Судити чи не судити?
Одним із найбільш цитованих віршів у Біблії є Матвія 7:1: «Не судіть, щоб і вас не судили». Ті, хто займається аморальною поведінкою, часто цитують цей вірш, намагаючись захистити свій гріховний спосіб життя. Деякі релігійні діячі цитують його, коли їх закликають довести, що їхні сумнівні практики підтверджуються біблійною основою. Непокірний підліток може процитувати цю фразу своїм батькам, коли ті запитують про його випадкові зв’язки з «поганою компанією». Навіть скептики цитують Матвія 7:1, намагаючись показати суперечність у вченні Ісуса. Від церковних лав до барних стійок, від «Біблійного поясу» до Голлівуду, Матвія 7:1 виривається з контексту й виголошується як якийсь залякувальний прийом: «Як ти смієш мене судити? Ісус сказав: ‘Не судіть, щоб і вас не судили’». Нібито Ісус мав на увазі, що ми не можемо судити нікого й ніколи.
На жаль, Матвія 7:1 не лише один із найчастіше цитованих віршів у Біблії, але й один із найбільш зловживаних. Його неправильне використання стає очевидним, коли уважніше досліджується весь контекст Матвія 7. Протягом розділів 5-7 (які часто називають Нагірною проповіддю) Ісус публічно критикував юдейських книжників і фарисеїв за їхню самоправедність і зловживання Законом Мойсея. На початку цієї проповіді Ісус заявив: «Тож кажу вам, що коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного» (Матвія 5:20). Неправедність книжників і фарисеїв була в центрі Нагірної проповіді. Ісус хотів, щоб Його слухачі зрозуміли, що самоправедність не буде дозволена в Царстві Небесному, а призведе до «осуду» в пеклі (5:20; пор. 23:14,33). Послідовник Бога має бути «убогим духом» (5:3), а не наповненим гордістю. Він має любити своїх ворогів, а не ненавидіти їх (5:44). Він має робити добрі справи, але тільки для того, щоб догодити Богові, а не людям (6:1-4). Книжники й фарисеї були винні в тому, що носили «праведність» на своїх рукавах, а не в серці (6:1-8; пор. 23:1-36). Саме в такому контексті сильного публічного осуду Христос проголосив:
Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого (Матвія 7:1-5).
У Матвія 6:1-4 Ісус наставляв не творити добрих справ «як лицеміри» (щоб бути побаченими людьми). У 6:5-8 Ісус вчив не молитися «як лицеміри» (щоб бути почутими людьми). У 6:16-18 Ісус навчив не поститися «як лицеміри» (щоб бути побаченими людьми). Так само в Матвія 7:1-5 Ісус учив, що судити інших є неправильним… коли це судження є лицемірним.
Але що, якщо ми робимо добрі справи, щоб їх побачив Бог? Тоді, безперечно, «робіть добро всім» (Галатів 6:10)! А якщо наші молитви походять із чистого серця й із праведними намірами? Маємо молитися? Звичайно (пор. 1 Солунян 5:17). Чи можемо ми поститися сьогодні, якщо мета нашого посту — щоб його побачив Бог, а не люди? Так. А що ж із судженням? У Матвія 7:1-5 Ісус засудив усі судження чи, подібно до вищезазначених прикладів, лише певний вид судження? Матвія 7:5 дає відповідь. Після того як Ісус засудив неправедні судження (7:1-4), Він наставив: «Спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого». По суті, Він сказав: «Спершу виправ своє життя. Тоді з любов’ю допоможи своєму братові виправити його проблему». Це узгоджується з тим, що Павло написав до церкви у Филипах: «Нехай кожний дбає не про себе, а про інших» (Филип’ян 2:4). Бог ніколи не мав на увазі, що християни мають бути відлюдниками, які уникають взаємодії з оточуючими. Навпаки, Він дав нам обов’язок допомагати іншим, любляче виправляючи їх, коли вони грішать. У Матвія 7 Ісус не стверджував, що людина ніколи не може судити. Він сказав: коли судите, судіть праведно (як ми молимося, постимо і робимо добрі справи — без лицемірства; Івана 7:24). До речі, Ісус уже засудив фарисеїв. Отже, очевидно, Він не вчив, що ми ніколи не повинні судити нікого.
Додатковий доказ того, що Ісус не засуджував усі форми судження, можна знайти в решті сьомого розділу. Насправді, у наступному вірші після Його заяви про судження Ісус фактично заповідав Своїм послідовникам здійснювати судження. Він сказав: «Не давайте святого псам і не кидайте ваших перлин перед свинями, щоб не потоптали їх своїми ногами і, обернувшись, не розшарпали вас» (Матвія 7:6). Учні Христа мають судити, хто є «собаками», а хто є «свинями». Інакше, як ми можемо знати, коли не давати святого «собакам»? Або як ми можемо знати, коли не кидати перли перед «свинями»? Ісус сказав, що ми маємо розрізняти тих, хто є «гідним», і тих, хто подібний до собак і свиней (пор. Матвія 10:12-15; Дії 13:42-46). Через кілька віршів Ісус знову натякає, що Його учні повинні здійснювати судження.
