Закон біогенезу [Частина I]

ВСТУП

Дуже малоймовірно, що учень старшої школи або студент коледжу з біології дізнається про глибокі прірви, які існують у теорії еволюції — прірви, через які вчені не спроєктували й не збудували жодних мостів. Існування цих прірв спричиняє руйнування всієї теорії еволюції, і саме тому про них не повідомляють у навчальних програмах: це такі прірви, як походження матерії, а також законів, які нею керують [див. Міллер, 2007 щодо обговорення походження матерії¹]. Принаймні дві з цих прірв існують через наявність незаперечного, високо авторитетного Закону біогенезу, або біогенного закону (Сіммонс, 2007²). Цей закон стверджує, що в природі життя походить лише від життя і тільки свого роду.

Земля наповнена неживою матерією. Земля також рясніє живими істотами. Різниця між ними аж ніяк не є незначною. Люди не можуть створити життя, хоча було зроблено багато спроб (напр., Вонг та ін., 2000³; Міллер і Левін, 1991, с. 343–344⁴; Хартгерінк та ін., 2001⁵; для спростувань див. Хаутс, 2007⁶; Томпсон і Харруб, 2003⁷). Немає жодних доказів того, що хтось коли-небудь зміг породити життя з неживого в природі (тобто, виключаючи надприродні події під час чудесних періодів людської історії [напр., Петро в Діях 9:32–41; Єлисей у 2 Царів 4:17–37; та Ілля у 1 Царів 17:17–24]). Перехід від неживого до живого — справа аж ніяк не тривіальна.

Отже, як виникло життя? Цілі світогляди будуються на відповіді на це запитання. Зрештою, існують лише дві можливості. Багато років тому еволюціоніст Джордж Волд, професор Гарвардського університету та лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини, визнав це, зазначивши, що «розумним поглядом було б вірити в самозародження; єдина альтернатива — вірити в єдиний, первісний акт надприродного творіння. Третьої позиції не існує» (1954, с. 46⁸). Існують лише два варіанти походження життя. Воно було створене; або воно створило саме себе. Пізній видатний еволюціоніст Роберт Джастроу, засновник Інституту космічних досліджень імені Ґоддарда при NASA, сказав: «або життя було створене на Землі волею істоти, що перебуває поза межами наукового розуміння, або воно виникло на нашій планеті самочинно через хімічні реакції, що відбувалися в неживій матерії на поверхні планети» (1977, с. 62–63, виділення в оригіналі⁹).

Біблійний креаціоніст стверджує, що життя спочатку походить безпосередньо від Бога. Щодо людини, у Буття 2:7 сказано: «І, взявши порох із землі, Бог створив людину, і вдихнув у її обличчя дихання життя, і стала людина душею живою». [Примітка: цей погляд, до речі, суперечить спробі теїстичного еволюціоніста узгодити біблійну розповідь про походження з теорією еволюції, яка зображає Бога таким, що дає життя первісній клітині на Землі. Тоді ця клітина, згідно з еволюційною теорією, еволюціонувала і передавала життя від істоти до істоти, аж поки не з’явилася людина. У цьому уявленні Бог ніколи не «вдихав» життя в «ніздрі» людини, а радше в «ніздрі» безносої клітини.] Атеїст стверджує, що життя створило саме себе — переконання, відоме як біопоез. Енциклопедія Британніка визначає «біопоез», також званий самозародженням, абіогенезом і автогенезом (Словник наукових і технічних термінів McGraw-Hill…, 2003), як «процес, за допомогою якого, як вважається, живі організми розвиваються з неживої матерії, і який є основою теорії походження життя на Землі» (2011, виділення додано¹⁰). По суті, колись давно існував мертвий камінь, з якого витікала нежива, первісна, пребіотична органічна «супова» маса (Лахав, 1999¹¹; Міллер і Левін, 1991; Гойл і Вікрамасінгхе, 1978¹²). Одного дня вдарила блискавка — і цей «суп» ожив.

Атеїстичний еволюціоніст змушений триматися віри в абіогенез, щоб його позиція здавалася прийнятною. Це фундаментальна передумова теорії еволюції. Якщо біопоез не відбувався, атеїстична еволюція не може відбуватися. Цей факт був визнаний ще у 1960 році, коли Г. А. Керкут опублікував Наслідки еволюції. Там він перелічив сім недовідних припущень, на яких базується еволюція. «Перше припущення полягає в тому, що неживі речі дали початок живій матерії, тобто відбулося самозародження» (с. 6). Незважаючи на визнання того, що еволюція ґрунтується на недовідних припущеннях, багато представників еволюційної спільноти сьогодні сміливо стверджують, що їхня теорія є науковим фактом. Однак неупереджений спостерігач повинен поставити запитання: що насправді говорить науковий доказ про походження життя?

