Сувої Мертвого моря та Біблія

СТАТТЯ КОРОТКО

Із відкриттям і публікацією Сувоїв Мертвого моря протягом останніх понад 70 років світ отримав доступ до різноманітних неканонічних релігійних книг. Ще важливіше те, що став доступним ряд рукописів різних книг Старого Завіту, які більш ніж на 1000 років давніші за ті, що були відомі раніше. Сувої підтверджують той факт, що Старий Завіт переписувався й передавався з надзвичайною точністю.

[ПРИМІТКА РЕДАКТОРА: Допоміжний автор AP, доктор Роджерс, є директором Вищої школи теології та доцентом кафедри Біблії в Freed-Hardeman University. Він має ступінь магістра мистецтв (M.A.) з Нового Завіту від Freed-Hardeman University, а також ступені магістра філософії (M.Phil.) і доктора філософії (Ph.D.) з гебраїстики, юдаїки та споріднених студій від Hebrew Union College-Jewish Institute of Religion.]

Відкриття Сувоїв Мертвого моря широко вважається найвидатнішим археологічним відкриттям ХХ століття. У період з 1947 по 1956 рік у 11 пустельних печерах поблизу Кумрана, місцевості приблизно за 20 км на південний схід від Єрусалима, було знайдено близько 930 сувоїв. Інші знахідки були зроблені ще приблизно в 11 місцях поблизу Мертвого моря, але жодне з них не дало такої кількості рукописів, як Кумран. Кумранські сувої охоплюють чотири століття — від III століття до Р.Х. до I століття після Р.Х. — і написані чотирма мовами: єврейською, арамейською, грецькою та набатейською; крім того, були знайдені монети з латинськими написами. Сувої Мертвого моря мають важливе значення для Старого Завіту принаймні з двох основних причин: (1) вони дають нам доступ до рукописів Старого Завіту, які більш ніж на 1000 років давніші за ті, що були відомі раніше; і (2) вони надають інформацію про формування старозавітного канону Святого Письма.

Відкриття та публікація Сувоїв Мертвого моря

Цю історію розповідали багато разів.[1] Бедуїнський пастух кинув камінь у печеру, почув тріск розбитого глечика і таким чином натрапив на Сувої Мертвого моря. Однак ця історія не зовсім відповідає дійсності. По-перше, розбитий глечик і відкриття печери сталися за два дні до того, як були знайдені перші сувої. По-друге, пастух був не один — їх було троє. Один кинув камінь, а інший увійшов до печери через два дні, не повідомивши про це своїх товаришів. Пастухи взяли лише кілька сувоїв і не мали жодного уявлення про те, що це таке і яку цінність вони становлять. Серед сувоїв, винесених із того, що згодом стало відомим як Печера 1, були «Великий сувій Ісаї» (1QIsa^a), Коментар до Авакума (1QpHab) та Статут громади (1QS).[2] Вони були дещо пошкоджені під час транспортування ще до того, як їх вдалося продати торговцю старожитностями та сирійському православному монастирю.

Коли було встановлено кількість і цінність сувоїв, інші печери також почали розграбовуватися, а їхній вміст продавали представники племені Тааміре, до якого належали пастухи. Після того як значення сувоїв стало очевидним, до пошуків нових печер і проведення офіційних розкопок долучилися як науковці, так і державні установи (спочатку Йорданії, а згодом Ізраїлю). Поселення Кумран розкопувалося протягом п’яти послідовних сезонів під керівництвом Ролана де Во з єрусалимської École Biblique (1951–1956). Зрештою в районі Кумрана було відкрито ще десять печер, причому лише Печера 4 дала фрагменти майже 600 рукописів.[3]

Копітка праця з розшифрування, редагування та публікації Сувоїв Мертвого моря сама по собі є захопливою історією. Перші вчені, яким доручили публікацію сувоїв, були виключно християнами, тому інтереси ранніх дослідників зосереджувалися на християнському контексті та зв’язку сувоїв із Новим Завітом. Це викликало невдоволення багатьох нехристиянських учених, особливо ізраїльських. Із включенням до групи публікаторів ізраїльських науковців Еліші Кімрона та Емануеля Това у 1980-х роках цю проблему було усунуто, і нині над Сувоями Мертвого моря працюють дослідники найрізноманітнішого походження.

