Наслідки атеїзму [Частина II]

[ПРИМІТКА РЕДАКТОРА: Частина I цієї двочастинної серії викладена раніше. Частина II наведена нижче і продовжує попередню статтю без вступних коментарів, саме з того місця, де вона закінчилася.]

СЕКСУАЛЬНЕ ВІДХИЛЕННЯ І РОЗПУСТА

Безбожний еволюціонізм не лише знецінює людське життя, але й отруює багато найважливіших сфер людської взаємодії. Сексуальність — одна з таких сфер, яка була цілковито спотворена хибними концепціями еволюції й атеїзму. У своїй праці під назвою «Кінці та засоби» атеїст Олдос Гакслі написав:

У мене були мотиви не бажати, щоб світ мав значення; відповідно, я припустив, що його немає, і без труднощів знайшов цьому підтвердження… Для мене, як, без сумніву, і для більшості моїх сучасників, філософія беззмістовності була, по суті, інструментом визволення. Визволення, якого ми прагнули, було водночас визволенням від певної політичної та економічної системи і визволенням від певної системи моралі. Ми заперечували мораль, бо вона заважала нашій сексуальній свободі (1937, с. 270, 273, вид. додано¹).

Слідом за міркуваннями Гакслі, якщо припустити, що світ не був створений Богом і що людське існування в кінцевому підсумку не має справжнього значення, то ми можемо займатися сексом із ким завгодно, коли завгодно і як завгодно. Еволюційний атеїзм дає сексуальним відхиленням чистий чек, який може бути заповнений кожною «голою мавпою» на власний розсуд. Існує безліч прикладів, коли атеїстичний еволюціонізм використовується для пояснення та виправдання ганебних сексуальних збочень.

Зґвалтування і еволюція

Виходячи з припущень натуралістичної еволюції та розуміючи етичні наслідки цього, Ренді Торнхіл і Крейг Т. Палмер написали книгу під назвою «Природна історія зґвалтування», видану MIT Press у 2000 році. У передмові вони заявили, що «хотіли б, щоб зґвалтування було викорінене з людського життя» (с. xi²). Це благородна думка — викорінити таку огидну практику. Їх задекларована мета — просвітити читачів щодо причин зґвалтування. Вони вважають, що це просвітництво допоможе краще зрозуміти зґвалтування та сприятиме розробці програм, які ефективніше боротимуться з ним, ніж теперішні заходи.

Проте, якою б благородною не була їхня мета, Торнхіл і Палмер взялися за неможливе завдання. Оскільки вони застосовують натуралістичне, еволюційне мислення до проблеми зґвалтування, вони змушені, по суті, стверджувати, що в цій практиці врешті-решт немає нічого дійсно поганого (хоча їм це не подобається і вони хочуть її викорінити). У третьому розділі, під назвою «Чому чоловіки ґвалтують?», автори зазначають: «Самці більшості видів — включно з людьми — зазвичай мають сильнішу статеву потребу, ніж самки, що дає самкам можливість вибирати серед самців, які змагаються між собою за доступ до них. Але бути обраним — не єдиний спосіб отримати статевий доступ до самки. Під час зґвалтування самць оминає вибір самки» (2000, с. 53).

Порівнюючи людей з тваринами, автори розглядають зґвалтування як природний спосіб для самців обійти процес вибору. Вони навіть стверджують: «Людське зґвалтування виникає з еволюційного механізму чоловіків досягати великої кількості партнерок у середовищі, де самки самі обирають партнера» (с. 190, вид. додано). Вони також зазначають: «Еволюційна теорія застосовується до зґвалтування, як і до інших сфер людського життя, як з логічного, так і з емпіричного погляду. Немає жодної легітимної наукової причини не застосовувати еволюційні чи остаточні гіпотези до зґвалтування» (с. 55).

У своїх «наукових» поясненнях причин, чому чоловіки ґвалтують жінок, Торнхіл і Палмер припускають, що в деяких випадках важкі метали, зокрема свинець, «порушують психологічні адаптації, пов’язані з контролем імпульсів», що може призвести до «вищого рівня злочинності» (с. 58). Вони пишуть: «Свинець може пояснити деякі випадки зґвалтування, так само як і мутації» (с. 58, вид. додано). Тобто, зґвалтування може бути викликане надлишком важких металів або мутаціями. Сем Гарріс додає: «Зрештою, немає нічого природнішого, ніж зґвалтування. Але ніхто не буде стверджувати, що зґвалтування — це добре або сумісне з цивілізованим суспільством лише тому, що воно могло мати еволюційні переваги для наших предків» (2006, с. 90–91). Джоанн Роджерс уїдливо зауважила: «Зґвалтування, або принаймні дії, схожі на зґвалтування, чітко існують у багатьох видів, що підтверджує як “природні” корені зґвалтування, так і його “цінність” у нашій біологічній і психологічній спадщині» (2001, с. 412). Вона також прокоментувала: «Навіть зґвалтування, фетишизм, зв’язування та інші так звані відхилення майже напевно мають біологічну схильність, якщо не є адаптивними, і тому можуть бути тим, що біологи називають “збереженими рисами” — атрибутами або властивостями, корисними або необхідними для життя в усіх культурах і геномах» (с. 11, вид. додано).

