Книга Мормона і давні докази
Мормонізм розпочався у 1820 році, коли Джозеф Сміт молодший, нібито отримав видіння двох небесних істот, які стверджували, що всі церкви зіпсувалися і що їхні віровчення є гидотою. Божественно визначений обов’язок Сміта полягав у відновленні єдиної істинної Церкви. Він стверджував, що через три роки ангел на ім’я Мороній відвідав його і показав місце знаходження золотих пластин, які містили істинне, вічне Євангеліє. Написана «реформованими єгипетськими» ієрогліфами, ця золота книга містила Книгу Мормона, яку Сміт переклав за допомогою пари чарівних окулярів. Через сім років, у 1830 році, мормонська церква вперше стала визнаною організацією.
Мормони — це зростаюча група, яку багато хто називає «християнською деномінацією». Це давня позиція Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів (LDS), і вона продовжує пропагуватися сьогодні (Гікенботем, 1995, с. 51). На жаль, мормонізм має ознаки релігії людського походження, однією з яких є переосмислення та переінтерпретація вже існуючої релігії. Мормонізм бере християнство і переосмислює його. Відмінності мормонізму від істинного християнства включають: твердження, що Ісус є духовним братом Люцифера, заперечення Трійці та віру в те, що вірні одного дня стануть богами. Бог мормонізму — не єдиний істинний Бог Всесвіту, а лише один бог серед багатьох.
Сміт одного разу назвав Книгу Мормона «найправильнішою з усіх книг на землі і наріжним каменем нашої релігії» (Сміт, 1902, 4:4612). У вступі до Книги Мормона Сміт зазначає, що це «запис про Божі дії з давніми мешканцями Америки», який також містить «повноту вічного Євангелія». Будь-яка релігія, що ґрунтується на священному тексті, стоїть або падає залежно від точності цього тексту. Хоча Біблія має багатий масив доказів, що підтверджують її історичну, хронологічну та географічну точність, Книга Мормона зазнала значної критики через свої неточності. Чи є Книга Мормона божественним одкровенням, чи це лише вигадка талановитого оповідача?
Однією з проблем, що стосуються мормонських писань, є анахронічне зображення різних тварин у Новому Світі. Найбільш проблематичним є зображення коней у Америці в Книзі Мормона, де вони часто з’являються до епохи географічних відкриттів (1 Нефій 18:25 та ін.). Антропологи майже одностайно погоджуються, що коні в Америці вимерли і були знову завезені лише європейськими дослідниками. Вчені знаходять докази існування коней у Америці до і після періоду, який охоплює Книга Мормона, але не під час нього. Окрім відсутності викопних решток, Брюс МакФаден зазначає: «Їхнє вимирання… підтверджується тим фактом, що коні не зображені у доколумбовому мистецтві… Коні були знову введені в Новий Світ іспанськими дослідниками у XVI столітті» (МакФаден, 1992, с. 33). Джанет Ворволд Донер зазначає, що коні були знову завезені до Північної Америки Колумбом під час його другої подорожі, тоді як Ернандо де Сото ввів їх у Південну Америку у 1539 році (Донер, 2001, с. 3134).
Мормонська авторка Діана Е. Вірт відкидає цю критику і наводить те, що вона вважає доказами існування коней, хоча її найкращі приклади складаються з кількох грубих рельєфних різьблень і петрогліфів (Вірт, 1986, сс. 52–555). Вірт захищає свою позицію, проводячи паралель між відсутністю доказів, зокрема кісткових решток коней у Америці, та відсутністю доказів левів у Ізраїлі. Вона зазначає: «Сьогодні не існує так званих археологічних залишків левів на землі Ізраїлю. Очевидно, не залишилося жодної кістки. Отже, відсутність скелетних решток тварини в певній місцевості не обов’язково означає, що цієї тварини там ніколи не було» (с. 56). Вірт має рацію. Якби ми покладалися лише на скелетні рештки, існування левів у Ізраїлі було б майже неможливо довести. Але археологи також виявили численні рельєфи із зображенням царів, що полюють на левів, артефакти у формі левів і численні згадки про левів у давніх текстах. Існує велика кількість доказів існування левів у стародавньому Ізраїлі. Натомість немає жодного подібного підтвердження існування коней в Америці до європейських відкриттів. Це не означає, що Книга Мормона помилкова через відсутність доказів — це був би аргумент від мовчання. Проте варто зазначити, що там, де докази логічно очікувалися б, існує незрозуміла їх відсутність.