ІСТОРІЯ ЗАКОНУ БІОГЕНЕЗУ

Франческо Реді (1626–1697)

Франческо Реді

Розуміння життя на мікроскопічному рівні, з огляду на рівень технологій у наш час, може зробити працю італійського вченого Франческо Реді незначною для багатьох. Проте до досягнення тих можливостей мікроскопічного спостереження, які ми маємо сьогодні, деякі речі, що нині здаються очевидними, не були такими інтуїтивними. Давно греки вірили, що абіогенез є звичайним явищем (Балм, 1962¹³). Це переконання залишалося домінуючим протягом тисячоліть. Навіть ще 300 років тому у науковому середовищі загальноприйнятою була думка, що життя часто і спонтанно виникає з неживого. Наприклад, вважалося, що коли шматок м’яса гниє, він «самочинно» породжує личинок, які потім перетворюються на мух (Міллер і Левін, 1991, с. 339). Проте деякі вчені почали заперечувати цю ідею.

Реді висунув гіпотезу, що личинки насправді походять із яєць, відкладених мухами на м’ясі. Ці яйця, як він стверджував, занадто малі, щоб їх можна було побачити неозброєним оком. У 1688 році він провів експерименти для перевірки своєї гіпотези. Реді помістив м’ясо в банки, частину з яких залишив відкритими для повітря, а інші накрив сіткою або щільно закрив. Личинки з’являлися лише на тому м’ясі, до якого могли дістатися мухи. Таким чином було встановлено, що життя не виникає самочинно на гнилому м’ясі (Міллер і Левін, 1991, с. 340).

Ладзаро Спалланцані (1729–1799)

Ладзаро Спалланцані

Англійський учений XVIII століття Джон Нідем заперечив висновки Реді. Він стверджував, що його власні експерименти довели, ніби мікроорганізми справді самочинно виникають у бульйоні після того, як його, як він твердив, ретельно прокип’ятили в пляшці. Тому у 1768 році Ладзаро Спалланцані провів власні прості експерименти, щоб перевірити твердження Нідема. Він приготував бульйон так само, як Нідем, розділив його на дві пляшки та ретельно прокип’яти вбивши всі мікроорганізми. Одну пляшку він закупорив, а іншу залишив відкритою для повітря. Спалланцані доводив, що якщо мікроорганізми виникають самочинно з бульйону, то в обох пляшках через кілька днів повинно з’явитися багато мікроорганізмів. Проте мікроорганізми були виявлені лише в відкритій пляшці. Знову було встановлено, що життя не виникає самочинно. Життя походить лише від життя (Міллер і Левін, 1991, с. 339–340).

Луї Пастер (1822–1895)

Луї Пастер

Для багатьох праць Спалланцані й Реді все ще було недостатньо, щоб остаточно спростувати ідею самозародження. Дехто стверджував, що для самочинного виникнення життя необхідне повітря, а закупорена пляшка Спалланцані не дозволяла повітрю потрапити до бульйону. У типовому шкільному підручнику біології на основі еволюційної теорії зазначається: «Лише у 1864 році, завдяки витонченому експерименту французького вченого Луї Пастера, гіпотезу самозародження було остаточно спростовано» (Міллер і Левін, 1991, с. 341, виділення додано). Пастер помістив «поживний бульйон», подібний до бульйону Нідема, у колбу з довгою S-подібною шийкою. Колба не була запечатана — вона залишалася відкритою для повітря. Проте вигин шийки слугував пасткою для пилу та мікроорганізмів, не дозволяючи їм потрапити до бульйону. Колбу спостерігали протягом цілого року, і жодних мікроорганізмів не виявили. Потім він відламав S-подібну шийку, дозволивши пилу й мікроорганізмам потрапити до бульйону. Уже через один день бульйон став мутним і наповнився мікроорганізмами. Як зазначає підручник: «Пастер, як і Реді та Спалланцані до нього, показав, що життя походить лише від життя» (Міллер і Левін, 1991, с. 341, виділення додано).

Рудольф Вірхов (1821–1902)

Рудольф Вірхов

Німецький учений Рудольф Вірхов ще більше розширив наукове розуміння Закону біогенезу. Саме він «визнав, що всі клітини походять від клітин шляхом поділу» («Визначення: Рудольф Вірхов», 2006¹⁴). У 1858 році він сформулював відомий принцип — «omnis cellula e cellula» — «кожна клітина походить від іншої вже існуючої клітини такого ж типу». Енциклопедія Британніка зазначає про Вірхова: «Його афоризм “omnis cellula e cellula”… стоїть поруч із пастерівським “omne vivum e vivo” (кожна жива істота походить від уже існуючої живої істоти) серед найреволюційніших узагальнень у біології» (Аккеркнехт, 1973, 23:35, виділення додано¹⁵). Отже, у природі життя походить від життя свого роду.

