Кликати Господнє імʼя

Зважаючи на те, скільки людей у ​​християнському світі навчають, що людина може бути спасена, просто сповідуючи віру в Христа, не дивно, що скептики стверджують, що Біблія суперечить сама собі в цьому відношенні. Хоча Петро і Павло проголосили: «І станеться, що кожний, хто покличе Господнє Ім’я, спасеться!» (Дії 2:21; Римлян 10:13; пор. Йоіла 2:32), скептики швидко нагадують своїм читачам, що Ісус одного разу сказав: «Не кожний, хто каже Мені: Господи, Господи! — увійде до Царства Небесного, але той, хто виконує волю Мого Отця, Який на небесах» (Матвія 7:21; пор. Луки 6:46). Стверджується, що Матвій 7:21 суперечить таким уривкам, як Дії 2:21 і Римлян 10:13 (див. Морган, 2003¹; Веллс, 2001²). Оскільки багато тих, хто називає себе християнами, здається, ототожнюють «прикликання імені Господа» з ідеєю сказати Ісусу: «Господи, спаси мене», критики Біблії вважають ще більш виправданими свої заяви про «суперечливі свідчення». Як деякі очевидні послідовники Христа можуть стверджувати, що вони були врятовані, просто «закликаючи Христа», коли Сам Христос проголосив, що просте звернення до Нього не врятує людину?

Ключ до правильного розуміння фрази «прикликати ім’я Господа» полягає в тому, щоб визнати, що ця дія включає більше, ніж просте словесне звернення до Бога. «Покликання», згадане в Дії 2:21, Римлян 10:13 і Дії 22:16 (де Павло «покликав ім’я Господнє»), не прирівнюється до «поклику» («Господи, Господи»), про яке Ісус говорив в Нагірній проповіді (Матвія 7:21).

По-перше, доречно згадати, що навіть у наш час «покликати» когось часто означає більше, ніж просто попросити щось. Коли лікар іде до лікарні, щоб «викликати» деяких із своїх пацієнтів, він не просто заходить у палату й каже: «Я просто хотів зайти й сказати: «Привіт». Я бажаю вам усього найкращого. Тепер заплатіть мені». Навпаки, він бере участь у послузі. Він оглядає пацієнта, вислуховує занепокоєння пацієнта, дає подальші вказівки щодо сподіваного одужання пацієнта, а потім часто призначає ліки. Усі ці елементи можуть бути залучені до того, що лікар «викликає» пацієнта. У середині двадцятого століття було звичним для молодих чоловіків «кликати» дівчат. Знову ж таки, цей вислів мав інше значення, ніж просто «попросити» (Браун, 1976, с. 5³).

По-друге, коли людина витрачає час на вивчення того, як у Святому Письмі вживається вислів «кликати Бога», єдиний розумний висновок, який можна зробити, полягає в тому, що, як подібні фрази іноді мають глибше значення в сучасності, вислів «кликати Бога» у біблійні часи часто мав глибше значення. Візьмемо, наприклад, слова Павла, записані в Дії 25:11: «Покликаюся до кесаря». Слово «покликатися» (epikaloumai) — це те саме слово, що перекладається як «поклик» (або «покликання») у Дії 2:21, 22:16 і Римлян 10:13. Але Павло не просто сказав: «Я покликаю кесаря, щоб той врятував мене». Як зазначив Джеймс Бейлз:

Павло, звертаючись до кесаря, вимагав права римського громадянина на те, щоб його справу судив кесар. Він просив, щоб його справу було передано до суду кесаря, і щоб кесар вислухав і виніс вирок у його справі. Роблячи це, він зазначив, що спирається на рішення кесаря. Для того, щоб це було зроблено, Павло мав підкоритися всьому необхідному для того, щоб його справу передали кесарю. Йому довелося підкоритися римським солдатам, які доставили його до Риму. Йому доводилося підкорятися будь-яким формальностям чи процедурам, які вимагав кесар від тих, хто був перед ним. Усе це було задіяно в його зверненні до кесаря (1960, с. 81-82, вид. додано⁴).

