«Доказ», що не доводить
Закон раціональності наполягає, що людина має приймати лише ті твердження й ідеї, для яких існують належні докази. Цей закон мислення настільки загальний і всюдисущий у своєму застосуванні, що мало хто навіть усвідомлює, що він насправді користується ним регулярно. Наприклад, якщо чоловік запізнюється до офісу із порваною сорочкою та синцем під оком, стверджуючи, що на нього напали вбивчі феї з Шервудського лісу, босу не доводиться довго думати, перш ніж зробити догану запізнілому співробітникові. Натомість, якщо співробітник приходить і стверджує, що потрапив у ДТП, і підтверджує це вм’ятиною на машині та виписаним поліцією протоколом про ДТП, то бос, швидше за все, повірить. Таким чином, бачимо, що закон раціональності використовується більшістю людей повсякчас.
Іноді натомість з’являється ідея чи філософія, яка не має належних доказів, які можна перевірити, необхідних для її прийняття. Через нестачу доказів прихильники такої ідеї звертаються до певних «доказів», що на перший погляд видаються легітимними, але насправді жодних доказів нема. Наприклад, уявімо, що якийсь торговець продає медальйони, начебто здатні відлякувати слонів від їхнього власника. Припустімо також, що продавець пропонує ці дивовижні пристрої жителям Аляски. Коли один підозріливий покупець запитує, чи справді медальйони працюють, продавець відповідає: «Звісно, що працюють — ви ж не бачите слона в радіусі 100 миль, чи бачите?» При погляді на таку заяву очевидно, що щось не так, але що саме? Коротко кажучи, продавець припустився логічної помилки, відомої як argumentum ad ignorantiam (аргумент незнання). Аргумент незнання в основі означає: «Ви не можете довести, що мої слоновідлякувальні медальйони не є причиною, через яку тут немає слонів». Суть цієї хиби — у заяві, що людина приймає твердження лише через те, що його не можна довести хибним. У чому проблема такої логіки? Вона не надає жодного позитивного доказу, а отже, насправді не є доказом (див. Ґайслер і Брукс, 1990, сс. 95–961). Вищенаведений приклад — лише одна з багатьох логічних хиб, тобто звернень до «доказу», які насправді не є жодним доказом.
Основною логічною помилкою, з якою далі працюватиме ця стаття, є argumentum ad verencundiam (звернення до авторитету). Цей хибний підхід припускає, що певну ідею чи твердження слід прийняти, бо всі «авторитети» так вважають. І поки справді легітимним авторитетам можна довіряти, що вони можуть надати реальні докази, невірно автоматично приймати висновок лише через те, що «авторитет» так каже, без належних доказів для висновку (Ґайслер і Брукс, сс. 98–99).
Класичний біблійний приклад помилкового звернення до авторитету знаходимо в Євангелії від Івана, розділ 7. У вірші 32 фарисеї, дійшовши до такої міри виклику з боку Ісуса, направили слуг, щоб схопити Його силою. Проте, почувши Його проповідь, слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв, не заарештувавши Його. На запитання, чому вони не заарештували Ісуса, вони відповіли: «Ніколи ще жодна людина не говорила так, [як Цей Чоловік].» І, по суті, мали намір довести, що Ісуса не слід схоплювати через те, що Він говорив речі, які ніхто звичайний не міг би знати чи промовити. Однак замість того, щоб аналізувати реальні докази (тобто слова Ісуса), фарисеї вдалися до помилкового звернення до авторитету, заявивши: «Чи й ви також обмануті? Хіба хтось зі старших чи з фарисеїв повірив у Нього? Але цей народ, який не знає Закону, — проклятий він!» (вірші 47–49). Зауважте, фарисеї не деталізували частини Закону, нібито порушені Ісусом, і не намагалися дати аргументовану відповідь на Його слова. Замість цього вони «доказали» свій аргумент, мовляв, «ми знаємо більше за вас і цей невігласний натовп, от маєте вірити нам, навіть без доказів». Усвідомивши логічну помилку звернення до фальшивого авторитету, очевидно, що ці єврейські лідери запропонували «доказ», який нічого не доводить.
