Неділя та Вечеря Господня

Ідея про те, що всі люди зобов’язані узгоджувати своє мислення та дії з вченням Ісуса Христа, сьогодні не є популярною — навіть серед християн. Багато хто хоче відчувати себе релігійно автентичним і приємним Богу, але мало хто думає, що прийняття Богом залежить від їх власної відповідності божественним законам. Насправді тих, хто закликає людей бути сумлінними щодо дотримання деталей Божого Слова, засуджують як «законників» (див. Міллер, 2003¹). Звичайно, цей антиномічний дух прямо суперечить суті Біблії від початку до кінця. Бог завжди очікував від людей відповідності Його вимогам (Екклезіаста 12:13). Слухняна людська відповідь є проявом любові (Івана 14:15; Івана 15:14; 1 Івана 5:3).

Новий Завіт передає конкретну інформацію щодо «що, коли, як і чому» слід дотримуватися Вечері Господньої. Тим не менш, більшість християнського світу не надають значення частоті. Для них можна брати участь у Вечері Господній раз на місяць, квартал або рік. Однак Святе Письмо суперечить цій думці (Браунлоу, 1945, с. 168-175²). Біблійна точка зору полягає в тому, що Бог хоче, щоб церква дотримувалася Вечері Господньої кожного першого дня тижня, тобто щонеділі. Останнім нововведенням є наполягання на тому, що Вечері Господньої можна дотримуватися в інші дні тижня, крім неділі (наприклад, Етчлі, 1989³; Гуд, 1990, с. 15⁴; Меє, 1989⁵, 46:6). Але чого навчає Біблія?

Попередні міркування

Незадовго до Своєї смерті Ісус дотримувався старозавітного свята опрісноків. У процесі Він заснував Вечерю Господню (1 Коринтян 11:20) і сказав Своїм учням, що це «причастя», «спільність» (1 Коринтян 10:16) буде дотримуватися в царстві (Матвія 26:29). Хліб і плід виноградної лози мали служити символами тіла і крові Ісуса, які незабаром будуть принесені на хресті як жертва за світ. Коли слід достримуватися цієї практики – Вечері Господньої? В неділю? Щонеділі? Тільки в неділю?

Одним із ключових моментів є практика ранньої церкви під керівництвом апостолів. Зрештою, Ісус конкретно передбачив, що після Його відходу із Землі Святий Дух дозволить апостолам реалізувати вчення Христа під час заснування церкви та започаткування християнської релігії (Івана 14:25-26; 15:26). -27; 16:7-15). Незадовго до Свого вознесіння Він доручив апостолам проповідувати Євангеліє (Матвія 28:18-20; Марка 16:15-16). Отже, Новий Завіт розповідає про те, що практикували ранні християни та церкви як прямий результат вчень Христа, переданих через апостолів. Те, як церкви звершували Вечерю Господню, починаючи з книги Дії, безперечно є відображенням апостольського впливу та натхненного прецеденту. Як добре зазначив МакГарві:

Аксіомою є те, що Господь, Який встановив распорядження для дотримання в церкві, знав точний спосіб їх дотримання, який найкраще забезпечить поставлені перед ним духовні цілі; отже, кожна вірна душа відчуває спонукання зберегти їх саме так, як вони були вперше встановлені, коли це можна з’ясувати… Наша єдина безпека…полягає в тому, щоб точно копіювати форму, встановлену божественним авторитетом (1910, с. 342-343⁶).

Другий ключовий фактор стосується значення неділі. Чи надає Новий Завіт якесь особливе значення неділі? Не можна не звернути увагу на той факт, що воскресіння Ісуса відбулося в неділю (Марка 16:1; Луки 24:1; Івана 20:1). Після Свого воскресіння Ісус зустрівся зі Своїми учнями в неділю (Івана 20:19,26). П’ятидесятниця була єврейським святом (Левит 23:15 і далі), і саме в цей день свята, через десять днів після вознесіння Ісуса, була заснована церква — у неділю (див. МакГарві 1892, с. 19⁷; Брюер, 1941, с. 325-326⁸). Новозавітні церкви збиралися в неділю (Дії 20:7; 1 Коринтян 16:2). Того дня вони звершували Вечерю Господню (Дії 20:7). Відповідно до Об’явлення 1:10 ранні християни почали називати неділю «Господнім днем» (Свет, 1911, с. 13⁹). Як навіть випадковий читач може пропустити це повторення? Безсумнівно, неділя має значне релігійне значення.

Іншим непрямим фактором є оглушливе мовчання Нового Завіту щодо особливого значення суботи (або будь-якого іншого дня). Окрім неділі, субота є єдиним серйозним претендентом на день релігійного значення. Проте дотримання суботи, безсумнівно, було характерною рисою лише юдаїзму, а не християнства, хоча молода церква була виключно єврейською і спочатку не бажала відмовлятися від Мойсеєвого звичаю (Дії 11:19; 15:1,5; 21:12). Те саме стосується ранньої церковної історії. Хоча це, безумовно, не є вирішальним критерієм для новозавітних християн, історія ранньої церкви підтверджує, що Дії 20:7 не є випадковим посиланням. Дотримання Вечері Господньої в неділю відображає загальну практику як церков першого століття, так і церков після першого століття. Наприклад, Дідахе, написане невдовзі після закінчення першого століття, говорить про християн, що збираються разом кожного Господнього дня та ламають хліб (9:1-12; 14:1¹⁰). Юстин Мученик писав у своїй Першій апології (гл. 67¹¹), близько 152 р. після Р.Х., про те, що християни збираються в неділю та причащаються (гл. 67). Мілліган зазначив: «Те, що перші християни мали звичай дотримуватись Вечері Господньої кожного першого дня тижня, очевидно… Протягом перших двох століть практика щотижневого причастя була загальною, і вона продовжувалася в грецькій церкві до сьомого століття» (1975, с. 440¹²). Джонсон узагальнив дані після I століття:

Ранні церковні автори від Варнави, Юстина Мученика, Іринея до Климента Олександрійського, Орігена та Кипріана, усі одноголосно заявляють, що церква дотримувалася першого дня тижня. Вони також погоджуються, що Вечеря Господня відзначалася щотижня, у перший день тижня (1891, 1:505, вид. додано).

Ще одним міркуванням є доктринальне значення, яке пов’язує Вечерю Господню та неділю. Смерть і воскресіння Ісуса були тісно пов’язані зі дотриманням Вечері в неділю (1 Коринтян 11:26). Неможливо наполягати на недільному зібранні, не наполягаючи на недільному причасті. У Повторенні Закону 5:12-15 субота вшановувала Вихід — визволення євреїв з єгипетської неволі. Неділя, таким же чином, є днем ​​визволення християн. Вечеря Господня пов’язана з цим викупленням і самою природою церкви. Це спільний акт, і тому його виконують усі члени, коли збираються на недільне богослужіння. Вечеря Господня в будь-який інший день послаблює її доктринальне значення (див. Фергюсон, 1976, с. 59-62¹³). Як красномовно стверджував Рекс Тернер:

Перший день тижня – день воскресіння Христового. Це найвеличніший день в усіх анналах історії. Отже, що може бути доцільнішим, ніж зібрання учнів у день воскресіння Христа, перший день тижня, щоб ламати хліб і пити плід виноградної лози на згадку про смерть Христа, Його спокутну кров, Його воскресіння, і його обіцянку прийти знову? Той, хто стверджує, що християни можуть з рівною доречністю та владою брати участь у Вечері Господній в якийсь інший день, ніж у перший день тижня, не зрозумів справжнього значення того, що відбулося в той перший день тижня, і не визнає, що перший день тижня є Господнім днем ​​(Об’явлення 1:10) (1972, с. 80, вид. додано¹⁴).