Окрім міжнаціональних суперечностей, рання група видавців була нечисленною і працювала дуже повільно. Між 1950 і 1990 роками було завершено лише сім із сорока томів серії «Відкриття в Юдейській пустелі», що видавалася Oxford University Press. Проте лише в 1990-х роках побачили світ ще двадцять томів цієї серії. Причин такого прискорення було дві.

По-перше, наприкінці 1990 року Емануель Тов з Єврейського університету в Єрусалимі став генеральним редактором серії. Його призначення відбулося після скандалу, пов’язаного зі звинуваченнями в антисемітизмі, через який тодішнього керівника проєкту Джона Стругнелла з Гарвардського університету було усунуто з посади. Скандал спровокували висловлювання Стругнелла в ізраїльській газеті Ha-aretz.[4]

По-друге, Бен-Ціон Вахгольдер із Hebrew Union College у Цинциннаті (штат Огайо) за допомогою свого студента Мартіна Абегга створив майже повний текст сувоїв на основі раніше опублікованого конкордансу.[5] Використовуючи ранні методи комп’ютерного опрацювання даних, Абегг зміг фактично реконструювати текст багатьох сувоїв за допомогою конкордансу. Хоча їхня публікація не була санкціонована ні Управлінням старожитностей Ізраїлю, ні Oxford University Press, усі погоджуються, що саме вона зруйнувала монополію на доступ до Сувоїв Мертвого моря та спонукала науковців завершити офіційну публікацію матеріалів.[6] Сьогодні всі знайдені та придатні до прочитання сувої опубліковані, а фотографії багатьох із них доступні в Інтернеті.

У цій статті наведено два приклади. На рисунку 1 подано фотографію двох колонок Великого сувою Ісаї, що містять Ісаю 53. Цей сувій належить до найкраще збережених і не є типовим прикладом знайдених рукописів. На рисунку 2 показано значно типовіший набір фрагментів, зібраних і відновлених фахівцями. Більшість Сувоїв Мертвого моря насправді є не стільки сувоями, скільки окремими клаптиками та уривками тексту.

Рисунок 1. Великий сувій Ісаї (Ісая 53)	Рисунок 2. Частина Храмового сувою

Небіблійні рукописи Сувоїв Мертвого моря

Багатьох людей дивує той факт, що більшість Сувоїв Мертвого моря не є біблійними текстами. Із приблизно 930 сувоїв, знайдених у Юдейській пустелі, лише 222 є біблійними (тобто менше 25%). Частка біблійних сувоїв значно вища в інших місцях Юдейської пустелі, ніж у Кумрані. Наприклад, біблійні тексти, знайдені в Масаді, становлять 47% від загальної кількості виявлених там сувоїв.[7] З цього можна зробити висновок, що юдеї, які жили в пустельних громадах, читали багато різних книг, а не лише Біблію. Однак це не обов’язково означає, що світські книги читалися більше, ніж Святе Письмо. У моїй особистій бібліотеці є сотні книг, але Біблії займають лише приблизно півтори полиці. Більшість цих книг я не читаю регулярно, тоді як Біблії перебувають у постійному користуванні. Подібна ситуація могла існувати й у громадах Юдейської пустелі. Проте небіблійні сувої мають значення для розуміння того, як деякі юдеї тлумачили Старий Завіт до часу Нового Завіту.

