Легенди про потоп

Антропологи, які вивчають легенди та фольклор різних географічних місць і культур, постійно повідомляють про одну конкретну групу легенд, яка є спільною практично для кожної цивілізації. У сотнях культур по всьому світу з’явилися легенди, які розповідають про величезний катастрофічний потоп, який знищив більшу частину людства, і яку пережили лише кілька людей і тварин. Хоча більшість істориків, які вивчали це питання, оцінюють кількість цих легенд у 200, за словами геолога-еволюціоніста Роберта Шоха, «Ной — це лише одна історія зі всесвітньої колекції щонайменше 500 міфів про потоп, який є найпоширенішим з усіх стародавніх міфів, і тому може вважатися одним із найстаріших» (2003, с. 249, вид. додано¹). Далі Шох зазначив:

Розповіді про масштабне затоплення можна знайти по всьому світу… Історії про великий потоп можна знайти на кожному населеному континенті та серед багатьох різних мовних і культурних груп (с. 103, 249).

Понад століття тому відомий канадський геолог сер Вільям Доусон писав про те, як запис про потоп

зберігається в деяких з найдавніших історичних документах кількох різних рас людей і опосередковано підтверджується всім змістом ранньої історії більшості цивілізованих рас (1895, стор. 4 і далі²).

Легенди надходили з таких країн, як Китай, Вавилон, Мексика, Єгипет, Судан, Сирія, Персія, Індія, Норвегія, Вельс, Ірландія, Індонезія, Румунія тощо. Це список, який можна продовжити на багато сторінок (див. Перлофф, 1999, с. 167³). Хоча величезна кількість таких легенд дивує, схожість між більшою частиною їхнього змісту не менш дивовижна. Джеймс Перлофф зазначив:

У 95 відсотках із понад двохсот легенд про потоп він був всесвітнім; у 88 відсотках віддано перевагу певній сім’ї; у 70 відсотках люди вижили за допомогою човна; у 67 відсотках також врятували й тварин; у 66 відсотках потоп стався через людську злочестивість; у 66 відсотках ті, хто вижив, були попереджені; у 57 відсотках вони опинилися на горі; у 35 відсотках птахи були випущені з човна; а в 9 відсотках врятовано рівно вісім осіб (с. 168).

ЛЕГЕНДИ АМЕРИКАНСЬКИХ ІНДІАНЦІВ

Ацтеки розповідають про всесвітній глобальний потоп в історії з вражаючими паралелями з біблійним потопом. «Тільки двоє людей, герой Кокскокс і його дружина, пережили потоп, спливши в човні, який зупинився на горі» (Шох, с. 103). Потім, незабаром після потопу, гіганти побудували велику піраміду, намагаючись досягти хмар. Кажуть, що таке честолюбство розгнівало богів, які розсіяли велетнів вогнем, посланим з небес (пор. Буття 11:1-9).

У стародавній країні, яку ми зараз називаємо Мексикою, одне плем’я індіанців, відоме як Тольтеки, розповідало про великий потоп. Згідно з їхньою легендою, потоп знищив «перший світ» через 1716 років після його створення. Лише кілька людей уникли цього всесвітнього потопу, і зробили це в «toptlipetlocali» (слово, що означає «закрита скриня»). Після того як ці кілька людей вийшли із закритої скрині, вони блукали по Землі та знайшли місце, де побудували «zacuali» (високу вежу) на випадок, якщо на Землю прийде черговий потоп. Під час «zacuali» мови тольтеків були переплутані, і вони розділилися в різні частини Землі.

Інше стародавнє плем’я Мексики розповідало історію про людину на ім’я Тезпі, яка врятувалася від потопу на човні, наповненому тваринами. Подібно до Ноя, який послав ворона (птах-падальщик), що не повернувся, і голуба, який повернувся з оливковим листом, «Тезпі відпустив грифа, який залишився осторонь, наїдаючись трупів. Тоді він відпустив колібрі, і той повернулася до нього з гілочкою» (Шох, с. 104).

ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ

Згідно з грецькою легендою про потоп, люди стали дуже злими. Зевс, лідер багатьох богів у грецькій міфології, хотів знищити людей потопом, а потім створити іншу групу. Однак, перш ніж він зміг це зробити, чоловік на ім’я Девкаліон і його дружина Пірра були попереджені про наближення катастрофи. Цю щасливу пару помістив у велику дерев’яну скриню один із безсмертних на ім’я Прометей. За дев’ять днів і ночей води потопа покрили майже всю Землю. Лишилося лише кілька гірських вершин. Дерев’яна скриня зупинилася на вершині гори Парнас. Пізніше, покинувши дерев’яну скриню, Девкаліон приніс жертву Зевсу.

КИТАЙСЬКІ ТА АЗІЙСЬКІ ЛЕГЕНДИ

В Китаї існує багато легенд про великий потоп. Одна з них походить від групи людей, відомих як Носу. Згідно з їхньою легендою, Бог послав особистого посланця на Землю, щоб попередити трьох синів про наближення потопу. Тільки молодший син, Дум, послухався посланця. Щоб підготуватися до майбутнього потопу, він побудував дерев’яний човен. Коли вода прибула, Дум сів у свій човен і був врятований. Після того, як води почали спадати, човен приземлився в горах Тибету, де у Дума було троє синів, які знову заселили Землю. Цікаво, що навіть китайський ієрогліф, що означає «човен», розкриває історію Ноя та інших семи людей на ковчезі. Три елементи, які символізують човен:

Народ Ібан із Сараваку розповідає про героя на ім’я Троу, який плавав у ковчезі зі своєю дружиною та численними домашніми тваринами (Шох, с. 252). Корінні жителі Індії розповідають історію про чоловіка на ім’я Ману, який побудував ковчег після попередження про потоп. Пізніше вода відступила, і він приземлився на горі (Шох, с. 250).

ДАВНЬОВАВИЛОНСЬКА МІФОЛОГІЯ

Можливо, найвідоміша розповідь про потоп (окрім біблійного опису Ноя та потопу) походить від стародавньої Вавилонської імперії. Епос про Гільгамеша, написаний на дванадцяти глиняних табличках, які датуються сьомим століттям до Р. Х., розповідає про героя на ім’я Гільгамеш. У пошуках вічного життя Гільгамеш шукав Утнапіштіма, людину, якій було даровано вічне життя, оскільки він врятував човен із тваринами та людьми під час великого потопу. На одинадцятій табличці цього епосу записана розповідь про потоп, яка в багатьох аспектах схожа на розповідь у книзі Буття. Згідно з історією, боги доручили Утнапіштіму побудувати човен, оскільки наближався жахливий потоп. Утнапіштім побудував човен, покрив його смолою і помістив на ньому тварин усіх видів, а також певні продукти. Після того, як Утнапіштім увійшов у човен зі своєю родиною, шість днів і ночей йшов дощ. Коли потоп закінчився, човен зупинився на горі Нісер. Через сім днів Утнапіштім послав голуба перевірити, чи відійшли води. Голуб повернувся, тому він відправив ластівку, яка теж повернулася. Нарешті він послав крука, який вже не повернувся. Утнапіштім і його сім’я нарешті вийшли з човна і принесли жертву своїм богам (див. Рот, 1988, с. 303-304⁴).

Яке значення мають різні легенди про потоп? Відповідь здається очевидною: (а) ми маємо понад 200 легенд про потоп, які розповідають про великий потоп (а, можливо, й понад 500 — Шох, с. 249); (б) багато легенд походять з різних епох і цивілізацій, які не могли скопіювати жодну з подібних легенд; (в) легенди були записані задовго до того, як до тих місць прибули місіонери, щоб розповісти їм розповідь про Ноя в книзі Буття; і (г) майже всі цивілізації мають певні легенди про потоп. З таких фактів можна зробити висновок, що в далекому минулому стався колосальний потоп, який назавжди вплинув на історію всіх цивілізацій.