Зрештою, питання частоти дотримання залежить від віршів, які конкретно стосуються цієї теми. [ПРИМІТКА: чудовий аналітичний аналіз уривків Святого Письма, які говорять про питання Господньої Вечері, див. Воррен, 1975, с. 148-156.¹⁵

СПЕЦІАЛЬНІ УРИВКИ СВЯТОГО ПИСАННЯ

ДІЇ 2:42,46

У Діях 2:42 ми зустрічаємо вислів «ламання хліба». Грецький вислів «ламання хліба» (klasai arton) – це буквальний переклад єврейської ідіоми (paras lechem), був поширеною ідіомою, що означала «споживати їжу» (Буллінгер, 1898, с. 839¹⁶; Вудс, 1976, с. 67; Харріс і співавтори, 1980, 2:736¹⁷; Гезеніус, 1847, с. 690¹⁸; Моул, 1961, с. 25¹⁹; Бем, 1965²⁰, 3:729). Ідіома виникла внаслідок того факту, що євреї випікали свій хліб у формі тонких круглих коржів (а не хлібів), які більше піддавалися ламанню, ніж різанню (Буллінгер, с. 839; МакКлінток і Стронг, 1867, 1:882²¹). Ідіому чітко видно в Ісаї 58:7, Єремії 16:7 і Плачу Єремії 4:4. Однак фігури мови часто виконують «подвійну функцію», набуваючи додаткових значень. З ідіоматичного значення «споживати їжу» виникло більш технічне використання виразу в Святому Письмі. Оскільки Господь взяв хліб і, відповідно до єврейської практики, коли батько родини готував хліб для роздачі сім’ї (див. Арндт і Ґінгріч, 1957, с. 434; Рекхем, 1901, с. 37²²; Бем, 1964²³, 1:477), очевидно, ламав його на шматки (Матвія 26:26; Марка 14:22; Луки 22:19; 1 Коринтян 1:24), «ламання хліба» іноді вживається в Святому Письмі для позначення Господньої Вечері (див. Бем, 1965, 3:730; Клапперт, 1976, 2:530²⁴; Риз, 1976, с. 83, 734). Не можна вважати, що кожне повторення цієї ідіоми стосується Вечері Господньої. Контекст має визначити, чи передбачається спільна трапеза чи Вечеря Господня (див. таблицю).

	Буквальне ламання	Образне ламання
Звичайна трапеза	Матвія 14:19; 15:36 Марка 6:41; 8:6,19 Луки 9:16; 24:30 Дії 27:35	Луки 24:35 Дії 2:46
Вечеря Господня	Матвія 26:26 Марка 14:22 Луки 22:19 1 Кор. 11:24	Дії 2:42 Дії 20:7,11

Контекстуальні вказівки в Діях 2:42, які вказують на значення Вечері Господньої, включають використання означеного артикля (грецькою мовою), який вказує на те, що розглядається конкретна подія, а не звичайна трапеза (пор. 1 Коринтян 10:16; Ніколл, н.д., 2:95). Вірш цілком можна було з означеним артиклем перед «навчанні», «спільності», «ламанні», «хліба», «молитвах». Очевидно, Лука мав на увазі офіційне богослужіння християн.

По-друге, «ламання хліба» вказано серед інших безперечно релігійних заходів церкви: апостольське вчення, спілкування та молитва. По-третє, фраза «перебували постійно» (недоконаний час) вказує на звичайну, постійну практику, хоча точна частота в цьому контексті не вказана. Треба подивитися в інше місце, щоб переконатися, чи наказується певна частота. Проте з цього уривка можна побачити, що рання церква, очевидно, причащалася частіше, ніж щорічно, оскільки не минуло й року з моменту заснування церкви, а вони вже поклонялися «постійно».

«Ламання хліба» знову згадується через чотири вірші. Тут також контекст має вказувати на те, чи йдеться в Діях 2:46 про дотримання Вечері Господньої чи просто про спільні трапези. Арндт і Ґінгріч звертають увагу на використання енклітичної частки te, яка найчастіше зустрічається в Новому Завіті в книзі Дії. Вона з’являється двічі в Діях 2:46, щоб передати ідею «не тільки… але й» (1957, с. 807²⁵; пор. Робертсон, 1934, с. 1179²⁶ — «Але te…te є строго корелятивними»). Тейер визначає цей термін як сполучну енклітичну частку, яка передає внутрішній зв’язок із тим, що передує. Отже, подвійне вживання терміну в тому самому реченні, як у Діях 2:46, представляє паралельні або узгоджені ідеї — «як… так і» (Тейер, 1901, с. 616-617²⁷; Блас і співавтори, 1961, с. 230). Тому використання відповідного сполучника (te) у вірші 46 служить як розрив думки— контраст — щоб запобігти враженню, що учні залишалися в храмі 24 години на добу. Лука передав думку про те, що учні майже постійно збиралися разом у храмі після визначних подій П’ятидесятниці, безсумнівно, не бажаючи пропустити жодної з величезних духовних подій, пов’язаних із заснуванням церкви. Однак вони ходили до своїх домів, щоб здійснювати звичайні зручності, пов’язані зі спільними трапезами. Отже, Джеймісон та ін.: «на одинці, на відміну від їхнього поклоніння в храмі» (1871, стор. 176, вид. в ориг.²⁸).

Паралельна думка, яку передає подвійне вживання te, очевидна в усьому контексті, полягає в єдності чи спільності, якою насолоджувалися учні. Хоча вони разом брали участь у своїх релігійних заходах, вони також продовжували свою спільність у своїх нерелігійних діях домашньої соціалізації. Англійські версії, які вловлюють граматичні нюанси вірша, включають NIV: «Щодня вони продовжували зустрічатися разом у дворах храму. Вони ламали хліб у своїх домівках і разом їли з радістю та щирим серцем». Зверніть увагу, що натяк на спільне перебування у храмових дворах закінчується крапкою. Наступне речення передає окрему ідею, що стосується вживання спільної їжі вдома. ASV перекладає вірш: «І день у день, перебуваючи однодушно в храмі, і ламаючи хліб удома, вони їли з радістю та простотою серця». Щоденна зустріч у храмі була окремою практикою від ламання хліба вдома, де вони з радістю споживали їжу. Барнс зауважив: «Вираз «їли свою їжу», здається, означає, що це стосується їхніх спільних трапез, а не Господньої вечері» (1847, с. 59²⁹, вид. додано). Таким чином, «Ламання хліба» (вірш 46) стосується не Вечері Господньої, а спільних трапез. Термін «їжа» (trophe; порівн. «м’ясо», KJV), який ніколи не використовувався для позначення Господньої вечері, пояснює вираз «ламати хліб» — ще один доказ того, що розглядається спільна трапеза (Джексон, 1991, с. 3³⁰).

Щоб довести, що в Діях 2:46 йдеться про щоденне святкування Вечері Господньої, потрібно було б знати і довести два недоказові моменти: (1) що «щодня» є прислівниковим часовим модифікатором, який обов’язково змінює фразу «ламаючи по домах хліб» і (2) що фраза «ламаючи по домах хліб» стосується конкретно та виключно Господньої вечері (Воррен, 1975, с. 151). Треба було б знати ці дві речі, перш ніж можна було б зробити висновок, що Бог дозволяє брати участь у Вечері Господній в інший день, крім неділі. Але цих двох пунктів не можна ні знати, ні довести. Дійсно, граматичні докази виступають проти них. Дії 2:46 не надають жодного авторитету чи доказів, які підтверджують висновок, що церква може брати участь у Вечері Господній в якийсь інший день, крім неділі.