Результат: Закон біогенезу

На жаль, багато хто просто відмовляється приймати ці докази. Це неприйняття неможливості абіогенезу призвело до того, що багато вчених намагаються проводити дослідження, які могли б слугувати науковою підтримкою цієї ідеї. Водночас представники медіа та частина наукової спільноти часто поспішно роблять висновки щодо результатів таких досліджень. Коли результати дослідження можна хоч якось витлумачити на користь самозародження, еволюціоністи прагнуть це зробити — всупереч усьому розуму. Протягом років з’являлися численні дослідження, покликані довести можливість абіогенезу (пор. Геккель, 1876¹⁶; Міллер, 1953¹⁷; Вонг та ін., 2000; Хартгерінк та ін., 2001; Зоммер та ін., 2008¹⁸; Гібсон та ін., 2010¹⁹), але безуспішно. [ПРИМІТКА: див. вебсайт Apologetics Press для обговорення і спростування цих праць.] У своєму відчаї деякі еволюціоністи навіть почали визнавати малоймовірність абіогенезу і висувати безпідставні гіпотези про те, що життя на Землю було «посіяне» інопланетянами мільярди років тому (пор. Гойл і Вікрамасінгхе, 1981²⁰; Гріббін, 1981²¹; Стейн і Міллер, 2008²²).

Незважаючи на подібні припущення та здогадки, наукові докази є чіткими. У природі життя походить лише від життя свого роду. Крапка. Усі наукові докази підтверджують цей усталений принцип. Жодних відомих винятків не існує. Отже, біогенез є законом. Абіогенез є неможливим. Відомий морський біолог і еволюціоніст Мартін Мо визнав: «Століття вражаючих відкриттів у біологічних науках навчило нас, що життя виникає лише від життя» (1981, с. 36, виділення додано²³). Еволюціоніст Джордж Г. Сімпсон, один із найвпливовіших палеонтологів ХХ століття, заявив: «Немає серйозного сумніву в тому, що біогенез є правилом, що життя походить лише від іншого життя, що клітина — одиниця життя — завжди і виключно є продуктом або нащадком іншої клітини» (Сімпсон і Бек, 1965, с. 144, виділення додано²⁴). У своєму підручнику «Біологія: пошук порядку в складності» Мур і Слашер писали: «Історично точка зору, що життя походить лише від життя, настільки добре встановлена експериментальними фактами, що її називають Законом біогенезу» (1974, с. 74, виділення в оригіналі²⁵).

Що ж свідчать наукові докази про походження життя? Життя породжує життя. Самі еволюціоністи неохоче визнають це, але відмовляються прийняти наслідки. Якщо атеїстична еволюція є істинною, то абіогенез має бути істинним. Віра в абіогенез є впертою відмовою прийняти наукові докази, натомість надаючи довіру еволюційним припущенням, міфам і вигадкам.

ВІДВЕРТІ ВИЗНАННЯ ЕВОЛЮЦІОНІСТІВ ЩОДО АБІОГЕНЕЗУ

«Це неможливо»

У світлі великої кількості наукових доказів проти абіогенезу багато вчених зробили відверті визнання щодо нього. Еволюціоніст Джон Хорган визнав, що якби він був креаціоністом, то зосередився б на питанні походження життя для обґрунтування своєї позиції, оскільки воно

є, безумовно, найслабшою опорою каркаса сучасної біології. Походження життя — це мрія наукового письменника. Воно рясніє екзотичними вченими та екзотичними теоріями, які ніколи повністю не відкидаються і не приймаються, а лише входять і виходять із моди (1996, с. 138²⁶).

У численних шкільних підручниках біології, що ґрунтуються на еволюційній теорії, часто робляться такі зауваження щодо експериментів Пастера, як: «гіпотеза самозародження була остаточно спростована» (Міллер і Левін, 1991, с. 341, виділення додано), хоча водночас вони продовжують поширювати еволюційні догми і ідею самочинного виникнення життя — інколи вже на наступній сторінці підручника (Міллер і Левін, 1991, с. 342). Еволюціоніст і лауреат Нобелівської премії Джордж Волд з Гарвардського університету писав: «Що ж до самозародження, то воно залишалося прийнятним, доки остаточно не було спростоване працями Луї Пастера» (1962, с. 187, виділення додано²⁷). Далі він зазначив: «Достатньо лише замислитися над масштабом цього завдання, щоб визнати, що самочинне виникнення живого організму є неможливим. Проте ось ми є — як результат, як я вважаю, самозародження» (1954, с. 47, виділення додано). Отже, «самозародження є неможливим, але я все одно в це віритиму»?

Гойл і Вікрамасінгхе, обговорюючи походження життя, зазначили:

Коли ж ми усвідомлюємо, що ймовірність випадкового виникнення життя настільки мізерна, що робить саму ідею випадковості абсурдною, стає розумно вважати, що сприятливі властивості фізики, від яких залежить життя, у всіх відношеннях є навмисними… Отже, майже неминуче, що наш власний рівень інтелекту певним чином відображає вищі інтелекти… аж до крайнього ідеалізованого рівня Бога (1981, с. 141, 144, виділення додано).

