Святе Письмо — словесно натхненне
У логіці існує принцип, що називається законом виключеного третього. У найпростішій формі він звучить так: щось або є, або не є. Лінія або пряма, або ні. Середнього положення не існує. Застосовуючи це до Біблії, можна зробити такий висновок: Писання або натхненні Богом, або не натхненні Богом. Якщо ж біблійні писання не є натхненними Богом, тоді вони є лише витворами людськими і, як такі, не заслуговують на жодну релігійну пошану; більше того, з огляду на їхні піднесені претензії, вони заслуговували б лише на зневагу.
Павло, апостол Христа, писав: «Усе Писання богонатхненне й корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності, щоби Божа людина була досконала, на всяке добре діло готова» (2 Тимофія 3:16–17). Біблія стверджує власне натхнення — у цьому немає жодного сумніву. Та в якій мірі священна книги заявляє про своє натхнення? Це питання збентежило багатьох.
ДЕЯКІ ПОПУЛЯРНІ, АЛЕ ХИБНІ ТЕОРІЇ
Дехто стверджував, що Біблія є «натхненною» лише в тому сенсі, у якому натхненні й інші великі літературні твори. Тобто всі вони нібито є просто результатом природного генія, властивого людям з винятковими здібностями. Таку ідею слід негайно відкинути, оскільки: (а) вона робить брехунами біблійних авторів, які стверджували, що остаточним джерелом їхніх писань був Святий Дух (2 Самуїла 23:2; Дії 1:16); і (б) вона не пояснює загадки, чому сучасна людина з усією накопиченою освітою не змогла створити порівнянну книгу, здатну зробити Біблію застарілою.
Інші твердили, що лише певні частини Писання є натхненними Богом. Часто можна почути, наприклад, що ті розділи Біблії, які стосуються віри й моралі, є натхненними, а інші сфери, зокрема оповіді, що містять певні чудесні елементи, є лише витворами добрих — але забобонних і здатних помилятися — людей. Однак і така концепція не узгоджується з твердженнями самих божественних авторів. Вони поширювали натхнення на кожну ділянку Писання, часто навіть особливо наголошуючи на тих самих розділах, які модерністи називають неісторичними, міфічними тощо. Див., наприклад: Матвія 12:39–40; 19:4 і далі; Луки 4:27; Івана 3:14–15.
Також висувалася заява, що Біблія натхненна «за змістом», але не «за реченням». Під цим мається на увазі, що в певному сенсі Писання має божественне походження, але що самі слова Святої Книги не слід вважати натхненними. Такий погляд є безглуздим. Якщо слова священного оповідання не є натхненними, то що ж тоді є натхненним? Обкладинка? Папір? Чорнило? Правда полягає в тому, що якщо слова Біблії не є натхненними Богом, тоді Біблія взагалі не містить жодного натхнення!
СЛОВЕСНЕ НАТХНЕННЯ
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «словесне натхнення» Святого Письма? Френк Е. Гебелайн запропонував, що здорове розуміння натхнення полягає в тому, що «Оригінальні документи Біблії були написані людьми, які, хоча й мали дозвіл виявляти свою особистість та літературні здібності, проте писали під контролем і керівництвом Духа Божого, внаслідок чого кожне слово оригінальних документів становило досконалий і безпомилковий запис точного послання, яке Бог бажав передати людині» (1950, с. 91). У своїй класичній праці «Theopneustia — Повне натхнення Святого Письма» Л. Глауссен, професор систематичного богослов’я Ораторію в Женеві, визначив натхнення як «ту незбагненну силу, яку Божественний Дух виявляв колись щодо авторів Святого Письма, щоб керувати ними навіть у вживанні слів, які вони використовували, і зберегти їх однаково від усякої помилки та від усякого пропуску» (б. д., с. 342).
Розгляньмо уважніше 2 Тимофія 3:16. Грецький текст говорить: pasa graphe theopneustos — «усе Писання богонатхненне». У цьому контексті щось названо «богонатхненним». Що саме? Усе Писання. Термін «писання» (graphe) означає те, що написане. Але написаними є саме слова біблійного тексту; отже, самі слова Біблії є Богом надхнені! Ніхто не може посилатися на 2 Тимофія 3:16 як на доказ натхнення Біблії і водночас не вводити поняття словесного натхнення. Правда полягає в тому, що доктрина словесного натхнення Писання рясно проголошується по всьому священному канону. Розгляньмо кілька прикладів.