«Поклик» Павла до кесаря ​​передбачало його підкорення йому. «Коротко кажучи,—писав Т. Пірс Браун,—це те, що включає «покликання Господа»—послух (1976, с. 5). Це не просто словесне визнання Бога чи словесне прохання до Нього. Ті, кого Павло (до свого навернення до Христа) намагався зв’язати в Дамаску — християни, яких описували як людей, «що кликають ім’я Твоє [Єгови]» — не були людьми, які лише молилися Богу, а тими, хто служив Господу, і які через свій послух підкорялися Його владі (пор. Матвія 28:18). Цікаво, що Софонія 3:9 пов’язує «покликання» людини з її «служінням»: «Адже тоді Я поверну на народи народ на його рід, щоб усі прикликали Ім’я Господа, щоб служили Йому під одним ярмом» (вид. додано). Коли людина підкоряється волі Бога, її точно можна описати як ту, хто «кликає Господа». Дії 2:21 і Римлян 10:13 (серед інших уривків) не суперечать Матвія 7:21, тому що «кликати Господа» означає більше, ніж просто благати про спасіння; це передбачає підпорядкування волі Бога. Відповідно до Колосян 3:17, кожен окремий вчинок християнина (словом чи ділом) має здійснуватися владою Христа. Для нехристиянина, який отримує спасіння, це нічим не відрізняється. Щоб отримати спасіння, людина повинна підкоритися владі Господа. Цьому навчають уривки в Дії 2:21 і Римлян 10:13; ми повинні звернутись до інших частин Нового Завіту, щоб навчитися тому, як кликати ім’я Господа.

Після того, як Петро процитував пророцтво Йоіла та сказав людям в Єрусалимі в день П’ятидесятниці, що «кожний, хто покличе Господнє Ім’я, спасеться» (Дії 2:21), він розповів їм, як «покликати ім’я Господнє». Люди в аудиторії в Дії 2 не зрозуміли, що цитата Петра про Йоіла означає, що грішник повинен молитися Богу про спасіння. [Їхнє запитання в Дії 2:37 («Що ж нам робити, мужі-брати?») вказує на це.] Крім того, коли Петро відповів на їхнє запитання і сказав їм, що робити, щоб врятуватися, він не сказав: «Я вже сказав вам, що робити. Ви можете врятуватися, благаючи Бога про спасіння через молитву. Просто кличте Його ім’я». Навпаки, Петро мав пояснити їм, що означає «кликати ім’я Господнє». Замість того, щоб повторити це твердження, коли натовп шукав подальших вказівок від апостолів, Петро наказав їм, кажучи: «Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!» (2:38). Зверніть увагу на паралель між Дії 2:21 і 2:38:

Слухачі Петра, які не були християнами, дізналися, що «покликати ім’я Господнє для спасіння» дорівнювало покорі Євангелію, що приблизно 3000 й зробили того самого дня, покаявшись у своїх гріхах і охрестившись у Христа (2:38,41).

Але як щодо Римлян 10:13? Що таке «поклик», згаданий у цьому вірші? Зверніть увагу на Римлян 10:11-15:

Писання каже: Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений! Не всі послухалися Євангелія. Немає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх — щедрий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як прикликатимуть Того, у Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника? А як можуть проповідувати, якщо не будуть послані? Так, як написано: Які гарні ноги в благовісників [миру, у благовісників] добра! (вид. додано).

Хоча цей уривок не визначає точно, що мається на увазі під «прикликанням імені Господа», він вказує на те, що грішник не може «прикликати», доки не почує Слово Боже і не повірить йому. Саме це мав на увазі в риторичному запитанні Павло: «Але як прикликатимуть Того, у Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули?» Твердження Павла в цьому уривку узгоджуються з проголошеннями Петра в Дії 2. Це було лише після того, як натовп у П’ятидесятницю увірував у воскреслого Христа, Якого проповідував Петро (що видно з того, що вони «розчулилися серцем» і їхнім подальшим запитанням: «Що ж нам робити, мужі-брати?», на що Петро сказав їм, як призивати ім’я Господнє і спастися (2:38).

