Пророцтво Даниїла про сімдесят тижнів

Ісус Христос рішуче проголосив, що Святе Письмо Старого Завіту містить пророцтва, які Він виконає (Луки 24:27,44). Біблеїсти каталогізували понад 300 дивовижних пророцтв, які знайшли точне виконання в житті та праці Сина Божого. Одне з цих передбачувань міститься в Даниїла 9:24-27, яке зазвичай називають пророцтвом «сімдесяти тижнів Даниїла». У цій статті я хотів би розглянути це важливе старозавітне одкровення.

Належний аналіз Даниїла 9:24 і далі включає кілька факторів. По-перше, слід поміркувати над історичним контекстом, з якого виникло пророче висловлювання. По-друге, слід звернути увагу на теологічні аспекти діла Месії, викладені в цьому уривку. По-третє, слід уважно звернути увагу на хронологію пророцтва; це яскравий приклад точності божественного передбачення. Нарешті, слід поміркувати про тверезий суд, який мав спіткати єврейський народ після того, як він відкинув Христа. Приділимо трохи уваги кожному з цих питань.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Через відступництво Ізраїлю пророк Єремія передрік, що євреї будуть віддані в полон до Вавилону. У тій чужій країні вони будуть ув’язнені сімдесят років (Єремії 25:12; 29:10). Звичайно, застереження пророка виявилися точними. Загальний період вавилонського ув’язнення становив сімдесят років (Даниїла 9:2; 2 Хронік 36:21; Захарія 1:12; 7:5). Але чому було призначено саме сімдесятирічний полон? Чому не шістдесят чи вісімдесят років? Була причина для такого точного терміну.

Закон Мойсея наказував ізраїльтянам визнавати кожен сьомий рік суботнім. Земля мала спочити (Левит 25:1-7). Очевидно, протягом століть Ізраїль ігнорував цю божественну постанову. В їхній історії до полону, здається, немає жодного прикладу, щоб вони коли-небудь шанували закон суботнього року. Так, за свідченням одного біблійного письменника, сімдесят років вавилонського полону було призначено, «аби земля мала свої суботи, щоб відпочила» (2 Хронік 36:21).

Якби кожен із сімдесяти років полону являв собою порушення вимог суботнього року (кожен сьомий рік), як, здається з 2 Хронік 36:21, це означало б, що Ізраїль нехтував божественним наказом протягом приблизно 490 років. Таким чином, епоха полону озиралася назад на п’ять століть гріховного нехтування. У той же час пророцтво Даниїла спрямовувало погляд уперед на час — приблизно 490 років у майбутнє — коли «Помазаник завершить та запечатає гріх» (9:24). Здається, пророцтво Даниїла позначає своєрідну «серединну» точку в історичній схемі речей.

У перший рік правління Дарія, який був призначений царем царства халдеїв (приблизно 538 р. до Р. Х.), Даниїл, розмірковуючи про часовий проміжок, запропонований пророцтвами Єремії, підрахував, що період полону майже закінчився (9:1- 2). Таким чином він звернувся до Єгови в молитві. Пророк визнав свої гріхи, а також гріхи народу. Він звернувся до Єгови з проханням відвернути свій гнів від Єрусалима і дозволити відбудувати храм (9:16-17). Господь відповів на молитву Даниїла у посланні, переданому ангелом Гавриїлом (9:24-27). Дім Божий буде відбудований. Однак більш значне благословення прийде в Особі Помазанника (Христа), Який є більшим за храм (пор. Матвія 12:6). Це пророцтво було чудовим посланням розради для зневірених євреїв у полоні.

МІСІЯ МЕСІЇ

Цей захоплюючий контекст визначає головну мету місії Христа на Землі. По-перше, Месія мав прийти, щоб вирішити проблему людського гріха. Він прийде, щоб «завершити гріх і запечатати гріх, і усунути беззаконня, і надолужити неправедності, і привести вічну праведність». Ця тема чудово розвинена в усьому Новому Завіті (див. Матвія 1:21; 20:28; 26:28; 1 ​​Коринтян 15:3; 2 Коринтян 5:21; Галатів 1:4; Ефесян 1:7; Колосян 1:20; 1 Петра 2:24 — уривки, які є лише невеликою кількістю посилань на цю піднесену тему).