Помилка такого способу мислення полягає в тому, що він суперечить усьому, що люди знають про моральний вибір. Крім того, він перетворює жорстоку, морально огидну дію на щось, що нібито час від часу може бути спричинене мутаціями або іншими чинниками, які звільняють ґвалтівника від відповідальності. Такі «наукові» пояснення аморальної дії, як зґвалтування, є абсолютно обурливими. У своїй суті, як це чітко продемонстрували Торнхіл, Палмер, Гарріс і Роджерс, прибічники натуралістичної еволюції ніколи не можуть стверджувати, що якась дія є в остаточному сенсі неправильною. Якщо це так, будь-яка дія, яку людина обирає, буде вважатися морально правильною настільки ж, як і будь-яка інша, оскільки вся людська поведінка буде лише побічним продуктом еволюції. Як сам Дарвін сказав: «Людина, яка не має стійкої і постійної віри в існування особистого Бога або в майбутнє життя з відплатою і нагородою, може мати єдине правило життя — слідувати тим імпульсам і інстинктам, які найсильніші або здаються їй найкращими» (1958, с. 94, вид. додано³). Якщо чоловік слідує своєму імпульсу зґвалтувати жінку, атеїсти не можуть сказати — і дедалі частіше не кажуть — що це є неправильно.

Гомосексуалізм

У розділі, присвяченому абортам (у першій частині цієї серії), ми зазначили, як еволюціоністи часто звертаються до природи, щоб виправдати аморальну поведінку. Вони стверджують, що якщо тварини демонструють певну поведінку, то людям також морально дозволено чинити так само. Цю ж логіку еволюціоністи застосували у своєму захисті гомосексуалізму. Наприклад, Природничий музей Осло відкрив першу у світі виставку, яка документує випадки «гомосексуальної» поведінки в природі. Одна з заяв на виставці проголошує: «Ми можемо мати різні думки, але одне зрозуміло — гомосексуалізм зустрічається в усьому тваринному світі, це не суперечить природі» (Дойл, 2006⁴).

У статті на Live Science під назвою «Секс у тварин: ніяких смердючих правил» автор пише:

Тварини ігнорують встановлені правила, коли йдеться про гру кохання і сексу. Насправді, тваринний світ сповнений «свінгерів». Бонобо надзвичайно розпусні, вони вступають у сексуальні контакти частіше за будь-яку іншу приматну істоту і практикують практично всі види зв’язків — від гетеросексуальних до гомосексуальних. Матері навіть спаровуються зі своїми дорослими синами… У суспільствах бонобо «займаються коханням, а не війною», і вважається, що їх частий секс зміцнює соціальні зв’язки та вирішує конфлікти. Ця ідея може пояснити, чому суспільства бонобо відносно мирні, тоді як їхні родичі шимпанзе, які займаються сексом лише заради розмноження, схильні до насильства (б.д.⁵).

Звісно, хибність такого мислення давно викрита. Аморальну поведінку не можна виправдовувати, посилаючись на поведінку тварин. К Крім того, гомосексуалізм безсумнівно є «проти природи», тобто суперечить природному порядку, за яким Бог створив людину для функціонування. Натхненний апостол Павло засудив гомосексуалізм:

Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне; так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки із чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд. (Римлян 1:26-27, вид. додано).

Гомосексуалізм суперечить людській природі принаймні у двох фундаментальних аспектах. По-перше, на базовому фізичному, анатомічному рівні гомосексуалізм ігнорує природне призначення статевих органів чоловіка й жінки. Чоловіки та жінки були створені сексуально сумісними з метою розмноження і народження потомства (див. Буття 1:28). Якби гомосексуалізм був природним, генетичним явищем (чого немає — див. Гарруб і Міллер, 2004⁶), гени, які його викликають, швидко б зникли через нездатність одностатевих пар до розмноження. По-друге, Бог створив чоловіка й жінку здатними до взаємин у шлюбі, яких не має жодна інша форма людських стосунків. Коли чоловік і жінка з’єднуються, вони стають «одним тілом» — біблійний вираз, що описує вершину інтимності й гармонії (Буття 2:23). Бог спеціально створив Єву, і всіх жінок після неї, як відповідну поміч для Адама і для майбутніх чоловіків. І хоча грішна людина часто не досягає цієї гармонії, це не через ваду в Божому задумі, а через гріховні рішення людей. Бог створив чоловіків і жінок природно сумісними — фізично й емоційно. Гомосексуалізм обминає цю вроджену сумісність.

