Ной, Потоп і 120 років
Запитання:
«Мене бентежать деякі числа, наведені в Буття 5–7. Що саме означають 120 років у Буття 6:3? Я чув, що дехто вважає, ніби йдеться про обмеження тривалості життя людини на Землі, але це не може бути правдою, оскільки після Потопу люди жили довше ніж 120 років. Я також не розумію, як, за висновком декого, це може означати, що до того, як Бог затопив Землю, залишалося лише 120 років. Це здається неможливим, оскільки Ною було понад 500 років, коли він дізнався про Потоп (Буття 5:32–6:13), а Потоп стався, коли йому було 600 років (Буття 7:6). Здається, що або 120 років не стосуються періоду безпосередньо перед Потопом, або замість «120 років» мало бути «100 років» (інакше Потоп стався б на 620-му році життя Ноя, а не на 600-му). Чи можете Ви допомогти пояснити цю загадку?»
Відповідь:
Ви правильно дійшли висновку, що згадка про «120 років» у Буття 6:3 не стосується обмеження тривалості життя людини на Землі. Після Потопу чимало людей жили довше ніж 120 років. Усього через п’ять розділів після згадки про «120 років» ми дізнаємося, що після того, як у сина Ноя Сима народився Арпахшад, «І прожив Сим п’ятсот років» (11:11). Потім кожен патріарх, перелічений після Арпахшада (протягом приблизно наступних 500 років), прожив понад 120 років (а в більшості випадків — значно більше ніж 120 років; Буття 11:12–25). Авраам, Ізмаїл, Ісаак та Яків — усі прожили понад 120 років (Буття 25:7; 25:17; 35:28; 47:28). Навіть Аарон, перший первосвященник Ізраїлю, який жив приблизно через 1 000 років після Потопу, прожив 123 роки (Числа 33:39). Більше того, згідно з Encyclopedia of Genetics, Жанна Кальман із Франції «померла у 1998 році у віці 122 років»1.
Крім того, як безпосередній контекст, так і віддаленіші біблійні уривки вказують на те, що 120 років стосуються чогось зовсім іншого, ніж обмеження тривалості людського життя. Люди, які жили на Землі за часів Ноя до Потопу, були надзвичайно нечестивими. Насправді «розбещеність людей» була настільки «велика», що «усі бажання їхніх сердець повсякчасно спрямовані лише на зло» (Буття 6:5). На той час, коли Ною було 500 років, Земля стала настільки розбещеною і сповненою насильства, що Бог вирішив навести на неї знищення, подібного до якого світ ще ніколи не бачив (6:13; 7:6). Однак, оскільки Бог досконалий у Своєму довготерпінні й бажає, щоб грішники покаялися, а не загинули (чи то в Потопі, чи у вічному пеклі — 2 Петра 3:9; пор. Римлян 15:4–5; 1 Тимофія 2:4), «їх за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння» (1 Петра 3:20). Подібно до того, як Бог терпеливо чекав сотні років, перш ніж навести суд на ханаанців, чия нечестивість дедалі зростала (оскільки за часів Авраама «ще не наповнилася міра беззаконня» — Буття 15:16), Бог чекав рік за роком і десятиліття за десятиліттям, «поки будувався ковчег» (1 Петра 3:20).
Протягом цього періоду очікування Божий «Дух» боровся протягом 120 років із людством, яке любило діла тіла (Буття 6:3; пор. Галатів 5:19–21). Зверніть увагу: коли Петро писав про Ноя, його неслухняних сучасників і Боже довготерпіння (1 Петра 3:20), він зазначив, що «Дух» Христа «духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував» (3:18–19, виділення додано).
- Коли саме Дух Христа зробив це? «Їх за днів Ноя очікувало Боже довготерпіння» (3:20, виділення додано).
- Як Божий Дух здійснював Свою працю? Нам не повідомлено про всі способи, якими Він діяв упродовж років, що передували Потопу, але ми знаємо, що Ной був «проповідником праведності» (2 Петра 2:5). Можливо, Ламех і Метусал (батько й дід Ноя) також були благочестивими проповідниками, через яких промовляв Божий Святий Дух.
- До кого промовляв Дух? Петро каже: «Духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував; тим, які колись були непокірні» (3:19–20). Як Дух промовляв до духів, які перебували у в’язниці? Дейв Міллер пояснив: «На той час, коли Петро писав ці слова, саме там перебували ті люди. Ті, хто потонув у Потопі за днів Ноя, зійшли до царства мертвих — Гадесу, де вони продовжували перебувати й за днів Петра. Це те саме місце, куди потрапив багатий чоловік (Луки 16:23), а також ангели, які згрішили (“Тартар” — 2 Петра 2:4)»2.