Навіть сьогодні хибне звернення до авторитету — поширений прийом для підтримки ідей чи висновків без належних доказів. Ця логічна помилка часто з’являється в книгах і статтях, що претендують на «доказ» теорії органічної еволюції. Нижче наведені кілька характерних висловлювань, які яскраво демонструють, як застосовується звернення до авторитету (без обґрунтування доказами) в еволюційних колах.
- Річард Докінз написав: «Можна з цілковитою впевненістю сказати: якщо ви зустрінете когось, хто стверджує, що не вірить в еволюцію, ця людина або невіглас, або дурень, або божевільний (або зла, але я волів би про це не думати)» (1989, с. 34, дужки в ориг.2).
- Б.Б. Венс і Д.Ф. Міллер зауважили: «Усі поважні біологи погодилися з тим, що еволюція життя на Землі є встановленим фактом» (1958, с. 520; вид. додано3).
- Річард Ґольдшмідт проголосив: «Еволюція тваринного і рослинного світу вважається всіма, хто має право на судження, фактом, для якого більше не потрібні жодні докази» (1952, с. 84; вид. додано4).
Як видно, висловлювання, які нібито показують, у що вірять усі «поважні» біологи, або що говорять усі, хто «має право на судження», очевидно створені як звернення до інтелектуального авторитету, для якого не вимагається підтверджуючих доказів. Насправді, Дж. Севідж задокументовано заявив: «Сьогодні жоден серйозний біолог не сумнівається у факті еволюції… Факт еволюції більш ніж очевидний. Нам не потрібен перелік доказів, щоб підтвердити факт еволюції так само, як нам не потрібно доводити існування гірських хребтів» (1965, передмова; вид. додано5).
Звісно, демонструючи, що «інтелектуальна» еліта інколи користується помилкою звернення до фальшивого авторитету в спробі довести еволюцію, це не спростовує теорію еволюції. Але водночас це проявляє, що «доказ» теорії часто пропонується замість справжніх доказів. Чи не можливе те, що достатніх, доказів, які можна перевірити, для раціонального доведення теорії органічної еволюції просто не існує? Г. С. Ліпсон, еволюціоніст, писав: «Насправді еволюція в певному сенсі стала науковою релігією; майже всі науковці прийняли її, і багато хто готовий „підлаштовувати“ свої спостереження, щоби вона з ними узгоджувалася» (1980, с. 1386). Якщо багато сучасних науковців підтримують теорію еволюції тому, що їх навчили, що «серйозні», «визнані», освічені науковці в це вірять, чи не настав час відкинути це хибне звернення до авторитету й шукати реальні докази? Якби це коли-небудь сталося у великому масштабі, я вірю, що більшість науковців, подібно до слуг фарисеїв, ставали б дедалі скептичнішими щодо псевдодоказів, які пропонує офіційна наука. І, з достатньою чесністю й сумлінністю, я переконаний, вони незмінно прийшли б до креаціонізму, представленого в Біблії, вигукуючи: «Ніколи жодна книга не говорила, як оця».
1 Ґайслер, Норман Л. і Брукс, Роналд М. (1990), Прийди, порозважаймо разом: вступ до логічного мислення (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker).
2 Докінз, Річард (1989), «Рецензія на книгу» (на Проєкт Дональда Джохансона та Мейтленда Іді), The New York Times, 9 квітня, розділ 7, с. 34.
3 Венс, Б.Б. і Міллер, Д.Ф. (1958), Біологія для тебе (Філадельфія, Пенсільванія: Lippincott).
4 Ґольдшмідт, Річард (1952), Американський науковець, 49:84.
5 Севідж, Дж. (1965), Еволюція (Нью-Йорк: Holt, Rinehart, Winston).
6 Ліпсон, Г.С. (1980), «Фізик розглядає еволюцію», Фізичний бюлетень, 31:138, травень.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
