Мовчання Писання: Доказ натхнення
Дж. В. МакҐарві (1829–1911) був свого часу названий The London Times найвидатнішим біблійним ученим по обидва боки Атлантики. Без сумніву, професор священної історії в Коледжі Біблії в Лексінгтоні, Кентуккі (де він викладав сорок шість років), був одним із найвміліших захисників Писання свого часу. Його книги про християнські докази та інші теми досі вважаються класикою і заслуговують на широке розповсюдження.
Улітку 1893 року МакҐарві прочитав лекцію про «Натхнення Писання» перед Християнською асоціацією молоді в Університеті Міссурі. Його аргументи головним чином спиралися на внутрішні свідчення з самого Нового Завіту, які доводять надприродне походження Біблії. Одним із пунктів МакҐарві було таке: сама стислість оповідань Нового Завіту вражає. Наприклад, у найдраматичніших епізодах Нового Завіту, де ми очікували б детального опису, святе оповідання містить лише короткі згадки.
Розгляньмо епізод хрещення Христа. Скільки сторінок могло б бути написано, якби це було довірено літературному таланту людських авторів? Бог перервав мовчання, яке тривало п’ятнадцять століть, і голосно визнав Свого улюбленого Сина. І все ж Матвій описує цю подію лише дюжиною рядків, Марко й Лука — приблизно вполовину коротше, а Іван подає лише одне речення з близько дванадцяти слів. МакҐарві запитував: «Яка людина з письменницьким інстинктом могла б обмежитись менше ніж кількома сторінками, описуючи цю сцену гідно?» (б. д., с. 61). Учений професор навів інші не менш вражаючі приклади дивовижного стримання, виявленого авторами Нового Завіту. Він стверджував, що цілком розумно зробити висновок: сам Бог керував написанням цих документів. Біблія не створена, щоб задовольнити нашу цікавість. Лише ті матеріали, які узгоджувалися з вищою Божою метою, були включені до тексту.
Аргумент МакҐарві надзвичайно переконливий. Більше того, ми вважаємо, що його можна ще далі розвинути. Можна навести сильний доказ натхнення Біблії на основі того, що вона цілковито опускає. Іншими словами, мовчання Писання — у тих місцях, де людська цікавість волає про більше інформації — є ще одним внутрішнім доказом небесного походження біблійних документів. Розгляньмо це питання.
БЕЗ ПОХОДЖЕННЯ БОГА
Біблія починається простим твердженням: «На початку Бог створив небо та землю». Ні в Бутті 1, ні в жодному іншому місці Святого Письма не робиться спроба пояснити походження Творця Всесвіту. Його самосущість приймається як первинна істина. Пророки говорять про Його вічну присутність без жодного прикрашеного пояснення. Від віку й до віку — Він є вічний Бог (пор. Псалмів 89:2 і Повторення Закону 33:27).
Релігії давнього язичництва висували химерні походження для своїх божеств. Єгипетське богослов’я «зосереджувалося на народженні богів від Осіріса і розповідало, як він, сонце, породив сім великих планетарних богів, а потім дванадцять менш значущих богів знаків зодіаку; ті, у свою чергу, породили двадцять вісім богів, що керують фазами місяця, сімдесят двох супутників сонця та інших божеств» (Ґейкі, б. д. 1:272). Яке ж значуще те, що Мойсей, який виріс у Єгипті, не включив жодного такого безглуздя до запису Буття. Вавилонська епічна поема про створення світу Енума еліш розповідає, як язичницькі божества Апсу і Тіамат «народили інших богів» (Мітчелл, 1988, с. 693). Індійська міфологія описує Брахму, «батька всіх істот», який вилупився з великого яйця золотого сяйва. Греки складали генеалогічні таблиці, що описували історію їхніх богів тощо. Але Писання стоїть осторонь від подібних абсурдностей.