Мабуть, найчіткіший опис того, що означає для грішника «покликати ім’я Господнє», міститься в Дії 22. Коли апостол Павло звертався до натовпу в Єрусалимі, він говорив про свою зустріч з Господом, Якого він запитав , «Що мені робити?» (22:10; пор. 9:6). Відповідь, яку Ісус дав Йому тоді, не була «кликати ім’я Господнє». Натомість Ісус наказав йому «Встань, іди в Дамаск, а там скажуть тобі про все, що потрібно тобі робити!» (22:10). Павло (або Савл — Дії 13:9) продемонстрував свою віру в Ісуса, коли зайшов у місто й чекав подальших вказівок. З Дії 9 ми дізнаємося, що протягом наступних трьох днів, чекаючи зустрічі з Ананієм, Павло постився і молився (вірші 9,11). Хоча дехто сьогодні може вважати те, що те, що Павло робив у цей момент, було «кликанням імені Господнього», Ананій, Божий посланець для Павла, так не вважав. Він не сказав Павлу: «Я бачу, ти вже звернувся до Бога. Твої гріхи прощено». Після трьох днів посту й молитви Павло все ще був загублений у своїх гріхах. Незважаючи на те, що він, очевидно, увірував і молився Богу, він ще мав «покликати ім’я Господнє» для спасіння. Коли Ананій нарешті прийшов до Павла, він сказав йому: «А тепер чого очікуєш? Устань, охрестися та обмий свої гріхи, прикликавши Його Ім’я!» (22:16). Ананій знав, що Павло ще не «покликав ім’я Господнє», так само як Петро знав, що ті, хто був у день П’ятидесятниці, не зробили цього до його наказу «покаятися і охреститися». Таким чином, Ананій наказав Павлу «охреститись і обмити свої гріхи». Фраза «кликати ім’я Господнє» описує те, що робив Павло, коли хрестився для відпущення своїх гріхів. Кожен нехристиянин, який бажає «покликати ім’я Господнє» для спасіння, зробить це не просто кажучи: «Господи, Господи» (пор. Матвія 7:21), або просто формулюючи молитву до Бога (наприклад, Павло—Дії 9; 22; пор. Римлян 10:13-14), але дотримуючись Божих вказівок «покайтеся і охрестіться… в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів» (Дії 2:38).

Це не означає, що покаяння і хрещення завжди були (або завжди є сьогодні) синонімами фрази «клити імʼя Господа». Авраам не був охрещений, коли «прикликав ім’я Господнє» (Буття 12:8; пор. 4:26), тому що хрещення не вимагалося від Бога до часів Нового Завіту. І, як я вже згадував раніше, коли Новий Завіт описує людей, які вже є християнами, як «прикликаючих ім’я Господнє» (Дії 9:14,21; 1 Коринтян 1:2), це, звичайно, не означає, що християни постійно христилися для відпущення своїх гріхів після хрещення, щоб стати християнами (пор. 1 Івана 1:5-10). Залежно від того, коли і де використовується фраза, «покликати ім’я Господа» включає: (1) послух євангельському плану спасіння; (2) поклоніння Богу; і (3) вірне служіння Господу (Бейтс, 1979, с. 5⁵). Однак вона ніколи не використовується в тому значенні, що все, що грішник повинен зробити, щоб врятуватися, — це голосно сказати: «Господи, Господи, спаси мене».

Таким чином, твердження скептика про те, що Матвія 7:21 суперечить Дії 2:21 і Римлян 10:13, є необґрунтованим. І, нібито християнин, який навчає, що все, що потрібно зробити, щоб врятуватися, це просто промовити молитву грішника, помиляється.

Використані джерела

¹Морган, Дональд (2003), «Біблійні невідповідності», [онлайн], URL: http://www.infidels.org/library/modern/donald_morgan/inconsistencies.shtml

² Веллс, Стів (2001), Коментована Біблія скептика, [Online], URL: http://www.Skepticsannotatedbible.com.

³ Браун, Т. Пірс (1976), «Покликати імʼя» Firm Foundation, 93:5, 20 липня.

⁴ Бейлз, Джеймс (1960), Центр Біблії — або — Аналіз Дії 2 (Шривпорт, Луїзіана: Lambert Book House).

⁵ Бейтс, Боббі (1979), «Кожний, хто покличе ім’я Господа, буде врятований», Firm Foundation, 96:5, 20 березня.

Published August 1, 2024

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→