Відсутність доказів щодо коней спричинила зміну тактики з боку мормонських апологетів, які стверджують, що поселенці Нового Світу могли називати «конем» іншу тварину, найімовірніше тапіра. Тапіри мають пальці замість копит і за виглядом нагадують свиню, включаючи коротку товсту шию та короткий хвіст. Вони також менші за коней. Дуже малоймовірно, що одну тварину можна було сплутати з іншою — і якби Книга Мормона була натхненною, таких помилок не мало б бути.
Сталь також була невідомою у Новому Світі до приходу європейських дослідників, проте Книга Мормона згадує використання як заліза, так і сталі (2 Нефій 5:15; Етер 7:9). Особливо показовим є опис військового керівника Лавана, який мав сталевий меч із золотим руків’ям (1 Нефій 4:9). Хоча народи Нового Світу володіли металургією, вона відставала від технологічного розвитку стародавнього Близького Сходу. Досліджуючи докази з Південної Америки, археолог Університету Пердью Кевін Дж. Вон зазначає: «Хоча стародавні народи Анд виплавляли деякі метали, такі як мідь, вони ніколи не виплавляли залізо, як це робилося у Старому Світі… Метали у Старому Світі використовувалися для різних інструментів, зокрема зброї, тоді як в Америці вони служили предметами престижу для заможної еліти» (Університет Пердью, 20086). Народи Нового Світу використовували мідь і дорогоцінні метали, такі як золото і срібло, але, за висновками вчених, обробка заліза з’явилася лише близько 800 р. після Р.Х.
Мороній нібито показав Сміту місцезнаходження золотих пластин, на яких був записаний текст Книги Мормона. Сміт стверджував, що він був написаний «реформованою єгипетською». Єдина проблема полягає в тому, що такої мови не існує. «Реформована єгипетська» не є мовою, відомою в давньому світі. Давньоєгипетська мова мала численні діалекти (архаїчний, давній, середній, пізній, демотичний і коптський), але «реформованого» діалекту серед них не було. Сміт, можливо, обрав єгипетську як мову тексту, тому що не знав, що французький учений Жан-Франсуа Шампольйон нещодавно розшифрував цю мову (перший переклад Розетського каменя було опубліковано лише в 1822 році). До того часу ієрогліфи залишалися загадковими і невідомими. Хоча це лише припущення, Сміт міг вважати, що ця мова є нерозбірливою і такою й залишиться, і тому думав, що його велика історія ніколи не буде спростована.
Сучасна єгиптологія спростувала мормонські писання, такі як Книга Авраама, яка описує подорож патріарха до Єгипту. Його мандри включають майже принесення в жертву злим жерцем, а згодом — вшанування фараоном. Книга була опублікована з трьома факсиміле, взятими зі стародавнього папірусу, який був втрачений. Далеко не будучи натхненним Писанням, Книга Авраама згодом була викрита як підробка, коли папірус знову знайшли. Книга ґрунтується на поховальному папірусі, що зображує кілька сцен із Єгипетської «Книги мертвих». У факсиміле № 1 і № 3 Сміт неправильно ідентифікує практично все, що зображено в цих сценах, демонструючи, що його спроби були не більше ніж неосвіченими здогадками. Він майже не мав уявлення про єврейські чи єгипетські імена і, здається, вигадував імена, які звучали достатньо біблійно, щоб виглядати правдоподібно (хоча багато з його написань неможливі в біблійній єврейській мові, що також викриває їх як вигадані). Він здогадувався щодо імен язичницьких божеств, і кожне з них визначив неправильно. Наприклад, у факсиміле № 1 він помилково визначив божеств на канопах (які містили внутрішні органи померлого) у сцені (зліва направо) як Елкена, Лібна, Махмакра та Кораш. Насправді ж це мали бути Кебесенуеф, Дуамутеф, Хапі та Імсеті. Ймовірно, він навіть не знав, що зображені предмети були канопами. Найімовірніше, він сприйняв їх як ідолів, оскільки помилково витлумачив сцену як жертвоприношення, а не як поховальний обряд.
