Патріархальний
Чи траплялося вам слухати вчителя або проповідника, який неодноразово використовує слово чи вислів, якого ви не розумієте? Чи доводилося вам чути, як хтось говорить про «герменевтику» або «преміленіалізм», а потім під час власного вивчення Святого Письма виявляти, що цих термінів у Біблії немає? Учителі та проповідники (як і я) часто припускають більше, ніж слід. Ми припускаємо, що люди розуміють вислів «священна герменевтика» як «науку тлумачення Святого Письма». Ми використовуємо складні слова, такі як «есхатологія» (вчення про останній час), але не пояснюємо їх. Так само часто буває, коли ми говоримо про «патріархальний закон». Ми згадуємо його, але рідко допомагаємо слухачам зрозуміти, що це таке.
Англійський термін «патріарх» походить від грецького слова patriarches, яке складається з двох слів: pater, що означає «батько», і arches, що означає «голова» або «засновник». Патріарх — це «голова батьківського дому, засновник або правитель племені, родини чи клану» (Нельсон, 19861). Цікаво, що слово «патріарх(и)» у Біблії зустрічається лише чотири рази. У Новому Завіті воно застосовується до Давида (Дії 2:29), до синів Якова (двічі в Діях 7:8–9) і до Авраама (Євреїв 7:4). Назву «патріарх» часто застосовують до людей, чиє життя описане в Писанні до часу Мойсея. У своїй проповіді в Єрусалимі в день П’ятидесятниці Петро розширив застосування цього терміна, включивши до нього царя Давида (Дії 2:29). Сьогодні ж, коли вчителі й проповідники використовують вислів «патріархальна епоха», вони найчастіше мають на увазі час до того, як на Синаї був даний Закон Мойсея. [ПРИМІТКА: для язичників ця «епоха» тривала до настання християнської епохи.]
Але що ж таке «патріархальний закон»? Що це за закон, про який ми так часто чуємо, але який рідко пояснюють? Річ у тім, що вислів «патріархальний закон» у Біблії не зустрічається. Це лише назва, дана закону, який керував усіма людьми від часу Адама до часу Мойсея, а для язичників — від Адама до початку християнської епохи. Крім християнства та юдаїзму, упродовж віків існував ще лише один закон, за яким Бог приймав поклоніння: це була система, що існувала з того часу, коли перші заповіді були дані в Едемі. Хоча Біблія не дає цьому закону «власної назви», він став відомий як «патріархальний закон».
Закон Мойсея був даний лише ізраїльтянам — і тим язичникам, які стали прозелітами (через обрізання) та приєдналися до нього (Повторення Закону 4:1–8; 5:1–21; Дії 2:10; 13:43; 2 Коринтян 3:1–11). Але язичники також перебували під певним законом, бо апостол Павло сказав: «де немає Закону, там немає і переступу» (Римлян 4:15). Щоб язичники були винними у гріху (а ми знаємо, що вони були такими — Римлян 3:10,23), вони повинні були порушити якийсь закон. Який саме закон це був? Це не був Закон Мойсея, бо вони не підлягали цьому законові. Це не був і Закон Христа, бо він набрав чинності лише в першому столітті після Р. Х. Отже, під яким законом (до подій, записаних у Діях 10 — навернення перших язичників до християнства) жили язичники? Вони жили під єдиним законом, якому були підвладні — тим, що зазвичай називають «патріархальним законом».
