Оповіді про воскресіння
ВСТУП — НОВИЙ ЗАВІТ Є НАЙБІЛЬШ ІСТОРИЧНО ТОЧНОЮ КНИГОЮ СТАРОВИНИ
Відкидання чудес, задокументованих у Новому Завіті, — улюблене заняття багатьох скептиків, а також деяких релігійних лідерів. Однак ця «гра у відкидання» швидко ускладнюється, оскільки чуда настільки тісно переплетені з історичними фактами, що їх розділення стає схожим на спробу розділити два різнокольорові шматки пластиліну. Візьмімо, наприклад, ситуацію сера Вільяма Рамсея. Його глибока освіта прищепила йому виняткове почуття науковості. Разом з ним прийшло й упереджене ставлення до ймовірної неточності Біблії (особливо книги Дії). Рамсей зазначав: «…Близько 1880–1890 років книгу Дій вважали найслабшою частиною Нового Завіту. Жоден поважаючий себе науковець не хотів висловлюватися на її захист. Навіть найконсервативніші з богословських вчених вважали наймудрішим способом захисту всього Нового Завіту — якнайменше говорити про книгу Дій» (1915, с. 381).
Як і слід було очікувати від людини, навченої такими «вченими», Рамсей дотримувався тієї ж думки — певний час. Але недовго, адже він вирішив зробити те, на що мало хто наважувався у його час. Він вирішив дослідити біблійні землі з відкритою Біблією — з наміром довести неточність історії Луки в книзі Дій. Однак, на свій подив, книга Дій пройшла кожне випробування, якому можна піддати будь-який історичний текст. Після своїх досліджень біблійних земель він був змушений дійти висновку:
«Чим більше я вивчаю розповідь книги Дій, і чим більше я дізнаюсь з року в рік про греко-римське суспільство, думки, звичаї й устрій у тих провінціях, тим більше захоплююсь і краще розумію. Я вирушив шукати істину на прикордонні, де зустрічаються Греція й Азія, і знайшов її тут [у книзі Дій — K.B.]. Ви можете досліджувати слова Луки в більшій мірі, ніж будь-якого іншого історика, і вони витримають найгострішу перевірку й найжорсткіше випробування, за умови, що критик знає предмет і не виходить за межі науки й справедливості» (1915, с. 89).
Відомий археолог Нельсон Ґлюк висловив це так: «Можна категорично стверджувати, що жодне археологічне відкриття ніколи не спростувало жодного біблійного посилання. Десятки археологічних знахідок підтверджують історичні твердження в Біблії або в загальних рисах, або в точних деталях» (1959, с. 312).
З огляду на те, що земля Ізраїля за часів авторів Нового Завіту переживала політичні, економічні й соціальні потрясіння, можна сказати, що її історична точність — це вражаюче явище. Але, будь ласка, пам’ятайте: цей аргумент не використовується тут для доведення богонатхненності Нового Завіту (хоча деякі успішно використовували його і в такому сенсі). Його включено в це обговорення для того, щоб показати, що книги, які найбільше говорять про воскресіння, виявились правдивими при перевірці будь-яких перевірюваних фактів. Вируште до Святої Землі й переконайтесь самі, якщо сумніваєтесь у точності Нового Завіту. Візьміть із собою щире, відкрите серце й Новий Завіт, і я запевняю вас: ви почнете поважати авторів Нового Завіту як точних істориків.