Щоб краще розглянути небіблійні сувої, потрібна додаткова класифікація. Тому спочатку ми обговоримо твори, які напевно не були написані членами кумранської громади, — те, що протестанти називають Апокрифами, а також так звані Псевдоепіграфи. Потім звернемося до сектантських текстів, які або були написані членами кумранської секти, або відіграли важливу роль у формуванні цієї громади.

Апокрифи та Псевдоепіграфи

Термін «апокрифи» походить від грецького слова, що означає «приховані речі». Він був запозичений Отцями Церкви, які часто використовували його для позначення книг, що не входили до канону Святого Письма, визнаного Церквою. Натомість термін «псевдоепіграфи» буквально означає «хибно приписані твори». Відповідно до цього значення, він мав би застосовуватися до таких книг, як 1 Еноха (яка не була написана справжнім Енохом), Мудрість Соломона (не написана Соломоном) тощо. Проте сьогодні збірка, яку зазвичай називають Псевдоепіграфами, охоплює майже будь-яку неканонічну книгу, яка не належить ані до Старого Завіту, ані до протестантських Апокрифів.

Серед так званих другоканонічних книг Католицької Церкви (або, за протестантською термінологією, Апокрифів) Сувої Мертвого моря містять п’ять копій книги Товита, три копії книги Мудрість Ісуса, сина Сираха (Сирах), а також одну копію так званого Послання Єремії (яке насправді не було написане Єремією). Псевдоепіграфи представлені значно ширше. Загадкова книга 1 Еноха представлена в Кумрані дванадцятьма копіями, а книга Ювілеїв — не менш ніж тринадцятьма і, можливо, навіть шістнадцятьма копіями (залежно від того, чи окремі фрагменти належать до нових рукописів). Крім того, існує щонайменше п’ять інших творів, пов’язаних із книгою Ювілеїв, що додатково свідчить про її важливість. Лише за кількістю рукописів книга Ювілеїв представлена краще, ніж усі канонічні книги Старого Завіту, за винятком чотирьох: Псалмів, Второзаконня, Ісаї та Буття. Деякі дослідники припускають, що і 1 Еноха, і Ювілеї вважалися в Кумрані канонічним Святим Письмом. Це цілком можливо, хоча, мабуть, краще залишити це питання відкритим. Популярність твору ще не означає його канонічності (див. нижче).

Сектантські тексти

Відкриття Сувоїв Мертвого моря виявило багато творів, які раніше були невідомі. Оскільки вони пов’язані виключно з кумранською сектою, їх зазвичай називають сектантськими текстами. Деякі з них безпосередньо стосуються життя цієї громади. Найважливішими є Дамаський документ (CD) та Статут громади (1QS), які найкраще інформують нас про життя кумранської спільноти. Інші тексти мають юридичний характер, зокрема Храмовий сувій (11QT) та Міксат маасе га-Тора (4QMMT), що приблизно перекладається як «Деякі питання Закону». В останньому тексті перелічуються претензії кумранської громади до Храму та його служителів у Єрусалимі.

Багатьох читачів здивує те, що деякі кумранські сувої були написані таємними письменами. Учені вважають, що ці системи письма насправді ґрунтуються на єврейській мові, однак досі не розшифровані.[8] Перший редактор цих текстів розрізняв три види таких шифрованих систем: «Криптичне письмо А», «Криптичне письмо Б» та «Криптичне письмо В». Наскільки нам відомо, ці системи письма ніде більше не використовувалися. Проте в Кумрані вони були досить поширеними. Найімовірніше, керівник кумранської громади (маскіл, тобто «той, хто має розуміння») сам користувався Криптичним письмом А, яке представлене не менш ніж у 55 рукописах. Криптичне письмо Б зустрічається у двох рукописах, але мова оригіналу залишається нерозшифрованою. Криптичне письмо В виявлено лише в одному рукописі. Воно використовує палеоєврейський алфавіт і ще п’ять додаткових літер, які досі не вдалося ідентифікувати. Той, хто зуміє розшифрувати ці криптичні системи письма, безперечно здобуде тривалу славу в історії науки.

