Наслідки атеїзму [Частина I]

[ПРИМІТКА РЕДАКТОРА: Протягом кількох десятиліть теорія еволюції отримувала провідне висвітлення в американській культурі через державні школи, музеї природничої історії та науки, телевізійні програми, путівники національних парків, популярні журнали, дитячі іграшки й одяг, фільми та кіно — і список можна продовжувати. Якими були наслідки такої широкомасштабної, односторонньої пропаганди? Чи мала еволюція позитивний вплив на суспільство? Чи стали люди збагаченими, піднесеними та шляхетнішими завдяки її навчанню? Атеїстичні еволюціоністи не прагнуть брати на себе відповідальність за логічні наслідки своєї системи вірувань. Проте читайте самі першу частину серії про гіркі плоди атеїзму і його нащадка — еволюції.]

12 лютого 1998 року Вільям Провайн, професор кафедри екології та еволюційної біології в престижному Корнельському університеті, виступив на трибуні Університету Теннессі в Ноксвіллі. Його запросили виголосити головну доповідь на другому щорічному Дні Дарвіна — дні, присвяченому вшануванню життя й учень Чарльза Дарвіна. В анотації до цієї промови на сайті Darwin Day наведено вступні слова д-ра Провайна: «Натуралістична еволюція має очевидні наслідки, які Чарльз Дарвін чудово усвідомлював. 1) Не існує жодного вартого поклоніння божества; 2) не існує життя після смерті; 3) не існує жодного остаточного підґрунтя для моралі; 4) не існує жодного остаточного сенсу життя; і 5) вільна воля людини — ілюзія» (Провайн, 1998¹). Подальша промова Провайна була зосереджена на п’ятому твердженні щодо людської волі. Проте перед тим, як перейти до «суті» виступу, він зауважив: «Перші 4 наслідки настільки очевидні для сучасних натуралістичних еволюціоністів, що я не витрачатиму часу на їхнє обґрунтування» (1998).

Отже, зі слів Провайна очевидно, що він вважає: натуралістична еволюція не здатна дати жодного остаточного підґрунтя для моралі. І так само очевидно, що ця думка настільки поширена серед «сучасних натуралістичних еволюціоністів», що д-р Провайн не вважав за необхідне навіть її захищати. Професор Оксфордського університету Річард Докінз погодився з Провайном, сказавши: «Абсолютистське моральне розрізнення руйнівно підірване самим фактом еволюції» (2006, с. 301).

Коментарі таких відомих еволюціоністів є чудовим відправним пунктом для розгляду логічних наслідків віри в натуралістичну еволюцію. Якщо правда, що люди еволюціонували з неживого первинного слизу, то будь-яке відчуття морального обов’язку має бути просто суб’єктивним проявом фізичних імпульсів у мозку. Теоретично атеїстичні вчені й філософи визнають цю істину. Чарльз Дарвін прекрасно це розумів. Він писав: «Людина, яка не має впевненої й постійної віри в існування особистого Бога чи в життя після смерті з відплатою й нагородою, як правило, має за правило життя лише слідувати тим імпульсам і інстинктам, що є найсильнішими або здаються їй найкращими» (1958, с. 94, вид. додано²). Проте на практичному рівні, коли особа або група людей справді дозволяє цій теоретичній ідеї впливати на свою поведінку, відкривається жорстокість еволюційної аморальності, і виявляється її абсурдність.

ЗНЕЦІНЕННЯ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Легко встановити, що віра в атеїстичну еволюцію знецінює людське життя, зводячи його до рівня тварини. Таке мислення логічно веде до впровадження дій, які знищують невинне людське життя, але при цьому атеїстичні мислителі вважають їх «моральними». Наприклад, у 1983 році Пітер Сінгер опублікував статтю в авторитетному журналі Pediatrics під назвою «Святість життя чи якість життя?». У ній він стверджував, що не існує морального обов’язку підтримувати життя немовлят, які народжуються з розумовою відсталістю або іншими вадами розвитку, такими як синдром Дауна. Уся стаття є аргументом проти святого статусу людського життя і припускає, що життя деяких тварин може мати більшу цінність, ніж життя дітей із розумовими вадами. Насправді він натякає, що сучасне еволюційне вчення зруйнувало ідею про святість людського життя:

Ми більше не можемо базувати нашу етику на уявленні, що людські істоти — це особливий вид творіння… Наше краще розуміння власної природи подолало прірву, яку колись вважали нездоланною між нами й іншими видами, то чому ж ми маємо вірити, що сам факт приналежності до виду Homo sapiens надає людському життю унікальної, майже безмежної цінності?… Якщо ми порівняємо важко уражене немовля з твариною — собакою чи свинею, наприклад, — то часто виявимо, що тварина має кращі здатності, як фактичні, так і потенційні, до раціональності, самосвідомості, комунікації та всього іншого, що має моральне значення. Лише сам факт, що немовля є членом виду Homo sapiens, змушує нас ставитися до нього інакше, ніж до собаки чи свині. Але сама приналежність до виду не є морально значущою… Якщо ми зможемо відкинути застаріле й хибне уявлення про святість усього людського життя, ми зможемо почати дивитися на нього таким, яким воно є насправді: з погляду якості життя кожної людини» (Сінгер, 72[1]:128–129, вид. додано³).