ДІЇ 20:7

У 20 розділі книги Дії розкрито значну інформацію про те, як рання церква проводила Вечерю Господню. Ніщо в цьому чи будь-якому іншому контексті не вказує на те, що «багато світильників», «горниця» (вірш 8) або «третій поверх» (вірш 9) мають будь-яке відношення до Вечері Господньої. Таким чином, розташування та навколишні атрибути (наприклад, кількість підносів/чаш) є другорядними. Таким чином, вони необов’язкові (пор. Воррен, 1975, с. 140). Додаткові контекстні особливості допомагають визначити рамки уривку.

По-перше, термін «ламати хліб» є першим аористним інфінітивом. Інфінітиви в грецькій та англійській мовах позначають мету дії головного дієслова (Саммерс, 1950, с. 132³¹; Дана та Мантей, 1927, с. 214³²). Дієсловом у вірші є «зібралися». Таким чином, головною метою зібрання була участь у Господній Вечері. Цей висновок також міститься в докорі Павла до коринтян: «Крім того, коли ви сходитеся разом, то не на те, щоби приймати Господню вечерю» (1 Коринтян 11:20). Олександр Кемпбелл зауважив, що слова Павла показують, що споживання Господньої Вечері було «головною метою зібрання» (1972, с. 32³³). Зверніть увагу, що навіть коли мета зібрання прямо оголошується як участь у Господній Вечері, у тексті чітко зазначено, що ця дія відбувалася в перший день тижня. [ПРИМІТКА: для обговорення базової грецької мови, яка підтверджує переклад «перший день тижня», див. МакГарві, 1910, с. 306-307.]

По-друге, Лука використав «коли» як стилістичний засіб для позначення звичайної процедури, яку читач повинен знати та розуміти (див. Данган, 1891, 1:245-246³⁴; Гібсон, 1990, с. 4-5³⁵). Речення, перед яким стоїть слово «коли», є додатковим коментарем Луки, який має на меті позначити добре відому, цілком очікувану подію. Значення цієї особливості проілюстровано наступним перефразовуванням: «Тепер у перший день тижня—який усі визнають саме тим днем, коли християни збираються разом, щоб відсвяткувати Вечерю Господню—Павло, готовий від’їхати наступного дня, звернувся до них…». Паралель з американською культурою можна побачити у заяві: «Четвертого липня, коли американці святкують народження своєї країни, президент виголосив хвилюючу промову до нації» (пор. Нікол і Вайтсайд, 1920, 1:171³⁶). Головною темою, до якої йшов Лука, була проповідь Павла, яка тривала до півночі. Однак підпорядкування додаткової дії в окремому реченні з передмовою «коли» показує, що Лука посилався на те, що було визнано стандартним протоколом серед християн: недільне дотримання Вечері Господньої. Дійсно,

Ми повинні пам’ятати, що 1 Коринтян було написано раніше, і що посилання в 1 Коринтян 16:2 до «першого дня тижня» для збору пожертв, природно пов’язує себе з твердженням тут на доказ того, що цей день був виділений християнською церквою як особливий день для публічного богослужіння та для «ломання хліба» (Ніколл, н.д., 2:424, вид. додано³⁷).

По-третє, Павло провів цілий тиждень у Троаді, хоча він мав напружений графік, поспішаючи до Єрусалиму (20:16). Ніхто не буде відкладати поспішну поїздку просто для того, щоб поїсти разом, що можна було зробити в будь-який із днів затримки. Здається, він хотів зустрітися з усією церквою на офіційному щотижневому богослуженні — обставина, яку він повторив і в Тирі (Дії 21:4), і в Путеолі (Дії 28:14). Джеймісон, Фоссет і Браун пояснюють розклад:

Прибувши в понеділок, вони залишилися на єврейську суботу та на наступний день Господній; займаючись, безсумнівно, відновленням і зміцненням спілкування з братами протягом усього часу… Це… прямо вказує на те, що християнське святкування наступного дня, чітко названого «Господнім днем», вже було сталою практикою церков (1871, с. 208, вид. додано).

Суботній вечір чи недільний вечір?

З тексту видно, що цього разу учні зібралися ввечері. Оскільки нам відомо, що вони зібралися «першого дня тижня», залишається відкритим питання, чи був то вечір нашої суботи чи неділі. Відповідь залежить від питання обчислення часу в першому столітті, зокрема від того, чи використовується в оповіді Луки єврейський чи римський час. Наведена нижче базова інформація допоможе вирішити це питання.

Дні та години

Протягом історії різні культури відрізнялися за рахунком годин і днів. Термін «день» має різні значення навіть у Біблії. 24-годинний оберт Землі навколо своєї осі є одним із значень терміна «день», тобто сонячна або астрономічна доба. Але момент, з якого починають відлік обертання, відрізняється від культури до культури. Вчені здебільшого погоджуються з тим, що вавилоняни рахували свої дні від сходу до сходу сонця, умбрійці від полудня до полудня, афіняни та євреї від заходу до заходу сонця, а єгиптяни та римляни від півночі до півночі (Пліній, 1855, 2.79.77³⁸; Сміт, 1868, 1:567³⁹; Хазел, 1979b, 1:878⁴⁰; Ентон, 1843, с. 361⁴¹). Європа, Америка та західна цивілізація в цілому дотримуються римському часу. У всій Біблії євреї починали свій день увечері, як це передбачено Законом Мойсея у фразі «від вечора до вечора» (Левит 23:32; пор. Вихід 12:18). Отже, для євреїв шабат (субота) починався із заходом сонця (приблизно о 18:00) того дня, який ми називаємо п’ятницею ввечері. Їхня субота (шабат) закінчувалася приблизно о 18:00 вечора у наш суботній вечір, і їхня неділя почалася в той час (див. також Неемія 13:19; Псалом 55:17; пор. ereb boqer [вечір-ранок] у Даниїла 8:14). Оскільки рання церква спочатку повністю складалася з євреїв, і оскільки євреї були розкидані за межами Палестини по всій Римській імперії, «перші церкви… часто дотримувалися єврейського звичаю» (Джонсон, 1891, 1:506) відліку часу.

Інше значення слова «день» відповідає нашому слову «денне світло». Фраза «вночі та вдень» (Марка 5:5) стосується темної та світлої частин одного 24-годинного дня, а слово «день» стосується лише половини 24-годинного дня (Гіббс, 1982, 2:769⁴²; Хазел, 1979a, 1:877⁴³; Ентон, с. 362,507). Ісус пояснив це значення, коли запитав: «Хіба не дванадцять годин є на день?» (Івана 11:9, вид. додано). Він використовував слово «день» для позначення денного світла на відміну від ночі. Лука використовує цей термін так само. У Діях 16:35 він писав: «Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!». Він має на увазі «коли настало світло», оскільки події, що призвели до його заяви, відбулися після опівночі (вірш 25).