Секс за шкільними сараями

У США важко знайти людину, яка б не розуміла, що підліткова вагітність серед незаміжніх дівчат — це серйозна проблема в цій країні (як і в багатьох інших). На офіційному веб-сайті Національної кампанії із запобігання підлітковій і незапланованій вагітності зазначено: «Попри те, що рівень підліткової вагітності впав до найнижчого рівня за 30 років, 31% дівчат-підлітків вагітніють принаймні один раз до 20 років» («Національний день …», 2008⁷). Там також повідомляється, що щороку вагітніє 750 000 підлітків. Щоб зупинити цю руйнівну тенденцію, уряд призначив «Національний день запобігання підлітковій вагітності», сьомий щорічний якого відбувся 7 травня 2008 року. Серед організацій, що долучилися до цієї ініціативи, були: Американська академія педіатрії, Американська медична асоціація, «Старші брати та сестри Америки», Центри з контролю і профілактики захворювань, фонд «Березневі копійки», Національна рада 4-H і низка інших відомих організацій.

В офіційному Посібнику для обговорення з підлітками до «Національного дня запобігання підлітковій вагітності» автори наголосили: «Секс має наслідки — як фізичні, так і емоційні». Вони також зазначили: «Утримання від сексу — найкращий і найнадійніший спосіб запобігти вагітності…» («Посібнику для обговорення», 2008⁸). У розділі посібника «Факт чи вигадка» написано: «Факт: утримання — єдиний спосіб запобігти вагітності зі 100% ефективністю» (2008). Цілком очевидно, що переважна більшість із близько 300 мільйонів людей у США визнає підліткову вагітність проблемою і хоче її подолати.

Єдине надійне вирішення проблеми підліткової вагітності також очевидне — повне статеве утримання серед незаміжніх підлітків. Якщо подумати, яке джерело може підтримати таку ідею чи філософську основу для утримання, відповідь очевидна — Новий Заповіт. Біблія неодноразово підкреслює потребу в сексуальній чистоті і засуджує статеву активність поза шлюбом. Євреїв 13:4 говорить це дуже ясно: «Шлюб у всіх нехай буде у великій пошані, і ложе незаплямоване, а розпусників і перелюбників судитиме Бог». Апостол Павло закликає: «Тому умертвіть [ваші] земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасть, потяг до зла і жадобу до наживи, що є ідолослужінням» (Колосян 3:5, вид. додано; пор. 1 Коринтян 6:18). Новий Заповіт чітко й послідовно подає моральні статеві норми, які, якщо їх дотримуватись, запобігли б 100% випадків підліткової вагітності поза шлюбом.

Коли ми звертаємо увагу на філософію атеїстичного еволюціонізму, ситуація кардинально інша. Логічні наслідки еволюції не лише не забороняють підліткову вагітність — вони навіть сприяють їй і виправдовують. У червні 2006 року доктор Лоренс Шоу, заступник медичного директора Центру Bridge у Лондоні, виступив на 22-й щорічній конференції Європейського товариства репродукції людини та ембріології («Підліткові й 60-річні…», 2006⁹). У своїй промові він розглянув нібито еволюційну історію людини і те, як ця спадщина впливає на сучасну поведінку. Безпосередньо щодо питання підліткової вагітності Шоу заявив:

Отже, перш ніж ми почнемо засуджувати наших підлітків за те, що вони займаються сексом за шкільними сараями і вагітніють, варто пам’ятати, що це природна реакція цих дівчат на зростаючу фертильність. Суспільство може висловлювати своє “цок-цок”, але їхня поведінка є частиною еволюційного процесу, якому майже два мільйони років; і хоча така поведінка може не відповідати очікуванням західного суспільства, її слід розглядати у ширшому контексті (цит. за «Підліткові й 60-річні…», 2006, вид. додано).

Обґрунтування Шоу цілком узгоджується з еволюційною логікою, хоча повністю суперечить моральному виправданню. У книзі «Секс: природна історія» Джоанн Роджерс описує старшокласницю, яка прагнула спокусити зірку місцевої футбольної команди на «декілька викрадених поцілунків» або сексуальну «пригодку на задньому сидінні». Про цю підлітку Роджерс написала:

Її фізіологічна потреба, репродуктивний статус і стратегії не надто відрізняються від тих, що мають чорні жуки у Флориді, бонобо на ім’я Лара, чи Гвіневера в замку, яка прагне Ланселота. Атлетичність, бодібілдинг, одноразові зв’язки, романтичне кохання, ревнощі, зрада, моногамія і гомосексуалізм — усе це універсально виявляється в різних видах і культурах, і давно вважається, що вони проходять через фільтр сексуальної еволюції та біології (2001, с. 11¹⁰).

Згідно з еволюцією, розпусні підлітки не несуть моральної відповідальності за негативну сексуальну поведінку. Вони просто запрограмовані передавати свої гени наступному поколінню. Підлітки, які вагітніють, можуть не відповідати «очікуванням західного суспільства», але з погляду еволюції вони не чинять нічого аморального чи неправильного — вони просто діють згідно з еволюційними імпульсами, які сягають двох мільйонів років у минуле, як чорні жуки і бонобо.

