Добродійний «заквашувальний» вплив християнства
В одній зі Своїх надзвичайно повчальних притч Ісус виклав таку думку щодо Свого наближеного царювання:
Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок борошна, поки все вкисло. (Матвія 13:33).
Серед тлумачів Біблії загальновизнано, що «закваска» в цій притчі означає всепроникний і добродійний вплив Царства Христового, адже ця закваска даватиме про себе знати, починаючи з першого століття. У своїй класичній праці про притчі Тренч зазначав, що християнство, «діючи від центру до периферії, поступово… давало про себе знати, аж поки зрештою весь римський світ більшою чи меншою мірою був заквашений ним» (1877, с. 1211). У своєму вагомому дослідженні про притчі Тейлор стверджував, що закваска означає «добрий, здоровий, наступальний вплив, який Христос приніс у світ, коли прийшов на землю, жив і помер, і воскрес як Спаситель грішників» (1928, с. 602).
Мабуть, немає більш наочного зображення моральної розбещеності середземноморського світу, ніж те, яке Павло змальовує в першому розділі свого Послання до Римлян. Картина справді похмура. Вільям Барклі зауважив:
Коли ми читаємо Римлян 1:26–32, може здатися, що цей уривок є твором якогось майже істеричного мораліста, який перебільшує сучасну йому ситуацію та змальовує її в барвах риторичної гіперболи. Він описує стан морального занепаду, що майже не має паралелей в історії людства. Але Павло не сказав нічого такого, чого б самі грецькі та римські письменники того часу не говорили (1957, с. 233).
Шотландський учений далі підтвердив своє змалювання численними цитатами з давніх істориків, які коментували цей період розбещеної історії. Саме в це вороже середовище було започатковано релігію Ісуса, яка поступово, але невпинно змінювала — значною мірою на краще — моральний клімат того світу. Якщо хтось схильний вважати таку оцінку упередженою, можливо, звернімося до свідчення письменника, якого аж ніяк не можна звинуватити в симпатії до християнства.
Бертран Рассел (1872–1970), агностик, був охарактеризований як найвпливовіший філософ двадцятого століття. У 1950 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. Він був войовничим противником релігії Ісуса Христа і навіть написав популярне есе під назвою «Чому я не християнин». Я згадую це, щоб підкреслити, що будь-яке свідчення, яке ми наведемо з його боку, безсумнівно, не походить від серця, прихильного до Вчителя з Назарету. Проте, як би там не було, Рассел, досить дивним чином, став мимовільним свідком істинності «заквашувальної» діяльності християнської системи в римському світі.
По-перше, філософ висловився щодо варварської практики дітовбивства (тобто знищення новонароджених немовлят) — практики, настільки поширеної в римському світі.
Дітовбивство, яке може здаватися противним людській природі, було майже повсюдним до поширення християнства і рекомендувалося Платоном для запобігання перенаселенню (1950, с. 92; виділ. додано4).
По-друге, Рассел віддав певну належну шану впливові християнства щодо становища жінок у римському світі.
У давнину, коли чоловіча перевага не піддавалася сумніву, а християнська етика була ще невідомою, жінки були нешкідливими, але доволі нерозумними, і чоловік, який сприймав їх серйозно, певною мірою зазнавав зневаги (с. 101; курсив додано).
По-третє, маємо такий коментар щодо християнської добродійності загалом.
Християнство, щойно воно завоювало державу, поклало край гладіаторським іграм — не тому, що вони були жорстокими, а тому, що були ідолопоклонницькими. Проте результатом стало зменшення поширеного виховання в жорстокості, через яке населення римських міст зазнавало морального занепаду. Християнство також багато зробило для пом’якшення долі рабів. Воно впровадило широку практику благодійності і започаткувало лікарні (с. 137; курсив додано).
Наш світ справді може бути вдячним за тривалий вплив життя й учення Ісуса на цій Землі.
1 Тренч, Р. К. (1877), Нотатки про притчі (Лондон: Macmillan).
2 Тейлор, Вільям (1928), Притчі нашого Спасителя (Нью-Йорк: Doubleday).
3 Барклі, Вільям (1957), Послання до Римлян (Філадельфія, Пенсильванія: Westminster).
4 Рассел, Бертран (1950), Непопулярні есе (Нью-Йорк: Simon & Schuster).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