Євреї часів Ісуса ділили денну частину «дня» на ще менші одиниці, тобто чотири тригодинні періоди, починаючи приблизно з 6:00 ранку (Хазел, 1979b, 1:878; Робінсон, 1881, с. 338⁴⁴; Робертсон, 1922, с.284⁴⁵). Цей спосіб обчислення часу пронизує Новий Завіт. Темрява, яка панувала під час розп’яття Христа «від години шостої аж до години дев’ятої» (Матвія 27:45; пор. Марка 15:33), це наш полудень до 15:00. Хоча Лука, ймовірно, не був євреєм, і хоча перший отримувач книги, Теофіл, дуже ймовірно, також був язичником, все ж очевидно, що Лука використовував єврейський, а не римський, метод підрахунку часу в Луки та Дії. «Шоста година» і «дев’ята година» в Євангелії від Луки 23:44 — це полудень і 15:00 відповідно. «Третя година дня» в Дії 2:15 стосується 9:00 ранку. «Шоста година» в Діях 10:9 — 12:00 дня. «Дев’ята година» в Діях 3:1 і 10:3,30 — це 3:00 дня. Перекладачі NIV були настільки впевнені в цьому, що вони перетворили «дев’яту годину» на сучасний еквівалент, щоб допомогти англійському читачеві: «Корнилій відповів: «Чотири дні тому я був у своєму домі й молився о цій годині, о третій годині дня» (Дії 10:30, вид. додано; пор. вірш 3). Навіть римський авторитет Клавдій Лісій «дотримувався єврейського методу підрахунку часу» (Джексон, 2005, с. 298⁴⁶) у Діях 23:23, коли він натякнув на «третю годину ночі» (тобто 9:00 вечора). Зауважте, що всі натяки Луки на дні та години в Діях передбачають єврейский облік часу. [ПРИМІТКА: Матвій і Марк також дотримувалися єврейського часу, тоді як Іван, який писав ближче до кінця першого століття, ймовірно, дотримувався римського часу (пор. Сміт, 1869, 2:1102; Робертсон, 1922, с. 285; Локхарт, 1901, с. 28⁴⁷; Брюер, 1941, с. 330-331; МакГарві, 1892, 2:181-182). Те саме можна сказати навіть про згадки Луки про пори року, як проникливо зауважує Різ у своїх коментарях до Дії 27:9:

Слід зазначити, що Павло використовує тут єврейський час (як він це робить у Діях 20:16; 1 Коринтян 16:8; і Дії 18:21); чи ми можемо сказати, що Лука використовує єврейський час у своїй розповіді про те, що сказав Павло? Замість того, щоб говорити про те, що плавання є небезпечним з середини листопада до середини березня, Лука використовує єврейські методи розрахунку. Єврейською мовою сезон плавання рахувався від свята Пасхи до свята Кучок (п’ять днів після Дня Очищення) (1976, с. 897, вид. додано⁴⁸).

Крім того, слід дуже ретельно розрізняти значення «24-годинний період» і «світловий день» в біблійному вживанні слова «день». Наприклад, Лука повідомляє нам, що Ірод наказав стратити Якова і мав намір зробити те саме з Петром: «Були тоді дні Опрісноків. Він схопив його і посадив до в’язниці, передав чотирьом четвіркам воїнів, щоб стерегли його, бажаючи вивести його до народу після Пасхи» (Дії 12:3-4, вид. додано). Пасха розпочалася у п’ятницю ввечері близько 18:00 вечора. Сидячи у в’язниці тієї ночі (вірш 6), Петро був звільнений ангелом, тому він пішов до дому Марії (вірш 12), щоб повідомити про випадок, а потім пішов кудись. Далі Лука каже: «Коли настав день, поміж воїнами зчинилася велика тривога: Що сталося з Петром?» (вірш 18, вид. додано). «День» у вірші 18 стосується денного світла, тобто ранку, а не іншого чи другого дня.

Інший приклад бачимо в зауваженні Луки про єврейську владу: «Вони наклали на них [апостолів — D.M.] руки і посадили у в’язницю до ранку (до наступного дня), оскільки був уже вечір.» (Дії 4:3, вид. додано). Зауважте, що, кажучи «до наступного дня», Лука не мав на увазі інший день, ніби кажучи, що апостолів було заарештовано в понеділок, але поміщено під варту до вівторка. Швидше, використовуючи єврейський час, Лука говорив, що апостоли були заарештовані о 18:00 вечора або після цього. («був уже вечір») певного дня, а потім помістили під варту до наступного світлового дня, тобто наступного ранку того ж дня. Для прикладу, якби апостолів заарештували після 18:00 годин, скажімо, в наш понеділок, це вже був їхній вівторок, а «наступний день», коли зійде Сонце, все одно буде вівторок. [ПРИМІТКА: Ще один приклад використання «дня» див. у Дії 23, де Павло виступає на захист перед синедріоном (вірші 1-10). Потім Лука каже: «А наступної ночі Господь, ставши перед ним…» (вірш 11). «Наступна ніч» не відноситься до ночі наступного дня, а радше до темних годин, які настали після захисту Павла протягом світлового дня. Далі у вірші 12 говориться: «А коли настав день…» — це стосується денного світла, яке настало після ночі у вірші 11. Дивіться також Дії 23:31-32; 27:27-29.]

Це лінгвістична особливість набуває значення в Дії 20. Оскільки Лука використовував єврейський час (як і всюди у книзі), то учні зібралися ввечері нашої суботи — їхньої неділі — а Павло «бажав відбути наступного дня», тобто в наступний період денного світла, який настане десь після світанку наступного ранку — це все ще буде їхня (і наша) неділя. Конібʼер і Хаусон коментують: «Це був вечір, який змінив єврейську суботу. У неділю вранці судно мало відпливти» (1899, с. 592-593⁴⁹).

Зауважте також, що єврейський (порівняно з римським) метод розрахунку часу є властивим термінології в наведених вище уривках, у яких 12 послідовних годин прирівнюються до «дня», тобто денного світла. Рой Ланьє старший пояснює:

Але відлік доби в двадцять чотири години з 18 годин до 18 годин вечора – це єдиний спосіб отримати дванадцять годин ночі та дванадцять годин дня і отримати їх у такому порядку. Початок періоду опівночі дає нам приблизно шість годин темряви, потім дванадцять годин світла, а потім ще шість годин темряви, саме в такому порядку. Біблійний день починався з дванадцяти годин темряви, а потім було дванадцять годин світла (1984, 2:108⁵⁰).

Дії 20:11

Коли богослужіння було перервано падінням Євтиха з верхнього вікна, і Павло чудесним чином оживив його, ми читаємо у вірші 11: «Повернувшись, він переломив хліб і спожив, і довго промовляв, аж до світанку, а після того відбув». Коментатори розділилися щодо значення «переломлення хліба» в цьому вірші. Дехто наполягає на тому, що «ламання хліба» і «споживання» стосуються спільної трапези (можливо, «вечері любові»), яку брати розділили з Павлом перед його від’їздом. Інші наполягають на тому, що «ламання хліба» відноситься до Вечері Господньої.