Еволюція і подружня зрада

Чому людина, яка урочисто присягнула бути сексуально вірною своєму подружжю у відданому шлюбному зв’язку, порушує цю обітницю та вчиняє перелюб із іншою особою? Чи є щось морально неправильне в подружній зраді? Як і у випадку з іншими сексуальними відхиленнями, еволюційна теорія пояснює подружню зраду виключно натуралістично, звільняючи зрадника від будь-якої моральної провини. У своїй статті під назвою «Чи створені люди для моногамії» Джинна Брайнер пише: «Еволюційні психологи стверджують, що чоловіки частіше вступають у позашлюбні сексуальні зв’язки частково через чоловіче прагнення “розповсюджувати гени”, розповсюджуючи сперму. І чоловіки, і жінки, кажуть ці вчені, намагаються підвищити свій еволюційний прогрес, шукаючи високоякісних партнерів — хоч і різними шляхами» (б.д.¹¹). Брайнер цитує Даніеля Крюгера, еволюційного психолога з Університету Мічигану: «Ми особливі в цьому [схильність до моногамії — KB], але водночас, як і більшість ссавців, ми полігінний вид». Далі вона пояснює: «Крюгер сказав, що людей вважають “помірно полігінними”, тобто такими, де самець спаровується з кількома самками» (б.д.). Згідно з атеїстичним еволюціонізмом, перелюб — це не морально огидне порушення шлюбного договору, а просто реалізація «еволюційного імпульсу» передати свої гени наступному поколінню якомога ефективніше.

Джоанн Роджерс зауважує: «Справді, довічна моногамія у нас зустрічається так само рідко, як і в тваринному світі, принаймні серед так званих альфа або найвпливовіших самців і самок» (2001, с. 341). Вона додає: «Інші свідчення природної схильності до зради випливають з того, наскільки легко й просто наша поведінка та біохімія можуть бути підпорядковані “грі”» (с. 341, курсив в ориг.). Вона порівнює людську сексуальність із дослідженнями птахів — очеретянок, синіх дроздів і мухоловок-пеструшок, а також із приматами та степовими полівками. Щодо цих досліджень вона зазначає: «Існує чимало доказів того, що розпуста серед самок поширена і винагороджується» (с. 342). Роджерс робить висновок:

І в людей, і в більшості тварин перелюб і зрада — те, що Фішер називає “Природним Пейтон-Плейсом”, — є поширеними, звичними, прийнятими і, фактично, підсиленими нашою біологією. Лише тоді, коли розпуста дійсно дає жінці репродуктивну перевагу, варто ризикувати й еволюціонувати такі тонкі хитрощі, як прихована овуляція чи здатність імітувати оргазм (с. 343).

Зверніть увагу, що Роджерс вважає перелюб природною рисою людини. Вона стверджує, що жінки, які зраджують, отримують репродуктивну перевагу. Більше того, вона настільки смілива, що заявляє: якби зрада не давала еволюційної вигоди, її б не існувало; а той факт, що вона широко поширена серед людей і тварин, — це доказ її корисності в еволюційному плані.

Що ж Роджерс каже про почуття провини та сорому, які часто супроводжують зраду? Вона визнає: «Провина й сором завжди, здається, супроводжують сексуальну зраду» (с. 341). Але вона припускає, що «сором, провина і концепції сексуальної моралі еволюціонували так само, як і наша схильність до зради» (с. 379, курсив в ориг.). Отже, аналізуючи перелюб з еволюційної точки зору, це просто вроджена поведінка, що супроводжується еволюційно сформованими емоціями сорому та провини, але має практичні, репродуктивні переваги, тому й зберігається. Згідно з такою логікою, людям навряд чи варто намагатися регулювати сексуальну поведінку або накладати на неї моральні обмеження. Роджерс глузливо зауважує: «Схоже, людські суспільства досягають найкращих результатів, коли дозволяють жити і давати жити іншим — до певної межі — щоб зберігати баланс між соціальними обов’язками та біологічними імпульсами» (с. 353, вид. додано).

Таке мислення є спотвореним і нелогічним. Сексуальні гріхи — це не продукт еволюції, а результат егоїстичних рішень залучених осіб. Суспільство не може змити зі свого сумління провину за допомогою «губки еволюції». Ми маємо визнати, що як суспільство поводимось аморально, і повинні вирішити навчати єдиної філософії, яка справді може виправити ситуацію: Бог є на небі, і ми повинні жити згідно з Його Словом.

Педофілія

Оскільки така сексуальна поведінка, як дошлюбна розпуста, перелюб і гомосексуалізм, зазвичай вважається атеїстичними еволюціоністами «нормальною» і нешкідливою, якщо вона відбувається за згодою дорослих, більшість із них не вагаються відкрито заявляти, що це продукти еволюції. Проте важко (хоча й не неможливо) знайти «чесного» еволюціоніста, який би поширив логічні наслідки атеїстичної еволюції на відразливі сексуальні девіації, такі як педофілія. Але по суті, якщо перелюб і розпуста — це лише прояви еволюційних імпульсів, то хіба не всі сексуальні дії є такими? Хто визначає, яка поведінка є «моральною» і має зберігатися, а яка — «аморальною» і неприйнятною? Це — болото, у яке загрузли еволюціоністи.