БЕЗ ОПИСУ БОГА
Література язичництва переповнена зображеннями своїх богів. Наприклад, Ваал, ханаанське божество, часто ставав причиною відступництва ізраїльського народу. Ваал був богом родючості. Його зображували на стародавніх пам’ятниках із блискавкою в руці (що натякало на його владу над погодою); в інших випадках його статевий орган зображено відкрито, бо він був «богом сексу». Його мати, Ашера, покровителька статевості, зображена у вульгарний спосіб на барельєфах стародавнього Рас-Шамра (див. Бойд, 1969, с. 117–1224). Ел, чоловік Ашери, представлений як старий чоловік із білим волоссям і бородою (Смік, 1988, 1:4115). Багато інших язичницьких богів також зображено досить графічно.
Але Бог Біблії ніколи не має жодного фізичного опису. Хоча правда, що в Писанні часто використовується антропоморфна (тобто в «людській формі») мова, щоб передати певні риси Господа (наприклад, «очі», «руки» тощо), бо такі образи необхідні для нашого людського розуміння, все ж натхненні автори чітко наголошують, що Бог є духовною істотою і, отже, не має фізичної природи (Івана 4:24; Луки 24:39). Він є невидимий для людського ока (1 Тимофія 1:17; 6:16). Якщо Біблія — вигадка, то чому в ній немає опису Бога?
БЕЗ ОПИСУ ІСУСА ХРИСТА
Коли Вільям Манчестер писав свою високо оцінену біографію «Американський Цезар — Дуглас Макартур», він подав описи видатного військового командира більш ніж на сімдесяти сторінках (1978, с. 7816). Для порівняння: хоча Ісус Христос є центральною постаттю Писання і присутній прямо або опосередковано в кожній книзі Біблії, у Новому Завіті немає жодного рядка, що описує Його зовнішність. Насправді єдина далека згадка про зовнішність Ісуса — це розпливчастий натяк у книзі Ісаї, де Спаситель зображений як Той, у Кому «не було вигляду» бажаного Його сучасниками (Ісаї 53:2). Уявіть собі: жодного опису найвідомішої особи Біблії, засновника християнської релігії — лише побіжна пророча згадка, яка натякає, що Він був негарним! Яка група авторів, що прагнула б забезпечити успіх християнства, обрала б такий підхід?
РОКИ МОВЧАННЯ
Окрім чудесних подій, пов’язаних із народженням Ісуса, ми майже нічого не знаємо про перші тридцять років Його земного життя. На восьмий день Його обрізали за єврейським законом (Луки 2:21). Через тридцять три дні Його принесли до храму (Луки 2:22–39). Є також оповідь про прихід мудреців зі Сходу (Матвія 2:1–12), а потім — втеча до Єгипту від гніву Ірода (Матвія 2:13–23). Згадується загальне переселення до Назарета (Матвія 2:23; Луки 2:39–40), а далі — запис про відвідини Єрусалима, коли Ісусу було дванадцять років (Луки 2:41–50). Після цього — порожнеча на вісімнадцять років у біографії Христа. Окрім загального зауваження, що Він «набував мудрості, віку та благодаті — у Бога і в людей» (Луки 2:51–52), ми нічого не знаємо про цей період. Чи не цікаво нам? Хіба звичайний біограф не додав би захопливих подробиць? Це цілком природне очікування. Саме через таку відсутність з’явилися численні давні підробні писання, відомі як апокрифічні Євангелія. Ці позаканонічні документи виникли з бажання мати повніше уявлення про певні періоди життя Христа, які опустили справжні Євангелія. Наприклад, «Євангеліє дитинства від Хоми» зображує хлопчика Ісуса, який робить з глини пташок і змушує їх літати. Знову ж, коли інший хлопчик випадково штовхнув Його, Ісус нібито вмить його вбив (див. Фіндлей, 1906, 1:671–6857). У Новому Завіті немає жодного подібного абсурду.