Чому ж так багато мормонів продовжують вірити в ці писання, коли вони настільки очевидно хибні? Як зазначає Чарльз Ларсен у своїй книзі «…Власною рукою на папірусі: новий погляд на папіруси Джозефа Сміта», «Багато мормонів відносно не поінформовані про будь-які суперечки щодо достовірності Книги Авраама; або ж, якщо вони дізнаються про існування суперечок, схильні покладатися на довіру до своєї системи й уникати подальшого дослідження» (Ларсен, 1985, с. 1617). Справжня проблема полягає в тому, що мормонська віра наголошує на вірі навіть перед обличчям суперечливих доказів. Дехто радить своїм співвірянам просто покладатися на свою віру. Це ключова частина мормонської системи переконань: вірте в мормонські писання — і ви знатимете, що вони істинні; вівці впізнають голос пастиря. [ПРИМІТКА: Звичайно, така анти-логічна позиція суперечить природі Бога; див. Міллер, 2011.8]
Окрім лінгвістичних і історичних доказів, і науки не підтримують мормонські переконання. У галузі археології не було знайдено нічого, що підтверджувало б Книгу Мормона, хоча Сміт описував великі цивілізації з розвиненими міськими центрами і населенням у мільйони (єредійці — це народ, який втратив два мільйони воїнів в одній війні). У певний час деякі члени Церкви LDS стверджували, що Смітсонівський інститут використовував Книгу Мормона як науковий орієнтир для пошуку археологічних пам’яток. Смітсонівський інститут рішуче заперечив це у 1986 році. Національне географічне товариство зробило те саме у 1982 році. Подібні твердження спонукали мормонського антрополога Ді Гріна заявити: «Перший міф, який нам потрібно усунути, полягає в тому, що існує археологія Книги Мормона», навіть визнавши, що 20 років досліджень «залишили нас з порожніми руками» (Грін, 1969, сс. 77–789).
Ще однією проблемною сферою є походження корінних американських індіанців, яких вважають нащадками ламанітів. Згідно з мормонським ученням, ці єврейські переселенці нібито прибули до Америки в давнину. Згідно з вступом до Книги Мормона, ці мандрівники «є головними предками американських індіанців». У статті під назвою «Походження, генеалогія і генетика ламанітів» антрополог Томас В. Мерфі ставить це під сумнів, зазначаючи:
На сьогодні дослідження ДНК не підтверджують традиційних мормонських уявлень про походження корінних американців. Натомість генетичні дані підтвердили, що міграції з Азії є основним джерелом походження американських індіанців. Це дослідження підтвердило вже наявні археологічні, культурні, лінгвістичні та біологічні докази (Мерфі, 2002, с. 4810).
Мерфі ледь не був відлучений від церкви у 2003 році президентом колу LDS у Лінвуді за свою працю [ПРИМІТКА: «кол» є приблизним еквівалентом дієцезії в Римо-Католицькій Церкві]. Лише широка підтримка Мерфі завадила Латімеру здійснити відлучення (Кеннеді, 200311). Латімер відклав дисциплінарне слухання на невизначений час, частково через побоювання негативної публічності.
Мерфі не є одиноким. Двоє мормонських біологів, Д. Джеффрі Мелдрам і Трент Д. Стівенс з Університету штату Айдахо, погоджуються з його висновками. У «Журналі досліджень Книги Мормона» обидва вчені у статті «Хто є дітьми Легія?» зазначили, що
наявні на сьогодні дані свідчать, що 99,6 відсотка досліджених генетичних маркерів корінних американців мають сибірське походження… Практично немає жодних доказів, які б серйозно розглядалися основною науковою спільнотою і вказували на близькосхідне або будь-яке інше походження більшості сучасних корінних американців (Мелдрам і Стівенс, 2003, с. 4112).