Ті, хто жив незабаром після потопу, не мали книги Буття, щоб прочитати її нащадкам. (Книга Буття була написана лише через кілька сотень років після потопу). Розповідь про потоп передавалася від одного покоління до іншого. Багато батьків, бабусь і дідусів розповідали своїм дітям і онукам про величезний ковчег, чудових тварин і руйнівний потоп задовго до того, як з’явилася книга Буття. З роками деталі історії були змінені, але багато фактичних деталей залишилися незмінними. Альфред Ревінкель написав:

Перекази, подібні до цього запису, зустрічаються майже серед усіх народів і племен людського роду. І це те, що можна було очікувати. Якщо ця жахлива світова катастрофа, описана в Біблії, справді відбулася, існування переказів потопу серед широко розселених і примітивних народів є саме тим, чого слід очікувати. Цілком природно, що пам’ять про таку подію повторювалася у вухах дітей тих, хто вижив знову і знову, і, можливо, лягла в основу деяких релігійних обрядів (1951, с. 127-128⁵).

Гарольд В. Кларк у своїй книзі Скам’янілості, потоп і вогонь прокоментував:

У міфах і легендах майже кожного народу на земній кулі зберігається пам’ять про велику катастрофу. Хоча міфи можуть і не мати жодної наукової цінності, вони важливі, оскільки вказують на те, що в свідомості рас людства залишився відбиток, який неможливо було стерти (1968, с. 45⁶).

Після того, як «прикраси» знято з зерна правди в різних історіях, існує майже повна згода між практично всіма розповідями про потоп: (а) сталося загальне знищення водою людської раси та всіх інших живих істот; (б) ковчег або човен був наданий як засіб втечі для деяких; і (в) було забезпечено насіння людства для продовження життя людей. Як зауважив Фурман Керлі: «Ці перекази узгоджуються в надто багатьох життєво важливих моментах, щоб не походити від однієї фактичної події» (1979, с. 11⁷). У третьому томі свого багатотомного твору «Корінні раси тихоокеанського схилу — міфологія» Г. Г. Бенкрофт писав: «Ніколи не було міфів без сенсу; …немає жодної з цих історій, якою б безглуздою чи абсурдною вони не були, яка б не була заснована на фактах» (1883⁸).

Серед відомих вчених минулого, які детально досліджували ці питання, є такі люди, як Джеймс Г. Фрейзер («Фольклор у Старому Завіті») і Вільям Вундт («Елементи народної психології»). Вундт, який зробив усе можливе, щоб знайти якийсь розумний аргумент незалежного походження різноманітних саг про потоп (і який не дуже любив біблійні докази), був змушений визнати:

З поєднання всіх цих елементів в одне ціле (знищення землі водою, порятунок однієї людини і насіння тварин за допомогою човна і т. д.), ми можемо сказати без вагань, що історія не могла виникнути двічі незалежно (1916, с. 392, коментар у дужках в ориг.⁹).

Або, як зробив висновок Доусон більше століття тому:

Ми тепер знаємо, що потоп Ноя — це не просто міф чи вигадка первісної людини чи лише вчення єврейських Писань. …Жодна історична подія, давня чи сучасна, не може бути підтверджена більш твердо як факт, ніж ця (1895, с. 4 і далі).

Використані джерела

¹ Шох, Роберт М. (2003), Подорожі будівельників пірамід (Нью-Йорк: Jeremy P. Parcher/Putnam).

² Доусон, Джон Вільям (1895), Історичний потоп у зв’язку з науковими відкриттями (Чикаго, Іллінойс: Revell).

³ Перлофф, Джеймс (1999), Торнадо на звалищі: Невпинний міф про дарвінізм (Арлінгтон, Массачусетс:: Refuge Books).

⁴ Рот, Аріель (1988), Походження: зв’язок науки та Священного письма (Хагерстаун, Меріленд: Review and Herald Publishing).

⁵ Ревінкель, Альфред М. (1951), Потоп (Сент-Луїс, Міссурі: Concordia).

⁶ Кларк, Гарольд В. (1968), Скам’янілості, потоп і вогонь (Ескондідо, Каліфорнія: Outdoor Pictures).

⁷ Керлі, Ф. Фурман (1979), «Значення потопу в книзі Буття», Sound Doctrine, березень/квітень.

⁸ Бенкрофт, Г. Г. (1883), Твори: Корінні раси тихоокеанського схилу — міфологія (Сан-Франциско, Каліфорнія: A.L. Bancroft).

⁹ Вундт, Вільям (1916), Елементи народної психології, пер. Едвард Л. Шауб (Нью-Йорк: Macmillan).

Published August 2, 2024

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→