Еволюціоніст Дж. Д. Бернал, один із провідних учених серед дослідників рентгенівської кристалографії та автор терміна «біопоез» (Бернал, 1951²⁸), заявив: «Можливо переконливо продемонструвати… як життя не могло виникнути; ймовірності надто малі, шанси виникнення життя надто незначні. На жаль, з цієї точки зору, життя існує на Землі… і доводиться підлаштовувати аргументи, щоб пояснити його існування» (Бернал, 1967, с. 120, виділення додано²⁹). Іншими словами: «Життя не могло виникнути самочинно, але я відмовляюся прийняти єдину альтернативу. Аргументи потрібно підлаштувати, щоб пояснити все без неї». Така логіка (якщо її взагалі можна назвати логікою) навряд чи є науковою.

Еволюціоністи не лише визнають неможливість переходу від неживого до живого, але багато з них навіть погоджуються, що проблема є значно глибшою. Вони висувають (часто доволі довільні) припущення про те, якими мали бути умови на Землі, щоб виникло життя. Проте вони усвідомлюють, що досягнення таких умов було б так само неможливим, як і сам перехід від неживого до живого. Джон Кеосіан, професор біології Ратгерського університету, сказав: «Навіть концептуально важко уявити, як система, що відповідає мінімальним критеріям живого організму, може виникнути випадково і водночас містити механізм із відповідною інформацією для власного відтворення» (Кеосіан, 1964, с. 69–70, виділення додано³⁰). Пишучи у New Scientist, Гойл і Вікрамасінгхе зазначили щодо «пребіотичного» бульйону, який нібито був необхідний перед виникненням життя:

Надзвичайно мало біохімічної еволюції могло відбутися на Землі. Легко показати, що приблизно дві тисячі ферментів, які охоплюють усе життя, не могли еволюціонувати на Землі. Якщо підрахувати кількість пробних поєднань амінокислот, необхідних для утворення ферментів, то ймовірність їх випадкового виникнення становить менше ніж 1 із 10⁴⁰⁰⁰⁰ (1991, 91:415, виділення додано³¹).

Джон Хорган писав у Scientific American:

ДНК не може виконувати свої функції, включаючи створення нової ДНК, без допомоги каталізаторних білків, або ферментів. Коротко кажучи, білки не можуть утворитися без ДНК, але й ДНК не може утворитися без білків. Але коли дослідники продовжують уважно вивчати концепцію “світу РНК”, виникає ще більше проблем. Як узагалі спочатку виникла РНК? РНК та її компоненти важко синтезувати в лабораторії навіть за найкращих умов, не кажучи вже про можливі пребіотичні (1991, 264:119, виділення додано³²).

Через десятиліття Хорган і далі залишався без відповіді щодо походження ДНК, РНК та ферментів. Знову пишучи для Scientific American, він зазначив: «ДНК не може ні створювати білки, ні відтворювати саму себе без допомоги каталізаторних білків, які називаються ферментами. Цей факт перетворює питання походження життя на класичну дилему “курки і яйця”: що було першим — білки чи ДНК?» (2011). Це справді серйозна проблема. Наскільки ймовірно, що ДНК і необхідні для неї білки виникли еволюційно в один і той самий момент? Знову ж таки, Хорган підкреслив, що гіпотеза «світу РНК» не є відповіддю. «Концепція світу РНК настільки незадовільна, що деякі розчаровані вчені вдаються до ще більш віддалених — у буквальному сенсі — припущень» (2011, виділення додано). Завершуючи свою статтю, він зазначив: «Креаціоністи, без сумніву, радіють тому, що дослідження походження життя зайшли в такий глухий кут…» (2011). В одному він має рацію. Креаціоністи дійсно радіють таким висновкам. Проте ця радість походить не від того, що дослідження походження життя зайшли в «глухий кут», а від усунення перешкоди на шляху справжнього дослідження походження життя.

Самі еволюціоністи усвідомлюють, що абіогенез є неможливим. Словник наукових і технічних термінів McGraw-Hill визначає «абіогенез» як «застарілу концепцію, згідно з якою рослинне і тваринне життя виникає з неживої органічної матерії», хоча авторів цього визначення навряд чи можна вважати креаціоністами (2003, с. 3, виділення додано³³). Варто повторити: уявлення про самозародження є застарілою концепцією!

«Ми не маємо жодного уявлення»

З огляду на неможливість абіогенезу, логічно було б запитати еволюціоніста: «Як же тоді виникло життя?» Понад сім десятиліть тому Дж. В. Н. Салліван визнав те, що залишається правдою й сьогодні:

Початок еволюційного процесу порушує питання, на яке досі немає відповіді. Яке було походження життя на цій планеті? Донедавна існувало досить поширене переконання в самозародженні… Проте ретельні експерименти, зокрема Пастера, показали, що цей висновок був результатом недосконалого спостереження, і стало загальноприйнятим вченням, що життя ніколи не виникає інакше, як від життя. Наскільки це стосується фактичних доказів, це й досі є єдиним можливим висновком (1933, с. 94, виділення додано³⁴).