1. Понад 3 800 разів у Старому Завіті заявляється, що Писання є словом [або словами] Бога. Наприклад: «А Господь сказав Мойсеєві: Запиши це в книгу на згадку…» (Вихід 17:14). Давид проголосив: «Дух Господній заговорив у мені, і Його слово — на моєму язику» (2 Самуїла 23:2). Бог наказав пророкові Єремії: «Ось Я вклав Мої слова у твої уста!» (Єремії 1:9). Лише в Псалмі 118 Писання звеличуються як Слово Боже близько 175 разів!
2. Ісус Христос безсумнівно підтримував концепцію словесного натхнення. Він ствердив, що «жодна йота, жодна риска» не проминуть із Закону, «усе збудеться» (Матвія 5:17–18). Йота була найменшою єврейською літерою, а рисочка — крихітним штрихом на деяких єврейських знаках. Професор А. Б. Брюс зауважив: «Ісус тут найсильнішим чином висловлює Своє переконання, що весь Старий Завіт є Божественним об’явленням і що тому кожна найменша заповідь має релігійне значення…» (1956, 1:1043). Господь часто будував аргументи на тексті Старого Завіту, наголошуючи на дуже точних граматичних деталях. Його доказ воскресіння мертвих у Матвія 22:32 ґрунтується на теперішньому часі дієслова — «Я є [а не “був”] Богом Авраама…».
У тому самому контексті Христос цитував Псалом 109:1, показуючи, що Давид, промовляючи в Дусі, сказав: «Промовив Господь до мого Господа…» (Матвія 22:41 і далі). І знову наголос зроблено на одному слові. Ісус (стверджуючи Свою власну божественність) запитав фарисеїв, чому Давид називає свого нащадка, обіцяного Месію, Господом. Не визнаючи подвійної природи Месії (тобто як людина Він був насінням Давида, а як Божество — Господом Давида), вони не змогли відповісти. Але якби Христос не вірив у натхнені слова Старого Завіту, Він навряд чи міг би міркувати таким чином (див. також Івана 10:30 і далі).
3. Христос пообіцяв Своїм апостолам, що слова їхньої євангельської проповіді будуть дані їм. Він сказав їм: «Коли ж видаватимуть вас, не журіться, що і як казати: дасться вам у ту хвилину, що казати» (Матвія 10:19). І зауважмо паралель у Луки, що вони не повинні були «турбуватися наперед», як відповідати своїм противникам (Луки 21:14). Це неодмінно стосується самих слів!
4. Цілком очевидно, що письменники Писання усвідомлювали, що вони записують слова Бога. Павло писав: «Адже я прийняв це від Господа і вам передав» (1 Коринтян 11:23). Знову ж: «Це говоримо вам Словом Господнім» (1 Солунян 4:15). «Прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих» (1 Солунян 2:13). Коли Филип проповідував у Самарії, ті люди, до яких він говорив, чули «Боже слово» (Дії 8:14).
У вражаючому уривку Павло запитує: «Бо хто з людей знає те, що є в людині, крім духа людини, який живе в ній?» Він має на увазі таке: ви не можете знати, що в моєму розумі, доки я через свої слова не відкрию вам, що думаю. Це ілюстрація апостола. Ось його думка: «Так само й Божого ніхто не пізнав, хіба тільки Дух Божий…про що й говоримо не вченими словами людської мудрості, але навченими [Святим] Духом, порівнюючи духовне з Духовним» (1 Коринтян 2:11–13). Ніде в святих писаннях не знайти більш всеосяжного твердження словесного натхнення. Розум Бога був відкритий через натхнені слова тих представників, яких Він обрав для цього благородного завдання.
5. Біблійні автори вважали твори один одного натхненними Богом. У 1 Тимофія 5:18 Павло пише: «Адже Писання каже: Не в’яжи рота волові, який молотить; і: Працівник гідний своєї нагороди». У цьому уривку апостол поєднав Повторення Закону 25:4 і Луки 10:7 та відніс обидва до «Писання». Подібно й Петро називає послання Павла «Писанням» у 2 Петра 3:15–16.
МЕХАНІЧНЕ ДИКТУВАННЯ — СОЛОМ’ЯНЕ ОПУДАЛО
Коли ви чуєте, як хтось звинувачує прихильників словесного натхнення в тому, що вони вірять у «механічне диктування», найімовірніше, ви маєте справу з богословським лібералом! Поняття «механічного диктування» (тобто що біблійні автори були лише диктофонами чи друкарськими машинками і що їхні культурні та особистісні чинники не впливали на їхні твори) не навчається більшістю консервативних біблійних учених. Безумовно, стиль Павла відрізняється від стилю Івана тощо. Але це жодним чином не заперечує того факту, що після того, як Бог використав окремих авторів Писання, у кінцевому результаті в тексті з’явилися саме ті слова — і тільки ті слова — які Він бажав там мати.
ЧИ ЗНИЩИЛА ПЕРЕДАЧА ТЕКСТУ НАТХНЕННЯ?
