Псалом 22:10 і спасіння немовлят

Дехто в християнському світі вважає, що немовлята отримують спасіння, перебуваючи ще в дитячому віці. Вони вважають, що Бог спасає їх, спонукаючи їх мати віру в Нього — навіть від материнського лона. Наприклад, офіційна доктрина Лютеранської церкви стверджує, що Бог спонукає немовлят довіряти: «Хоча ми й не стверджуємо, що розуміємо, як це відбувається або як це можливо, ми віримо (через те, що Біблія говорить про хрещення), що коли немовля охрещується, Бог створює віру в серці цього немовляти»¹. Далі вони стверджують: «Святе Письмо ясно навчає, що немовлята й діти МОЖУТЬ мати віру…. У Псалмі 22:10 ми бачимо, що Давид довіряв Господу, коли був немовлям, якого годували грудьми»². Пересічний християнин не може не поставити під сумнів таке твердження, оскільки очевидно, що немовлятам бракує тих властивостей/здібностей і розумової зрілості, які приходять лише з ростом і розвитком. Такі погляди пов’язані з кальвіністським уявленням про те, що Бог безпосередньо втручається в життя людини, щоб одних спасти, а інших засудити — не через їхню власну провину і без виявлення власної волі людини³. Оскільки діти, очевидно, не мають розумової здатності та інтелектуальної спроможності сформувати поняття про Бога, прийти до пізнання й розуміння Його, а тим більше «вірити» в Нього, кальвініст мусить покладатися на вірші Святого Письма, які на перший погляд нібито підтверджують їхні твердження.

Чи навчає Псалом 22:10, що Бог безпосередньо втручається в серце й розум дитини, чудесним чином вкладаючи віру в її розум і спонукаючи її мати усвідомлене розуміння того, що означає довіряти Йому? У Новій версії короля Якова цей вірш звучить так: «Але Ти — Той, Хто вивів Мене з утроби; Ти спонукав Мене довіряти, коли Я був біля грудей Моєї матері». Цей вірш, безумовно, на перший погляд створює враження, що довіру в Давиді сформував Бог, коли Давид був ще грудним немовлям. Однак Святе Письмо часто образно говорить про участь Бога в житті людей. Насправді в тому самому вірші Бог зображений як Той, Хто виводить Давида з утроби його матері. Чи має Святе Письмо на увазі, що читач повинен зробити висновок, ніби Бог на мить прийняв людську подобу й брав участь у народженні Давида — можливо, як черговий лікар, що приймав пологи? Чи Давид насправді говорить образно — як на це вказує контекст — про те, що Божа турбота поширювалася на нього протягом усього життя? Скажімо це рішуче й недвозначно: хоча Давид сказав: «Ти — Той, Хто вивів мене з утроби», Давид не міг мати на увазі, що Бог особисто, фізично й буквально вивів Давида з утроби його матері.

Месіанський псалом

Однак слід розглянути ще дещо. Псалом 22 цілком очевидно є месіанським псалмом. Месіанські псалми часто можуть мати подвійне застосування, тобто вони можуть частково стосуватися безпосередніх, тогочасних обставин, з якими стикався псалмоспівець, і водночас указувати на 1000 років уперед, показуючи те, що мав пережити Ісус. Вони також можуть містити особливості, деякі з яких стосуються виключно Ісуса. Розгляньмо деякі вислови з Псалма 22:

• Вірш 2: «Боже Мій, Боже Мій! Чому Ти Мене покинув?» — слова, процитовані Ісусом на хресті, які унікальним чином стосуються саме Його обставин.
• Вірші 7–8: «Всі, хто мене бачить, глузують з мене, кривлять губи і похитують головами: Покладався на Господа, – нехай тепер Він його рятує, нехай його визволить, якщо він Йому любий!»— знову ж таки, це унікальне передбачення самих слів, які промовили вороги Ісуса, коли Він висів на хресті:

«Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузуючи, говорили: Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста – і повіримо в Нього. Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я – Божий Син!» (Матвія 27:41–43).

