Не під Законом, а під благодаттю
Разом із поширеною в усій культурі схильністю звеличувати суб’єктивність, різноманітність та антиномізм у християнському світі існує також схильність протиставляти закон і благодать, принижуючи перший і звеличуючи останню. Цій тенденції притаманні спотворені визначення, якими наділяють кожне з цих понять. «Закон» зображується як будь-яке обмежувальне, диктаторське стримування, накладене на людей. «Благодать», відповідно, представляється як протилежність закону, тобто як свобода не бути обмеженим приписами, вимогами чи заповідями. Ця згубна ідеологія проникла в західну цивілізацію, спричинивши різке зростання беззаконня в суспільстві та неповаги до правоохоронних органів. Ця культурна схильність широко поширилася в християнському світі, відкривши шлях, яким скептики можуть звинувачувати Біблію в суперечності, оскільки той Самий Бог, Який дав біблійний закон, що його вони паплюжать, також дав і «благодать», за яку вони тримаються. Вона значною мірою вплинула на багатьох християн, спонукаючи їх відмовитися від усвідомлення обов’язку дотримуватися зовнішніх форм поклоніння, описаних у Новому Завіті, натомість приймаючи нескінченне розмаїття створених людьми нововведень і винаходів, які вважаються щирими людськими виявами, що походять із серця, не обтяженого почуттям морального обов’язку.
Такий спосіб мислення наполягає на тому, що, хоча основні складові християнської релігії (1 Коринтян 15:3–4) мають залишатися незмінними, поза цими небагатьма «необхідними» речами ті, хто поклоняється, вільні виражати себе відповідно до власних щирих почуттів. Справді, у цьому відношенні той, хто поклоняється, цілковито вільний, доки жодне місце Святого Письма прямо не забороняє певної дії. Одним із головних, якщо не найголовнішим, виправданням цього антиномістичного духу є ті біблійні уривки, які на перший погляд нібито принижують закон, говорячи про нього в негативних висловах, наче до нього слід ставитися з підозрою, якщо не відкинути його взагалі. Наприклад, Павло проголосив християнам у Римі: «Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю» (Римлян 6:14). Прихильники погляду «лише благодать» тлумачать це твердження так: «Оскільки Божа благодать покриває вас, вам не слід турбуватися про дотримання закону!» Але в контексті Павло говорив, що, оскільки християни (1) зреклися способу життя, за якого вони грішили без докорів сумління, і (2) послухалися Євангелія, вони поставили себе під систему благодаті (яка забезпечує прощення), а не під суто законну систему, яка за самою своєю метою може лише засуджувати. Вірші 15–16 пояснюють, що лише тому, що ми перебуваємо під системою благодаті, яка забезпечує прощення, ми не повинні продовжувати жити гріховним життям, як жили до того, як послухалися. Продовжувати жити гріховним життям, як ми жили до того, як послухалися Євангелія, означало б повернутися в рабство — до того стану, коли ми були рабами гріха.
Подібний вірш, який використовують для підтримки погляду «без закону», міститься серед слів Павла до галатійських церков: «Коли ж вас веде Дух, то ви не під Законом» (Галатів 5:18). Слід пам’ятати, що послання Павла до Римлян і Галатів розглядають деякі з тих самих питань. В обох посланнях він наголошує, що закони від Бога — чи то дані юдеям через Мойсея, чи то дані Богом неюдеям від часів Едемського саду й надалі — призводять до засудження, коли їх порушують. Божі закони призначені для того, щоб давати духовне життя (Римлян 7:10; 10:5; Левит 18:5; Єзекіїля 20:11, 13). Але щойно Божий закон порушено, сам закон не містить у собі засобу, за допомогою якого порушник закону може бути виправданий. Усе, що може зробити закон, — це засудити вас і визначити покарання, належне за порушення закону. Але це не означає, що Божі закони погані чи негативні! Усі Божі закони позитивні й добрі, оскільки вони походять із досконалої Божої природи. Щоб грішник міг бути врятований, Бог мав втрутитися й дати щось на додаток до закону. Тож коли Павло говорить, що ми не під законом, він має на увазі, що ми не під самим лише законом. Прийняття Євангелія та благодаті/прощення, доступних через Христа, дає нам можливість бути врятованими — не від закону, а від «прокляття Закону» (Галатів 3:13). Тобто Він узяв наші гріхи на Себе. Він прийняв на Себе покарання закону й забезпечив його задоволення, померши за нас: «Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю» (2 Коринтян 5:21).