Ще більш важливими для тексту Старого Завіту та для розуміння того, як ми отримали Біблію, є дві категорії творів: так звані переписані біблійні тексти та коментарі (pesharim, тобто «тлумачення»). Геза Вермеш увів термін «переписана Біблія» для позначення юдейських творів, написаних єврейською або арамейською мовами, які переказують Святе Письмо, додаючи власні розширення та тлумачення.[9] Насамперед він мав на увазі Книгу Ювілеїв, так званий Апокриф Буття (1QapGen) та Книгу біблійних старожитностей Псевдо-Філона. Перші два твори були знайдені серед кумранських сувоїв.

Ці твори «переписаної Біблії» є тлумачними розширеннями біблійної літератури. З них ми дізнаємося багато подробиць, наприклад ім’я дружини Ноя («Емзара», згідно з Ювілеями 4:33), причину, чому Бог обрав Аврама (він відмовився брати участь у будівництві Вавилонської вежі; Книга біблійних старожитностей, розділ 6), а також те, як Аврам переконав Сару приховати, що вона його дружина (він пророчо побачив уві сні, що вона врятує його; Апокриф Буття, колонка 19). Немає жодних підстав вважати ці доповнення достовірними, проте вони показують, що давні євреї були уважними та допитливими читачами Біблії. Ще важливішим для нас є те, що їхнє ретельне слідування біблійному тексту підтверджує: їхнє Святе Письмо мало ту саму сюжетну лінію, що й наше. Немає жодних доказів того, що Біблія зазнала масштабних змін протягом історії, як дехто намагається стверджувати. Ми читаємо по суті ту саму Біблію, що й вони.

Старозавітні рукописи серед Сувоїв Мертвого моря

Найвідомішими серед сувоїв стали старозавітні рукописи. Хоча деякі дослідники стверджували, що серед знахідок можна виявити фрагменти окремих новозавітних віршів, більшість учених погоджується, що серед Сувоїв Мертвого моря немає жодних копій, цитат або фрагментів Нового Завіту. Хоча кумранська громада справді існувала за часів Ісуса та апостолів, немає жодних доказів того, що будь-яка з юдейських громад поблизу Мертвого моря знала про ранній християнський рух. Отже, наше обговорення біблійних доказів повинно зосередитися на Старому Завіті. Ми почнемо з розгляду кількості наявних рукописів, а потім перейдемо до питань, пов’язаних із канонічністю Старого Завіту.

Біблійні рукописи: кількісні дані

Усі пам’ятки Юдейської пустелі свідчать про особливу пошану до Закону Мойсея. П’ятикнижжя представлене 87 із приблизно 200 біблійних кумранських сувоїв, а ще 15 із додаткових 25 текстів, знайдених поза Кумраном, також належать до П’ятикнижжя.[10] Іншими словами, 45% усіх текстів, знайдених у Юдейській пустелі, становлять книги П’ятикнижжя. Великі пророки представлені ще 46 рукописами, а Малі пророки — ще 10. Таким чином, пророчі книги становлять майже чверть усіх знахідок. Це залишає приблизно 25–30% на решту книг Старого Завіту.

Історичні книги представлені значно скромніше — лише 18 копіями. Наприклад, лише один невеликий фрагмент розміром приблизно з людську долоню представляє весь текст 1 і 2 Хронік. Крім того, не було знайдено жодної копії частини книги Ездри–Неемії, що відповідає книзі Неемії (в єврейській Біблії Ездра–Неемія є однією книгою), а також жодної копії книги Естер. Поетичні книги, за винятком Псалмів, представлені 14 рукописами. Натомість самі лише Псалми представлені 39 рукописами, з яких 36 походять із Кумрана. Загалом популярність і поширення біблійних сувоїв у Юдейській пустелі дуже близько відповідають тому, що ми спостерігаємо щодо книг, які цитуються в Новому Завіті.