ІНШІ ПРОПУСКИ
Окрім наведеного, існують десятки біблійних контекстів, де, з точки зору людини, бракує інформації:
(1) Мойсей — найвидатніша постать Старого Завіту. У Єврейських Писаннях його згадано понад 750 разів, у Новому Завіті — близько 80 разів. У ранньому віці його всиновила дочка фараона — блискуча стратегія матері, щоб урятувати сина. Так він виховувався як єгипетський принц. Перші сорок років свого життя він провів у пишноті Єгипту. Але між Вихід 2:10 і 2:11 — мовчання в сорок років. Лише книга Дій апостолів коротко зазначає: «І Мойсей був навчений усієї єгипетської мудрості, був сильний у своїх ділах та словах» (7:22). Що це були за слова і діла? Які події відбулися в першій третині його життя? Ми хочемо знати, але Дух Святий не вважав за потрібне нам це відкрити.
(2) Найшанованішим предметом у скинії Ізраїля був «Ковчег Завіту» — дерев’яна скриня, обкладена золотом, яка містила таблиці Закону, горщик із манною та жезл Аарона, що розквіт. Що з ним сталося? Після того, як його перенесли до храму Соломона (1 Царів 8:1–11), він просто зникає. Фільми й телепередачі спекулюють про його долю, але ніхто не знає, що з ним сталося. Без сумніву, ненатхненний автор не залишив би такий артефакт у темряві. В апокрифічній 2 Книзі Макавеїв Єремія нібито сховав його в печері до часу, коли Бог відновить Свій народ (2:4–8). Люди не можуть втриматися, щоб не говорити там, де Бог мовчить.
(3) Йосип з Назарета був названим батьком Ісуса, а Марія — Його матір’ю. Добродійність Йосипа ніжно змальована в Матвія 1. Він був готовий прийняти сором від людей, взявши до себе вагітну наречену. Але що з ним сталося? Він просто зникає з оповіді після тієї подорожі до Єрусалима, коли Ісусу було дванадцять (Луки 2:41 і далі; пор. Матвія 12:46). А що з Марією? Безперечно, вона була однією з найшляхетніших жінок, яких створив Бог. Очевидно, після смерті Сина вона була під опікою апостола Івана (Івана 19:26–27). Ми знаходимо її серед учнів після вознесіння Ісуса (Дії 1:14). Але як вона померла? Немає жодної згадки. Який біограф залишив би такі важливі питання без відповіді?
(4) Хіба не дивно, що в Новому Завіті немає описів зовнішності апостолів, і, окрім кількох побіжних згадок (Луки 4:38; 1 Коринтян 9:5), нічого не відомо про їхні родини?
(5) Місією Івана Хрестителя було приготування юдеїв до приходу Христа. Іван хрестив тих, хто покаявся і визнав свої гріхи (Матвія 3:6–8). Його хрещення було «на відпущення гріхів» (Марка 1:4), і ті, хто його відкинув, відкидали саму волю Божу (Луки 7:30). Безперечно, апостоли Ісуса прийняли хрещення від Івана, але де це описано? Можна лише зробити висновок. Більше того, після заснування церкви, де згадується місіонерська праця Андрія, Симона Кананіта, Хоми та інших? Праця більшості апостолів відсутня в записі. Хто, маючи звичайну письменницьку логіку, оминув би таке? Нарешті, окрім Якова (див. Дії 12:1), немає жодного слова про смерть апостолів.
(6) Коли Ісус помер після шести годин страждань на хресті, завіса храму роздерлася надвоє зверху донизу, стався великий землетрус, і, можливо, найвражаюче — відкрилися гробниці, «гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих устали і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до святого міста і явилися багатьом» (Матвія 27:52–53). Чи говорили ці воскреслі з людьми на вулицях? Який був ефект цього чуда на мешканців міста? Що сталося з тими святими згодом? Чому не маємо відповіді? А який був вплив роздертої завіси? Жодного слова про паніку серед юдейських лідерів.