Ще одним неправильно застосованим уривком є твердження, яке Іван виклав у своїй Євангельській розповіді: «Оскільки Закон був даний через Мойсея, а благодать та істина з’явилися через Ісуса Христа» (Івана 1:17). Цей вірш часто неправильно тлумачать так, ніби ми не перебуваємо під законом, оскільки благодать і правда виключають або усувають закон. Цей погляд неправильний із трьох причин: (1) Закон Мойсея не виключав правди. Псалмоспівець проголосив стосовно Закону Мойсея: «Твоя праведність – праведність вічна, і Твій Закон – істина…. Зміст Твоїх слів – істина» (Псалом 119:142, 160). (2) Божа благодать була доступною протягом усього Старого Завіту: «Однак Ной знайшов прихильність у Господніх очах» (Буття 6:8). Мойсей знайшов милість у Божих очах (Вихід 33:17). Ездра пояснив вигнанцям, які повернулися, що «Тепер на короткий час до нас виявлено милосердя від Господа, нашого Бога» (Ездри 9:8). І псалмоспівець наполягав, що Господь обдаровує милістю і честю, не позбавляє добробуту тих, котрі живуть бездоганно (Псалом 84:12). (3) Християнство не виключає закону. Павло говорив про «Закон Христа» (Галатів 6:2) і про те, що він «під Законом Христа» (1 Коринтян 9:21). Яків згадував «Закон свободи» (Якова 1:25) і «царський Закон» (Якова 2:8). Отже, значення Івана 1:17 полягає в тому, що, хоча Божий Закон, даний через Мойсея, був призначений для добра тих, хто його отримав (Повторення Закону 6:24; 10:13), цей Закон ніколи не мав бути вирішенням проблеми гріха. Від вічності Бог передбачив, щоб прощення гріха, тобто «благодать», було доступне лише через спокутну жертву Христа, тобто через Євангеліє.
Визначення
Що саме означає слово «благодать»? Грецький термін, що лежить в його основі, charis, має основне значення «прихильність». Данкер1 визначає такі відтінки значення цього слова — при цьому слід пам’ятати, що слова, виділені курсивом у наведених нижче визначеннях, є власне визначеннями (для кожного відтінку значення наведено приклади віршів):
- «приваблива якість або привабливість, що викликає прихильну реакцію, люб’язність, привабливість, чарівність, принадність». Луки 4:22 — «слова благодаті»; Колосян 4:6 — «Нехай ваші слова завжди будуть із благодаттю».
- «доброзичливе ставлення до когось, прихильність, благодать, милостива турбота/допомога, доброзичливість». Луки 2:40 — «Дитина ж росла й міцніла, сповнюючись мудрості, й благодать Божа була на Ній»; Дії 14:26 — «вони…були передані Божій благодаті на справу, яку вони і завершили.».
- «практичне виявлення доброзичливості, (знак) прихильності, милостивий вчинок/дар, благодіяння». (а) людьми (Дії 24:27; 25:9 — «бажаючи догодити юдеям»; 1 Коринтян 16:3; 2 Коринтян 8:4 — «дар»); (б) Богом (Якова 4:6б; 1 Петра 5:5 — «покірним дає благодать»).
- «винятковий результат, спричинений щедрістю, прихильність». 2 Коринтян 8:1 — «Божу благодать, яка була дана македонським Церквам»; 2 Коринтян 12:9 — «Досить тобі Моєї благодаті».