Стережіться лжепророків, які приходять до вас в овечих шкурах, а всередині — хижі вовки. За їхніми плодами впізнаєте їх. Хіба збирають виноград з тернини або смокви — з будяків? Так усяке добре дерево родить добрі плоди, а погане дерево родить погані плоди. Не може добре дерево поганих плодів родити, а погане дерево родити добрих плодів. Кожне дерево, що не родить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. Тож за їхніми плодами пізнаєте їх. (Матвія 7:15-20).
Запитання: Як ми можемо «стерегтися» лжепророків, якщо ми не можемо судити, хто є цими лжепророками? За словами Ісуса, визначення особи лжевчителів вимагає вивчення «їхніх плодів» і здійснення суджень — праведних суджень.
Що говорить решта Писання тим, хто вважає, що всі судження неправильні?
- У своєму посланні до церков Галатії Павло заповідав тим, «хто духовні», виправляти тих, хто «впаде у якийсь переступ… духом лагідності, кожний пильнуючи за собою, щоб і самому не потрапити в спокусу» (Галатів 6:1). Очевидно, визначення, хто є духовним, а хто згрішив, вимагає здійснення суджень.
- Розглядаючи проблему в Коринтській церкві, де чоловік мав «дружину батька» (1 Коринтян 5:1), Павло написав через натхнення:
Коли в Ім’я Господа нашого Ісуса [Христа] зберетеся ви і мій дух, із силою Господа нашого Ісуса, — віддати такого сатані на погибель тіла, щоби дух спасся в день [нашого] Господа [Ісуса Христа]… але тепер я написав вам не спілкуватися з тим, хто називає себе братом, але є розпусником або користолюбцем, ідолопоклонником чи наклепником, п’яницею або грабіжником, — з такими навіть не їсти разом… А зовнішніх судитиме Бог. (1 Коринтян 5:4-5,11,13б).
Павло заповідав церкві в Коринті вигнати перелюбника з-поміж себе. Цей гріх мав бути вирішений навіть публічно. Щоб виконати наказ Павла, церква мала зробити судження. Павло також наказував громаді «усунути» інших, хто живе у гріху. Коли ми здійснюємо такі судження сьогодні, вони мають бути праведними судженнями, заснованими на фактах і виконаними з любов’ю. Таке судження повинно здійснюватися в дусі милосердя (Луки 6:36-37) і з метою спасіння душ: «щоби дух спасся в день нашого Господа Ісуса Христа» (1 Коринтян 5:5). Судження повинні мати добрі (праведні) наміри. Але судження все одно мають бути здійснені.
- Павло заповідав церкві в Ефесі «Не ставайте спільниками в неплідних ділах темряви, а краще їх викривайте» (Ефесян 5:11). А християнам у Римі він писав: «Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, хто сіє розділення і спокуси всупереч ученню, яке ви опанували; уникайте їх» (Римлян 16:17). Чи потребували церкви здійснення важливих суджень для виконання наказів Павла? Так.
- Аналогічно апостол Іван зазначив: «Кожний, хто чинить переступ і не залишається у вченні Христа, Бога не має. Хто перебуває у вченні, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його. Адже хто його вітає, той стає співучасником його злих учинків.» (2 Івана 9-11). Щоб визначити, чи дозволимо ми комусь увійти до нашого дому, нам необхідно здійснити судження.
- Нарешті, якщо всі судження стосовно духовних питань неправильні, то чому Ісус заповідав Своїм учням іти і навчати загиблих (Матвія 28:19-20; пор. Дії 8:4)? Перед тим як навчати когось Євангелія, потрібно зробити судження. Чи ця людина загублена в гріху, чи вона спасенна «у Христі»? Якщо ми повинні навчати загиблих сьогодні, то необхідно визначити, хто є загиблим, а хто ні.
Якщо ми ніколи не можемо «судити людей» у будь-якому сенсі, як багато хто сьогодні припускає (через неправильне використання Матвія 7:1), то ці накази ніколи не могли б бути виконані. Але вони мають бути виконані! Таким чином, (праведні) судження повинні здійснюватися.
Популярна й політично коректна ідея про те, що «всі судження є неправильними», є антибіблійною. Ті, хто вчить, що Ісус у Матвія 7:1 засуджував усі форми судження, винні в ігноруванні контексту уривка, а також численних віршів у решті Біблії, які навчають, що судження гріховних способів життя інших є необхідним. Один ключовий інгредієнт, який ми повинні включати в кожне судження, — це «праведність». Ісус заповідав Своїм учням спочатку впорядкувати своє власне життя з Богом; і тоді вони можуть «ясно бачити», щоб допомогти іншим, хто згрішив (Матвія 7:5). Як Ісус сказав юдеям у храмі одного разу: «Не судіть за зовнішнім виглядом, але судіть справедливим судом!» (Івана 7:24).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