Прихід Христа не поклав «кінець» гріху в тому сенсі, що зло було знищено на землі. Швидше, робота Спасителя полягала в тому, щоб запровадити систему, яка могла б забезпечити ефективне і остаточне вирішення проблеми людського гріха. Це одна з тем послання до Євреїв. Смерть Ісуса була подією «один раз наприкінці віків» (див. Євреїв 9:26). Господу ніколи не доведеться повертатися на Землю, щоб повторити Голгофський досвід.

Цікаво відзначити, що Даниїл підкреслив, що Помазаник звернеться до проблем «неправедності», «гріха» і «беззаконня»—начебто натякаючи на те, що Господь здатний впоратися зі злом у всіх його огидних формах. Подібним чином пророк Ісая в 53-му розділі своєї оповіді відкрив, що Месія принесе Себе в жертву за «безаконня» (5, 8, 12), «гріх» (10, 12), «неправедність» (6, 11).

У цьому місці варто згадати, що Ісая 53 часто цитується в Новому Завіті разом із спокутною роботою Господа під час Його першого пришестя. Оскільки Даниїл 9:24 та наступні вірші мають абсолютно той самий напрямок, то вони також повинні зосередитися на роботі Спасителя на хресті, а не на другому пришесті Ісуса, як стверджують преміленіалісти.

По-друге, на додаток до Своєї викупної роботи у зв’язку з гріхом, Даниїл показав, що Месія започаткує еру «вічної праведності». Очевидно, це посилання на євангельську систему. На сторінках Нового Завіту Павло переконливо стверджував, що план Небес щодо визнання людини «праведною» був відомий «у нинішній час» (Римлян 3:21-26) через Євангеліє (Римлян 1:16-17).

По-третє, у посланні ангела говорилося, що в результаті роботи Месії «видіння та пророк» будуть запечатані. Єврейський термін позначає те, що доведено до «завершення» або закінчилось (Гезеній, 1979, с. 315¹). Слід підкреслити, що головним тягарем Старого Завіту було проголошення приходу Сина Божого. Петро проголошував, що пророки стародавніх часів проповідували «страждання і славу Христа, яка настане після цього». Він підтвердив, що ця звістка тепер проголошена в Євангелії (1 Петра 1:10-12). Ось важливий момент. З приходом Спасителя, щоб здійснити людське викуплення, і із завершенням запису Нового Завіту, який викладає це послання, потреба у «видінні та пророцтві» застаріла. У результаті «пророцтво» (та інші дари одкровення) «припинились» (див. 1 Коринтян 13:8-13; Ефесян 4:11-16). Немає надприродних «видінь» і «пророцтв», даних Богом у цей час. [Для подальшого вивчення див. Джудіш (1978, розділ 5²) і Джексон (1990, с. 114-124³)].

По-четверте, Даниїл заявив, що «Святе Святих» буде помазано. Що означає цей вираз? Диспенсаційні преміленіалісти тлумачать це як посилання на відбудову єврейського храму під час так званого «тисячолітнього царства». Але преміленіальна концепція не підтверджується фактами.

Будь-який погляд на цю фразеологію повинен узгоджуватися з іншими біблійними даними. Вираз «Святе святих», ймовірно, є натяком на Самого Христа, а «помазання» — на наділення Господа Святим Духом на початку Його служіння (Матвія 3:16; Дії 10:38). Враховуйте наступні фактори. (1) Хоча можливо, що граматика може відображати «найсвятішу» річ або місце (тобто в середньому роді), вона також може давати значення чоловічого роду — «найсвятіший». Безпосередній контекст схиляє терези в бік чоловічого роду, оскільки «Помазаник, володар» згадується у вірші 25. (2) «помазання», очевидно, належить до того самого періоду часу, що й події, згадані раніше, отже, пов’язане з Господнім першим пришестям, а не другим. (3) Томпсон зазначив, що акт помазання ніколи не асоціювався з «Святим святих» місцем храму в Старому Завіті (1950, с. 268⁴). (4) Миропомазання практикувалося в період Старого Завіту як обряд інавгурації та посвячення в чини пророка (1 Царів 19:16), священика (Вихід 28:41) і царя (1 Самуїла 10:1). Важливо, що Христос виконує кожну з цих ролей (див. Дії 3:20-23; Євреїв 3:1; Матвія 21:5). (5) Помазання Ісуса було передречене в інших місцях Старого Завіту (Ісая 61:1), і, насправді, саме слово «Христос» означає «Помазаник».