У розділі під назвою «Поганий секс» Джоанн Роджерс пише: «Крім того, навіть система кримінального правосуддя починає визнавати, що, хоча педофілія та інші форми експлуататорського сексу повинні каратись для захисту жертв, самі кривдники можуть бути жертвами — не обов’язково через насильство в минулому, а через біологічну схильність» (2001, с. 429, вид. додано). Далі вона цитує психіатра Фреда Берліна, який заявив: «Жодне дослідження не свідчить про те, що збочення є «вольовими» або що їх прояв — це провал самоконтролю» (с. 429, вид. додано).

Зверніть увагу на наслідки таких тверджень. Педофіли нібито є жертвами своїх біологічних схильностей. Крім того, їхні дії не є «вольовими» (тобто такими, що ґрунтуються на вільному виборі), а також не є проявом відсутності самоконтролю. То чому тоді така поведінка повинна каратись? Якщо це не вольове рішення і не контрольоване волею людини, не можна очікувати, що покарання змінить поведінку. Більше того, якщо педофілія — це не відсутність самоконтролю, чому ми сподіваємося, що покарання зможе стримати тих, хто розмірковує над такими діями? Якщо педофіли біологічно схильні до сексуальних збочень, не можуть змінити напрямок своєї волі і не страждають від браку самоконтролю, покарання не зможе ні змінити їхню поведінку, ні відрадити їх (чи інших) від подібних вчинків у майбутньому. Якщо еволюція є правдою, тоді всі сексуальні дії, включно з педофілією, гомосексуалізмом, некрофілією, зоофілією, полігамією та розпустою, однаково «моральні». Як пише Роджерс:

У походженні та розвитку видів жоден компонент сексу, який вижив, не може вважатися неприродним або зайвим. Усі аспекти сексу, що спостерігаються сьогодні у тварин, так само як і сама статева репродукція, є тим, що біологи та психологи називають “високо збереженими”. Усі аспекти сексу є переможцями еволюції за еони природного добору, спроб і помилок. Вони зберігаються в нас і в усіх інших істотах саме завдяки своїй важливості для виживання (2001, с. 4–5, курсив в ориг.).

СЕКСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ АТЕЇСТІВ

Сексуальна розпуста та розбещеність — це не лише прямий і логічний наслідок атеїстичного еволюціонізму, але й одна з головних цілей атеїстичної спільноти. У 2007 році атеїстичний письменник Крістофер Гітченс написав книгу під назвою «бог — не великий: як релігія отруює все». Гітченса критики охарактеризували як «одного з найплідніших і найяскравіших журналістів нашого часу» (London Observer). Los Angeles Times назвала його «виключним політичним і літературним журналістом». У книзі «бог — не великий» Гітченс неодноразово стверджує, що біблійна сексуальна чистота й моногамна вірність не лише небажані, але й насправді руйнівні. У своєму переліку чотирьох незаперечних заперечень проти релігійної віри він зазначає, що віра «є як наслідком, так і причиною небезпечного сексуального придушення» (2007, с. 4¹²). Вже за шість сторінок він пише, що абсурдно вважати, ніби хтось може знати, що Бог існує, і «знати, чого “він” від нас вимагає — від нашої дієти до нашого богослужіння й сексуальної моралі» (с. 10). Пізніше в книзі Гітченс зазначає:

Тепер добре відомо, що між фізичним і психічним здоров’ям існує тісний зв’язок із сексуальною функцією або дисфункцією. Чи є випадковістю те, що всі релігії заявляють про право видавати закони в питаннях сексу? Основний спосіб, у який віруючі завдають шкоди собі, одне одному й невіруючим, — це їхня претензія на монополію в цій сфері (с. 53).

На противагу «сексуальному придушенню», яке Гітченс приписує всім релігіям, він заявляє: «Цілком очевидно, що людський вид створено для сексуальних експериментів» (с. 54). Він також стверджує: «Сексуальна невинність, яка може бути чарівною у молоді, якщо вона не затягується без потреби, у зрілих дорослих є відверто руйнівною й огидною» (с. 227).

У завершальному розділі під назвою «Потреба в новому Просвітництві» Гітченс завершує книгу закликом знищити всі релігії. Він пише:

Передусім нам потрібно оновлене Просвітництво, яке ґрунтуватиметься на твердженні, що належним об’єктом вивчення людства є людина й жінка… Особливо важливо, що тепер можна, нарешті, спробувати розірвати зв’язок між сексуальним життям і страхом, сексуальним життям і хворобами, сексуальним життям і тиранією — за єдиної умови: якщо ми виключимо всі релігії з цього дискурсу (с. 283, вид. додано).