Серед окремих книг у Кумрані перше місце посідають Псалми (39 рукописів), за ними йдуть Второзаконня (33), Буття (24), Ісая (22) та Вихід (18). Цікаво, що чотири з цих п’яти книг входять до п’ятірки книг, які найчастіше цитував Ісус: Псалми (11 разів), Второзаконня (10), Ісая (8) та Вихід (7). У таблиці 1 порівнюється кількість кумранських рукописів із частотою прямих цитат із цих книг у Новому Завіті. Хоча книга може використовуватися без прямого цитування, таблиця 1 дає цікаву можливість для порівняння.

Біблійна книга	Рукописи Юдейської пустелі	Цитування в Новому Завіті
Псалми	39	69
Повторення Закону	33	32
Буття	24	24
Ісаї	22	51
Вихід	18	31
Левит	17	12
Числа	11	1
Малі пророки	10	25
Даниїла	8	0
Єремії	6	4
Єзекіїла	6	0
Йова	6	1
1-2 Самуїла	4	3
Рут	4	0
Пісня Пісень	4	0
Плач Єремії	4	0
Судді	3	0
1-2 Царів	3	3
Ісуса Навіна	2	1
Приповістей	2	5
Екклезіаста	2	0
Ездри	1	0
1-2 Хронік	1	0
Неемії	0	1
Естер	0	0
Таблиця 1. Кількість Сувоїв Мертвого моря за біблійними книгами порівняно з кількістю цитувань цих книг у Новому Завіті[11]

Біблійні рукописи та старозавітний канон

Досі ми переважно обговорювали факти. Але що означають ці факти? Важливо пам’ятати, що відсутність доказів не обов’язково є доказом відсутності. Іншими словами, якщо певні книги відсутні серед Сувоїв Мертвого моря (наприклад, Естер або Неемія) чи представлені дуже обмежено (наприклад, Хронік або Ездри), то лише на цій підставі ми не можемо зробити висновок, що кумранська громада виключала їх зі свого біблійного канону. І навпаки: якщо деякі книги добре представлені серед Сувоїв Мертвого моря (наприклад, Ювілеї або 1 Еноха), то лише на цій підставі ми не можемо стверджувати, що кумранська громада включала їх до свого біблійного канону. Книги, які люди люблять читати, і книги, які вони вважають богонатхненними, можуть бути різними. Із сучасного досвіду ми знаємо, що деякі книги Біблії серед християн недооцінюються та рідко викладаються. Чи означає це, що їх слід виключити з канону? Звичайно, ні. Популярність — це не те саме, що канонічність.

Правда полягає в тому, що Сувої Мертвого моря мають обмежену цінність для вирішення питань про канонічність Старого Завіту. Очевидно, кумранці не мислили в таких категоріях і ніколи прямо не порушували питання про те, які книги входять до канону, а які ні. Краще запитати, які книги вони вважали авторитетними. А щоб відповісти на це питання, недостатньо просто підрахувати рукописи. Потрібно зрозуміти, як використовувалася біблійна література.

Почнемо з імені Мойсей, яке трапляється понад 150 разів у сектантських рукописах. Усі частини П’ятикнижжя цитуються та тлумачаться як богонатхненна література. Це не дивує, адже П’ятикнижжя було найпопулярнішою частиною Святого Письма серед усіх юдейських груп за часів Ісуса. Але можна сказати більше. Тексти Пророків також мають беззаперечний авторитет. Коментар до Авакума (Пешер Авакума) є тлумаченням книги Авакума, яка розглядається як натхненне пророцтво про досвід кумранської громади і саме так інтерпретується. Інші пророки, такі як Ісая та Єзекіїл, також цитуються як авторитетні джерела. Хоча не всіх пророків можна вважати однаково авторитетними на підставі способу їх цитування (наприклад, Авдій ніколи не цитується таким чином), більшість із них розглядалися як богонатхненні та авторитетні.