Студент, який вивчає еволюцію, міг би відповісти: «Але це було понад сімдесят років тому. Тепер ми вже знаємо, як усе відбулося». Проте вже в 1960-х роках це питання залишалося без відповіді. Хіміки Д. Е. Грін і Р. Ф. Голдбергер запитували:

Як же тоді виникла первинна клітина? Єдина однозначна відповідь на це запитання — ми не знаємо… Є один крок [в еволюції — JM], який значно перевершує всі інші за своєю складністю: перехід від макромолекул до клітин. Усі інші кроки можна пояснити на теоретичних підставах — якщо не точно, то принаймні елегантно. Перехід від макромолекул до клітини — це стрибок фантастичних масштабів, який виходить за межі перевірюваних гіпотез. У цій сфері все є лише припущенням. Наявні факти не дають підстав стверджувати, що клітини виникли на цій планеті. Це не означає, що не діяли якісь надфізичні сили. Ми лише хочемо підкреслити, що наукових доказів немає (1967, с. 403, 406–407, виділення додано³⁵).

Наприкінці 1970-х років Джастроу сказав про еволюцію життя:

Згідно з цією історією, кожне дерево, кожна травинка і кожна істота в морі й на суходолі еволюціонували з одного початкового ланцюга молекулярної матерії, що повільно дрейфувала в теплому водоймищі. Які конкретні докази підтверджують цю дивовижну теорію походження життя? Ніякі… На даний час наука не має задовільної відповіді на питання про походження життя на Землі (1977, с. 60, 62–63, виділення додано).

Можна було б припустити: «Напевно, до 1980-х років відповідь уже знайдено!» Проте еволюціоніст Дуглас Хофштадтер писав: «Існують різні теорії щодо походження життя. Усі вони зазнають невдачі перед найголовнішим із усіх запитань: “Як виник генетичний код разом із механізмами його трансляції (рибосоми та молекули РНК)?” Поки що нам доведеться задовольнитися почуттям подиву і благоговіння, а не відповіддю» (1980, с. 548, виділення додано³⁶). Еволюціоніст Ендрю Скотт, пишучи в New Scientist, зауважив:

Візьміть певну речовину, нагрійте, помішуючи, і зачекайте. Це сучасна версія Буття. “Фундаментальні” сили гравітації, електромагнетизму, а також сильна і слабка ядерні взаємодії нібито зробили все інше… Але яка частина цієї гарної історії є достеменно встановленою, а яка — лише сподіваною спекуляцією? Насправді механізм майже кожного великого етапу — від хімічних попередників до перших розпізнаваних клітин — є предметом або суперечок, або повного нерозуміння.

Ми маємо справу з класичною дилемою “курки і яйця”. Нуклеїнові кислоти потрібні для утворення білків, тоді як білки необхідні для утворення нуклеїнових кислот і для керування самим процесом синтезу білків.

Виникнення зв’язку між геном і білком — абсолютно необхідний етап на шляху від неживих атомів до нас — досі оповите майже повною таємницею… Ми все ще дуже мало знаємо про те, як відбулося наше походження, і створення більш задовільного пояснення, ніж те, яке маємо нині, залишається одним із великих викликів науки (1985, 106:30–33, виділення додано³⁷).

Наприкінці 1980-х років Клаус Дозе зазначив:

Понад 30 років експериментів щодо походження життя в галузях хімічної та молекулярної еволюції привели швидше до кращого усвідомлення величезності проблеми походження життя на Землі, ніж до її розв’язання. Нині всі обговорення основних теорій і експериментів у цій сфері або заходять у глухий кут, або завершуються визнанням невігластва (1988, 13[4]:348, виділення додано³⁸).

Початок 1990-х років також мало допоміг еволюціоністам знайти відповідь на питання походження життя. Еволюціоніст Джон Меддокс, пишучи в Nature, зауважив: «Розчаровує те, що походження генетичного коду досі таке ж неясне, як і саме походження життя» (1994, 367:111, виділення додано³⁹).

І сьогодні вчені все ще не знають, як життя могло виникнути самочинно. У лекційному курсі Origins of Life Роберт Гейзен зробив кілька показових визнань:

• «Цей курс є незвичним, тому що на цей момент існує так багато того, чого ми не знаємо про життя на Землі».
• «Походження життя — це тема надзвичайної складності, і я повинен відразу сказати: ми не знаємо, як життя почалося».
• «Це ніби ми намагаємося скласти величезний пазл. У нас є кілька зібраних фрагментів тут і там, але більшість частин відсутня».
• «Як я можу розповісти вам про походження життя, коли ми так прикро мало знаємо про цю історію?»