Справді, за днів Ноя Дух Христа промовляв до непокірних душ (до того, як вони внаслідок смерті залишили свої тіла й відійшли до царства мертвих, тобто до «в’язниці духів»). Оскільки Бог довготерпеливий до людства, Він «терпеливо чекав» (1 Петра 3:20). Він не поспішав наводити суд на світ. Наш милостивий Бог дав людству достатньо часу для покаяння. Однак довготерпіння Господа не означає, що Він терпітиме вічно. Він не чекав безкінечно. Навпаки, як сказав Господь у книзі Буття: «Дух Мій не перебуватиме в людях повік, бо вони – тіло. Тож їхнього віку буде сто двадцять років» (6:3). Видається цілком узгодженим із Біблією і логічним зробити висновок, що цей період у 120 років був часом, відведеним усьому людському роду для покаяння, перш ніж води Потопу знищили Землю.
Однак декому такий висновок здається неможливим. Зрештою, якщо ще до того, як ми взагалі дізнаємося про майбутній Потоп, у Буття 5:32 зазначено, що Ною було 500 років, коли «він породив Сима, Хама та Яфета», а в Буття 7:6 сказано, що Потоп стався, коли Ною було 600 років, тоді можливий проміжок лише у 100 років, а не у 120, чи не так?
Як і у випадку з усіма уявними проблемами в натхненному Божому Слові, складність полягає не в натхненних авторах, а в ненатхненних тлумачах. Насправді жодної складності немає, якщо взяти до уваги той факт, що ані книга Буття, ані Біблія загалом не були написані в суворо хронологічній послідовності3. Наприклад, Буття 2:5–25 не продовжує розповідь саме з того місця, де закінчується Буття 1. Більше того, у Буття 11 розповідається про подію, яка насправді сталася за життя деяких людей, згаданих у попередньому розділі (Буття 10)4. Так само 120 років із Буття 6:3 цілком могли починатися тоді, коли Ною було 480 років, а не 500. Те, що читач Біблії дізнається, що Ною було 500 років, коли в нього почали народжуватися сини (Буття 5:32)5, зовсім не означає, що Бог не міг раніше почати повідомляти про Свій майбутній суд над світом.
Нарешті, зверніть увагу, що Буття 5:32 завершує родовід від Адама до Ноя. Як і в інших біблійних уривках, де один або кілька родоводів передують згадці про певні події, які насправді відбулися за життя або до часу життя декого з тих, кого раніше було згадано в цих родоводах6, деякі події з Буття 6:1–9 (зокрема висловлене Богом застереження в 6:3) відбулися до того, як у Ноя у віці 500 років почали народжуватися сини.
1 «Генетика старіння» (2001), Encyclopedia of Genetics, ред. Eric C.R. Reeve (Нью-Йорк: Routledge), с. 582, виділення додано.
2 Дейв Міллер (2002), «Чи сходив Ісус до пекла? Чи проповідував Він духам у в’язниці?», Apologetics Press, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=10&article=851&topic=71.
3 Див. Ерік Лайонс (2005), «Уявні хронологічні суперечності», Reason & Revelation, 25[10]:73–79, жовтень, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=6&article=1582.
4 Там само.
5 Буття 11:10; 7:6 і 8:13, здається, вказують на те, що Сим не був первістком Ноя, а народився на два роки пізніше. Якщо це так, число 500 позначає рік, у якому Ной почав мати синів. Порівняння Буття 11:26, Дії 7:4, Буття 11:32 і 12:4 дає підстави вважати, що Авраам також не був первістком у своїй сім’ї. Імовірно, Сим, Авраам, Арпахшад (Буття 11:10; 10:22) та інші згадуються першими з тієї самої причини — тому що вони є предками Месії, а не тому, що вони неодмінно були первістками своїх батьків.
Цікаво, що багато інших предків Месії, зокрема Сиф, Ісаак, Яків, Юда та Перец, також не були первістками. Щоб ніхто не звинувачував Мойсея в нечесності під час запису цих родоводів, слід пам’ятати, що «рік народження першого сина, відомого в Старому Завіті як “початок сили”, був важливим роком у житті ізраїльтянина (Бут. 49:3; Повт. Зак. 21:17; Пс. 78:51; Пс. 105:36). Саме цей рік… а не рік народження ланки месіанського родоводу, наводиться в кожному випадку в Буття 11» [John C. Whitcomb and Henry M. Morris (1961), The Genesis Flood (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker), с. 480.]
6 Див. 1 Хронік 1–11, де перелічено людей (наприклад, дітей та онуків Зоровавеля — 3:19 і далі), які, найімовірніше, ще навіть не народилися до певного часу після завершення подій, описаних у 2 Хронік; пор. Ездри 1–5. Див. також Буття 10–11.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
