Жінка-перелюбниця
Один із найбільш зловживаних, неправильно витлумачених і невірно застосованих уривків у Біблії — це розповідь про жінку, спійману в перелюбі, записана в Івана 8:1-11. [Для обговорення технічних аспектів цього уривку як текстуального варіанта див. Вудс, 1989, с. 1621; МакГарві, 19742, с. 16; Метцгер, 1971, сс. 219-2223; Метцгер, 1968, сс. 223-2244]. Цей уривок використовувався прихильниками ситуаційної етики (наприклад, Флетчер, 1967, сс. 83, 1335), лібертинцями та лібералами, щоб наполягати на тому, що Бог не є «технічним» у вимогах суворого дотримання Його законів. Більшість християнського світу сприяла цій ідеї, вириваючи з контексту та невибірково застосовуючи слова Ісуса: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь» (вірш 7). Таким чином, середньостатистична людина почала думати, що Ісус був настільки терпимим і поблажливим, що звільнив жінку від строгих обмежень біблійного закону, який вимагав її страти. Вони вірять, що Ісус просто відкинув її гріх і дарував їй безумовну свободу та прощення — хоча Закон вимагав її смерті (Левит 20:10). Адже хіба не так, що Ісус поміщає людей «у долоні благодаті» (Лукадо, 19966)?
Ті, хто заперечує такі висновки, висміюються як «традиціоналісти», які не мають «співчуття» і є такими ж «легалістичними», як книжники та фарисеї, які жорстоко звинувачували жінку та вимагали, щоб її випадок розглядався у суворій відповідності до Мойсеєвого Закону. Чи справді Ісус скасував чіткі вимоги Мойсеєвого законодавства, щоб продемонструвати милість, благодать і прощення? Уважне вивчення Івана 8:1-11 дає щонайменше три моменти, які прояснюють плутанину та хибне уявлення, притаманні популярному розумінню.
По-перше, Мойсеєві постанови визначали, що людину можна було стратити лише за наявності двох або більше свідків злочину (Повторення Закону 19:15). Одного свідка було недостатньо для призначення смертної кари (Повторення Закону 17:6). Жінка, про яку йде мова, була нібито схоплена «на гарячому» (вірш 4), але нічого не сказано про особу свідка чи свідків. Можливо, був лише один свідок, що робило страту незаконною.
По-друге, навіть якщо були присутні два або більше свідків, щоб підтвердити гріх жінки, Старий Завіт був так само категоричним щодо того, що страчувати мали як жінку, так і чоловіка (Повторення Закону 22:22). Де був чоловік? Обвинувачуючий натовп повністю проігнорував цей важливий аспект Божого Закону, демонструючи, що цей надуманий випадок очевидно не відповідав умовам Мойсеєвого Закону для призначення смертної кари. Дотримання Закону Мойсея в цьому випадку насправді означало відпустити жінку!
По-третє, важливо розглянути точне значення фрази: «Хто з вас без гріха…». Якщо приймати цю заяву як загальну заборону звинувачувати, дисциплінувати чи карати грішника, що не кається, тоді цей уривок суперечить багатьом іншим (наприклад, Римлян 16:17; 1 Коринтян 5; Галатів 6:1; 2 Солунян 3:6,14; Тита 3:10; 2 Івана 9-11). Ісус неодноразово засуджував різних осіб під час Свого земного життя (наприклад, Матвія 15:14; 23; Івана 8:44,55; 9:41 та ін.), а також закликав Своїх послідовників робити те саме (Івана 7:24). Петро міг бути дуже прямолінійним у своїх оцінках духовного стану людей (Дії 8:23). Павло дорікав коринтянам за бездіяльність щодо їхнього блудника: «Хіба ви не судите внутрішніх?… Вилучіть з-поміж себе лихого!» (1 Коринтян 5:12-13). Очевидно, Павло вимагав, щоб християни судили (тобто точно оцінювали) моральний стан ближніх. Навіть відомий уривок, який часто використовують для пропаганди поблажливості («Не судіть, щоб і вас не судили» — Матвія 7:1), містить застереження Ісуса учням: «…тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (вірш 5). Сучасне широке святкування ідеї «незасудження» (типу: «Я в порядку, ти в порядку») явно суперечить біблійному вченню.
Отже, Ісус не міг пропонувати загальну заборону на вжиття відповідних заходів стосовно гріхів наших ближніх. Тож що ж означали Його слова? Що ще могло відбуватися в цій ситуації, щоб повністю зруйнувати, підірвати й припинити галасливе завзяття обвинувачів жінки, які використовували її як привід для нападу на Нього? Що було в словах Ісуса такого, що змусило їх зупинитися — настільки, що їхні звинувачення змінилися на мовчання, і вони пішли «один за одним, починаючи зі старших» (вірш 9)?
Більшість коментаторів припускають, що Ісус присоромив їх, змусивши усвідомити, що «ніхто не досконалий, і всі ми грішимо». Але ця різношерста група — з їхньою сумнозвісною і неодноразово засвідченою черствістю — навряд чи відступила б, якби Ісус просто передав ідею: «Гей, залиште бідолашну жінку в спокої, ніхто з нас не досконалий, і всі ми робили речі, якими не пишаємося». Ці безжальні книжники та фарисеї наважилися відвести її справу від належного судового розгляду та принизити її, силоміць приводячи до Ісуса, роблячи її публічним видовищем. Очевидно, у супроводі групи спільників, вони жорстоко піддали її ширшій аудиторії «всього народу» (вірш 2), який прийшов послухати вчення Ісуса. Навряд чи вони були б відмовлені від своєї мети такою простою заявою Ісуса, як «ніхто не досконалий».