Ще більш разюче те, що він далі визнав:

Цей курс зосереджується виключно на науковому підході до питання походження життя. У цьому лекційному курсі я виходжу з припущення, що життя виникло з базових первинних матеріалів через послідовність подій, яка повністю узгоджується з природними законами хімії та фізики. Навіть за такого наукового підходу існує можливість, що ми ніколи не дізнаємося — фактично, що ми взагалі не можемо дізнатися. Можливо, життя виникло внаслідок майже нескінченно малоймовірної послідовності складних хімічних реакцій. Якщо життя є результатом нескінченно малоймовірної низки хімічних кроків, тоді будь-яка наукова спроба зрозуміти його походження приречена на невдачу; таку послідовність неможливо відтворити в лабораторних експериментах. Якщо походження життя було нескінченно малоймовірною випадковістю, тоді ні ви, ні я, ні будь-хто інший не зможемо з’ясувати, як це сталося. Мушу сказати, це пригнічує людину на кшталт мене, яка присвятила десятиліття вивченню походження життя (2005, виділення додано⁴⁰).

Еволюціоніст Пол Девіс, теоретичний фізик, космолог, астробіолог і професор Університету штату Аризона, пишучи в New Scientist, зазначив: «Однією з найбільших нерозв’язаних наукових таємниць є походження життя. Як це сталося?… Правда в тому, що ніхто не має жодного уявлення» (2006, 192[2578]:35, виділення додано⁴¹). Річард Докінз під час інтерв’ю з Беном Стайном щодо походження життя сказав: «Ніхто не знає, як це почалося. Ми знаємо, якою подією це мало бути. Ми знаємо, який тип події мав відбутися для виникнення життя. Це було виникнення першої молекули, здатної до самовідтворення». Стайн запитав: «Добре. І як це сталося?» Докінз відповів: «Я ж сказав вам. Ми не знаємо». Стайн тоді сказав: «Отже, ви не маєте жодного уявлення, як це почалося?» Докінз відповів: «Ні. І ніхто не має» (Стайн і Міллер, 2008, виділення додано). Джон Хорган навіть не намагався приховати своє визнання в межах статті. Він назвав одну зі своїх статей: «Псс! Не кажіть креаціоністам, але вчені не мають жодного уявлення, як почалося життя» (2011, виділення додано⁴²). Такі визнання є промовистими, хоча й хибними. Те, що мають на увазі Девіс, Хорган і Докінз, — це те, що жоден натураліст «не має уявлення». Натомість біблійні надприродники точно знають, як виникло життя, і ця відповідь повністю узгоджується із законом біогенезу — на відміну від еволюційної казки про походження життя.

«Це диво!»

Отже, за словами атеїстичних еволюціоністів, походження життя через самозародження — фундаментальний стовп еволюційної теорії — є неможливим. «Ніхто не має уявлення», як життя могло початися. Який висновок залишається? Це мало бути диво. Не дивно, що багато еволюціоністів іронічно почали обережно використовувати релігійну термінологію для опису походження життя, попри їхні нападки на релігійну спільноту за подібне. Джастроу зазначив:

Нині наука не має задовільної відповіді на питання про походження життя на Землі. Можливо, поява життя на Землі є дивом. Вчені неохоче приймають таку точку зору, але їхній вибір обмежений: або життя було створене на Землі волею Істоти, що перебуває поза межами наукового розуміння, або воно еволюціонувало на нашій планеті самочинно через хімічні реакції в неживій матерії, що знаходилася на поверхні планети. Перша теорія виносить питання походження життя за межі наукового дослідження. Це твердження віри в силу Верховної Істоти, яка не підлягає законам науки. Друга теорія також є актом віри. Цей акт віри полягає в припущенні, що науковий погляд на походження життя є правильним, без наявності конкретних доказів на підтримку цього переконання (1977, с. 62–63, виділення додано).

«Віра»? «Диво»? Еволюціоніст Джон Салліван визнав: «Гіпотеза, що життя розвинулося з неорганічної матерії, на даний час усе ще є предметом віри» (1933, с. 95, виділення додано). Сер Френсіс Крік зауважив: «Чесна людина, озброєна всіма наявними нині знаннями, могла б лише сказати, що в певному сенсі походження життя наразі виглядає майже як диво, настільки багато умов повинні були бути виконані, щоб воно могло виникнути» (1981, с. 88, виділення додано⁴³). Відомий фізіолог і зоолог Г. А. Керкут зазначив, що самозародження є «питанням віри з боку біолога… Доказів того, що саме відбулося, немає» (1960, с. 150, виділення додано⁴⁴).