По-п’яте, Помазаник мав «зробить (міцний) завіт із численним» (Даниїла 9:27). Сенс такий: заповіт Месії точно залишиться твердим, тобто переможе, торжествуватиме, навіть якщо Його Самого вб’ють. «Завіт», як зазначив Е. Дж. Янг, «це завіт благодаті, в якому Месія Своїм життям і смертю отримує спасіння для Свого народу» (1954, с. 679⁵).

По-шосте, внаслідок смерті Христа припиниться «жертва, жертви виливання» (9:27). Це натяк на припинення юдейських жертвоприношень як наслідок остаточного жертвоприношення Ісуса на Голгофі. Коли Господь помер, Мойсеїв закон був «прибитий до хреста» (Колосян 2:14). Цю «серединну перегородку» було зруйновано (Ефесян 2:13-17), а «першу угоду» замінено «другою» (Євреїв 10:9-10). Це був «новий завіт» відомого пророцтва Єремії (Єремії 31:31-34; пор. Євреїв 8:7 і далі), який був підтверджений кров’ю Самого Ісуса (Матвія 26:28). Цей контекст є багатим сховищем істини звершень Христа за допомогою Його викупної роботи.

ПРОРОЧА ХРОНОЛОГІЯ

Елемент часу в цьому відомому пророцтві дав можливість уважному єврею знати, коли обіцяний Месія помре за гріхи людства. Хронологія цього пророчого контексту включає три речі: (а) початкова точка; (б) період тривалості; та (в) кінцева подія.

Початкова точка мала збігатися з наказом «відновити та відбудувати Єрусалим». Період тривалості між початковою точкою і кінцевою подією було визначено як «сімдесят тижнів». Це буде сімдесят тижнів по сім днів кожен — загалом 490 днів. Кожен день мав представляти рік у пророчій історії. Більшість консервативних вчених вважають, що цей символізм позначає період приблизно 490 років (Пейн, 1973, с. 383⁶; Арчер, 1964, с. 387⁷). Нарешті, кінцевою подією буде «погублення» (тобто смерть) Помазанця, «буде вигублене помазання» (9:26). [ПРИМІТКА: Насправді хронологія поділена на три сегменти, загальна тривалість яких становить 486½ років. Це буде проміжок між наказом відновити Єрусалим і смертю Месії.]

Якщо хтось зможе визначити дату початку цього пророцтва, тоді стане відносно простою справою додати до цього часову тривалість, зазначену в тексті, таким чином визначивши точний час, коли Господь мав бути вбитий. Тому давайте звузимо нашу увагу щодо цього питання.

Є лише три можливі дати для початку сімдесяти тижнів. По-перше, Зоровавель вивів групу євреїв із полону в 536 р. до Р. Х. Однак це здається малоймовірною початковою точкою, оскільки 486 років з 536 р. до н. закінчиться в 50 році до Р. Х., тобто за вісімдесят років до смерті Ісуса. По-друге, Неемія привів групу назад до Ханаану в 444 р. до Р. Х. Чи це початкова точка для обчислення пророцтва? Цмовірно, ні, оскільки 486 років після 444 р. до Р.Х. закінчується в 42 році після Р.Х. — через десяток років після смерті Христа. Однак у 457 році до Р.Х. Ездра перевів групу людей з Вавилона назад до Єрусалиму. Чи працює ця дата математично? Дійсно. Якщо почати з 457 р. до Р. Х. і продовжити на 486 з половиною років, то вийде 30 рік після Р.Х. — самий рік розп’яття Христа! Це загальна точка зору (Скотт, 1975, 5:364⁸).