Часто згадується й Давид як священна постать. Кумранці знали подробиці його життя з книг Самуїла та Хронік. Наприклад: «Діла Давида піднімалися [перед Богом] як дим жертви, за винятком крові Урії, але Бог простив йому» (CD 5.5–6). Таке високе ставлення до характеру Давида пояснює, чому написані ним Псалми вважалися авторитетними. І справді, Псалми часто цитуються в Сувоях Мертвого моря як натхненне Писання. Більше того, Старий Завіт загалом характеризується як «Закон, Пророки і Давид» (4QMMT, фрагмент 14). Оскільки єврейська Біблія традиційно поділяється на три частини — Закон, Пророки та Писання — така потрійна структура має надзвичайне значення. Подібним є й поділ Старого Завіту, який використовував Ісус: «Закон, Пророки і Псалми» (Луки 24:44).

Цікаво, що хоча багато книг і частин Старого Завіту цитуються як авторитетні, наскільки мені відомо, Ювілеї, 1 Еноха та жодна з інших апокрифічних чи псевдоепіграфічних книг, знайдених серед Сувоїв Мертвого моря, не цитуються таким чином. Сектанти могли запозичувати з них мову та ідеї й могли зазнавати значного впливу їхнього вчення, але вони не ставили їх на один рівень із книгами Старого Завіту. Якщо ці другорядні книги й вважалися в певному сенсі авторитетними, вони ніколи не використовувалися як підстава для вчення через пряме цитування. Це показовий факт. Ситуацію можна порівняти з роллю проповідника в церкві. Цілі покоління членів громади можуть знати перекази Біблії від проповідника краще, ніж саму Біблію. Але якщо їх запитати, чи вважають вони проповідника авторитетом на рівні Святого Письма, вони, ймовірно, обурено відповіли б: «Звичайно, ні!» Визнаний авторитет може суттєво відрізнятися від фактичного впливу.

Сувої Мертвого моря та достовірність біблійного тексту

Немає жодного сумніву, що Біблія була вірно передана нам через століття, а Сувої Мертвого моря додатково підтверджують цю істину. Проте деякі християнські апологети часто перебільшують рівень «підтвердження», який Сувої Мертвого моря нібито надають тексту Старого Завіту. Такі твердження зазвичай ґрунтуються лише на Великому сувої Ісаї і нерідко супроводжуються відсотковими оцінками. Наприклад, мені неодноразово доводилося чути: «Сувої Мертвого моря підтверджують текст Старого Завіту у 99% випадків». Така цифра не лише не відповідає дійсності, але й створює нереалістичне уявлення про наявні докази. По-перше, як ми вже бачили, більшість біблійних сувоїв збереглися лише фрагментарно і тому не можуть слугувати надійною основою для порівняння з усім біблійним текстом. Насправді єдиною біблійною книгою, що збереглася серед Сувоїв Мертвого моря майже повністю, є Великий сувій Ісаї. Навіть у випадку П’ятикнижжя та Псалмів, де рукописні свідчення досить добрі, цілі частини тексту або повністю відсутні, або мають великі прогалини. У таких випадках сувої нічого не можуть підтвердити. І це стосується найкраще збережених книг. Для інших книг ситуація ще складніша.

По-друге, багато апологетів перебільшують подібності й ігнорують відмінності між текстами, які можна порівнювати. Наприклад, традиційний єврейський текст Біблії, збережений у двох головних середньовічних рукописах — Алеппському та Ленінградському кодексах (так званий Масоретський текст), визначає зріст Голіафа як «шість ліктів і п’ядь» (1 Самуїла 17:4). Однак рукопис 4QSam^a, сувій Мертвого моря, датований І століттям до Р.Х., у цьому місці читає «чотири лікті і п’ядь». Це означає, що Голіяф мав зріст приблизно 1,93 м, а не близько 2,84 м, як у Масоретському тексті. Крім того, читання 4QSam^a узгоджується з грецьким перекладом Старого Завіту (Септуагінтою), який також містив слова «чотири лікті і п’ядь» задовго до появи середньовічних рукописів. Чи слід нам змінити зріст Голіафа в наших Бібліях? Більшість сучасних перекладів або ігнорують це найдавніше єврейське свідчення тексту Самуїла, або згадують його лише у примітці. Чому?