З письма Гітченса очевидно: одна з головних причин його бажання позбутися Бога — це бажання дати собі та іншим, хто приймає його атеїстичні погляди, змогу «експериментувати» сексуально як еволюційним тваринам без жодних обмежень совісті. [ПРИМІТКА: Багато релігій, які згадує Гітченс, дійсно винні в підтримці небіблійних приписів щодо сексу, які заслуговують на осуд, зокрема заборона вступати в шлюб. Але головна думка Гітченса зрозуміла: усі релігії, включаючи християнство Нового Завіту, мають бути знищені, щоб не було жодних сексуальних обмежень.]

Гітченс, безперечно, не єдиний, хто прагне, щоб атеїзм просунув людську сексуальність у сферу безконтрольної експериментальної розпусти. Войовничий атеїст Сем Гарріс у «Листі до християнської нації» намагався переконати християн, що сексуальність не має жодного стосунку до моралі. Він написав:

Ви [християни — KB] вірите, що ваші релігійні погляди на секс, у всій їхній виснажливій величині, мають якесь відношення до моралі… Ваш головний клопіт, здається, полягає в тому, що Творець Всесвіту може образитися на щось, що люди роблять голими. Ця ваша сором’язливість щодня додає до загального людського нещастя (2006, с. 26).

Гарріс також зазначає, що «Бог, якому є діло до чогось такого дріб’язкового, як гей-шлюб… не є таким вже незбагненним» (с. 55).

Інші атеїсти просувають прапор сексуальної анархії навіть у сфері порнографії. Девід Міллс у книзі «Атеїстичний Всесвіт» назвав дев’ятий розділ «Християнські фундаменталісти та “небезпека” інтернет-порно» (2006, с. 190¹³). У цьому розділі Міллс, виходячи зі своєї атеїстичної філософії, стверджує, що порнографія є нешкідливою і морально нейтральною. Він пише: «З історичної точки зору важко повірити, що сексуальні зображення справді шкодять підліткам-юнакам… Жодне авторитетне соціологічне чи психологічне дослідження не виявило жодних шкідливих наслідків перегляду підлітками фотографій оголених жінок або статевого акту» (с. 197). Міллс далі стверджує, що безглузде релігійне моралізаторство є причиною того, що порнографія взагалі колись вважалася аморальною. Він нахабно заявляє: «Коли відкинути всю релігійну та моралізаторську балаканину, противники інтернет-порно не змогли навести жодного емпіричного доказу “шкоди” для підлітків-юнаків…» (с. 198).

Міллс очевидно помиляється, стверджуючи, що немає емпіричних доказів шкоди порнографії для підлітків-юнаків. Численні дослідження доводять, що, серед іншого, перегляд порнографії «може призвести до антисоціальної поведінки», «притуплює сприйняття зґвалтування як злочину» та «призводить до конфліктів, страждань і сексуального незадоволення у чоловіків і жінок» (Роджерс, 1990¹⁴). Згідно з одним дослідженням ґвалтівників, половина опитаних «використовувала порнографію, щоб збудитися безпосередньо перед тим, як знайти жертву» (1990). Крім того, надмірний вплив порнографії «стимулює бажання до дедалі збоченіших матеріалів, що містять насильство, як-от садомазохізм і зґвалтування» (1990).

Міллс, Гітченс, Гарріс та багато інших атеїстів намагаються зняти всі моральні «обмеження» з людської сексуальності. Не варто помилятися: атеїзм виправдовує будь-який вид сексуальної поведінки, і ті атеїсти, які це усвідомлюють, вимагають скасування всіх суспільних обмежень щодо сексу. Як влучно підсумувала Джоанн Роджерс:

Тварини, комахи й бактерії з їхніми численними бажаннями, бунтівними статями, альтернативними сексуальними життями та іноді жорстокими шлюбними звичками поводяться так, як ми, у своїй зарозумілості, вважаємо недостойним, якщо не аморальним. І все ж те, що ми вважаємо непристойним у природі, насправді є глибоким… Завдяки еволюційній біології як нашому путівнику ми краще бачимо те, що довго було приховане у нашій природі та вихованні: що глибоке — зовсім не є профанним (2001, с. 40–41, вид. додано).

ЗАПЕРЕЧЕННЯ АТЕЇСТІВ

Звичайно, атеїсти не сидять склавши руки, коли їхню філософію звинувачують у жахливо аморальних наслідках. Вони відповідають твердженням, що мільйони людей були піддані знущанням, тортурам і вбивствам руками «християн». Атеїстичні апологети далі наводять жахливі злочини, що мали місце під час процесів над салемськими відьмами, Хрестових походів і Іспанської інквізиції. Девід Міллс написав: «Хрестові походи, інквізиція, спалення відьом, тортури “невірних” — усе це здійснювалось в ім’я християнського Бога. Хоча несправедливо покладати відповідальність на християнство за перекручення його вчень, однак безсумнівно, що історично більше людей було вбито в ім’я християнської релігії, ніж з будь-якої причини, пов’язаної з атеїзмом» (2006, с. 48). Книга Гітченса «бог — не великий: як релігія отруює все» містить численні приклади злочинів проти людства, скоєних в ім’я релігії. Другий розділ книги має назву «Релігія вбиває». У ньому він описує кілька країн, які він відвідав, і зазначає: «Ось короткий підсумок релігійно мотивованої жорстокості, свідком якої я став у цих шести місцях» (2007, с. 18). Наступні абзаци документують численні тортури й убивства, скоєні в ім’я конкретних релігій.