Найсильнішим запереченням проти цього аргументу є твердження, що Ездра не видав плату за відбудову Єрусалима, і тому початкова точка пророцтва не могла датуватися часом його повернення. Відомий вчений Глісон Арчер відповів на це твердження, підтвердивши, що доручення Езри:

…очевидно включало повноваження відновити та розбудувати місто Єрусалим (як ми можемо зробити висновок з Ездри 7:6,7, а також 9:9, де сказано: «Бог…повернув до нас милосердя перед царями персів, щоб дати нам оживлення, аби вони звеличили дім нашого Бога і підняли його спустошення, і дали нам загороду в Юді та в Єрусалимі»). Незважаючи на те, що Ездрі фактично не вдалося відбудувати стіни до прибуття Неемії через тринадцять років, логічно зрозуміти, що 457 р. до Р. Х.  слід розглядати як найранішу дату для указу, передбаченого в Даниїла 9:25 (1964, с. 387, вид. в ориг.).

У «середині» сімдесятого тижня, тобто після завершення 486 з половиною років, Помазаник мав бути «погублений». Це посилання на смерть Ісуса. Подібним чином Ісая передрік, що життя Христа «забирається із землі, — через беззаконня мого народу його повели на смерть» (Ісаї 53:8).

Але чому «сімдесят тижнів» у пророцтві Даниїла поділено на три частини — сім тижнів, 62 тижні та «середина» одного тижня? У цьому поділенні була мета. (1) Перший розділ із «семи тижнів» (буквально сорок дев’ять років) охоплює період часу, протягом якого мала тривати фактична відбудова Єрусалиму після повернення євреїв до Палестини (9:25б). Це була відповідь на молитву Даниїла (9:16). Ця епоха реконструкції мала стати одним із «скрутних часів». Вороги євреїв переслідували їх у попередні дні (див. Ездра 4:1-6), і вони продовжували робити це за часів Ездри та Неемії. [Для подальшого обговорення цієї обставини див. Віткомб (1962, с. 435⁹)]. (2) Другий сегмент у шістдесят два тижні (434 роки), якщо додати його до попередніх сорока дев’яти, дає загалом 483 роки. Коли ця цифра обчислюється з 457 року до Р. Х., вона закінчується 26 роком нашої ери. Це був рік хрещення Ісуса і початок Його публічного служіння. (3) Нарешті, «середина тижня» (3 з половиною роки) відображає час проповідницького служіння Господа. Цей сегмент пророцтва завершується 30 роком нашої ери — роком смерті Спасителя.

НАСЛІДКИ ВІДКИДАННЯ ХРИСТА

Жоден історичний ревізіонізм не може змінити того факту, що Господа Ісуса вбили Його власний народ, євреї (Івана 1:11). Це не санкціонує будь-яке сучасне погане поводження з єврейським народом; однак Ізраїль, як нація, зазнав серйозних наслідків через свою роль у смерті Месії.

Пророцтво Даниїла описує римське вторгнення в Єрусалим і знищення єврейського храму. Пророк говорив про певного «володаря, що приходить», який «знищить місто та святе», як величезна повінь (9:26б). Усе це було «призначено» (див. 9:26б, 9:27б) Богом через те, що євреї відкинули Його Сина [Матвій 21:37-41; 22:1-7; див. Янг (1954, с. 679)].

Тлумачення цієї частини пророцтва не викликає сумнівів. Ісус у Своїй промові на Оливній горі про знищення Єрусалиму (Матвія 24:1-34) говорив про «гидоту спустошення, провіщену пророком Даниїлом» (24:15). Господь натякав на Даниїла 9:27. «Гидотою, що спустошує» була римська армія під командуванням Титом («володар» — 9:26б), який завоював Єрусалим у 70 році після Р.Х. [ПРИМІТКА: «Володар» у вірші 26a не те саме, помазаний «володар» у вірші 25а. «Володар» у вірші 26 з’являється після того, як помазаного князя було погублено.]