Ще один приклад із книг Самуїла можна знайти в одному загадковому уривку. Традиційний Масоретський текст передає його так: «І сталося після приблизно місяця, що прийшов Наас, амманієць, і отаборився проти Явіса ґалаадського. І сказали всі мужі Явіса до Нааса, амманійця: Уклади з нами угоду, і служитимемо тобі. І сказав їм Наас, амманієць: Про це угоду складу з вами, щоб вибрати в кожного з вас праве око, і покладу ганьбу на Ізраїля!» (1 Самуїла 11:1–2). Ніде більше в Біблії чи в літературі стародавнього Близького Сходу ми не зустрічаємо вимоги виколювання очей як умови укладення договору. Цей уривок надзвичайно дивний і його важко пояснити. Але якщо ми звернемося до найдавнішої єврейської копії книги Самуїла, картина стає дещо яснішою.

Переклад NRSV є одним із небагатьох сучасних перекладів, який використовує текст рукопису 4QSam^a для цього уривка. Перед 1 Самуїла 11:1 він містить такі слова:

Тим часом Нахаш, цар аммонійців, жорстоко пригнічував гадитів і рувимлян. Він виколював праве око кожному з них і не залишав Ізраїлеві визволителя. Не залишилося жодного ізраїльтянина за Йорданом, якому Нахаш, цар аммонійців, не виколов би правого ока. Але сім тисяч чоловіків утекли від аммонійців і прибули до Явеш-Ґілеаду.

Ця примітка, що міститься в найдавнішому єврейському рукописі книги Самуїла, пояснює дві важливі деталі. По-перше, вона пояснює вимогу виколоти праві очі рувимлянам і гадитам. По-друге, вона пояснює, чому люди втекли до Явеш-Ґілеаду і чому Нахаш узяв це місто в облогу. Це читання не лише міститься в найдавнішій єврейській копії книги Самуїла, але й реально допомагає нам краще зрозуміти біблійний текст. Проте більшість сучасних перекладів його відкидають.

Ще одного прикладу буде достатньо. Єврейська поезія має надзвичайно складну структуру, яку англомовні читачі часто не можуть повною мірою оцінити. Однією з найскладніших поетичних форм є акростих. Автор складає цілісний вірш або поему так, щоб кожен рядок, вірш чи строфа починалися з наступної літери єврейського алфавіту — від алеф до тав. Псалом 118 є одним із найвідоміших і найпрекрасніших літературних творів світової історії. Псалом 144 також є акростихом. Однак тут виникає проблема: один вірш відсутній. Псалом 144 послідовно проходить через усі літери єврейського алфавіту, за винятком літери nun. У грецькому перекладі Старого Завіту цей пропущений рядок завжди був присутній, але в пізніших масоретських рукописах він десь загубився. На щастя, завдяки відкриттю рукопису 11QPs^a цей вірш тепер можна відновити: «Вірний Господь у Своїх словах і праведний — у всіх Своїх ділах».

Зупинімося тут, щоб зробити важливе спостереження: випадки, які ми щойно розглядали, є незвичайними. Насправді існує відносно небагато уривків, які суттєво відрізняються в Сувоях Мертвого моря від того вигляду, який вони мають у середньовічних єврейських рукописах. До того ж більшість таких відмінностей збігаються з якоюсь іншою відомою версією Старого Завіту (зазвичай із грецьким перекладом). Це означає, що текст Старого Завіту копіювався та передавався з надзвичайною точністю. Не буде перебільшенням сказати, що єврейська Біблія, яку знав Ісус, по суті є тією самою Біблією, яку знаємо ми. Усе це приводить нас до висновку, що Сувої Мертвого моря іноді ускладнюють наше розуміння тексту Старого Завіту, але загалом підтверджують його достовірність.