У своїй книзі «Бог як ілюзія» Річард Докінз висловив ту саму думку: «Звернімо увагу, що “за життя” зовсім не означає просто “за життя”. Це означає “за людське життя”. Надання унікальних особливих прав клітинам виду Homo sapiens важко узгодити з фактом еволюції… Гуманність клітин ембріона не може надати йому жодного безумовного морального статусу» (2006, с. 300, курсив в ориг., вид. додано⁴).

У книзі «Створений з тварин»: Моральні наслідки дарвінізму самопроголошений дарвініст Джеймс Рейчелз заявив, що коли будуть усвідомлені справжні моральні наслідки еволюції:

Людське життя більше не сприйматиметься з тим забобонним трепетом, з яким воно наділене в традиційній думці, і життя не-людей більше не буде предметом байдужості. Це означає, що людське життя, в певному сенсі, буде знецінене, тоді як цінність не-людського життя зросте. Це спричинить переглянуте ставлення до таких питань, як самогубство й евтаназія, а також до того, як ми маємо ставитися до тварин» (1990, с. 5, вид. додано⁵).

Він також зауважив: «Ключове питання в усьому цьому — це цінність людського життя… Складність полягає в тому, що дарвінізм залишає нам менше підстав для побудови обґрунтування цієї цінності» (с. 197, вид. додано).

Згідно з атеїстичною еволюцією, питання про те, чи має жити людська дитина, залежить від рівня потенційних страждань, інтелекту або його відсутності, розумової відсталості чи фізичних вад. Якщо ресурси настільки обмежені, що неможливо підтримувати життя як розумної шимпанзе, так і людської дитини, тоді інтелект дитини або її здатність страждати повинні порівнюватися із шимпанзе. Якщо шимпанзе виявляється «розумнішою» або здатнішою до страждань, тоді «простий» факт, що дитина — людина, не повинен надавати їй жодного особливого морального статусу. Тож згідно з цією логікою, морально правильним було б усунути людську дитину на користь шимпанзе. Рейчелз дуже чітко виклав цю ідею:

Немовля з тяжким ураженням мозку, навіть якщо проживе багато років, може ніколи не навчитися говорити, а його розумові здібності ніколи не вийдуть за межі примітивного рівня. Насправді його психологічні здатності можуть бути значно нижчими, ніж у типової мавпи-резусу. У такому випадку моральний індивідуалізм [який підтримує Рейчелз — KB] не бачить жодної причини віддавати перевагу життю немовляти над мавпою (1990, с. 189–190).

Абсурдність такого мислення суперечить усьому, що людство вважало моральним. Творці Декларації незалежності США розуміли особливе місце, яке займає людина. Вони записали відомі слова: «Ми вважаємо ці істини очевидними: що всі люди створені рівними, що Творець наділив їх певними невід’ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагнення до щастя» (1776⁶). Зверніть увагу: автори Декларації вірили, що люди мають певні права, які є «очевидними». Вони просто зафіксували те, що людство розуміло протягом тисячоліть.

Що стається, коли люди, які вважають, що людині не слід надавати жодного особливого морального статусу, втілюють свої переконання на практиці? Джеймс Рейчелз проливає огидне світло на це питання, коли робить такий висновок:

Деякі нещасні люди — можливо, через ураження мозку — не є раціональними агентами. Що ми можемо сказати про них? Природний висновок, згідно з доктриною, яку ми розглядаємо, такий: їхній статус — це статус звичайних тварин. І, можливо, ми маємо дійти висновку, що їх слід використовувати так, як використовують не-людських тварин — можливо, як лабораторних піддослідних або як їжу (1990, с. 186).

Елімінація населення

Форрест Мімс III — голова секції екологічних наук Техаської академії наук. Він редагує видання The Citizen Scientists. 3–5 березня 2006 року Мімс відвідав 109-ту щорічну зустріч Техаської академії наук, яка проходила в Університеті Ламар у Бомонті, штат Техас. Про події на цій зустрічі він розповів у статті під назвою Зустріч з доктором Смерть (2006⁷). [Якщо не зазначено інше, усі цитати й факти взяті з цієї статті.]

Під час зустрічі д-р Ерік Р. Піанка, «еволюційний еколог і фахівець із ящірок з Університету Техасу, якого Академія назвала “Видатним техаським науковцем 2006 року”», виголосив промову перед приблизно 400 учасниками. Безпосередньо перед тим, як Піанка почав виступати, Мімс помітив, як один із представників Академії розмовляв з оператором, який знімав зустріч. У результаті цієї розмови оператор «спрямував об’єктив великої камери на стелю і повільно відійшов». Мімс почав занотовувати промову, коли Піанка попередив слухачів, що більшість людей не готові почути те, що він має сказати зібранню.