- «відповідь на щедрість або благодіяння, подяка, вдячність». Луки 17:9 — «Чи подякує він рабові…?»; 2 Тимофія 1:3 — «Дякую Богові»; Євреїв 12:28 — «маємо благодать».
Повторимо: основне значення charis, відображене в усіх п’яти цих відтінках значення, — «прихильність».
Важливе уточнення
Бог дав усім людям Свій закон. Усі люди мають перед Богом обов’язок коритися цьому закону. Однак усі люди порушили цей закон. Отже, всі вони справедливо засуджені. Вони не мають у самих собі жодного засобу, щоб здобути власне прощення. Але Бог у Своїй безмежній доброті ще до того, як створив людей, наперед визначив установити задум, за яким вони могли б отримати прощення. Цей задум полягав у тому, щоб послати Самого Себе в Особі Свого Сина померти й спокутувати гріх. Цей задум викуплення, власне, і є благодаттю Нового Завіту, і він був представлений світові через Євангеліє. Це дивовижне забезпечення жодним чином не применшує і не усуває необхідності для людей присвятити себе неухильному послуху Божим законам. Ми маємо перед Богом обов’язок (1) послухатися Євангелія (через віру, покаяння, усне сповідання та занурення у воду — Марка 16:16; Дії 2:38; Римлян 10:9–10; Галатів 3:27) і (2) жити життям відданого дотримання/послуху настановам, які Бог дав для вірного життя.
Мислення «благодать, а не закон» спотворило ці поняття, обстоюючи думку, що благодать усуває закон і що ті, хто «живе благодаттю», не вважають себе зобов’язаними приділяти пильну увагу подробицям закону чи перейматися законом. Вони ввели самих себе в оману, вважаючи, що якби вони переймалися законом/законними обмеженнями, то були б винні в «законництві» та нездатності цінувати «благодать» і жити нею. Ця згубна ідеологія насправді небезпечна і зрештою згубна для духовного життя. Наприклад, людина може порушити Божі закони, що стосуються шлюбу, розлучення та повторного шлюбу (Буття 2:24; Малахії 2:16; Матвія 19:1–12 та ін.), і зв’язати себе небіблійним, тобто перелюбним, шлюбом. Людина, яка прийняла богослов’я «благодать, а не закон», буде заспокоювати й утішати себе вірою в те, що «благодать» дозволяє їй залишатися в цьому шлюбі, а Бог просто простить і не зважатиме на її перелюб. І це попри те, що закон прямо говорить: «Учинки тіла очевидні, а саме: [перелюб], розпуста, аморальність, безсоромність, ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, сварки, заздрощі, гнів, суперечки, розділення, єресі, злоба, п’янство, гульня і тому подібне. Попереджаю вас, як і раніше попереджав: хто таке робить, Божого Царства не успадкує!» (Галатів 5:19–21), а «тим, які чинять розпусту… їхня частка в озері, яке горить вогнем і сіркою» (Об’явлення 21:8). Благодать не виправдовує порушення людиною закону й не дозволяє їй залишатися в них; вона лише дає їй можливість отримати прощення за порушення закону — якщо вона покається. Погляд «благодать, а не закон» наполягає на тому, що людина може й надалі нехтувати законом, оскільки ми перебуваємо під благодаттю, а закон більше не є актуальним питанням.
Якщо «благодать» визначити як «свободу від закону», то природним наслідком цього є те, що увага до подробиць закону стає щонайменше недоречною, а щонайбільше — зайвою. Соломон добре описав неминучий наслідок такого мислення: «Без об’явлення згори (тобто закону від Бога) народ неприборканий, а коли дотримується Закону, то він блаженний» (Приповісті 29:18). Мислення «благодать, а не закон» перефразувало б слова Соломона так: «Де немає закону, там люди звільнені від гнітючих обмежень, щоб робити те, що приносить задоволення, насолоджуючись благодаттю та звільненням від законництва».
