Еволюція людини: поза межами абсурду
Ми знаємо, що таке людина. Вчені чітко визначили наш вид. Завдяки цьому точному визначенню того, що становить людину, ми можемо знати, що все або є людиною, або не є нею. Середнього не існує. Цей логічний принцип відомий як закон виключеного посереднього1. Якщо Дарвін був правий, то колись в історії не-людина повинна була перетворитися на людину, або народити людину2. Однак абсолютно немає жодних доказів, що така подія коли-небудь відбулася. Натомість ми бачимо, що в природі життя походить від життя свого роду — це істина, відома як закон біогенезу3. В’юрки народжують в’юрок. Перецьові метелики мають таких самих метеликів. Коні народжують коней. Кити народжують китів. Бактерії народжують бактерії.
Мене завжди дивувало, що прихильники еволюційної теорії помітно мовчать про факт, що на початку існування людського виду мала з’явитися не просто одна єдина людина з не-людини — це саме по собі неможливо. Не кажучи вже про те, що на сцені мали одночасно з’явитися хоча б дві людини. Йдеться про принаймні одного чоловіка та одну істотно відмінну людину — жінку, обладнану значно іншою анатомією — які мають еволюціонувати одночасно на Землі, щоб людський вид міг продовжити своє існування. Іншими словами, не міг один чоловік випадково з’явитися одного дня, а одна жінка — двісті років потому. Обов’язково мають бути представники обох статей одночасно, що подвоює неможливість такої події.
Більше того, ці чоловічі й жіночі тіла мають містити повноцінні репродуктивні органи, необхідні для розмноження людства. І ще важливіше, ці чоловічі та жіночі істоти мають випадково зустрітися на планеті Земля з її площею поверхні 509 900 000 квадратних кілометрів. Вони мали знайти одне одного, хоча, як вважають, середовище на Землі було дуже ворожим і примітивним — причому їм треба було зробити це не померши з голоду та не ставши здобиччю лютих тварин, яких еволюційні зображення ранньої людини показують.
Вони мають зустрітися у віці, придатному для дітородження — не надто старими чи молодими, щоб могли розмножуватись перш, ніж один із них помре. Припустимо, що ці двоє зможуть вчасно одне одного знайти (і будуть бажати й могти розмножуватися), тоді мати і дитина мають вижити у складних обставинах народження в «первісному» середовищі.
Потрапляння на будь-який із цих серйозних бар’єрів для успіху означало б вимирання людей ще до початку їхнього існування. Якщо випадкове виникнення однієї людини з не-людини здається абсурдним, то інші умови, необхідні для існування виду, роблять еволюційну пропозицію поза межами абсурду.
1 В. Стенлі Джевонс (1888), Елементарні уроки логіки: дедуктивної та індуктивної (Нью-Йорк: MacMillan), с. 119.
2 Ентоні Г.Н. Флю і Томас Б. Уоррен (1977), Дебати Уоррена-Флю про існування Бога (Джонсборо, Арканзас: National Christian Press).
3 Джефф Міллер (2014), «Бог і закони науки: генетика проти еволюції [Частина 1]», Apologetics Press, https://www.apologeticspress.org/APContent.aspx?category=9&article=4779&topic=296.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