Тож яка відповідь на цю загадкову ситуацію? Ісус вказував на той самий момент, який Павло доніс до жорстокосердних, лицемірних юдеїв у Римі: «Тому немає оправдання тобі, будь-яка людино, котра осуджуєш, — бо в чому осуджуєш іншого, у тому сама себе осуджуєш, адже робиш те саме, що осуджуєш» (Римлян 2:1). Павло був особливо конкретним щодо того самого питання, яке порушив Ісус: «Кажеш не робити перелюбу, а сам чиниш перелюб?» (вірш 22). Іншими словами, ніхто не має права вказувати на гріх іншого, якщо сам перебуває у постійній практиці того самого гріха. Знову ж таки, як раніше заявив Ісус: «Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Матвія 7:5). Зрештою, саме «духовний» брат або сестра знаходяться у правильній позиції, щоб відновлювати тих, хто збився зі шляху (Галатів 6:1).
Отже, в розглянутому контексті Ісус знав, що обвинувачі жінки були винні в тому самому, за що вони були готові її засудити. (Не можна виключати ймовірності, що чоловік, із яким жінка вчинила перелюб, був у змові з обвинувачуючим натовпом.) Ісус зміг пробудити в них почуття провини, змусивши їх зрозуміти, що Він знає, що вони також винні. Старий Закон чітко зазначав, що свідки злочину повинні першими кидати камені (Повторення Закону 17:7). Смертна кара не могла бути законно застосована, якщо свідки-очевидці були відсутніми або некваліфікованими. Ісус прямо вказав на той факт, що ці свідки не могли виконати свою роль, оскільки самі були винні у тому самому гріху й тому заслуговували на такі ж звинувачення. Їх змусило замовкнути усвідомлення того, що Ісус знає про їхні власні сексуальні гріхи.
Зверніть увагу, що після відходу обвинувачів Ісус поставив технічне юридичне запитання: «Жінко, де вони, [ті, хто звинувачував тебе]? Ніхто тебе не осудив?» (вірш 10). Причина, через яку Ісус перевірив відсутність обвинувачів, полягала в тому, що Закон Мойсея вимагав присутності очевидців злочину для встановлення вини та винесення вироку. Жінка підтвердила: «Ніхто, Господи» (вірш 11). Тоді Ісус заявив: «Я тебе також не засуджую…». Значення цього висловлювання полягало в тому, що якщо два або більше свідків її гріха не могли або не хотіли задокументувати злочин, то її не можна було притягнути до юридичної відповідальності, оскільки навіть Ісус не був кваліфікованим очевидцем її дій. Зазвичай слова «Я тебе також не засуджую» інтерпретуються так, ніби Ісус був гнучким, терпимим і не бажав засуджувати чи критикувати дії інших. Абсурд! Біблія заперечує таке мислення на кожній сторінці. Ісус заявляв, що жінці вдалося уникнути судового засудження через одну чи кілька юридичних формальностей. Але Він сказав (якщо використати сучасну мову): «Тобі краще припинити це! Цього разу тобі пощастило, але ти маєш припинити свою гріховну поведінку!» Ісус не засудив жінку юридично — Він не мав на це підстав. Але Він, безсумнівно, засудив її морально і духовно.
Це неймовірно! Книжники та фарисеї намагалися підловити Ісуса в пастці. Проте Ісус, як це часто траплялося (наприклад, Матвія 21:23-27), «перевернув ситуацію» проти них і зловив їх у пастку замість цього! У той же час Він продемонстрував глибоку й непорушну повагу до краси та сили закону — закону, який Він і Його Отець створили. Ісус був єдиною людиною, яка досконало виконувала Мойсеєве законодавство. Він ніколи не виправдовував людські порушення закону і не применшував зобов’язуючого й авторитетного застосування закону до людей. Будь-яка інтерпретація будь-якого уривку, яка зображує Ісуса як такого, що порушував Божий закон, щоб пробачити чи пристосуватися до людини, є хибною, як і будь-яка інтерпретація, яка принижує закон до статусу другорядної важливості (див. Повторення Закону 6:24; 10:13; Псалмів 18:8-12; Римлян 7:12). Будь-яка інтерпретація будь-якого уривку, яка суперечить вченню інших чітких уривків, також є хибною. Ісус не співчував поблажливому мисленню сучасних доктринально слабких людей, які пом’якшують доктрину та обов’язковий характер закону в ім’я «благодаті», «свободи» чи «співчуття».
Використані джерела
1 Вудс, Гай Н. (1989), Коментар до Євангелія від Івана (Нашвілл, Теннессі: Gospel Advocate).
2 МакГарві, Дж.В. (1974, репринт), Докази християнства (Нашвілл, Теннессі: Gospel Advocate).
3 Метцгер, Брюс (1971), Текстуальний коментар до Грецького Нового Завіту (Нью-Йорк: United Bible Society).
4 Метцгер, Брюс М. (1968), Текст Нового Завіту (Нью-Йорк: Oxford University Press), друге видання.
5 Флетчер, Джозеф (1967), Моральна відповідальність (Філадельфія, Пенсильванія: Westminster).
6 Лукадо, Макс (1996), У долонях благодаті (Даллас, Техас: Word).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