Висновок

Сувої Мертвого моря важливі з багатьох причин. По-перше, вони проливають світло на маловідому юдейську групу. Цікаво, що люди, які написали ці сувої, ніколи прямо не називають себе юдеями. Вони досить загадково уникають чіткого визначення своєї ідентичності. По-друге, сувої показують, що деякі книги Біблії були популярнішими за інші — висновок, до якого можна дійти також на підставі новозавітних цитат зі Старого Завіту.

По-третє, використання Старого Завіту як авторитетного джерела для тлумачення Писання та для особистого й громадського життя узгоджується з тим, що ми бачимо і в Новому Завіті. Нарешті, відкриття Сувоїв Мертвого моря дало нам доступ до рукописів Старого Завіту, які більш ніж на 1000 років давніші за ті, що були відомі раніше. До відкриття сувоїв найдавніший повний рукопис будь-якої книги Старого Завіту датувався X століттям після Р.Х. Щоб зрозуміти значення цього факту, достатньо зазначити: якщо Мойсей написав П’ятикнижжя приблизно в 1400 році до Р.Х., то найдавніша повна єврейська копія його праці була створена через 2400 років після написання оригіналу! Саме тому багато дослідників цілком справедливо вважають Сувої Мертвого моря найважливішим біблійним археологічним відкриттям усіх часів.

---

[1] Науковцем, який брав участь у виявленні перших сувоїв і найретельніше дослідив обставини їхнього відкриття, був Джон К. Тревер. Результати його дослідження викладені в книзі «Нерозказана історія Кумрана» (1965).

[2] Цифрові інтерактивні копії цих сувоїв можна переглянути за адресою: http://dss.collections.imj.org.il.

[3] Дванадцяту печеру було відкрито у 2016 році, однак у ній не було знайдено жодних рукописів. Геологія цього регіону значно змінилася за останні 2000 років, тому цілком імовірно, що в майбутньому будуть відкриті нові печери.

[4] Англомовну версію інтерв’ю ізраїльського журналіста зі Стругнеллом було надруковано в номері журналу Biblical Archaeology Review за січень–лютий 1991 року (17[1]).

[5] Праця Вахгольдера та Абегга була опублікована у двох томах під редакцією Гершеля Шенкса, редактора Biblical Archaeology Review: «Факсимільне видання Сувоїв Мертвого моря» (1992).

[6] Детальний виклад ролі Hebrew Union College можна знайти в праці Джейсона Калмана «Hebrew Union College і Сувої Мертвого моря» (2013).

[7] Див. Емануель Тов, «Біблійні тексти з Юдейської пустелі», у збірці «Єврейська Біблія як книга: Єврейська Біблія та знахідки Юдейської пустелі», с. 141.

[8] Найновіший редактор цих текстів виклав значну частину своєї роботи в праці Стівена Пфанна «Відкриття в Юдейській пустелі» (2000), 36:515–574.

[9] Геза Вермеш, «Святе Письмо і традиція в юдаїзмі» (1973).

[10] Див. Емануель Тов, «Біблійні тексти з Юдейської пустелі», с. 141.

[11] Щодо Сувоїв Мертвого моря, я використовую таблицю, опубліковану у праці Флінта і ВандерКама «Значення Сувоїв Мертвого моря» (2002), с. 150, на яку спираюся щодо значної частини інформації в цьому розділі. Для цитат із Нового Завіту використовую список, укладений Crossway: https://www.crossway.org/blog/2006/03/nt-citations-of-ot/.

---

Published August 31, 2026