Наслідки розлучення та повторного шлюбу

Християни дедалі частіше стикаються з дилемою, як поводитися з особами (зазвичай нехристиянами), які розлучалися й одружувалися знову будь-яку кількість разів і з будь-яких причин, а тепер приходять із бажанням стати частиною місцевої церкви. Поширеною є тенденція дозволяти подружжю залишатися в тому шлюбному стані, в якому вони перебувають на момент, коли стають християнами, — навіть якщо цей шлюб був укладений із порушенням Матвія 19:9. Ця позиція зазвичай прикривається удаваним співчуттям до пари, тоді як найчастіше членам просто бракує духовної відваги наполягати на біблійній позиції. Один аргумент, що висувається на захист такого підходу, полягає в твердженні, ніби якщо подружжя не може продовжувати свій шлюб після хрещення, то хрещення насправді не очистило їх, а перелюб стає «непрощенним гріхом». Є кілька моментів, які виявляють помилковість цієї позиції.

По-перше, багато чого відбувається в момент біблійного хрещення, але хрещення ніколи не було призначене для того, щоб перетворювати гріховну практику на допустиму або змінювати гріховні стосунки на праведні. Повії, гомосексуалісти, полігамні особи, бісексуали, бігамні особи та перелюбники повинні розірвати свої стосунки.

По-друге, біблійне вчення про прощення не слід плутати з таким самим біблійним ученням про наслідки гріха. Прощення ніколи не означає, що всі наслідки гріха будуть усунені. Минулі гріхи можуть бути стерті, але наслідки минулих гріхів зазвичай залишаються. Наприклад:

1. Сифіліс мозку є тривалим наслідком розпусного способу життя;
2. Остаточне вигнання з Едему було тривалим покаранням і наслідком гріха Адама й Єви (Буття 3);
3. Заборона входу до Ханаану була тривалим покаранням за гріх Мойсея (Повторення Закону 32:51–52), хоча він міг бути прощений і одного дня перебувати на небі (Об’явлення 15:3);
4. Бог простив нарікальників (Числа 14:20), але негативні наслідки їхнього гріха були тривалими й катастрофічними (Числа 14:29–35);
5. Помилка Ісава, який продав своє первородство, не могла бути виправлена — «хоча зі слізьми його шукав» (Євреїв 12:17).

Цей біблійний принцип аж ніяк не узгоджується з уявленням, ніби якщо комусь доводиться розривати шлюб, то від нього вимагають занадто багато і прощення насправді не є тим, чим його вважають. Якщо біблійна історія нас чомусь навчає, то вона навчає, що люди не можуть грішити, а потім очікувати, що все буде так, як раніше. Найчастіше на тих, хто порушує Божу волю, сходить багато страждань, навіть якщо вони прощені й мають надію на небо.

Так само і зі шлюбом. Люди можуть відкинути Божі закони шлюбу та зухвало піти проти Його волі. Потім вони можуть бути прощені, але водночас можуть настільки заплутати своє життя, що не матимуть іншого вибору, як жити самотньо й у цнотливості до кінця свого життя. Це не є відображенням несправедливості чи немилосердя Бога. Навпаки, це є відображенням упертої непокори людини та її відкинення того, що Бог задумав для людського блага. Так само як людина може згрішити й унаслідок цього втратити фізичне життя без Божого втручання для запобігання наслідкам гріха (наприклад, пограбувати банк і бути вбитою поліцією), так само людина може так згрішити в шлюбній сфері, що втратить шлюбне життя без Божого втручання.

По-третє, хрещення не є біблійним зануренням, якщо йому не передує покаяння. Ми часто про це забуваємо, настільки прагнучи якомога швидше привести людей до хрестильні. Покаяння — це не просто жаль. Побожний смуток передує справжньому покаянню, яке, у свою чергу, супроводжується переображенням життя (2 Коринтян 7:9–10). Переображення життя передбачає припинення гріховних практик і розрив гріховних стосунків (Матвія 3:8; 1 Коринтян 6:11). Павло висловив це так у Римлян 6:2 — людина не повинна «жити далі в ньому».

Що зробили ті, хто займався чарівництвом, щоб показати покаяння в Діях 19:19? Вони спалили свої книги, показавши, що припиняють колишні практики. Просте зобов’язання більше не купувати нових книг, наполягаючи водночас на збереженні вже наявних, виявляло б відсутність справжнього покаяння. Якщо вони мали членство в товаристві чарівників, то покаяння означало б розрив цих стосунків. Покаяння і хрещення Симона в Діях 8 вимагали припинення його колишніх стосунків із чарівництвом. А що означали покаяння і хрещення для коринтян? Розгляньмо наступну таблицю:

Незалежно від того, чи коринтяни практикували перелюб, гомосексуалізм, чоловічу проституцію, крадіжки чи ошуканство (1 Коринтян 6:9–10), покаяння перед хрещенням означало б, що вони припинили жити в незаконних статевих союзах — чи то перелюбних, чи гомосексуальних. Вони припинили б красти й розірвали б свій зв’язок із неправедно набутим зиском. Вони відмовилися б від будь-яких ділових домовленостей, які вимагали б ошукувати інших. Покаяння, за самим своїм визначенням, вимагає саме цього. А ті, хто продовжує жити в таких стосунках, насправді не покаялися.

Один останній момент заслуговує на увагу. Дехто намагається виправдати перелюбні союзи, порівнюючи гріх перелюбу з убивством. Вони кажуть, що є такі злочини, які неможливо виправити. У випадку вбивства людина може покаятися, але вона не може повернути свою жертву до життя. Вони стверджують, що небіблійний шлюб належить до тієї ж категорії.

Це — хибна аналогія. По-перше, розрив незаконних стосунків не є спробою виправити минулі розлучення або відновити минулі шлюби. Натомість це є тим, чого вимагають покаяння і Божі закони шлюбу. По-друге, основний принцип, який справді стосується як убивства, так і перелюбу, полягає в тому, що покаяння вимагає, аби людина перестала чинити вбивство і перестала жити в перелюбі (Колосян 3:7). Чи може каючий убивця продовжувати вбивати? Ні. Він припинить зв’язок, який колись мав із убивчим способом життя, яким жив раніше. Так само той, хто живе в стані перелюбу, буде загублений, якщо помре в такому стані (Об’явлення 21:8). Просте проголошення: «Мені шкода», — не змінить цього стану й не перетворить ці стосунки на праведні, щоб їх можна було продовжувати. Ніде Бог ніколи не поводився з гріхом таким чином. Він завжди вимагає припинення гріховної практики або стосунків перед тим, як щедро простити. Іван Хреститель не просив Ірода просто визнати свій гріх, сказати, що йому шкода, попросити прощення, а потім і далі жити з Іродіадою. Ірод узяв її за жінку (Марка 6:17). Чого вимагало покаяння? Щоб вони розірвали свій шлюб. Чому? Тому що, як проголосив Іван: «Не годиться мати тобі жінку твого брата!» (Марка 6:18). Не було нічого такого, що Ірод міг би лише висловити словами, аби змінити статус шлюбних стосунків. Вони мусили бути припинені.

Published February 24, 2026

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→