Запитання та відповіді: Давид і музичні інструменти
Запитання:
«Що робило царя Давида настільки особливим, що він міг розпоряджатися в питаннях, суворо відведених для слів: “Так говорить Господь”? І, крім того, чому Соломон та інші наступні царі продовжили започатковане Давидом розширення використання музичних інструментів?»
Відповідь:
Давид учинив кілька тяжких гріхів протягом свого життя, зокрема гріх із Вірсавією, несанкціоноване проведення перепису населення та споживання хлібів покладання (про які Ісус сказав, що їх їсти «не годилося» — Матвія 12:4; Марка 2:26; Луки 6:4). Однак загалом, здається, більшу частину часу він мав віддане серце. Як і всі ми, він час від часу спотикався (як і Авраам). Його періодичні падіння навряд чи можна було пояснити «байдужістю»; радше він просто піддавався спокусі та тиску обставин — знову ж таки, як і решта з нас. Бог не залишав ці провини поза увагою і не хотів би, щоб ми дійшли висновку, ніби Давид був якимось чином «особливим» і йому надавалася більша поблажливість чи прощення, ніж решті з нас, або що Бог схвалював будь-яку дію Давида, коли той наважувався сам визначати порядок поклоніння. Упродовж усієї людської історії Бог послідовно наполягає на тому, щоб Його Закон виконували — усі, — і Він ніколи не дозволяє його порушувати. Порушення Божого Закону, за визначенням, є «гріхом» (1 Івана 3:4), а гріх має бути прощений відповідно до встановленого Богом припису щодо спокутування — без винятків.
Щодо запровадження інструментальної музики, Біблія ясно говорить, що цю зміну здійснив не Давид, а Сам Бог. Прочитайте 2 Хронік 29:25: «Єзекія поставив левітів у Господньому Храмі з цимбалами, цитрами й арфами, за постановою Давида, а також царського провидця Ґада й пророка Натана, – це було свідченням того, що ця постанова від Господа, дана через Його пророків».
Зверніть увагу на послідовність влади в цьому вірші: (1) Бог, (2) пророк Натан, (3) царський провидець Ґад і (4) Давид. Отже, саме Бог дозволив запровадження інструментів (для левітів), зробивши це через послідовність передачі влади: від Себе — до пророка, до ясновидця, а потім до Давида. Тож цілком зрозуміло, що деякі уривки можуть говорити, що вони були запроваджені «за постановою Давида». Але це лише один із нерідкісних біблійних способів скорочено висловити думку. Перш ніж робити будь-які висновки, необхідно зібрати все, що Біблія говорить на певну тему, і правильно узгодити це між собою (1 Солунян 5:21). Давид наказав запровадити/додав інструменти до храмового поклоніння, тому що Сам Бог уповноважив його це зробити. Дивіться також 2 Хронік 30:12, де простежується така сама послідовність: «Рівно ж і на Юдеях була Божа рука, щоб зробити їх однодушними щодо виконання наказу царя і можновладців, які діяли за Господнім дорученням». Посередні носії влади, які давали народові накази, просто діяли в межах загальної влади та настанов Бога. Отже, зауважте, що це пояснення відповідає й на друге запитання: Соломон, Єзекія та інші додавали інструменти, тому що Бог уповноважив їх це робити.
Звичайно, урок для християн, які живуть сьогодні, полягає в усвідомленні того, що Бог завжди діяв відповідно до Свого принципу влади. Усі люди повинні поклонятися Богові згідно з Його настановами щодо поклоніння, викладеними в Новому Завіті. І від часу хреста Бог обмежує будь-яке музичне вираження поклоніння лише вокальною музикою, а не інструментальною (1 Коринтян 14:15; Ефесян 5:19; Колосян 3:16; Якова 5:13).
А як щодо Амоса 6:5?
Дехто припускав, що використання інструментальної музики в поклонінні за днів Давида було засуджене на тій підставі, що пророк Амос проголосив «горе» тим, хто вигадував для себе музичні інструменти, як Давид (Амоса 6:5). Однак контекст цього уривка пояснює значення цього твердження саме так, як його первісно мав на увазі натхнений пророк.
Як і в більшості старозавітних пророків, головною місією Амоса було докоряти Божому народові за непослух, сподіваючись повернути його до праведного життя, якого Бог від нього вимагав і очікував. Після того як Амос висвітлив гріхи навколишніх народів і проголосив їхнє покарання (розд. 1–2), він звернув увагу на гріхи самих ізраїльтян, серед яких були нечесність, неетичне ставлення до інших, статева аморальність, пригноблення бідних та інші вчинки несправедливості. Народ особливо загруз у матеріалізмі — жив у безтурботності, розкоші та комфорті, нехтуючи першорядністю духовних речей. Якою була відповідь Амоса? «Горе байдужим на Сіоні» (6:1). У своїй книжці про малих пророків Джек Льюїс подає влучний підсумок їхнього матеріалістичного стану:
Жінки, чиє ненаситне прагнення до розкоші спонукає їхніх чоловіків до гноблення, простягнувшись на своїх ложах зі слонової кістки, кожна кличе до свого чоловіка: «Принесіть-но п’янкого» (4:1). Люди мають свої літні й зимові будинки (3:15) та ложа зі слонової кістки (6:4). Безтурботно живучи на Сіоні, люди їдять найкращу їжу, намащуються найкращою олією та вигадують музичні інструменти, як Давид, для своєї розваги, але не переймаються наближенням загибелі своєї країни1.
Цей уривок не має нічого спільного з поклонінням; ізраїльтяни часів Амоса порівнюються з Давидом лише в питанні використання інструментів. Використання ними інструментів було частиною їхнього розгульного способу життя серед духовної спустошеності. Так само як не було нічого за своєю суттю неправильного в тому, що ізраїльтяни мали ложа зі слонової кістки, літні будинки та їли ягнят і телят, так само не було нічого за своєю суттю неправильного у винайденні (та використанні) музичних інструментів. Проблема полягала в тому, що їхнє занурення в розкіш притупило їхній духовний апетит і спричинило їхнє відвернення від Бога.
1 Джек Льюїс (1998), Малі пророки (Гендерсон, Теннессі: Hester Publications), с. 19.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