Мімс зауважив, що однією з головних тез Піанки було те, що людям не слід надавати особливого статусу серед інших тварин. «Піанка підкреслив цю думку вигуком: “Ми не кращі за бактерії!”» У своїй промові Піанка стверджував, що Земля не витримає поточного зростання людської популяції, і що потрібно щось зробити, щоб «зменшити населення до 10% від нинішнього рівня». Далі він перелічив кілька способів, як цього можна досягти. «Його улюблений варіант для знищення 90% населення світу — повітряна форма вірусу Ебола (Ebola Reston), оскільки вона надзвичайно летальна і вбиває за дні, а не роки». Промову завершили сесією запитань і відповідей. Мімс відзначив: «Одразу майже кожен науковець, професор і студент, присутній у залі, підвівся на ноги й палко аплодував чоловікові, який із захватом виступив за знищення 90% людського населення. Дехто навіть вигукував вітання».

Звісно, багато хто в еволюційній спільноті не захотів асоціювати себе з ідеєю, що еволюційний еколог дійшов до того, що його еволюційні переконання вимагають масового знищення п’яти мільярдів людей. Їхня реакція — звинуватити Мімса у перекручуванні. 6 квітня 2006 року Нік Мацке написав:

Праворадикальне ехо нещодавно збожеволіло від ідеї, що Ерік Піанка, визначний і улюблений еколог з UT, нібито виступає за масовий геноцид за допомогою еболи, щоби зменшити населення планети. Це звинувачення висунув незадоволений креаціоніст Форрест Мімс, і воно швидко поширилося блогосферою через такі ресурси, як блог Дембскі (аж три пости!) і Telic Thoughts, дійшло до Drudge Report і викликало національний медіа-резонанс. З самого початку мені це здалося підозрілим — і тепер я переконаний, що мав рацію. KXAN News36 в Остіні, Техас, щойно розвінчало всю цю історію (2006, вид. додано⁸).

Але твердження Мацке, що репортаж News36 «розвінчав всю історію», не відповідало дійсності. Насправді, у листі від 10 квітня 2006 року доцент д-р Кеннет Р. Саммі, заступник голови секції екологічних наук Техаської академії наук, написав:

Моє загальне враження від виступу д-ра Піанки — це послання у стилі “кінця світу”, мовляв, життя на Землі от-от скінчиться, і чим швидше людська популяція впаде, тим краще. Сподіваюся, він жартував або іронізував, коли сказав, що пандемія вірусу еболи була б чудовою для планети? Жодна розсудлива людина в це не повірила б (2006⁹).

Далі д-р Саммі зазначив:

Форрест Мімс нічого не перекрутив у своїх твердженнях про виступ. Я сам чув ці слова і готовий посперечатися, що більшість присутніх отримали те саме враження, що й я. На мою думку, послання з ключової доповіді зменшило цінність інакше відмінної наукової конференції (2006).

Наступні слова студента, що «захищав» д-ра Піанку, лише підтверджують правдивість звіту Мімса: «Виступ д-ра Піанки на TAS був здебільшого про проблеми, які люди спричиняють, стрімко поширюючись по планеті… Він — радикальний мислитель, без сумніву! По суті, він виступає за смерть усіх, окрім 10% нинішнього населення! І ризикуючи прозвучати так само радикально, скажу — я з ним згоден» («Д-р Ерік Р. Піанка…», 2006¹⁰; див. також «Переосмислення…», 2006¹¹)

Крім того, сам д-р Піанка опублікував кілька студентських відгуків про свої лекції. Один студент написав: «Я не вболіваю за еболу, але, може, варто заборонити мати більше однієї дитини. Я згоден… занадто багато людей руйнують цю планету» («Уривки зі студентських відгуків», 1999¹²). Інший написав: «Хоч я і згоден, що біологія збереження має першорядне значення для світу, не думаю, що проповідь про те, що 90% людського населення має померти від еболи, — це найефективніший спосіб сприяти екологічній свідомості» («Уривки зі студентських відгуків»).

Факт залишається фактом: еволюційні уявлення Піанки про екологію підштовхують його до висновку, що люди не кращі за бактерії, а чисельність населення слід кардинально скоротити. Скільки б його колеги-еволюціоністи не намагалися дистанціюватися від такого радикального мислення, логічно вони цього зробити не можуть. Атеїстична еволюція припускає, що людина — не краща за бактерію. Вона може мати більшу здатність до страждання, складніший мозок чи тіло, але зрештою одне живе створіння цінне не більше, ніж інше. Якщо ви маєте моральне право знищити мільйони бактерій заради «прогресу» людства, ви маєте те саме моральне право знищити мільярди людей, якщо вони становлять екологічну загрозу для інших, не менш цінних істот на цій планеті.