Однією з головних причин ототожнення «переломлення хліба» у цьому вірші до споживання Вечері Господньої є його зв’язок із тим самим виразом, який використовувався раніше у вірші сьомому. Грецька мова розміщує артикль перед словом «хліб» у вірші 11. Г.К. Брюер зробив висновок з цієї граматичної особливості: «У вірші 7 нам сказано, що вони зібралися разом, щоб переломити хліб, а у вірші 11 нам сказано, що після перерви вони знову прийшли до верхньої кімнати і розламали хліб—ton arton» (с. 331). Думка Брюера полягала не в тому, що артикль перед словом «хліб» автоматично доводить, що мається на увазі Господня Вечеря. Швидше, його думка полягала в тому, що

оскільки хліб був згаданий у контексті (вірш 7), і це, як усі визнають, була Вечеря Господня, і жоден інший хліб не розглядався в цьому уривку, тоді «хліб» з артиклем у вірші 11, природно, стосувався б хліба, що згадується раніше. Якщо ми дозволимо контексту пояснити, що означає хліб, ми не можемо сумніватися в тому, що це Господня Вечеря (с. 336, курсив у оригіналі, вид. додано; див. також Гакетт, 1852, с. 283⁵¹; пор. Джонсон, 1891, 1:505⁵²).

У своїй відомій Грецькій Граматиці Нового Завіту Бласс, Дебруннер і Фанк надають подальшу підтримку цьому тлумаченню Дії 20:11, обговорюючи використання артикля з власними назвами (1961, стор. 135-136⁵³). Вони зазначають, що хоча власні назви «як такі не беруть артикля», вони можуть робити це в результаті «анафори» (тобто «використання мовної одиниці… для посилання на іншу одиницю» — Американський словник…, 2000, с. 65⁵⁴). Іншими словами, якщо використовується власна назва arton (хліб) у сьомому вірші, а той самий іменник використовується після цього в тому самому контексті, якому передує артикль, ton arton (хліб) у вірші 11, друге вживання іменника зазвичай відноситься до попереднього вживання. Бласс та ін. наводять приклади двох таких випадків — обидва також у Луки: (1) використання артикля з імʼям Савл у Дії 9:1 з посиланням на попередню згадку про нього в Діях 8:3, де артикль не вживається, і (2) використання артикля з Дамаском у Дії 9:3 з анафорою до другого вірша, де Дамаск зустрічається без артикля.

Використовуючи чотири дієприкметники та одне дієслово у вірші 11, Лука перерахував п’ять конкретних дій, які відбулися після оживлення Євтиха. Ці дії: (1) повернутися (на третій поверх), (2) переломити хліб, (3) спожити його, (4) довго промовляти та (5) відбути. Уважно зауважте, що термін «спожити» є окремою дією від ламання хліба. Схоже, що слово «спожити» стосується звичайної трапези, яку Павло їв після Вечері Господньої. Гай Н. Вудс прокоментував: «Ми віримо, що ламання хліба у вірші 11 стосується Вечері Господньої; і що згадка слова «спожити» натякає на звичайну трапезу» (Вудс, 1976, с. 351, курсив в ориг.⁵⁵). Конібʼєр і Хаусон погоджуються: «Вони приймали Вечерю Господню. Акт Святого Причастя поєднувався, як це було звичайно в апостольский вік, з звичайною трапезою» (1899, с. 594). Далі вони зазначили, що «Коли він спожив, вірш 11… відрізняється в грецькій мові від ламання хліба» (с. 594, примітка 3, курсив у ориг.; див. також Робертсон, 1930, 3:342⁵⁶; Джеймісон та ін., 1871, с. 208). Заперечення, що натяк на ламання хліба є єдиним і тому він не може стосуватися Вечері Господньої, оскільки Павло не прийняв би Вечерю Господню сам, насправді не має жодної сили, оскільки те саме заперечення стосувалося б і ідеї звичайної трапези. Чи Павло їв би звичайну їжу сам, тим більше, що його супроводжували декілька супутників, які так само потребували їжі, перш ніж продовжити подорож з Павлом (пор. МакГарві, 1863, с. 249⁵⁷)?

З огляду на те, що Лука використовує єврейський час, неважливо, чи йдеться про Господню Вечерю чи звичайну трапезу. У будь-якому випадку учні зібралися для участі в Господній Вечері «в перший день тижня», а не в суботу чи понеділок. Навіть ті вчені, які схильні вважати, що Лука використовував римський час, тим не менш, майже одноголосно стверджують, що Вечеря Господня відзначалася в неділю, а не в понеділок. Як наполягав Г. Лео Боулз: «Якщо вони їли Вечерю Господню в понеділок, вони не робили того, для чого зібралися в перший день тижня» (1941, с. 319⁵⁸). Він також пояснив:

Так. У євреїв і римлян були різні способи відліку часу. Нам неважливо, як вони рахували час. У нас є час, визначений як «перший день тижня», і Господній народ має зустрітися в цей день. Їхній час поділявся на дні, тижні, місяці та роки, як і в нас. Їхні тижні мали перший день, і наші тижні мають перший день. Ми можемо знати перший день нашого тижня, можемо зустрітися і поклонитися в цей день і отримувати благословення Бога (1985, с. 112⁵⁹).

Хоча ДеВельт припускає єврейський відлік, він зазначив: «Ми можемо зауважити, що Господня вечеря, яка тут називається «ламання хліба», споживалася в неділю, незалежно від часу підрахунку часу. Якщо рахувати час від заходу до заходу сонця (по-єврейськи), то це була неділя. Якщо від півночі до півночі (Рим.), то це була теж неділя» (1958, с. 271, вид. додано⁶⁰).

ДВА ЗАУВАЖЕННЯ

Дехто стверджує, що оскільки єврейські християни могли відзначати Вечерю Господню в наш суботній вечір, ми теж можемо. Однак суботній вечір для єврея не був суботнім вечором — це була неділя! Час святкування Вечері Господньої має відповідати способу відліку часу, властивому нашій культурі. Бог очікує, що християни святкуватимуть Вечерю в перший день тижня — незалежно від того, як цей день рахується в певному суспільстві. Не буде достатньо сказати, що ми можемо брати участь у Вечері Господній у суботу в Техасі, оскільки на той момент в Австралії вже неділя. Людина, яка живе в Техасі, повинна святкувати Вечерю Господню в неділю, як її рахують в Техасі. В іншому випадку плутанині, що виникла, не буде кінця, і наголос, зроблений на неділю в Новому Завіті, буде фактично безглуздим. Бог притягне кожного з нас до відповідальності за дотримання Вечері в неділю, як цей день рахується в нашій культурі та географічному розташуванні.

Іншим зауваженням є твердження, що, оскільки Ісус встановив Вечерю Господню в четвер, приймаючи її Сам разом зі Своїми учнями, ми можемо причащатися в інші дні, крім неділі. Дійсно, Ісус започаткував Вечерю Господню в четвер увечері — у перший день, коли євреї почали готуватися до свята, коли було заколювання пасхального ягняти. Але думка, яка говорить: «Якщо Він зробив це в четвер, ми теж можемо», є хибною з двох причин. По-перше, Ісус міг навчити Своїх учнів про практику в один день, але мав намір, щоб вони практикували це в інший день, не будучи непослідовним. По-друге, у тексті прямо сказано, що участь Ісуса в цій практиці відбудеться «новим… у Царстві Мого Отця» (Матвія 26:29). Іншими словами, Він давав їм настанови щодо дотримання Вечері Господньої, яка практикувалася в церкві після її встановлення. Таким чином, потрібно звернути увагу на книгу Дії після другої глави, щоб побачити, чи мав на увазі Ісус певну частоту чи певний день. І ми знаходимо саме це — недільне дотримання Вечері Господньої.

1 КОРИНТЯН 11:23-39

Аллюзія Павла на встановлення Господньої Вечері Ісусом у його письмі до коринтян містить такі слова:

Так само й чашу взяв Він по вечері й сказав: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові. Робіть це щоразу, коли будете пити, — на спомин про Мене! Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу [цю] пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде! (1 Коринтян 11:25-26).