Із священної та світської історії ми знаємо, що язичники, які не стали прозелітами, не могли брати участі в юдейському завіті. Ми також знаємо, що Бог не міг (і не зробив цього!) залишити мільйони людей без надії на спасіння лише тому, що вони були поза Законом Мойсея, адже це зробило б Його тим, хто виявляє упередженість до людей — а Петро ясно сказав, що Бог таким не є (див. Дії 10:34). Коли Павло в Ефесян 2:12 говорив про деяких язичників, які колись не мали надії і були «без Бога на світі», він не мав на увазі, що вони були в такому становищі просто тому, що були язичниками, а тому, що вони були язичниками, які не були слухняні тому закону, який їм був даний. Ми знаємо, що язичники справді підлягали певній системі закону, яка не була Законом Мойсея, як це ясно показав Павло в Римлян 2:12–16, коли написав:
Адже ті, які без Закону згрішили, і загинуть без Закону, а які згрішили в Законі, будуть суджені згідно із Законом. Оскільки не слухачі Закону праведні перед Богом, але виконавці Закону будуть оправдані. Бо коли інші народи, не маючи Закону, природно діють згідно із Законом, то вони, не маючи Закону, самі собі є Законом. Вони виявляють, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їм їхнє сумління і думки, які то засуджують, то виправдовують одна одну, в той день, коли Бог, згідно з моїм благовістям, через Ісуса Христа судитиме таємне в людях.
Хоча язичники не були під Законом Мойсея (як усі юдеї до початку християнської епохи), вони все ж перебували під певним законом, якому могли або коритися, або не коритися. Принаймні частиною цього закону була їхня совість. У своєму коментарі до Послання до Римлян Робертсон Уайтсайд зауважив:
Язичники ніколи не мали Закону Мойсея, але існують певні основні принципи, які закладені в самій природі нашого існування і в наших взаєминах один з одним. Деякі речі самі по собі є правильними, а деякі — неправильними. Навіть якщо б людина ніколи не мала Божого об’явлення, вона знала б, що неправильно вбивати свого ближнього, грабувати його або будь-яким чином порушувати його права. Каїн згрішив, убивши свого брата, і відчув свою провину, хоча ми не маємо запису, що Бог прямо сказав йому не вбивати. Моральний закон Бога є однаковим для всіх народів… [Язичники] мали уявлення про те, що є правильним і неправильним (1988, с. 572).
Патріархальний закон язичників включав увесь «закон, написаний у їхніх серцях», а також будь-яке пряме об’явлення, яке вони отримували від Бога. Адам, Каїн, Ной і Авраам усі отримували пряме об’явлення від Бога. Вони, а також усі інші, хто ніколи не перебував під Законом Мойсея (наприклад, Корнилій — Дії 10), повинні були коритися даним їм заповідям, а також «закону, написаному в їхніх серцях». Разом ці закони і вічні принципи, написані в серцях людей, становили те, що зазвичай називають «патріархальним законом».
Хоча ми й досі багато чого не розуміємо про патріархальний закон (наприклад, які саме прямі об’явлення вони отримували; які «закони» передавалися з покоління в покоління тощо), ми можемо знати, що язичники перебували під певним законом (який не був ні Законом Мойсея, ні Законом Христа), тому що вони були винні в «переступі» (Римлян 4:15; 5:13). А якщо є переступ, то мусить існувати і закон. Люди дали цьому закону назву — патріархальний.
Найважливіше, що потрібно зрозуміти про патріархальний закон, — це те, що сьогодні він більше не діє. Причина, чому він продовжував діяти для язичників навіть після дарування Закону Мойсея, полягала в тому, що Закон Мойсея не був універсальним законом — він був даний лише ізраїльтянам і тим язичникам, які стали його прозелітами (Повторення Закону 4:1–8; 5:1–21; Дії 2:10). Сьогодні ж усі — і юдеї, і язичники — перебувають під одним законом, Законом Христа (Ефесян 2:11–22). Чому так? Тому що цей новий закон має універсальний характер. Він звернений до «всіх народів» і повинен виконуватися як юдеями, так і язичниками (Матвія 28:19–20; Луки 24:47; пор. Дії 1:8; Дії 17:30).
1 «Патріарх» (1986), Ілюстрований біблійний словник Нельсона (Нешвілл, Теннессі: Thomas Nelson).
2 Уайтсайд, Робертсон Л. (1988), Новий коментар на Послання Павла до святих у Римі (Боулинг-Грін, Кентуккі: Guardian of Truth Foundation).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