Аборт

Словник Merriam-Webster визначає аборт як: «переривання вагітності після, під час, у результаті або незабаром після якого настає смерть ембріона або плода» (“Аборт,” б. д., вид. додано¹³). У Сполучених Штатах ця вбивча практика є легальною з 22 січня 1973 року й призвела до смерті понад 48 мільйонів невинних людських життів лише в цій країні. Якщо до цієї цифри додати аборти, проведені в Європі та Азії за той самий період, кількість жертв легко сягне сотень мільйонів. Чи є аморальним припинення життя ненароджених дітей?

Згідно з атеїстично-еволюційною спільнотою, аборт не є аморальною практикою. Насправді, його часто вважають моральним і правильним. Одне з міркувань, яким виправдовують цю практику, полягає в тому, що людей не слід вважати чимось вищим за тварин, оскільки самі люди — це просто тварини. Той факт, що ембріон є «людським», не є підставою надавати йому особливий статус. Докінз писав: «Ранній ембріон має чутливість, а також подібність до пуголовка… Одна школа думки турбується про те, чи здатен ембріон страждати. Інша — чи є він людиною… Світські моралісти частіше запитають: “Нехай навіть він людина (що це взагалі означає для невеликого скупчення клітин?); на якому етапі ембріон, незалежно від виду, стає здатним до страждань?”» (2006, с. 297–298, курсив і дужки в ориг.). Докінз визначає себе як «світського мораліста», який не враховує «людяність» у моральному рівнянні. Як він та інші «світські моралісти» вирішують, чи повинен жити людський ембріон? Він зазначає:

Консеквенціаліст або утилітарист, ймовірно, підійде до питання аборту зовсім інакше — зважуючи страждання. Чи страждає ембріон? (Очевидно, що ні, якщо його абортують до розвитку нервової системи; а навіть якщо вона вже сформована, то він напевно страждає менше, ніж, скажімо, доросла корова на бійні)» (2006, с. 293, дужки в оригіналі, вид. додано).

Сучасний атеїстичний мораліст просто «зважує страждання». Якщо людський ембріон ще не має нервової системи, то він менш цінний, ніж тварина, яка її має. І навіть якщо має — то, можливо, страждає менше, ніж корова на бійні. Отже, більш морально припинити забій корів, ніж заборонити людям аборт. Як зазначає атеїстичний автор Сем Гарріс: «Якщо вас турбує страждання у Всесвіті, то вбивство мухи має завдати вам більше морального клопоту, ніж вбивство людського бластоциста [триденний людський ембріон — KB]» (2006, с. 30¹⁴). Він також заявив: «Якщо вас турбує людське страждання, аборт має посідати дуже низьке місце у вашому списку проблем» (с. 37).

Моральне банкрутство такого мислення вражає. З якого часу кількість страждань стала критерієм для ухвалення рішень про життя і смерть людини? Проте саме це стверджують Докінз та його колеги. Він писав: «Звісно, можна стверджувати, що люди здатні, наприклад, до більшого страждання, ніж інші види. Це може бути правдою, і ми могли б законно надати людям особливий статус на цій підставі» (2006, с. 301). Згідно з Докінзом, логічно допустимо вбити будь-кого, якщо він не страждає або інші (наприклад, батьки чи брати й сестри) не страждають від його смерті. Припустімо, тоді, що суспільство вирішує, що п’ятирічні сироти без родичів — небажані і підлягають усуненню. Згідно з мораллю Докінза, якщо поліцейські нишком застрелять таких дітей в голову, щоби ті нічого не відчули, — це буде морально виправдано, як і забій дорослих корів на м’ясокомбінаті. Докінз і його однодумці не мають жодних підстав стверджувати, що вбивство п’ятирічних дітей у такий спосіб — «неправильне».

Пітер Сінгер визнає логічний наслідок атеїстичної еволюції. У розділі під назвою «Виправдання дітовбивства» він робить висновок, що людські немовлята — «змінні» (тобто такі, яких можна замінити). Що він має на увазі? Він пояснює, що якщо мати вирішила мати двох дітей, а другий народився з гемофілією, то цього немовля можна усунути й замінити іншим без порушення жодного морального кодексу. Він пише: «Отже, якщо вбивство немовляти-гемофіліка не завдає шкоди іншим, згідно з цілісною точкою зору, його слід убити. Цілісна точка зору розглядає немовлят як змінних» (2000, с. 190¹⁵).