Дехто зробив таке твердження: «Фраза «щоразу, коли» означає, що коринтянам було дозволено брати участь у Вечері Господній так часто, як вони вибрали це робити — коли завгодно, без будь-яких обмежень щодо дня чи частоти».

Ця точка зору має дві слабкі сторони: (1) вона не в змозі зрозуміти граматику та контекст уривка та (2) вона не враховує все, що Бог говорить про це в інших місцях Нового Завіту.

Граматика/контекст:

Кілька фраз/слів у контексті вказують на поняття часу: «робіть це» (вірш. 24,25), «щоразу, коли» (вірш. 25,26), «поки» (вірш. 26) і «як» (пор. 33). Однак жодне з цих слів не допомагає визначити, коли чи як часто має відбуватися Вечеря Господня. Частота, повторюваність і послідовність, безумовно, притаманні конструкції таких виразів, але такі фрази є невизначеними і не вказують точних параметрів частоти. Зауваження Павла в 1 Коринтян 11 просто не надають жодної допомоги у визначенні точного дотримання, хоча він опосередковано роз’яснює це питання в розділі 16, де він пов’язує інший акт поклоніння з неділею. Дж.В. МакГарві відображає це усвідомлення у своєму коментарі до 11:26: «Постійне дотримання цього акту протягом століть є одним із найвагоміших зовнішніх доказів істинності євангельської історії. Ланцюгом щотижневих ланок він з’єднає перше і друге пришестя нашого Господа; після чого більше не буде потреби в символах» (МакГарві, 1916, с. 118, вид. додано⁶¹).

Контекстуальна увага зосереджена на вічній природі Вечері Господньої до кінця часів. Отже, коли її відзначають (без будь-яких вказівок на те, коли, в неділю, чи в якийсь інший день тижня), кожен раз, коли її відзначають, це має робитися з метою пам’ятати про те, що зробив Ісус. Бог задумав, щоб Вечеря Господня була безперервним, повторюваним проголошенням християнам і стороннім спостерігачам реальності того, що Ісус зробив на хресті, і того факту, що Він прийде знову. Фіндлі перефразовує: «Павло припускає, що святкування буде частим, тому що він наказує, що, хоч би як часто, воно повинно відбуватися згідно з Господніми вказівками, щоб зберегти пам’ять про Нього непорушною» (2:881, курсив в ориг.⁶²).

Грецьке слово, яке Святий Дух вибрав у віршах 25 і 26, перекладене «щоразу, коли», це hosakis. Цей відносний прислівник вживається тричі (Моултон, та ін., с. 712⁶³) у Новому Завіті, причому два з трьох випадків знаходяться у цих двох віршах. За словами шановного грецького граматика А.Т. Робертсона, це слово «вживається лише з поняттям невизначеного повторення» (1934, с. 973, вид. додано; Робертсон, 1931, 4:165⁶⁴). У своєму обговоренні загальних часових речень він класифікує цей термін разом з іншими «сполучниками, що означають «як/коли»» (1934, с. 971). Отже, цей термін не дає розуміння, за допомогою якого можна було б визначити будь-яку специфіку повторення. Безумовно, це не вказує на те, що читач може вільно обирати власну частоту; це також не виключає застереження про частоту, яке може бути зазначено в іншому місці Нового Завіту. Лексикографи надають такі синонімічні значення: «будь-коли», «часто», «щоразу», «стільки разів, скільки» (Воллес, с. 209⁶⁵; Дана та Мантей, с. 281; Робсон, с. 322⁶⁶; Пікерінг, с. 653⁶⁷; Лідделл і Скотт, с. 1082⁶⁸). Зауважте, що всі ці вирази просто посилаються на подію, що відбувається без визначення частоти.

Англійські переклади демонструють, що hosakis не передає ідею про те, що Вечерю Господню можна прийняти будь-коли, коли хтось вибере, або що неділя не є єдиним днем, призначеним Богом. Розгляньте наступну таблицю, яка підсумовує використання перекладу англійською мовою:

Переклад	1 Коринтян 11:25
CEB	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
CEV	Drink this (Пийте це)
ERV	When you drink (Коли ви пʼєте)
EXB	When you drink (Коли ви пʼєте)
GW	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
GNT	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
ICB	When you drink (Коли ви пʼєте)
PHILLIPS	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
JUB	Each time that ye drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
NOG	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
NCB	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
NCV	When you drink (Коли ви пʼєте)
NET	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
NIRV	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)
NIV	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
NTE	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
VOICE	Whenever you drink (Щоразу, коли ви п’єте)
WE	Every time you drink (Кожен раз, коли ви п’єте)

Додатково українські переклади:

УТТ	Щоразу, коли будете пити
CUV	Щоразу, коли будете пити
UBIO	Коли тільки будете пити
UKRK	Скільки раз пєте
UMT	Хоч би коли ви пили
НУП	Щоразу, коли будете пити

Зауважте, що «кожен раз», «коли» і «щоразу» є еквівалентними виразами. Вони передають повторення без уточнення дня чи часу проведення Вечері. Текст не має на меті натякати на те, що християни можуть вільно вибирати день. Натомість мова, обрана Святим Духом у 1 Коринтян 11:25-26, не допомагає визначити, чи Бог має намір, щоб Вечеря Господня відзначалася в певний день або в певний час. Якби Він так вказав, Новий Завіт мав би вказати це в іншому місці.

Висновки

Ні грецька, ні англійська не передають ідею про те, що християни вільні вибирати час для участі в Вечері Господній. Читач повинен прочитати цю думку в тексті. Якби Новий Завіт не давав додаткових вказівок щодо частоти чи дня Вечері Господньої, читач мав би вільний вибір власного часу дотримання, вирішуючи, які дні тижня та як часто вона буде відзначатися. Але Господь дав нам додаткові вказівки з цього приводу.

Подальші вказівки від Бога

Щоб бути справедливим і чесним зі Святим Письмом, потрібно зібрати все, що Біблія говорить про певну тему, і правильно розмірковувати про цей матеріал, щоб дійти до повної Божої волі щодо цієї теми. Зокрема, потрібно дослідити Новий Завіт, щоб з’ясувати Божу волю щодо дотримання Вечері Господньої. Що стосується частоти дотримання, то наступні вірші пояснюють це питання, надаючи повну картину: Дії 2:42,46; Дії 20:7; Дії 20:11; 1 Коринтян 16:1-2. Хоча 1 Коринтян 11:23-39 містить багато деталей, головна мета цього уривка стосується того, як відбувається Вечеря Господня, а не коли. Потрібно шукати в іншому місці, щоб побачити, чи наказується якась конкретна частота. Все, що потрібно зробити, це перейти до розділу 16. Коринтяни знали, що вони мали збиратися кожного першого дня тижня, як видно з використання kata в 1 Коринтян 16:2 («кожного тижня» — див. нижче). Коли Павло писав: «Як тільки ви збираєтеся, ви повинні робити те і те», він знав, що його читачі вже зрозуміли передбачувану конкретність дня (неділя).

Застосування

Розглянемо застосування вищесказаного. Якби Бог не вказав Своїх намірів щодо частоти святкування Господньої Вечері, людина могла б причаститися один раз після навернення і виконати Божі очікування. Якщо християнин доживе до 90 років, він догодитиме Богові лише одним єдиним дотриманням.