Історичні факти такі. У 66 році після Р. Х. євреї, які підкорялися Риму, повстали проти імперії. Це занурило євреїв у кількарічний кривавий конфлікт з римлянами. Тит, син і наступник знаменитого Веспасіана, зруйнував місто Єрусалим (після п’ятимісячної облоги) влітку 70 р. після Р.Х. Святе місто було спалено (пор. Матвія 22:7), а «святе» – храм – було знесено. Христос повідомив Своїм учням, що настане день, коли «дім» євреїв залишиться порожнім (Матвія 23:38); справді, не залишиться каменя на камені (Матвія 24:2). Цікаво, що лише один камінь з того храму та частини іншого були точно ідентифіковані археологами (Франк, 1972, с. 249¹⁰). Дж.Н. Гельденгуйс узагальнив цю ситуацію, зазначивши, що Тит

… захопив місто зі своєю армією, зруйнував і пограбував храм і вбив євреїв — чоловіків, жінок і дітей — десятками тисяч. Коли їх жага до крові була насичена, римляни вивезли в полон усіх живих та процездатних євреїв (бо вони покінчили з усіма немічними та старими), так що жодного єврея не залишилося живим у місті або його околицях. Лише в один день у році — день спомину зруйнування храму — дозволялося голосити над містом із сусідніх пагорбів (1960, 3:141¹¹).

Цю подію Даниїл назвав «гидотою спустошення», оскільки місто Давида було спустошено римською армією — огидною силою через його ідолопоклонницьку структуру. Не без значного інтересу те, що, очевидно, навіть євреї визнали, знищення єврейського народу було виконанням чудового пророцтва Даниїла. Йосип Флавій, єврейський історик, заявив, що «Даниїл також писав про римське правління, і що наша країна повинна бути спустошена ними» (Старожитності, X.XI.7).

Висновки

Натхненний запис Даниїла про «сімдесят тижнів» є глибоким доказом дійсності біблійних пророцтв. Він передвіщає прихід Месії та детально описує Його доброчинну роботу. Пророцтво точно визначає час розп’яття Ісуса. Нарешті, воно розкриває згубні наслідки відкидання Сина Божого. Які ж ми повинні бути вдячні Єгові за це багате свідчення.

[ПРИМІТКА: для більш ретельного аналізу та спростування преміленіально-диспенсаційної точки зору Даниїла 9:24 і далі дивіться мою розширену статтю на цю тему, доступну у серії статей Apologetics Press Research.]

Використані джерела

¹ Гезеній, Вільям (1979 перевидання), Єврейсько-халдейський лексикон до Старого Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker

² Джудіш, Дуглас (1978) Оцінка претензій до харизматичних дарів (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

³ Джексон, Вейн (1990), «Чудеса», Даючи причину для нашої надії, ред. Вінфорд Клейборн (Гендерсон, Теннесі: Freed-Hardeman University).

⁴ Томпсон, Дж.Е.Х. (1950 перевидання), «Даниїла», Коментар проповідника, ред. Х.Д.М. Спенс і Джозеф Екселл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁵ Янг, Едвард Дж. (1954), «Даниїла», Новий біблійний коментар, ред. Ф. Девідсон (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁶ Пейн, Дж. Бартон (1973), Енциклопедія біблійних пророцтв (Нью-Йорк: Harper & Row).

⁷ Арчер, Глісон Л. (1964), Огляд вступу до Старого Завіту (Чікаго: Moody).

⁸ Скотт, Дж. Б. (1975), «Сімдесят тижнів», Ілюстрована енциклопедія Біблії Зондервана, ред. Мерріл С. Тенні (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

⁹ Віткомб, Джон С. мол. (1962), «Неємія», Біблійний коментар Вікліфа (Чікаго: Moody).

¹⁰ Френк, Гаррі Томас (1972), Археологічний супутник Біблії (Лондон: SCM Press).

¹¹ Гельденгуйс, Дж. Норваль (1960), «Лука», Біблійний тлумач, ред. Карл Ф. Х. Генрі (Філадельфія, Пенсільванія: Holman).

Published July 19, 2024

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→