Він далі зазначає, що багато хто в суспільстві буде шокований вбивством немовляти з вадами, але без вагомої причини. Він стверджує, що таке відбувається регулярно до народження, коли мати робить аборт після виявлення патології під час пренатальної діагностики. Він пише:

Коли смерть настає до народження, змінність не суперечить загальноприйнятим моральним переконанням. Той факт, що плід має ваду, широко визнається підставою для аборту. Проте, коли ми обговорюємо аборт, ми кажемо, що народження не є морально визначальною межею. Я не бачу, як можна захищати думку, що плодів можна “замінювати” до народження, а новонароджених — ні (2000, с. 191).

Сінгер також запропонував, щоби батькам надавався певний час після народження дитини, аби вирішити, чи хочуть вони її вбити. Він пише: «Якби немовлят із вадами не вважали такими, що мають право на життя, скажімо, до тижня або місяця після народження, це дозволило б батькам, у консультації з лікарями, приймати рішення, маючи набагато більше знань про стан немовляти, ніж до народження» (2000, с. 193). Залишається тільки запитати, чому Сінгер зупинився на одному тижні чи місяці. Чому б не сказати, що батьки мають моральне право вбити дитину у віці одного чи п’яти років? Сінгер завершує розділ про дітовбивство такими словами: «Проте головна думка очевидна: вбивство дитини з інвалідністю — це не те саме, що вбивство людини. Часто це взагалі не є неправильним» (с. 193, вид. додано). Коли логічні наслідки атеїстичної еволюції так чітко озвучуються її прибічниками, перспектива стає справді жахливою.

Тварини вбивають своє потомство

Ще одним міркуванням, яке використовують для виправдання абортів (та інших аморальних практик), є ідея про те, що, оскільки люди — це тварини, то правильно поводитися так само, як тварини. Сам Чарльз Дарвін запропонував у розділі своєї книги «Походження людини»: «Моя мета в цьому розділі — показати, що немає принципової різниці між людиною й вищими ссавцями в їхніх розумових здібностях» (1871, с. 446¹⁶). Отже, пропонується така думка: якщо ми можемо знайти приклад того, як тварини здійснюють якусь дію, то цього достатньо, щоб надати моральне виправдання для аналогічної дії серед людей. Застосовуючи цю ідею до абортів, Барбара Берк писала: «Серед деяких видів тварин убивство новонароджених, очевидно, є природною практикою. Можливо, це також природно для людини — як спадкова риса, отримана від наших приматних предків? Чарльз Дарвін зазначав у «Походженні людини», що дітовбивство було “ймовірно, найважливішим з усіх засобів контролю народжуваності в більшій частині людської історії”» (1974, 185:653¹⁷).

Звернімо увагу: Берк визнає факт, що люди вбивають своє потомство, і виправдовує цю практику, посилаючись на «аналогічні» дії в тваринному світі. Можливо, міркує вона, люди вбивають своїх дітей або ненароджених дітей, тому що успадкували цю вбивчу звичку від своїх тваринних предків. Таким чином, вона намагається не лише припустити, що вбивство немовлят не є аморальним, але що воно могло б бути морально правильним, якщо використовувати його як засіб контролю народжуваності. З цього приводу Джеймс Рейчелз писав:

Якщо хтось усе ж таки спокушається вважати, що люди — психологічно унікальні, корисно згадати, що вся сучасна експериментальна психологія передбачає протилежне. Поведінку тварин регулярно вивчають, щоб отримати дані, які потім застосовують до людей. Наприклад, психологи, які досліджують материнську поведінку… можуть вивчати поведінку мавп-резусів і їхніх немовлят, припускаючи, що все, що є правдою щодо них, буде правдою і щодо людей — адже, зрештою, вони так схожі на нас (1990, с. 166, вид. додано).

Щоб відповісти на таке мислення, слід врахувати кілька важливих моментів. Люди — це не тварини. Не існує жодних задокументованих доказів, які б підтверджували хибну ідею, що люди еволюціонували з нижчих організмів (див. Гарраб і Томпсон, 2002¹⁸). Насправді всі спостережувані факти підтверджують, що люди мають абсолютно унікальний статус щодо розумових, емоційних та когнітивних здібностей (див. «За образом і подобою Божою», 2002¹⁹; Лайонс і Томпсон, 2002²⁰). Виправдовувати людську поведінку на основі поведінки тварин — це прояв кричущого невігластва щодо того, що людство розуміє про моральність. Десять відсотків раціону дорослого комодського варана складає канібалізм молодих особин цього ж виду. Чи знайдеться хоч одна настільки спотворена людина, яка запропонує, що, оскільки варани поїдають своїх дитинчат, людям також «природно» їсти власне потомство? Схоже, так. Джеймс Рейчелз писав: «Уся ідея використання тварин як психологічних моделей для людей — це наслідок дарвінізму. До Дарвіна ніхто серйозно не розглядав можливість того, що ми можемо дізнатися щось про людський розум, вивчаючи звичайних тварин» (1990, с. 221, вид. додано).