Крім того, чи могли євреї святкувати суботу (шабат) в інші дні, крім суботи? Згідно з Повторенням Закону 5:12-15, субота вшановувала Вихід — визволення євреїв з єгипетської неволі. Чи не могли вони міркувати — подібно до тих, хто сьогодні відсуває Вечерю Господню з неділі — що постійне вшанування Виходу можна також здійснювати в інші дні, крім суботи? Євреї не могли знати, коли святкувати Вихід, якщо б Бог цього не вказав. Якби Бог не дав жодної вказівки на день, євреї могли б вільно відзначати його в будь-який день, і їхнє дотримання не обов’язково було б навіть щотижневим. Але пов’язуючи святкування Виходу з суботою, євреї були зобов’язані підкорятися Божим наказам, а робити інакше було б гріхом.

Справа в тому, що більшість християнського світу — хоча загалом пов’язує дотримання Вечері Господньої з неділею — протягом століть відчувала вільність змінювати та коригувати Божі вказівки щодо різноманітних питань, включаючи втручання в біблійні вказівки щодо неділі. Проте Його потужні заяви залишаються в силі та пропонують похмуре попередження тим, хто наважується змінити Його накази: «Не додавай до Його слів нічого, аби Він тобі не докорив, і ти не став неправдомовним» (Приповістей 30:6).

1 КОРИНТЯН 16:1-2

У 1 Коринтян 16:2 термін kata є розподільним і означає «кожен». Макнайт пояснює: «І оскільки kata polin означає кожне місто; і kata mena, кожен місяць; і Дії 14:23 kata ekklesian, у кожній церкві: тому kata mian sabbatou означає перший день кожного тижня» (н.д., с. 208, курсив і вид. в оригіналі⁶⁹; див. Арндт і Ґінгріч, 1957, с. 407; для обговорення щодо правильного перекладу sabbatou див. Лайонс, 2006⁷⁰; МакГарві, 1910, с. 306-307). Англійські переклади, які відображають цю особливість грецької мови, включають NIV і NASB. Отже, Павло беззаперечно посилався на щотижневі пожертви для церков: «першого дня кожного тижня». Подібним чином євреї розуміли, що дотримання суботи — «Пам’ятай суботній день, щоб його святити» (Вихід 20:8) — стосується кожної суботи. Павло заявив, що він дав такий самий наказ щодо щотижневого недільного збору також галатським церквам (вірш 1). Ось натхненний апостол, під керівним впливом Святого Духа, про якого Ісус сказав, що прийде, встановлює частоту зібрань для церков першого століття. Ці церкви, очевидно, зібралися не лише для того, щоб зробити фінансовий внесок, а потім повернутися додому. Вони збиралися, щоб брати участь у всіх актах поклоніння — Вечеря Господня була головною серед них. Визнаний богослов, визнаний служитель п’ятидесятників і почесний професор із вивчення Нового Завіту в Ріджент-коледжі Гордон Фі погоджується з цим твердженням, коли говорить про неділю як:

щотижневий розрахунок з релігійним значенням… Ця мова добре згадується в євангельських переказах у зв’язку з воскресінням Ісуса з мертвих. Постійне місце цієї термінології в цих оповіданнях означає, що вона мала не просто історичний інтерес для ранньої церкви. Це додатково підтверджується приміткою в Дії 20:7, яка натякає на те, що Павло та інші чекали в Троаді до «першого дня тижня» саме тому, що саме тоді християни збиралися на ламання хліба, тобто, на їхню трапезу на честь Господа (1987, с. 814, вид. додано⁷¹).

Висновки

Лише зібравши все, що сказано в Новому Завіті про певну тему, і логічно зіставивши це все разом, можна дійти до істини. Висновок, який можна зробити з цієї інформації, є остаточним і не викликає сумнівів. Оскільки християни збиралися щонеділі (1 Коринтян 16:2), а головною метою таких зібрань було регулярне та постійне дотримування Вечері Господньої (Дії 20:7, 2:42), з цього випливає, що рання церква брала участь у Вечері Господньої щонеділі — і причащався тільки в неділю. Х. Лео Боулз зробив правильний висновок: «Немає жодного біблійного прикладу чи вказівки, які б дозволяли приймати Вечерю Господню в будь-який день, крім першого дня тижня» (1985, с. 37). Рекс Тернер пропонує відповідний підсумок: «Необхідний і неминучий висновок полягає в тому, що учні повинні збиратися в перший день тижня, і тільки в перший день тижня, щоб ламати хліб» (1972, с. 77).

Використані джерела

¹ Міллер, Дейв (2003), «Легалізм», Apologetics Press, [онлайн], URL: https://www.apologeticspress.org/articles/2265.

² Браунлоу, Лерой (1945), Чому я є членом Церкви Христа (Форт-Ворт, Техас: Brownlow Publishing).

³ Етчлі, Рік (1989), у Монро Хоулі, «Дії як взірець для церкви сьогодні» (Частина 3), Аудіокасета (Сірсі, Арканзас: Harding University Lectures).

⁴ Гуд, Крегг (1990), «Встановлення біблійного авторитету: свіжий погляд на знайому проблему (частина 2)», Зображення 6, травень/червень.

⁵ Має, Ренді (1989), «Лист до редактора», Christian Chronicle, 46:6, червень.

⁶ МакГарві, Дж.В. (1910), Біблійна критика (Цинциннаті, Огайо: Standard).

⁷ МакГарві, Дж.В. (1892), Новий коментар до книги Дії Апостолів (Цинциннаті, Огайо: Standard).

⁸ Брюер, Г.К. (1941), Боротьба за віру (Нешвілл, Теннесі: Gospel Advocate).

⁹ Свет, Генрі (1911), Коментар до Обʼявлення (Гранд-Рапідс, Мічиган: Kregel, 1980 перевид.).

¹⁰ Дідахе (без дати) вид. Робертс-Дональдсон, [онлайн], URL: http://www.earlychristianwritings.com/text/didache-roberts.html.

¹¹ Юстин Мученик (без дати), Перша апологія, ред. Робертс-Дональдсон, [онлайн], URL: http://www.earlychristianwritings.com/justin.html.

¹² Мілліган, Роберт (перев. 1975 року), Схема спокути (Нешвілл, Теннесі: Gospel Advocate).

¹³ Фергюсон, Еверетт (1976), «Вечеря Господня та біблійна герменевтика», Місія, вересень.

¹⁴ Тернер, Рекс (1972), Проповіді та звернення про основи віри (Монтгомері, Алабама: Rex Turner).

¹⁵ Воррен, Томас Б. (1975), Коли «приклад» обов’язковий? (Джонсборо, Арканзас: National Christian Press).

¹⁶ Буллінгер, Е.В. (1898), Образи мови, які використовуються в Біблії (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker, 1968 перевидання).

¹⁷ Харріс Р.Л., Г.Л. Арчер мол. та Б.К. Волтке (1980), Теологічний словник Старого Завіту (Чікаго, Іллінойс: Moody).

¹⁸ Гезеніус, Вільям (1847), Єврейсько-халдейський лексикон до Старого Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker, 1979 перевидання).

¹⁹ Моул, К.Ф.Д. (1961), Поклоніння в Церкві Нового Завіту (Річмонд, Вірджинія: John Knox Pre

²⁰ Бем, Йоганнес (1965), «klao, klasis, klasma», Теологічний словник Нового Завіту за ред. Герхард Кіттель (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

²¹ МакКлінток, Джон і Джеймс Стронг (1867), Циклопедія біблійної, богословської та церковної літератури (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker, 1968 перевидання).