В одному з випусків Dialogue, найстарішого незалежного журналу з мормонських досліджень (тобто такого, що не належить і не контролюється Церквою LDS), антрополог Єльського університету Майкл Д. Коу, який спеціалізується на дослідженнях доколумбової Мезоамерики, підсумовує деякі з найсерйозніших проблем:
Існує внутрішня малоймовірність у конкретних елементах, згаданих у Книзі Мормона як привезених до Нового Світу єредійцями та/або нефійцями. Серед них — кінь… колісниця, пшениця, ячмінь і металургія (справжня металургія, заснована на виплавці та литті, з’являється в Мезоамериці не раніше приблизно 800 р. н.е.). Картина цього континенту між 2000 р. до н.е. і 421 р. н.е., представлена в книзі, має мало спільного з ранніми індіанськими культурами, які ми знаємо, незважаючи на велике бажання бачити це інакше.
Також серед немормонських учених практично немає сумнівів, що Джозеф Сміт не мав жодної здатності читати “реформовану єгипетську” чи будь-які інші ієрогліфи. Папіруси, перекладені як Книга Авраама в «Дорогоцінній перлині», на думку кваліфікованих єгиптологів, є серією фрагментів єгипетської “Книги мертвих”, чого Сміт не міг знати, оскільки розшифрування єгипетського письма Шампольйоном ще не було опубліковане (Коу, 1973, с. 4213).
Це лише деякі з проблем, що стоять перед мормонською церквою. Якщо Книга Мормона є «найправильнішою» книгою, чому вона містить так багато помилок? Чому так багато суперечностей з історією, археологією та давніми мовами? Вчені, історики, археологи та лінгвісти показали, що мормонські писання є плодом надзвичайно плідної уяви. Настільки плідної, що знадобилося понад півтора століття, щоб переконливо довести її хибність. Хоча ця історія була переконливою для сучасників Сміта, вона не витримала наукового дослідження. [Для додаткового аналізу Книги Мормона див. Міллер, 2009.14]
1 Гікенботем, Майкл В. (1995), Відповіді на складні питання мормонізму (Баунтіфул, Юта: Horizons).
2 Сміт, Джозеф, мол. (1902), Історія Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, ред. Б. Г. Робертс (Солт-Лейк-Сіті, Юта: The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints), друге видання.
3 МакФаден, Брюс Дж. (1992), Викопні коні: систематика, палеобіологія та еволюція родини коневих (Кембридж: Cambridge University Press).
4 Донер, Джанет Ворволд (2001), Енциклопедія історичних і зникаючих порід свійських тварин і птиці (Нью-Гейвен, Коннектикут: Yale University Press).
5 Вірт, Діана Е. (1986), Виклик критикам: наукові докази Книги Мормона (Баунтіфул, Юта: Horizons).
6 Університет Пердью (2008), «Археолог “натрапляє на золото”: відкриття давньої залізної копальні Наска в Перу», 3 лютого, http://www.sciencedaily.com/releases/2008/01/080129125405.htm
7 Ларсен, Чарльз М. (1985), …Його власною рукою на папірусі: новий погляд на папіруси Джозефа Сміта (Гранд-Рапідс, Мічиган: Institute for Religious Research).
8 Міллер, Дейв (2011), «Чи є християнство логічним? (Частина I)», Reason & Revelation, 31[6]:50–59, https://www.apologeticspress.org/apPubPage.aspx?pub=1&issue=977
9 Грін, Ді Ф. (1969), «Археологія Книги Мормона: міфи та альтернативи», Dialogue: A Journal of Mormon Thought, 8[2]:77–78, літо.
10 Мерфі, Томас В. (2002), «Походження, генеалогія і генетика ламанітів» у Американські апокрифи: есеї про Книгу Мормона, ред. Ден Вогель і Брент Лі Меткалф (Солт-Лейк-Сіті, Юта: Signature Books), сс. 47–77.
11 Кеннеді, Джон В. (2003), «Мормонський учений під вогнем критики», Christianity Today, http://www.christianitytoday.com/ct/2003/march/14.24.html
12 Мелдрам, Д. Джеффрі і Трент Д. Стівенс (2003), «Хто є дітьми Легія?», Journal of Book of Mormon Studies, 12[1]:38–51.
13 Коу, Майкл Д. (1973), «Мормони і археологія: погляд ззовні», Dialogue: A Journal of Mormon Thought, 8[2]:40–48, літо.
14 Міллер, Дейв (2009), «Чи є Книга Мормона від Бога? Частини I і II», Reason & Revelation, 29[9]:66–71, 73–79, https://www.apologeticspress.org/apPubPage.aspx?pub=1&issue=617
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