Якщо будь-яку уявну людську поведінку можна виправдати тим, що вона імітує тваринну, то чому б не скасувати всі закони, не дозволити сильнішим убивати слабших, матерям — поїдати своїх немовлят, чоловікам — убивати сексуальних суперників, жінкам — убивати та поїдати своїх партнерів після статевого акту, а потім просто списати все це на «природу»? Логічні наслідки такого філософського виправдання — настільки очевидні, наскільки й абсурдні. Спроба виправдати аборт (і інші такі ж огидні аморальності), стверджуючи, що це «природно», — не що інше, як спроба відкинути всі моральні обмеження й опустити суспільство до рівня бездумного звірства. Проте саме таким є логічний результат атеїзму.

Смерть в ім’я атеїзму

Не всі атеїсти — глибоко аморальні люди. Насправді багато з них можуть здаватися моральними особами, які не крадуть, не вбивають, не знущаються з дітей і не порушують законів. Питання не в тому, що всі атеїсти живуть відповідно до логічних наслідків своїх переконань. Суть у тому, що філософія атеїзму логічно веде до висновку, що аморальність є прийнятною або навіть неіснуючою. Так, більшість атеїстів не застосовують ці висновки на практиці. Але деякі — таки застосовують. І їхні дії не можуть бути витлумачені інакше, ніж такими, якими вони є — логічними наслідками атеїстичного, еволюційного мислення.

Звісно, «поважні» атеїсти заперечують, що люди чинять жахливі злочини під впливом атеїзму. Як сказав Докінз: «Окремі атеїсти можуть чинити зло, але вони не чинять його в ім’я атеїзму» (Докінз, 2006, с. 278, вид. додано). Але його твердження — відверто хибне. Люди часто чинять зло в ім’я атеїзму. Вони самі усвідомлюють, що їхній еволюційний атеїзм є основним чинником їхніх дій, а повнота логічних висновків атеїзму — виправданням їхньої поведінки.

Колумбайн

20 квітня 1999 року увійде в історію США як дата одного з найнечестивіших, найкривавіших злочинів сучасності. Двоє підлітків, Ерік Гарріс і Ділан Кліболд, після місяців ретельного планування, відкрили вогонь по своїх однокласниках, убивши 12 своїх ровесників і одного вчителя, поранивши ще 23 людини, а потім наклали на себе руки. Свідчення, опубліковані в інтернеті та у письмових документах, показали, що ці двоє підлітків розробили детальні плани, щоб убити сотні учнів за допомогою саморобних вибухівок, але більшість їхніх зловісних задумів не вдалися.

Сотні поліцейських слідчих, педагогів, політичних лідерів та інших фахівців вивчали причини, чому Гарріс і Кліболд зірвалися саме таким чином. Одним із відкриттів цього дослідження став дуже чіткий зв’язок між еволюційною ідеєю природного відбору та бажанням Гарріса вбивати своїх однолюдей. У день стрілянини Гарріс носив білу футболку з написом “Natural Selection” («Природний відбір») («Колумбайн», 2008²¹). Це не було випадковістю, а мало на меті зробити заяву. Згідно зі звітом Шерифського управління округу Джефферсон, у документі, знайденому в його кімнаті, Гарріс написав: «Я б хотів побачити, як ви всі здихаєте. Природжені вбивці. Мені це подобається! Колись у квітні ми з В помстимося і піднімемо природний відбір на кілька рівнів вище» (цит. за «Колумбайн», 2008, вид. додане). У його щоденнику також зазначено: «Я швидше помру, ніж зраджу власні думки. Але перш ніж я залишу це нікчемне місце, я вб’ю всіх, кого вважаю непридатними для чого-небудь, особливо до життя» (цит. за «Колумбайн», 2008, вид. додане).

У своїй статті під назвою «Убити людство. Ніхто не повинен вижити» Дейв Каллен докладно розповів про розслідування, пов’язане з різаниною в Колумбайні. Він писав:

«Вони дійсно вважали людський рід нижчим за себе», — сказав один зі слідчих. Гарріс «багато говорить про природний відбір, і це певною мірою веде до його захоплення Гітлером, нацизмом і їхнім “остаточним вирішенням” — мовляв, ми, людський рід, порушили або зруйнували природний відбір, винайшовши вакцини та подібне. В одному зі своїх текстів він говорить про це: “Було б чудово, якби не існувало вакцин, бо ті, хто мав би померти, померли б, і ми не продовжували б все це”» (1999, вид. додане²²).

Еволюційні переконання вбивць із Колумбайну не можна відокремити від їхніх жорстоких убивств.

Різанина у Фінляндії

Ще один приклад подібного зв’язку між атеїзмом та аморальною поведінкою походить із Фінляндії. 18-річний юнак на ім’я Пекка Ерік Аувінен увійшов до своєї школи і розстріляв сімох своїх однокласників, а також директорку. Потім він вистрілив у себе, вчинивши самогубство. Коли трапляється така моторошна різанина, ми природно запитуємо: «Чому?» Що могло підштовхнути такого юного чоловіка, як Аувінен, до таких жахливих злочинів? У випадку Аувінена відповідь очевидна.