Гітченс та інші можуть легко задокументувати звірства, скоєні в ім’я релігії. Але чи доводить це, що вся релігія — фальшива, і що якщо хтось виявить ваду або помилку в одній релігії, то цим він спростовує дійсність усіх релігій? Абсолютно ні. Уявіть, що станеться, якби цей тип аргументу застосували в інших сферах життя. Наприклад, до їжі: оскільки багато продуктів є отруйними і викликали смерті, всю їжу слід уникати. До електрики: багато людей загинуло від електрики — отже, вся електрика шкідлива для суспільства. До плавання: багато людей потонуло — отже, плавання веде до смерті і має бути заборонене. До хірургії: тисячі людей померли під час операцій — отже, хірургію слід уникати, бо вона небезпечна для суспільства. Очевидно, безглузду ідею про те, що вся релігія шкідлива для суспільства лише тому, що деякі релігії є такими, слід відкинути кожному чесному і вдумливому спостерігачеві.

Християнство Нового Завіту не залежить від істинності інших релігій. Насправді Гітченс та інші мають рацію, стверджуючи, що багато релігій шкідливі. Але вони помиляються, зараховуючи істинне християнство до тієї ж категорії. Християнство Нового Завіту є унікальним, логічно обґрунтованим, історично підтвердженим і філософськи бездоганним. Воно не руйнується разом із тими релігіями, що сповнені «пустих балачок і суперечностей неправдиво названого знання» (1 Тимофія 6:20). Навпаки, християнство Нового Завіту, втілене в житті Ісуса Христа, сяє як істина, що визволяє (Івана 8:32).

Крім того, слід зазначити, що атеїзм не дискредитується поведінкою його прибічників. Деякі атеїсти доброзичливі, працьовиті та уважні до інших. Чи доводить це, що атеїзм — істина? Ні. З іншого боку, деякі атеїсти стріляють у своїх однокласників, бо вважають їх менш придатними. Чи дискредитує жорстока, аморальна поведінка цих осіб атеїзм як філософію? Не обов’язково. Жодну філософію не можна правильно оцінювати лише за поведінкою її прибічників. Гітченс правильно зауважив: «Перше, що слід сказати — це те, що доброчесна поведінка віруючого зовсім не є доказом — і навіть не аргументом — істинності його віри» (2007, с. 184–185).

Однак слід наголосити, що філософію можна оцінити правильно, якщо розглядати лише ту поведінку, яка випливає з логічних наслідків цієї філософії. Щодо злочинів, скоєних «в ім’я християнства», навіть атеїсти визнають, що такі дії виправдовувалися спотворенням учення Нового Завіту. Зверніть увагу, що Міллс визнає: «Хоча несправедливо покладати відповідальність на християнство за перекручення його вчень, однак безсумнівно, що історично більше людей було вбито в ім’я християнської релігії, ніж з будь-якої причини, пов’язаної з атеїзмом» (2006, с. 48, вид. додано). Гарріс сказав подібне: «Ви, напевно, вважаєте, що Інквізиція була викривленням “справжнього” духу християнства. Можливо, це так» (2006, с. 11, вид. додано¹⁵). Чесне читання Нового Завіту чітко показує, що такі дії, як полювання на відьом та інквізиція, не є логічними наслідками вчення Христа. Ісус учив людей ставитися до інших з любов’ю, добротою і повагою — так, як вони хотіли б, щоб ставились до них (Матвія 7:12).

Зверніть увагу, що описані в цій серії дії та погляди, які випливають із атеїзму, є прямим результатом правильного розуміння атеїстичної філософії і просуваються самими атеїстами. Хто сказав, що атеїстичний еволюціонізм знищує всі моральні абсолюти? Хто стверджував, що батьки повинні мати право вбити дитину через місяць після народження? Хто пропонував, що люди не кращі за бактерії, і що потрібно знищити 90% людства? Хто заявляє, що розпуста, підліткова вагітність, зґвалтування та гомосексуалізм — це природні продукти еволюції? Ці ідеї просувають саме еволюційні атеїсти. Радикальні християнські фундаменталісти не вигадують вигадані аморальні образи для спростування атеїзму. Навпаки, аморальні дії та установки, що виникають із атеїстичної еволюції, чітко сформульовані й підтримуються самими атеїстами. Якщо хтось, хто називає себе християнином, убиває немовля з гемофілією, то він порушує кожен принцип Нового Завіту. Якщо ж це робить атеїст, то він має повне філософське виправдання з боку атеїстичної еволюції.