(7) Книга Дій апостолів — одна з найзахопливіших розповідей у Новому Завіті. Вона описує становлення й розвиток християнства. Головним чинником цього поширення була праця ревного Савла з Тарсу (згодом відомого як апостол Павло). Його навернення і плідні місіонерські подорожі захопливо описані з 9-го розділу. Наприкінці Дій Павло арештований через переслідування з боку юдеїв і зрештою апелює до кесаря (римський Верховний суд). Його відвозять до Риму. Книга закінчується тим, що Павло два роки перебуває під домашнім арештом — прикований до римського воїна. Але все обривається. Коли він постав перед кесарем (Дії 27:24)? Що сказав? Який був результат?
(8) Є чимало позабіблійних свідчень, що автор третього Євангелія — лікар Лука (Колосян 4:14). Ця думка була «загальновизнаною» вже в середині ІІ століття. Ніхто «не висловлював сумнівів» у цьому (Пламмер, 1896, с. xvi8). Як зовнішні, так і внутрішні свідчення вказують, що Лука також написав книгу Дії. Мураторіїв канон (фрагмент зі списку книг Нового Завіту кінця ІІ ст.) каже, що Лука склав «Дії всіх апостолів» для «високоповажного Теофіла» (див. Дії 1:1; пор. Луки 1:3). Лука супроводжував Павла в декількох його подорожах і під час драматичної подорожі до Риму. Це видно з розділів «ми» у книзі Дій (16:10–17; 20:5–21:18; 27:1–28:16). Його писання показують, що він був блискучим ученим і відданим супутником Павла — до самого кінця його життя (див. 2 Тимофія 4:11). І все ж, хоч його внесок безцінний, ми нічого не знаємо про його походження, освіту, родину, навернення чи смерть. Він — єдиний язичник серед авторів Нового Завіту (його твори складають близько 25% тексту), але він завжди залишається в тіні. Його ім’я згадано лише тричі у всьому Новому Завіті (Колосян 4:14; Филимона 24; 2 Тимофія 4:11). З огляду на схильність звичайних письменників, чи якийсь автор, що так тісно був пов’язаний з подіями, які описує, так би себе приховав? Для уважної людини це свідчить про керівництво Божественного Духа.
ВИСНОВОК
Що ж маємо думати про всі ці — та багато інших — загадкових пропусків у святому тексті? Лише одне: Святий Дух був керівною рукою в написанні Біблії. У святу книгу було включено тільки ті матеріали, які відповідали Божій меті. Вона не пристосовувалась до людської цікавості. Отже, натхнення Біблії виявляється не лише в тому, що включено, але й у тому, що опущено. Різноманіття доказів, що підтверджують автентичність Святого Письма, воістину вражає.
1 МакҐарві, Дж.В. (б. д.), Проповіді (Цинциннаті, Огайо: Standard).
2 Ґейкі, Каннінґем (б. д.), Години з Біблією (Нью-Йорк: Hurst).
3 Мітчелл, Т.С. (1988), Біблія в Британському музеї (Лондон: British Museum).
4 Бойд, Роберт Т. (1969), Ілюстрований путівник з біблійної археології (Ґранд-Рапідс, Мічиґан: Baker).
5 Смік, Елмер Б. (1988), Енциклопедія Біблії видавництва Baker, ред. Волтер Елвелл (Ґранд-Рапідс, Мічиґан: Baker).
6 Манчестер, Вільям (1978), Американський Цезар — Дуглас Макартур, 1880–1964 (Бостон: Little, Brown).
7 Фіндлей, А.Ф. (1906), «Євангелія (апокрифічні)», у Словнику про Христа та Євангелія, ред. Джеймс Гейстінґс (Едінбург: T. & T. Clark).
8 Пламмер, Альфред (1896), Євангеліє від Луки (Едінбург: T. & T. Clark).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