Аувінен пояснив філософію, яка привела його до цього підлого масового вбивства. У повідомленні на форумі в інтернеті, розміщеному до різанини, він написав, що є переконаним «цинічним екзистенціалістом, антигуманним гуманістом, антисоціальним соціал-дарвіністом, реалістичним ідеалістом і богоподібним атеїстом» («Мертвий підліток…», 2007, вид. додане²³). Він також зазначив: «Я, як природний селектор, усунув усіх, кого я вважаю непридатними, ганьбою людського роду і провалом природного відбору» (2007, вид. додане). Ось і все. Причина, чому він убив вісьмох невинних людей, у тому, що він був атеїстом-еволюціоністом, який знецінював людське життя і вважав, що має право знищувати будь-яку живу істоту, яку вважав менш придатною за себе.

Наскільки б еволюціоністи не намагалися відокремити себе від таких огидних проявів аморальності, логічні наслідки їхньої безбожності невідворотно пов’язують їх з діями Аувінена. Єдине, що відрізняє Аувінена від інших атеїстів, — це те, що він втілив логічні наслідки своїх атеїстичних переконань у життя. Прийшов час визнати, засудити та викрити аморальність атеїзму як огидний плід, який він приносить.

Джеффрі Дамер

Джеффрі Дамер був одним із найвідоміших серійних убивць у сучасній історії. Він убив 17 чоловіків і хлопців, розчленовував їх, зберігав людські частини тіла у своїй квартирі, займався гомосексуальною некрофілією та канібалізмом (Дамер, 1994, с. 10²⁴). Його було засуджено за 15 випадків убивств і присуджено понад 900 років ув’язнення. Під час ув’язнення його вбив інший ув’язнений.

Коли людина чинить такі жорстокі та божевільні злочини проти своїх ближніх, у свідомості тих, хто чує ці деталі, виникають природні запитання: Чому людина чинить такі звірства? Що спонукає когось стати таким убивцею? У випадку Джеффрі Дамера він сам надав світові відповідь.

У 1994 році Стоун Філліпс взяв інтерв’ю у Джеффрі Дамера та його батька Лайонела для програми Dateline на NBC. У цьому інтерв’ю Стоун Філліпс задав Дамеру кілька запитань щодо можливих причин його поведінки. В одній частині інтерв’ю Джеффрі пояснив, що він повністю і особисто несе відповідальність за свої вчинки, і його злочини не можна пояснити його батьками, школою чи іншими зовнішніми обставинами. Після цих слів Джеффрі сказав: «Настає момент, коли людина має відповідати за те, що вона зробила». Його батько, Лайонел, тоді запитав його: «Дозволь запитати. Коли ти вперше відчув, що кожен несе відповідальність за свої дії?» Джеффрі відповів:

Ну, дякую тобі за те, що надіслав мені матеріали з науки творіння. Тому що я завжди вірив у брехню, що еволюція — це правда, що теорія еволюції — це правда. Що ми всі просто вийшли з слизу, і коли ми вмираємо, знаєш, все закінчується. Більше нічого немає. І вся ця теорія знецінює життя… І тепер я вірю, що Господь Ісус Христос є справжнім Творцем Землі. Це не просто так сталося» (Філіпс, 1994, вид. додане²⁵).

Лайонел Дамер тоді почав обговорювати період у вихованні Джеффрі, який, на його думку, найбільше вплинув на його вбивчу поведінку. Лайонел сказав: «У той період я відійшов від віри в Верховну Істоту. І внаслідок цього я ніколи не передав відчуття, що ми всі відповідальні. У кінцевому підсумку Він є нашим Власником. І ця базова концепція дуже фундаментальна для кожного з нас».

Стоун Філліпс тоді запитав Лайонела: «Ви вважаєте, що відсутність, принаймні на певний час, сильної релігійної віри та переконання могла перешкодити вам прищепити це Джеффу?» Лайонел відповів: «Так». Потім Філліпс звернувся до Джеффрі і запитав: «Чи так ви вважаєте?» Джеффрі відповів на запитання Філліпса: «Так, я думаю, що це дуже сильно вплинуло. Якщо людина не вірить, що є Бог, перед яким вона має відповідати, тоді яка користь намагатися змінити свою поведінку, щоб утримуватися в межах прийнятного? Так я думав, принаймні» (Філіпс, 1994).