ПРО ПРИПУСТИМІ СУПЕРЕЧНОСТІ МІЖ ЄВАНГЕЛІЯМИ
Отже, можливо, документи Нового Завіту є точними, коли йдеться про історичну та географічну інформацію. Але що щодо всіх нібито суперечностей між євангельськими розповідями про воскресіння? Чарльз Темплтон у своїй книзі Прощання з Богом присвятив кілька сторінок порівнянню тверджень із чотирьох Євангелій, після чого заявив: «Уся історія воскресіння є неправдоподібною» (1996, с. 1223). Інший відомий проповідник, який став скептиком, Ден Баркер, полюбляє шукати суперечності в різних оповідях про воскресіння. У своїй книзі Втрачаючи віру у віру він заповнив сім сторінок списком «суперечностей», які, на його думку, присутні в розповідях. Урешті він заявив: «Християни, або скажіть мені точно, що сталося в неділю Пасхи, або залишмо міф про Ісуса похованим…» (1992, с. 1814). Цікаво зазначити, що сам факт, що Баркер вимагає «точних» деталей про день, який відбувся майже 2000 років тому, свідчить про легітимність історії воскресіння. Адже жоден інший день в історії давнини не досліджується з такою ретельністю. Сучасні історики не можуть з точністю сказати, що саме сталося 4 липня 1776 року чи 12 квітня 1861 року, але християн закликають надати «точні» подробиці воскресіння Христа? Ба більше, ці запитані подробиці можуть бути (і вже були) надані авторами Євангелій — без суперечностей. Дослідимо докази.
ПРЯМА ЗМОВА
Змова: «Таємна угода між двома чи більше сторонами з метою обману, незаконної або шахрайської дії» (Словник англійської мови Американської спадщини, четверте видання, 2000, с. 363). Навіть якщо ми раніше не чули цього слова, більшість із нас розуміє описувану ситуацію. Уявімо, що четверо грабіжників, одягнувши на голови панчохи, пограбували міський банк, сховали гроші в сусідній печері, а потім розійшлися по домівках, чекаючи, поки затихне хвиля пошуків поліції. Перший грабіжник чує стукіт у двері. Він відчиняє — на порозі поліцейський, який «просто хоче задати кілька питань». Офіцер питає: «Де ви були й що робили вночі 1 червня 2025 року?» Злодій одразу відповідає: «Я був у Джо Сміта вдома, дивився телевізор із трьома друзями». Поліцейський записує імена та адреси трьох друзів і відвідує кожного з них. Кожен із них розповідає ту саму історію. Вона правдива? Абсолютно ні! Але чи виглядають усі історії абсолютно однаково, без видимих суперечностей? Так.
Тепер застосуймо цей принцип до розповідей про воскресіння. Якби кожна з них звучала абсолютно однаково, що сказали б про ці наративи? «Вони, певно, переписали один в одного». І справді, коли в інших частинах життя Христа, окрім розповіді про воскресіння, книги Матвія та Луки подають ту саму інформацію, що й книга Марка, багато хто сьогодні стверджує, що вони переписали з Марка, бо вважається, що саме він є найранішим із трьох. Інше палке питання в сучасній біблійній науці — чи Петро переписав Юду в 2 Петра 2:4–17, чи Юда переписав Петра, бо ці уривки схожі між собою.
Та дивовижно, що Біблія зовсім не залишила простору для змови в розповідях про воскресіння. Дійсно, не можна заперечити, що ці оповіді походять із різних незалежних джерел. Тад С. Клеменс у своїй книзі Наука проти релігії енергійно заперечував достатність доказів для віри у воскресіння. Проте він визнавав: «Існує не одна розповідь про воскресіння Христа, а, радше, незручне розмаїття історій, які відрізняються у важливих аспектах» (1990, с. 1935). І він чітко зазначив, що Євангелія — це окремі розповіді про ту саму подію. Ден Баркер визнав те ж саме, коли відкрито заявив: «Оскільки Великдень [історія воскресіння — K.B.] описують п’ять різних авторів, це дає одну з найкращих можливостей підтвердити або спростувати розповідь. Християни мають вітати таку можливість» (1992, с. 179). Одні двері, які всі учасники дискусії про воскресіння визнають назавжди замкненими, — це двері змови, зачинені наглухо.
ПОДОЛАННЯ «НЕСПІВПАДІНЬ»
Звісно, в цих кількох абзацах неможливо розглянути кожне з нібито неспівпадінь між розповідями про воскресіння. Проте буде викладено кілька корисних принципів, які можна використати для того, щоб показати: справжніх суперечностей між розповідями про воскресіння не виявлено.