• Вірші 15-16: «Я розлитий, як вода, і всі мої кості роз’єдналися; наче віск зробилося моє серце, що тане всередині у мене. Як черепок, висохла моя сила, а мій язик прилип до мого піднебіння, і в порох смертний Ти кладеш мене» — яскравий опис страждань Ісуса та Його виснаженого стану на хресті, включаючи розтягнення скелета, через яке кістки розходилися й витягувалися, надзвичайну спрагу та спричинене нею зневоднення (пор. «Прагну!» — Івана 19:28), а також подальшу смерть від асфіксії з її смертельним впливом на серце й грудну порожнину, що цілком можна описати як розтоплення серця всередині⁴.
• Вірші 16–18: «Мене обступили пси, зборище злочинців оточило Мене, – вони пробили Мої руки й ноги. Я можу перерахувати всі Мої кості, а вони дивляться, спостерігаючи за Мною. Вони ділять Мій одяг між собою, а щодо Мого плаща кидають жереб» — додаткові подробиці, характерні для римського розп’яття, включаючи проколювання рук і ніг, чого Давид, безперечно, ніколи не переживав, оскільки розп’яття було невідоме юдеям його часу. Розп’яття було публічним видовищем, якому був підданий Ісус. І знову ж таки, всі четверо авторів Євангелій точно зазначають той факт, що римські воїни кидали жереб за Його одяг (Матвія 27:35; Марка 15:24; Луки 23:34; Івана 19:24) — обставина, з якою Давид, безперечно, ніколи не стикався.

Зверніть увагу, що 10-й вірш псалма немовби «затиснутий» між цими месіанськими передбаченнями. Якщо цей вірш стосується виключно Христа, тоді він стосується Божественної місії, яку Ісус виконав, прийшовши на землю, щоб здійснити викуплення людства. Ця місія вимагала, щоб Він прийняв людську подобу, фізично народившись Немовлям від жінки. Це тіло Немовляти було спеціально «приготоване» (Євреїв 10:5) Богом, щоб у ньому перебував Ісус, а не Давид. Отже, 10-й вірш стосувався б покірної ролі, яку Ісус добровільно прийняв, щоб здійснити Божественний задум викуплення. Виконуючи цю роль, Ісус неодноразово говорив про Себе як про Того, Хто перебуває під безпосереднім керівництвом Отця, навіть сказавши: «Бо Я зійшов з неба виконувати не Мою волю, а волю Того, Хто Мене послав, – [Отця]» (Івана 6:38). Отже, 10-й вірш цілком може стосуватися не більше ніж покори, яку виявив Ісус, коли залишив вічне царство й прийняв людську подобу, — і все це відбувалося під керівництвом і проводом Божества⁵. Відповідно, цілком узгоджується зі Святим Письмом твердження, що Бог вивів Ісуса в тілесній подобі з утроби Марії у стані вічної довіри/покори Божественній волі спасти людство.

«Віра/довіра» чи безпека?

Однак припустімо, що 10-й вірш стосується Давида. Чи стверджував Давид, що Бог вклав у нього релігійну «віру» або «довіру», коли він був ще немовлям? Незалежно від того, чи розумно робити висновок, що немовля здатне довіряти Богові — навіть якщо така довіра була чудесним чином і безпосередньо вкладена Богом, — чи справді 10-й вірш стверджує, що Бог це зробив? Чи є якісь мовні ознаки, які допомагають англомовному читачеві дійти правильного розуміння цього вірша? Так, є.

Дійсно, кілька англійських перекладів передають цей вірш так, що Бог представлений як Той, Хто змушує або спонукає псалмоспівця вірити/довіряти Йому ще в немовлячому віці. Але, знову ж таки, така мова може бути не більше ніж образним способом, яким Давид указує, що Бог був із ним і піклувався про нього протягом усього його життя. Однак єврейський текст, що лежить в основі цього перекладу, не цілком підтверджує таке розуміння. Провідні лексикографи єврейської мови Келер та інші наполягають, що це слово означає «вселяти впевненість»⁶. Браун, Драйвер і Бріґґс подають: «спонукати довіряти, давати відчуття безпеки»⁷. Паркгерст подає як перше значення цього слова «тісно триматися, горнутися» і наводить Псалом 22:10 як вірш, у якому мається на увазі саме це значення: «спонукаючи мене горнутися до грудей моєї матері»⁸. Девідсон зазначає те саме значення в породі гіфіль, посилаючись на той самий вірш: «спонукати горнутися до або триматися за»⁹. Насправді ці відтінки єврейського тексту відображені в низці англійських перекладів. Наприклад, кілька з них передають цей вислів словом «надіятися», як-от KJV: «Ти дав мені надію» (також AMPC, KJ21, BRG, GNV, WYC). Інші перекладають: «дав мені відчувати себе в безпеці» (NET, HCSB, CSB), тоді як інші: «дав мені відчуття безпеки» (ERV, CEB, EASY, GW, GNT, ISV, TLB, NOG, NRSV, RSV). Ще інші передають подібне значення: «Ти оберігав мене, коли я був немовлям біля грудей моєї матері» (CEV). «Ти піклувався про мене біля грудей моєї матері» (EASY). «Ти спонукав мене довіряти [мати впевненість у] Тобі» (EXB). «Ти колисав мене» (MSG). Кожен із цих варіантів правильно передає значення, виражене мовою оригіналу. Навіть варіанти «довіра» або «віра» не стосуються релігійної віри — начебто псалмоспівець припускав, що Давид «прийняв Ісуса як свого Спасителя» ще в утробі матері або невдовзі після народження. Натомість вони стосуються покладання на Бога, яке, як усвідомлював Давид, він відчував протягом усього свого життя. Як немовля вчиться відчувати безпеку й довіряти своїй матері завдяки втісі від грудного годування, так і Давид протягом усього свого життя, від початку до кінця, навчався довіряти Богові.