Ті самі люди, які стверджують, що віруючі в Біблію прив’язані до давньої міфології та байок без доказів, починають визнавати, що насправді саме вони винні у цьому. У своїй класичній праці The Immense Journey покійний еволюційний антрополог Лорен Айзлі сказав таке щодо ідеї самозародження:

Після невдачі цих численних спроб наука опинилася в дещо незручному становищі, будучи змушеною висувати теорії походження життя, які вона не могла довести. Після того як вона дорікала богослову за покладання на міф і чудо, наука сама опинилася в невигідному становищі, змушена створити власну міфологію: а саме припущення, що те, що після тривалих зусиль не може бути доведене як таке, що відбувається сьогодні, насправді відбулося в прадавньому минулому (1957, с. 201–202, виділення додано⁴⁵).

Гойл і Вікрамасінгхе дійшли висновку:

Сумнівно, що умови, подібні до тих, які моделювалися в лабораторії, взагалі існували на первісній Землі або тривали достатньо довго й охоплювали достатньо великі ділянки земної поверхні, щоб утворити достатньо великі локальні концентрації біохімічних речовин, необхідних для початку життя. Приймаючи “теорію первісного бульйону” походження життя, вчені замінили релігійні таємниці, що огортали це питання, на однаково таємничі наукові догми. Ці передбачувані наукові догми так само недоступні для емпіричного підходу (1978, с. 26, виділення додано).

Якщо походження життя є «питанням віри» в тому сенсі, що жодна людина фізично не була присутня, щоб спостерігати його, то як ми можемо визначити, який погляд — самозародження чи особливе творіння — є істинним? Атеїстичний еволюціоніст наполягає: «Я не знаю, як це сталося, але я не прийму Бога». Проте Біблія стверджує, що докази доступні для того, щоб ми могли дійти до істини, і саме істина зробить нас вільними. Це не «стрибок у темряву» без доказів. Бог «не переставав свідчити про Себе». Пізнання існування Бога, а отже і особливого творіння, не лише можливе, але ті, хто відкидає докази, є «без виправдання» (Римлян 1:20). Створений світ «сповіщає» істину про це (Псалом 18:2).

Чи не є правдою, що розумним поглядом на походження життя буде той, який узгоджується з наявними доказами? Чому б науці брехати? Вона не має порядку денного чи упередження. Наука повинна підтримувати правильний погляд, а не суперечити йому. Що ж говорить доказ? У природі життя походить лише від життя і відповідного до свого роду. Отже, абіогенез не відбувається. Наука знову і знову підтверджує цю істину. Продовжувати відстоювати абіогенез означає триматися погляду, що суперечить доказам, роблячи стрибок у темряву без підстав. Єдиний правдоподібний варіант — той, що не суперечить науковим даним, — це надприродне творіння.

---

¹ Міллер, Джефф (2007), «Бог і закони термодинаміки: погляд інженера-механіка», Reason & Revelation, 27[4]:25–31, квітень, https://www.apologeticspress.org/articles/3293.

² Сіммонс, К. (2007), «Клітинна теорія», Cells and Cellular Processes Course Notes (Вінніпег, Манітоба, Канада: University of Winnipeg), осінь, http://kentsimmons.uwinnipeg.ca/cm1504/celltheory.htm.

³ Вонг, Джерард С. Л., Джей Танг, Елісон Лін, Юлі Лі, Пол Янмей і Сайрус Сафінья (2000), «Ієрархічна самозбірка комплексів F-актину і катіонних ліпідів: багатошарові трубчасті мережі», Science, 288:2035–2039, 16 червня.

⁴ Міллер, Кеннет Р. і Джозеф Левін (1991), Біологія (Енглвуд-Кліффс, Нью-Джерсі: Prentice Hall).

⁵ Хартгерінк, Джеффрі Д., Елія Беніаш і Самуель І. Ступп (2001), «Самозбірка та мінералізація пептидно-амфіфільних нанофібр», Science, 294:1684–1688, 23 листопада.

⁶ Хаутс, Майкл Г. (2007), «Еволюція — це релігія, а не наука [Частина I]», Reason & Revelation, 27[11]:81–87, листопад, https://www.apologeticspress.org/apPubPage.aspx?pub=1&issue=595.

⁷ Томпсон, Берт і Бред Харруб (2003), «Чи створили вчені життя?: дослідження експерименту Міллера—Юрі», Apologetics Press, https://www.apologeticspress.org/APContent.aspx?category=9&article=1108.

⁸ Волд, Джордж (1954), «Походження життя», Scientific American, 191[2]:44–53, серпень.

⁹ Джастроу, Роберт (1977), Поки не згасне Сонце (Нью-Йорк: W.W. Norton).

¹⁰ «Біопоез» (2011), Енциклопедія Британніка Online, http://www.britannica.com/EBchecked/topic/66167/biopoiesis.

¹¹ Лахав, Ноам (1999), Біогенез: теорії походження життя (Оксфорд, Англія: Oxford University Press).

¹² Гойл, Фред і Чандра Вікрамасінгхе (1978), Хмара життя (Нью-Йорк: Harper & Row).

¹³ Балм, Д. М. (1962), «Розвиток біології у Арістотеля і Теофраста: теорія самозародження», Phronesis: A Journal for Ancient Philosophy, 7[1-2]:91–104.