Додавання — це не суперечність
Уявімо, що чоловік розповідає історію про те, як вони з дружиною ходили за покупками до торгового центру. Він згадує всі чудові місця, де можна купити мисливські товари та булочки з корицею. А дружина розповідає про ту ж поїздку, але згадує тільки магазини одягу. Чи є тут суперечність тільки тому, що вона згадала про магазини одягу, а він — лише про булочки та мисливське спорядження? Ні. Вони просто доповнюють (або збагачують) оповідь одне одного, роблячи її повнішою. Таке трапляється й у розповідях про воскресіння доволі часто.
Наприклад, Євангеліє від Матвія називає «Марію Магдалину та іншу Марію» серед жінок, які відвідали гріб рано першого дня тижня (Матвія 28:1). Марк називає Марію Магдалину, Марію — матір Якова, та Саломію (Марка 16:1). Лука згадує Марію Магдалину, Іванну, Марію — матір Якова, та «інших жінок» (Луки 24:10). А Іван згадує Марію Магдалину, яка прийшла до гробу рано вранці в неділю (Івана 20:1). (Ден Баркер називає ці різні імена прикладами розбіжностей і суперечностей на с. 182 своєї книги.) Чи суперечать ці різні списки одна одній? Ні, жодним чином. Вони є доповненнями, додаючи імена до списку, щоб зробити його повнішим. Але суперечності немає. Якби Іван сказав: «Лише Марія Магдалина відвідала гріб», або Матвій стверджував: «Марія Магдалина та інша Марія були єдиними жінками, які відвідали гріб», — тоді це була б суперечність. Але в такому вигляді суперечності немає. Щоб ще краще проілюструвати цей принцип, уявіть, що у вас у кишені 10 однодоларових купюр. Хтось підходить і питає: «Чи маєш у кишені долар?» Ви відповідаєте: так. Інша людина питає: «Чи маєш п’ять доларів у кишені?» — і ви знову відповідаєте: так. Згодом ще хтось питає: «А чи маєш десять доларів?» — і ви втретє відповідаєте: так. Чи ви сказали правду кожного разу? Так. Чи суперечать ваші відповіді одна одній? Ні. Чи всі три твердження про вміст вашої кишені різняться? Так — це доповнення, а не суперечність.
Також у межі цього принципу доповнення входить і згадка про ангелів, чоловіків і юнака в різних розповідях про воскресіння. Два «проблемні» питання виникають при описі «святих вісників» біля порожнього гробу Христа. Перше: скільки їх було? Друге: чи це були ангели, чи чоловіки? Оскільки перше питання стосується доповнення, розглянемо його першим. У Матвія згадується «Господній ангел, що зійшов із неба» і чий «вигляд був мов блискавка, а його одяг — біла, як сніг» (28:2–5). У Марка картина дещо інша — «юнак, який сидів праворуч, зодягнений у білий одяг» (16:5). Лука згадує, що «два мужі стали біля них [жінках — K.B.] у блискучому одязі» (24:4). І нарешті, Іван пише про «двох ангелів у білому, що сиділи — один при голові, один у ногах, там, де лежало тіло Ісуса» (20:12). Чи суперечать ці розповіді одна одній щодо кількості мужів або ангелів біля гробу? Якщо врахувати принцип доповнення, слід відповісти: ні. Хоча описи доволі різняться, вони не суперечать у кількості вісників. Марк не каже, що там був «лише один юнак», а Лука не заявляє, що їх було «тільки двоє ангелів, не більше й не менше». Чи був один вісник біля гробу? Так. Чи були також два? Так. Суперечності тут немає.