Ворожість до закону, яку породжує погляд «лише благодать», позбавляє людину величезних благословень, дарованих тим, хто шанує закон і прагне жити відповідно до нього: «Господній Закон бездоганний, – він укріплює душу. Господнє свідчення вірне, – навчає мудрості простодушних. Господні накази справедливі, – вони звеселяють серце. Господня Заповідь ясна, – дає світло очам» (Псалом 19:8-9). Псалом 119 звеличує велич і незамінність закону, слугуючи дивовижним нагадуванням про рясні благословення та позитивний вплив на людське життя, доступні лише через Божі закони, заповіді, постанови, свідчення та приписи. Справді, закон був спеціально призначений Богом для того, щоб давати життя (Повторення Закону 30:15–16; Левит 18:5; Псалом 119:50; Римлян 7:10).
Благодать у посланні до Римлян
Послання до Римлян подає в каноні Нового Завіту чітке формулювання основної тези Божого задуму викуплення: Євангеліє є могутнім Божим засобом для спасіння людей (1:16). Термін, що означає «благодать» (charis), зустрічається в цьому посланні 25 разів. Двічі Павло вживає його, говорячи про своє апостольство, дароване йому Богом, — «даною мені благодаттю» (12:3; 15:15). Чотири рази це слово вживається у своєму загальному значенні «прихильність»: Павло висловлює бажання, щоб благодать Ісуса й Бога була з римлянами (1:7; 16:20, 24; пор. Галатів 2:9; Ефесян 3:7–15), а також говорить про те, що Бог виявляє Свою «прихильність», наділяючи римських християн духовними дарами (12:6). Решта 19 випадків уживання цього слова в посланні до Римлян — тобто переважна більшість — стосуються безпосередньо Євангелія. Розгляньте наведену нижче таблицю, в якій систематизовано значення charis у посланні до Римлян:
Як пояснив лексикограф грецької мови Джозеф Тейєр: «Новозавітні автори вживають χάρις передусім щодо тієї доброти, через яку Бог виявляє прихильність навіть до тих, хто її не заслуговує, дарує грішникам прощення їхніх провин і закликає їх прийняти вічне спасіння через Христа»2.
Повторимо: благодать у Біблії полягає в тому, що Бог уможливив для людей отримання прощення їхніх гріхів. Але вони повинні виконати попередні умови цього прощення, дотримуючись настанов/приписів, які Бог дав для отримання цього прощення. І люди повинні зберігати щире й уважне прагнення дотримуватися Божих законів, а також регулярно каятися й шукати прощення, коли вони припускаються помилок на своєму шляху. Саме в цьому полягає значення вислову «ходити у світлі» (1 Івана 1:7).
Заключне зауваження
Можливо, найгіршою рисою доктрини «лише благодать» є її явний, невід’ємний вияв неповаги до Самого Бога. Зрештою, хто дає нам духовний закон? Хто є Автором Закону Мойсея? Хто дає нам «Закон Христа» (Галатів 6:2)? Будь-яке приниження закону — будь-яке негативне представлення біблійного закону — є зневагою, спрямованою проти Бога. Не дивно, що Павло недвозначно проголосив: «Отже, Закон – святий, і заповідь – свята, праведна та добра» (Римлян 7:12). Справді, ми навіть не знали б, що ображає Бога — що є гріхом, — якби Він не дав нам закон (Римлян 3:20). Закон у Святому Письмі ніколи не зображується як щось «погане», негативне, небажане чи гнітюче. Божі заповіді не є «тяжкими» (1 Івана 5:3) — вони не надто важкі для нас. Справді, вони солодкі для наших уст, наче мед, і набагато дорогоцінніші за чисте золото (Псалом 19:11). Нехай же ми всім серцем і щиро приєднаємося до псалмоспівця в його вигуку: «Як люблю я Твій закон! Щодня роздумую над ним» (Псалом 119:97).
1 Фредерік Данкер (2000), Греко-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago), третє видання, с. 1079–1080.
2 Джозеф Тейєр (1901), Греко-англійський лексикон Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker, передрук 1977 р.), с. 666.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