«Але припустімо, — міркує хтось, — що Біблія спочатку була словесно натхненною. Хіба передача тексту протягом століть не спричинила спотворення первісних документів так, що словесне натхнення фактично було знищене?» Ні, зовсім ні. Текст Біблії — як Старого, так і Нового Завітів — був збережений у надзвичайний спосіб. Наприклад, після років наукових досліджень, пов’язаних із текстом Старого Завіту, професор Роберт Дік Вілсон, який досконало знав сорок п’ять мов, заявив, що «ми з науковою певністю знаємо, що маємо по суті той самий текст, який був у розпорядженні Христа та апостолів…» (1929, с. 8; виділ. додано4). Докази текстової надійності Нового Завіту є не менш вражаючими. Нині вчені мають у своєму розпорядженні близько 5378 грецьких рукописів (часткових або повних) Нового Завіту, і деякі з них датуються початком II століття після Р. Х. За підрахунками, текстові варіанти стосуються лише приблизно 1/1000 частини всього тексту (див. Грегорі, 1907, с. 5285). Отже, передача тексту не знищила словесного натхнення.
ЧИ ВПЛИВАЄ ПЕРЕКЛАД НА НАТХНЕННЯ?
Оскільки Святе Письмо первісно було написане єврейською, арамейською та грецькою мовами, а згодом перекладене багатьма мовами, дехто непокоїться, що процес перекладу знищив початкове натхнення Біблії. Але щодо цього немає жодних підстав для занепокоєння, якщо здійснюється точний переклад. Коли слово точно перекладається з однієї мови на іншу, передається та сама думка або ідея; отже, сприймається те саме послання.
Те, що переклад не обов’язково впливає на натхнення, підтверджується зверненням до самого Нового Завіту. У III–II століттях до Р. Х. єврейські Писання були перекладені грецькою мовою. Ця версія, розпочата в Александрії, Єгипет, відома як Септуагінта. Звернімо увагу на такий цікавий факт: Сам Ісус Христос і Його натхненні новозавітні письменники часто цитували Септуагінту — грецький переклад Старозавітних Писань! Наприклад, у Матвія 22:32 Христос цитував Септуагінту (Вихід 3:6) і про цей уривок сказав: «Хіба ви не читали Слова Божого» (22:31). Переклад з єврейської на грецьку не змінив того факту, що це послання було Словом Божим!
Також у цьому зв’язку можна зауважити, що вчені загалом погоджуються:Септуагінта не є таким надійним перекладом, як єврейський текст Старого Завіту. І все ж, попри це, Новий Завіт часто її цитує. Проте, як зауважив один автор: «Новозавітні письменники, здається, були настільки обережні в тому, щоб передати справжній зміст Старого Завіту, що відступали від Септуагінти щоразу, коли вона не передавала цього змісту…» (Горн, 1841, 1:3126). Фактом є те, що коли новозавітний автор цитував грецький Старий Завіт, Святий Дух іноді скеровував його дещо змінити формулювання, щоб передати точніший зміст. Таким чином, натхнення зберігалося навіть тоді, коли використовувався переклад, що не був досконалим.
ВИСНОВОК
Писання є словесно натхненним Словом Божим. Такого погляду дотримувалися благоговійні дослідники Святих Писань протягом багатьох століть. Фріц Рінецкер зазначав, що юдейське «рабинське вчення полягало в тому, що Дух Божий спочивав на пророках і в них та промовляв через них, так що їхні слова походили не від них самих, а з уст Бога, і вони говорили та писали у Святому Дусі. Рання церква повністю погоджувалася з цим поглядом» (1980, 2:3017).
Отже, звеличуймо Святе Письмо як живе Слово Боже (Євреїв 4:12) і визнаваймо його єдиним авторитетним джерелом релігійного наставлення.
1 Гебелайн, Френк Е. (1950), Значення натхнення (Чикаґо, Іллінойс: Inter-Varsity).
2 Глауссен, Л. (без дати), Theopneustia — Повне натхнення Святого Письма (Чикаґо, Іллінойс: Moody).
3 Брюс, А. Б. (1956), Тлумачний Новий Завіт (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).
4 Вілсон, Роберт Дік (1929), Наукове дослідження Старого Завіту (Нью-Йорк: Harper & Brothers).
5 Грегорі, К. Р. (1907), Канон і текст Нового Завіту (Нью-Йорк: Scribners).
6 Горн, Томас Г. (1842), Вступ до критичного вивчення й пізнання Святого Письма (Філадельфія, Пенсильванія: Whetham & Son).
7 Рінецкер, Фріц (1980), Лінгвістичний ключ до грецького Нового Завіту (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