Друге питання щодо вісників стосується їхньої сутності: це були ангели чи мужі? Більшість людей, знайомих зі Старим Завітом, легко відповідають на це питання. У Буття 18 та 19 розділах згадується троє чоловіків, які прийшли до Авраама й Сарри. Вони залишаються на короткий час, а потім двоє з них прямують до міста Содом. Але в першому вірші 19 розділу сказано, що ці «чоловіки» насправді були ангелами. Та коли чоловіки Содому прийшли чинити насильство над цими ангелами, мешканці міста запитали: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли?» (Буття 19:5). Упродовж цих двох розділів вісників називають і мужами, і ангелами — з однаковою точністю. Вони виглядали, говорили, ходили й звучали як чоловіки. Чи були вони чоловіками? Так. Чи були вони ангелами? Так.
Для ілюстрації уявіть, що ви побачили чоловіка, який сів на лавку в парку й зняв праве взуття. Ви спостерігаєте, як він витягує антену з носка та клавіатуру з підбору. Потім набирає номер і починає розмовляти з кимось по «взуттєвому телефону». Якщо вам потрібно описати побачене, чи можна точно сказати, що чоловік набрав номер на своєму взутті? Так. Чи можна сказати, що він набрав номер на телефоні? Безперечно. Взуття мало підбор, підошву, носок — усе, що притаманне взуттю, але воно було чимось більшим. Так само вісників біля гробу можна було справедливо описати як чоловіків — вони мали голову, шию, плечі, тіло з руками й ногами тощо. Тож вони були чоловіками, але водночас — більше ніж просто чоловіки, тож їх так само справедливо називати ангелами, святими вісниками, посланими Богом, щоб передати звістку певним людям. Враховуючи те, що у Старому Завіті термін «мужі» часто вживається для позначення ангелів, досить легко показати, що суперечностей щодо сутності вісників не існує.
Роль перспективи
Те, що ми продовжуємо бачити в незалежних оповідях про воскресіння, — це не суперечність, а просто різниця у перспективі. Наприклад, уявіть, що чоловік тримає картку розміром 10х15 см, яка повністю червона з одного боку і повністю біла з іншого. Припустімо, що він став перед великим натовпом, попросив усіх чоловіків заплющити очі, показав жінкам у залі червоний бік картки, а потім попросив їх записати, що вони побачили. Далі він попросив усіх жінок заплющити очі, показав чоловікам білий бік картки, і також попросив їх описати побачене. Одна група бачила червону картку, інша — білу. Коли їхні відповіді порівнюють, на перший погляд здається, що вони суперечать одна одній, але це не так. Причина, чому описи виглядають суперечливими, полягає в тому, що обидві групи мали різну перспективу — кожна бачила різний бік картки. Феномен перспективи відіграє велику роль у повсякденному житті. Так само, як жодні двоє свідків не побачать автомобільну аварію точно однаково, жоден зі свідків воскреслого Ісуса не бачив події під тим самим кутом, що й інші.
Я не розглянув усі заявлені неспівпадіння в розповідях про воскресіння в цьому розділі. Проте я обговорив деякі з основних, які можна пояснити як доповнення або як наслідок різниці в точці зору. Сумлінне дослідження решти «проблем» показує, що серед цих оповідей не існує жодної справжньої суперечності — вони різні, але не суперечливі. Більше того, ці відмінності доводять, що змови не було, і, навпаки, демонструють ту різноманітність, яку й слід очікувати від різних осіб, що описують одну й ту ж подію.
1 Рамсей, Вільям (1915), Значення новітніх відкриттів для надійності Нового Завіту (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1975).
2 Ґлюк, Нельсон (1959), Ріки в пустелі: Історія Негева (Нью-Йорк: Farrar, Strauss, and Cudahy).
3 Темплтон, Чарльз (1996), Прощання з Богом (Онтаріо, Канада: McClelland and Stewart).
4 Баркер, Ден (1992), Втрачена віра у віру (Медісон, Вісконсин: Freedom from Religion Foundation).
5 Клеменс, Тад С. (1990), Наука проти релігії (Баффало, Нью-Йорк: Prometheus).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