¹⁴ «Визначення: Рудольф Вірхов» (2006), Webster’s Online Dictionary with Multilingual Thesaurus Translation, http://www.websters-online-dictionary.org/definitions/Rudolf%20Virchow?cx=partner-pub-0939450753529744%3Av0qd01-tdlq&cof=FORID%3A9&ie=UTF-8&q=Rudolf%20Virchow&sa=Search#906.

¹⁵ Аккеркнехт, Е. Г. (1973), «Рудольф Вірхов», Енциклопедія Британніка, 23:35.

¹⁶ Геккель, Ернст (1876), Історія творіння, т. 1 (Нью-Йорк: D. Appleton and Company).

¹⁷ Міллер, Стенлі Л. (1953), «Утворення амінокислот за можливих первісних умов Землі», Science, 117[3046]:528–529, 15 травня.

¹⁸ Зоммер, Андрій П., Дан Чжу і Ганс-Йорг Фехт (2008), «Буття на діамантах», Crystal Growth & Design, 8[8]:2628–2629, DOI: 10.1021/cg8005037.

¹⁹ Гібсон, Д. Г. та ін. (2010), «Створення бактеріальної клітини, керованої хімічно синтезованим геномом», Science, 20 травня, http://www.sciencemag.org/cgi/content/abstract/science.1190719.

²⁰ Гойл, Фред і Чандра Вікрамасінгхе (1981), Еволюція з космосу (Лондон: J.M. Dent & Sons).

²¹ Гріббін, Джон (1981), «Народжений кометою», Science Digest, 89[3]:14, квітень.

²² Стейн, Бен і Кевін Міллер (2008), Вигнані: розум не допускається (Premise Media).

²³ Мо, Мартін (1981), «Гени на льоду», Science Digest, 89[11]:36, грудень.

²⁴ Сімпсон, Джордж Г. і Вільям Бек (1965), Життя: вступ до біології (Нью-Йорк: Harcourt, Brace, & World), друге видання.

²⁵ Мур, Джон Н. і Г. С. Слашер (1974), Біологія: пошук порядку в складності (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

²⁶ Хорган, Джон (1996), Кінець науки (Редінг, Массачусетс: Addison-Wesley).

²⁷ Волд, Джордж (1962), «Теорії походження життя» у Frontiers of Modern Biology (Бостон, Массачусетс: Houghton-Mifflin).

²⁸ Бернал, Дж. Д. (1951), Фізична основа життя (Лондон: Routledge & Kegan Paul).

²⁹ Бернал, Дж. Д. (1967), Походження життя (Лондон: Weidenfeld & Nicolson), третє видання.

³⁰ Кеосіан, Джон (1964), Походження життя (Нью-Йорк: Reinhold).

³¹ Гойл, Фред і Чандра Вікрамасінгхе (1991), «Куди сміливо вирушили мікроби», New Scientist, 91:415, 13 серпня.

³² Хорган, Джон (1991), «На початку», Scientific American, 264:119, лютий.

³³ Словник наукових і технічних термінів McGraw-Hill (2003), ред. М. Д. Лікер (Нью-Йорк: McGraw-Hill), шосте видання.

³⁴ Салліван, Дж. В. Н. (1933), Обмеження науки (Нью-Йорк: Viking Press).

³⁵ Грін, Д. Е. і Р. Ф. Голдбергер (1967), Молекулярні аспекти життєвого процесу (Нью-Йорк: Academic Press).

³⁶ Хофштадтер, Дуглас Р. (1980), Ґедель, Ешер, Бах: вічна золота коса (Нью-Йорк: Vintage Books).

³⁷ Скотт, Ендрю (1985), «Оновлення Буття», New Scientist, 106:30–33, 2 травня.

³⁸ Дозе, Клаус (1988), «Походження життя: більше запитань, ніж відповідей», Interdisciplinary Science Reviews, 13[4]:348.

³⁹ Меддокс, Джон (1994), «Код Буття за числами», Nature, 367:111, 13 січня.

⁴⁰ Хейзен, Роберт (2005), Походження життя (Шантіллі, Вірджинія: The Teaching Company).

⁴¹ Девіс, Пол (2006), New Scientist, 192[2578]:35, 18 листопада.

⁴² Хорган, Джон (2011), «Тсс! Не кажіть креаціоністам, але вчені не мають уявлення, як виникло життя», Scientific American, http://www.scientificamerican.com/blog/post.cfm?id=pssst-dont-tell-the-creationists-bu-2011-02-28.

⁴³ Крік, Френсіс (1981), Саме життя: його походження і природа (Нью-Йорк: Simon and Schuster).

⁴⁴ Керкут, Джеральд А. (1960), Наслідки еволюції (Лондон: Pergamon).

⁴⁵ Айзлі, Лорен (1957), Величезна подорож (Нью-Йорк: Random House).

---

Published August 31, 2026