ВИСНОВОК

Поняття Бога — єдина раціональна основа для абсолютного морального стандарту. Коли ідею Бога усувають з філософії чи суспільства, ця система позбавляється здатності до морального судження. Внаслідок цього вона втрачає здатність «викорінити» такі дії, як зґвалтування, крадіжка, убивство чи інші аморальні пороки. Як справедливо зауважив Жан-Поль Сартр: «Якщо Бога не існує, то все дозволено, і людина внаслідок цього покинута — адже їй нема на що спертися ні в собі, ні поза собою» (1961, с. 485¹⁶). Коли Біблія стисло заявила: «Безумний у своєму серці сказав: Нема Бога! Вони піддалися розтлінню і стали огидними у своїх діяннях; нема того, хто би чинив добро, — навіть одного нема» (Псалмів 13:1), це був точний, божественний коментар до кожної людини, суспільства чи філософії, які заперечують існування Бога — «Вони розбестились».

Насправді, фальшива філософія натуралістичної еволюції зазнає краху з багатьох причин, зокрема через її нездатність забезпечити основу для етики. Відкидання Божого, абсолютного морального стандарту призводить до повної плутанини в тому, як слід оцінювати дії, наприклад, зґвалтування. Натуралістичні еволюціоністи, які чесно приймають наслідки своєї теорії, можуть сказати, що їм «не подобається» зґвалтування, або що краще б його не було, або що суспільству було б вигідніше обмежити чи викорінити його. Але вони не мають жодної основи сказати, що це абсолютно, морально неправильно.

На відміну від безпідставної етики натуралізму, поняття Бога дає ідеальне підґрунтя для морального судження. Існує Бог, Який «бачить і злих, і добрих» (Приповістей 15:3). Він покличе кожну людину до відповіді за її дії (Об’явлення 20:12–15). Отже, кожен несе відповідальність перед Богом за будь-які дії, що порушують Його моральний стандарт, записаний у Біблії (Ефесян 3:3–4). Зґвалтування, вбивчі аборти, шкільні масові вбивства, геноцид та інші подібні злочини — це не біологічні «помилки» або спадок тваринної еволюції. Це гріховні, морально огидні злочини проти людства і Бога, скоєні тими, хто свідомо знехтував абсолютним моральним стандартом, явленим Богом у Його Сині Ісусі Христі й записаним у Його Слові — Біблії.

---

¹ Гакслі, Олдос (1937), Кінці та засоби (Лондон: Chatto & Windus).

²Торнхіл, Ренді і Крейг Т. Палмер (2000), Природна історія зґвалтування (Кембридж, Массачусетс: MIT Press).

³ Дарвін, Чарльз (1958), Автобіографія Чарльза Дарвіна, ред. Нора Барлоу (Нью-Йорк: W.W. Norton).

⁴ Дойл, Алістер (2006), «Птахи й бджоли можуть бути геями: музейна виставка», [Онлайн], URL: http://news.yahoo.com/s/nm/20061012/sc_nm/environment_homosexuality_dc.

⁵ «Секс у тварин: ніяких смердючих правил» (без дати), Жива Наука (Live Science), [Онлайн], URL: http://www.livescience.com/bestimg/index.php?url=&cat=polygamous.

⁶ Гарруб, Бред і Міллер, Дейв (2004), «Ось таким Бог мене створив: науковий аналіз гомосексуалізму та “гей-гена”», Розум і Об’явлення (Reason & Revelation), 24[8]:73–79, серпень, [Онлайн], URL: https://www.apologeticspress.org/articles/2553.

⁷ «Національний день запобігання підлітковій вагітності» (2008), [Онлайн], URL: http://www.thenationalcampaign.org/national/default.aspx.

⁸ «Посібник для обговорення з підлітками» (2008), [Онлайн], URL: http://www.stayteen.org/quiz/assets/2008_ND_teen_guide.pdf.

⁹ «Підліткові й 60-річні матері — наслідок еволюції» (2006), Європейське товариство репродукції людини та ембріології, [Онлайн], URL: http://www.eshre.com/emc.asp?pageId=795.

¹⁰ Роджерс, Джоанн (2001), Секс: природна історія (Нью-Йорк: Henry Holt).

¹¹ Брайнер, Джинна (без дати), «Чи створені люди бути моногамними?» Жива Наука (Live Science), [Онлайн], URL: http://www.livescience.com/mysteries/080319-llm-monogamy.html.

¹² Гітченс, Крістофер (2007), «бог — не великий: як релігія отруює все» (Нью-Йорк: Twelve).

¹³ Міллс, Девід (2006), Атеїстичний всесвіт (Берклі, Каліфорнія: Ulysses Press).

¹⁴ Роджерс, Джей (1990), «Документовані наслідки порнографії», Форераннер (The Forerunner), [Онлайн], URL: http://forerunner.com/forerunner/X0388_Effects_of_Pornograp.html.

¹⁵ Гарріс, Сем (2006), Лист до християнської нації (Нью-Йорк: Alfred A. Knopf).

¹⁶ Сартр, Жан-Поль (1961), «Екзистенціалізм і гуманізм», у Французькі філософи від Декарта до Сартра, ред. Леонард М. Марсак (Нью-Йорк: Meridian).

---

Published May 22, 2025