Мутації плодової мушки: доказ еволюції?
Вагітність у людини триває в середньому 38–40 тижнів — приблизно дев’ять місяців. Це означає, що потенційні генетичні зміни в людському роді відбуваються досить повільно. Але не так у Drosophila melanogaster — плодової мушки. Якщо скласти короткий список істот, які могли б слугувати прикладом на користь неодарвіністської еволюції, звичайна плодова мушка, ймовірно, потрапила б до цього списку1. Самка цієї мушки може відкласти близько 500 яєць за життя, а розвиток від яйця до дорослої особини триває приблизно тиждень2 — тобто близько 50 поколінь на рік. За лише одне століття досліджень учені мали змогу спостерігати понад 5000 поколінь розмноження мушок. Отже, плодова мушка вважається ідеальним об’єктом для вивчення еволюції в дії. Якщо мутації — це механізм, що дозволяє здійснити еволюцію «від молекули до людини», як твердять еволюціоністи, то спостереження за мутаціями, а також їх прискорене викликання в мушок може надати вагомі докази на підтримку цієї ідеї.
Саме так і сприймались дослідження еволюції на плодових мушках протягом понад століття. У 1910 році журнал Science вперше опублікував статтю про мутації у плодових мушок3. Відтоді спостереження за розмноженням і мутаціями мушок стало популярною науковою справою. Результат після століття? Мушки залишились мушками. Людина втрутилась, щоб «допомогти природі», навмисно викликаючи різні мутації (і намагаючись зберегти мушок живими після цього). Було задокументовано тисячі різних мутацій: мушки без очей, з очима іншого кольору, з ногами, що ростуть з голови замість вусиків, з додатковими парами крил, які не функціонують, мушки іншого кольору, з великими крилами, з нефункціональними крилами тощо4. Результат таких експериментів добре підсумував покійний палеонтолог Колін Паттерсон, який був редактором професійного журналу, що видавався Британським музеєм природознавства в Лондоні: «Вражаючі ефекти мутацій гомеобоксових генів вперше були помічені у Drosophila ще на ранньому етапі історії генетики. Носії деяких із цих мутацій, безумовно, заслуговують назви монстрів — хоч і без особливих надій»5. Такі спрямовані мутації не призвели до еволюційного прогресу у мушок — радше, вони створили потворності. І попри ці деформації, мутовані мушки все одно залишаються мушками.
Більше того, варто звернути увагу, що всі перелічені мутації є варіаціями вже наявної генетичної інформації в геномі мушки. Мушка не «еволюціонувала» у щось із пальцями чи плавниками, наприклад. Крила, вусики, очі й ноги — усі частини тіла, на які вплинули мутації — вже були в генетичному коді плодової мушки. Нічого нового не з’явилося, а еволюція вимагає появи нової генетичної інформації, оскільки, за еволюційною теорією, проста одноклітинна істота мала з часом дати початок людині.
Нарешті, якби еволюція була правдою, після спостереження за 5000 поколіннями плодових мушок протягом останнього століття, мушка мала би стати спільним предком інших істот. Насправді, ми мали би бачити не лише нові види, а й істот, що є проміжними формами між початковим предком-мушкою та новими видами. Але ми продовжуємо бачити тих самих мушок — хоч і скалічених. (Де ж захисники прав тварин?)
Річард Ґольдшмідт був відомим генетиком, який досліджував мутації у плодових мушок. Його вважають першим, хто поєднав генетику, розвиток і еволюцію. Після багаторічного вивчення мутацій мушок він дійшов висновку, що попри всі отримані мутації, вони не забезпечують довгоочікуваних доказів неодарвіністської еволюції. У статті, опублікованій у журналі Scientific American, Ґольдшмідт визнав серйозні проблеми, які існують в еволюційній теорії (проблеми, що зберігаються й донині). На початку статті під назвою «Еволюція очима одного генетика» він процитував відомого винахідника Орвілла Райта: «Коли б ми всі працювали, виходячи з припущення, що прийняте як істина є насправді істиною, то надії на прогрес було б дуже мало»6. Далі він визнав, що хоча вчені, які мають право на судження, погоджуються, що еволюція є фактом, «незважаючи на майже століття праці та обговорень, досі немає єдності щодо механізмів еволюції»7. Іншими словами, хоча еволюційні вчені вірять, що еволюція — це правда, вони не знають, як вона могла відбутися. Чи через мутації, як твердить більшість еволюціоністів? Пізніше в статті Ґольдшмідт конкретно відповів на це запитання, аналізуючи дослідження мутацій та еволюції:
«Правдою є те, що ніхто дотепер не створив нового виду чи роду тощо за допомогою макромутації. Так само правдою є те, що ніхто не створив навіть виду шляхом добору мікромутацій. У найкраще вивчених організмах, таких як Drosophila, відомо незліченну кількість мутантів. Якби ми змогли об’єднати тисячу або більше таких мутантів в одному індивіді, він усе одно не мав би жодної подібності до жодного з відомих у природі видів»8.
Підсумок: експерименти з мутаціями плодової мушки не дають так необхідного доказу дарвінівської еволюції. Навпаки, дослідження над мушками надають експериментальні докази, які фактично спростовують еволюційну теорію.
1 Мікробіологічне товариство зазначає: «Коли умови сприятливі — наприклад, є належна температура і доступні поживні речовини, деякі бактерії, такі як Escherichia coli, можуть ділитися кожні 20 хвилин. Це означає, що лише за 7 годин одна бактерія може породити 2 097 152 бактерії». [«Bacteria» (2016), Microbiology Online, http://www.microbiologyonline.org.uk/about-microbiology/introducing-microbes/bacteria.] Отже, бактерії були б ідеальними кандидатами для вивчення безстатевої еволюції. Після століття досліджень бактерій науковці спостерігали понад 2 600 000 поколінь бактерій — що еквівалентно понад 78 000 000 років людської еволюції (якщо припустити, що одне покоління людини триває 30 років). Попри увесь цей час для еволюції, бактерії залишаються бактеріями.
2 Майкл Ф. Поттер (дата не вказана), «Плодові мушки», Entomology at the University of Kentucky, https://entomology.ca.uky.edu/ef621. [ПРИМІТКА: Швидкість розмноження плодових мушок сильно залежить від температури.]
3 Т. Г. Морган (1910), «Стать-залежне спадкування у Drosophila», Science, 32[812]:120–122.
4 «Гомеотичні гени та моделі тіла» (2016), Learn.Genetics: Genetic Science Learning Center, Університет штату Юта, http://learn.genetics.utah.edu/content/basics/hoxgenes/; Елізабет Сервіс (дата не вказана), «Дивовижна плодова мушка», HHMI, University of North Carolina at Chapel Hill, https://goo.gl/gSEZ8H.
5 С. Паттерсон (1999), Evolution (Ітака, Нью-Йорк: Cornell University Press), друге видання, с. 114, виділення додано.
6 Річард Б. Ґольдшмідт (1952), «Еволюція очима одного генетика», Scientific American, 40[1]:84, виділення додано.
7 Там само, с. 84, виділення додано.
8Там само, с. 94, виділення додано.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
