa», Bulletin of Miscellaneous Information (Royal Botanic Gardens, Kew), 6:197-199, http://www.jstor.org/stable/4118666?seq=1#page_scan_tab_contents; Tipuana tipu (без дати), Уряд Австралії, http://www.environment.gov.au/cgi-bin/biodiversity/invasive/weeds/weeddetails.pl?taxon_id=67959;
Персі Вокер (1974), Early Aviation at Farnborough Volume II: The First Aeroplanes (Лондон: Macdonald), 2:174-175.

²⁰ Дін Клівер (2002), «Пластмасові та дерев’яні обробні дошки», неопублікований рукопис; Дін Клівер (2002), особистий лист; Карен Пеннер (1994), «Пластикові проти дерев’яних обробних дощок», Актуальні теми, Відділ харчування людини, Дослідження та розширення K-State; Джанет Ралофф (1993), «Деревина перемагає, пластик викидається на сміття для різання м’яса», Science News, 143[6]:84-85, 6 лютого; Джанет Ралофф (1997), «Проникаючи крізь шум навколо обробних дошок», Science News Online, Їжа для роздумів, 11 липня.

²¹ Томас Пейн (1794), Епоха розуму, частина II, розділ 21, вид. додано, http://www.ushistory.org/paine/reason/singlehtml.htm.

---

Published December 12, 2024