Класичні історичні тлумачення псалмів, запропоновані протягом багатьох років видатними коментаторами, підтверджують ці мовні міркування. Наприклад, у своїй відомій праці про псалми викладач єврейської та грецької мов Принстонської богословської семінарії Джозеф Александер говорить про Божу прихильність до Давида, «адже саме Він дав йому життя і провів його через небезпеки немовлячого віку»¹⁰. Зокрема, він наполягає, що вислів «спонукав мене довіряти» «не стосується буквального виявлення довіри до Бога — чого не можна було б стверджувати про грудне немовля, — але означає дав мені підставу довіряти або почуватися в безпеці, іншими словами, убезпечив мене, оберігав мене»¹¹. У своїй визнаній праці Тлумачення Псалмів Г. К. Лойпольд, професор богослов’я Старого Завіту, перекладає цей вислів так: «Ти дав мені відчувати себе в безпеці біля грудей моєї матері» — і зазначає:

Під час народження саме Бог тримав над ним Свою захисну руку й визволив його. У ніжні роки раннього немовлячого віку саме Він знову дав серцю немовляти ту впевненість у безпеці, яка приходить, коли маля може пригорнутися до грудей своєї матері…. Підсумовуючи, це так, ніби він сказав: «Кожної миті мого життя аж донині Ти був моїм Богом і підтримував мене»¹².

Зверніть увагу, що Лойпольд говорить, що саме мати Давида давала йому відчуття безпеки, коли він був немовлям, — і Давид згодом приписував це Божому провіденційному піклуванню, а не безпосередньому втручанню Бога.

Альберт Барнс погоджувався з цими спостереженнями щодо цього вірша. Зазначивши поданий на полях альтернативний варіант «Ти оберігав мене в безпеці», він зауважує: «думка полягає в тому, що від найраніших років він був спонукуваний довіряти Богові»¹³. Однак, щоб ніхто не подумав, що Давид буквально говорив про свій немовлячий вік, стосовно згадки про «груди моєї матері» він додає: «Це не означає, що він буквально плекав надію тоді, але що він робив це в найраніший період свого життя»¹⁴. Отже, слово «довіра» стосується покладання й упевненості, які людина може відчувати завдяки нечудесному піклуванню, яке виявляє Бог, — піклуванню, яке Він поширює навіть на неправедних (Матвія 5:45).

Підсумок

Немає сумніву, що дитина може відчувати безпеку завдяки люблячій матері. Але таке немовляче усвідомлення не означає, що дитина розуміє щось більше, ніж те, що та сама людина, яку вона може чути й відчувати за запахом, є тією, хто більше за будь-кого іншого тримає її на руках і піклується про неї. Справжня довіра може виникнути лише тоді, коли розумові здібності дитини дозріють настільки, щоб вона могла усвідомлювати своє оточення. Ми починаємо довіряти своїм батькам лише в міру того, як ростемо, розвиваємося й набуваємо достатнього самоусвідомлення, щоб сформувати уявлення про тих, хто нас виховує й піклується про нас.