²² Рекхем, Річард (1901), Дії апостолів (Лондон: Methuen & Co.).

²³ Бем, Йоганнес (1964), «artos», Теологічний словник Нового Завіту за ред. Герхард Кіттель (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

²⁴ Клапперт, Бертольд (1976), «Вечеря Господня», Новий міжнародний словник теології Нового Завіту, ред. Колін Браун (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

²⁵ Арндт, Вільям і Ф. В. Ґінгріч (1957), Греко-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чікаго, Іллінойс: University of Chicago Press).

²⁶ Робертсон, А.Т. (1934), Граматика грецького Нового Завіту у світлі історичних досліджень (Нешвілл, Теннесі: Broadman Press).

²⁷ Тейер, Джозеф Х. (1901), Греко-англійський лексикон Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1977 р.).

²⁸ Джеймісон, Роберт, А.Р. Фоссет і Девід Браун (1871), Коментар до Старого і Нового Заповіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan), [Online], URL: http://www.ccel.org/ccel/jamieson/jfb.i.html.

²⁹ Барнс, Альберт (1847), Нотатки до Нового Заповіту: Діяння (Гранд Репідс, Мічиган: Baker, перевидання 2005 р.).

³⁰ Джексон, Вейн (1991), «Вечеря Господня в ранній Церкві», The Edifier, 11:3, 28 листопада.

³¹ Саммерс, Рей (1950), Основи грецької мови Нового Завіту (Нешвілл, Теннесі: Broadman).

³² Дана, Х.Е. і Джуліус Мантей (1927), Практична граматика грецького Нового Завіту (Торонто, Канада: Macmillan).

³³ Кемпбелл, Олександр (перевидання 1972 року), «Вечеря Господня – божественна інституція», в «Навколо Господнього столу», ред. Джон Хайндс (Нешвілл, Теннесі: Gospel Advocate).

³⁴ Данган, Д.Р. (1891), «Господня вечеря», у Відновленні старої віри, ред. Дж.Х. Гаррісон (Сент-Луїс, Міссурі: Christian Publishing). Передруковано під ред. Джона Хадсона, Піонери Поклоніння (Канзас-сіті, Міссурі: The Old Paths Book Club), с. 93-114.

³⁵ Гібсон, Стів (1990), «Роздуми про Дії 20:7», Реставратор, 10[1]:4-5, січень.

³⁶ Нікол, К. Р. і Р. Л. Вайтсайд (1920), Здорова доктрина (Кліфтон, Техас: Nichol Publishing).

³⁷ Ніколл, В. Робертсон (без дати), Грецький Завіт Експозітора (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

³⁸ Пліній Старший (видання 1855 р.), Природна історія, ред. Бостік, Джон і Х.Т. Райлі (Лондон: Taylor & Francis), [On-line], URL: http://www.perseus.tufts.edu/cgi-bin/ptext?doc=Perseus%3Atext%3A1999. 02.0137%3Ahead%3D%2382.

³⁹ Сміт, Вільям (1868/1869), Словник Біблії, ред. Х.Б. Хакетт (Нью-Йорк: Hurd & Houghton).

⁴⁰ Хазел, Г.Ф. (1979b), «День і ніч», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁴¹ Ентон, Чарльз (1843), Словник грецьких і римських старожитностей (Нью-Йорк: American Book).

⁴² Гіббс, Дж.Г. (1982), «Година», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁴³ Хазел, Г.Ф. (1979a), «День», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁴⁴ Робінсон, Едвард (1881), Комплексна критична та пояснювальна біблійна енциклопедія (Толедо, Огайо: H.W. Snow).

⁴⁵ Робертсон, А.Т. (1922), Гармонія Євангелій (Нью-Йорк: Harper & Row).

⁴⁶ Джексон, Вейн (2005), Дії апостолів від Єрусалиму до Риму (Стоктон, Каліфорнія: Christian Courier), друге видання.

⁴⁷ Локхарт, Клінтон (1901), Принципи тлумачення (Ділайт, Арканзс: Gospel Light), переглянуте видання.

⁴⁸ Різ, Гарет (1976), Історія Нового Завіту — Дії (Джоплін, Міссурі: College Press).

⁴⁹ Конібʼєр, В.Дж. та Дж.С. Хоусон (перевидання 1971 року), Життя і послання Павла (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁵⁰ Ланьє, Рой, ст. (1984), 20 років проблемної сторінки (Абілін, штат Техас: Quality Publications).

⁵¹ Гакетт, Х.Б. (1852), Коментар до оригінального тексту книги Дії Апостолів (Бостон, Массачусетс: J.P. Jewett).

⁵² Джонсон, Б.В. (1891), Народний Новий Заповіт (Сент-Луїс, Міссурі: Christian Board of Education).

⁵³ Бласс, Ф., А. Дебруннер і Роберт Фанк (1961), Грецька граматика Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago Press).

⁵⁴ Американський словник англійської мови (2000), (Бостон, Массачусетс: Houghton Mifflin), четверте видання.

⁵⁵ Вудс, Гай Н. (1976), Питання та відповіді (Гендерсон, Теннесі: Freed-Hardeman College).

⁵⁶ Робертсон, А.Т. (1930), Ілюстрації слів у Новому Завіті (Нешвілл, Теннесі: Broadman).

⁵⁷ МакГарві, Дж.В. (1863), Коментар до книги Дії Апостолів (Боулінг-Грін, Кентуккі: Guardian of Truth Foundation).

⁵⁸ Боулз, Г. Лео (1941), Коментар до книги Дії Апостолів (Нешвілл, Теннесі: Gospel Advocate).

⁵⁹ Боулз, Г. Лео (1985), Запитання та відповіді, плани проповіді та нотатки для вивчення Біблії (Нешвілл, Теннесі: Gospel Advocate).

⁶⁰ ДеВельт, Дон (1958), Актуальні Дії (Джоплін, Міссурі: College Press).

⁶¹ МакГарві, Дж.В. (1916), до солунян, до коринфян, до галатів і до римлян (Цинциннаті, Огайо: The Standard Publishing Co.).

⁶² Фіндлі, Г.Г. (1900), «Перше послання св.Павла до Коринтян», у Грецькому Завіту Експозітора, ред. В. Робертсон Ніколл (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

⁶³ Моултон, В.Ф., А.С. Геден і Х.К. Моултон (1978), Конкорданс до заповіту грецькою Едінбург: T.&T. Clark), п’яте видання.

⁶⁴ Робертсон, А.Т. (1931), Ілюстрації слів у Новому Завіті (Нешвілл, Теннесі: Broadman).

⁶⁵ Воллес, Даніель (2000), Основи синтаксису Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

⁶⁶ Робсон, Чарльз (1839), Грецький лексикон до Нового Завіту (Лондон: Whittaker & Co.).

⁶⁷ Пікерінг, Джон (1839), Грецький та англійський лексикон (Бостон: Hilliard, Gray, Little, & Wilkins).

⁶⁸ Лідделл, Генрі та Роберт Скотт (1901), Греко-англійський лексикон (Оксфорд: The Clarendon Press).

⁶⁹ Макнайт, Джеймс (без дати), Апостольські послання (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

⁷⁰ Лайонс, Ерік (2006), «Перший день тижня», Apologetics Press, [онлайн], URL: https://www.apologeticspress.org/articles/3157.

⁷¹ Фі, Гордон (1987), Перше послання до Коринтян, Новий міжнародний коментар до Нового Завіту (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans).

---

Published July 19, 2024