На що ж тоді Дамер приписав свої моторошні, жахливі злочини? Він просто сказав, що вірив у те, що еволюція — це правда, що люди виникли з первісного слизу, і що в цій теорії немає особистої відповідальності. Дамер прекрасно розумів логічні наслідки атеїстичної еволюції. Його поведінка обурює суспільство, бо він мав розум і силу втілити ці теоретичні наслідки в реальному житті. Коли він це зробив, суспільство було справедливо шоковане. Але таке обурення виправдане лише в контексті Бога, перед Яким усі люди відповідальні. Без такої відповідальності Дамер мав рацію, роблячи висновок: «Який сенс намагатися змінити свою поведінку, щоб залишатися в межах прийнятного?» Дамер — ще один приклад людини, яка вчинила жахливо злі злочини в ім’я атеїзму.

[буде продовження]

---

¹ Провайн, Вільям (1998), «Еволюція: свобода волі, покарання та сенс життя», [Онлайн], URL: http://eeb.bio.utk.edu/darwin/DarwinDayProvineAddress.htm.

² Дарвін, Чарльз (1958), Автобіографія Чарльза Дарвіна, ред. Нора Барлоу (Нью-Йорк: W.W. Norton).

³ Сінгер, Пітер (1983), «Святість життя чи якість життя», Pediatrics, 72[1]:128–129.

⁴ Докінз, Річард (2006), Бог як ілюзія (Нью-Йорк: Houghton Mifflin).

⁵ Рейчелс, Джеймс (1990), Створені з тварин: моральні наслідки дарвінізму (Нью-Йорк: Oxford University Press).

⁶ Декларація незалежності (1776), Національний архів США, [Онлайн], URL: http://www.archives.gov/national_archives_experience/charters/declaration.html.

⁷ Мімс, Форрест (2006), «Зустріч з доктором Смерть», The Citizen Scientist, [Онлайн], URL: http://www.sas.org/tcs/weeklyIssues_2006/2006-04-07/feature1p/index.html.

⁸ Мацке, Нік (2006), «Форрест Мімс: “Божевільний дивак”, — каже Піанка», [Онлайн], URL: http://www.pandasthumb.org/archives/2006/04/forrest_mims_cr.html.

⁹ Саммі, Кеннет Р. (2006), «Лист до президента та ради директорів Техаської академії наук», [Онлайн], URL: http://www.geocities.com/tetrahedronomega/kenneth-summy-letter.html.

¹⁰ «Д-р Ерік Р. Піанка: Техаський університет в Остіні» (2006), [Онлайн], URL: http://www.geocities.com/tetrahedronomega/brenmccnnll.blogspot.com-2006-03-dr.html.

¹¹ «Переосмислення скандалу Піанка/Ебола» (2006), [Онлайн], URL: http://tim.2wgroup.com/blog/archives/001280.html.

¹² «Уривки зі студентських відгуків» (1999), [Онлайн], URL: http://www.zo.utexas.edu/courses/bio357/357evaluations.html.

¹³ «Аборт» (2008), Словник Merriam-Webster, [Онлайн], URL: http://www.merriam-webster.com/dictionary/abortion.

¹⁴ Гарріс, Сем (2006), Лист до християнської нації (Нью-Йорк: Alfred A. Knopf).

¹⁵ Сінгер, Пітер (2000), Писання про етичне життя (Нью-Йорк: Harper Collins).

¹⁶Дарвін, Чарльз (1871), Походження людини (Нью-Йорк: Modern Library, перевидання).

¹⁷ Берк, Барбара (1974), «Дитячовбивство», Science, 185:653.

¹⁸ Гарраб, Бред і Томпсон, Берт (2002), «Креаціоністи дають відсіч! Огляд U.S. News and World Report», Reason & Revelation, 22[9]:65–71, вересень, [Онлайн], URL: https://www.apologeticspress.org/articles/2094.

¹⁹ Лайонс, Ерік і Томпсон, Берт (2002), «За образом і подобою Божою: Частина 1», Reason & Revelation, 22[3]:17–23, [Онлайн], URL: https://www.apologeticspress.org/articles/123.

²⁰ «За образом і подобою Божою» (2001), [Онлайн], URL: https://apologeticspress.org/pdfs/courses_pdf/hsc0203.pdf.

²¹ «Колумбайн» (2008), [Онлайн], URL: http://home.arcor.de/hbredel/Buch/Columbine-English/columbine-english.html.

²² Каллен, Дейв (1999), «Убити людство. Ніхто не повинен вижити», Salon.com, [Онлайн], URL: http://www.salon.com/news/feature/1999/09/23/journal/print.html.

²³ «Підліток, який відкрив вогонь по фінських однокласниках, мертвий, кажуть у поліції» (2007), CNN, [Онлайн], URL: http://www.cnn.com/2007/WORLD/europe/11/07/school.shooting/index.html.

²⁴ Дамер, Лайонел (1994), Історія батька (Нью-Йорк: William Morrow).

²⁵ Філліпс, Стоун (1994), Інтерв’ю з Джеффрі та Лайонелом Дамерами, [Онлайн], URL: http://www.youtube.com/watch?v=IjW7bezdddE.

---

Published May 22, 2025