Біблія цілком ясно показує, що немовлята не здатні грішити й не успадковують приписуваного Адамового гріха. Стверджувати протилежне означає ставити Біблію в становище безнадійної внутрішньої суперечності. Людина повинна досягти віку відповідальності, коли вона розумово, емоційно й духовно здатна усвідомити серйозність свого становища, зрозумівши, що досягла такого етапу розвитку, на якому вона відповідальна перед Богом і особисто відповідає за власну поведінку¹⁵. До того часу Бог вважає її «в безпеці» й такою, що не несе провини за свій немовлячий і дитячий стан, — стан, на який Сам Ісус звернув увагу як на стан невинності (Матвія 18:3). Псалом 22:10 не навчає, що немовлята мають здатність вірити в Бога або що Бог чудесним чином вкладає віру в їхні серця¹⁶.

¹ Лютеранська церква — Міссурійський синод (2023), «Поширені запитання про доктрину», https://www.lcms.org/about/beliefs/faqs/doctrine#faith.

² Том Екстайн (без дати), «Чому ми повинні хрестити немовлят?» Лютеранська церква «Конкордія», https://www.con35.cordiajt.org/sermons-resources/concordiajt.cfm. Див. також «Праведник і грішник» (2012), «Віра немовлят», 24 жовтня 2012 р., http://justandsinner.blogspot.com/2012/10/infant-faith.html.

³ Докладніше про кальвінізм див. Кайл Батт (2004), «Чи успадковують діти гріх своїх батьків?» https://apologeticspress.org/do-children-inherit-the-sin-of-their-parents-1378/; Дейв Міллер (2017), «Вади кальвінізму», https://apologeticspress.org/flaws-in-calvinism-5387/; Роберт Шенк (1989), Обрані в Сині (Міннеаполіс, Міннесота: Bethany House).

⁴ Докладніше про медичні аспекти розп’яття Христа див. Вільям Страуд (1847), Трактат про фізичну причину смерті Христа та її зв’язок із принципами й практикою християнства (Лондон: Hamilton & Adams), с. 153. Див. також Б. Томпсон і Б. Гарруб (2002), Дослідження медичних доказів фізичної смерті Христа (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press); В. Д. Едвардс, В. Дж. Ґейбел і Ф. Е. Госмер (1986), «Про фізичну смерть Ісуса Христа», Журнал Американської медичної асоціації, 255[11]:1455–1463, 21 березня.

⁵ Перекладачі NKJV саме так розуміли цей вірш і тому написали з великої літери як «Він», так і «Мене», щоб показати англомовному читачеві, що йдеться про Ісуса, а не про Давида.

⁶ Л. Келер, В. Баумґартнер, М. Е. Дж. Річардсон і Дж. Дж. Штамм (1994–2000), Єврейський та арамейський лексикон Старого Завіту (Лейден: E.J. Brill, електронне вид.), с. 120. Також Селіґ Ньюман (1834), Єврейсько-англійський лексикон (Лондон: Longman, Rees, Orme, Brown & Green), с. 58.

⁷ Р. Вітакер, Ф. Браун, С. Р. Драйвер і К. А. Бріґґс (передрук 2004), Єврейсько-англійський лексикон Брауна—Драйвера—Бріґґса (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), с. 105, виділення додано.

⁸ Джон Паркгерст (1799), Єврейсько-англійський лексикон (Лондон: F. Davis), с. 61, курсив в оригіналі.

⁹ Бенджамін Девідсон (1848), Аналітичний єврейський і халдейський лексикон (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan, передрук 1970), с. 78, курсив в оригіналі. Див. також Т. К. Браун (1858), Лексикон єврейської мови (Саутвік, Англія), с. 24.

¹⁰ Джозеф Александер (передрук 1975), Псалми: переклад і пояснення (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 101.

¹¹ Там само, курсив в оригіналі, виділення додано.

¹² Г. К. Лойпольд (передрук 1969), Тлумачення Псалмів (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 199–200, виділення додано.

¹³ Альберт Барнс (передрук 2005), Примітки до Старого Завіту: Псалми (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 197.

¹⁴ Там само, курсив в оригіналі.

¹⁵ Див., наприклад, Дейв Міллер (2002), «Вік відповідальності», https://apologeticspress.org/the-age-of-accountability-1202/.

¹⁶ Додатковий аналіз доктрини Лютеранської церкви див. у Кайла Батта (2005), Що Біблія говорить про Лютеранську церкву (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

Published September 9, 2026

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→